Рішення

від 11.05.2021 по справі 759/15365/15-ц

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 759/15365/15-ц

Провадження № 2/369/2000/21

РІШЕННЯ

Іменем України

12.05.2021 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Дубас Т.В.

секретаря Мазурик Д.С.

за участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, усунення перешкод в користуванні майном та за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання особистою приватною власністю майна -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Святошинського районного суду м.Києва з даним позовом до ОСОБА_3 .. Свої вимоги мотивував тим, що він проживав разом з ОСОБА_3 ще з 2007 року, а з 2010 році вони перебувають в зареєстрованому шлюбі. За час спільного проживання ними було придбано нерухоме майно: 27 квітня 2011 року трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 ; 08 листопада 2013 року садовий будинок та земельну ділянку в садовому товаристві «Воїн-1» с.Гореничі Києво-Святошинського району. Також 09 грудня 2014 року ними було придбано автомобіль Audi Q3, державний номерний знак НОМЕР_1 . Дане майно є їх спільною сумісною власністю.

У лютому 2015 року ОСОБА_3 без його згоди та відому вивезла всю побутову техніку з будинку та забрала його ключі від квартири в м.Києві, тобто створила умови, за яких проживати в будинку є неможливим та позбавила його права потрапити в квартиру. Згодом він дізнався, що в суді розглядається справа про визнання шлюбу недійсним та відповідачка відмовляється визнавати його права на частину майну та розділити спільне майно, чинить йому перешкоди в користуванні власністю, чим порушує його права. У добровільному порядку здійснити поділ спільного майна подружжя вони не можуть.

Просив суд визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , садовий будинок та земельну ділянку в садовому товаристві «Воїн-1» с.Гореничі Києво-Святошинського району, автомобіль Audi Q3, державний номерний знак НОМЕР_1 ; здійснити поділ майна та визнати за ним право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 , садового будинку та земельної ділянки в садовому товаристві «Воїн-1» с.Гореничі Києво-Святошинського району, автомобіля марки Audi Q3, державний номерний знак НОМЕР_1 ; усунути перешкоди у здійсненні ним права користування квартирою АДРЕСА_1 , садовим будинком та земельною ділянкою в садовому товаристві «Воїн-1» с.Гореничі Києво-Святошинського району, шляхом зобов`язання ОСОБА_3 передати йому ключі від вхідних дверей квартири та садового будинку; вселити ОСОБА_1 в садовий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою Святошинського районного суду м.Києва від 16 серпня 2017 року цивільну справу №2/759/169/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя та усунення перешкод у користуванні майном, направлено за підсудністю до Києво-Святошинського районного суду Київської області.

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 жовтня 2017 року ОСОБА_5 справу прийнято до провадження.

25 серпня 2018 року ОСОБА_3 подала заперечення на позов. Вказала, що після смерті свого чоловіка ОСОБА_6 до неї перейшов увесь їх бізнес та майно, а його партнери повернули їй більше 250000 дол.США. Наприкінці 2003 року вона продала весь бізнес в Лубнах та житловий будинок, отримавши за все більше 100000 дол.США. Всю готівку вона тримала вдома. У подальшому вона надавала знайомим кошти в борг під відсотки. У 2010 році був зареєстрований шлюб з позивачем, який одружився без наміру створити сім`ю, а лише з бажанням збагатитись за її рахунок. Все майно, придбане ними у шлюбі, придбане за її особисті дошлюбні кошти. ОСОБА_1 весь час жив за її рахунок, кошти вона йому надавала. І однокімнатна квартира, яка подарована позивачу його мамою і зареєстрована на позивача, придбана за її кошти. Час від часу позивач працював, але його заробіток був малий, він не мав змоги навіть сплачувати аліменти на утримання своїх дітей від першого шлюбу. Посилання позивача, що його батько перед смертю передав 140000 дол.США, є вигадкою, оскільки, зокрема у попередньому шлюбі він проживав з дружиною та дітьми в маленькій квартирі, а батьки не купували для них більшої квартири. Спірний автомобіль вона придбала знову за вмовлянням позивача за кошти, які вона взяла в борг у чоловіка своєї приятельки, які їй ще потрібно віддавати. Вважає позов не обґрунтованим. Просила відмовити в задоволенні позову.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 травня 2018 року об`єднано в одне провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, усунення перешкод в користуванні майном з цивільною справою за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права особистої приватної власністю на майно.

29 березня 2017 року до суду надійшов позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права особистої приватної власності на майно. Свої вимоги ОСОБА_3 мотивувала тим, що вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 з 2010 року. Останній ніколи не мав наміру створити сім`ю, не мав до неї почуттів та в лютому 2015 року повідомив їй про розлучення та поділ майна. Але все майно, придбане в шлюбі, купувалось за її особисті дошлюбні кошти. За всі роки шлюбу ОСОБА_1 жив за її кошти та звик до красивого, ситого життя. Вважає, що він її ошукав, тому і звернулась до правоохоронних органів та до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним. Вказала, що майже всі дошлюбні кошти були вкладені в бізнес, а частину вона надала в позику, тому готівкові грошові кошти на придбання майна були відсутні. Саме тому трикімнатну квартиру вона придбавала частинами: першу частину вона сплатила продавцям, з якими була знайома, та домовилась, що іншу частину сплатить після продажу своєї однокімнатної квартири. Згодом ОСОБА_1 вмовив її купити ще однокімнатну квартиру, щоб вона «працювала». Для уникнення оподаткування та питань до нього як держслужбовця, дана квартира була придбана його мамою, а потім подарована ОСОБА_1 , хоча гроші на квартиру вона надавала зі своїх особистих. У подальшому він вмовив їй купити садовий будинок, де був нею зроблений ремонт, з земельною ділянкою, знову за її особисті кошти. Також у шлюбі був придбаний автомобіль, кошти на який вона взяла в борг у своїх друзів і ще має їх повернути. Зважаючи на що, все майно, яке було придбане у шлюбі, є її особистою власністю, так як купувалось на її дошлюбні особисті кошти.

Просила суд визнати за нею право особистої приватної власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 ; 08 листопада 2013 року садовий будинок та земельну ділянку в садовому товаристві «Воїн-1» с.Гореничі Києво-Святошинського району. Також 09 грудня 2014 року ними було придбано автомобіль Audi Q3, державний номерний знак НОМЕР_1 .

04 вересня 2018 року здійснено автоматизований розподіл судової справи та справу передано до провадження судді Дубас Т.В.

01 лютого 2019 року до суду надійшли письмові пояснення представника позивача ОСОБА_1 адвоката Нагули О.О. Вказав, що спірне майно набуто сторонами за час зареєстрованого шлюбу, тому є спільним майном подружжя. Вважає, що ОСОБА_3 не надала доказів на підтвердження наявності в неї постійно доходу. В основному її доходи мали ситуативний характер, в той час як ОСОБА_1 завжди мав постійну роботу. Оскільки ОСОБА_3 не має оригіналів поданих нею розписок, то ці докази не можуть братись судом до уваги. Все майно придбане в інтересах подружжя та не використовувалось в комерційних цілях.

24 квітня 2019 року до суду надійшли пояснення ОСОБА_3 . Вказала, що вона в 90-ті роки перебувала у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_7 , який трагічно загинув в 1997 році. Вони мали спільний бізнес, який приносив гарний дохід, та будували разом житловий будинок. Після його смерті весь бізнес та майно перейшло до неї. Наприкінці 2003 року вона продала весь бізнес в Лубнах та будинок, отримавши за все більше 100000 дол.США. Кошти вона зберігала вдома та постійно надавала кошти в борг знайомим. Хоч в договорах вказувалась вартість майна значно менше, але реальна вартість майна відображена в попередніх договорах та договорах про наміри. Зазначила, що вона дуже тяжко переживала розлучення з ОСОБА_1 , а останній лиш постійно наполягав на поділі майна. Весь час спільного проживання вона утримувала свого чоловіка, купувала одяг, прикраси, оплачувала відпочинок, святкування його ювілею. Вважає безпідставними посилання на дарунок йому батьками значних сум коштів, оскільки останні були звичайні пенсіонери та не могли просто наскладати такі суми. Його батьки, маючи такі суми, до цього часу не купували йому нерухомого майна для покращення умов проживання його та його родини. Тому всі вчинки ОСОБА_1 , починаючи від вінчання, були спрямовані на те, щоб збагатитись за її рахунок. Все майно, яке нею купувалось, купувалось лише з наполягання ОСОБА_1 . Чоловік постійно давав їй якісь ліки, які вона приймала, не перевіряючи, що саме вживає, повністю довіряючи. За весь час він не мав постійних заробітків, тому не міг придбати майно. Нею подано достатньо доказів на підтвердження наявності грошових коштів ще до укладення шлюбу. Просила відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 .

В судове засідання 25.02.2021 учасники справи не з`явилися. Про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Позивач ОСОБА_1 подав до суду письмові пояснення та виступ в судових дебатах. Просив суд задовольнити позовні вимоги та відмовити у задоволенні зустрічного позову.

Представник відповідача ОСОБА_4 подала до суду судові дебати, згідно з якими просила суд задовольнити зустрічний позов та відмовити у задоволенні первісного позову.

У зв`язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали даної цивільної справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, а у задоволенні позову ОСОБА_3 слід відмовити, виходячи з наступних підстав.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 3 СК України сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Права члена сім`ї має одинока особа. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

При розгляді справи судом встановлено, що 17 липня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстровано шлюб відділом реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції в м. Києві, актовий запис №821.

Рішенням Солом`янського районного суду м.Києва від 07 червня 2016 року шлюб між сторонами був розірваний. При цьому у рішенні суду вказано, що судовим розглядом встановлено, що при розгляді справи сторони не заперечують той факт, що познайомилися вони і стали жити як чоловік та дружина набагато раніше, в той час коли відповідач перебував у зареєстрованому шлюбі із іншою жінкою ОСОБА_8 , розірвали шлюб офіційно лише 10.02.2009 році.

Статтею 57 СК України передбачено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу.

Відповідно до ст. 60 СК України майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 63 СК України визначено, що при здійснені подружжям права спільної сумісної власності дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Статтями 68, 69 СК України встановлено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. А отже дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ч.1 ст. 70 Сімейного Кодексу України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Встановлено, що 27 квітня 2011 року між ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 укладено договір купівлі-продажу квартири, що знаходиться за адерсою: АДРЕСА_3 .

08 листопада 2013 року між ОСОБА_13 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу садового будинку АДРЕСА_4 .

08 листопада 2013 року між ОСОБА_13 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0605га, що знаходиться в садівницькому товаристві «Воїн-1» в адміністративних межах Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, кадастровий номер 3222482000:05:009:0430, з цільовим призначенням для ведення садівництва.

09 грудня 2014 року за договором купівлі-продажу/поставки автомобіля №324325, укладений між ТОВ «Порше Інтер Авто Україна» та ОСОБА_3 , був придбаний автомобіль марки Audi Q3, державний номерний знак НОМЕР_1 .

Факт придбання нерухомого майна та автомобіля в період зареєстрованого шлюбу не заперечувалось сторонами, тому відповідно до презумпції дане майно є спільною сумісною власністю подружжя.

Відповідно до п.п. 22-25 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11, від 21 грудня 2007 року поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст. 372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

П.23 передбачено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

Відповідно до п. 24 до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (ч. 4 ст. 65 СК).

Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню.

Щодо доводів ОСОБА_3 про вкладення особистих коштів у купівлю спірного майна слід вказати наступне.

При вирішенні спору суд враховує, що при укладенні вищевказаних правочинів ОСОБА_1 надав заяву, якою погоджував придбання майна своєю дружиною ОСОБА_3 за спільні кошти і придбане майно, як вказувалось в заявах, стане спільною сумісною власністю. Також у договорах, які підписувались ОСОБА_3 , зміст статей Сімейного кодексу, якими регулюються майнові відносини подружжя, нотаріусам сторонам договору роз`яснювалось. Відповідачка жодним чином не надала будь-яких пояснень та доказів щодо непрамовірності таких заяв позивача та власного підпису на договорах.

При розгляді справи ОСОБА_3 посилалась на вкладення у купівлю трикімнатної квартири особистих коштів, отриманих, в тому числі від продажу своєї однокімнатної квартири.

А саме, 21 липня 2011 року між ОСОБА_12 та ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 укладено договір купівлі-продажу квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 .

У п.2.1 визначено, що ціна нерухомого майна становить 121100 грн., яка встановлена за згодою сторін цього договору, є остаточною та не підлягає змінам.

Покази свідка ОСОБА_17 щодо вартості майна, яке придбавалось, продавалось сторонами, суд оцінює критично, оскільки ціна нерухомого майна встановлюється в договорі саме між сторонами правочину. Даний свідок не є стороною жодного договору, а про вартість майна фактично їй відомо зі слів ОСОБА_12 .

Інших доказів, які б підтверджували дані обставини ОСОБА_3 суду не надала. Відсутні в матеріалах справи докази того, що ОСОБА_3 проживала однією сім`єю з ОСОБА_7 , мали великий бізнес та значні доходи. Дані обставини не можуть бути підтверджені показами свідків, оскільки створення суб`єктів господарської діяльності, укладення правочинів, отримання прибутку, ведення господарської діяльності мають діяти відповідно до чинного законодавства.

Посилання ОСОБА_3 , що вона утримувала чоловіка, який не мав гарного доходу, під час спільного проживання, суд до уваги не бере при вирішенні спору про поділ майна. Так, кожна окрема родина самостійно визначає умови проживання. Крім того, ОСОБА_1 надав докази отримання заробітку за час спільного проживання.

За ст.635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.

Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

У судовому засідання ОСОБА_3 на підтвердження наявності особистих коштів надала попередні договори. Разом з тим, вони не відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки укладені в простій письмовій формі, тоді як вони мають укладатись в письмовій формі та підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню. Тому подані попередні договори суд оцінює критично.

Подані суду розписки про повернення ОСОБА_3 грошових коштів також не доводять наявності у відповідача особистих коштів до спільного проживання з ОСОБА_1 .. Суд враховує, що дані розписки датовані за час вже спільного проживання. Вони не підтверджують, що ці кошти були особистими коштами відповідача, вони можуть підтвердити лише отримання та надання коштів у певний час певними особами.

З поданої суду розписки (т.3 а.с.66) вбачається, що ОСОБА_3 отримала 09 грудня 2014 року від ОСОБА_18 грошові кошти в розмірі 800000 грн. (50000 дол.США) в борг для купівлі автомобіля.

При вирішенні справи суд враховує правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 14 вересня 2016 року по справі № 6-539цс16.

Так, статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до частини третьої статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частина четверта статті 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Якщо наявність боргових зобов`язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов`язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя.

У справі, яка переглядається, суд установив, що кошти за укладеними за час шлюбу договорами позики позивач одержав для погашення кредиту, за який було придбано жилий будинок, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, а також для здійснення переобладнання та ремонту цього жилого будинку.

Однак, дійшовши зазначених висновків на підставі встановлених фактичних обставин, суди залишили поза увагою, що в подружжя, крім права спільної сумісної власності на придбаний за рахунок позичених грошових коштів жилий будинок, внаслідок укладення договорів позики виникає також і зобов`язання в інтересах сім`ї у вигляді повернення позиченої грошової суми, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники, та що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Таким чином, апеляційний суд, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, не взяв до уваги, що праву на спільну сумісну власність на жилий будинок кореспондується боргове зобов`язання повернення грошової суми, що позичалася на придбання цього будинку.

Отже, у справі, яка переглядається Верховним Судом України, суди апеляційної та касаційної інстанцій неправильно застосували положення частини четвертої статті 65 СК України, судове рішення суду касаційної інстанції не відповідає викладеному у постанові Верховного Суду України від 19 червня 2013 року висновку щодо застосування в подібних правовідносинах зазначеної норми матеріального права, що відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень судів касаційної та апеляційної інстанцій, ухвалених у цій справі.

Разом з тим для правильного вирішення справи необхідно встановити, за рахунок кого з подружжя здійснювалося погашення їх спільного боргу, чи не вносили сторони свої особисті кошти в рахунок погашення зобов`язань за договорами позики.

Враховуючи наведене суд приходить до висновку, що у разі отримання грошових коштів в борг (дану обставину суд не встановлює в межах заявлених позовних вимог), то ці грошові кошти витрачені на купівлю автомобіля, тобто витрачені в інтересах сім`ї. Вищевказана розписка не підтверджує виникнення права особистої власності особи на майно, яке купується за ці грошові кошти. В матеріалах справи відсутні докази щодо внесення певних сум на погашення боргу, хто здійснював погашення цієї заборгованості та її розмір.

При вирішенні спору суд враховує, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. При тому, що не має значення за ким зареєстровано таке майно, оскільки спільна сумісна власність розповсюджується на майно і у тому випадку, коли право власності на нього майно зареєстровано лише за одним з подружжя.

Крім того, за загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно статті 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують.

Зазначена правова позиція також висловлена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі №6-843цс17, а також постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року №372/504/17.

Зважаючи на встановлені обставини, суд приходить до висновку, що спірне майно є спільним майном подружжя та відповідно частки їх є рівними. Тому позовні вимоги ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та визнання за ним права власності на Ѕ його частини підлягають до задоволення. Натомість позовні вимоги ОСОБА_3 щодо внесення особистих коштів у придбанні майна суд вважає недоведеними, тому в задоволенні її позовних вимог відмовляє.

Відповідно до ст. 316, 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Особливим видом права власності є право довірчої власності, яке виникає внаслідок закону або договору управління майном. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

За ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Захист права власності встановлений ст. 321 ЦК України, а саме право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Ст.ст. 47, 48 Конституції України гарантоване кожному право на житло, ніхто не може бути позбавлений житла.

Згідно ч.4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного житлового приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як на підставі і в порядку, передбаченому законом.

Стаття 391 ЦК України передбачає, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

При цьому відповідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Власник має права вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом усунення перешкод у користуванні власністю, вселення, проте це право залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства.

Визначальним для захисту порушеного права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, зокрема статтею 1 Першого протоколу до неї (1952 року) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («KryvitskaandKryvitskyyv. Ukraine», заява № 30856/03) поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.

Згідно ч. 1ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст.89 ЦПК України).

З пояснень сторін та матеріалів справи встановлено, що після припинення шлюбних відносин між сторонами виник спір щодо нерухомого майна, придбаного за час зареєстрованого шлюбу, ОСОБА_1 проживає в квартирі, яка йому належить на праві власності.

На підтвердження своїх позовних вимог ОСОБА_1 надав суду лист Києво-Святошнського ВП ГУ НП в Київській області №13484 від 18 грудня 2017 року та лист Святошинського УП ГУ НП в м.Києві №87532 від 27 грудня 2017 року (т.4 а.с.53-54). Подані листи суд до уваги не бере, оскільки відомості щодо зміни замків в квартирі та у садовому будинку відомі зі слів ОСОБА_1 , ОСОБА_3 не було допитано при перевірці звернення позивача. Оскільки позивач не надав належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_3 чиняться перешкоди в користуванні спірним майном, позовні вимоги в частині усунення перешкод в користуванні майном та вселення до садового будинку задоволенню не підлягають. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_3 , у разі зміни замків, відмовилась на прохання ОСОБА_1 надати нові ключі. При вирішенні спору суд також враховує те, що після припинення шлюбних відносин між подружжям виник спір щодо майна, набутого в зареєстрованому шлюбі.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення поданого позову ОСОБА_1 та відмови в задоволенні позову ОСОБА_3 .

Відповідно до частини 1 статті 452 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.

Згідно із частинами 1, 3 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом судової справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частинами 1-4 статті 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Також, частинами 5, 6 статті означеної статті передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

На підтвердження витрат на правову допомогу позивачем ОСОБА_1 було додано договір про надання правової допомоги з доданою до нього актом про перелік наданих робіт (послуг) з надання правової допомоги у межах даної справи, акт приймання-передачі наданих послуг з правової допомоги, а також квитанція про сплату послуг з надання правової допомоги у визначеному договором та додатком до нього розмірі в сумі 16767,93 грн.

Відтак заявником, у відповідності з вимогами статті 137 ЦПК України, були надані суду докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу.

Разом з тим, відповідно до вимог ч.3 ст.133, ч.2 ст.137, ст.141 ЦПК України з ОСОБА_3 підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу, надану адвокатом згідно договору про надання правової допомоги та враховуючи частину задоволених вимог в сумі 8400 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 8000 грн.

За таких обставин, вимога про компенсацію позивачу витрат на професійну правничу допомогу є законною, обґрунтованою, доведеною і такою, що підлягає задоволенню частково з урахуванням задоволеної частини позивних вимог.

Оскільки у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено, тому вимоги про відшкодування витрат на правову допомогу задоволенню не підлягають.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ст.ст. 3, 21, 57-74 СК України, постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21 грудня 2007 року, ст.ст.12, 81, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, усунення перешкод в користуванні майном задоволити частково.

Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , садовий будинок та земельну ділянку в садовому товаристві «Воїн-1» с.Гореничі Києво-Святошинського району, автомобіль Audi Q3, державний номерний знак НОМЕР_1 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину садового будинку АДРЕСА_6 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину земельної ділянки площею 0,0605 га, що знаходиться в садівницькому товаристві «Воїн-1» в адміністративних межах Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, кадастровий номер 3222482000:05:009:0430, з цільовим призначенням для ведення садівництва.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину автомобіля марки Audi Q3, 2014 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання особистою приватною власністю майна відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 8400 грн. (вісім тисяч чотириста грн.) та витрати по сплаті судового збору в розмірі 8000 грн. (вісім тисяч грн.).

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення(виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скаргу на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Інформація про учасників:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_7 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 .

Суддя Т.В. Дубас