Постанова

від 10.01.2022 по справі 619/2803/16-ц

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2022 року

м. Харків

справа № 619/2803/16-ц

провадження № 22-ц/818/177/22

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Тичкової О.Ю.,

суддів - Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,

за участі секретаря судового засідання - Антонович А.А.

сторони справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Дергачівського районного суду Харківської області, ухвалене 15 жовтня 2020 року у складі судді Жорняк О.М., -

УСТАНОВИВ:

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, після уточнення якого 24.07.2017 ( т. 1 а.с. 126 - 128) просила визнати недійсним договір дарування будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_4 і ОСОБА_2 .

Позов мотивований тим, що ОСОБА_4 через перенесений в 1992 році ішемічний інсульт була визнана інвалідом другої групи. Через деякий час у неї діагностували хворобу Паркінсона. У зв`язку з чим через стан здоров`я та похилий вік починаючи приблизно з 2000 року, ОСОБА_4 не могла самостійно і вільно писати, ставити підпис на документах. У 2002 році при отриманні нового паспорту вона не змогла самостійно вчинити підпис у ньому, що підтверджується даними паспорту ОСОБА_4 . Тому не зрозуміло як ОСОБА_4 могла підписати оспорюваний договір дарування, що свідчить про відсутність у неї волевиявлення на його укладення.

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 15 жовтня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судове рішення обґрунтовано тим, що позивач не довела того, що ОСОБА_4 не підписувала спірний договір дарування. Суд сприяв позивачці у процесі доказування шляхом витребування письмових доказів і призначення по справі судової почеркознавчої експертизи. Разом з тим, позивачка та її представники, будучи ознайомленими як з клопотанням судових експертів про надання додаткових матеріалів, необхідних для проведення експертизи № 21806 від 22.10.2019, так і з повідомленням експерта № 21806 від 20.12.2019 про неможливість надання висновку, обставин, які завадили проведенню експертизи, не усунули. Дослідивши та оцінивши всі надані сторонами докази суд дійшов висновку, що договір дарування житлового будинку відповідає положенням статті 203 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України), а саме, укладений згідно з нормами чинного законодавства дієздатними особами, на підставі вільного волевиявлення ОСОБА_4 , в належній формі. Сторони під час укладення договору усвідомлювали його правову природу та настання юридичних наслідків, договір не суперечить правам та інтересам інших осіб.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу. Просив рішення суду скасувати та постановити нове рішення про задоволення позову. Одночасно просив призначити почеркознавчу експертизу, проведення якої доручити експертам Харківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України, поставивши на вирішення експертів питання: чи виконано рукописний запис в договорі дарування ОСОБА_4 .

В обґрунтування апеляційної скарги посилався на те, що рішення ухвалено при неповному з`ясуванні всіх обставин справи, що мають значення. Позивач вважає наявними дві самостійні обставини, які є підставою для визнання договору дарування недійсним: мати сторін у справі - ОСОБА_4 не укладала договору дарування, оскільки очевидно відмінні між собою підписи дарувальника в різних примірниках одного і того ж договору, вони відрізняються від наданих позивачкою вільних зразків підпису ОСОБА_4 . В останньої був відсутній необхідний обсяг правоздатності, оскільки для укладення договору має бути перевірена особа дарувальника, що здійснюється на підставі діючого паспорта громадянина України, який у ОСОБА_4 був відсутній.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції достовірно встановив, що ОСОБА_4 не отримувала паспорт громадянина України, однак при цьому помилково вважав, що замість дарувальника паспорт отримала позивачка. Остання категорично заперечує вчинення таких дій. Під час тривалого розгляду справи в суді сторонами подавалось клопотання про проведення почеркознавчої експертизи. За наслідками вирішення зазначеного клопотання, суд призначив експертизу доручивши її проведення експертній установі, що була запропонована відповідачкою та поставивши експерту питання, що були надані представником ОСОБА_2 , однак судові витрати по оплаті експертизи безпідставно поклав лише на позивача. Внаслідок таких дій суду провести експертизу не виявилося можливим. Другою самостійною підставою для визнання договору дарування недійсним апелянт вважає відсутність вільного волевиявлення ОСОБА_4 , спрямованого на реальне настання правових наслідків, що обумовлені тим, що на час укладення договору та перед смертю дарувальника, остання хворіла і в повній мірі не могла усвідомлювати свої дії. Внаслідок того, що особа, яка підписала договір є відмінною від ОСОБА_4 , останній не роз`яснювались нотаріусом правові наслідки вчиненого від її імені правочину. Викладене свідчить про те, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, не перевірив їх доказами, а своє рішення мотивував припущенням. Вважає, що по справі необхідно провести судову почеркознавчу експертизу, за допомогою якої встановити тотожність підписів та їх належність ОСОБА_4 .

ОСОБА_5 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , подала відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просить залишити рішення суду без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. У задоволенні клопотання про судової почеркознавчої експертизи просить відмовити.

Відзив обґрунтовано тим, що з моменту перенесення інсульту до дня смерті ОСОБА_4 усвідомлювала свої дії та могла повноцінно керувати ними. Посилання позивача на нібито очевидну відмінність підпису ОСОБА_4 в різних примірниках оспорюваного договору дарування не знайшли свого підтвердження впродовж тривалого розгляду справи. Апелянт посилається на доводи, які не висловлювались ним в ході розгляду справи судом першої інстанції, що ніби ОСОБА_4 не отримувала паспорт громадянина України, а тому на момент укладення спірного правочину її особа не була належним чином встановлена державним нотаріусом. При цьому, апелянт вдається до перекручення встановлених судом обставин, вказуючи, що судом ніби була достовірно встановлена обставина відсутності у ОСОБА_4 діючого паспорта громадянина України . В той час як суд у встановленому порядку дослідив та надав оцінку даним листа Дергачівського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 13.02.2018 № 32/733, копії заяви про видачу паспорта від імені ОСОБА_4 (Форма Ф-1), за змістом яких ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно 16.01.2002 отримала паспорт серії НОМЕР_1 . В заяві про видачу паспорта Ф-1 у графі Підпис відсутній підпис, проте є відмітка, що паспорт був отриманий по дорученню громадянкою ОСОБА_6 . Також в матеріалах справи наявна копія довіреності від 14.11.2013, видана ОСОБА_4 , засвідчена приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Железняк Л.В. за реєстровим номером 1801, якою ОСОБА_4 уповноважила позивача ОСОБА_1 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 бути її представниками у відділеннях Пенсійного фонду України з питань отримання пенсії. Особу ОСОБА_4 в момент посвідчення вказаної довіреності нотаріусом було встановлено саме за паспортом серії: НОМЕР_1 , виданим 16.01.2002 Дергачівським РВ УМВС України в Харківській. На підставі вказаної довіреності ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , ОСОБА_8 тривалий час отримували пенсію, належну ОСОБА_4 , що свідчить про те, що справжність підпису ОСОБА_4 та її дієздатність при посвідченні довіреності нотаріусом у 2013 році, позивачем під сумнів не ставиться. Як і не ставиться питання про визнання недійсним договору дарування від 01.08.1995, за яким ОСОБА_4 подарувала Ѕ частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 на ім`я доньки ОСОБА_1 - ОСОБА_7 . Вказаний правочин ОСОБА_4 також вчинила вже після перенесеного в 1992 році інсульту. Крім цього, позов у дійсній справі не було пред`явлено з підстав того, що у момент вчинення правочину ОСОБА_4 не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, тому зазначені в апеляційній скарзі доводи знаходяться за межами позовних вимог. Представник відповідача вказує, що посилання сторони позивача на нібито наявну у ОСОБА_4 хворобу Паркінсона було спростовано відомостями, викладеними у відповіді сімейного лікаря Амбулаторії загальної практики сімейної медицини с. Ч. Лозова ОСОБА_9 від 27.12.2017, якою підтверджено, що симптоми хвороби ОСОБА_10 у ОСОБА_4 були відсутні. ОСОБА_4 до від`їзду в м. Москву у 2013 році самостійно обслуговувала себе в побуті, користувалась газовими та електричними приладами, готувала їжу на живому вогні, вручну прала білизну, отримувала пенсію та розпоряджалась грошовими коштами. Ознаки психічних захворювань у ОСОБА_4 були відсутні. Таким чином, стороною позивача в ході розгляду справи так і не було спростовано презумпцію правомірності оспорюваного договору дарування.

Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення представника ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи, перевіривши й обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 375 ЦПК України).

Як установлено судом та підтверджується матеріалами справи, 19 жовтня 2005 року між ОСОБА_4 як дарувальником та ОСОБА_2 як обдарованою укладений договір дарування, за яким остання прийняла у дар жилий будинок з надвірними будівлями, розташований в селі Черкаська Лозова, Дергачівського району, Харківської області. Зазначений договір посвідчений державним нотаріусом Дергачівської державної нотаріальної контори Харківської області Маренич Г.П. та зареєстрований у реєстрі за № 2-3643 (надалі Договір ( т. 1 а.с. 15 )).

За результатами дослідження в судовому засіданні в суді першої інстанції Реєстру для реєстрації нотаріальних дій за 2005 рік державного нотаріуса Дергачівської державної нотаріальної контори Харківської області Маренич Галини Петрівни судом установлено наявність у зазначеному реєстрі запису від 19.10.2005 про посвідчення Договору, а також наявність підписів сторін, як дарувальника ОСОБА_4 , так обдарованої ОСОБА_2 .

Згідно з даними листа Дергачівського районного відділу ГУДМС України в Харківській області від 13.02.2018 № 32/733 та копії заяви про видачу паспорта ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно 16.01.2002 отримала паспорт серії НОМЕР_1 . В заяві про видачу паспорта Ф-1 у графі Підпис відсутній підпис особи, яка отримала паспорт, проте є відмітка, що паспорт був отриманий по дорученню громадянкою ОСОБА_6 . Будь-які документи, а саме довіреність, відсутні ( т. 1 а.с. 206 - 207).

В матеріалах справи міститься копія нотаріально посвідченої довіреності від 14 листопада 2013 року, якою ОСОБА_4 уповноважила ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 бути її представником в усіх без винятку підприємствах, установах, організаціях ( т. 1 а.с. 185).

Судом також установлено, що ОСОБА_4 регулярно у період з 1963 року по листопад 2013 року знаходилась під наглядом сімейного лікаря ОСОБА_9 КЗОЗ Амбулаторія загальної практики сімейної медицини с.Черкаська Лозова Центру первинної медико-санітарної допомоги Дергачівського району . В анамнезі у неї: ГРЗ, грип, гострий бронхіт; з 1990 року гіпертонічна хвороба ІІІ ст.; в 1992 році - ішемічний інсульт в басейні правої середньої мозкової артерії з не різко вираженим лівостороннім геміпарезом; ішемічна хвороба серця, дифузний кардіосклероз СН І-ІІ А ст.; симптомів та скарг притаманних діагнозу хвороби Паркінсона сімейний лікар у ОСОБА_4 не відмічала, спеціального лікування та прийому спеціальних препаратів відносно хвороби Паркінсона хворій ОСОБА_4 сімейний лікар не призначала, оскільки в цьому не було необхідності. При численних візитах сімейного лікаря ОСОБА_4 була контактна, ознак психічного розладу не спостерігалось; всі призначення лікаря виконувала самостійно, також самостійно заміряла собі артеріальний тиск та постійно вела його хронометраж; самостійно себе обслуговувала в побуті, що підтверджується довідками сімейного лікаря Амбулаторії загальної практики сімейної медицини с. Черкаська Лозова від 23.08.2016 та від 27.12.2017 (т. 1 а.с. 180, 181) .

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 22 липня 2021 року було задоволено клопотання ОСОБА_3 , який діяв в інтересах ОСОБА_1 , про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи.

Згідно з висновком експерта від 29.10.2021 за № СЕ-19/121-21/19679-ПЧ (надалі Висновок експерта від 29.10.2021): 1.Підпис від імені ОСОБА_4 у рядку ПІДПИСИ СТОРІН: ДАРИТЕЛЬ - у договорі дарування будинку з будівлями, зареєстрованому в реєстрі за № 2-3643 від 19.10.2005, посвідчений державним нотаріусом Дергачівської державної нотаріального контори Харківської області Маренич Г.П., виконаний ОСОБА_4 . 2. Короткий рукописний запис ОСОБА_4 у договорі дарування будинку з будівлями, зареєстрованому в реєстрі за № 2-3643 від 19.10.2005, посвідчений державним нотаріусом Дергачівської державної нотаріального контори Харківської області Маренич Г.П., виконаний ОСОБА_4 . 3. Короткий рукописний запис ОСОБА_4 і підпис від імені ОСОБА_4 у рядку ПІДПИСИ СТОРІН: ДАРИТЕЛЬ - у договорі дарування будинку з будівлями, зареєстрованому в реєстрі за № 2-3643 від 19.10.2005, посвідченому державним нотаріусом Дергачівської державної нотаріального контори Харківської області Маренич Г.П., виконані однією особою. 4. Підпис від імені ОСОБА_4 у рядку ПІДПИСИ СТОРІН: ДАРИТЕЛЬ - у договорі дарування будинку з будівлями, зареєстрованому в реєстрі за № 2-3643 від 19.10.2005, посвідченому державним нотаріусом Дергачівської державної нотаріального контори Харківської області Маренич Г.П., виконаний у звичних для виконавця умовах під впливом відносно постійних внутрішніх природних збиваючих факторів, до числа яких можна віднести вікові зміни організму або хворобу тощо. 5. Короткий рукописний запис ОСОБА_4 у договорі дарування будинку з будівлями, зареєстрованому в реєстрі за № 2-3643 від 19.10.2005, посвідчений державним нотаріусом Дергачівської державної нотаріального контори Харківської області Маренич Г.П., виконаний у звичних для виконавця умовах під впливом відносно постійних внутрішніх природних збиваючих факторів, до числа яких можна віднести вікові зміни організму або хворобу тощо (т.3 а.с. 7 - 13).

Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами, визначає докази, якими підтверджуються його позов, доводиться їх достатність та переконливість.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом і обов`язком відповідача.

Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.

Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого переданий спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги. Тобто при ухваленні рішення суд має з`ясовувати яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Судова колегія вважає, що суд правильно встановив характер спірних правовідносин, що виникли у зв`язку із оспорюванням Договору та застосував до них норми матеріального права, що їх регулюють.

Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

На підставі ч.2 ст.719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що як на підставу недійсності Договору позивач посилається лише на те, що ОСОБА_4 не мала волевиявлення на його укладення, оскільки через перенесений у 1992 році ішемічний інсульт та хворобу Паркінсона починаючи приблизно з 2000 року не могла самостійно і вільно писати, ставити підпис на документах.

З цих підстав судова колегія відхиляє доводи апелянта щодо не надання судом першої інстанції оцінки відсутності у ОСОБА_4 необхідного обсягу правоздатності при укладенні Договору, а саме, її нездатності за станом здоров`я в повній мірі усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Допущені судом недоліки в частині не призначення почеркознавчої експертизи після виконання вимог експерта щодо надання додаткових матеріалів для проведення експертизи були усунуті апеляційним судом шляхом призначення ухвалою Харківського апеляційного суду від 22 липня 2021 року судової почеркознавчої експертизи.

Оцінивши Висновок експерта від 29.10.2021 у сукупності з доказами, що були досліджені судом першої інстанції, судова колегія погоджується з висновком суду про недоведеність позовних вимог ОСОБА_1 .

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України , № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїз Торія проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі Гірвісаарі проти Фінляндії , п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі Бюрг та інші проти Франції (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі Гору проти Греції №2) [ВП], § 41 (Gorou v. Greece no.2).

Наведені в апеляційній скарзі на рішення суду доводи зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин, що були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства і з якою погоджується апеляційний суд.

За викладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до приписів статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення районного суду - без змін.

Враховуючи, що вимоги апеляційної скарги залишено без задоволення, судові витрати, у відповідності до вимог статей 141, 382 ЦПК України та Закону України Про судовий збір , між сторонами не розподіляються.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384, 390, 391 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу адвоката Зелінського Павла Любомировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 15 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 17 січня 2022 року.

Головуючий- О.Ю.Тичкова

Судді - О.В.Маміна

Н.П.Пилипчук