ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Постанова
Іменем України
12 січня 2022 року
м. Харків
справа № 645/2005/21
провадження № 22-ц/818/1168/22
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого - Пилипчук Н.П.,
суддів - Тичкової О.Ю., Маміної О.В.
за участю секретаря - Гармаш К.В.
учасники справи:
позивач: Харківська міська рада,
відповідач: ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за позовною заявою Харківської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, за апеляційною скаргою Харківської міської ради, в особі представника Міхно Лілії Олегівни, на ухвалу Фрунзенського районного суду м. Харкова від 14 вересня 2021 року, постановлену суддею Шарко О.П., -
В С Т А Н О В И В :
У березні 2021 року Харківська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати.
Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 05 квітня 2021 року відкрито провадження у справі.
Ухвалою цього ж суду від 14 вересня 2021 року провадження у справі закрито з підстав п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України - справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
В апеляційній скарзі Харківська міська рада, в особі представника Міхно Л.О., просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу апелянт вказує на порушення судом норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права. Зазначає, що суд першої інстанції постановив ухвалу за їх відсутності.
Також зазначив, що відповідачем не надано суду жодних доказів здійсненням ним підприємницької діяльності на спірній земельній ділянці.
У відповідності до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач є фізичною особою-підприємцем та здійснює на спірній земельній ділянці господарську діяльність, а тому справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного.
Визначення юрисдикції спору має важливе значення для практичної реалізації принципу доступу до правосуддя.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Згідно зі статтями 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, і право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За змістом положень указаних норм права суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог.
Відповідно до частини першої статті 24 ЦК України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.
У статтях 25, 26 цього ж Кодексу передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.
Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус ФОП сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.
Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України (далі - ГК України) підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Відтак підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності (частина перша статті 320 ЦК України).
Тобто фізична особа, яка є власником, зокрема, нерухомого майна, має право використовувати його для здійснення підприємницької діяльності.
Відповідно до частини першої статті 58 ГК України суб`єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа - підприємець у порядку, визначеному законом.
Згідно з частиною першою статті 128 цього ж Кодексу громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини третьої статті 128 ГК України громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється.
Фізична особа, яка в установленому законом порядку набула статус підприємця, не втрачає свого статусу фізичної особи. Натомість згідно з частиною восьмою статті 4 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб`єкта господарювання. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання чи ні, та від визначення цих правовідносин як господарських.
Судом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що за ОСОБА_1 з 06 листопада 2017 року на праві власності зареєстровані приміщення № 1, 2, З, І в літ. Н-1 загальною площею 70.8 кв.м. на підставі договору купівлі-продажу від 06.11.2017 № 1889; нежитлове приміщення № 1 в літ. 0-1 загальною площею 64,6кв.м на підставі договору купівлі-продажу від 06.11.2017 № 1886; нежитлове приміщення № 6-:-11 в літ. М-1 загальною площею 369,9 кв. м. на підставі договору купівлі-продажу від 06.11.2017 № 1892; нежитлове приміщення № 8 в літ. К-1 загальною площею 95,9 кв. м. на підставі договору купівлі-продажу від 06 листопада 2014 року №1895, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 01 грудня 2020 року №234926797.
Як вбачається з витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 24 червня 2020 року №НВ - 0005138292020 земельна ділянка з кадастровим номером 6310138500:12:004:0044 сформована, її площа складає 6,0658 га.; категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення; вид використання - для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель літ. К-1 , літ. Ц-1 , літ. У-1 , літ. Р-1 , літ. Б-1 , літ. Ж-1 , літ. Ж-3 , літ. Х-1 , літ. И-1 , літ. М-1 , літ. 0-1 , літ. 3-1 , літ. С-1 (виробничі будівлі), літ. А-1 (адміністративна будівля), літ. Н-1 (побутове приміщення), літ. Г-1 , літ. 4-1 (гаражі), літ. Е-1 , літ. Д-1 (прохідні), літ. Ф-1 (ГРС), літ. П-1 , літ. Л-1 (трансформаторні підстанції), літ. Т-1 (котельня); форма власності - комунальна власність.
Датою держаної реєстрації вказаної земельної ділянки є 25 грудня 2013 року.
Також, матеріали справи свідчать, що згідно Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідач ОСОБА_1 з 06 серпня 2018 року зареєстрований як фізична особа-підприємець та з 01 жовтня 2018 року перебуває на спрощеній системі оподаткування і належить до ІІ групи платників Єдиного податку. Відомостей про припинення її підприємницької діяльності станом на дату звернення з позовом до суду немає.
Видами діяльності є:
різання, оброблення та оздоблення декоративного та будівельного каменю (основний);
виробництво кухонних меблів;
виробництво інших меблів; діяльність з посередників у торгівлі меблями, господарськими товарами, залізними та іншими металевими виробами;
спеціалізована діяльність дизайну;
інші спеціалізовані будівельні роботи, н.в.і.у.;
інші роботи із завершення будівництва;
надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна;
оптова торгівля меблями, килимами й освітлювальним приладдям;
роздрібна торгівля меблями, освітлювальним приладдям та іншими товарами для дому в спеціалізованих магазинах.
У цій справі позовні вимоги стосуються стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 219 849,96грн за використання земельної ділянки №6310138500:12:004:0044 по АДРЕСА_1 у період з 01січня 2020 року по 31 січня 2021 року.
Факт здійснення відповідачем на спірній земельні ділянці господарської діяльності підтверджується договорами підряду №64/04/21 та №37/11/20 на виконання робіт, актами прийому-передачі до вказаних договорів.
Таким чином, матеріали справи свідчать та не заперечується відповідачем, що на вказаній земельній ділянці відповідач здійснює господарську діяльність по теперішній час
Відповідно до частин першої, другої статті 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).
Згідно зі статтями 173, 179 цього ж Кодексу господарським зобов`язанням визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб`єкт господарювання зобов`язаний вчинити певну дію господарського характеру, а інший суб`єкт має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.
Враховуючи те, що відповідач ОСОБА_1 з 06 серпня 2018 року зареєстрований як фізична особа-підприємець, останній здійснює господарську діяльність на спірній земельній ділянки, тому колегія суддів вважає, що спір з приводу стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 219 849,96грн. за використання цієї земельної ділянки підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Згідно п.п.1 та 15 ч.1 ст.20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи підприємці, а також інші справи у спорах між суб`єктами господарювання.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що провадження у даній справі на підставі п. 1 ч.1 ст. 255 ЦПК України підлягає закриттю, оскільки дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та даний спір віднесено до юрисдикції господарських судів.
Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та суттєвими не являються, колегія суддів не вбачає правових підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду, яка постановлена з дотримання вимог закону.
Згідно положень ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 374 ч.1п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу Харківської міської ради, в особі представника Міхно Лілії Олегівни, - залишити без задоволення.
Ухвалу Фрунзенського районного суду м. Харкова від 14 вересня 2021 року - залишити без змін.
Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК.
Повний текст постанови складено 18 січня 2022 року.
Головуючий - Н.П. Пилипчук
Судді - О.Ю. Тичкова
О.В. Маміна
Суд | Харківський апеляційний суд |
Дата ухвалення рішення | 12.01.2022 |
Оприлюднено | 24.01.2022 |
Номер документу | 102622318 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Харківський апеляційний суд
Пилипчук Н. П.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні