Постанова

від 17.01.2022 по справі 714/360/21

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 січня 2022 року м. Чернівці

справа № 714/360/21

провадження №22-ц/822/39/22

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого Височанської Н. К.

суддів: Владичана А.І., Литвинюк І.М.

секретар Тодоряк Г.Д.

за участю: представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа приватний нотаріус Герцаївського нотаріального округу Лис Лариса Георгіївна, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, визнання права власності на спадкове майно , за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_1 , на рішення Герцаївського районного суду Чернівецької області від 26 жовтня 2021 року , ухвалене під головуванням судді Єфтемія С.М .,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2021 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, визнання права власності на спадкове майно.

Позовна заява обґрунтоване тим, що він як спадкоємець за заповітом після смерті ОСОБА_5 звернувшись до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини дізнався, що ОСОБА_5 за життя - 10 липня 2020 року, уклала з відповідачем договір купівлі-продажу житлового будинку, який належав останній на праві власності та розташований в АДРЕСА_1 та договори купівлі-продажу земельної ділянки для обслуговування вказаного будинку, площею 0,2145 га та земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 0,3278 га, які розташовані у с. Горбово Герцаївського району Чернівецької області.

Під час укладення договорів купівлі-продажу ОСОБА_5 вважала, що вона вчиняє односторонній правочин, спрямований на розпорядження майном на випадок смерті. Зокрема, вважала, що вона вчинила заповіт.

Крім того зазначав, що після укладення даних договорів ОСОБА_5 відразу звернулася із заявою до поліції про те, що відповідач шляхом обману, незаконно заволодів її нерухомим майном.

Також 25 серпня 2020 року ОСОБА_5 звернулася до Герцаївського районного суду Чернівецької області з позовом до відповідача про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, однак провадження у справі було закрито, у зв`язку із смертю позивачки.

Вважає, що спірні правочини ОСОБА_5 уклала під впливом істотної помилки, оскільки вона через свій вік, незнання української мови, якою виконанні правочини, об`єктивно не могла розуміти зміст та наслідки укладених правочинів.

Посилаючись на вказані обставини та відсутність фактичної передачі майна за оспорюваними договорами, просив суд:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, укладений 10 липня 2020 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , що розташований по АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,2145 га, кадастровий номер - 7320781300:01:004:0004, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться в селі Горбово Герцаївського району Чернівецької області, укладений 10 липня 2020 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 ;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,3278 га, кадастровий номер - 7320781300:04:002:0016, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться в селі Горбово Герцаївського району Чернівецької області, укладений 10 липня 2020 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 ;

визнати за ОСОБА_3 в порядку спадкування право власності на:

- житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 ;

- земельну ділянки площею 0,2145 га, кадастровий номер - 7320781300:01:004:0004, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться в селі Горбово Герцаївського району Чернівецької області;

- земельну ділянку площею 0,3278 га, кадастровий номер - 7320781300:04:002:0016, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться в селі Горбово Герцаївського району Чернівецької області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Герцаївського районного суду Чернівецької області від 26 жовтня 2021 року у задоволенні позову відмовлено .

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведено обставини, щодо яких ОСОБА_5 могла помилитися будучи стороною правочинів на момент його вчинення й така помилка має істотне значення. Та обставина, що правочини були вчиненні українською мовою не може слугувати доказом визнання їх недійсним, так як ОСОБА_5 після укладення оспорюваних договорів склала заповіт на ім`я позивача, який виконаний також українською мовою, що є свідченням того, що остання розуміла й зміст оспорюваних договорів.

При цьому суд зазначив, що вимога про визнання права власності на спадкове майно є похідною від вимог про визнання правочинів недійсними, тому також не підлягає задоволенню.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги та позиції інших учасників

На дане рішення ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_3 у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що показаннями свідків та дослідженими в судовому засіданні матеріалами, суду першої інстанції стало відомо, що спірні договори ОСОБА_5 було укладено внаслідок істотної помилки щодо природи укладених правочинів, оскільки в момент вчинення правочинів вона вважала, що заповідає все майно, а не відчужує його.

У ОСОБА_5 був відсутній намір за життя відчужувати майно, власницею якого вона була, оскільки спірний будинок був її єдиним житлом.

Фактом того, що ОСОБА_5 не мала наміру продавати належне їй майно є те, що відразу після укладення договорів вона зверталася із заявою до поліції, а також нею за життя було подано позовну заяву про визнання спірних договорів недійсними.

Судом першої інстанції було також встановлено, що ОСОБА_5 продовжувала проживати у власному будинку, що свідчить про те, що між сторонами не відбулось фактичної передачі майна за спірними договорами.

Під час укладення договорів купівлі-продажу, ОСОБА_5 вважала, що вчиняє односторонній правочин, спрямований на розпорядження своїм майном на випадок смерті, а про те, що спірний житловий будинок більше їй не належить дізналася він односельчан через тиждень після укладення договорів купівлі-продажу.

Таким чином, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справ, що призвело до неправильного вирішення спору.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Позиція апеляційного суду

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін з наступних підстав.

Обставини справи

Судом встановлено, що 10 липня 2020 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, за якими ОСОБА_5 передала у власність ОСОБА_4 , а останній прийняв житловий будинок який знаходиться по АДРЕСА_1 (а.с.15,16).

10 липня 2020 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,2145 га, кадастровий номер - 7320781300:01:004:0004 з цільовим призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, а також договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,3278 га, кадастровий номер - 7320781300:04:002:0016, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, які знаходиться за адресою: с.Горбово Герцаївського району Чернівецької області (а.с.17-20).

06 серпня 2020 року ОСОБА_5 на випадок своєї смерті склала заповіт, відповідно до якого все своє майно, де б воно не знаходилося та з чого б воно не складалось і взагалі все те, що буде їй належати на день смерті і на що вона за законом матиме право, окрім земельного паю, заповіла ОСОБА_3 (а.с.12).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла (а.с.11).

Постановою приватного нотаріуса Опришко С.І. відмовлено ОСОБА_3 у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_5 , у зв`язку з ненаданням правовстановлюючих документів (а.с.35-36).

Постановою начальника СД Герцаївського ВП Сторожинецького ВП ГУНП в Чернівецькій області від 19 серпня 2020 року кримінальне провадження, відкрите за заявою померлої ОСОБА_5 та внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №1202026507000000 від 18 липня 2020 року, закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК України (а.с.154-157).

Мотиви, з яких виходив апеляційний суд та застосовані норми права

Згідно із частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з положеннями частини другої та третьої статті 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, а волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Виходячи зі змісту статей 203, 655 ЦК України договір купівлі-продажу вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.

Отже, наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття особою фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення під час укладення договору купівлі-продажу замість заповіту, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору купівлі-продажу та роз`яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором купівлі-продажу продавцем покупцю та продовження позивачем проживати у будинку після укладення спірного правочину.

Лише в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229 та статей 203 і 655 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

Вказані висновки про застосування норми права узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 6-2953цс15, від 27 квітня 2016 року у справі № 6-372цс16.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_3 , як на підставу позовних вимог, посилався на те, що ОСОБА_5 укладено спірні договори внаслідок перебування під впливом істотної помилки щодо природи укладених договорів, прав та обов`язків, які ними обумовлені, неправильного сприйняття нею фактичних обставин вчинення правочинів, оскільки ОСОБА_5 вважала, що заповідає все належне їй майно на користь відповідача, а не відчужує його.

З огляду те, що ОСОБА_5 не володіла українською мовою, на якій укладено договори, її похилий вік, стан здоров`я, відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна, низький рівень її освіченості, вважав, що є в сі підстави для визнання оспорюваних договорів недійсними.

За загальним правилом, відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Відповідно до статті 229 ЦК України обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належним та допустимих доказів наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення відчужувача, і має істотне значення.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 759/17065/14-ц (провадження № 61-2779св18) зроблено висновок по застосуванню статті 229 ЦК України та вказано, що під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу) .

У пункті 3 договору купівлі-продажу житлового будинку від 10 липня 2020 року вказано, що продаж майна вчинено за 68 528 грн, які сплачені продавцю покупцем готівкою повністю до підписання цього договору.

У пункті 3 договору купівлі-продажу земельної ділянки, кадастровий номер 7320781300:01:004:0004, від 10 липня 2020 року вказано, що продаж майна вчинено за 60 275 грн, які сплачені продавцю покупцем готівкою повністю до підписання цього договору.

У пункті 3 договору купівлі-продажу земельної ділянки, кадастровий номер 7320781300:01:002:0016, від 10 липня 2020 року вказано, що продаж майна вчинено за 11 866 грн, які сплачені продавцю покупцем готівкою повністю до підписання цього договору.

Враховуючи встановлені обставини, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що позивачем не спростовано обставин щодо отримання ОСОБА_5 зазначених у договорах коштів за відчуження належного їй майна. При цьому, судом враховано, що таких обставин не містила і позовна заява ОСОБА_5 , з якою остання зверталася до суду за життя.

Судом першої інстанції також встановлено, що ОСОБА_5 06 серпня 2020 року на випадок своєї смерті склала заповіт, відповідно до якого все своє майно, де б воно не знаходилося та з чого б воно не складалось і взагалі все те, що буде їй належати на день смерті і на що вона за законом матиме право, окрім земельного паю, заповіла ОСОБА_3 .

Наведена обставина спростовує посилання позивача на неправильне сприйняття обставин оспорюваних договорів купівлі-продажу, що вплинуло на волевиявлення ОСОБА_5 на укладення оспорюваних договорів замість здійснення розпорядження на випадок своєї смерті.

Також у матеріалах справи відсутні докази того, що у ОСОБА_5 у зв`язку із похилим віком, була потреба у догляді й сторонній допомозі.

Зі змістом оспорюваних договорів вбачається, що нотаріусом було встановлено дійсність намірів сторін укласти саме договори купівлі-продажу будинку та земельних ділянок, роз`яснено вимоги законодавства щодо змісту і правових наслідків договорів, а також встановлено відсутність у сторін заперечень щодо умов договорів.

З огляду на вказане, судом не встановлено, що ОСОБА_5 , укладаючи оспорювані договори купівлі-продажу не усвідомлювала їх істотні умови і правові наслідки укладення.

При таких обставинах суд першої інстанції, дослідивши докази, заслухавши пояснення свідків, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, враховуючи норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання договорів купівлі-продажу недійсними.

Є безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_5 в силу низького рівня освіченості помилково вважала, що відбулася процедура посвідчення заповіту, а не продажу майна, оскільки сама по собі наявність низького рівня освіченості не може свідчити про неправильне сприйняття ОСОБА_5 обставин вчинених правочинів.

Є також необґрунтованими доводи заявника про те, що ОСОБА_5 не знала української мови, якою виконанні правочини, тому не могла розуміти зміст та наслідки укладених правочинів.

Відповідно до п. 10 Глави 9 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України №296/5 від 22 лютого 2012 року якщо особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не знає мови, якою ведеться нотаріальне діловодство, тексти оформлюваних документів мають бути перекладені їй нотаріусом або перекладачем у письмовій або усній формі, про що зазначається в посвідчувальному написі. Особа, що не володіє мовою, якою виготовлений документ, підписується тією мовою, якою вона володіє.

Згідно із ст.15 Закону України Про нотаріат мова нотаріального діловодства визначається статтею 16 Закону України "Про засади державної мовної політики".

Статтею 16 Закону України "Про засади державної мовної політики" визначено, що Нотаріальне діловодство в Україні здійснюється державною мовою. Якщо особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не володіє державною мовою, за її заявою тексти оформлюваних документів мають бути перекладені нотаріусом або перекладачем мовою, якою вона володіє.

Із змісту договору купівлі-продажу житлового будинку від 10 липня 2020 року, договору купівлі-продажу земельної ділянки, кадастровий номер 7320781300:01:004:0004, від 10 липня 2020 року, договору купівлі-продажу земельної ділянки, кадастровий номер 7320781300:01:002:0016, від 10 липня 2020 року, викладених українською мовою, убачається, що усний переклад тексту договорів з української мови на румунську мову зроблено нотаріусом.

При таких обставинах, нотаріусом вимоги ст.15 Закону України Про нотаріат дотримані, оскільки текст оформлюваних документів нотаріусом було перекладено. При цьому обов`язкова участь перекладача при здійсненні таких нотаріальних дій вказаною нормою права не передбачена.

При цьому слід ураховувати, що правове регулювання порядку посвідчення нотаріусом правочинів лежить поза сферою ЦК України і не є матеріальним правом. Законодавство про нотаріат і нотаріальну діяльність не може чинити негативний вплив на матеріальне право - встановлювати підстави недійсності або нікчемності правочину, якщо саме таких підстав для цього матеріальне право не містить.

До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20).

Таким чином, не встановивши, що мала місце помилка щодо природи оспорюваних договорів купівлі-продажу, суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 .

Оскільки вимога про визнання права власності на спадкове майно є похідною від вимог про визнання правочинів недійсними, тому також правомірно судом першої інстанції відхилена.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив це рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Герцаївського районного суду Чернівецької області від 26 жовтня 2021 року залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Рішення Герцаївського районного суду Чернівецької області від 26 жовтня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 21 січня 2022 року.

Головуючий Н.К. Височанська

Судді: А.І. Владичан

І.М. Литвинюк