Постанова

від 31.05.2022 по справі 714/360/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

01 червня 2022 року

м. Київ

справа № 714/360/21

провадження № 61-2817 св 22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: приватний нотаріус Герцаївського нотаріального округу Чернівецької області Лис Лариса Георгіївна;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну

скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - на рішення Герцаївського районного суду Чернівецької області від 26 жовтня 2021 року у складі судді Єфтемія С. М. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 17 січня 2022 року у складі колегії суддів: Височанської Н. К., Владичана А. І., Литвинюк І. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Герцаївського нотаріального округу Чернівецької області Лис Л. Г., про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, визнання права власності на спадкове майно.

Позовна заява мотивована тим, що 06 серпня 2020 року ОСОБА_4 на випадок своєї смерті склала заповіт, відповідно до якого все своє майно, де б воно не знаходилося та з чого б воно не складалось і взагалі все те, що буде їй належати на день смерті і на що вона за законом матиме право,

окрім земельного паю, заповіла йому.

Після смерті ОСОБА_4 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1 , він звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, проте постановою нотаріуса йому було відмолено у видачі свідоцтва про прийняття спадщини у зв`язку

з ненаданням правовстановлюючих документів. Згодом йому стало відомо про те, що за життя ОСОБА_4 , а саме 10 липня 2020 року, уклала

з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу житлового будинку

АДРЕСА_1 , який належав останній на праві приватної власності, та договори купівлі-продажу земельної ділянки для обслуговування вказаного будинку, площею 0,2145 га, а також для ведення особистого селянського господарства, площею

0,3278 га, які розташовані у с. Горбово Герцаївського району Чернівецької області.

Позивач вважав, що вищевказаний житловий будинок та земельні ділянки входять до складу спадкового майна померлої ОСОБА_4 і він, як її спадкоємець за заповітом, має право на це нерухоме майно з огляду на те, що ОСОБА_4 немала дійсного наміру відчужувати належне їй майно відповідачеві. Так, під час укладення вказаних договорів купівлі-продажу ОСОБА_4 вважала, що вона вчиняє односторонній правочин, спрямований на розпорядження своїм майном на випадок смерті. Зокрема, вважала, що вона вчинила заповіт. Свідченням того, що ОСОБА_4 помилилася щодо правової природи правочинів є те, що вона одразу після укладення вказаних договорів звернулася із заявою до поліції, в якій вказувала, що відповідач шляхом обману, незаконно заволодів її нерухомим майном. Крім того,

25 серпня 2020 року ОСОБА_4 звернулася до Герцаївського районного суду Чернівецької області з позовом до відповідача про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, однак провадження у справі було закрито

у зв`язку з її смертю.

Позивач вважав, що оспорені правочини ОСОБА_4 уклала під впливом істотної помилки, оскільки вона через свій похилий вік, їй 80 років, незнання української мови, якою оформлені договори, об`єктивно не могла розуміти зміст та наслідки укладених правочинів, що вплинуло на вірне сприйняття дійсних обставин і призвело до помилки. При цьому після укладення вказаних договорів ОСОБА_4 залишилася проживати у будинку і іншого житла вона не мала. Крім того, вона не отримувала від покупця передбачені договорами кошти.

Посилаючись на вказані обставини та відсутність фактичної передачі майна за оспорюваними договорами, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати договір купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, укладений 10 липня 2020 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , що розташований по АДРЕСА_1 , недійсним;

- визнати договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,2145 га, кадастровий номер 7320781300:01:004:0004, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану в с. Горбово Герцаївського району Чернівецької області, укладений 10 липня 2020 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , недійсним;

- визнати договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,3278 га, кадастровий номер 7320781300:04:002:0016, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, розташовану в с. Горбово Герцаївського району Чернівецької області, укладений 10 липня 2020 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , недійсним;

- визнати за ним, ОСОБА_1 , у порядку спадкування за заповітом право власності на вищевказаний житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами та земельні ділянки для обслуговування житлового будинку і для ведення особистого селянського господарства.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Герцаївського районного суду Чернівецької області від 26 жовтня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено, що ОСОБА_4 під час укладення оспорених договорів помилилися щодо правової природи правочинів, прав та обов`язків, які виникнуть після їх вчинення. Та обставина, що зміст правочинів було викладено українською мовою саме по собі не може слугувати доказом визнання їх недійсним, так як ОСОБА_4 після укладення оспорюваних договорів склала заповіт на ім`я позивача, який викладений також українською мовою, що є свідченням того, що остання розуміла й зміст оспорюваних договорів. Крім того, позивачем не надано доказів та не спростовано той факт, що продавець, ОСОБА_4 , за спірними договорами не отримала грошові кошти за продаж її нерухомого майна.

При цьому суд зазначив, що вимога про визнання права власності на спадкове майно є похідною від вимог про визнання правочинів недійсними, тому також не підлягає задоволенню.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 17 січня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - залишено без задоволення. Рішення Герцаївського районного суду Чернівецької області від 26 жовтня 2021 року залишено без змін.

Погоджуючись із висновками районного суду, апеляційний суд також зазначив, що позивачем не спростовано тих обставин, що перед підписанням оспорюваних правочинів ОСОБА_4 отримала обумовлені у договорах грошові кошти за відчуження належного їй майна. При цьому, судом враховано, що таких обставин не містила і позовна заява ОСОБА_4 , з якою остання зверталася до суду за життя. Крім того, 06 серпня 2020 року, тобто після укладення оспорюваних договорів, ОСОБА_4 на випадок своєї смерті склала заповіт, згідно з якого все своє майно, де б воно не знаходилося

та з чого б воно не складалось і взагалі все те, що буде їй належати на день смерті і на що вона за законом матиме право, окрім земельного паю,

заповіла ОСОБА_1 . Зазначене спростовує посилання позивача на те, що ОСОБА_4 помилилася щодо правової природи укладених договорів купівлі-продажу нерухомого майна замість здійснення розпорядження майном на випадок своєї смерті. При цьому матеріали справи не містять доказів того, що у зв`язку із похилим віком ОСОБА_4 потребувала догляду та сторонньої допомоги, а наявність низького рівня освіченості саме по собі не може свідчити про неправильне сприйняття нею обставин вчинених правочинів.

Апеляційний суд послався на відповідну судову практику Верховного Суду України, Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової

палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали

з Герцаївського районного суду Чернівецької області.

У квітні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2022 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Герцаївського нотаріального округу Чернівецької області Лис Л. Г., про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, визнання права власності на спадкове майно, за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - на рішення Герцаївського районного суду Чернівецької області від 26 жовтня 2021 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 17 січня

2022 року призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - мотивована тим, що суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили усіх обставин справи, не врахували, що при укладенні оспорюваних договорів ОСОБА_4 діяла під впливом істотної помилки щодо правової природи правочинів, прав та обов`язків сторін, оскільки вважала, що вчиняє односторонній правочин, спрямований на розпорядження своїм майном на випадок смерті. При цьому суди не врахували незнання ОСОБА_4 української мови, якою оформлені спірні договори, її похилий вік, стан здоров`я, відсутність фактичної передачі нерухомого майна відповідачеві, низький рівень її освіченості, відсутність іншого житла та неотримання за договорами грошових коштів. Зазначене підтверджується наявними у справі доказами та показаннями свідків. Крім того, одразу після укладення договорів ОСОБА_4 звернулася із заявою до поліції, в якій вказувала, що відповідач шляхом обману, незаконно заволодів її нерухомим майном,

а 25 серпня 2020 року - суду з позовом до відповідача про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, що свідчить про те, що вона помилилася щодо правової природи правочинів.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

10 липня 2020 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, за якими ОСОБА_4 передала у власність ОСОБА_2 , а останній прийняв житловий будинок по

АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 15, 16).

10 липня 2020 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,2145 га, кадастровий номер 7320781300:01:004:0004, з цільовим призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, а також договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,3278 га, кадастровий номер 7320781300:04:002:0016, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, які знаходиться за адресою:

с. Горбово, Герцаївський район, Чернівецька область (т. 1, а. с. 17-20).

06 серпня 2020 року ОСОБА_4 на випадок своєї смерті склала заповіт, відповідно до якого все своє майно, де б воно не знаходилося та з чого б воно не складалось і взагалі все те, що буде їй належати на день смерті і на що вона за законом матиме право, окрім земельного паю, заповіла ОСОБА_1 (т. 1, а. с.12).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла (т. 1, а. с. 11).

Постановою приватного нотаріуса Герцаївського районного нотаріального округу Чернівецької області Опришко С. І. від 10 березня 2021 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 у зв`язку з ненаданням правовстановлюючих документів (т. 1, а. с. 35-36).

Постановою начальника сектору дізнання Герцаївського відділення поліції Сторожинецького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області від 19 серпня 2020 року кримінальне провадження, відкрите за заявою померлої ОСОБА_4 та внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1202026507000000 від 18 липня 2020 року, закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 190 КК України (т. 1, а. с. 154-157).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Частиною першою та третьою статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Згідно зі статями 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини,

є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою

для визнання правочину недійсним.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин, вчинений під впливом помилки відповідно до статті 229 ЦК України, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилась сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка мала місце, а також що вона має істотне значення. Не має правового значення помилка щодо одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією із сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Виходячи зі змісту статей 203, 655 ЦК України договір купівлі-продажу вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.

Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі показань сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на обман або помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ці обставини дійсно мають істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором купівлі-продажу продавцем покупцю та продовження позивачем проживати у спірному житловому будинку після укладення договору купівлі-продажу.

Лише у разі встановлення цих обставин норми статей 203 та 655 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

Аналогічні за змістом правові висновки містяться у постановах Верховного Суду України: від 16 березня 2016 року у справі № 6-93 цс 16, від 27 квітня 2016 року у справі № 6-372 цс 16; а у подальшому такий висновок підтвердив Верховний Суд у постановах: від 16 січня 2019 року у справі № 461/4980/17, провадження № 61-44057 св 18; від 01 жовтня 2020 року у справі

№ 585/2413/19, провадження № 61-8097 св 20; від 14 липня 2021 року у справі № 552/7241/17, провадження № 61-1142 св 20; від 30 серпня 2021 року

у справі № 493/1677/17, провадження № 61-6519 св 21.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої

статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази

за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Ураховуючи викладене, суди, встановивши фактичні обставини справи,

від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено, що ОСОБА_4 під час укладення оспорених договорів помилилися щодо правової природи правочинів, прав та обов`язків, які виникнуть після їх вчинення. Та обставина, що зміст правочинів було викладено українською мовою саме по собі не може слугувати доказом визнання їх недійсним, так як ОСОБА_4 після укладення оспорюваних договорів склала заповіт на ім`я позивача, який викладений також українською мовою, що є свідченням того, що остання розуміла й зміст оспорюваних договорів. При цьому матеріали справи не містять доказів того, що у зв`язку із похилим віком ОСОБА_4 потребувала догляду та сторонньої допомоги, а наявність низького рівня освіченості не може свідчити про неправильне сприйняття нею обставин вчинених правочинів.

Крім того, позивачем не спростовано, що перед підписанням оспорюваних правочинів ОСОБА_4 отримала обумовлені у договорах грошові кошти за відчуження належного їй майна, про що свідчить зміст оспорюваних правочинів. При цьому, судом враховано, що обставин щодо неотримання ОСОБА_4 грошових коштів за оспорюваними договорами не містила й її позовна заява, з якою остання за життя зверталася до суду.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_4 вже зверталася до суду із вимогами про визнання спірних правочинів недійсними самі по собі не можуть бути підставою для скасування законних і обґрунтованих судових рішень, так як вказаний позов ОСОБА_4 не був розглянутий по суті і щодо оспорюваних правочинів за її позовом суд правових висновків не робив.

Посилання касаційної скарги на те, що ОСОБА_4 не знала української мови, якою оформлені правочини, а тому не могла розуміти зміст та наслідки укладених правочинів, не є підставою для скасування законних судових рішень з огляду на таке.

Згідно з положеннями статті 15 Закону України «Про нотаріат» мова нотаріального діловодства визначається статтею 16 Закону України «Про засади державної мовної політики».

Статтею 16 Закону України «Про засади державної мовної політики» визначено, що Нотаріальне діловодство в Україні здійснюється державною мовою. Якщо особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не володіє державною мовою, за її заявою тексти оформлюваних документів мають бути перекладені нотаріусом або перекладачем мовою, якою вона володіє.

Зі змісту оспорюваних договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельних ділянок від 10 липня 2020 року, оформлених українською мовою, вбачається, що усний переклад тексту договорів з української мови на румунську мову зроблено нотаріусом.

Таким чином, нотаріусом дотримано вимоги статті 15 Закону України

«Про нотаріат», оскільки текст оформлюваних документів нотаріусом було перекладено. При цьому обов'язкова участь перекладача при здійсненні таких нотаріальних дій вказаною нормою права не передбачена.

Інші доводи касаційної скарги є аналогічними доводам апеляційної скарги, яким суд апеляційної інстанції надав належну правову оцінку. При цьому

ці доводи касаційної скарги в основному зводяться до переоцінки доказів

у справі, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Отже, підстав для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Герцаївського районного суду Чернівецької області від 26 жовтня 2021 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 17 січня

2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк