Ухвала

від 21.01.2022 по справі 570/857/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

21 січня 2022 року

м. Київ

справа № 570/857/19

провадження № 61-26ск22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 01 червня 2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю Кровельщик , про поділ майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, в якому, з урахуванням уточнених вимог, просив у порядку поділу спільного майна подружжя стягнути з ОСОБА_2 на свою користь вартість належної відповідачу 1/2 частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю Кровельщик (далі - ТОВ Кровельщик ), що складає 29 % статутного капіталу товариства.

Позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що з 22 червня 1999 року він та ОСОБА_2 перебували в шлюбі. Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 07 листопада 2018 року шлюб між ними було розірвано. Під час шлюбу вони стали співзасновниками ТОВ Кровельщик . Розмір частки відповідача становить 58 %, що дорівнює 217,50 грн, у статутному капіталі вказаного товариства. Його з відповідачем частки у статутному капіталі ТОВ Кровельщик були сформовані за рахунок коштів, що знаходилися у спільній сумісній власності подружжя. Крім цього, він вклав чималі кошти в діяльність згаданого товариства, а саме - в будівництво нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 . Тому їх (сторін) частки в статутному капіталі ТОВ Кровельщик є об`єктом права спільної сумісної власності та підлягають поділу.

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 01 червня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року (повний текст якої складено 19 листопада 2021 року) апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 01 червня 2021 року - без змін.

29 грудня 2021 року ОСОБА_1 подав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 01 червня 2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до частини дев`ятої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2021 рік передбачено, що у 2021 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2021 року (на час подання касаційної скарги) - 2 270 грн.

Як зазначено ОСОБА_1 у касаційній скарзі, 29 % статутного капіталу ТОВ Кровельщик складає 492 391 грн.

Отже, ціна позову в цій справі становить 492 391 грн, що станом на 01 січня 2021 року не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270 грн х 250 = 567 500 грн). Тобто справа № 570/857/19 не підлягає касаційному перегляду в силу вимог закону.

Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилань на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб підлягають касаційному оскарженню.

Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, від 01 жовтня 2019 року у справі № 909/1294/15, в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2019 року у справі № 756/12009/15-ц, від 29 січня 2020 року у справі № 642/2179/17, від 12 лютого 2020 року у справі № 725/1776/18, від 01 листопада 2021 року у справі № 179/130/13-ц, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Висновки апеляційного суду в цій справі не суперечать правовим висновкам, викладеним в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 жовтня 2019 року у справі № 909/1294/15, в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду, від 11 вересня 2019 року у справі № 756/12009/15-ц, від 29 січня 2020 року у справі № 642/2179/17, від 01 листопада 2021 року у справі № 179/130/13-ц, про те, що у статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Якщо один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього товариства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості частки у майні товариства в разі поділу майна подружжя та право вимоги половини отриманого доходу від діяльності товариства. Верховний Суд визнає помилковим висновок суду щодо обов`язку позивача доводити факт придбання спірного майна за спільні кошти подружжя. Правильним в оцінці спірних правовідносин є висновок про те, що тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, покладається на того з подружжя, який її спростовує . Відмовляючи в задоволенні позову в цій справі, апеляційний суд виходив з презумпції спільності майна подружжя, відобразивши в тексті оскаржуваного судового рішення зміст правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 жовтня 2019 року у справі № 909/1294/15, а також - з того, що тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. При цьому апеляційним судом також враховано правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду України від 05 квітня 2017 року у справі № 6-399цс17, згідно з яким сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя . Встановивши обставини, що мають суттєве значення, дослідивши зібрані у справі докази, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про спростування відповідачем презумпції спільності майна подружжя у зв`язку з тим, що відповідач довела факт набуття нею частки в розмірі 40 % в статутному капіталі ТОВ Кровельщик ще до укладення шлюбу з позивачем та факт безоплатного набуття нею частки в розмірі 18 % статутного капіталу вказаного товариства. Тому вказані частки не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя та, відповідно, не підлягають поділу між сторонами.

Правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 жовтня 2019 року у справі № 909/1294/15, враховані апеляційним судом в оскаржуваному судовому рішенні. Касаційна скарга на містить належних доводів про застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у вказаній постанові Великої Палати Верховного Суду.

Посилання заявника на інші постанови Верховного Суду є неспроможними з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини непоширення на спірне майно правового режиму спільного майна подружжя.

Аргументи касаційної скарги про неспростування відповідачем презумпції спільності майна подружжя зводяться до незгоди заявника з установленими судами обставинами і оцінкою доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Крім того, посилання заявника на неврахування судами висновків, викладених в постанові Верховного Суду, щодо застосування норми права у подібних правовідносинах є підставою касаційного оскарження судових рішень, передбаченою пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, втім не є доводом, який в розумінні підпунктів а)-г) пункту 2 частини третьої статті 389 цього Кодексу підтверджує наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судові рішення такими, що підлягають касаційному оскарженню.

Учасники судового процесу повинні розуміти, що визначені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права , що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів .

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, за статтею 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини с статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).

Зазначення апеляційним судом в оскаржуваній постанові про можливість її оскарження до суду касаційної інстанції не змінює характер та предмет позову в цій справі та не спростовує наявність у Верховного Суду повноважень на відмову у відкритті касаційного провадження.

Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалено у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, і вони не підлягають касаційному оскарженню, то у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження у справі не підлягають окремому розгляду клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 01 червня 2021 року та постанови Рівненського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року, а також - про здійснення розгляду справи за його участю.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 01 червня 2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю Кровельщик , про поділ майна подружжя.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко