Рішення

від 13.12.2021 по справі 752/18565/17

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 752/18565/17

Провадження № 2/752/1008/21

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

13 грудня 2021 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Хоменко В.С.

при секретарі Павлюх П.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Голосіївського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Комунального підприємства Голосіїво-будінвест , Голосіївської районної у м. Києві ради про визнання недійсним інвестиційного контракту, -

В С Т А Н О В И В:

у вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , КП Голосіїво-будінвест , Голосіївської районної у м. Києві ради про визнання недійсним інвестиційного контракту.

Позовні вимоги мотивувала тим, що ОСОБА_2 , яка є власником житлової квартири АДРЕСА_1 , на підставі інвестиційного контракту № 97 про переобладнання горища та заміни даху на мансардний поверх від 18.11.2005 року має майнові права на горище в будинку, де знаходиться належна їй квартира, і відповідно до п. 2.1.2 якого Голосіївська районна в м. Києві рада та КП Голосіїво-будінвест має передати ОСОБА_2 у власність горище житлового будинку АДРЕСА_2 .

Вважала, що передача горища у власність ОСОБА_2 є незаконною, оскільки позбавляє права власності на горище інших співвласників будинку, в тому числі і її, а також умови контракту щодо розпорядження горищем будинку без нотаріальної згоди всіх співвласників суперечать чинному закону і порушують вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину.

Тому, просила визнати недійсним інвестиційний контракт № 97 від 18.11.2005 року про переобладнання горища житлового будинку АДРЕСА_2 та заміни даху на мансардний поверх.

Ухвалою від 14.09.2017 року відкрито провадження у справі (т. 1 а.с. 10).

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 04.06.2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено (т. 1 а.с. 106-110).

Постановою Київського апеляційного суду від 07.11.2018 року рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 04.06.2018 року залишено без змін (т. 1 а.с. 182-183).

Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати касаційного цивільного суду від 15.05.2019 року рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 04.06.2018 року та постанова Київського апеляційного суду від 07.11.2018 року скасовані, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (т. 1 а.с. 235-241).

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва Шкірая М.І. від 29.05.2019 року справу прийнято до провадження та призначено підготовче засідання на 21.11.2019 року (т. 1 а.с. 244).

На підставі протоколу повторного автоматизованого розподіл судової справи між суддями від 27.05.2020 року, проведеного на підставі розпорядження керівника апарату Голосіївського районного суду м. Києва № 388 від 27.05.2020 року, справу передано до провадження судді Хоменко В.С. (т. 2 а.с. 48-50).

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва Хоменко В.С. від 29.05.2020 року справу прийнято до провадження та призначено підготовче засідання на 28.10.2020 року (т. 2 а.с. 51-52).

28.10.2020 року підготовче засідання відкладено на 23.03.2021 року (т. 1 а.с. 70-71).

Ухвалою від 23.03.2021 року підготовче провадження у справі закрито та призначено судовий розгляд на 31.08.2021 року (т. 2 а.с. 97).

31.08.2021 року судове засідання відкладено на 13.12.2021 року (т. 2 а.с. 108-109).

22.10.2020 року до суду надійшов відзив ОСОБА_2 , котрим остання проти позову заперечила, посилаючись на його безпідставність, через що просила відмовити у його задоволенні.

Свою позицію мотивувала тим, що оспорюваний контракт був укладений на підставі рішення Голосіївської районної у м. Києві ради від 25.10.2005 року № 39/16, котре й досі не скасоване, щодо будинку АДРЕСА_2 , що належав до комунальної власності Голосіївського району. До того ж вказала, права позивача жодним чином не порушені, адже контракт був укладений за сім років до того, як вона набула право власності на квартиру у будинку АДРЕСА_2 (т. 2 а.с. 62).

Позивач, скориставшись своїм правом, надала відповідь на відзив, в якій заперечила проти доводів відповідача та вказала про їх хибність та безпідставність, просила відхилити заперечення відповідача та позов задовольнити (т. 2 а.с. 77-84).

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 позов підтримала, просила задовольнити в повному обсязі, виходячи з обставин, викладених у позовній заяві та інших заявах по суті справи.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_4 проти позову заперечили, просили відмовити у його задоволенні за його безпідставністю та недоведеністю.

Відповідачі КП Голосіїво-будінвест , Голосіївська районна у м. Києві рада явку представників в судове засідання не забезпечили, про причини неявки суд не повідомили, відзив на позов не подали.

Заслухавши учасників процесу, які з`явились в судове засідання та не заперечували проти розгляду справи по суті за відсутності КП Голосіїво-будінвест , Голосіївської районної у м. Києві ради, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_3 на підставі договору дарування від 07.07.2012 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Дудко Ю.А. за реєстровим № 1680 (т. 1 а.с. 5, 6, т. 2 а.с. 86-87).

27.10.2005 року Голосіївською районною в м. Києві радою прийнято рішення № 39/16 про залучення інвесторів до переобладнання горищ будинків та заміни дахів на мансардні поверхи у будинках Голосіївського району м. Києва (т. 2 а.с. 63).

Згідно п. 1.1. даного рішення, Голосіївська районна в м. Києві рада визнала інвестором по переобладнанню горищ будинків та заміни дахів на мансардні поверхи - ОСОБА_2 за адресою: будинок АДРЕСА_2 - горищне приміщення площею 1 000, 0 м 2 під житлові приміщення.

Пунктом 2 рішення надано згоду на відчуження з комунальної власності і передачу у власність інвесторам мансардні приміщення, визначені згідно з п. 1.1. рішення.

Згідно п. 3 рішення інвестору ОСОБА_2 запропоновано протягом 45 календарних днів укласти з власником комунального майна району інвестиційний контракт на переобладнання горищ та заміну дахів на мансардні поверхи з надбудовами.

18.11.2005 року між Голосіївською районною у м. Києві радою, яка іменується власник, КП Голосіїво-будінвест , яке іменується як уповноважений орган власника, та фізичною особою ОСОБА_2 на підставі рішення Голосіївської районної в м. Києві ради № 39/16 від 27.10.2005 року, укладено інвестиційний контракт № 97 про переобладнання горища житлового будинку АДРЕСА_2 та заміни даху на мансардний (т. 1 а.с. 7-8).

Відповідно до п. 2 ст. 10 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Офіційне тлумачення положень п. 2 ст. 10 цього Закону наведено у рішенні Конституційного Суду від 02.03.2004 року № 4-рп/2004 зі змінами згідно з рішенням Конституційного Суду від 09.11.2011 року № 14-рп/2011.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 02.03.2004 року № 4-рп/2004 визначено: 1.1. Допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні та ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього. .

Допоміжні приміщення, відповідно до п. 2 ст. 10 Закону стають об`єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією громадянами квартир. Для підтвердження набутого в такий спосіб права не потребується вчинення будь-яких інших додаткових юридичних дій. Власникам квартир немає необхідності створювати з цією метою об`єднання співвласників багатоквартирного будинку.

Аналогічні приписи містить ч. 2 ст. 382 ЦК України, згідно з якою власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, у тому числі і власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

У багатоквартирних жилих будинках розташовуються і нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять (ч. 3 ст. 4 ЖК УРСР) і в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає.

Отже, нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 року у справі № 552/7636/14-ц).

При вирішенні даного спору ключовим є визначення правового статусу спірного приміщення, а саме встановлення того, чи відноситься останнє до допоміжних чи є нежитловими приміщеннями в структурі житлового будинку.

При цьому допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень (постанови ВС від 18.07.2018 року у справі № 916/2069/17, від 22.11.2018 року у справі № 904/1040/18, від 15.05.2019 року у справі № 906/1169/17, від 06.08.2019 року у справі № 914/843/17).

З огляду на наведене, враховуючи наявні в матеріалах справи докази, суд надходить до висновку про те, що статус спірного приміщення - горища будинку АДРЕСА_2 , як допоміжного в розумінні Закону України Про приватизацію державного житлового фонду , адже матеріали справи не містять відомостей про наявність у будинку АДРЕСА_2 окремих нежитлових приміщень, до яких входить його горище. У даній справі відсутні докази того, що спірне приміщення будувалось не як допоміжне приміщення, а як інші приміщення в багатоквартирному будинку, що не належать до житлового фонду, тобто є самостійними об`єктами нерухомого майна, з іншим призначенням, ніж допоміжні приміщення.

Тому, оскільки вбачається приналежність спірного приміщення до допоміжних багатоквартирного будинку, то його фактичне переобладнання іншими особами з метою використання за іншим функціональним призначенням не змінює правового статусу цього приміщення.

Крім того, відомості безпосередньої реєстрації за відповідачами КП Голосіїво-будінвест , Голосіївською районною у м. Києві ради права комунальної власності на спірне приміщення, матеріали справи також не містять.

Звертаючись до суду, позивач зазначила, що контракт № 97 від 18.11.2005 року про переобладнання горища житлового будинку АДРЕСА_2 та заміни даху на мансардний суперечить положенням ст. ст. 203, 215 ЦК України.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. ст. 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Згідно ч. 2 ст. 382 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору) власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

У абз. 3 ч. 2 ст. 369 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору) передбачено, що згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Письмової і нотаріально посвідченої згоди співвласників будинку АДРЕСА_2 на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, матеріали справи не містять.

Саме по собі прийняття 27.10.2005 року Голосіївською районною в м. Києві радою рішення № 39/16 про залучення інвесторів до переобладнання горищ будинків та заміни дахів на мансардні поверхи у будинках Голосіївського району м. Києва не змінює правового статусу горища через належність останнього до допоміжних приміщень багатоквартирного будинку.

Як вже зазначалось, позивач є власником квартири у будинку АДРЕСА_2 , з огляду на що може реалізувати своє право щодо об`єкта права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку. При цьому посилання відповідача на те, що таке право позивача не порушено з огляду на набуття нею права власності на квартиру АДРЕСА_3 майже через сім років після укладення оспорюваного договору, суд оцінює критично з огляду на те, що відомості про те, що попередні власники квартири АДРЕСА_3 надавали згоду у встановленому порядку на вчинення оспорюваного правочину, матеріали справи не містять, а позивач, набувши право власності на квартиру, набула статусу співвласника допоміжних приміщень у будинку, тому суд надходить до висновку про те, що права та інтереси позивача підлягають захисту у спосіб, що визначений останньою, а саме: шляхом визнання недійсним інвестиційного контракту № 97 від 18.11.2015 року про переобладнання горища житлового будинку АДРЕСА_2 та заміни даху на мансардний поверх. При цьому порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту відповідно до ст. 16 ЦК України, за частиною третьою якої суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Інші доводи відповідача ОСОБА_2 вказаних висновків суду не спростовують.

Питання судових витрат слід вирішити відповідно л ост. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 247, 259, 263, 264-265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Комунального підприємства Голосіїво-будінвест , Голосіївської районної у м. Києві ради про визнання недійсним інвестиційного контракту - задовольнити.

Визнати недійсним інвестиційний контракт № 97 від 18.11.2015 року про переобладнання горища житлового будинку АДРЕСА_2 та заміни даху на мансардний поверх.

Стягнути з ОСОБА_2 , Комунального підприємства Голосіїво-будінвест , Голосіївської районної у м. Києві ради на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 640,00 грн. (шістсот сорок гривень 00 копійок) в рівних частинах.

Відомості про сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_4 .

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_5 .

Відповідач: Комунальне підприємство Голосіїво-будінвест , код ЄДРПОУ 32525198, адреса: пр. Голосіївський, буд. 89, м. Київ, 03127.

Відповідач: Голосіївська районна у м. Києві ради, код ЄДРПОУ 26077543, адреса: пр. Голосіївський, буд. 42, м. Київ, 03039.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.С. Хоменко