Постанова

від 15.05.2019 по справі 752/18565/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

15 травня 2019 року

м. Київ

справа № 752/18565/17

провадження № 61-553св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М., Крата В. І. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Голосіївська районна в м. Києві рада, комунальне підприємство Голосіїво-будінвест ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 04 червня 2018 року у складі судді: Чередніченка Н. П., та постанову Київського апеляційного суду від 07 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Іванченка М. М., Музичко С. Г.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_3 звернулась з позовом до ОСОБА_2 , Голосіївської районної в м. Києві ради, комунального підприємства Голосіїво-будінвест (далі - КП Голосіїво-будінвест ) про визнання недійсним інвестиційного контракту.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_3 є власником житлової квартири АДРЕСА_1 . У 2015 році позивач дізналась, що ОСОБА_2 на підставі інвестиційного контракту № 97 про переобладнання горища та заміни даху на мансардний поверх від 18 листопада 2005 року, має майнові права на горище в будинку, де знаходиться належна їй квартира. Відповідно до пункту 2.1.2 вказаного інвестиційного договору Голосіївська районна в м. Києві рада та КП Голосіїво-будінвест має передати ОСОБА_2 у власність горище житлового будинку АДРЕСА_1 .

Позивач вважала, що передача горища у власність ОСОБА_2 є незаконною, оскільки позбавляє права власності на горище інших співвласників будинку, а також умови контракту щодо розпорядження горищем будинку без нотаріальної згоди всіх співвласників суперечать чинному закону і порушує вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину.

ОСОБА_3 просила визнати недійсним інвестиційний контракт № 97 від 18 листопада 2005 року про переобладнання горища житлового будинку АДРЕСА_1 та заміни даху на мансардний поверх.

Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 04 червня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 07 листопада 2018 року, в задоволенні позову відмовлено.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що горище житлового будинку АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю. Рішення Голосіївської районної в м. Києві ради № 39/16 від 27 жовтня 2005 року, на підставі якого було укладено оспорюваний контракт, сторонами не оскаржувалось, та є чинним. На момент укладення інвестиційного договору Голосіївська районна в м. Києві рада виступала як власник майна, а КП Голосіїво-будінвест як уповноважений орган власника, та майно перебувало у комунальній власності. Чинне законодавство України, на час укладення контракту, не передбачало обов`язкового нотаріального посвідчення правочину.

При відхиленні доводів апеляційної скарги про те, що об`єкт правочину (горище будинку) перебувало у спільній сумісній власності всіх власників квартир у буд. № 85, апеляційний суд вказав, що спірне нерухоме майно перебувало у комунальній власності.

При відхиленні доводів апеляційної скарги про те, що відсутність нотаріально посвідченої згоди всіх власників будинку є підставою для визнання контракту недійсним, колегія суддів відхиляє, оскільки такі доводи не ґрунтуються на нормах матеріального права.

Аргументи учасників справи

У грудні 2018 року ОСОБА_3 подала касаційну скаргу, в якій просить оскаржені рішення скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що горище будинку ніколи не обліковувалось як самостійне нежитлове приміщення в будинку. У рішенні Конституційного Суду України N 4-рп/2004 від 02 березня 2004 року (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків) вказано, що допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні та ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій. Спірне горище має правовий режим допоміжного приміщення, а відтак є приміщенням загального користування і право спільної сумісної власності у сенсі частини 2 статті 382 ЦК України та пункту 2 статті 10 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду на це приміщення є і у позивача, і у інших співвласників будинку та не потребує підтвердження. Дії відповідачів порушують право власності і користування співвласників. Нотаріально посвідчена згода співвласників на відчуження майна відсутня.

Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 06 травня 2019 року справа призначена до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що 27 жовтня 2005 року Голосіївська районна в м. Києві рада прийняла рішення № 39/16 про залучення інвесторів до переобладнання горищ будинків та заміни дахів на мансардні поверхи у будинках Голосіївського району м. Києва. Згідно пункту 1.1. цього рішення, Голосіївська районна в м. Києві рада визнала інвестором по переобладнанню горищ будинків та заміни дахів на мансардні поверхи - ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 - горище площею 1 000 , кв. м під житлові приміщення.

18 листопада 2005 року між Голосіївською районною у м. Києві радою, яка іменується власник, комунальним підприємством Голосіїво-будінвест , яке іменується як уповноважений орган власника та фізичною особою ОСОБА_2 на підставі рішення Голосіївської районної в м. Києві ради № 39/16 від 27 жовтня 2005 року, укладено інвестиційний контракт № 97 про переобладнання горища житлового будинку АДРЕСА_1 та заміни даху на мансардний.

ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_1 .

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Згідно частини другої статті 382 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору) власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

У рішенні Конституційного Суду України у справі про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004 вказано, що в аспекті конституційного звернення і конституційного подання положення частини першої статті 1, положення пункту 2 статті 10 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду треба розуміти так: допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т.ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього. Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир. Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності .

У абзаці третьому частини другої статті 369 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору) передбачено, що згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

У схожих обставинах Європейський суд з прав людини зауважив, що рішення місцевого органу влади щодо укладення контракту на реконструкцію горища третьою особою становило втручання у право заявників володіти своїм майном. Вирішуючи спір між заявниками (іншими співвласниками) і місцевим органом, національні судові органи чітко зазначили, що згідно з чинними на той час положеннями Цивільного кодексу для укладення інвестиційного контракту потрібна згода заявників, а в разі її відсутності органи влади могли звернутись до суду, щоб отримати дозвіл на проведення відповідних робіт. Втім, районна адміністрація не виконала цих вимог, уклавши контракт без згоди заявників чи судової санкції. Таким чином, як випливає з обґрунтування національних судів, органи влади не дотримались умов, передбачених законом для укладення інвестиційного контракту. В кінцевому підсумку після виконання контракту національні суди визнали його дійсним, встановивши, що він вигідний для всіх співвласників будинку. Отже, Суд вважає, що немає потреби оцінювати, чи було забезпечено цим рішенням національних судів справедливий баланс інтересів. З цього приводу Суд зауважує, що для цілей статті 1 Першого протоколу здійснювати оцінку справедливості доцільно лише тоді, коли відповідне втручання відповідає нормам застосовного законодавства. Ані з матеріалів справи, ані із зауважень Уряду не видно, що перед укладенням інвестиційного контракту існували якісь обставини, які перешкоджали місцевому органу отримати дозвіл на реконструкцію або безпосередньо від співвласників горища, або в судовому порядку. Крім того, з наявних матеріалів не вбачається, що те чи інше положення національного законодавства дозволяло місцевому органу укласти контракт без такої згоди або у випадку спору - без його судового вирішення. Отже, укладення інвестиційного контракту становило втручання, яке не відповідало закону. У зв`язку з цим було порушено статтю 1 Першого протоколу (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 41 - 45, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суди при розгляді справи не перевірив доводів позовної заяви та апеляційної скарги про те, що горище житлового будинку АДРЕСА_1 є допоміжним приміщенням багатоквартирного будинку, та зробили передчасний висновок про відмову в задоволенні позову .

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржене рішення апеляційного суду ухвалено з порушенням норм процесуального права (частина третя статті 411 ЦПК України). Це унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу задовольнити частково, оскаржені рішення скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 04 червня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 листопада 2018 року скасувати.

Передати справу № 752/18565/17 на новий розгляд до суду першої інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 04 червня 2018 року та постанова Київського апеляційного суду від 07 листопада 2018 року втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

В. М. Коротун

В. І. Крат