Постанова

від 12.01.2022 по справі 922/4208/21

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2022 року м. Харків Справа № 922/4208/21

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гребенюк Н.В. , суддя Шутенко І.А.

за участю секретаря судового засідання Мальченко О.О.

за участю представників сторін:

позивача - Масеха Б.О.

1-го відповідача - не з`явився

2-го відповідача - не з`явився

3-го відповідача - не з`явився

розглянувши апеляційну скаргу Старосалтівської селищної ради (вх.№3490Х/1) на ухвалу господарського суду Харківської області від 26.10.2021 у справі № 922/4208/21, повний текст якої складено та підписано суддею Ємельяновою О.О. у приміщенні господарського суду Харківської області 26.10.2021

за позовом ТОВ «Зем-тур Інвест» , 62572, Харківська обл.., Чугуївський (Вовчанський) р-н., с. Хотімля, вул. Новодонівська, буд. 1

до 1. Харківської обласної державної адміністрації, 61002, м. Харків, вул. Сумська, буд. 64

2. ТОВ «Таміра» , 49033, м. Дніпро, вул. Краснопільська, буд. 9

3. Старосалтівської селищної ради, 62560, Харківська обл., Чугуївський (Вовчанський) р-н., смт. Старий Салтів, вул. Перемоги, буд. 15

про визнання незаконним (недійним) акту органу державної влади, визнання недійною додаткової угоди про розірвання договору оренди, скасування державної реєстрації припинення речового права, відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів, визнання права користування земельною ділянкою,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Зем-тур інвест» звернулося до господарського суду Харківської області із позовом до відповідача 1 Харківської обласної державної адміністрації, відповідача 2 ТОВ «Таміра» , відповідача 3 Старосалтівської селищної ради про:

1. Визнання незаконним (недійсним) та скасування Розпорядження Харківської обласної державної адміністрації від 24.05.2021 № 334 «Про припинення права оренди земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю «Таміра" на території Чугуївського району» ;

2. Визнання недійсною з моменту укладання додаткову угоду від 25.05.2021, укладену між Харківською обласною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таміра" про розірвання договору оренди від 13.07.2006, що зареєстрований у Харківській регіональній філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» , про що вчинено запис у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі 13.07.2006 за № 040669000001;

3. Скасування рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Салімовської Марини Миколаївни (індексний номер 58866073) про припинення речового права - права оренди земельної ділянки кадастровий номер: 6321688400:01:001:0054 (загальною площею - 14,4402 га, з цільовим призначення: 07.01 для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення; дата та час державної реєстрації: 16.06.2021, 13:14:04, відомості внесено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Салімовською Мариною Миколаївною):

4. Скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно держану реєстрацію прав та їх обтяжень, а саме: скасувати державну реєстрацію припинення речового права - права оренди земельної ділянки кадастровий номер: 6321688400:01:001:0054 (загальною площею - 14,4402 га, з цільовим призначення: 07.01 для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення; дата та час державної реєстрації: 16.06.2021, 13:14:04, відомості внесено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Салімовською Мариною Миколаївною, індексний номер рішення 58866073;

5. Зобов`язання Головного Управління Держгеокадастру у Харківській області поновити у Державному земельному кадастрі запис про державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 6321688400:01:001:0054, загальною площею 14,4402 га, цільове призначення: 07.01 для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, категорія земель: землі рекреаційного призначення; вид використання: для обслуговування бази відпочинку, шляхом поновлення Поземельної книги на таку ділянку;

6. Визнання укладеним договору оренди землі від 13.07.2006, що зареєстрований у Харківській регіональній філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» , про що вчинено запис у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі 13.07.2006 за № 040669000001, між Старосалтівською селищною радою (ідентифікаційний код юридичної особи згідно ЄДРПОУ: 04399068) та товариством з обмеженою відповідальністю «Зем-Тур Інвест» (ідентифікаційний код юридичної особи згідно ЄДРПОУ: 38883140);

7. Визнання за товариством з обмеженою відповідальністю «Зем-Тур Інвест» (ідентифікаційний код юридичної особи згідно ЄДРПОУ: 38883140) право користування земельною ділянкою, кадастровий номер: 632168840:01:001:0054, загальною площею 14,4402 га, цільове призначення: 07.01 для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, категорія земель: землі рекреаційного призначення; вид використання: для обслуговування бази відпочинку;

8. Визнання Старосалтівської селищної ради (ідентифікаційний код юридичної особи згідно ЄДРПОУ: 04399068) орендодавцем, товариство з обмеженою відповідальністю «Зем-Тур Інвест» (ідентифікаційний код юридичної особи згідно ЄДРПОУ: 38883140) орендарем за договором оренди землі від 13.07.2006, що зареєстрований у Харківській регіональній філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» , про що вчинено запис у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі 13.07.2006 за № 040669000001, як правонаступника Харківської обласної державної адміністрації (ідентифікаційний код юридичної особи згідно ЄДРПОУ: 23912956).

Судові витрати просив покласти на відповідачів.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 26.10.2021 у справі № 922/4208/21 постановлено таке.

«Матеріали позовної заяви № 922/4208/21 ТОВ «Зем-тур інвест» до відповідача 1 Харківської обласної державної адміністрації, відповідача 2 ТОВ «Таміра» , відповідача 3 Старосалтівської селищної ради про визнання незаконним (недійсним) акту органу державної влади, визнання недійсною додаткової угоди про розірвання договору оренди, скасування державної реєстрації припинення речового права, відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів, визнання права користування земельною ділянкою передати на розгляд за територіальною юрисдикцією (виключною підсудністю) до господарського суду міста Києва (вул. Б. Хмельницького, 44-в, м. Київ, 01030)» .

Ухвала мотивована тим, що, оскільки відповідачем 1 у спорі є орган, зазначений у частині 5 статті 30 Господарського процесуального кодексу України, а саме Харківська обласна державна адміністрація, суд першої інстанції дійшов висновку, що даний спір відноситься до виключної підсудності господарського суду міста Києва.

Старосалтівська селищна рада із вказаною ухвалою суду першої інстанції не погодилась та звернулась до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Харківської області від 26.10.2021 про направлення матеріалів справи за підсудністю, а саме до господарського суду м. Києва, та залишити позовну заяву без розгляду.

Так, апелянт, по-перше, зазначає, що позивачем порушено правила об`єднання позовних вимог, визначені ст. 173 ГПК України. На думку апелянта, даний спір підсудний господарському суду Харківської області.

По-друге, апелянт зазначає, що позивачем порушено правила предметної юрисдикції, визначені положеннями ст.ст. 20-23 ГПК України, оскільки позовна вимога про зобов`язання ГУ Держгеокадастру у Харківській області поновити у Державному земельному кадастрі запис про державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 6321688400:01:001:0054, загальною площею 14,4402 га, цільове призначення: 07.01 для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, категорія земель: землі рекреаційного призначення; вид використання: для обслуговування бази відпочинку, шляхом поновлення Поземельної книги на таку ділянку, на його думку, належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

По-третє, апелянт зазначає, що на розгляді у Харківського окружного адміністративного суду знаходиться справа № 520/15883/21 за позовом ТОВ «Зем-тур інвест» про визнання та скасування рішення Старосалтівської селищної ради XIV сесії VIII скликання від 27.07.2021 про надання гр. Лисаченко дозволу на розробку детального плану території планованої організації дачної забудови території рекреаційного призначення з кадастровим номером 632168840:01:001:0054, яка знаходиться за межами населених пунктів на території Старосалтівської селищної ради Чугуївського (Вовчанському) районі Харківської області та про визнання протиправним та скасування рішення Старосалтівської селищної ради XIV сесії VIII скликання № 1192 від 27.07.2021 про надання дозволу гр. Лисаченко на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва, орієнтовною площею 0,10 га, що розташована за межами населених пунктів на території Старосалтівської селищної ради Чугуївського (Вовчанському) районі Харківської області, для подальшої передачі в приватну власність. Так. Як зазначає апелянт, позивач, на його думку, намогається маніпулювати підсудністю справи, подаючи позови з одних і тих же підстав по суті до судів різних юрисдикцій.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 14.12.2021 у даній справі, зокрема, відкрито апеляційне провадження за даною апеляційною скаргою, встановлено учасникам справи строк для подання відзивів та призначено справу до розгляду на 12.01.2022.

04.01.2022 від ТОВ «Зем-тур Інвест» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він проти апеляційної скарги заперечує, просить її залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду - без змін.

11.01.2022 від представника Харківської обласної державної адміністрації надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку із перебуванням уповноваженого представника Харківської обласної державної адміністрації Баранчик О.Б. у щорічній основній відпустці та неможливості прибуття у судове засідання по даній справі інших представників, у зв`язку із зайнятістю в інших судових засіданнях.

Розглянувши вищевказане клопотання про відкладення розгляду справи, судова колегія апеляційного господарського суду дійшла висновку щодо залишення його без задоволення, зважаючи на те, що явка представників учасників справи в судове засідання не визнавалась обов`язковою. Також судова колегія апеляційного господарського суду зазначає, що відкладення розгляду справи призведе до затягування судового процесу, що є недопустимим в світлі положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Крім того, відповідно до ч. 11 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

В матеріалах справи наявні докази належного повідомлення Харківської обласної державної адміністрації про час та місце судового засідання, а саме повідомлення про вручення поштового відправлення.

В судове засідання, призначене на 12.01.2022, представники відповідачів не з`явились, хоча були належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень, долучені до матеріалів справи.

Відповідно до частини 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

Частиною 2 ст. 273 ГПК України встановлено, що апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції розглядається протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Враховуючи те, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності зазначених представників, за наявними у матеріалах справи доказами.

В ході вирішення справи 12.01.2022 позивач та його представник заявили, що не підтримують апеляційної скарги, вважають за необхідне проводити розгляд справи по суті у господарському суді м. Києва. Крім того, наполягали на застосуванні судом правової позиції, викладеної у постанові ВС від 02.02.2020 у справі 914/240/18.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Так, певна частина аргументів апеляційної скарги не стосується суті апеляційного перегляду, тобто не впливає на вирішення питання щодо підсудності даного спору.

До таких аргументів, зокрема, відносяться аргументи щодо порушень правил предметної підсудності та щодо вирішення в Харківському окружному адміністративному суді адміністративної справи № 520/15883/21 за позовом ТОВ «Зем-тур інвест» про визнання та скасування рішення Старосалтівської селищної ради XIV сесії VIII скликання від 27.07.2021 про надання гр. Лисаченко Дозволу на розробку детального плану території та інш.

Ці аргументи з очевидністю не можуть вплинути на вирішення питання про підсудність даного спору, крім того, вони підлягають розгляду при подальшому розгляді спору, оскільки впливають на рішення по суті справи, тому колегія обмежується констатацією нерелевантності цих аргументів щодо питання визначення підсудності спору і в подальшому зазначений круг аргументів апелянта не аналізує.

Щодо іншої частини апеляційної скарги та прохання апелянта скасувати ухвалу суду про направлення справи на розгляд до господарського суду міста Києва, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до обставин справи, даний спір підпадає під дію двох приписів ст. 30 ГПК України - ч.3 ст. 30 ГПК (спори, що виникають з приводу нерухомого майна) та ч.5 ст. 30 ГПК (спори, у яких відповідачем є обласні, Київська та Севастопольська міські ради або обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації).

З оскаржуваної судової ухвали вбачається, що суд першої інстанції застосував приписи ч.5 ст. 30 ГПК України без врахування того факту, що спір відноситься до виключної підсудності і за ч.3 ст. 30 ГПК України. Наявність двох гіпотез норми про виключну підсудність судом не зазначалося і не аналізувалося, що є свідченням завідомої неповноти судового рішення.

Вирішуючи цю колізію, колегія суддів вважає за доцільне проаналізувати два варіанти: як такий, де суд переконаний у відсутності конкуренції норм (ч.3 и ч.5 ст. 30 ГПК), так і той, де суд впевнений в існуванні конкуренції між приписами ч.3 й приписами ч.5 ГПК України.

1. Щодо відсутності конкуренції норм про виключну підсудність.

Колегія суддів переконана, що у даній справі, як і в інших подібних справах, конкуренція правових норм відсутня.

Колегія суддів у цьому міркуванні опирається на метод прямого і чесного читання закону, який найкращим чином сформулював Брайан Гарнер, зазначивши: Усталений погляд завжди був такий, що інтерпретувати - це зробити кінцеву кількість речей для розуміння значень слів у їх контексті. Деякі дії виходять за межі такого підходу: розширити, перекрутити, викривити, розтягнути, вигадати, обмежити, зігнути, зробити виключення, проігнорувати, уникнути, зневажити, скасувати, анулювати, визнати недійсним. Суддів часто закликають вдаватися до цих дій, однак, це вже не інтерпретація. Суд, здійснюючи тлумачення норми, не повинний тлумачити норму не у повній відповідності до її змісту, або взагалі заперечувати необхідність застосування такої норми права .

Аналіз процесуального законодавства показує, що в разі наявності диспозиції двох норм виключної підсудності одночасно закон не зобов`язує позивача робити вибір між ними і навіть не надає позивачу такого права.

В цій ситуації застосовується юридична максима casus omissus pro omisso habendus est, що означає пропущений випадок має вважатися таким, що пропущений навмисно . Зокрема, той, хто застосовує закон, не може додавати до тексту те, чого там немає, або те, що недвозначно мається на увазі. Тобто, що не охоплено законом - законом не охоплено. Чого законодавець не включив до тексту закону - слід вважати таким, що не включено до закону свідомо.

За таких умов, враховуючи, що законодавець не поклав на позивача обов`язок вибору між нормами виключної підсудності, а приписами ч.1 ст. 29 ГПК України позивач позбавлений такого права, можна зробити тільки один висновок - подання позову за будь-якою з можливих норм про виключну підсудність є вірним і легітимним поданням позову.

Аналогічного підходу до тлумачення закону додержується і ЄСПЛ, який у своїй практиці сформував критерій Толстого-Милославського. Так, встановлюючи підхід до тлумачення правових норм, ЄСПЛ у постанові від 13.07.1995 у справі Толстой-Милославський (Tolstoy Miloslavsky) проти Об`єднаного Королівства (скарга №18139/91), визначаючи зміст терміну передбачений законом сформулював наступну умову: положення національного законодавства повинні бути настільки ясними, зрозумілими і визначеними, щоб будь-яка людина, за необхідності скориставшись порадою юриста, могла б повністю зрозуміти зміст закону.

Опираючись на ці критерії, колегія суддів зазначає, що судове тлумачення не повинно створювати нових норм права, викривляти існуючі або заперечувати необхідність їх застосування.

Оскільки процесуальний закон не покладає на позивача обов`язок вирішення конкуренції норм про виключну підсудність, і навіть позбавляє його такого права, простим, очевидним і відповідним закону слід вважати подання позову за будь-якою з можливих норм про виключну підсудність.

У даному спорі позов поданий за правилами ч.3 ст. 30 ГПК України і таке визначення підсудності, на переконання колегії суддів, анітрохи не гірше за виконання ч.5 ст. 30 цієї ж статті.

2. Щодо можливої конкуренції норм про виключну підсудність.

Очевидно, що припущення про існування такої конкуренції створює ряд екзотичних наслідків:

- тезу про неоднакову юридичну силу норм про виключну підсудність (перевагу однієї норми над іншою);

- тезу про можливість надання переваги одній нормі про виключну підсудність всупереч іншої норми про виключну підсудність ( нееквівалентність норм однакової юридичної сили );

- тезу про можливість логічного, розумного обґрунтування такої переваги судом.

Враховуючи екзотичність і крайню сумнівність перелічених тез, колегія суддів вважає, що конкуренції норм про виключну підсудність не існує.

На жаль, судова практика показує, що суди успішно вбачають існування конкуренції норм і вирішують її своїми ухвалами.

Колегія суддів не оцінює зміст відповідних ухвал і ступінь їх обґрунтованості, оскільки в цьому немає необхідності.

Колегія суддів лише звертає увагу на ту обставину, що визнання судом існування конкуренції норм про виключну підсудність і вирішення судом такої конкуренції припиняє існування права як такого, а також суперечить положенням ст. 57 Конституції України.

Так, основною ознакою права є його зрозумілість і передбачуваність.

Учасники приватного обороту, реалізуючи свої права, опираються на зміст законів і відрізняють легітимну поведінку від нелегітимної, а також усвідомлюють наслідки поведінки обох видів.

Тобто право існує там, де зміст закону дає суб`єкту змогу передбачити відповідність або невідповідність своєї поведінки приписам закону.

Саме тому існує процедура оприлюднення законів і презумпція обізнаності про зміст законів усіма учасниками правовідносин.

Між тим, вирішення конкуренції норм про виключну підсудність судом є створенням нової квазінорми: загального правила про те, як суб`єкт мусить вчиняти в разі, якщо спір підпадає під різні норми про виключну підсудність.

Ознакою такого правила є його неочевидність.

Таке правило відсутнє в процесуальному та будь-якому іншому законі.

Таке правило не випливає зі змісту відомих учасникам правовідносин законів і не є очевидним з точки зору здорового глузду.

Таке правило не підлягає оприлюдненню в порядку, визначеному для нормативних актів.

Таке правило не може стати відомим учасникам обороту навіть за умови добросовісного виконання ними покладених законом обов`язків: в Україні не існує обов`язку приватних суб`єктів здійснювати моніторинг судової практики.

Таке правило не є нормативним і усталеним в силу волатильності (змінюваності, непостійності) судової практики.

Очевидно, що таке правило не має права на існування у правовій державі, оскільки порушує принцип правової визначеності (в частині неможливості передбачення законності та юридичних наслідків своїх дій) та комплексний принцип верховенства права (існування неочевидної квазінорми процесуального права є нонсенсом).

Крім того, в Україні не існує judge-made law і суди не можуть самостійно створювати нові правові норми.

Тому колегія суддів переконана в тому, що квазінорми про одноманітне вирішення конкуренції норм про виключну підсудність , як і самої конкуренції норм про виключну підсудність існувати не може.

Належним і легітимним є подання позову відповідно до будь-якої з можливих норм про виключну підсудність.

3. Щодо відступлення від правової позиції ВС, викладеної у постанові від 04.02.2020 по справі №914/240/18.

В судовому засіданні позивач наполягав на застосуванні до спірних правовідносин правової позиції ВС, викладеної у постанові від 04.02.2020 по справі №914/240/18.

У вказаній постанові колегія суддів ВС вирішила, що в подібній правовій ситуації положення ч.5 ст. 30 ГПК України мають перевагу над положеннями ч.3 цієї ж статті.

Оцінюючи позицію позивача, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до приписів ч.6 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів (далі - Закон) висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Пряме і чесне читання наведеної норми свідчить про відсутність імперативного припису про наслідування або обов`язку відтворення правових позицій ВС.

Колегія суддів підкреслює, що в країнах ліберальних демократій імперативний припис закону не може бути сформульований фразами на кшталт враховується , приймається до уваги тощо.

Крім того, колегія суддів враховує й те міркування, що правові позиції ВС не мають здатності конкурувати із нормами права, в силу чого не можуть мати аналогічної обов`язковості.

Таким чином, правові позиції ВС не є обов`язковими, а їх врахування судами нижчих інстанцій при вирішенні спорів є певною когнітивною процедурою, яка повинна забезпечувати належну якість правосуддя, в тому числі релевантність такого застосування; відсутність протиріч між визначеною правовою позицією та іншими правовими позиціями ВС; відповідність обраного судом способу вирішення спору загальним засадам цивільного законодавства (ст. 3 ЦК України), нормам міжнародного законодавства, вимогам правової визначеності тощо.

З цієї точки зору колегія суддів вбачає неможливість наслідування наведеної позивачем і заздалегідь відомої самому суду правової позиції.

Зокрема, існування конкуренції норм про виключну підсудність та мотиви вирішення цієї конкуренції на користь ч.5 ст. 30 ГПК обґрунтовані у вказаній постанові суду наступним чином:

23. Так, відповідно до ч. 3 ст. 30 ГПК України спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.

24. Водночас згідно з ч. 5 ст. 30 ГПК України спори, у яких відповідачем є Кабінет Міністрів України, міністерство чи інший центральний орган виконавчої влади, Національний банк України, Рахункова палата, Верховна Рада Автономної Республіки Крим або Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради або обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, а також справи, матеріали яких містять державну таємницю, розглядаються місцевим господарським судом, юрисдикція якого поширюється на місто Київ.

25. Таким чином, якщо відповідачем у справі є орган, зазначений у ч. 5 ст. 30 ГПК України, то розгляд такої справи у будь-якому разі відноситься до компетенції виключно Господарського суду міста Києва та будь-який інший суд неуповноважений здійснювати розгляд відповідної справи.

26. З урахуванням наведеного, у випадку виникнення конкуренції норм ч. 3 ст. 30 ГПК України та ч. 5 ст. 30 ГПК України під час визначення підсудності спору з приводу нерухомого майна, відповідачем у якому є орган, зазначений у ч. 5 ст. 30 ГПК України, судам слід керуватись ч. 5 ст. 30 ГПК України .

Іншої мотивації зазначена постанова не містить.

З урахуванням комплексу питань, які підняті колегією суддів у даному спорі, колегія не вбачає можливості застосувати наведену мотивацію до умов даного спору.

Інших правових позицій ВС з цього приводу колегії суддів знайти в ЄДРСР не вдалося з причини їх відсутності.

З огляду на міркування, викладені у п.1 та 2 даної постанови, колегія суддів вважає, що тези про неоднакову силу норм про виключну підсудність; існування конкуренції норм про виключну підсудність; існування переваги однієї норми над іншої; можливість одноманітного вирішення такої конкуренції на користь ч.5 ст. 30 ГПК не можуть бути сприйняті.

4. Щодо позиції позивача, який наполягає на вирішенні спору у господарському суді м. Києва.

Позивач подав свій позов до господарського суду Харківської області.

Клопотань про направлення справи за підсудністю до будь-якого іншого суду не подавав.

Однак в ході даного апеляційного перегляду зайняв позицію про те, що позов поданий до ГСХО помилково і справу слід розглядати у господарському суді м. Києва, а оскаржену ухвалу суду про передання справи за підсудністю слід залишити без змін.

Оцінюючи цю позицію позивача, колегія суддів зазначає таке.

Існування юрисдикційних спорів, а тим більше їх підтримання суб`єктом, який сам визначив місце розгляду справи при поданні позову, є негативним явищем правозастосовної практики.

Зокрема, ситуації припинення розгляду спорів в тому чи іншому суді та розгляд справи спочатку в іншому суді у зв`язку з помилковим поданням позову неодноразово траплялися і трапляються в Україні.

З цього приводу ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через виникнення так званих юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis рішення від 9/12/2010 р. у справі Буланов та Купчик проти України ( Bulanov and Kupchik v. Ukraine , заяви № 7714/06 та № 23654/08). У вказаних справах ЄСПЛ встановив порушення п.1 ст.6 Конвенції.

Так, ЄСПЛ вказав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (§ 27-28, 38-40); рішення від 1/12/2011 р. у справі Андрієвська проти України ( Andriyevska v. Ukraine , заява № 34036/06).

З огляду на існування юрисдикційних конфліктів, ВП ВС у постановах від 21/11/2018 у справі N243/5078/17; від 12/12/2018 у справі N490/9823/16-ц; від 12 грудня 2018 у справі N61/12676/17 та інших навіть встановила правову позицію, що розгляд такого спору, де має місце юрисдикційний конфлікт, має завершитися за правилами того судочинства, відповідно до якого розглядається справа.

Крім того, ЄСПЛ у рішенні по справі Yэldэz v. Turkey від 27.04.2021 зазначив, що постановлення суперечливих рішень у схожих справах за відсутності механізму, який би гарантував єдність практики, може порушити принцип справедливого суду і, таким чином, підірвати довіру суспільства до суду.

Між тим, у питаннях конкуренції норм про виключну підсудність суди й по цей час приймають протилежні рішення (наприклад, ухвали у справах № 911/913/18, 908/72/18, 908/71/18, 908/73/18, 908/74/18 тощо).

В цій справі, на переконання колегії суддів, подання позову відбулося у належний суд, а подальше направлення його в інший суд викликано неузгодженістю судової практики.

Тому вирішення цієї колізії повинно відбутись із урахуванням міркувань, викладених у п.1 та п. 2 даної постанови, а також з урахуванням принципу розумності (ст. 3 ЦК України).

Так, у постанові об`єднаної палати КЦС від 01.03.2021 у справі №180/1735/16 зазначено, що згідно з п.6 ст.3 ЦК загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Тлумачення як ст.3 ЦК загалом, так і п.6 цієї статті, свідчить, що загальні засади цивільного права мають фундаментальний характер та інші джерела правового регулювання, передусім акти цивільного законодавства, повинні відповідати змісту загальних засад. Це проявляється, зокрема, в тому, що загальні засади є фактично нормами прямої дії.

Тому будь-яке застосування правових позиції ВС чи суддівського розсуду не повинно забезпечувати прийняття нерозумного або несправедливого судового рішення.

Колегія суддів зазначає, що складно назвати розумним судове рішення, в якому справа направляється для розгляду до одного з найбільш завантажених судів України, при тому, що жодних об`єктивних переваг розгляду спору саме в цьому суді не існує.

Оцінюючи ці обставини, колегія суддів звертається до міркувань розумної виваженості (розумності і справедливості судового рішення) і зазначає, що забезпечення оперативного, своєчасного вирішенні спору найпростіше відбувається за місцем подання позову (не витрачається час на пересилання справи) і в тому суді, який має менше навантаження.

Тому колегія суддів не вбачає легітимного інтересу позивача у направленні справи до іншого суду всупереч визначеної ним самим підсудності.

З урахуванням вищевикладеного судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, ухвала господарського суду Харківської області від 26.10.2021 у справі № 922/4208/21 скасуванню, з направленням справи до господарського суду Харківської області для продовження розгляду.

Оскільки дана справа підлягає направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції, розподіл судових витрат буде здійснено у відповідності до норм чинного законодавства.

Керуючись ст.ст. 269 , 275 , 277 , 280-283 ГПК України , Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Старосалтівської селищної ради на ухвалу господарського суду Харківської області від 26.10.2021 у справі № 922/4208/21 задовольнити частково.

Ухвалу господарського суду Харківської області від 26.10.2021 у справі № 922/4208/21 скасувати.

Справу № 922/4208/21 передати на розгляд до господарського суду Харківської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Повний текст постанови складено та підписано 24.01.2022.

Порядок і строки її оскарження визначені у статтях 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя М.М. Слободін

Суддя Н.В. Гребенюк

Суддя І.А. Шутенко