Рішення

від 15.12.2021 по справі 910/11121/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.12.2021Справа № 910/11121/21

Господарський суд міста Києва у складі судді Нечая О.В., за участю секретаря судового засідання Будніка П.О., розглянувши у загальному позовному провадженні матеріали справи № 910/11121/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лимон Бетон" (Україна, 04210, м. Київ, Оболонська набережна, буд. 19, корп. 3; ідентифікаційний код: 44003519)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "М.Консальт" (Україна, 01133, м. Київ, вул. Є. Коновальця, буд. 31; ідентифікаційний код: 32046528)

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідертранс-С"

про стягнення 790 601,25 грн

Представники учасників справи:

від позивача: не з`явились;

від відповідача: Липовенко Г.В., ордер серії АІ № 1181952 від 07.12.2021;

від третьої особи: не з`явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Лимон Бетон" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "М.Консальт" (далі - відповідач) про стягнення 790 601,25 грн, з яких 501 816,20 грн заборгованості, 116 513,14 грн пені, 75 272,43 грн штрафу, 71 611,47 грн інфляційних втрат та 25 388,01 грн 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором поставки № 01092019/1 від 01.09.2019, право вимоги за яким, на підставі Договору про відступлення права вимоги № 4 від 25.11.2020, було набуто позивачем.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.07.2021 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків - протягом 10 днів з дня вручення цієї ухвали.

27.07.2021 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви з додатками.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.08.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/11121/21, справу визнано судом малозначною та постановлено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання), встановлено відповідачу строк - протягом п`яти днів з дня вручення цієї ухвали для подання заяви із запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

17.08.2021 (у встановлений судом строк) до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва надійшла заява відповідача із запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.08.2021 було задоволено заяву відповідача із запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, справу № 910/11121/21 постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі, підготовче засідання призначено на 29.09.2021.

22.09.2021 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач проти позову заперечує та зазначає, що Договір поставки № 01092019/1 від 01.09.2019, право вимоги за яким було відступлено позивачу, між ним та ТОВ "Лідертранс-С" не укладався, оскільки він не був підписаний ТОВ "Лідертранс-С", відтак, на думку відповідача, жодних зобов`язань за вказаним договором у сторін не виникло, а всі поставки товару здійснювались на підставі договорів, укладених у спрощений спосіб, що підтверджується тією обставиною, що надані позивачем видаткові накладні не містять посилання на вказаний договір, а ТОВ "Лідертранс-С" не здійснювало позивачу відступлення права вимоги щодо заборгованості, яка виникла за договорами, укладеними у спрощений спосіб (видатковими накладними). Відповідач також посилається на ту обставину, що частина видаткових накладних ним не підписувалась, а товар за такими накладними йому не постачався. Крім того, відповідач зазначає, що оплата товару в сумі 175 000,00 грн була здійснена ним не на виконання Договору поставки №01092019/1 від 01.09.2019, а щодо оплати товару, поставленого на підставі договорів, укладених у спрощений спосіб.

У підготовче засідання 29.09.2021 представники сторін не з`явились, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання сторони були повідомлені, явка представників сторін обов`язковою судом не визнавалась.

У підготовчому засіданні 29.09.2021 судом було оголошено перерву до 27.10.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.09.2021, в порядку статей 120, 121 Господарського процесуального кодексу України, сторін було повідомлено про те, що підготовче засідання призначено на 27.10.2021.

У підготовче засідання 27.10.2021 представники сторін не з`явились, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання сторони були повідомлені належним чином, явка представників сторін обов`язковою судом не визнавалась, проте від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі його представника.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.10.2021 було залучено ТОВ "Лідертранс-С" до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів та відкладено підготовче засідання до 24.11.2021.

10.11.2021 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів.

У підготовче засідання 24.11.2021 представники учасників справи не з`явились, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання учасники справи були повідомлені належним чином, явка представників учасників справи обов`язковою судом не визнавалась.

Враховуючи, що судом було здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 15.12.2021.

У судове засідання 15.12.2021 з`явилась представник відповідача, представники позивача та третьої особи не з`явились, про дату, час та місце проведення судового засідання учасники справи були повідомлені належним чином, явка представників учасників справи обов`язковою судом не визнавалась.

У судовому засіданні 15.12.2021 представник відповідача подала пояснення у справі, клопотання про повернення на стадію підготовчого провадження та витребування оригіналів доказів для огляду.

Клопотання відповідача про повернення на стадію підготовчого провадження та про витребування оригіналів доказів для огляду мотивовані необхідністю витребування у позивача оригіналів Договору поставки № 01092019/1 від 01.09.2019, видаткових накладних, акту звірки та гарантійного листа, які додані до позовної заяви, оскільки у відповідача наявні сумніви щодо існування оригіналів вказаних доказів, а їх відсутність у позивача свідчитиме про необґрунтованість заявлених позовних вимог.

Частиною четвертою статті 74 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Відповідно до ч. 6 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу.

Разом з тим, у суду відсутні сумніви в добросовісному здійсненні позивачем своїх процесуальних прав, як і відсутні будь-які сумніви щодо достовірності поданих позивачем доказів, оцінка яким буде надана на стадії розгляду справи по суті.

Враховуючи вищевикладене, суд відмовив у задоволенні клопотань відповідача про повернення на стадію підготовчого провадження та про витребування оригіналів доказів для огляду.

Представник відповідача надала суду усні пояснення по суті спору, проти позову заперечувала.

У судовому засіданні 15.12.2021 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника відповідача, суд

ВСТАНОВИВ:

Як зазначає Товариство з обмеженою відповідальністю "Лимон Бетон" (далі - позивач), 01.09.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лідертранс-С" (далі - постачальник, третя особа) та Товариством з обмеженою відповідальністю "М.Консальт" (далі - покупець, відповідач) було укладено Договір поставки № 01092019/1 (далі - Договір поставки), згідно з п. 1.1 якого постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, поставити і передати у власність покупця бетон та будівельні розчини (далі - товар), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар в порядку та на умовах, визначених цим Договором.

Відповідно до пункту 3.2 Договору поставки товар поставляється автотранспортом постачальника в спеціальних вантажних автомобілях з бетонозмішувальною установкою на умовах поставки DDP (Інкотермс-2010) - поставка здійснюється постачальником на об`єкт покупця, визначений у заявці.

За умовами пункту 3.9 Договору поставки передача товару оформлюється товарно-транспортними накладними та видатковими накладними. Датою поставки товару є дата видаткової накладної постачальника.

Пунктом 4.9 Договору поставки передбачено, що постачальник здійснює поставку товару покупцю тільки в разі внесення останнім попередньої оплати за товар, що постачається.

Згідно з п. 4.10 Договору поставки оплата товару здійснюється покупцем на підставі цього Договору та рахунків-фактур, виставлених постачальником. При здійсненні розрахунків покупець зобов`язаний зазначати в платіжному дорученні номер та дату цього Договору та/або номер та дату виставленого рахунку-фактури.

За змістом пунктів 4.11, 4.12 Договору поставки покупець оплачує фактично заявлений до поставки товар не пізніше 2 (двох) банківських днів до дати поставки. Постачальник має право здійснювати поставку товару без попередньої оплати товару покупцем. В такому випадку оплата поставленого товару здійснюється покупцем протягом 2 (двох) банківських днів з моменту фактичного отримання товару.

Відповідно до п. 9.1 Договір поставки набуває чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення його печатками сторін і діє до 31.12.2020, а в частині взаєморозрахунків - до повного розрахунку між сторонами.

За твердженнями позивача, третьою особою було поставлено відповідачу товар загальною вартістю 676 816,20 грн, про що свідчать наявні в матеріалах справи належним чином засвідчені копії видаткових накладних, проте відповідач, в порушення взятих на себе зобов`язань за Договором поставки, оплатив товар лише в сумі 175 000,00 грн, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед третьою особою в розмірі 501 816,20 грн, що підтверджується підписаним третьою особою та відповідачем Актом звірки взаємних розрахунків від 17.08.2020, а також гарантійним листом відповідача.

25.11.2020 між третьою особою (кредитор) та позивачем (новий кредитор) було укладено Договір про відступлення права вимоги № 4 (далі - Договір відступлення), згідно з пунктами 1.1, 1.2 якого кредитор відступає, а новий кредитор повністю приймає на себе право вимоги (право грошової вимоги по сплаті грошових коштів за товари (послуги), 3 % річних, інфляційних витрат та штрафних санкцій, передбачених умовами договору та чинним законодавством України), відповідно до договорів, укладених із третіми особами, що зазначені у Реєстрі вимог (Додаток № 1), що належить кредитору, і стає новим кредитором за договорами, укладеними кредитором із третіми особами згідно із реєстром вимог, що додається до цього Договору і є невід`ємною його частиною. За цим договором новий кредитор повністю одержує право (замість кредитора) вимагати від боржників належного виконання зобов`язань за договором у сумі, зазначеній у реєстрі вимог, а також додатково 3% річних, інфляційних витрат та штрафних санкцій, передбачених умовами договору та чинним законодавством України.

За змістом пунктів 2.1, 2.2 Договору відступлення підписанням цього договору сторони підтверджують передачу кредитором новому кредитору всіх оригіналів документів на підтвердження права вимоги за основним договором. Одночасно з підписанням цього договору кредитор передає новому кредитору повідомлення до боржника про відступлення права вимоги зо основним зобов`язанням. Обов`язок направлення повідомлення боржнику покладається на нового кредитора.

Відповідно до наявного в матеріалах справи Додатку 1 (Реєстру вимог до Договору відступлення) позивач набув право вимоги до відповідача за Договором поставки в розмірі 501 816,20 грн.

З матеріалів справи також вбачається, що третьою особою було направлено на адресу відповідача Повідомлення вих. № 73-17 від 25.11.2020 про відступлення права вимоги за Договором поставки позивачу.

З огляду на те, що відповідач не розрахувався у повному обсязі за Договором поставки, право вимоги за яким позивач набув на підставі Договору відступлення, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь 501 816,20 грн заборгованості, 116 513,14 грн пені, 75 272,43 грн штрафу, 71 611,47 грн інфляційних втрат та 25 388,01 грн 3 % річних.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина перша статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір поставки підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У свою чергу відповідач, як на підставу своїх заперечень, посилається на ту обставину, що Договір поставки між ним та третьою особою не укладався, про що свідчить відсутність підпису та печатки ТОВ "Лідертранс-С" на останньому аркуші Договору поставки.

Частинами 1 - 3 статті 180 Господарського кодексу України унормовано, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Згідно з частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

За змістом ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 Цивільного кодексу України).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Аналогічної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17 та аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Як встановлено судом, на сторінках 1 - 7 Договору поставки містяться підписи та відтиски печаток покупця та постачальника.

Суд вважає, що підписання відповідачем та третьою особою, а також скріплення їхніми печатками зазначених сторінок Договору поставки, які містять всі істотні його умови, є більш вірогідним для висновку про те, що в дійсності між відповідачем та третьою особою укладався вказаний договір, відтак посилання відповідача на ту обставину, що Договір поставки є неукладеним, у зв`язку з непідписанням третьою особою останньої сторінки вказаного договору, є безпідставними.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

З огляду на принцип змагальності сторін, розподіл обов`язку доказування та подання доказів, на позивача покладається обов`язок довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог.

Саме не позивачі лежить тягар доказування факту поставки відповідачу товару за Договором поставки, а також факту переходу від третьої особи права вимоги за вказаним договором.

Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно з частинами 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції станом на час здійснення третьою особою поставки товару відповідачу) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Отже, документами, які підтверджують виконання третьою особою зобов`язання з поставки товару та прийняття його відповідачем, є видаткові накладні, які є первинними бухгалтерськими документами в розумінні вищевказаних положень законодавства та засвідчують факт здійснення сторонами господарських операцій.

Оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов`язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання товарів чи послуг і подальшою господарською діяльністю.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18 та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.03.2020 у справі № 927/986/17.

За доводами позивача, всього за Договором поставки третьою особою було поставлено відповідачу товар загальною вартістю 676 816,20 грн, свідченням чого є наявні в матеріалах справи видаткові накладні (аркуші справи 48 - 104).

Разом з тим, суд звертає увагу, що видаткові накладні не містять посилання на те, що товар постачався третьою особою на виконання укладеного з відповідачем Договору поставки.

Суд також встановив, що частина видаткових накладних, а саме № 910 від 02.06.2020, № 915 від 11.06.2020, № 1015 від 16.06.2020, № 1013 від 17.06.2020, № 1012 від 19.06.2020, № 977 від 22.06.2020, № 999 від 26.06.2020, № 998 від 24.07.2020 не містять відмітки відповідача про отримання товару, відтак вказані видаткові накладні не можуть вважатися належними доказами на підтвердження поставки товару та, відповідно, виникнення у відповідача зобов`язання з їх оплати.

Пунктом 3.10 Договору поставки передбачено, що постачальник зобов`язаний скласти, підписати, скріпити печаткою та передати покупцю видаткові накладні, кожну у двох примірниках щодо кожної поставленої партії товару при передачі товару покупцю, а покупець зобов`язаний повернути постачальнику один оригінальний примірник кожної видаткової накладної, підписаний та скріплений печаткою зі свого боку, протягом 7 (семи) календарних днів з моменту їх отримання.

Згідно з п. 3.11 Договору поставки у випадку відмови покупця від підписання та/або ненадсилання покупцем підписаних та скріплених печаткою видаткових накладних та/або обґрунтованих заперечень щодо їх підписання, постачальник направляє відповідні видаткові накладні рекомендованим листом з описом вкладення на адресу реєстрації покупця. Якщо протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту їх направлення покупець не направить на адресу реєстрації постачальника підписані та скріплені печаткою видаткові накладні та/або обґрунтовані заперечення щодо їх підписання - такі видаткові накладні вважаються підписаними, дійсними та підтвердженими покупцем.

У матеріалах відсутні будь-які докази на підтвердження того, що третя особа, на виконання пунктів 3.10, 3.11 Договору поставки, передавала відповідачу видаткові накладні №910 від 02.06.2020, №915 від 11.06.2020, №1015 від 16.06.2020, №1013 від 17.06.2020, №1012 від 19.06.2020, №977 від 22.06.2020, №999 від 26.06.2020, №998 від 24.07.2020, відмови відповідача від підписання вказаних накладних та їх надіслання на адресу відповідача, відтак у суду відсутні правові підстави вважати зазначені накладні підписаними та підтвердженими відповідачем.

Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим, а лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Він відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій (поставки, надання послуг тощо), оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом. Разом із тим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17, від 24.10.2018 у справі № 905/3062/17, від 05.03.2019 у справі №910/1389/18, від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17 та від 21.12.2020 у справі № 916/499/20.

Враховуючи ту обставину, що позивачем та третьою особою за допомогою належних і допустимих доказів, у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, не доведено факту поставки відповідачу товару загальною вартістю 89 961,12 грн (за видатковими накладними, які не підписані відповідачем), суд дійшов висновку про безпідставність доводів позивача щодо підтвердженого в Акті звірки взаємних розрахунків від 17.08.2020 розміру заборгованості відповідача за Договором поставки - 501 816,20 грн.

Суд також критично оцінює посилання позивача на визнання відповідачем заборгованості за Договором поставки в загальному розмірі 501 816,20 грн в листі без номеру та дати, адресованому третій особі, оскільки вказаний лист не містить прізвища та ім`я особи, яка його підписала.

У своїх заявах по суті справи сторони посилаються на ту обставину, що відповідачем було оплачено товар в загальній сумі 175 000,00 грн.

Разом з тим, позивач зазначає, що вказані грошові кошти є частковим погашенням заборгованості за Договором поставки, натомість відповідач посилається на те, що оплата товару в сумі 175 000,00 грн ним була здійснена не на виконання Договору поставки, а в рахунок оплати вартості товару, поставленого за видатковими накладними.

Зі змісту платіжних доручень № 163 від 12.05.2020 на суму 125 000,00 грн та № 182 від 22.05.2020 на суму 50 000,00 грн вбачається, що відповідачем було здійснено оплату за бетон згідно Акту звірки від 29.02.2020.

Матеріали справи не містять належним чином засвідченої копії Акту звірки від 29.02.2020, зі змісту якого можливо було б встановити за які саме поставки товару відповідачем було здійснено оплату, а суд, як було зазначено вище, не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частина перша статті 513 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, згідно із нормами чинного законодавства відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.

Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора, є істотними умовами цього договору.

Як встановлено судом, у зв`язку з укладенням між позивачем та третьою особою Договору відступлення, позивач набув право вимоги на стягнення заборгованості з відповідача за Договором поставки в розмірі 501 816,20 грн, що підтверджується наявним у матеріалах справи Додатком 1 до Договору відступлення.

Разом з тим, суд звертає увагу, що жодна видаткова накладна не містить посилання на те, що поставка товару здійснювалась третьою особою на виконання Договору поставки, частина видаткових накладних, як встановлено судом, взагалі є непідписаними відповідачем, зі змісту Акту звірки взаєморозрахунків за період: 01.02.2020 - 17.08.2020 також не вбачається, що його було складено за Договором поставки, лист без номеру і дати, адресований третій особі, не містить прізвища та ім`я особи, що його підписала, як і не містить інформації, що заборгованість в розмірі 501 816,20 грн виникла у зв`язку з неоплатою відповідачем товару за Договором поставки, платіжні доручення № 163 від 12.05.2020 на суму 125 000,00 грн та № 182 від 22.05.2020 також не свідчать про оплату відповідачем товару саме за Договором поставки.

Отже, в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили, що товар було поставлено відповідачу за Договором поставки, право вимоги за яким було набуто позивачем, на підставі Договору відступлення.

Статтею 517 Цивільного кодексу України передбачено, що первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Предметом Договору відступлення є набуття позивачем права вимоги за Договором поставки щодо заборгованості в розмірі 501 816,20 грн, а також нарахованих на вказану суму заборгованості штрафних санкцій, інфляційних втрат і 3 % річних.

У свою чергу, позивачем не доведено факту виникнення у відповідача заборгованості саме за Договором поставки, а право вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості, яка виникла за договорами, що укладені між третьою особою та відповідачем у спрощений спосіб, позивачу, на підставі Договору відступлення, не передавалось.

З огляду на вищенаведене, вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 501 816,20 грн задоволенню не підлягає.

Позовні вимоги про стягнення з відповідача 116 513,14 грн пені, 75 272,43 грн штрафу, 71 611,47 грн інфляційних втрат та 25 388,01 грн 3 % річних також не підлягають задоволенню як похідні вимоги від основної вимоги, наявності правових підстав для задоволення якої судом не встановлено.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Зважаючи на викладене, всі інші доводи та міркування сторін судом визнаються такими, що не спростовують вищевказаних висновків суду.

За приписами частин 1 - 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Пункт 3 частини першої статті 129 Конституції України пов`язує змагальність сторін зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Змагальність сторін - це встановлена законом можливість реалізації та практична реалізація наданих їм процесуальних прав при безумовному виконанні покладених на них процесуальних обов`язків на всіх стадіях судового процесу за участю компетентного суду.

Переконливість кожного доказу доводиться у змагальній процедурі безпосередньо перед тим складом суду, який дає цьому доказу юридично значущу оцінку.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд не знаходить правових підстав для задоволення позову.

Витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 11 859,02 грн, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача, оскільки позов не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 129, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити.

2. Витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 11 859,02 грн покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Лимон Бетон".

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 14.01.2022, у зв`язку з перебуванням судді Нечая О.В. у відпустці в період з 28.12.2021 по 12.01.2022.

Суддя О.В. Нечай