Ухвала

від 12.01.2022 по справі 910/6659/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

12.01.2022Справа № 910/6659/19

За скаргою Державної установи "Інститут всесвітньої історії Національної академії наук України" на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця

у справі № 910/6659/19

за позовом Державної установи "Інститут всесвітньої історії Національної академії наук України"

до Громадської організації "Об`єднання сиріт та інвалідів України"

про стягнення 47 170,15 грн.,

Суддя Ломака В.С.

Секретар судового засідання Видиш А.В.

Представники учасників справи:

від позивача (скаржника): Метельова Т.О. за довіреністю № 310/03 від 10.01.2022;

від відповідача: не з`явився;

від ДВС: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

У провадженні господарського суду міста Києва перебувала справа № 910/6659/19 за позовом Державної установи "Інститут всесвітньої історії Національної академії наук України" (далі - позивач) до Громадської організації "Об`єднання сиріт та інвалідів України" (далі - відповідач) про стягнення 47 170,15 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 30.07.2019 року (суддя Павленко Є.В.) позов задоволено; стягнуто з Громадської організації "Об`єднання сиріт та інвалідів України" на користь Державної установи "Інститут всесвітньої історії Національної академії наук України" 47 170,15 грн. заборгованості, а також 1 921,00 грн. судового збору.

На виконання наведеного рішення 27.08.2019 року господарським судом міста Києва було видано відповідний наказ.

17.11.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла скарга Державної установи "Інститут всесвітньої історії Національної академії наук України" на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця та начальника Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) (далі - відділ ДВС), в якій стягувач просив скасувати вимогу державного виконавця від 27.10.2021 року № 60073589 про передачу майна на відповідальне зберігання ДП "Сетам", зобов`язати начальника Шевченківського РВ ДВС не чинити перешкод у виконанні державним виконавцем своїх повноважень при виконанні рішення суду, зобов`язати Шевченківський РВ ДВС накласти арешт на грошові кошти боржника, які містяться на рахунку № НОМЕР_1 у банку "Універсальний" Київська філія № 2, відділення № 15, зобов`язати відділ ДВС забезпечити розшук інших банківських рахунків боржника, викликати керівника останнього для надання пояснень щодо невиконання рішення суду, зобов`язати відділ ДВС забезпечити зобов`язання керівника боржника надати фінансову звітність з моменту відкриття виконавчого провадження, а також зобов`язати Шевченківський РВ ДВС винести постанову про оцінку майна боржника та винести постанову про передачу майна стягувачу за фіксованою ціною в разі, якщо його вартість не перевищує 30 розмірів мінімальних заробітних плат.

Обґрунтовуючи викладені вимоги, скаржник посилався на те, що посадовими особами Шевченківського РВ ДВС, у порушення приписів Конституції України та Закону України "Про виконавче провадження", не належним чином та не у повному обсязі вжито усіх необхідних заходів для примусового виконання наказу господарського суду міста Києва від 27.08.2019 року № 910/6659/19, зокрема, не накладено арешт на грошові кошти боржника, які обліковуються на рахунку № НОМЕР_1 у банку "Універсальний" Київська філія № 2, відділення № 15, не зроблено запитів до банківських установ (крім Приватбанку) для виявлення рахунків боржника, не здійснено виклику керівника юридичної особи - боржника для надання пояснень щодо невиконання рішення суду та не зобов`язано останнього надати фінансову звітність з моменту відкриття виконавчого провадження, не винесено постанови про оцінку майна боржника та не визначено вартість такого майна. У той же час, незважаючи на тривале та сумлінне зберігання стягувачем майна боржника і відсутність, на думку Державної установи "Інститут всесвітньої історії Національної академії наук України", підстав для передачі такого майна на зберігання третім особам, на адресу позивача надійшла вимога державного виконавця відділу ДВС від 27.10.2021 року № 60073589 про передачу майна на відповідальне зберігання ДП "Сетам".

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду вказані матеріали скарги передані судді Павленку Є.В.

Згідно з розпорядженням керівника апарату господарського суду міста Києва від 17.11.2021 року призначено повторний автоматизований розподіл матеріалів судової справи № 910/6659/19, зареєстрованих за вхідним № 01-20/11542/21.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду матеріали справи № 910/6659/19, що зареєстровані за вхідним № 01-20/11542/21, передано для розгляду судді Ломаці В.С.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.12.2021 року скаргу Державної установи "Інститут всесвітньої історії Національної академії наук України" від 17.11.2021 року № 310/254 прийнято до розгляду та призначено судове засідання на 21.12.2021 року.

20.12.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшло клопотання Державної установи "Інститут всесвітньої історії Національної академії наук України" від 20.12.2021 року № 310/276 про долучення до матеріалів справи копії листа Міністерства юстиції України від 25.11.2021 року № 115040/М-34314/31. Вказаний документ долучено судом до матеріалів справи.

У судовому засіданні 21.12.2021 року оголошувалася перерва до 12.01.2022 року.

10.01.2022 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшло клопотання Державної установи "Інститут всесвітньої історії Національної академії наук України" від 10.01.2022 року № 310/02 про долучення до матеріалів справи документів. Вказані документи, додані до клопотання від 10.01.2022 року № 310/02, долучено судом до матеріалів справи.

У судовому засіданні 12.01.2022 року представник Державної установи "Інститут всесвітньої історії Національної академії наук України" підтримав вимоги скарги від 17.11.2021 року № 310/254 та наполягав на їх задоволенні.

Відповідач (боржник) та відділ ДВС про дату, час і місце розгляду скарги позивача були повідомлені належним чином, проте явку своїх уповноважених представників у призначене судове засідання 12.01.2022 року не забезпечили.

При розгляді у судовому засіданні 12.01.2022 року скарги Державної установи "Інститут всесвітньої історії Національної академії наук України" від 17.11.2021 року № 310/254 на рішення, дії та бездіяльність посадових осіб відділу ДВС, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до статті 129 1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Згідно з частиною 3 статті 327 Господарського процесуального кодексу України наказ, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами.

За умовами частини 1 статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закон) примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Законом регламентовано порядок та особливості проведення кожної стадії (дії) виконавчого провадження і відповідних дій державних виконавців.

Статтею 1 Закону передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 3 Закону відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі, зокрема, наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

Верховний Суд у постанові від 15.01.2020 року в справі № 910/7221/17 зазначив, що в силу приписів вищевказаної статті Закону виконавець повинен вчиняти виконавчі дії з дотриманням вимог Закону України "Про виконавче провадження", а також відповідно до інших законів, які є обов`язковими при вчиненні ним тих чи інших виконавчих дій, що є гарантією належного виконання виконавцем своїх обов`язків і недопущення порушення прав сторін виконавчого провадження. Отже, виконавець повинен діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України. В цьому реалізується "правомірна поведінка" виконавця.

Положеннями статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України у пункті 4.1 рішення № 19-рп/2011 від 14.12.2011 року (справа за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_1 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України, частини другої статті 2, пункту 2 частини третьої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, частини третьої статті 110, частини другої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України та конституційним поданням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо офіційного тлумачення положень статей 97, 110, 234, 236 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 3, 4, 17 Кодексу адміністративного судочинства України в аспекті статті 55 Конституції України (справа про оскарження бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо заяв про злочини) зазначив, що утвердження правової держави, відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України, полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту. Конституційний Суд України у своїх рішеннях послідовно підкреслював значущість положень статті 55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді (пункт 1 резолютивної частини Рішення від 25 листопада 1997 року № 6-зп , пункт 1 резолютивної частини Рішення від 25 грудня 1997 року № 9-зп).

Пунктом 9 статті 2 Закону передбачено, що однією із засад виконавчого провадження є забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Відповідно до частини 1 статті 74 Закону рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Згідно зі статтею 339 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Акт державного органу - це юридична форма рішень цього органу, які спрямовані на регулювання тих чи інших суспільних відносин, породжують певні правові наслідки і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

З матеріалів справи вбачається, що на виконанні у відділі ДВС перебуває виконавче провадження № 60073589 з примусового виконання наказу господарського суду міста Києва від 27.08.2019 року № 910/6659/19 про стягнення з Громадської організації "Об`єднання сиріт та інвалідів України" на користь Державної установи "Інститут всесвітньої історії Національної академії наук України" 47 170,15 грн. заборгованості, а також 1 921,00 грн. судового збору.

Обґрунтовуючи скаргу від 17.11.2021 року № 310/254, Державна установа "Інститут всесвітньої історії Національної академії наук України" посилалася на те, що 17.09.2019 року державним виконавцем відділу ДВС винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 60073589. Скаржник вказував, що у матеріалах виконавчого провадження № 60073589 з 17.12.2019 року міститься надана Державною установою "Інститут всесвітньої історії Національної академії наук України" відділу ДВС інформація про номер чинного рахунку боржника - НОМЕР_1 у банку "Універсальний" Київська філія № 2, відділення № 15. Проте, в порушення нормативних приписів Закону арешту коштів, що перебувають на зазначеному стягувачем рахунку Громадської організації "Об`єднання сиріт та інвалідів України", а також на інших рахунках боржника, державним виконавцем накладено не було. Зважаючи на викладене, Державна установа "Інститут всесвітньої історії Національної академії наук України" просила суд, зокрема, накласти арешт на грошові кошти боржника, які містяться на рахунку № НОМЕР_1 у банку "Універсальний" Київська філія № 2, відділення № 15, а також зобов`язати відділ ДВС забезпечити розшук інших банківських рахунків боржника, використовуючи надану стягувачем інформацію, яка міститься у матеріалах виконавчого провадження № 60073589.

Згідно з частиною 1 та пунктом 1 частини 2 статті 18 Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

За змістом пунктів 3, 7, 21 частини 3 статті 18 Закону виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів; отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 26 Закону виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей (частина 5 статті 26 Закону).

Відповідно до частини 7 статті 26 Закону у разі якщо в заяві стягувача зазначено рахунки боржника у банках, інших фінансових установах, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження накладає арешт на кошти боржника. У разі якщо в заяві стягувача зазначено конкретне майно боржника, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження перевіряє в електронних державних базах даних та реєстрах наявність права власності або іншого майнового права боржника на таке майно та накладає на нього арешт. На інше майно боржника виконавець накладає арешт в порядку, визначеному статтею 56 цього Закону.

Частинами 1-6, 8 статті 48 Закону передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються та зараховуються на відповідні рахунки органів державної виконавчої служби, приватного виконавця не пізніше наступного робочого дня після вилучення, про що складається акт.

На кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт не пізніше наступного робочого дня після їх виявлення. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, відкритих після винесення постанови про накладення арешту.

У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника.

Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.

Пунктом 1 статті 52 Закону передбачено, що виконавець звертає стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що перебувають у касах або інших сховищах боржника - юридичної особи, у банках або інших фінансових установах, у порядку, встановленому цим Законом. Інформацію про наявні у боржника рахунки виконавець отримує в податкових органах, інших державних органах, на підприємствах, в установах та організаціях, які зобов`язані надати йому інформацію невідкладно, але не пізніше ніж у триденний строк, а також за повідомленнями стягувача.

Проте з матеріалів справи вбачається, що в порушення вищенаведених приписів та інших положень закону державним виконавцем відділу ДВС у повній мірі не виявлено та не накладено арешт на грошові кошти боржника чи на належні йому кошти, які знаходяться у володінні чи користуванні третіх осіб, не перевірено належним чином майнового стану боржника, у розумний строк не отримано від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком, негайно після відкриття виконавчого провадження не накладено арешт на кошти боржника, які обліковуються на банківському рахунку Громадської організації "Об`єднання сиріт та інвалідів України", вказаному в заяві стягувача.

У той же час із матеріалів справи вбачається, що після проведення заступником начальника Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції - начальником Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перевірки законності виконавчого провадження № 60073589, ініційованої за заявою стягувача від 05.11.2021 року, 18.11.2021 року державним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника, яку надіслано для виконання до банківських установ (учасників електронного обміну інформацією), у тому числі до АТ "Універсал Банк" та до відома сторонам виконавчого провадження.

Крім того, 19.11.2021 року до Державної фіскальної служби України сформовано та надіслано запит про наявні рахунки боржника, згідно з відповіддю на який встановлено, що інформація про номери рахунків, відкриті у банках та інших фінансових установах боржниками - юридичними особами та/або фізичними особами-підприємцями, до Державної фіскальної служби України не надходила.

Означені обставини підтверджуються, зокрема, наданою скаржником копією листа Міністерства юстиції України від 25.11.2021 року № 115040/М-34314/31 та Державною установою "Інститут всесвітньої історії Національної академії наук України" не заперечувалися.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми процесуального закону можливе в разі, коли предмет спору існував на момент його виникнення та припинив існування в процесі розгляду справи.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Предмет спору - це об`єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.

Разом із тим, частиною 10 статті 11 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що якщо спірні відносини не врегульовані законом і відсутній звичай ділового обороту, який може бути до них застосований, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - виходить із загальних засад і змісту законодавства (аналогія права).

Так, предметом скарги Державної установи "Інститут всесвітньої історії Національної академії наук України" від 17.11.2021 року № 310/254 є, зокрема, вимоги про зобов`язання відділу ДВС здійснити арешт коштів на банківському рахунку боржника № НОМЕР_1 у банку "Універсальний" Київська філія № 2, відділення № 15, а також зобов`язання відділу ДВС забезпечити розшук інших банківських рахунків боржника, використовуючи надану стягувачем інформацію, яка міститься у матеріалах виконавчого провадження № 60073589.

Судом встановлено, що з означеною скаргою Державна установа "Інститут всесвітньої історії Національної академії наук України" звернулася до господарського суду міста Києва 17.11.2021 року, що підтверджується датою штампу вхідної кореспонденції суду, проставленого на першій сторінці скарги від 17.11.2021 року № 310/254.

Разом із тим, зі змісту наявних у матеріалах справи документів, зокрема, листа Міністерства юстиції України від 25.11.2021 року № 115040/М-34314/31, вбачається, що після звернення стягувача до суду з даної скаргою державним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника, яку надіслано для виконання до банківських установ (учасників електронного обміну інформацією), у тому числі до АТ "Універсал Банк", а також сформовано та надіслано до Державної фіскальної служби України запит про наявні рахунки боржника.

Таким чином, враховуючи фактичне здійснення державним виконавцем після звернення стягувача до суду з вказаною скаргою частини виконавчих дій, вчинення яких становить суть пред`явлених Державною установою "Інститут всесвітньої історії Національної академії наук України" вимог скарги від 17.11.2021 року № 310/254, суд дійшов висновку про відсутність предмета спору в частині вимог скарги про зобов`язання відділу ДВС здійснити арешт коштів на банківському рахунку боржника № НОМЕР_1 у банку "Універсальний" Київська філія № 2, відділення № 15, а також зобов`язання відділу ДВС забезпечити розшук інших банківських рахунків боржника, використовуючи надану стягувачем інформацію, яка міститься у матеріалах виконавчого провадження № 60073589, у зв`язку з чим вважає за необхідне провадження у цій частині скарги закрити за відсутністю предмета спору.

Крім того, у скарзі від 17.11.2021 року № 310/254 Державна установа "Інститут всесвітньої історії Національної академії наук України" просила, зокрема, зобов`язати відділ ДВС забезпечити виклик керівника юридичної особи - боржника для надання пояснень щодо невиконання рішення суду, а також зобов`язати відділ ДВС забезпечити зобов`язання керівника Громадської організації "Об`єднання сиріт та інвалідів України" надати фінансову звітність з моменту відкриття виконавчого провадження. В обґрунтування означених вимог скаржник посилався на положень статей 18, 19, 36 Закону.

Так, відповідно до пункту 18 частини 3 статті 18 Закону виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.

За умовами пункту 6 частини 5 статті 19 Закону боржник зобов`язаний надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.

Згідно з частиною 2 статті 36 Закону розшук боржника - юридичної особи, майна боржника організовує виконавець шляхом подання запитів до відповідних органів, установ або проведення перевірки інформації про майно чи доходи боржника, що міститься в базах даних і реєстрах, та перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) або його місцезнаходженням.

Положеннями частини 2 статті 36 Закону встановлено порядок організації виконавцем розшуку, зокрема, майна боржника, який здійснюється шляхом подання самим виконавцем запитів до відповідних органів, установ або проведення перевірки інформації про майно чи доходи боржника, що міститься в базах даних і реєстрах, та самостійної перевірки виконавцем майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) або його місцезнаходженням. Разом із тим, означеною нормою не передбачено обов`язку виконавця забезпечити зобов`язання посадових осіб боржника надавати йому фінансову звітність з моменту відкриття виконавчого провадження.

За частиною 5 статті 26 Закону виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Проте стягувач при обґрунтуванні поданої скарги на положення частини 5 статті 26 Закону не посилався, а також не надав жодних доказів на підтвердження недотримання державним виконавцем наведених приписів під час винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Слід також зазначити, що стягувачем не надано й належних доказів фактичного порушення боржником вимог законодавства про виконавче провадження, що є підставою для реалізації державним виконавцем повноважень, передбачених пунктом 18 частини 3 статті 18 та пунктом 6 частини 5 статті 19 Закону. Більше того, здійснення державним виконавцем дій, що зводяться до вимог від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надати пояснення за фактами невиконання відповідних рішень, приписами Закону віднесено до прав, а не обов`язків державного виконавця, тоді як скаржником не доведено того, що реалізація виконавцем відділу ДВС на час подання та розгляду скарги саме таких повноважень є необхідною та достатньою для повного фактичного виконання виданого господарським судом міста Києва наказу від 27.08.2019 року № 910/6659/19. За таких обставин, у суду відсутні правові підстави примусити державного виконавця відділу ДВС реалізувати вищенаведене надане йому Законом право.

Відтак, у задоволенні вимог скарги Державної установи "Інститут всесвітньої історії Національної академії наук України" щодо зобов`язання відділу ДВС забезпечити виклик керівника юридичної особи - боржника для надання пояснень щодо невиконання рішення суду, а також зобов`язання відділу ДВС забезпечити зобов`язання керівника Громадської організації "Об`єднання сиріт та інвалідів України" надати фінансову звітність з моменту відкриття виконавчого провадження, слід відмовити.

Також у скарзі від 17.11.2021 року № 310/254 Державна установа "Інститут всесвітньої історії Національної академії наук України" просила, зокрема, зобов`язати відділ ДВС винести постанову про оцінку майна боржника, яке знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Леонтовича, 5, враховуючи неодноразові звернення стягувача до відділу ДВС (зокрема, від 03.11.2021 року № 310/231) та ухилення останнього від вчинення означених виконавчих дій.

У матеріалах справи наявне повідомлення від 10.03.2021 року № 60073589/2, яким відділ ДВС повідомив стягувача про примусове проведення опису та арешту майна боржника, заплановане на 01.04.2021 року за адресою: місто Київ, вулиця Леонтовича, будинок 5, офіс 405-406, а також зобов`язав Державну установу "Інститут всесвітньої історії Національної академії наук України" знаходитися у визначений виконавцем час за наведеною адресою.

Зі змісту наявної у матеріалах справи копії адресованого стягувачу листа відділу ДВС від 09.08.2021 року вбачається, що 01.04.2021 року державним виконавцем винесено постанову про опис і арешт майна боржника з метою проведення його оцінки та подальшої реалізації.

За частиною 7 статті 56 Закону вилучення арештованого майна з передачею його для реалізації здійснюється у строк, встановлений виконавцем, але не раніше ніж через п`ять робочих днів після накладення арешту. Продукти та інші речі, що швидко псуються, вилучаються і передаються для продажу негайно після накладення арешту.

Відповідно до частин 1-5 статті 57 Закону визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження.

У разі якщо сторони виконавчого провадження, а також заставодержатель у 10-денний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, виконавець самостійно визначає вартість майна боржника.

Звіт про оцінку майна має бути складений не раніше дати винесення постанови про арешт такого майна.

У разі якщо сторони виконавчого провадження не дійшли згоди щодо визначення вартості майна, визначення вартості майна боржника здійснюється виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна.

Для проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден виконавець залучає суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання.

У разі якщо визначити вартість майна (окремих предметів) складно, виконавець має право залучити суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для проведення оцінки майна.

Під час здійснення виконавчого провадження, за яким стягувачем виступає банк, тимчасова адміністрація або ліквідація якого здійснюється відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", для проведення оцінки майна (активів) виконавець зобов`язаний залучити суб`єкта оціночної діяльності з переліку, який визначений Фондом гарантування вкладів фізичних осіб у порядку, передбаченому нормативно-правовими актами Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

У разі заперечення однією із сторін проти результатів оцінки майна, проведеної суб`єктом оціночної діяльності, який визначений Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, під час здійснення виконавчого провадження, за яким стягувачем виступає банк, тимчасова адміністрація або ліквідація якого здійснюється відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", виконавець призначає рецензування звіту про оцінку майна іншому суб`єкту оціночної діяльності з переліку, який визначений Фондом гарантування вкладів фізичних осіб у порядку, передбаченому нормативно-правовими актами Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам не пізніше наступного робочого дня після дня визначення вартості чи отримання звіту про оцінку. У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки майна, вони мають право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення. Сторона вважається ознайомленою з результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна, якщо їй надіслано повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки майна за адресою, зазначеною у виконавчому документі, або за місцем фактичного проживання чи перебування такої сторони, достовірно встановленим виконавцем.

Відповідно до частин 1-3 статті 11 Закону строки у виконавчому провадженні - це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов`язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію.

Строки у виконавчому провадженні встановлюються законом, а якщо вони не визначені законом - встановлюються виконавцем.

Будь-яка дія або сукупність дій під час виконавчого провадження повинна бути виконана не пізніше граничного строку, визначеного цим Законом.

Строки, встановлені цим Законом, обчислюються в робочих днях, місяцях і роках, а також можуть визначатися посиланням на подію, яка повинна неминуче настати.

Разом із тим, на час подання Державною установою "Інститут всесвітньої історії Національної академії наук України" до суду скарги від 17.11.2021 року № 310/254 посадовими особами відділу ДВС вартості належного боржнику майна, яке знаходиться у місті Києві на вулиці Леонтовича, 5, визначено не було, що свідчить про невчинення відділом ДВС покладених на нього Законом обов`язків (зокрема, щодо визначення вартості майна, яка не була визначена за погодженням сторін виконавчого провадження) у розумний строк.

Отже, судом встановлено факт неправомірної бездіяльності державного виконавця відділу ДВС у виконавчому провадженні № 60073589 з примусового виконання наказу господарського суду міста Києва від 27.08.2019 року № 910/6659/19, яка полягає в ухиленні від своєчасного вчинення виконавчих дій, направлених на визначення вартості та оцінку майна боржника (що додатково підтверджується результатами перевірки законності виконавчого провадження № 60073589, проведеної 17.11.2021 року заступником начальника Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції - начальником Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012 та пункт мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 у справі № 11-рп/2012).

Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а виконання рішення суду є елементом справедливого судового розгляду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Савіцький проти України" від 26.07.2012 зазначено, що право на суд, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок.

Тому необґрунтована тривала затримка виконання обов`язкового рішення може суперечити Конвенції. Саме на державу покладається обов`язок забезпечення того, щоб остаточні рішення, постановлені проти її органів або організацій чи підприємств, якими вона володіє або які вона контролює, були виконані відповідно до вищезазначених вимог Конвенції. Держава відповідає за виконання остаточних рішень, якщо органи влади контролюють обставини, що блокують або перешкоджають їхньому повному та своєчасному виконанню.

За певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії", № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V).

Згідно з рішенням Європейського Суду з прав людини у справі "Глоба проти України" від 05.07.2012 суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін.

Невиконання державою винесеного на користь підприємства-заявника рішення становить порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Силенок і Техносервіс-плюс проти України" від 09.12.2010).

Крім того, положення статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року гарантують кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. При цьому, згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 року по справі "Шмалько проти України" (заява №60750/00): "для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду", а відповідно до рішення від 17.05.2005р. по справі "Чіжов проти України" (заява №6962/02): "на державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці".

Відтак, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року право особи на судовий упродовж розумного строку без жодних невиправданих затримок розповсюджуються в тому числі на стадію виконання рішення як невід`ємну складову частину судового розгляду, забезпечення якого в Україні покладається, зокрема, на державну виконавчу службу та державних виконавців.

У той же час суд звертає увагу скаржника на те, що нормативними приписами Закону не передбачено обов`язку та повноважень посадових осіб відділу ДВС на винесення постанов про оцінку майна боржника, що свідчить про відсутність правових підстав для задоволення вимог Державної установи "Інститут всесвітньої історії Національної академії наук України" про зобов`язання відділу ДВС винести постанову про оцінку майна боржника, яке знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Леонтовича, 5.

Суд також зазначає, що у матеріалах справи наявна копія адресованого сторонам виконавчого провадження № 60073589 листа № 66132643/2 державного виконавця відділу ДВС щодо ознайомлення з експертним Висновком арештованого майна, за змістом якого, враховуючи фактичний стан майна та дані мережі Інтернет щодо аналогічних товарів, вартість рухомого майна, яке належить боржнику та знаходиться у місті Києві на вулиці Леонтовича, 5, була визначена державним виконавцем та склала 18 000,00 грн.

Зважаючи на наведені обставини, суд дійшов висновку про виконання державним виконавцем відділу ДВС вищевказаних вимог скаржника на час розгляду скарги від 17.11.2021 року № 310/254 та відсутність підстав для повторного захисту фактично відновлених прав стягувача в частині визначення вартості рухомого майна боржника. Разом із тим, будь-яких вимог про визнання протиправною бездіяльності державного виконавця відділу ДВС, що полягає в ухиленні від своєчасного вчинення виконавчих дій, направлених на визначення вартості та оцінку майна боржника, скаржником заявлено не було.

Отже, у задоволенні вимог скарги Державної установи "Інститут всесвітньої історії Національної академії наук України" в частині зобов`язання відділу ДВС винести постанову про оцінку майна боржника, яке знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Леонтовича, 5, слід відмовити.

Крім того, у скарзі від 17.11.2021 року № 310/254 Державна установа "Інститут всесвітньої історії Національної академії наук України" просила суд скасувати вимогу державного виконавця від 27.10.2021 року № 60073589 про передачу майна на відповідальне зберігання ДП "Сетам", а також зобов`язати відділ ДВС забезпечити винесення постанови про передачу майна стягувачу за фіксованою ціною в рахунок погашення боргу в разі, якщо його вартість не перевищує 30 розмірів мінімальних заробітних плат.

В обґрунтування скарги від 17.11.2021 року № 310/254 у наведеній частині Державна установа "Інститут всесвітньої історії Національної академії наук України" посилалася на те, що майно боржника з моменту винесення рішення суду в справі № 910/6659/19 фактично перебуває і сумлінно зберігається у приміщенні позивача за адресою: місто Київ, вулиця Леонтовича, 5, що, на думку скаржника, свідчить про відсутність підстав для передачі такого рухомого майна будь-яким третім особам. Заявою від 03.11.2021 року № 310/231 Державна установа "Інститут всесвітньої історії Національної академії наук України" звернулася до державного виконавця відділу ДВС з проханням визначити вартість майна боржника та передати означене рухоме майно стягувачу за фіксованою ціною в рахунок погашення боргу. Однак, незважаючи на звернення позивача та тривале і сумлінне зберігання стягувачем майна боржника, на адресу Державної установи "Інститут всесвітньої історії Національної академії наук України" надійшла незаконна, на думку скаржника, вимога державного виконавця відділу ДВС від 27.10.2021 року № 60073589 про передачу майна на відповідальне зберігання до ДП "Сетам". Зважаючи на викладені обставини, скаржник просив суд скасувати вищенаведену вимогу від 27.10.2021 року № 60073589, а також зобов`язати відділ ДВС забезпечити винесення постанови про передачу майна стягувачу за фіксованою ціною в рахунок погашення боргу в разі, якщо його вартість не перевищує 30 розмірів мінімальних заробітних плат.

У якості матеріально-правового обґрунтування зазначених вимог скаржник посилався на частини 1, 9 статті 61 Закону.

Проте вищевказані вимоги скарги Державної установи "Інститут всесвітньої історії Національної академії наук України" також не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до частин 1-4 статті 58 Закону майно, на яке накладено арешт, крім майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону, передається на зберігання боржникові або іншим особам (далі - зберігач), що призначені виконавцем у постанові про опис та арешт майна (коштів) боржника, під розписку. Копія постанови видається боржнику, стягувачу, а якщо обов`язок щодо зберігання майна покладено на іншу особу - також зберігачу. Якщо опис і арешт майна здійснювалися на виконання рішення про забезпечення позову, виконавець передає арештоване майно на зберігання боржнику або його представнику (якщо інше не зазначено в судовому рішенні або якщо боржник відмовився приймати майно на зберігання).

Зберігач може користуватися майном, переданим йому на зберігання, якщо проти цього не заперечує стягувач (щодо рухомого майна) або якщо особливості такого майна не призведуть до його знищення чи зменшення цінності внаслідок користування.

У разі якщо зберігачем призначено іншу особу, крім боржника або члена його сім`ї, вона може одержувати за зберігання майна винагороду, розмір та порядок виплати якої визначаються договором між зберігачем та виконавцем.

Виконавець своєю постановою може передати майно на зберігання іншому зберігачу. Копія постанови вручається новому зберігачу, до якої додається копія постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 61 Закону реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом проведення електронних аукціонів або за фіксованою ціною.

Умовами частини 9 статті 61 Закону дійсно передбачено, що майно передається стягувачу за ціною третього електронного аукціону або за фіксованою ціною. Про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу виконавець виносить постанову. За фактом такої передачі виконавець складає акт. Постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на таке майно.

У той же час суд звертає увагу на те, що положення частини 9 статті 61 Закону слід застосовувати у комплексному зв`язку, зокрема, з іншими частинами означеної статті Закону, які передбачають передумови для можливості та механізм передачі майна боржника стягувачу.

Так, частинами 5-8 статті 61 Закону встановлено, що не реалізоване на електронному аукціоні нерухоме майно виставляється на повторний електронний аукціон за ціною, що становить 85 відсотків, а рухоме майно - 75 відсотків його вартості, визначеної в порядку, встановленому статтею 57 цього Закону.

У разі повторної нереалізації майна нерухоме майно виставляється на третій електронний аукціон за ціною, що становить 70 відсотків, а рухоме майно - 50 відсотків його вартості, визначеної в порядку, встановленому статтею 57 цього Закону.

Нереалізоване майно, конфісковане за рішенням суду, виставляється на повторний електронний аукціон за ціною не меншою, ніж сума загальнодержавних податків і зборів, що відповідно до Податкового кодексу України підлягають сплаті при операціях з реалізації такого майна.

У разі надання стягувачем згоди (у разі реалізації заставленого майна/предмета іпотеки надання стягувачем та заставодержателем/іпотекодержателем згоди) третій електронний аукціон (крім електронного аукціону з продажу конфіскованого за рішенням суду майна) здійснюється у спосіб продажу майна з можливістю зниження початкової ціни, але не нижче 60 відсотків його вартості, визначеної в порядку, встановленому статтею 57 цього Закону, для нерухомого майна та 30 відсотків - для рухомого майна та з подальшою можливістю додаткового подання цінових пропозицій.

У разі нереалізації майна на третьому електронному аукціоні виконавець повідомляє про це стягувачу і пропонує йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна, крім майна, конфіскованого за рішенням суду.

У разі якщо стягувач протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця письмово не заявив про своє бажання залишити за собою нереалізоване майно, арешт з майна знімається і воно повертається боржникові. За відсутності у боржника іншого майна, на яке може бути звернено стягнення, виконавчий документ повертається стягувачу без виконання.

У разі якщо стягувач виявив бажання залишити за собою нереалізоване майно, він зобов`язаний протягом 10 робочих днів з дня надходження від виконавця відповідного повідомлення внести на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби або рахунок приватного виконавця різницю між вартістю нереалізованого майна та сумою коштів, що підлягають стягненню на його користь, якщо вартість нереалізованого майна перевищує суму боргу, яка підлягає стягненню за виконавчим документом. За рахунок перерахованих стягувачем коштів оплачуються витрати виконавчого провадження, задовольняються вимоги інших стягувачів та стягуються виконавчий збір і штрафи, а залишок коштів повертається боржникові.

Зі змісту вищенаведених приписів Закону вбачається, що майно передається стягувачу у разі нереалізації такого майна на третьому електронному аукціоні, тоді як частиною 9 статті 61 Закону фактично врегульовано лише ціну майна, що підлягає передачі стягувачу, а також порядок вчинення виконавцем подальших дій, направлених на винесення відповідного акту та постанови, які є підставами для оформлення стягувачем права власності на таке майно.

Слід також зазначити, що за умовами частини 2 статті 61 Закону порядок проведення електронних аукціонів визначається Міністерством юстиції України.

Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 року № 2831/5, реалізація майна здійснюється шляхом проведення електронних аукціонів або аукціонів за фіксованою ціною.

Згідно з пунктом 4 розділу ІІ Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 року № 2831/5, у разі якщо реалізації підлягає рухоме майно, таке майно передається на зберігання Організатору не пізніше дня направлення відділом державної виконавчої служби, приватним виконавцем заявки на реалізацію цього майна.

Разом із тим, організатором електронних аукціонів, аукціонів за фіксованою ціною в розумінні вищевказаного Порядку є суб`єкт господарювання, якого за результатами конкурсної процедури відбору організатора, передбаченої цим Порядком, уповноважено на здійснення заходів із супроводження програмного та технічного забезпечення центральної бази даних системи електронних ауціонів, збереження та захисту даних, що містяться у ній, обслуговування цієї системи, забезпечення її постійної роботи та доступу користувачів до неї, публікації повідомлень про безоплатне передання нереалізованого конфіскованого майна, забезпечення збереження майна і виконання інших функцій, передбачених цим Порядком.

Враховуючи наведені обставини та наявні у матеріалах справи документи, суд дійшов висновку про недоведеність скаржником наявності правових підстав для зобов`язання відділу ДВС забезпечити винесення постанови про передачу майна стягувачу за фіксованою ціною в рахунок погашення боргу, а також скасування вимоги державного виконавця від 27.10.2021 року № 60073589 про передачу майна на відповідальне зберігання ДП "Сетам".

Більше того, норми процесуального права не передбачають повноважень суду на скасування рішень органів державної виконавчої служби/приватних виконавців.

Аналогічний правовий висновок сформульовано у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.05.2021 року в справі № 905/64/15 та у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.11.2021 року в справі № 908/3994/14, від 25.06.2021 року в справі № 905/2214/14-908/5734/14, від 15.07.2021 року в справі № 924/408/19.

Також, у заяві від 17.11.2021 року № 310/254 Державна установа "Інститут всесвітньої історії Національної академії наук України" просила суд зобов`язати начальника Шевченківського РВ ДВС не чинити перешкод у виконанні державним виконавцем своїх повноважень при виконанні рішення суду. В обґрунтування цієї вимоги заявник посилався на те, що 04.11.2021 року державний виконавець Рабовалюк В.В. телефонним дзвінком повідомив Державну установу "Інститут всесвітньої історії Національної академії наук України" про те, що начальник Шевченківського РВ ДВС Нещадим Іван Сергійович категорично заборонив йому виносити постанову про передачу стягувачу майна за фіксованою ціною в рахунок погашення боргу та вимагав від державного виконавця примусово вилучити майно боржника та вивезти його до іншого зберігача з метою продажу на електронних торгах.

За умовами частини 3 статті 13, частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Проте, на підтвердження вчинення начальником Шевченківського РВ ДВС вказаних стягувачем перешкод у виконанні державним виконавцем своїх повноважень при виконанні рішення суду, скаржником не було надано суду жодних належних та допустимих доказів, що свідчить про відсутність підстав для задоволення вимог скарги від 17.11.2021 року № 310/254 у цій частині.

Відповідно до статті 343 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Відтак, зважаючи на встановлені обставини та наведенні норми, суд дійшов висновку про те, що скарга Державної установи "Інститут всесвітньої історії Національної академії наук України" від 17.11.2021 року № 310/254 задоволенню не підлягає, тоді як провадження у ній в частині вимог про зобов`язання Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) здійснити арешт коштів на банківському рахунку боржника № НОМЕР_1 у банку "Універсальний" Київська філія № 2, відділення № 15, а також зобов`язання Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) забезпечити розшук інших банківських рахунків боржника, використовуючи надану стягувачем інформацію, яка міститься у матеріалах виконавчого провадження № 60073589, підлягає закриттю.

Керуючись ст. ст. 234, 342, 343 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ:

1. Провадження з розгляду скарги Державної установи "Інститут всесвітньої історії Національної академії наук України" від 17.11.2021 року № 310/254 в частині вимог про зобов`язання Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) здійснити арешт коштів на банківському рахунку боржника № НОМЕР_1 у банку "Універсальний" Київська філія № 2, відділення № 15, а також зобов`язання Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) забезпечити розшук інших банківських рахунків боржника, використовуючи надану стягувачем інформацію, яка міститься у матеріалах виконавчого провадження № 60073589, - закрити.

2. У задоволенні решти вимог скарги відмовити.

3. Згідно з приписами статті 235 Господарського процесуального кодексу України дана ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її складання.

Повний текст ухвали складено та підписано 17.01.2022 року.

Суддя В.С. Ломака