Ухвала

від 12.01.2022 по справі 910/810/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

12 січня 2022 року

м. Київ

cправа № 910/810/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснов Є. В. - головуючий, Могил С. К., Уркевич В. Ю.,

секретар судового засідання - Астапова Ю. В.,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Обслуговуючого кооперативу "Гаражно - будівельний кооператив "Лісний" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2021 (колегія суддів: Станік С. Р., Шаптала Є. Ю., Демидова А. М.) і рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2020 (суддя Босий В. П.) у справі

за позовом Київської міської ради до Обслуговуючого кооперативу "Гаражно -будівельний кооператив "Лісний" про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки,

за участю представників:

позивача - Перепелицін К. М.,

відповідача-Войнаровський О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. Київська міська рада звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Автокооперативу по експлуатації відкритих автостоянок "Лісний" про зобов`язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку орієнтовною площею 1,00 га на вул. Сім`ї Шовкоплясів, 9 та вул. Богатирській (біля озера Редькіне) в Оболонському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:78:134:0023) та повернути її Київській міській раді, привівши у придатний для використання стан.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Київська міська рада як єдиний розпорядник земель комунальної власності міста Києва будь-яких рішень щодо передачі (надання) зазначеної земельної ділянки у власність чи у користування Автокоперативу по експлуатації відкритих стоянок "Лісний" за поданням Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) не приймала. Отже, в діях відповідача наявні ознаки самовільного зайняття вказаної земельної ділянки.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.05.2018 позов задоволено.

4. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2018 замінено відповідача у справі з Автокоперативу по експлуатації відкритих стоянок "Лісний" на Обслуговуючий кооператив "Гаражно - будівельний кооператив "Лісний" (далі - ОК "ГБК "Лісний").

5. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2019 рішення господарського суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення про відмову в позові.

6. Постановою Верховного Суду від 05.12.2019 рішення та постанову попередніх судових інстанцій скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

7. Направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд зазначив, що:

- суди не звернули увагу на те, що у рішенні від 29.06.1993 про ліквідацію автокооперативу "Чайка" відсутні автостоянки № 7 та № 9, а в передавальному акті від 15.07.1993 про списання з балансу автокооперативу "Чайка" відсутні автостоянки № 7, № 9, № 11, № 12;

- суди залишили поза увагою, що ліквідація підприємства передбачає припинення діяльності товариства, а не правонаступництво, та не взяли до уваги доводи Київської міської ради про те, що у матеріалах справи відсутні докази (крім документів, що створені безпосередньо відповідачем) щодо правонаступництва автокооперативу "Лісний" відносно прав та обов`язків автокооперативу "Чайка";

- суди не дослідили документи, які підтверджували б право користування спірною земельною ділянкою об`єднаного кооперативу по будівництву та експлуатації автостоянок "Чайка" та в подальшому наявність чи відсутність такого права на користування спірною земельною ділянкою саме Автокооперативом по експлуатації відкритих автостоянок "Лісний" (правонаступником якого є ОК "ГБК "Лісний") у розумінні земельного законодавства та чи може вважатися правомірним перехід до нього права користування спірною земельною ділянкою, виходячи з відповідних норм цивільного та господарського законодавства;

- суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши фактичні обставини справи, установили, що на час проведення перевірок щодо дотримання вимог земельного законодавства та розгляду справи у суді, Київська міська рада не приймала рішення про передачу земельної ділянки у власність чи у користування ОК "ГБК "Лісний", а тому дійшли висновку про відсутність у відповідача будь-яких правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку;

- судам необхідно було також з`ясувати питання стосовно того, чи є в даному випадку фактичне користування відповідачем земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття; чи вживалися ОК "ГБК "Лісний" необхідні заходи щодо оформлення права користування спірною земельною ділянкою; чи сплачувались кошти за користування земельною ділянкою;

- суди не звернули уваги, що виконання рішення у цій справі передбачає приведення земельної ділянки у придатний для використання стан, включаючи знесення об`єктів нерухомого майна за власні кошти порушника, та не дослідили, чи зареєстровані гаражі, що розміщені на спірній земельній ділянці, як об`єкти нерухомого майна, чи є кооператив їх власником, а також (у випадку реєстрації прав на них) кому належить таке право.

8. Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.08.2020 позов задоволено.

9. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2021 рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Короткий зміст касаційної скарги

10. ОК "ГБК "Лісний" у касаційній скарзі просить рішення та постанову попередніх судових інстанцій скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

11. Скарга з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивована неправильним застосуванням та порушенням судами норм чинного законодавства, а також нез`ясуванням обставин, які мають значення для правильного вирішення спору. Скаржник також зазначає про прийняття судових рішень без урахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

12. Відзивів від інших учасників справи не надходило.

Позиція Верховного Суду

13. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

14. Висновок про те, що така подібність означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу правовідносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин) викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32), від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38), від 11.04.2018 у справі № 910/12294/16 (пункт 16), від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40), у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15, від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16, від 13.09.2017 у справі № 923/682/16 тощо).

15. Висновок про те, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, за змістом яких тотожними, аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 373/1281/16-ц, від 16.05.2018 у справі № 760/21151/15-ц, від 29.05.2018 у справах № 305/1180/15-ц і № 369/238/15-ц (реєстровий номер 74842779), від 06.06.2018 у справах № 308/6914/16-ц, № 569/1651/16-ц та № 372/1387/13-ц, від 20.06.2018 у справі № 697/2751/14-ц, від 31.10.2018 у справі № 648/2419/13-ц, від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11, від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц тощо).

16. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 конкретизувала висновки щодо визначення подібності правовідносин та зазначила, що конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

17. Суд апеляційної інстанції, приймаючи постанову у справі, яка оскаржується, виходив з того, що:

- єдиною підставою набуття права власності чи права користування земельними ділянками комунальної власності в місті Києві для громадян та юридичних осіб є відповідне рішення Київської міської ради;

- оскільки земельна ділянка площею 1,1022 га за адресою: м. Київ, вул. Сім`ї Шовкоплясів, 9 та вул. Богатирська (біля озера Редькіне) в Оболонському районі м. Києва, кадастровий номер 8000000000:78:134:0101, належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, тому виключно Київська міська рада має право розпоряджатися вказаною земельною ділянкою;

- актом обстеження земельної ділянки від 21.05.2020 № 20-00-05 встановлено, що: згідно з базою даних міського земельного кадастру вказана земельна ділянка зареєстрована в Державному земельному кадастрі на підставі проекту землеустрою щодо відведення ПП "Білдкомпані Інвест" для будівництва та експлуатації головного сервісного селекційно-технологічного центру по конярству та кінному спору; Київська міська рада не приймала рішень про передачу зазначеної земельної ділянки у власність чи користування; у міському земельному кадастрі відсутня інформація щодо реєстрації речових прав на неї в установленому чинним законодавством порядку; обстеженням встановлено, що на ділянці, яка огороджена парканом та охороняється, розміщені та експлуатуються гаражі Гаражно-будівельного кооперативу "Лісний";

- у матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази на підтвердження факту наявності у відповідача права користування спірною земельною ділянкою, у тому числі шляхом розміщення на ній будівель та споруд;

- судом встановлено обставини фактичного використанні земельної ділянки без належних правових підстав, що відповідає поняттю самовільного зайняття земельної ділянки згідно зі статтею 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" та є підставою для застосування наслідків, передбачених статтею 212 Земельного кодексу України (далі - ЗК України);

- твердження відповідача про те, що на спірній земельній ділянці розташовані гаражі, які належать фізичним особам на праві приватної власності, не взято судом до уваги, оскільки судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що право власності таких фізичних осіб зареєстровано за адресою, яка відмінна від адреси спірної земельної ділянки;

- у період з 1993 року та по 2020 рік відповідачем не вчинялися жодні дії з метою оформлення права на земельну ділянку, а також не вносилась плата за користування такою ділянкою, що призвело до недоотримання власником земельної ділянки грошових коштів за весь час зайняття її відповідачем.

18. У справі № 820/3713/17, на постанову Великої Палати Верховного Суду у якій міститься посилання у касаційній скарзі, розглядалися позовні вимоги Фірми "Ікар-бізнес" - Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - Фірма) до Адміністрації Московського району Харківської міської ради, Харківської міської ради, Інспекції з благоустрою та екології Департаменту комунального господарства Харківської міської ради, Департаменту територіального контролю Харківської міської ради, Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (далі - КП "Харківські теплові мережі") про визнання відсутності у відповідачів компетенції щодо складання акта обстеження від 14.11.2013; визнання відсутності компетенції у КП "Харківські теплові мережі" щодо видачі акта-припису від 13.11.2013; визнання нечинним та протиправним акта обстеження від 14.11.2013, у якому зазначено про неможливість проведення ремонтних робіт без звільнення земельної ділянки від усіх споруд навколо тепломагістралі; визнання нечинним та протиправним акта-приписа від 13.11.2013, у якому ставиться вимога про демонтаж об`єкта нерухомого майна; визнання протиправними дій посадових осіб Харківської міської ради та КП "Харківські теплові мережі" щодо знесення нежитлової будівлі (літ. "А-1") на проспекті Тракторобудівників, 104 у м. Харкові.

Велика Палата Верховного Суду, переглядаючи судові рішення в касаційному порядку, зокрема щодо акта-обстеження, зазначила, що суди першої і апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що вимоги позивача про визнання відсутності у КП "Харківські теплові мережі" компетенції щодо складання акта обстеження і видачі акта-припису не можуть бути розглянуті в порядку адміністративного судочинства. Велика Палата Верховного Суду вважає, що у цій справі поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" щодо вказаних позовних вимог слід тлумачити як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. А тому зазначені вище вимоги не можуть бути вирішені в жодній юрисдикції.

19. У справі № 640/4550/19, на постанову Верховного Суду в якій міститься посилання у касаційній скарзі, розглядалися позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Метеор ЛТД" до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправними дій відповідача щодо обстеження земельної ділянки, за наслідками якого складено акт обстеження земельної ділянки від 12.06.2017 № 17-08882-09.

У цій справі Шостий апеляційний адміністративний суд зазначив про те, що акт обстеження земельної ділянки не є рішенням суб`єкта владних повноважень в розумінні статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялася, тому його висновки не можуть бути предметом спору. Такий акт є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, а тому оцінка акта (в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки) може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта, або у випадку можливого використання такого акта, як доказу вчинення правопорушення при розгляді відповідного спору.

Верховний Суд погодився з такими висновками суду попередньої інстанції, однак зазначив, що висновок апеляційного суду про відмову у задоволенні позову на цій підставі є помилковим, оскільки те, що акт обстеження земельної ділянки не є рішенням суб`єкта владних повноважень в розумінні статті 19 КАС України є підставою для закриття провадження, а не підставою для відмови у позові.

20. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у справі № 520/5778/2020, на постанову Верховного Суду у якій міститься посилання у касаційній скарзі, при розгляді позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Концерн АВЕК та Ко" (далі - ПрАТ "Концерн АВЕК та Ко") до Харківської міської ради в особі Відділу самоврядного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради про визнання незаконними дій відповідача щодо проведення заходів контролю щодо земельних ділянок.

21. Таким чином, правовідносини, які склалися між сторонами у справі, яка розглядається, відрізняються від правовідносин в указаних вище справах. При цьому у зазначених постановах відсутній висновок про те, що акт обстеження не можна вважати належним доказом підтвердження відповідних обставин, як про це зазначає відповідач у касаційній скарзі.

22. У справі № 327/5633/13-ц, на постанову Великої Палати Верховного Суду в якій міститься посилання у касаційній скарзі, розглядалися позовні вимоги ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про зобов`язання Національного медичного університету імені О. О. Богомольця (далі - НМУ імені О. О. Богомольця): повернути їм самовільно зайняті земельні ділянки шляхом звільнення від майна НМУ імені О. О. Богомольця; усунути позивачам перешкоди в користуванні спірними земельними ділянками шляхом демонтажу секцій металевого паркану та зустрічні позовні вимоги про визнання за університетом права постійного користування земельною ділянкою; визнання недійсними рішень Козинської селищної ради, на підставі яких ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надано у власність земельні ділянки та видано державні акти про право власності на ці земельні ділянки.

При розгляді справи було встановлено, що НМУ імені О. О. Богомольця набув право користування спірною земельною ділянкою на підставі рішень, прийнятих у 1957-1959 роках, які не скасовані, земельна ділянка в установленому законом порядку з користування університету не вилучалась, права користування нею в установленому законом порядку університет не позбавлений.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у пункті 6 розділу "Перехідні положення" ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них. Проте обов`язок переоформлення права користування земельною ділянкою, який міститься у пункті 6 розділу "Перехідні положення" ЗК України, визнаний неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005.

Отже, право користування земельною ділянкою зберігається за НМУ імені О. О. Богомольця до його належного переоформлення.

23. Водночас у справі, яка переглядається, судами було встановлено, що відповідачем в розумінні статей 76-79 ГПК України не доведено того факту, що він є правонаступником автокооперативу "Чайка", а тому навіть за наявності у останнього права користування спірною земельною ділянкою площею 1,1022 га за адресою: м. Київ, вул. Сім`ї Шовкоплясів, 9 та вул. Богатирська (біля озера Редькіне) в Оболонському районі м. Києва, кадастровий номер 8000000000:78:134:0101 (як в цілому, так і у складі іншого масиву), таке право не перейшло та не могло перейти до відповідача як новоствореної юридичної особи.

24. У справі № 902/889/16, на постанову Верховного Суду від 27.06.2018 в якій міститься посилання в касаційній скарзі, розглядався позов Вінницької міської ради до фізичної особи-підприємця Воловодюка Володимира Володимировича, Комунального підприємства "Вінницьке обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації" про звільнення земельної ділянки.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, з яким погодився Верховний Суд, що заявлені позивачем вимоги спрямовані та безпосередньо стосуються, у тому числі, позбавлення Воловодюка В. В. права володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю, оскільки фактично йдеться про припинення права власності відповідача шляхом знесення розташованого на ній об`єкта нерухомості, право власності на який оформлено у встановленому законом порядку, що суперечить положенням Конституції України та приписам законодавства, яке регулює відповідні правовідносини власності в Україні.

Відповідач набув право власності на нерухомість, що знаходиться на спірній земельній ділянці, на підставі договору купівлі-продажу, який не визнаний недійсним, і закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки, на якій розташована нерухомість, не може бути підставою для обмеження права Воловодюка В. В. як власника нерухомості на користування нею.

Зобов`язання ФОП Воловодюка В. В. в примусовому порядку звільнити земельну ділянку шляхом демонтажу належного йому майна та передати її в натурі позивачеві є порушенням права власності відповідача, гарантованого статтею 41 Конституції України. Зазначені обставини виключають можливість звільнення земельної ділянки під будівлями з посиланням на її самовільне зайняття. Відсутність у відповідача правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може кваліфікуватися як самовільне її зайняття, у тому числі з огляду на правомірність набуття та оформлення у встановленому законом порядку розташованого на ній майна.

25. У справі № 910/9259/17 розглядався позов заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до фізичної особи - підприємця Фоменко Ірини Василівни про повернення земельної ділянки.

Верховний Суд, зокрема, зазначив, що з огляду на встановлені обставини справи для констатації відсутності підстав для повернення спірної земельної ділянки достатнім є наявність на такій ділянці нерухомого майна, яке належить відповідачу, та наявність у нього права на оформлення права користування тією частиною земельної ділянки, на якій вказана будівля розміщена, та частиною ділянки, яка необхідна для обслуговування даної нежитлової будівлі.

Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що заявлені прокурором вимоги про звільнення земельної ділянки разом з наявним на ній об`єктом нерухомого майна, належного відповідачу, фактично означає знесення належного відповідачу на праві власності майна, що є порушенням його права власності, гарантованого статтею 41 Конституції України.

26. У справі № 916/1986/18 розглядався позов Одеської міської ради до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, Юридичного департаменту Одеської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Енігма 2013" (далі - ТОВ "Енігма 2013") про скасування реєстрації, визнання недійсним та скасування свідоцтва, скасування рішення державного реєстратора, скасування державної реєстрації права власності та зобов`язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку.

Верховний Суд у цій справі зазначив, що суди перевірили відповідність втручання вимогам статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), встановлюючи, по-перше, наявність майна в розумінні Конвенції, по-друге, наявність втручання у право заявника мирно володіти майном, по-третє, підстави виправданості втручання і, беручи до уваги презумпцію правомірності, набуття права власності, зважаючи на те, що у матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази незаконності набуття ТОВ "Енігма 2013" права власності на спірне майно, дійшли правильного висновку про те, що право власності у ТОВ "Енігма 2013" виникло на законних підставах, у зв`язку з чим позовні вимоги Одеської міської ради щодо скасування права власності за зазначеною особою за своїми наслідками становлять втручання позивача у право ТОВ "Енігма 2013" на мирне володіння своїм майном, передбачене Конвенцією, а тому задоволенню не підлягають. З урахуванням вищевикладеного підстави для задоволення позовних вимог щодо зобов`язання ТОВ "Енігма 2013" звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом знесення самочинно побудованого нежитлового приміщення також відсутні.

27. У справі № 910/22093/17 розглядався позов Київської міської ради до фізичної особи - підприємця Гарькавого Андрія Борисовича про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки.

Верховний Суд погодився з висновками судів про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на те, що, звертаючись із вимогою про зобов`язання відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, фактичних меж такої земельної ділянки з її точними координатами, точним розташуванням і точним розміром Київська міська рада не довела, що унеможливлює висновок про самовільне зайняття конкретної земельної ділянки або її частини.

28. Таким чином, правовідносини, які склалися між сторонами у справі, яка розглядається, відрізняються від правовідносин в указаних вище справах. При цьому у зазначених постановах висновки про те, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, зроблені з урахуванням встановлення судами обставини знаходження на спірних земельних ділянках нерухомого майна, яке на праві власності належить відповідачам. Водночас у справі, яка переглядається, судами встановлено, що право власності фізичних осіб зареєстровано за адресою, яка відмінна від адреси спірної земельної ділянки.

29. У справі № 629/4628/16-ц, на постанову Великої Палати Верховного Суду в якій міститься посилання у касаційній скарзі, предметом позову є стягнення збитків у вигляді неодержаного доходу внаслідок користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів.

У цій справі Велика Палата Верховного Суду, зокрема, зазначила, що за змістом положень ЗК України виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте, враховуючи приписи частини другої статті 120 ЗК України, не є правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій ці будинок, будівля, споруда розташовані. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсутні підстави застосовувати до спірних правовідносин приписи чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок.

30. У справі № 910/4055/18 розглядався позов Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Упроваджувально-виробнича фірма "Дністер", Приватного підприємства "Церера Л.Т.Д." про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки.

У цій справі Верховний Суд зазначив, що у вирішенні питання про наявність ознак самовільного зайняття земельної ділянки необхідно враховувати, що саме по собі користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. У вирішенні таких спорів необхідним є встановлення наявності у особи, в силу закону, права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування. Отже, самовільне зайняття земельної ділянки є відмінним від користування земельною ділянкою за відсутності належним чином оформлених документів на неї.

Суд також зазначив, що зобов`язання відповідачів, в даному випадку в примусовому порядку звільнити всю земельну ділянку, привівши її у придатний для використання стан шляхом звільнення від будівель та споруд, фактично означає знесення належного відповідачу-1 на праві власності майна, що є порушенням його права власності, гарантованого статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Водночас Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на таке. Розпорядженням представника Президента України в Подільському районі міста Києва від 27.10.1993 № 905 "Про заміну застарілих торгівельних організацій" та рішенням комісії із земельних питань (від 24.05.1994 протокол № 5), розпорядженням Подільської районної ради народних депутатів від 02.06.1994 № 149 "Про надання земельної ділянки в оренду фірмі "Дністер" відповідачу-1 надано в тимчасове користування терміном на 3 роки земельну ділянку на вул. Спаській, 13 для встановлення збірно-розбірного павільйону ПП-1 для організації овочевого магазину і відповідачем-1 у 1995 році збудовано нежитлову будівлю - овочевий магазин з відома та дозволу місцевих органів влади. Забудову здійснено відповідно до комплексного архітектурно-планувального завдання Головного архітектурно-планувального управління виконкому Київської міської ради народних депутатів від 13.10.1994 (завдання № 1653), а також робочого проекту розміщення збірно-розбірного павільйону на вул. Спаській, 13 у Подільському районі міста Києва. Про готовність будівлі до експлуатації 12.04.1995 складено акт комісії про готовність закінченої будівництвом будівлі на вул. Спаській, який 19.04.1995 затверджено Подільською райдержадміністрацією. На право експлуатації будівлі на вул. Спаській, 13 у місті Києві, Подільською районною державною адміністрацією видано свідоцтво торговельної точки від 22.02.1995 № 80, яке погоджено з усіма дозвільними органами.

Набуте відповідачем-1 право власності на нежитлову будівлю по вул. Спаська, 13 у місті Києві загальною площею 252,6 м 2 зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 01.11.2016 (номер запису 17304444452).

Судом також констатовано, що позивач обґрунтував позовні вимоги належними, проте недопустимими письмовими доказами.

31. У справі № 924/233/17 розглядався позов керівника Кам`янець-Подільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Кам`янець-Подільської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Далланс" про стягнення 553 811,51 грн збитків за використання земельної ділянки.

Верховний Суд у постанові у цій справі висловився щодо розрізнення ознак самовільного зайняття земельної ділянки та користування земельною ділянкою за відсутності належним чином оформлених документів на неї.

Водночас Верховний Суд погодився з висновками судів про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій з огляду на прийняття рішення другої сесії міськради від 20.05.1998 № 32 про закріплення за ТОВ "Далланс" на праві постійного користування спірної земельної ділянки, фактичного визнання такого користування позивачем відповідно до довідок про грошову оцінку земельної ділянки за 2003, 2004, 2005 роки, витягів з технічної документації нормативної грошової оцінки земель міста Кам`янця-Подільського на 2007, 2008 роки Кам`янець-Подільського міського управління земельних ресурсів її реєстрації за ТОВ "Далланс" встановлено факт набуття відповідного права відповідачем.

32. Таким чином, правовідносини, які склалися між сторонами у справі, яка розглядається, відрізняються від правовідносин в указаних вище справах. При цьому справи відрізняються предметами та підставами позовів, змістом правовідносин, фактично-доказовою бази (обставинами справи та зібраними у них доказами).

33. Отже, правовідносини у справах на які посилається скаржник, не є подібними правовідносинам у справі, що розглядається.

34. У касаційній скарзі також міститься посилання на постанови Вищого господарського суду України від 02.02.2017 у справі № 910/11015/16, від 30.11.2016 у справі № 910/4813/16, від 15.11.2016 у справі № 910/4812/16, від 15.11.2016 у справі № 910/5942/16, від 02.11.2016 у справі № 910/6579/16. Проте постанови Вищого господарського суду України не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні частини 4 статті 236 ГПК України, а відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, а не Вищого господарського суду України.

35. Таким чином, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.

36. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

37. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема, й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ у справі "Пелевін проти України " ( Pelevin v. Ukraine ), заява № 24402/02, § 27, 20.05.2010).

38. Таким чином, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це зумовлено виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким має на меті забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай запроваджуються для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

39. Отже, із встановленням законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду право на касаційне оскарження в Україні не є безумовним, що є передбачуваним для учасників судового процесу, виходячи із наведених вище норм ГПК України.

40. У зв`язку з тим, що Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження відповідно до приписів статті 296 ГПК України, судовий збір за розгляд касаційної скарги покладається на скаржника та поверненню відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" не підлягає.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Обслуговуючого кооперативу "Гаражно - будівельний кооператив "Лісний" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2021 і рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2020 у справі № 910/810/18 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя Є. В. Краснов

Суддя С. К. Могил

Суддя В.Ю. Уркевич