Постанова

від 13.01.2022 по справі 916/3304/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2022 року

м. Київ

cправа № 916/3304/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

за участю представників:

позивача - Носенка І. П.,

відповідачів - не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "АЛЬКОР ІНВЕСТ"

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.10.2021 (судді: Принцевська Н. М. - головуючий, Діброва Г. І., Ярош А. І.) і рішення Господарського суду Одеської області від 08.06.2021 (судді: Погребна К. Ф. - головуючий, Д`яченко Т. Г., Волков Р. В.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДУНАФФ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "АЛЬКОР ІНВЕСТ"

та Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)

про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У листопаді 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ДУНАФФ" (далі - ТОВ "ДУНАФФ") звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "АЛЬКОР ІНВЕСТ" (далі - ТОВ "ФК "АЛЬКОР ІНВЕСТ") і Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - Управління) про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Агенція реєстраційних послуг" (далі - КП "Агенція реєстраційних послуг") Манюти С. В. (далі - державний реєстратор) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за ТОВ "ФК "АЛЬКОР ІНВЕСТ" від 15.10.2019 № 49165398 на земельну ділянку НОМЕР_1, кадастровий номер 5121085400:01:002:0272, розташовану за адресою: Одеська обл., Біляївський р-н, Холоднобалківська сільська рада (далі - Холоднобалківська сільрада) .

На обґрунтування позову ТОВ "ДУНАФФ" послалося на порушення ТОВ "ФК "АЛЬКОР ІНВЕСТ" порядку звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, передбаченого іпотечним договором; недотримання державним реєстратором під час вчинення спірної реєстраційної дії вимог закону та порушення майнових прав позивача на спірну земельну ділянку.

1.2. Від Управління надійшов відзив на позов, в якому відповідач позовні вимоги не визнав, вважаючи їх необґрунтованими, безпідставними, просив в задоволенні позову відмовити, наголошуючи, зокрема, на тому, що позивач не обґрунтував яким чином зазначеним відповідачем порушено його права чи інтереси.

1.3. ТОВ "ФК "АЛЬКОР ІНВЕСТ" заперечило проти позову; у поясненнях на позовну заяву просило відмовити у його задоволенні, наголошуючи, зокрема на тому, що стягувач (ТОВ "ФК "АЛЬКОР ІНВЕСТ") не допустив порушень передбаченого іпотечним договором порядку звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 08.06.2021, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.10.2021, позов ТОВ "ДУНАФФ" до ТОВ "ФК "АЛЬКОР ІНВЕСТ" задоволено, визнано протиправним і скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за ТОВ "ФК "АЛЬКОР ІНВЕСТ" від 15.10.2019 № 49165398 на земельну ділянку НОМЕР_1, кадастровий номер 5121085400:01:002:0272, розташовану за адресою: Одеська обл., Біляївський р-н, Холоднобалківська сільрада. У задоволенні позовних вимог до Управління відмовлено.

2.2. Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, зважаючи, зокрема, на положення частин 1, 2 статті 37 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на час укладення спірного іпотечного договору), умови спірного іпотечного договору, та враховуючи відсутність укладеного між сторонами договору про задоволення вимог іпотекодержателя, тобто у спосіб, визначений іпотечним договором, ненадання такого договору державному реєстратору та залишення ним без перевірки наявності чи відсутності факту виконання відповідних умов правочину, з яким закон пов`язує можливість переходу права власності, дійшов висновку про те, що дії державного реєстратора щодо реєстрації за ТОВ "ФК "АЛЬКОР ІНВЕСТ" права власності на земельну ділянку є незаконними та неправомірними.

Разом із тим суди встановили відсутність у матеріалах реєстраційної справи усіх визначених законодавством документів, необхідних для державної реєстрації права власності на спірне майно за ТОВ "ФК "АЛЬКОР ІНВЕСТ" на підставі іпотечного договору, та наголосили, що дата внесення державним реєстратором запису про державну реєстрацію передує даті прийняття відповідного рішення.

Суди також дійшли висновку про те, що позовні вимоги ТОВ "ДУНАФФ" до Управління задоволенню не підлягають, оскільки діями останнього права та охоронювані законом інтереси позивача порушено не було.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись з ухваленими у справі рішенням і постановою, ТОВ "ФК "АЛЬКОР ІНВЕСТ" звернулося з касаційною скаргою на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.10.2021 і рішення Господарського суду Одеської області від 08.06.2021 у справі, в якій просить скасувати судові рішення в частині задоволення позовних вимог до ТОВ "ФК "АЛЬКОР ІНВЕСТ" та ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові ТОВ "ДУНАФФ" до ТОВ "ФК "АЛЬКОР ІНВЕСТ".

Скаржник вважає оскаржені судові рішення ухваленими з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права; на обґрунтування підстав касаційного оскарження посилається на положення пунктів 1, 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме, по-перше, ухвалення судових рішень без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 760/14438/15-ц щодо застосування статті 37 Закону України "Про іпотеку" стосовно того, що відповідне застереження в іпотечному договорі прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя і сторони як в договорі, так і відповідному застереженні можуть передбачити, зокрема, передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, а також стосовно того, що для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку; від 12.06.2019 у справі № 205/578/14-ц стосовно застосування статей 12, 33 Закону України "Про іпотеку" щодо змісту понять "спосіб захисту прав та інтересів іпотекодержателя", "підстава звернення стягнення на предмети іпотеки", "спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки на предмет іпотеки", "спосіб задоволення вимог іпотекодержателя"; а також висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 15.08.2018 у справі № 2-823/11; по-друге, наявні підстави для відступу від правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові Верховного Суду від 16.12.2019 у справі № 211/2171/15-ц щодо особистого огляду об`єкта дослідження для визначення його вартості з метою складення звіту про оцінку майна; а по-третє, відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо питання застосування положень статті 37 Закону України "Про нотаріат".

3.2. ТОВ "ДУНАФФ" у відзиві на касаційну скаргу не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, зазначає, що рішення місцевого суду та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржені судові рішення у справі залишити без змін.

3.3. Управління у поясненнях на касаційну скаргу вважало судові рішення у справі в частині відмови у позові до Управління законними та обґрунтованими.

3.4. Від ТОВ "ФК "АЛЬКОР ІНВЕСТ" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке колегією суддів залишається без задоволення, зважаючи на те, що явка представників учасників справи обов`язковою не визнавалась; матеріали справи є достатніми для перевірки правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права; позиція відповідача викладена у касаційній скарзі.

4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та заперечення на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

4.2. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, 24.09.2007 між Відкритим акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит", у подальшому - Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит")) і ОСОБА_1 (позичальник) було укладено кредитний договір від 24.09.2007 № 16к-21, за умовами якого кредитні ресурси, отримані позичальником, використовуються за цільовим призначенням - для придбання земельної ділянки площею 1,39 га, розташованої на території Холоднобалківської сільради Біляївського району Одеської області, під НОМЕР_1, якій присвоєно кадастровий номер 5121085400:01:002:0116, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування комплексу виробничих та складських приміщень.

24.09.2007 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу (реєстр. № 6493), за умовами якого ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_1 купив земельну ділянку під НОМЕР_1 площею 1,39 га (кадастровий номер 5121085400:01:002:0116), розташовану за адресою: Одеська обл., Біляївський р-н, Холоднобалківська сільрада, надану для будівництва та обслуговування комплексу виробничих та складських приміщень.

24.09.2007 між ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит" (іпотекодержатель) і ОСОБА_1 (іпотекодавець) було укладено іпотечний договір (реєстр. № 4595), згідно з яким іпотекодавець передає в іпотеку банку-іпотекодержателю майнові права на земельну ділянку НОМЕР_1, розташовану на території Холоднобалківської сільради Біляївського району Одеської області, кадастровий номер 5121085400:01:002:0116, площею 1,39 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування комплексу виробничих та складських приміщень.

У подальшому в результаті виконання Службою автомобільних доріг в Одеській області капітального ремонту автомобільної дороги загального користування державного значення Київ-Одеса з влаштуванням транспортної розв`язки на км 451- 532 (поворот на с. Дачне) було вилучено у ОСОБА_1 частину земельної ділянки площею 0,0664 га із земельної ділянки № НОМЕР_1 загальною площею 0,0904 га, яка також перебувала в іпотеці банку.

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області у справі № 2-1281/09 від 16.07.2009 у справі за позовом ОСОБА_1 до Служби автомобільних доріг в Одеській області, Біляївської районної державної адміністрації Одеської області про відшкодування вартості вилученої земельної ділянки, та за зустрічним позовом Служби автомобільних доріг в Одеській області до ОСОБА_1 , Біляївської районної державної адміністрації Одеської області про визнання частково недійсним державного акта про право власності на частину земельної ділянки та надання земельної ділянки у постійне користування, було визнано частково недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯЖ № 706676 та серії ЯЖ № 706678 від 24.11.2008 на ім`я ОСОБА_1 , відповідно, на частину земельної ділянки НОМЕР_1 площею 0,0664 га та № 432 площею 0,0378 га, що розташовані на території Холоднобалківської сільради Біляївського району Одеської області.

26.01.2011 між ОСОБА_1 і Товариством з обмеженою відповідальністю "ВКУСНАЯ ПЛАНЕТА" (далі - ТОВ "ВКУСНАЯ ПЛАНЕТА") було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки (реєстр. № 62), за умовами якого продавець передає у власність, а покупець приймає земельну ділянку НОМЕР_1 за межами населеного пункту на території Холоднобалківської сільради площею 1,30 га, кадастровий номер 5121085400:01:002:0272, цільове призначення - для будівництва та обслуговування комплексу виробничих та складських приміщень.

15.08.2013 між ТОВ "ВКУСНАЯ ПЛАНЕТА" (продавець) та ТОВ "ДУНАФФ" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки (реєстр. № 1-2237), за умовами якого продавець передає у власність, а покупець приймає у власність земельну ділянку площею 1,3044 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5121085400:01:002:0272.

14.07.2014 ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" звернулося до Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Так, зокрема, банк просив суд звернути стягнення на земельну ділянку НОМЕР_1, кадастровий номер 5121085400:01:002:0116, майнові права на яку є предметом іпотечного договору та яка складається з двох частин 0,09 га та 1,30 га за кадастровими номерами 5121085400:01:002:0271 (місце розташування - АДРЕСА_1 ); та 5121085400:01:002:0272, відповідно, (місце розташування - Холоднобалківська сільрада, ділянка № НОМЕР_1 ).

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 08.08.2014 відкрито провадження у цивільній справі № 500/4748/14-ц за позовом ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 04.11.2014 матеріали справи № 500/4748/14-ц за позовом ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки передано за підсудністю до Біляївського районного суду Одеської області.

Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 11.12.2014 у справі № 500/4748/14-ц позов ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки прийнято до провадження.

13.07.2015 представник ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" подав до суду клопотання про залучення до участі у цивільній справі № 500/4748/14-ц співвідповідача ТОВ "ДУНАФФ", до клопотання долучив копію інформаційної довідки із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно від 06.07.2015 № 40120666, відповідно до якої власником земельної ділянки НОМЕР_1 площею 1,3044 га з кадастровим номером 5121085400:01:002:0272 є ТОВ "ДУНАФФ" .

24.05.2019 ТОВ ФК "АЛЬКОР ІНВЕСТ" звернулося до Біляївського районного суду Одеської області із заявою про заміну сторони судового провадження, в якій зазначало про те, що 23.04.2019 між ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" і ТОВ ФК "АЛЬКОР ІНВЕСТ" було укладено договір про відступлення права вимоги та договір про відступлення права вимоги за договорами іпотеки.

Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 25.06.2019 у справі № 500/4748/14-ц замінено позивача з ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" на ТОВ ФК "АЛЬКОР ІНВЕСТ" - нового кредитора.

Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 05.09.2019 у справі № 500/4748/14-ц залучено до участі у справі як співвідповідача ТОВ "ДУНАФФ".

10.10.2019 державним реєстратором на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15.10.2019 № 49165398 було внесено запис про право власності № 33671498 на земельну ділянку НОМЕР_1 площею 1,3044 га з кадастровим номером 5121085400:01:002:0272 за ТОВ ФК "АЛЬКОР ІНВЕСТ".

За даними інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 09.11.2020 № 231640955 як підстави для виникнення права власності та його державної реєстрації зазначено такі документи: лист Держгеокадастру від 23.08.2019 № 28-28-0.21-7207/2-19; лист-вимога ТОВ "ФК "АЛЬКОР ІНВЕСТ" від 26.04.2019 № 42; звіт ПП "Габ`яно" від 01.10.2019 № 1627/09/19 про експертну грошову оцінку земельної ділянки; докази про повідомлення 0500036744530 від 06.05.2019; іпотечний договір від 24.09.2007 № 4595; відомості з Державного земельного кадастру від 15.10.2019№14203953. В додаткових відомостях наведено посилання на статтю 23 Закону України "Про іпотеку" та зазначено, що у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

4.3. Як свідчать матеріали справи, предметом позову у ній є вимоги ТОВ "ДУНАФФ" до ТОВ "ФК "АЛЬКОР ІНВЕСТ" та Управління про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора щодо права власності ТОВ "ФК "АЛЬКОР ІНВЕСТ" на спірну земельну ділянку.

Ухвалюючи судові рішення у справі, попередні судові інстанції визнали, що позов в частині вимог, заявлених до товариства, є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню. Так, вирішуючи спір та задовольняючи позов у зазначеній частині, суди попередніх інстанцій виходили із того, що, ураховуючи відсутність укладеного між сторонами договору про задоволення вимог іпотекодержателя, тобто у спосіб, визначений іпотечним договором, ненадання такого договору державному реєстратору та залишення ним без перевірки наявності чи відсутності факту виконання відповідних умов правочину, з яким закон пов`язує можливість переходу права власності, дії державного реєстратора щодо реєстрації за ТОВ "ФК "АЛЬКОР ІНВЕСТ" права власності на земельну ділянку, власником якої залишився ТОВ "ДУНАФФ", є незаконними. Водночас суди надали оцінку матеріалам реєстрації справи на об`єкт нерухомості та установили, що у ній відсутні засвідчені іпотекодержателем копія письмової вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцю та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, копія рекомендованого поштового відправлення або поштового відправлення з оголошеною цінністю, яким надіслано вимогу, з позначкою про відмову адресата від одержання такого відправлення та довідка іпотекодержателя, що містить відомості про суму боргу за основним зобов`язанням станом на дату не раніше трьох днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації та відомості про вартість предмета іпотеки, визначену суб`єктом оціночної діяльності, станом на дату не раніше 90 днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації. Не містять матеріали реєстраційної справи, за висновком судів, і доказів про отримання оцінювачем необхідної та достовірної інформації про земельну ділянку для проведення оцінки; у звіті про експертну грошову оцінку спірної земельної ділянки відсутні відомості щодо відповідних пояснень оцінювача про неможливість особистого огляду об`єкта дослідження, не зазначені обґрунтування застережень і припущень щодо використання результатів оцінки, здійсненої без особистого огляду, до того ж цей звіт стосується земельної ділянки загальною площею 1,3900 га з кадастровим номером 5121085400:01:002 :0116. Поза тим суди установили, що дата внесення державним реєстратором запису про державну реєстрацію передує даті прийняття ним відповідного рішення.

4.4. Як уже зазначалося, ТОВ "ФК "АЛЬКОР ІНВЕСТ" оскаржило судові рішення у цій справі в частині задоволення позову до суду касаційної інстанції, у поданій касаційній скарзі просило їх скасувати у наведеній частині, ухваливши нове рішення про відмову у позові у повному обсязі.

У касаційній скарзі скаржник обґрунтував наявність підстав для касаційного оскарження, передбачених у пунктах 1, 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, і таке обґрунтування полягає у неврахуванні господарськими судами під час ухвалення оскаржуваних рішення і постанови висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1); необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2); відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3).

Отже, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних скаржником судових рішень в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

4.5. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

Оскарження судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. Тобто застосування правового висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду, залежить від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі за результатом оцінки поданих сторонами доказів. При цьому встановлені судом фактичні обставини у кожній справі можуть бути різними.

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет і підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

Касаційну скаргу з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 760/14438/15-ц, від 12.06.2019 у справі № 205/578/14-ц; а також висновків, викладених у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15.08.2018 у справі № 2-823/11.

Проте Верховний Суд не може взяти до уваги посилання скаржника на те, що суди попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних у справі судових рішень не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у зазначених постановах, з огляду на таке.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 760/14438/15-ц (за позовом Акціонерного товариства "Дельта банк" до фізичної особи про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за банком права власності на квартиру, що належить відповідачеві) було зроблено такі висновки: передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду; застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі; з урахуванням вимог статей 328, 335, 392 Цивільного кодексу України у контексті статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем.

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15.08.2018 у справі № 2-823/11 (за позовом фізичної особи до фізичних осіб і Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області, третя особа - ПАТ "УкрСоцбанк", про визнання угоди дійсною та визнання права власності), згідно з якою було скасовано ухвалені у справі судові рішення про задоволення позову та прийнято нове рішення про відмову у позові, Суд дійшов висновку про те, що суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, не врахували, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки є позасудовим способом врегулювання спору, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. Суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем, а тому рішення районного суду та ухвала апеляційного суду не відповідають закону та підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

У справі № 205/578/14-ц за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" до фізичних осіб, одна з яких діє у власних інтересах та в інтересах неповнолітньої особи, про звернення стягнення на предмет іпотеки (будинок) шляхом його продажу позивачем з укладенням від імені позичальниці договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, а також про виселення відповідачів із будинку, в якому вони проживають, Велика Палата Верховного Суду, скасовуючи судові рішення у справі та ухвалюючи нове рішення про відмову у позові, виходила, зокрема, із того, що, задовольняючи позов у частині звернення стягнення на предмет іпотеки, апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, оскільки сторони у договорі іпотеки визначили відповідний спосіб задоволення вимог іпотекодержателя як позасудовий. Наявність істотних перешкод для іпотекодержателя у реалізації позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі іпотечного застереження позивач у судах першої й апеляційної інстанцій не обґрунтовував. Відтак Велика Палата Верховного Суду погодилася з доводом касаційної скарги про те, що позивач просить захистити його право, яке ніхто не оспорює. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що апеляційний суд помилково ототожнив передання іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, регламентований статтею 37 Закону України "Про іпотеку", з правом іпотекодержателя продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону, а також дійшов помилкового висновку про те, що передання іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки можливе за рішенням суду. Застосована апеляційним судом стаття 37 згаданого Закону взагалі не регулює правовідносини щодо права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, а саме для реалізації цього права позивач звернувся до суду. Натомість стаття 38 Закону України "Про іпотеку", яку апеляційний суд не застосував, проте котра регламентує право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, не передбачає можливість реалізації цього права від імені іпотекодавця. Тоді як позивач просив суд звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу з укладенням від імені позичальниці, а не від імені іпотекодержателя, договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем.

Водночас Суд не знайшов підстав для залишення в силі рішення суду першої інстанції, оскільки суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, зокрема, застосував висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 27 травня 2015 року у справі № 6-61цс15, від якого Велика Палата Верховного Суду відступила у постанові від 21.03.2018 у справі № 235/3619/15-ц, вказавши, що у спорах стосовно задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду (стаття 39 Закону України "Про іпотеку") шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону України "Про іпотеку") незазначення у резолютивній частині рішення суду початкової ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні не має вирішального значення та не є підставою для скасування такого рішення. Отже, аналогічно саме по собі незазначення позивачем початкової ціни предмета іпотеки не може бути підставою для відмови у позові іпотекодержателя про звернення на підставі рішення суду стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу такого предмета іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підтвердилася.

4.6. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої у пункті 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

Як уже зазначалося, ТОВ "ФК "АЛЬКОР ІНВЕСТ", звертаючись із касаційною скаргою, як на підставу касаційного оскарження також посилалося на пункт 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, та зазначало про необхідність відступлення від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 16.12.2019 у справі № 211/2171/15-ц щодо особистого огляду об`єкта дослідження для визначення його вартості з метою складення звіту про оцінку майна.

Колегія суддів суду касаційної інстанції звертає увагу на те, що з урахуванням положень процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування щодо необхідності відступлення від висновку про застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення, чого, проте ТОВ "ФК "АЛЬКОР ІНВЕСТ" належним чином зроблено не було. Касаційна скарга відповідача фактично обмежується незгодою із судовими рішеннями - зазначеною постановою Верховного Суду та оскарженими судовими рішеннями у справі, яка розглядається.

Водночас колегія судів зазначає, що відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16).

Основним завданням Верховного Суду відповідно до положень частини 1 статті 36 Закону "Про судоустрій і статус суддів" є забезпечення сталості та єдності судової практики.

Отже, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.

Колегія суддів зазначає, що принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема, їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності.

Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.

У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання (до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16).

З викладеного убачається, що з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховний Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення або підходи застосовані в цих рішеннях мають бути очевидно застарілими внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання, враховуючи зміни, що відбулися в суспільних відносинах, у законодавстві, практиці ЄСПЛ; існування невідповідності критерію "якість закону" законодавчих норм, що призвело до різного тлумачення судами (колегіями, палатами) норм права.

Отже, необхідність відступу від правових позицій Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.

Наявності зазначених умов Судом не встановлено та скаржником не доведено, тому правових підстав для відступу від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 16.12.2019 у справі № 211/2171/15-ц, немає.

4.7. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

Скаржник у касаційній скарзі як на підставу для касаційного оскарження послався також і на пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з відсутністю висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме статті 37 Закону України "Про нотаріат".

Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Проте, як свідчить зміст оскаржених судових рішень, суди попередніх інстанцій не застосовували положення статті 37 Закону України "Про нотаріат" та не керувалися зазначеною нормою під час ухвалення рішення та постанови у цій справі; будь-яких заяв та уточнень з цього приводу до суду касаційної інстанції не надходило.

Навіть якщо припустити, що скаржник помилково у касаційній скарзі зазначив назву закону, фактично маючи на увазі статтю 37 Закону України "Про іпотеку", то колегія суддів теж не могла би взяти відповідні доводи до уваги, оскільки такі твердження скаржника були би суперечливими з огляду на одночасне посилання самого скаржника у касаційній скарзі на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду стосовно застосування статті 37 Закону України "Про іпотеку".

Зважаючи на викладене, колегія суддів не вбачає підстав для формування правового висновку щодо застосування вказаної скаржником норми права та визнає такі доводи необґрунтованими.

4.8. Поза тим, здійснюючи касаційний перегляд судових рішень у цій справі, в якій подано касаційну скаргу, колегія суддів з огляду на положення частини 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України вважає за необхідне врахувати висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), ухваленій вже після подання касаційної скарги у справі № 916/3304/20, в якій Великою Палатою Верховного Суду вирішувалося, зокрема, питання про належні способи захисту прав власника земельної ділянки.

Так, у цій постанові вказано, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 (пункт 146) у справі № 359/3373/16-ц знову нагадала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256 цс 18, пункти 95-98), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86, 115), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункти 63, 74) та інших.

У пункті 147 постанови від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що належним відповідачем за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 Цивільного кодексу України).

Водночас у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц (пункти 84- 87) також ухваленій після подання касаційної скарги у справі, що розглядається, Судом звернуто увагу на те, що відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду, якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення права позивача (пункт 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18)).

Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), у пункті 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18).

Разом із тим колегія суддів зазначає, що згідно із частинами 1, 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (стаття 16 названого Кодексу).

Отже, стаття 15 Цивільного кодексу України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Вирішуючи спір, суд повинен дати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу позивача на момент його звернення до суду. При цьому право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

Беручи до уваги викладене, а також зважаючи на підстави та зміст позову, встановлені судами обставини справи, обраний позивачем спосіб захисту не відповідає належному способу захисту, не призводить до відновлення його прав, оскільки є неефективним.

Природа правовідносин, які виникли у цій справі, дає підстави вважати, що відповідно до змісту зазначених норм цивільного законодавства спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає вимогам закону і є одночасно ефективним, передбачає звернення з віндикаційним позовом, а не визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Отже, враховуючи викладене, суди неправильно застосували норми матеріального права, тому судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові, що, у свою чергу, не позбавляє позивача захистити порушене право в судовому порядку з використання способів захисту, які відповідають вимогам закону та одночасно є ефективними.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

За змістом частин 1- 3 статті 311 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

5.2. Відповідно до частини 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду, після подання касаційної скарги.

5.3. Беручи до уваги викладене, Верховний Суд вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, оскаржені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Згідно із частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 315 Господарського процесуального кодексу України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

6.2. З урахуванням того, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а судові рішення - скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову у позові, з ТОВ "ДУНАФФ" на користь ТОВ "ФК "АЛЬКОР ІНВЕСТ" має бути стягнуто 3153,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги та 4204,00 грн судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 300, 301, пунктом 3 частини 1 статті 308, статтями 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "АЛЬКОР ІНВЕСТ" задовольнити.

Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.10.2021 і рішення Господарського суду Одеської області від 08.06.2021 у справі № 916/3304/20 скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДУНАФФ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "АЛЬКОР ІНВЕСТ" 3153,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги, 4204,00 грн судового збору за подання касаційної скарги.

Видачу наказу доручити Господарському суду Одеської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак