Постанова

від 18.01.2022 по справі 911/4751/15

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2022 року

м. Київ

Справа № 911/4751/15

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Могил С. К.,

за участю секретаря судового засідання - Мазуренко М. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Київської області від 13.04.2018 (головуючий суддя Ейвазова А. Р., судді Саванчук С. О., Янюк О. С.)

і постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 (головуючий суддя Сулім В. В., судді Дикунська С. Я., Яковлєв М. Л.)

у справі № 911/4751/15

за позовом прокурора Києво-Святошинського району Київської області в інтересах держави

до 1) Києво-Святошинської районної ради Київської області і 2) Селянського (фермерського) господарства "Мрія",

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - 1) Головне територіальне управління юстиції у Київській області, 2) ОСОБА_1 , 3) ОСОБА_2 , 4) ОСОБА_3 , 5) ОСОБА_4 і 6) ОСОБА_5 ,

про визнання незаконним та скасування рішення в частині і визнання недійсним акта на право постійного користування землею,

(у судовому засіданні взяли участь: прокурор - Семенчук М. А., представник відповідача 2 - Кононов В. В., третя особа - ОСОБА_5 (особисто))

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Прокурор Києво-Святошинського району Київської області в інтересах держави (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Києво-Святошинської районної ради Київської області (далі - відповідач-1, Києво-Святошинська райрада), Селянського (фермерського) господарства "Мрія" (далі - відповідач-2, СФГ "Мрія"), за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Головне територіальне управління юстиції у Київській області (далі - третя особа-1), ОСОБА_1 (далі - третя особа 2), ОСОБА_2 (далі - третя особа 3), ОСОБА_3 (далі - третя особа 4), ОСОБА_4 (далі - третя особа 5), ОСОБА_5 (далі - третя особа 6) про визнання незаконним та скасування пункту ІІ рішення п`ятої сесії 23 скликання Києво-Святошинської райради від 16.02.1999 № 5-58 "Про вилучення і надання на попереднє погодження місць розташування земельних ділянок для ведення селянського/фермерського господарств"; недійсним державний акт серії ІІІ-КВ № 018998 від 10.09.2001, виданого ОСОБА_2 на право постійного користування землею, що знаходиться на території Горенської сільської ради Києво-Святошинського району, загальною площею 50 га, у тому числі 13,6 га - землі сільськогосподарських угідь (з них: 8,6 га - ріллі та 5,0 га - кормових угідь), під іншими угіддями 36,4 га для ведення селянського фермерського господарства, зареєстрований у книзі записів державних актів на право постійного користування землею під № 135.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням ст.ст. 19, 78, 79 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), ст.ст. 4, 85, 87-89 Водного кодексу України (далі - ВК України) та з перевищенням компетенції Києво-Святошинської райради, оскільки на земельній ділянці знаходився водний об`єкт загальнодержавного значення, тому розпоряджатись нею мала обласна рада народних депутатів; земельні ділянки водного фонду не могли передаватись у колективну та приватну власність.

Короткий зміст судових рішень

3. Справа розглядалася неодноразово. Під час останнього нового розгляду справи рішенням Господарського суду Київської області від 13.04.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2020, у задоволенні позову відмовлено.

4. Суди попередніх інстанцій погодилися з доводами позовної заяви щодо незаконності відведення на підставі спірного рішення у постійне користування СФГ "Мрія" земель водного фонду із розташованим на них водним об`єктом. Водночас, встановлюючи наявність підстав для задоволення позовних вимог, суди виходили з того, що прокурором пропущено строк позовної давності, оскільки існувала об`єктивна можливість органів прокуратури, у т.ч. прокуратури Києво-Святошинського району, дізнатися про існування державного акта на право постійного користування спірною земельною ділянкою та про розташування на землях водного об`єкта за результатами розгляду справи № 8/164-10, у тому числі після прийняття у такій справі постанови Вищого господарського суду України від 29.11.2011.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Заступника керівника Київської обласної прокуратури подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 13.04.2018 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2020, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)

6. Скаржник зазначає, що рішення і постанови ухвалені при неправильному застосуванні приписів ст.ст. 256, 261, 267, 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а також незастосуванні висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14, від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14, від 08.07.2020 у справі № 686/16196/15-ц, від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13, від 20.06.2018 у справі № 697/2751/14, від 21.02.2018 у справі № 488/5476/14.

7. Прокурор зазначає, що заволодіння землями водного фонду приватними особами є неможливим, бо їх розташування свідчить про неможливість виникнення приватного власника і володільця.

8. Судами попередніх інстанцій не враховано, що за своєю суттю позов у цій справі є негаторним, оскільки у даному випадку має місце триваюче правопорушення, а тому вимоги, спрямовані на припинення такого порушення можуть бути пред`явлені у будь-який час, незалежно від того, коли почалося порушення і в цьому випадку позовна давність не застосовується.

9. Суди в порушення вимог ст. 261 ЦК України не встановили момент, коли позивачу стало відомо про порушення права, а також про особу, яка його порушила, а встановити обставини, що стали підставою для звернення до суду з позовом у цій справі прокурор за результатом розгляду справи № 8/164-10 не міг, оскільки позов у наведеній справі стосувався виключно знесення самочинно збудованого майна на земельній ділянці, до складу якої входить земельна ділянка, що перебуває у постійному користуванні СФГ "Мрія", державний акт від 10.09.2001 серії ІІІ-КВ № 018998 долучався до матеріалів вказаної справи виключно для підтвердження факту перебування земельної ділянки, на якій розташоване таке майно, в постійному користуванні СФГ "Мрія", а на кадастровому плані земельної ділянки, що міститься в державному акті на право постійного користування землею, відсутнє відображення водного об`єкта.

10. Прокурор зазначає, що за відсутності повідомлень від контролюючих органів, звернень осіб чи будь-якої іншої інформації про незаконність спірного рішення, він не міг та не мав реальної можливості дізнатися про порушення інтересів держави через недотримання Києво-Святошинською райрадою вимог земельного законодавства.

11. Також прокурор зазначає, що розгляд цієї справи колегією суддів у складі: Сулім В. В., Яковлєв М. Л., Дикунська С. Я., має ознаки порушення принципу розгляду справи судом, встановленим законом, та в силу правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 15.10.2020 у справі № 910/8902/19, є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

12. Окрім того, прокурор наголошує, що правовідносини, пов`язані із вибуттям на необмежений строк земель водного фонду із державної власності в користування для цілей, не передбачених земельним і водним законодавством, становить "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка надана у користування, такому суспільному інтересу не відповідає.

Позиція інших учасників справи

13. СФГ "Мрія" подало відзив на касаційну скаргу, в якому не погоджується з її доводами, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. У відзиві відповідач-2 вказує на безпідставність доводів скаржника про відсутність підстав для застосування позовної давності, а також про те, що наведені скаржником постанови Верховного Суду не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

14. Також відповідач спростовує доводи скаржника щодо неповноважного складу суду та зазначає, що відповідно до ухвали Північного апеляційного господарського суду від 08.11.2018 Сулім В. В. призначений головуючим суддею на підставі витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 05.11.2018. На вказаний момент суддя Сулім В. В. перебував у складі Першої судової палати Північного апеляційного господарського суду, яка має спеціалізацію в тому числі щодо розгляду "спорів із земельних відносин". З 08.11.2018 зміна головуючого судді у справі № 911/4751/15 не відбувалася. Судді Яковлєв М. Л. і Дикунська С. Я., які були визначені на підставі витягів з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.11.2020 і 11.11.2020, відповідно, входять до складу Першої судової палати Північного апеляційного господарського суду, яка має спеціалізацію в тому числі щодо розгляду "спорів із земельних відносин". Вказане, на думку відповідача-2, свідчить про безпідставність доводів касаційної скарги про розгляд справи в суді апеляційної інстанції неповноважним складом суду.

15. Інші учасники справи не надали відзивів на касаційну скаргу, що відповідно до частини 3 статті 295 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

16. Рішенням Києво-Святошинської Ради народних депутатів від 15.10.1992 (далі - Рішення від 15.10.1992 ) земельна ділянка площею 50,0 га (в тому числі ріллі 8,6 га, сіножатей 5,0 га, лісів 0,5 га, чагарників 0,8 га, каналів 1,4 га, громадських дворів 0,4 га, кар`єрів 33,0га, інших 0,3га) надана в користування фермера ОСОБА_6 під організацію та ведення селянського (фермерського) господарства.

17. Відповідно до акту перенесення в натуру меж земельної ділянки в адміністративних межах Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 20.11.1992 межі земельної ділянки гр. ОСОБА_6 визначені в натурі (на місцевості).

18. В акті перенесення в натурі меж відповідної земельної ділянки (том 1, а. с. 78) під організацію селянського (фермерського) господарства від 20.11.1992 вказано, що до користування землями, зайнятими під кар`єр, можна приступати після повного вироблення сировини та його рекультивації.

19. Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 10.09.1993 ОСОБА_6 створене та зареєстроване СФГ "Мрія".

20. Судами попередній інстанцій встановлено, що зі змісту акта від 14.12.1994 про передачу рекультивованої землі, порушеної гірничими роботами, затвердженого директором Ірпінського комбінату "Прогрес", вбачається, що ОСОБА_6 для сільськогосподарського виробництва передана відновлена в порядку рекультивації земля площею 27,4 га, з них: рілля - 10,5 га, озеро - 16,9 га, яка тимчасово використана комбінатом під глиняний кар`єр (том 1 а. с. 26, 79-80).

21. Пунктом ІІ рішення від 16.02.1999 № 5-58 (далі - Рішення від 16.02.1999) вирішено вилучити з користування фермера ОСОБА_6 земельну ділянку площею 50,0 га (8,6 га ріллі, 5,6 га пасовищ, 36,4 га інших земель) та надати її члену фермерського господарства - дочці ОСОБА_2 за його згодою без зміни цільового призначення для ведення селянського (фермерського) господарства (т.1 а.с.30), а СФГ "Мрія" змінено голову з ОСОБА_6 на ОСОБА_2

22. ОСОБА_2 підставі Рішення від 16.02.1999 видано Державний акт на право постійного користування землею від 10.09.2001 ІІІ-КВ № 018998 (далі - Державний акт), яким посвідчене право постійного користування земельною ділянкою площею 50,0 га, що розташована в адміністративних межах Горенської сільської ради Києво-Святошинського району, для ведення селянського (фермерського) господарства (т. 1 а.с. 31).

23. У подальшому до Державного акта внесена інформація про зміни у землекористуванні на підставі розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 18.03.2010 № 2019 (том 1, а. с. 33), відповідно до якого площа земельної ділянки зменшилася на 22,4117га.

24. Згідно з розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 18.03.2010 року № 2019 припинено право постійного користування СФГ "Мрія" в адміністративних межах Горенської сільської ради на земельну ділянку загальною площею 22,4117га, що перебувала у постійному користуванні СФГ "Мрія", і відповідна земельна ділянка передана безоплатно для ведення фермерського господарства п`яти членам ФГ "Мрія", а саме: ОСОБА_1 (4,5090 га), ОСОБА_2 (4,7181 га), ОСОБА_3 (4,3699 га), ОСОБА_4 (4,4488 га), ОСОБА_7 (4,3659 га) (т.1 а.с.33). Зазначеним фізичним особам видано державні акти встановленого зразка на право власності на відповідні земельні ділянки (т.1 а.с.89-107).

25. Як вбачається з витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 23.01.2015, земельна ділянка кадастровий номер 3222482400:03:008:5007, місце розташування Київська область, Києво-Святошинський район, Горенська сільська рада, цільове призначення: 01.02, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, вид використання земельної ділянки - ведення фермерського господарства, форма власності - державна, площа 25,5422 га, перебуває у постійному користуванні ОСОБА_2 ; документ, що посвідчує право - Державний акт (том 1, а. с. 83-87).

26. Згідно з додатком до цього витягу відповідно до експлікації земельних угідь зазначена площа земельної ділянки під штучним водосховищем - 16,6896 га.

27. Згідно з ухвалою Господарського суду Київської області від 05.11.2010 порушено провадження у справі № 8/164-10 та прийнято до розгляду позовну заяву заступника прокурора Києво-Святошинського району в інтересах держави в особі Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області та Горенської сільської ради до СФГ "Мрія" і Товариства з обмеженою відповідальністю "Українській кінний клуб "Родео" про знесення самовільно збудованого майна та приведення земельної ділянки до попереднього стану.

28. Зі змісту постанови Вищого господарського суду України від 29.11.2011 у справі № 8/164-10 убачається, що направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції зверну звернув увагу на те, що господарськими судами не досліджено зміст Державного акта, не встановлено обставин, зокрема щодо надання земельної ділянки фермерському господарству, щодо з`ясування прав СФГ "Мрія" на земельну ділянку та не досліджено Рішення від 16.02.1999 щодо цільового призначення та умов надання землі.

29. Під час розгляду справи № 8/164-10 установлено, що згідно з Державним актом, виданого ОСОБА_2 на підставі Рішення від 16.02.1999 земельну ділянку надано у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства СФГ "Мрія".

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

30. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).

31. Постанова суду апеляційної інстанції і рішення місцевого господарського суду оскаржуються прокурором в частині висновків щодо застосування позовної давності з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України.

Щодо суті касаційної скарги

32. Предметом розгляду цього спору є вимоги прокурора про визнання недійсним Рішення від 16.02.1999 і Державного акта щодо надання для ведення селянського (фермерського) господарства у постійне користування земельної ділянки з підстав знаходження на ній водного об`єкта загальнодержавного значення.

33. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

34. При цьому на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критерієм відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).

35. Зазначаючи про помилкове застосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин наслідків спливу позовної давності, прокурор посилається на висновки, викладені у постановах Верховного суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, від 08.07.2020 у справі № 686/16196/15-ц, та зазначає, що за своєю суттю позов у цій справі є негаторним, а тому вимоги, спрямовані на припинення такого порушення, можуть бути пред`явлені у будь-який час, незалежно від того, коли почалося порушення, і в цьому випадку позовна давність не застосовується.

36. У справах № 487/10128/14-ц і № 372/1684/14-ц предметом розгляду були вимоги стосовно визнання незаконними і скасування рішень, визнання недійсними державних актів на право власності та витребування земельних ділянок з підстав їх незаконної передачі у приватну власність. Вказане свідчить про неподібність правовідносин у наведених справах, з правовідносинами, що склалися у справі № 911/4751/15, предметом розгляду в якій є вимоги про визнання недійсними рішення і державного акта на право постійного користування земельною ділянкою.

37. У справі № 686/16196/15-ц позовні вимоги стосуються виселення із службового житла та, на відміну від справи № 911/4751/15, не стосуються земельних правовідносин.

38. Правовідносини у справах № 469/1203/15-ц № 372/1387/13-ц також пов`язані з вибуттям земельних ділянок у приватну власність, як і у справах № 697/2751/14-ц, № 488/5476/14-ц, однак правовідносини у останніх двох справах не стосуються об`єктів водного фонду.

39. Окрім того, у справі № 488/5476/14-ц, на яку посилається прокурор в обґрунтування своїх доводів про відсутність у нього обов`язку бути обізнаним про всі порушення прав та законних інтересів держави за відсутності інформації від контролюючих органів чи без проведення відповідної перевірки, обставини щодо встановлення моменту з якого починається відлік позовної давності суттєво відрізняються від обставин, встановлених у справі № 911/4751/15, оскільки у справі № 488/5476/14-ц позов пред`явлено в інтересах держави в особі міської ради і державного підприємства, які є позивачами та щодо яких, відповідно, встановлювався момент з якого обчислюється позовна давність.

40. Наведене, за висновком колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду свідчить про неподібність правовідносин у справах, на які посилається скаржник в обґрунтування неправильного застосування судами попередніх інстанцій приписів статей 256, 261, 267, 391 ЦК України, з правовідносинами, які склалися між учасниками справи № 911/4751/15, а тому вказане (відповідно) не дає Верховного Суду підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

41. Доводи прокурора стосовно встановлення судами попередніх інстанцій моменту з якого прокурор міг довідатися про оскаржувані Рішення від 16.02.1999 і Державний акт спрямовані на переоцінку вже оцінених судами попередніх інстанцій обставин справи, що не входить до повноважень суду касаційної інстанції, передбачених приписами статті 300 ГПК України.

42. Окрім цього, Суд зазначає, що задоволення позову у цій справі суперечило б висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (зокрема, у пунктах 150-151), до розгляду якої зупинялося провадження у справі, яка переглядається, і висновки з якої підлягають врахуванню під час розгляду цієї справи на підставі частини четвертої статті 300 ГПК України.

43. Так, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших.

44. Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16.02.2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

45. Також колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду звертається до практики застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації, яка є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (див. аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 317/2520/15-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 677/1865/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 704/29/17-ц, 16 січня 2019 року у справі № 695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27 березня 2019 року у справі № 574/381/17-ц, від 03 квітня 2019 року у справі № 628/776/18), відповідно до якої після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи; з цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

46. З моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки ; у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 615/2197/15-ц (провадження № 14-533цс18).

47. Враховуючи встановлені судами у пунктах 16, 19, 21, 22 цієї постанови обставини, а також сталу позицію Верховного Суду щодо майнових прав фермерського господарства (див. зокрема постанови від 10.04.2019 у справі №275/82/18, від 19.02.2020 у справі №530/879/18, від 30.06.2020 у справі №927/79/19, від 23.06.2020 у справі №922/989/18 від 11.11.2020 у справі № 922/2855/19, від 13.04.2021 у справі № 925/29/20), відповідно до якого з моменту створення фермерського господарства та його державної реєстрації до нього за нормами Закону України "Про фермерське господарство" переходять права й обов`язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі, задоволення позовних вимог у цій справі могло б мати наслідком порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини основоположних свобод (на положення зазначеної Конвенції та практику її застосування в оскаржуваній постанові посилався апеляційний господарський суд, а скаржник зазначені посилання у своїй касаційній скарзі не спростовує, зокрема, посиланнями на відповідні пункти частини другої статті 287 ГПК України).

48. Стосовно доводів скаржника, викладених у пункті 11 цієї постанови, Суд зазначає таке.

49. Так, прокурор зазначає, що суддя Другої судової палати Північного апеляційного господарського суду Сулім В. В. не входить до складу судової палати для розгляду справ, що виникають із земельних відносин, а судді Яковлєв М. Л. і Дикунська С. Я. не входять до постійної колегії, в якій суддя Сулім В. В. є доповідачем та посилається на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 15.10.2020 у справі № 910/8902/19.

50. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає, що висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 15.10.2020 у справі № 910/8902/19 стосуються іншої колегії суддів Північного апеляційного господарського суду та іншого періоду визначення складу господарського суду, а тому не можуть бути застосовані у справі, яка переглядається.

51. Разом з тим, врахувавши доводи відповідача-2, викладені у відзиві (пункт 14 цієї постанови) та долучені останнім на підтвердження своїх доводів докази, а також враховуючи приписи статті 32 ГПК України, пп. 17.4 п. 17 перехідних положень ГПК України, та відсутність з боку скаржника будь-яких доказів на підтвердження своїх доводів, Верховний Суд визнає необґрунтованими і такими, що не знайшли свого підтвердження доводи скаржника про розгляд справи в суді апеляційної інстанції неповноважним складом суду.

52. Доводи скаржника, викладені у пункті 12 цієї постанови не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, визначеними приписами частини 2 статті 287 ГПК України, а тому Суд в силу приписів статей 287 і 300 ГПК України не надає їм оцінку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

53. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

54. Оскільки після відкриття касаційного провадження у справі виявилося, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду та, на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними, касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Київської обласної прокуратури, в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, необхідно закрити на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України.

55. Доводи касаційної скарги, в частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень (інші доводи скаржника не обґрунтовані посиланнями на відповідні пункти частини 2 статті 287 ГПК України), у зв`язку з чим касаційна скарга в цій частині підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення і постанова- без змін.

Розподіл судових витрат

56. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження у справі № 911/4751/15 за касаційною скаргою заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 13.04.2018 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закрити.

2. У решті касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 13.04.2018 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 у справі № 911/4751/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил