Постанова

від 09.12.2020 по справі 911/4751/15

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" грудня 2020 р. Справа№ 911/4751/15

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Яковлєва М.Л.

Дикунської С.Я.

при секретарі судового засідання : Кубей В.І.

за участю представників сторін:

від прокурора: Підяш О.С.;

від відповідача 1: не прибув;

від відповідача 2: не прибув;

від третіх осіб 1-5: не прибув,

від третьої особи 6: ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області

на рішення Господарського суду Київської області від 13.04.2018

(повний текст складено 23.04.2018)

у справі № 911/4751/15 (головуючий суддя - Ейвазова А.Р., судді: Саванчук С.О., Янюк О.С.)

за позовом прокурора Києво-Святошинського району Київської області в інтересах держави

до 1) Києво-Святошинської районної ради Київської області;

2) Селянського (фермерського) господарства Мрія ;

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів:

1) Головного територіального управління юстиції у Київській області;

2) ОСОБА_1 ;

3) ОСОБА_2 ;

4) ОСОБА_3 ;

5) ОСОБА_4 ;

6) ОСОБА_5 ;

про визнання незаконним та скасування рішення в частині, визнання недійсним акту на право постійного користування землею

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Києво-Святошинського району Київської області в інтересах держави (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Києво-Святошинської районної ради Київської області (далі - відповідач 1), Селянського (фермерського) господарства Мрія (далі - відповідач 2), за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Головне територіальне управління юстиції у Київській області (далі - третя особа 1), ОСОБА_1 (далі - третя особа 2), ОСОБА_2 (далі - третя особа 3), ОСОБА_3 (далі - третя особа 4), ОСОБА_4 9далі - третя особа 5), ОСОБА_5 (далі - третя особа 6) про визнання незаконним та скасування пункту ІІ рішення п`ятої сесії 23 скликання Києво-Святошинської районної ради Київської області від 16.02.1999 року № 5-58 Про вилучення і надання на попереднє погодження місць розташування земельних ділянок для ведення селянського/фермерського господарств ; недійсним державний акт серії ІІІ-КВ № 018998 від 10.09.2001 року, виданий ОСОБА_2 на право постійного користування землею, що знаходиться на території Горенської сільської ради Києво-Святошинського району, загальною площею 50 га, у тому числі 13,6 га - землі сільськогосподарських угідь (з них: 8,6 га - ріллі та 5,0 га - кормових угідь), під іншими угіддями 36,4 га для ведення селянського фермерського господарства, зареєстрований у книзі записів державних актів на право постійного користування землею під № 135.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням ст. ст. 19, 78, 79 Земельного кодексу України, ст.ст. 4, 85, 87-89 Водного кодексу України та з перевищенням компетенції Києво-Святошинської районної ради, оскільки на земельній ділянці знаходився водний об`єкт загальнодержавного значення, тому розпоряджатись нею мала обласна рада народних депутатів; земельні ділянки водного фонду не могли передаватись у колективну та приватну власність.

Рішенням Господарського суду Київської області від 21.12.2015 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.05.2016 року, у задоволенні позовів прокурора та Товариства з обмеженою відповідальністю Зелена аквахвиля відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 20.07.2016 року рішення Господарського суду Київської області від 21.12.2015 року та постанова Київського апеляційного господарського суду від 12.05.2016 року скасовані, справу передано на новий розгляд до Господарського суду Київської області.

За результатами нового розгляду справи, рішенням Господарського суду Київської області від 24.01.2017 року , залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2017 року, позов прокурора Києво-Святошинського району Київської області задоволено повністю, у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю Зелена аквахвиля відмовлено.

Так, судами, зокрема встановлено, що Селянське (Фермерське) господарство Мрія не відноситься до організацій, перелічених в ч. 2 ст. 85 Водного кодексу України, тобто, відповідач 2 не є суб`єктом земельних правовідносин, яке має право в спеціальному порядку, визначеному приписами ч. 2 ст. 85 Водного кодексу України, на отримання у постійне користування земель водного фонду.

Крім того, враховуючи те, що у відповідності до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Товариство з обмеженою відповідальністю Зелена аквахвиля було створене і зареєстроване в ЄДР 27.02.2013 року, а отже на момент прийняття спірного рішення районною радою та видачі Державного акта Товариства, як юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю Зелена аквахвиля не існувало.

Постановою Вищого господарського суду України від 01.11.2017 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2017 року та рішення Господарського суду Київської області від 24.01.2017 року в частині задоволення позовних вимог прокурора Києво-Святошинського району Київської області скасовано, справу в цій частині передано до Господарського суду Київської області на новий розгляд. В іншій частині постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2017 року залишено без змін.

Рішенням Господарського суду Київської області від 13.04.2018 року відмовлено у задоволенні позову.

Місцевий господарський суд виходив з того, що прокурором пропущено строк позовної давності, оскільки існувала об`єктивна можливість органів прокуратури, у т.ч. прокуратури Києво-Святошинського району, заступник прокурора якої звернувся з позовом у справі № 8/164-10 до суду, бути обізнаною та її обізнаність (зважаючи на пояснення, надані під час перевірки та наявність спірного акту у справі № 8/164-10) про видачу спірного акту та підстави для такої видачі, а також можливим порушенням земельного законодавства та мав достатньо повноважень на момент розгляду спору у справі № 8/164-10 для належного реагування (у т.ч. після прийняття у такій справі постанови касаційною інстанцією).

Не погодившись з прийнятим рішенням, Перший заступник прокурора Київської області звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив суд рішення Господарського суду Київської області від 13.04.2018 року скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд Київської області, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно в частині строку позовної давності застосував норми процесуального та матеріального права.

Так, за твердженням скаржника в межах розгляду господарської справи №8/164-10, предметом дослідження у якій була виключно частина земельної ділянки СФГ Мрія під самочинно збудованими спорудами площею 1,2 га, не встановлювались фактичні дані, істотні для вирішення питання про звернення до суду з позовом щодо порушення вимог Водного кодексу України, а тому судом визначено момент початку відліку строку позовної давності виключно на припущеннях.

При цьому, скаржник зауважив, що під час застосування до спірних правовідносин наслідків спливу строку позовної давності необхідно враховувати і те, що за приписами ст.ст. 13. 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу.

Крім того, за твердженням скаржника у даному випадку має місце триваюче правопорушення, а тому власник може пред`явити позов про відновлення своїх прав у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав і в цьому випадку позовна давність не застосовується.

З таких обставин, судом першої інстанції безпідставно не враховано, що відмова у негаторному позові з підстав спливу позовної давності залишає спірне майно у володінні особи, яка не є його законним володільцем, а останній в свою чергу, попри гарантії недоторканості та непорушності права власності, не може отримати судового захисту свого права.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.05.2018 року апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області у справі № 911/4751/15 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Тищенко О.В., суддів: Шаптали Є.Ю., Тарасенко К.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2018року апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 13.04.2018 року у справі № 911/4751/15 залишено без руху та надано апелянту час для усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.06.2018 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Першого заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 13.04.2018 року у справі № 911/4751/15.

06.07.2018 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника відповідача 2 до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого відповідач 2 просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду без змін.

Крім того, відповідач 2 у відзиві на апеляційну скаргу, зокрема зазначив, що на позовні вимоги скаржника поширюються положення ст. 257 Цивільного кодексу України щодо загальної позовної давності, і на підставі ч. 1 ст. 261 цього кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів. Таким чином, суд першої інстанції, задовольняючи заяву відповідача 2 про застосування строків позовної давності, діяв у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленою господарським судом, шляхом дослідження та оцінки доказів у справі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.07.2018 року заяву про самовідвід суддів Тищенко О.В. та Тарасенко К.В. від розгляду апеляційної скарги Першого заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 13.04.2018 року у справі № 911/4751/15 задоволено. Матеріали справи № 911/4751/15 передано на повторний автоматизований розподіл відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.

25.07.2018 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від прокуратури до суду надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій останній, зокрема зазначив, що строк позовної давності при подачі позову прокурором порушений не був, оскільки апелянту не було відомо про прийняті оскаржувані рішення та документи, а як наслідок були порушені права та законні інтереси держави.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.07.2018 року заяву про самовідвід судді Іоннікової І.А. від розгляду апеляційної скарги Першого заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 13.04.2018 у справі № 911/4751/15 задоволено. Матеріали справи № 911/4751/15 передано на повторний автоматизований розподіл відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.08.2018 прийнято справу № 911/4751/15 за апеляційною скаргою Першого заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 13.04.2018 до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді Шаптала Є.Ю., Майданевич А.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2018 року заяву про самовідвід судді Станіка С. Р. від розгляду справи № 911/4751/15 за апеляційною скаргою Першого заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 13.04.2018 року задоволено. Матеріали справи № 911/4751/15 передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою відповідно до положень ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 25.09.2018 року визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Гаврилюк О.М., судді: Хрипун О.О., Сулім В.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2018 року колегією суддів у визначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження.

25.06.2018 року на виконання Указу Президента України № 454/2017 від 29.12.2017 року Про ліквідацію апеляційних господарських судів та утворення апеляційних господарських судів в апеляційних округах , яким ліквідовано Київський апеляційний господарський суд, утворено Північний апеляційний господарський суд в апеляційному окрузі, що включає Київську, Сумську, Черкаську, Чернігівську області та місто Київ.

Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України Про судоустрій і статус суддів у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті Голос України повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

03.10.2018 року в газеті Голос України № 185 (6940) опубліковано повідомлення голови Північного апеляційного господарського суду про початок роботи новоутвореного суду. Зважаючи на викладене Київський апеляційний господарський суд припинив здійснення правосуддя.

У п. 3 ч. 1 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо ліквідовано або з визначених законом підстав припинено роботу суду, який розглядав справу.

Згідно ч. 5 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України у разі ліквідації або припинення роботи суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи суду, а якщо такий суд не визначено - до суду, що найбільш територіально наближений до суду, який ліквідовано або роботу якого припинено.

Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому цією статтею, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана (ч. 7 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 24.10.2018 року апеляційну скаргу передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Разіна Т.І., Тищенко А.І.

Під час розгляду матеріалів апеляційної скарги Першого заступника прокурора Київської області судді Скрипка І.М., Тищенко А.І. заявили самовідвід у справі у зв`язку з тим, що вони вже досліджували матеріали зазначеної справи та приймали участь у складі колегії суддів при винесенні постанов у даній справі, які в подальшому були скасовані судом вищої інстанції.

Північний апеляційний господарський суд задовольнив заяву суддів Скрипки І.М., Тищенко А.І. про самовідвід у справі № 911/4751/15 та передав матеріали справи № 911/4751/15 для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою відповідно до положень ст. 32 Господарського процесуального кодексу України своєю ухвалою від 25.10.2018 року.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 05.11.2018 року, справу № 911/4751/15 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Чорногуз М.Г., Коротун О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.11.2018 року апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 13.04.2018 року у справі № 911/4751/15 прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Сулім В.В., судді: Чорногуз М.Г., Коротун О.М.

Північний апеляційний господарський суд відклав розгляд справи №911/4751/15 на підставі ч. 11 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України своєю ухвалою від 03.12.2018 року.

17.12.2018 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від прокуратури до суду надійшли пояснення по справі №911/4751/15, в якій останній, зокрема просив врахувати при винесенні рішення у справі №911/4751/15 правову позицію Верховного Суду викладену у постановах від 22.05.2018 року №469/1203/15-ц та від 20.06.2018 року у справі №697/2751/187-ц, а також постанову Вищого господарського суду України від 10.02.2015 року №910/23520/13 та від 27.11.2015 року у справі №К/800/49941/15.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2019 року, у зв`язку з участю судді Коротун О.М., яка входять до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у засіданні групи розробників навчальної програми, для розгляду справи сформовано колегію у складі: головуючий суддя Сулім В.В., Чорногуз М.Г., Іоннікова І.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2019 року заяву судді Іоннікової І.А. про самовідвід від розгляду справи № 911/4751/15 за апеляційною скаргою Першого заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 13.04.2018 року задоволено. Матеріали справи № 911/4751/15 передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою відповідно до положень ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 14.03.2019 року, справу № 911/4751/15 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Чорногуз М.Г., Коробенко Г.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2019 року апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 13.04.2018 прийнято до провадження у складі нової колегії суддів: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Чорногуз М.Г., Коробенко Г.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2019 року заяву судді Коробенко Г.П. про самовідвід від розгляду справи № 911/4751/15 за апеляційною скаргою Першого заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 13.04.2018 задоволено. Матеріали справи № 911/4751/15 передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою відповідно до положень ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2019 року, справу № 911/4751/15 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Чорногуз М.Г., Козир Т.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2019 року апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 13.04.2018 року прийнято до провадження у складі нової колегії суддів: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Чорногуз М.Г., Козир Т.П.

Північний апеляційний господарський суд зупинив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Першого заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 13.04.2018 до перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 587/430/16-ц своєю ухвалою від 05.06.2019 року.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2020 року поновлено апеляційне провадження у справі № 911/4751/15.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 15.06.2020 року, у зв`язку з перебуванням судді Чорногуза М.Г., який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці, для розгляду справи сформовано колегію у складі: головуючий суддя Сулім В.В., Козир Т.П., Куксов В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.06.2020 року апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 13.04.2018 року прийнято до провадження у складі нової колегії суддів: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Козир Т.П., Куксов В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2020 року відкладено розгляд апеляційної скарги Першого заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 13.04.2018 року у справі № 911/4751/15 на 29.07.2020 року.

28.07.2020 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів до суду від відповідача 2 надійшли письмові пояснення відповідно до яких останній просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Крім того, представник відповідача 2 у вищевказаних поясненнях, зокрема зазначає, що він володіє земельною ділянкою, переданою йому в постійне користування. При цьому на час постійного користування таким майном у титульного власника земельної ділянки - держави, право фактичного володіння такою земельною ділянкою відсутнє. Тобто, враховуючи, що держава в особі відповідача 1 передаючи земельну ділянку в постійне користування відповідачу 2 позбавив державу права володіння майном, що свідчить про те, що поданий позов є віндикаційним.

29.07.2020 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю Зелена аквахвиля надійшла заява про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.

Крім того, 29.07.2020 року від Товариства з обмеженою відповідальністю Зелена аквахвиля до суду надійшли письмові пояснення.

29.07.2020 року до Північного апеляційного господарського суду надійшло пояснення в якому Селянське (фермерське) господарство Мрія просить оскаржуване рішення залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2020 року відкладено розгляд апеляційної скарги Першого заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 13.04.2018 року у справі № 911/4751/15 на 10.09.2020 року.

09.09.2020 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів до суду від відповідача 2 надійшло письмове пояснення в якому останній просить залишити без розгляду заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Зелена аквахвиля про залучення останнього в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Крім того, 10.09.2020 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника відповідача 2 до суду надійшли письмові пояснення, щодо підтвердження надсилання додаткових пояснень від 09.09.2020 року учасникам справи.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2020 року, у зв`язку з перебуванням судді Козир Т.П., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці, для розгляду справи сформовано колегію у складі: головуючий суддя Сулім В.В., Станік С.Р., Куксов В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2020 року задоволено заяву про самовідвід судді Станіка С.Р. від розгляду апеляційної скарги Першого заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 13.04.2018 року у справі № 911/4751/15. Матеріали справи № 911/4751/15 передано на повторний автоматизований розподіл відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 15.09.2020 року для розгляду справи сформовано колегію у складі: головуючий суддя Сулім В.В., Куксов В.В., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.09.2020 року апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 13.04.2018 року прийнято до провадження у складі нової колегії суддів: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Куксов В.В., Мальченко А.О.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2020 року, судді Куксова В.В. на лікарняному та перебування судді Мальченко А.О. у відпустці, для розгляду справи сформовано колегію у складі: головуючий суддя Сулім В.В., Яковлєв М.Л., Тищенко О.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2020 року задоволено заяву про самовідвід судді Тищенко О.В. від розгляду апеляційної скарги Першого заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 13.04.2018 року у справі № 911/4751/15. Матеріали справи № 911/4751/15 передано на повторний автоматизований розподіл відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2020 року для розгляду справи сформовано колегію у складі: головуючий суддя Сулім В.В., Яковлєв М.Л., Дикунська С.Я.

Північний апеляційний господарський суд прийняв апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 13.04.2018 року у справі №911/4751/15 до провадження у складі нової колегії суддів: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Яковлєв М.Л., Дикунська С.Я. Призначив розгляд апеляційної скарги на 09.12.2020 року своєю ухвалою від 12.11.2020 року.

Представник прокуратури в судовому засіданні Північного апеляційного господарського суду 09.12.2020 року підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва скасувати.

Третя особа 6 в судовому засіданні Північного апеляційного господарського суду 09.12.2020 року заперечувала проти доводів апеляційної скарги та просила відмовити в її задоволенні, рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін.

Представники відповідачів 1, 2 та третіх осіб 1-5 у судове засідання 09.12.2020 року не з`явилися. Про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлялися належним чином, зокрема, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2020 року.

Відповідач 1 та треті особи своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалися, відзив на апеляційну скаргу не надали, що згідно з ч.3 ст.263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Враховуючи те, що явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, зважаючи на обмежений ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України строк для перегляду рішення місцевого господарського суду, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність здійснення перевірки рішення Господарського суду Київської області в апеляційному порядку за відсутності представників відповідачів 1, 2 та третіх осіб 1-5, які були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Північний апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду Київської області від 13.04.2018 року у справі № 911/4751/15 підлягає залишенню без змін, а апеляційна Першого заступника прокурора Київської області - без задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, рішенням Києво-Святошинської Ради народних депутатів від 15.10.1992 року земельна ділянка площею 50,0 га (в тому числі ріллі 8,6 га, сіножатей 5,0 га, лісів 0,5 га, чагарників 0,8 га, каналів 1,4 га, громадських дворів 0,4 га, кар`єрів 33,0га, інших 0,3га) була надана в користування фермера ОСОБА_6 під організацію та ведення селянського (фермерського) господарства. Відповідно до акту перенесення в натуру меж земельної ділянки в адміністративних межах Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 20.11.1992 року межі земельної ділянки гр. ОСОБА_6 були визначені в натурі (на місцевості).

Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 10.09.1993 року ОСОБА_6 було створене та зареєстроване Селянське фермерське господарство Мрія (далі - СФГ Мрія ).

Пунктом ІІ рішення від 16.02.1999 року № 5-58 вирішено вилучити з користування фермера ОСОБА_6 земельну ділянку площею 50,0 га (8,6 га ріллі, 5,6 га пасовищ, 36,4 га інших земель) та надати її члену фермерського господарства - дочці ОСОБА_2 за його згодою без зміни цільового призначення для ведення селянського (фермерського) господарства (т.1 а.с.30), а СФГ Мрія змінено голову з ОСОБА_6 на ОСОБА_2 .

Третій особі - ОСОБА_2 на підставі цього рішення видано було Державний акт на право постійного користування землею ІІІ-КВ № 018998 від 10.09.2001 року, яким посвідчене право постійного користування земельною ділянкою площею 50,0 га, що розташована в адміністративних межах Горенської сільської ради Києво-Святошинського району, для ведення селянського (фермерського) господарства (т. 1 а.с. 31).

У подальшому, як вбачається з матеріалів справи, до цього Державного акта внесена інформація про зміни у землекористуванні на підставі розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 18.03.2010 року № 2019 (том 1, а. с. 33), відповідно до якого площа земельної ділянки зменшилася на 22,4117га.

Згідно з розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 18.03.2010 року № 2019 припинено право постійного користування СФГ Мрія в адміністративних межах Горенської сільської ради на земельну ділянку загальною площею 22,4117га, що перебувала у постійному користуванні СФГ "Мрія", і відповідна земельна ділянка передана безоплатно для ведення фермерського господарства п`яти членам ФГ "Мрія", а саме: ОСОБА_1 (4,5090 га), ОСОБА_2 (4,7181 га), ОСОБА_3 (4,3699 га), ОСОБА_4 (4,4488 га), ОСОБА_5 (4,3659 га) (т.1 а.с.33). Зазначеним фізичним особам видано державні акти встановленого зразка на право власності на відповідні земельні ділянки (т.1 а.с.89-107).

Як вбачається з витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 23.01.2015 року, земельна ділянка кадастровий номер 3222482400:03:008:5007, місце розташування Київська область, Києво-Святошинський район, Горенська сільська рада, цільове призначення: 01.02, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, вид використання земельної ділянки - ведення фермерського господарства, форма власності - державна, площа 25,5422 га, перебуває у постійному користуванні ОСОБА_2 ; документ, що посвідчує право - Державний акт від 10.09.2001 року ІІІ-КВ №018998 (том 1, а. с. 83-87).

Згідно з додатком до цього витягу відповідно до експлікації земельних угідь зазначена площа земельної ділянки під штучним водосховищем - 16,6896 га.

За списком громадян, яким надаються земельні ділянки для організації селянського (фермерського) господарства у Києво-Святошинському районі, який є додатком № 1 до рішення Києво-Святошинської районної Ради народних депутатів від 15.10.1992 року (том 1, а. с. 76-77), земельна ділянка площею 50,0га надавалась громадянину ОСОБА_6 у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства. Межі відповідної земельної ділянки визначені у натурі, про що 20.11.1992 року складено акт перенесення в натурі меж наданої земельної ділянки гр. ОСОБА_6 під організацію селянського (фермерського) господарства.

Як вбачається з матеріалів справи, надана громадянинові ОСОБА_6 земельна ділянка площею 50,0 га складалася з: ріллі 6,6 га, пасовищ 5,0 га, лісових площ 0,5 га, деревно-чагарникових насаджень 0,8 га, каналів 1,4 га, громад. дворів 0,4 га, шляхів 0,3 га, кар`єрів 32,7 га, інші 0,3 га.

При цьому, в акті перенесення в натурі меж відповідної земельної ділянки (том 1, а. с. 78) під організацію селянського (фермерського) господарства від 20.11.1992 вказано, що до користування землями, зайнятими під кар`єр, можна приступати після повного вироблення сировини та його рекультивації.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, зі змісту акта від 14.12.1994 про передачу рекультивованої землі, порушеної гірничими роботами, затвердженого директором Ірпінського комбінату "Прогрес", вбачається, що ОСОБА_6 для сільськогосподарського виробництва передана відновлена в порядку рекультивації земля площею 27,4 га, з них: рілля - 10,5 га, озеро - 16,9 га, яка тимчасово використана комбінатом під глиняний кар`єр (том 1 а. с. 26, 79-80).

Отже, суд першої інстанції на підставі зібраних і оцінених судом доказів у їх сукупності, дійшов висновку, що водний об`єкт на земельній ділянці існував у 1994 році.

Відповідно до ст. 4 Водного кодексу України та ст. 78 Земельного кодексу України (у редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин - прийняття відповідачем оскаржуваного рішення та видачі державного акта), до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, сформований природою або створений штучно об`єкт ландшафту чи геологічна структура, де зосереджуються води, є водним об`єктом; водойма - безстічний або із сповільненим стоком поверхневий об`єкт.

Як встановлено судом першої інстанції, факт розташування на спірній земельній ділянці під час її передачі у постійне користування ОСОБА_2 , водного об`єкту, крім того, підтверджується актом обстеження щодо наявності водойми в межах земельної ділянки за 2013 рік, листом Ірпінського міжрайонного управління водного господарства за травень 2006 року № 118 "Про обстеження земельної ділянки зі ставком, загальною площею 25,3085 га, в адміністративних межах Горенської сільської ради Києво-Святошинського району, обраної для надання в оренду СФГ "Мрія" (том 1, а. с. 34-35), актом дешифрування місцевості від 30.06.2015 року № 0508 (том 1, а. с. 24-25, том 3, а. с. 213-216).

Проте, колегія суддів не бере до уваги наявний в матеріалах справи акт дешифрування місцевості від 30.06.2015 року № 0508, виданий Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія ТВІС , наданий Товариству з обмеженою відповідальністю Зелена Аквахивиля на підтвердження наявності на момент передачі на земельній ділянці площею 50,0 га водного об`єкту (том 1, а. с. 24-25, том 3, а. с 213-216) з огляду на наступне.

Згідно ч.1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Аналогічна позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі №342/180/17.

Проте, доказів наявності у Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія ТВІС , якою видано акт дешифрування місцевості № 0508, повноважень виконання топографічних робіт не надано, як й не надано доказів перебування у складі цієї організації сертифікованого інженера-геодезиста та іншого кваліфікованого персоналу. Документів на підтвердження статусу товариства та його повноваження також не надано. Крім того, в акті дешифрування міститься посилання на постачальника даних, які покладені в основу акта - U.S. Geological Survey's. Проте відсутня будь-яка підтверджуюча інформація щодо фактичного надання такою організацією вихідних даних для виконання робіт з дешифрування та їх достовірність.

З огляду на викладене, колегія суддів не бере до уваги акт дешифрування місцевості № 0508, виданий Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія ТВІС , як допустимий доказ, оскільки його достовірність позивачем не доведена.

При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що матеріали справи підтверджують, що на час прийняття спірного рішення Києво-Святошинської районної ради від 16.02.1999 року № 5-58, на земельній ділянці, яка надана громадянці ОСОБА_2 у постійне користування знаходився водний об`єкт (штучне водосховище - заповнений водою глиняний кар`єр).

Відповідно до ч. 3 ст. 19, ч. 3 ст. 79 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення), районні ради народних депутатів могли надавати землі водного фонду лише у тимчасове користування для сінокосіння та риборозведення.

Згідно ч. 2 ст. 4 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" у постійне користування земля надається громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства із земель, що перебувають у державній власності; у тимчасове користування земельні ділянки надаються, зокрема, із земель запасу, а також можуть надаватися із земель лісового і водного фондів.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що з урахуванням зазначених положень законодавства, спірна земельна ділянка могла бути передана громадянці ОСОБА_2 для ведення селянського (фермерського) господарства у тимчасове користування, проте за спірним рішенням така земельна ділянка передана у постійне користування.

Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 85 Водного кодексу України (у редакції чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення), у постійне користування землі водного фонду надавались лише водогосподарським спеціалізованим організаціям, іншим підприємствам, установам і організаціям, в яких створено спеціалізовані служби по догляду за водними об`єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами та підтриманню їх у належному стані.

Виходячи з положень ст.ст. 88, 89 Водного кодексу України, землі, зайняті поверхневими водами - природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об`єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується окремий порядок надання і використання.

Оскільки СФГ "Мрія" не є спеціальним суб`єктом господарювання, якому саме у постійне користування може бути передано водний об`єкт, а земельну ділянку, на якій розташовано водний об`єкт (у цьому випадку штучне водосховище) із земель водного фонду може бути передано лише у тимчасове користування, Києво-Святошинська райрада у цьому випадку порушила порядок надання земельної ділянки у постійне користування.

Згідно з ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ч. 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", акти органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Водночас, колегія суддів наголошує, що у пунктах 88-100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 року у справі 922/989/18 звернуто увагу, що Конституція України закріплює, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права (ст.ст. 1, 3 та 8).

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону (ч. 3 ст. 41 Конституції України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (ст. 1 Першого протоколу до Конвенції).

Поняття "майно" в розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації певного блага у внутрішньому праві країни. Згідно з Конвенцією, інші права та інтереси є активами, тому можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном".

Звідси право користування земельною ділянкою, отриманою громадянином - засновником для ведення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), є майном у розумінні ст.1 Першого протоколу до Конвенції, право на яке підпадає під її захист.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68, "Кривенький проти України" від 16.02.2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45).

ЄСПЛ констатує порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Втручання держави у право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

ЄСПЛ у рішенні "Щокін проти України" від 14.10.2010 року (Shtokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та № 37943/06, пункти 50 та 51) зазначив, що позбавлення власності можливе тільки при виконанні певних вимог. Суд вказує у своєму рішенні, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Говорячи про "закон", стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції здійснює перегляд справи виключно в межах апеляційної скарги, що надійшла від прокурора щодо застосування строку позовної давності.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, відповідач - СФГ Мрія заявило про застосування позовної давності (том 9, а. с. 91-94, том 10 а. с. 142-145) з посиланням на те, що прокурор подав позовну заяву після спливу строку позовної давності.

Заяву про застосування позовної давності обґрунтовано об`єктивною можливістю прокурора бути обізнаним про існування на спірній земельній ділянці кар`єру, заповненого водою, під час виїзду прокурора на спірну земельну ділянку, а також з пояснень голови СФГ Мрія наданих помічнику прокурора Києво-Святошинського району Київської області від 26.08.2009 року (том 10, а. с. 177-178), у яких зазначено про наявність водоймища на спірній земельній ділянці.

У запереченнях на вказану заяву прокурор в свою чергу зазначив, що ним не пропущено встановленого строку позовної давності, оскільки підставою для звернення до суду з даною позовною заявою стало звернення до органу прокуратури 06.10.2015 року Постійної комісії з питань капітального будівництва, інвестицій, реклами та благоустрою Києво-Святошинської райради (звернення від 05.10.2015 року № 1/с, том 1 а. с. 36-37), отже, на переконання прокурора позовна давність у цій справі має обчислюватись з моменту, коли прокурору стало відомо про порушення права держави, на захист якого поданий даний позов, а саме з 2015 році, після звернення до органу прокуратури 06.10.2015 року Постійної комісії з питань капітального будівництва, інвестицій, реклами та благоустрою Києво-Святошинської райради.

При винесенні оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку про існування об`єктивної можливості органів прокуратури, у тому числі прокуратури Києво-Святошинського району (заступник прокурора якої звернувся з позовом у справі № 8/164-10 до суду), бути обізнаною та її обізнаність (зважаючи на пояснення, надані під час перевірки та наявність спірного акта у справі № 8/164-10) про видачу спірного акта та підстави для такої видачі, а також можливим порушенням земельного законодавства та наявності повноважень на момент розгляду спору у справі № 8/164-10 для належного реагування.

Так, за твердженням скаржника, в межах розгляду справи № 8/164-10, предметом дослідження у якій була виключно частина земельної ділянки СФГ Мрія під самочинно збудованими спорудами площею 1,2 га, не встановлювались фактичні дані, істотні для вирішення питання про звернення до суду з позовом щодо порушення вимог Водного кодексу України, а тому судом визначено момент початку відліку строку позовної давності виключно на припущеннях.

При цьому, колегія суддів відзначає наступне.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104 цс19) зазначила, що вже звертала увагу на те, що і в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. пункт 35 постанови від 27.02.2019 року у справі № 761/3884/18). Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина 2 статті 19 Конституції України).

Відповідно до п. 2 ст. 121 Конституції України (у редакції, чинній на час звернення прокурора до суду з позовом) прокуратура України становить єдину систему, на яку покладається, зокрема, представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци 1, 2 ч. 3 ст. 23 Закону).

Згідно ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму Цивільного кодексу).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. Порівняльний аналіз змісту термінів довідався та міг довідатися , що містяться в статті 261 ЦК, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст. 33 Господарського процесуального кодексу Україним (у редакції, чинній до 15.12.2017 року) та ст. 74 Господарського процесуального кодексу Україним (у редакції, чинній з 15.12.2017 року), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 року у справі № 914/3224/16.

Згідно ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У пункті 46 постанови від 17.10.2018 року у справі № 362/44/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 12.04.2017 року у справі № 6-1852цс16 і Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 року у справі № 369/6892/15-ц та від 22.05.2018 року у справі № 469/1203/15-ц).

У постанові від 20.06.2018року у справі № 697/2751/14-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суду слід встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави (п. 47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 року у справі № 362/44/17).

Вказаний висновок Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне конкретизувати: позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів (п. 48 постанови від 17.10.2018 року у справі № 362/44/17).

Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

При цьому, колегія суддів відзначає, що згідно з ухвалою Господарського суду Київської області від 05.11.2010 року порушено провадження у справі № 8/164-10 та прийнято до розгляду позовну заяву заступника прокурора Київо-Святошинського району в інтересах держави в особі Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області та Горенської сільської ради до СФГ Мрія та Товариства з обмеженою відповідальністю Українській кінний клуб Родео про знесення самовільно збудованого майна та приведення земельної ділянки до попереднього стану.

Зі змісту постанови Вищого господарського суду України від 29.11.2011 року у справі № 8/164-10 убачається, що направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції зверну звернув увагу на те, що господарськими судами не досліджено зміст державного акта на право постійного користування землею III-КВ № 018998 від 10.09.2001 року та не встановлено обставин, зокрема щодо надання земельної ділянки фермерському господарству, щодо з`ясування прав СФГ Мрія на земельну ділянку та у зв`язку із не дослідженням рішення 5-ї сесії XXIII скликання Києво-Святошинської райради народних депутатів від 16.02.1999 року щодо цільового призначення та умов надання землі.

Під час розгляду справи № 8/164-10 установлено, що згідно з державним актом на право постійного користування землею III-КВ № 018998 від 10.09.2001 року, виданого ОСОБА_2 на підставі рішення від 16.02.1999 року № 5-58 земельну ділянку надано у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства СФГ Мрія .

Зазначені обставини свідчать, що прокуратурі Києво-Святошинського району Київської області під час розгляду справі № 8/164-10 (провадження у якій порушено 05.11.2010 року) було відомо про існування рішення Києво-Святошинської районної ради № 5-58 від 16.02.1999 року та державного акта серії III-КВ № 018998 від 10.09.2001 року.

Отже, колегія суддів, з урахуванням положень ст. 261 Цивільного кодексу України, за змістом якої перебіг строку позовної давності починається в тому числі і від дня, коли особа могла довідатися про порушення свого права, дійшла висновку, що прокурор мав об`єктивну можливість та повинен був дослідити правомірність та законність видачі таких документів під час проведення перевірок, підготовки позову та в процесі судового розгляду справи № 8/164-10.

При цьому, відповідно до ст. 1 Закону України Про прокуратуру (у редакції, чинній на момент прийняття постанови касаційною інстанцією від 29.11.2011 року у справі № 8/164-10), нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами, державними комітетами, відомствами, іншими органами державного і господарського управління та контролю, Урядом Автономної Республіки Крим, місцевими Радами народних депутатів, їх виконавчими і розпорядчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 19 цього Закону, предметом загального нагляду є, зокрема, відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам.

В силу частини 2 зазначеної статті перевірка виконання законів проводиться за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності, що вимагають прокурорського реагування, а за наявності приводів - також з власної ініціативи прокурора.

Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 20 Закону України Про прокуратуру при здійсненні загального нагляду прокурор мав право: безперешкодно за посвідченням, що підтверджує займану посаду, входити у приміщення державних органів, органів місцевого та регіонального самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, підпорядкованості чи приналежності, до військових частин, установ без особливих перепусток, де такі запроваджено; мати доступ до документів і матеріалів, необхідних для проведення перевірки, в тому числі за письмовою вимогою, і таких, що містять комерційну чи банківську таємницю або конфіденційну інформацію; письмово вимагати подання в прокуратуру для перевірки зазначених документів та матеріалів, видачі необхідних довідок, в тому числі щодо операцій і рахунків юридичних осіб та інших організацій, для вирішення питань, пов`язаних з перевіркою; вимагати для перевірки рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти і документи; одержувати інформацію про стан законності і заходи щодо її забезпечення.

Так, скаржник посилаючись на пункт 13 наказу Генерального прокурора України від 18.10.2010 року № 3гн Про організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів , стверджує, що під час здійснення прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів прокурорів зобов`язано не допускати підміни органів державного відомчого контролю. Таким чином, за відсутності повідомлень від контролюючих органів, звернень осіб чи будь-якої інформації про незаконність спірного рішення від 16.02.1999,року прокурор не міг та не мав реальної можливості дізнатись про порушення інтересів держави через недотримання Києво-Святошинською райрадою народних депутатів вимог земельного законодавства.

На час прийняття оспорюваних рішень був чинним наказ Генерального прокурора України від 18.10.2010 року № 3гн Про організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів , у пункті 10-му якого зазначено про те, що періодично, але не раніше одного разу на місяць (необхідно) перевіряти законність правових актів кабінету Міністрів України, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Використовувати право участі у засіданнях цих органів.

У пункті 13 цього наказу передбачено, що при проведенні перевірок насамперед надавати оцінку діяльності органів влади, державного контролю та місцевого самоврядування. Перевіряти законність і повноту вжитих ними заходів щодо усунення порушень закону, притягнення винних осіб до відповідальності. З цією метою, у разі необхідності, перевірки проводити безпосередньо на підконтрольних їм об`єктах. Не допускати підміни контролюючих органів і втручання у господарську діяльність, якщо така діяльність не суперечить чинному законодавству.

Проте, колегія суддів приймає до уваги, що такі галузеві накази призначені для службового користування, носять рекомендаційний характер, не мають ознак нормативно - правового акта.

При цьому, зазначене не нівелює приписів ст. 19 Закону України Про прокуратуру , відповідно до яких предметом нагляду за додержанням і застосуванням законів є, зокрема відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону України Про прокуратуру перевірка виконання законів проводиться за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності, що вимагають прокурорського реагування, а за наявності приводів - також з власної ініціативи прокурора. Прокуратура не підміняє органи відомчого управління та контролю і не втручається у господарську діяльність, якщо така діяльність не суперечить чинному законодавству.

Однак, законодавство, що регулює встановлення та застосування позовної давності у правовідносинах не ставить у залежність встановлення та застосування правил позовної давності від наявності будь-яких інших підстав ніж наявність у сторони саме можливості довідатись про порушене право.

Господарський суд першої інстанції установив, що будь-яка об`єктивна неможливість довідатись про спірні обставини в межах встановленого строку позовної давності прокурором не доведена та не зазначена.

Скаржник зазначених обставин не спростував, протилежного не довів.

Отже, встановлена місцевим господарським судом об`єктивна можливість органів прокуратури бути обізнаною та її обізнаність про видачу спірного державного акта на право постійного користування землею серії ІІІ-КВ № 018998 від 10.09.2001 року та підстави для його видання, а також можливим порушенням земельного законодавства, разом з відповідними визначеними законодавчими приписами повноваженнями органів прокуратури свідчать про об`єктивну можливість для здійснення перевірки законності спірного акта і звернення до суду в межах позовної давності. Натомість нездійснення своєчасного прокурорського нагляду за прийнятими рішеннями органів місцевого самоврядування, що є обов`язком органів прокуратури відповідно до ст. 1 Закону України Про прокуратуру , призводить до наслідків, визначених ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, оскільки держава здійснює свої права через органи державної влади.

При цьому, колегія суддів приймає до уваги, що ЄСПЛ наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Строк позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (п. 570 рішення від 20.09.2011 року за заявою № 14902/04 у справі Відкрите акціонерне товариство Нафтова компанія Юкос проти Росії ; пункт 51 рішення від 22.10.1996 року за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ).

Отже, органи прокуратури як єдина централізована система у відповідності до ст. 121 Конституції України могли дізнатися про невідповідність спірних рішення та державного акта на право постійного користування землею вимогам законодавства не пізніше 29.11.2011 року (постанова Вищого господарського суду України у справі № 8/164-10).

Однак, як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, позов у цій справі заявлено прокурором тільки у жовтні 2015 року.

Колегія суддів не приймає як належне твердження скаржника, що у цьому випадку має місце триваюче правопорушення, тому власник може пред`явити позов про відновлення своїх прав у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав і в такому випадку позовна давність не застосовується, з огляду на те, що предметом спору у цій справі є не захист права власності, а визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування та державного акта на землю, і до спірних правовідносин застосовується загальна позовна давність строком три роки.

При цьому, твердження скаржника, що під час застосування до спірних правовідносин наслідків спливу строку позовної давності необхідно враховувати і те, що за приписами ст.ст. 13. 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу не спростовує висновків суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні.

ЄСПЛ у справі Dacia S.R.L. проти Молдови від 18.03.2008 року (Dacia S.R.L. v. Moldova,заява № 3052/04) встановив, що припис Цивільного кодексу Молдови, згідно з яким позовна давність не поширювалася на позови державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння інших організацій чи громадян сам по собі суперечить статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки у справі не було надано жодних аргументів на обґрунтування чому державні організації у цих випадках мають бути звільнені від обов`язку додержуватися установлених строків давності, котрі б в аналогічних ситуаціях перешкодили розгляду позовів, поданих приватними особами чи компаніями. Це, на думку Європейського суду з прав людини, потенційно може призводити до руйнування багатьох усталених правовідносин і надає дискримінаційну перевагу державі без будь-якої переконливої підстави (§ 76). Європейський суд з прав людини констатував, що зміна правовідносин, які стали остаточними внаслідок спливу позовної давності або повинні були б стати остаточними, якби строк позовної давності було застосовано без дискримінації на користь держави, є несумісним із принципом правової визначеності (§ 77).

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для відмови в задоволенні позову у зв`язку із зверненням прокурора до суду з пропуском позовної давності.

Так, скаржник не надав суду мотивів та доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції викладені в оскаржуваному рішенні.

Колегія суддів зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 13.04.2018 року у справі № 911/4751/15 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 13.04.2018 року у справі №911/4751/15 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.

4. Матеріали справи № 911/4751/15 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді М.Л. Яковлєв

С.Я. Дикунська

Дата складення повного тексту 19.01.2021 року у зв`язку з перебуванням судді Суліма В.В. у відпустці.