Постанова

від 24.01.2022 по справі 916/1960/21

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2022 року м. ОдесаСправа № 916/1960/21 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Ярош А.І., Принцевської Н.М.

секретар судового засідання : Молодов В.С.

за участю представників сторін:

від Публічного акціонерного товариства УКРНАФТА м. Київ - не з`явився;

від Одеської міської ради, м. Одеса - Садардінова І.В., на умовах самопредставництва;

від Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради, м. Одеса - Ярошенко Г.Ю., на умовах самопредставництва.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства УКРНАФТА м. Київ

на рішення Господарського суду Одеської області від 09.11.2021 року, повний текст рішення складено та підписано 19.11.2021 року, суддя Рога Н.В.

у справі №916/1960/21

за позовом Одеської міської ради, м. Одеса

до відповідача Публічного акціонерного товариства УКРНАФТА м. Київ

за участю третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради, м. Одеса

про стягнення 293 400 грн. 34 коп., -

ВСТАНОВИВ

В липні 2021 року Одеська міська рада, м. Одеса звернулась до Господарського суду Одеської області з позовними вимогами до Публічного акціонерного товариства УКРНАФТА м. Київ, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради, м. Одеса, у яких просила стягнути з відповідача на його користь заборгованість з орендної плати за землю у розмірі 250 115 грн. 72 коп., інфляційні втрати у розмірі 27 664 грн. 14 коп., 3% річних у розмірі 15 620 грн. 48 коп., а також відшкодувати позивачу за рахунок відповідача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 4401 грн. 01 коп.

Зокрема, позовні вимоги обґрунтовано тим, що у відповідності до умов договору оренди земельної ділянки, загальною площею 1443 кв.м, розташованої за адресою: м.Одеса, вул. Василя Стуса, 3, яка складається з земельних ділянок: - площею 750 кв.м (кадастровий номер 5110137300:26:002:0011) для будівництва, експлуатації та обслуговування автозаправної станції на 150 заправок на добу (терміном на 15 років); - площею 693 кв.м (кадастровий номер 5110137300:26:002:0012) для благоустрою прилеглої території (терміном на 1 рік), укладеного 24.09.2004 року між Одеською міською радою, м. Одеса та Товариством з обмеженою відповідальністю Мавекс та зареєстрованого у Одеському міському управлінні Одеської регіональної філії ДП Центр ДЗК 03.11.2004 року за №040450500181, після того, як Публічне акціонерне товариство УКРНАФТА м. Київ стало власником нерухомого майна - нежилої будівлі автозаправної станції за адресою: м.Одеса, вул. Василя Стуса, 3, до останнього, в силу вимог ст.120 Земельного кодексу України, ч.1 ст.377 Цивільного кодексу України та ч.3 ст.7 Закону України Про оренду землі перейшли права та обов`язки орендаря земельної ділянки, на якій цей об`єкт розміщено, у зв`язку із чим відповідач має належним чином виконувати умови договору оренди землі від 24.09.2004 року, зокрема, у частині сплати орендної плати.

Отже, на думку позивача, оскільки з лютого 2018 року відповідачем у належному порядку та розмірі орендна плата за користування земельною ділянкою площею 750 кв.м (кадастровий номер 5110137300:26:002:0011) не сплачується, у період з 01.02.2018 року по 03.11.2019 року у нього утворилася заборгованість у розмірі 250 115 грн. 72 коп., на яку позивачем також нараховані інфляційні втрати у розмірі 27 664 грн. 14 коп. та 3% річних у розмірі 15 620 грн. 48 коп.

Несплата відповідачем вказаних вище коштів і стала підставою для звернення позивача до господарського суду з позовом.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 09.11.2021 року у справі №916/1960/21 (суддя Рога Н.В.) позовні вимоги Одеської міської ради, м. Одеса до Публічного акціонерного товариства УКРНАФТА , м. Київ задоволено повністю; стягнуто з Публічного акціонерного товариства УКРНАФТА , м. Київ на користь Одеської міської ради, м. Одеса заборгованості з орендної платі за землю у розмірі 250 115 грн. 72 коп., інфляційних втрат у розмірі 27 664 грн. 14 коп., 3% річних у розмірі 15 620 грн. 48 коп.; вирішено питання про стягнення судових витрат.

Зокрема, рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у період користування Публічним акціонерним товариством УКРНАФТА , м. Київ спірною земельною ділянкою, після внесення у 2009 році змін до ст. 7 Закону України Про оренду землі , ст. 120 Земельного кодексу України, ст. 377 Цивільного кодексу України на законодавчому рівні був закріплений перехід права власності на земельну ділянку при переході права на будівлю чи споруду, а відтак, враховуючи положення законодавства, що існували у період дії спірного договору оренди, до відповідача перейшло право оренди земельною ділянкою площею 750 кв.м (кадастровий номер 5110137300:26:002:0011) згідно умов договору оренди землі від 24.09.2004 року. При цьому, як зазначив місцевий господарський суд, відповідач мав сплачувати на користь позивача щомісячно орендну плату протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця - у розмірі 11872 грн. 58 коп., з огляду на що розрахунок позивача щодо стягнення нарахованої суми заборгованості у розмірі 250115 грн. 72 коп. є правомірним.

Також Господарський суд Одеської області в оскаржуваному рішенні зазначив, що у зв`язку із встановленням судом факту невиконання відповідачем його господарських зобов`язань, позивачем правомірно нараховано останньому суми інфляційних втрат та 3% річних у зазначеному вище розмірі, які також було стягнуто судом.

Щодо заявленого відповідачем клопотання про застосування у даному випадку строку позовної давності, суд першої інстанції вказав, що аналізуючи текст позовної заяви, відповідач допустив його вільне трактування, яке не містить наведеної відповідачем інформації, адже у тексті позовної заяви Одеська міська рада лише зазначила, що фінансовим відділом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (який є виконавчим органом Одеської міської ради та до 17.03.2021 року здійснював повноваження у сфері регулювання земельних відносин) було розраховано розмір орендної плати за землю у період з 01.02.2018 року по 03.11.2019 року, та з урахуванням того, що з лютого 2018 року Публічним акціонерним товариством УКРНАФТА , м. Київ не сплачується орендна плата за землю на підставі договору оренди землі від 24.09.2004 року, позивачем розраховано суму заборгованості по сплаті орендної плати. Відтак, на думку суду, з урахуванням того, що у відповідь на претензію позивача відповідач відмовив у сплаті заборгованості за договором оренди земельної ділянки, міська рада звернулась з позовом про стягнення такої заборгованості у межах строку позовної давності.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги, узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Публічне акціонерне товариство УКРНАФТА м. Київ з рішенням суду першої інстанції не погодилось, тому звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просило суд рішення Господарського суду від 09.11.2021 року у справі №916/1960/21 скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Одеської міської ради, м. Одеса про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 293400 грн. 34 коп. відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального права, процесуальних норм та неповним з`ясуванням всіх обставин справи.

Зокрема, скаржник, посилаючись на ст. 58 Конституції України, зазначає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, з огляду на що останній зауважує, що неодноразово, під час розгляду справи судом першої інстанції зазначав про те, що він не є стороною договору оренди землі від 24.09.2004 року, який укладено між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю Мавекс , а також про те, що ніякого автоматичного переходу права користування земельною ділянкою у нового власника будівель та споруд не виникло.

Так, апелянт наголосив, що вiдповiдно до ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України, що дiяла 30.12.2005 року, при вiдчуженнi будiвель та споруд, якi розташованi на орендованiй земельнiй дiлянцi, право на земельну дiлянку визначається згiдно з договором оренди земельної дiлянки. Проте, на думку скаржника, судом першої інстанції не застосовано норми матерiального права, якi пiдлягають застосуванню (ст.58 Конституцiї України), а навпаки, застосовано закон, який не підлягає застосуванню, а саме, норми ст. 120 Земельного Кодексу (у чиннiй з 10.12.2009 року редакції) та ч. 1 ст. 377 Цивільного кодексу України (у чиннiй з 10.12.2009 року редакції), що є помилковим та призвело до невірного висновку, що Публічне акціонерне товариство УКРНАФТА є стороною договору оренди землi вiд 24.09.2004 року.

Крім того, посилаючись на вимоги Податкового кодексу України, ст. 125 Земельного кодексу України та норми Закону України Про оренду землі , відповідач вважає, що обов`язок по сплатi податку на майно у формi орендної плати виникає у орендаря з моменту державної реєстрації права оренди та сплачується зriдно умов, встановлених в договорi оренди землi, укладеного мiж орендодавцем (власником землi) та орендарем. При цьому, за вiдсутностi договору оренди землi та, вiдповiдно, реєстрації права оренди землi, особа не є орендарем землi (землекористувачем), а тому така особа не є платником плати за землю (у виrлядi орендної плати) i не зобов`язана сплачувати орендну плату за землю комунальної власностi.

Також, на підтвердження своєї правової позиції щодо неправомірності оскаржуваного рішення, скаржник, посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 13.03.2020 року у справі №913/311/18, зазначив, що в матерiалах справи № 916/1960/21 знаходиться iнформацiя Державного земельного кадастру про право власностi та речовi права на земельну дiлянку вiд 10.09.2021 року, де зазначено, що суб`єктом права власностi на земельну дiлянку є Територiальна громада мiста Одеси в особi Одеської мiської ради. При цьому, інформацiю про землекористувача цiєї земельної дiлянки або iнформацiю про укладений договiр оренди земельної ділянки, цi вiдомостi не мiстять.

Скаржник зазначає, що вiдповiдно до пункту 14.2 договору оренди землi вiд 24.09.2004 року, договiр набирає чинності пiсля підписання сторонами та його державної реєстрації, а відповiдно до ст. 125 Земельного кодексу України право власностi на земельну дiлянку, а також право постiйного користування та право оренди земельної дiлянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. З огляду на зазначене вище, скаржник вважає, що у даному випадку оскаржуване судове рішення ухвалене при недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.

Відповідач також за доводами апеляційної скарги звернув увагу колегії суддів Південно-західного апеляційного господарського суду на ту обставину, що розрахунок розмiру орендної плати, виходячи iз 6% вiд розмiру нормативної грошової оцiнки земельної дiлянки, є необrрунтованим, доказiв змiни встановленого в договорі розмiру орендної плати матерiали справи № 916/1960/21 не мiстять, таким чином судом першої iнстанцiї, в порушення норм процесуального права не було перевiрено обставини, зазначенi в позовнiй заявi, зокрема, щодо обґрунтованостi здiйснення позивачем розрахунку стягуваної суми, а також не здiйснено оцiнки доказiв з урахуванням приписiв ст. 76 i 77 Господарського процесуального кодексу України та їx вiдповiдностi положенням земельного законодавства України, що унеможливило встановлення фактичних обставин, якi мають значення для правильного вирішення справи.

Щодо незадоволення судом першої інстанції заявленої вимоги відповідача про застосування у даному випадку строку позовної давності, скаржник зауважив, що оскільки спірний договір оренди укладено не з фінансовим відділом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, а безпосередньо з Одеською міською радою, м. Одеса, яка фактично у позовній заяві зазначила, що з лютого 2018 року відповідач не сплачує орендну плату, порушуючи умови договору оренди землі, тобто про таке порушення відповідача позивачу стало відомо у лютому 2018 року.

Відтак, скаржник зазначив, що оскільки позивач звернувся в суд з позовом 07.07.2021 року, строк позовної давності щодо його позовних вимог сплив 02.02.2021 року.

Вищенаведені обставини, на переконання відповідача, є підставами для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 09.11.2021 року у справі №916/1960/21.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.12.2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства УКРНАФТА м. Київ на рішення Господарського суду Одеської області від 09.11.2021 року у справі №916/1960/21, справу призначено до судового розгляду.

10.01.2022 року до Південно-західного апеляційного господарського суду від Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради, м. Одеса, надійшов відзив (вх. №4648/21) у якому третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору просила суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства УКРНАФТА , м. Київ залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції від 09.11.2021 року у справі №916/1960/21 - без змін. Відзив колегією суддів долучено до матеріалів справи.

Зокрема, у відзиві Департамент, посилаючись на низку правових позицій Верховного суду України та постанови Великої Палати Верховного Суду вiд 04.12.2018 року у справi №910/18560/16 та вiд 20.03.2019 року у справi № 514/1571/14-ц наголошує на тому, що до Публічного акціонерного товариства УКРНАФТА , м. Київ перейшло право оренди на земельну дiлянку площею 750 кв.м, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Василя Стуса, 3, з огляду на що висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні є правомірними та такими, що узгоджуються з нормами чинного законодавства.

Крім того, Департамент у відзиві притримується думки, що надсилання вiдповiдачу пропозицiй про внесення змiн до спiрного договору оренди є виключно правом, а не обов`язком позивача, тому недотримання позивачем вимог ч. 2 ст. 188 Господарського кодексу України щодо обов`язку надсилання iншiй сторонi пропозицiй про змiну умов договору оренди земельної дiлянки не позбавляє його права звернутися до суду з позовом до вiдповiдача про змiну умов договору за наявностi спору, тобто вiдсутностi згоди на змiну умов договору.

Також, на переконання третьої особи по справі, Одеська мiська рада, м. Одеса звернулася до суду з даним позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства УКРНАФТА заборгованостi з орендноi плати за землю у межах строку позовної давності, у зв`язку із чим вимоги відповідача щодо застосування таких строків позовної давності у даному випадку задоволенню не підлягають.

Позивач своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзив на апеляційну скаргу, в строк, визначений ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду про відкриття апеляційного провадження у справі, не надав, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскарженого рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

В судове засідання представник позивача з`явився, проти доводів, викладених скаржником в апеляційній скарзі заперечував, просив суд залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Представник третьої особи також з`явився в судове засідання, підтримав свої доводи та заперечення проти вимог апеляційної скарги викладені письмово у відзиві, просив суд апеляційної інстанції також відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

До судового засідання з`явився юрисконсульт підприємства скаржника, який був присутній в якості вільного слухача, бо не надав суду належних доказів його можливості приймати участь в судовому засіданні в якості представника (відсутній статус адвоката) або на умовах самопредставництва.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши пояснення сторін, обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства УКРНАФТА м. Київ потребує часткового задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 09.11.2021 року у справі №916/1960/21 потребує часткового скасування з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

Як вбачається з Інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 10.09.2021 року, земельна ділянка з кадастровим номером 5110137300:26:002:0011 належить до комунальної власності та знаходиться за адресою: Одеська область, м. Одеса, вулиця Стуса, 3, власником цієї земельної ділянки є територіальна громада міста Одеси в особі Одеської міської ради.

24.09.2004 року між Одеською міською радою, м. Одеса (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Мавекс (орендар) було укладено договір оренди землі, у відповідності до п.1.1 якого орендодавець, на підставі Закону України Про оренду землі та рішення Одеської міської ради від 20.04.2004 року №2467-ХХІV надає, а орендар приймає у строкове, платне володіння, користування земельну ділянку загальною площею 1443 кв.м, що знаходиться за адресою: м.Одеса, вул. Стуса, 3, згідно з планом земельної ділянки, який є невід`ємною частиною договору.

З п. 2.1, 3.1 договору вбачається, що в оренду передається земельна ділянка, загальною площею 1443 кв.м, у тому числі: земельна ділянка площею 750 кв.м для будівництва, експлуатації та обслуговування автозаправної станції на 150 заправок на добу, угіддя під проїздами, проходами та площадками - 750 кв. м., терміном на 15 років; земельна ділянка площею 693 кв.м для благоустрою та озеленення прилеглої території; угіддя - під вулицями - 693 кв.м., терміном на 1 рік.

Пунктом 2.3 сторони у договорі передбачили, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 311081 грн. 94 коп., згідно Витягу №710 з Грошової оцінки земель м. Одеса, затвердженої рішенням Одеської міської ради від 09.12.1999 року "Про визначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки", виданої Одеським міським управлінням земельних ресурсів 16.09.2004 року.

Відповідно до п. 4.1 сторони погодили розмір орендної плати, яка сплачується орендарем у грошовій безготівковій формі у розмірі: зокрема, на період експлуатації за земельну ділянку площею 750 кв.м.: 64,67*750 = 48502 грн. 50 коп.

Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється відповідно до Положення про порядок розрахунку плати за користування земельними ділянками і за часткову участь у землекористуванні в м. Одесі , затвердженого рішенням Одеської ради від 29.02.2000 року та рішень Одеської міської ради №1709-ХХІІІ від 31.10.2000 року, №1061-ХХІУ від 26.03.2003 року і № 1310-ХХІУ від 11.07.2003 року, Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2000 року №783 Про проведення індексації грошової оцінки земель (п. 4.2 договору).

Орендна плата вноситься орендарем за базовий податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця на протязі 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітнього місяця на відповідний рахунок. Орендна плата, враховуючи невиплачену, підлягає індексації відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2000 року №783 Про проведення індексації грошової оцінки земель (п. 4.3 договору).

Пунктом 4.6 договору визначено, що у разі невнесення орендної плати у строки, визначені договором, справляється пеня у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми прострочених платежів за кожен день прострочки. Пеня перераховується орендарем на рахунок, зазначений в п. 4.3. договору.

За вимогами п. 5.1 договору, земельна ділянка передається в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю Мавекс , для будівництва, експлуатації та обслуговування АЗС на 150 заправок на добу.

Пунктом 7.1. договору передбачено, що після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він її одержав в оренду.

Зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін (п. 12.1 договору).

Згідно п.14.2 договору він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Вказаний договір підписано та скріплено печатками сторін без застережень та зауважень. Договір зареєстровано у Одеському міському управлінні Одеської регіональної філії ДП Центр ДЗК 03.11.2004 року за №040450500181 Коваленко І.К.

На виконання вказаного вище договору земельну ділянку загальною площею 0,1443 га орендодавцем було передано орендарю згідно акту приймання-передачі земельної ділянки від 03.11.2004 року. За вказаним актом Товариство з обмеженою відповідальністю Мавекс зобов`язується після закінчення строку дії договору оренди повернути земельну ділянку орендодавцеві у належному стані.

З Витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки м. Одеси від 06.05.2020 року №918 вбачається, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 2374516 грн. 46 коп.

30.12.2005 року між Публічним акціонерним товариством УКРНАФТА , м.Київ (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Мавекс (продавець) укладено договір купівлі - продажу, відповідно до якого, зокрема, продавець зобов`язався передати у власність, а покупець зобов`язався прийняти у власність і сплатити вартість відповідно до умов цього договору, АЗС на 150 заправок на добу, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Василя Стуса, №3.

За п. 3 вказаного договору, об`єкт продажу знаходиться на земельній ділянці 750 кв. м., яку передано продавцю в оренду до 24.09.2019 року Одеською міською радою за договором оренди земельної ділянки, посвідченим Криворотенко Л.І., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 24.09.2004 року, реєстр за №9965, з умовами якого покупець ознайомлений і згодний.

Вказаний вище договір зареєстровано в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 20.04.2006 року.

Право власності відповідача на нерухоме майно також підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 20.04.2006 року.

Також з матеріалів справи вбачається, що 03.10.2019 року Публічне акціонерне товариство УКРНАФТА , м. Київ звернулося з листом №01/01/12/01/03/21/1/299 на ім`я Одеського міського голови, у якому просило надати в оренду строком на 49 років земельні ділянки за вказаними у листі адресами, серед яких земельна ділянка, розташована за адресою: м. Одеса, вул. Василя Стуса, 3, загальною площею 0,144 га, кадастрові номери 5110137300:26:002:0011, 5110137300:26:002:0012.

На вказаний вище лист Департаментом комунальної власності Одеської міської ради, м. Одеса 12.12.2019 року надано відповідь №01-18/1544-09-01, відповідно до якої по земельній ділянці, розташованій у м. Одесі, вул. Василя Стуса, 3 площею 0,1443 га, за даними Державного земельного кадастру, земельні ділянки вільні від забудови. Необхідне звернення до Одеської міської ради щодо дозволу на розробку технічної документації щодо інвентаризації земельних ділянок; для подальшої роботи щодо підготовки проектів рішень Одеської міської ради про надання вищезазначених земельних ділянок в оренду Публічному акціонерному товариству УКРНАФТА , м.Київ необхідно вчинити певні дії та надати відсутні документи згідно додатку до листа.

Листом від 19.05.2021 року №01/01/12/01/03/21/175 відповідач просив Одеського міського голову надати дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок площею 0,075 га, кадастровий номер 5110137300:26:002:0011 та площею 0,0693 га, кадастровий номер 5110137300:26:002:0012, які раніше знаходились в оренді Товариства з обмеженою відповідальністю Мавекс згідно договору оренди землі від 24.09.2004 року.

У відповідь на вказаний вище лист Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради, м. Одеса повідомив відповідача листом від 18.06.2021 року №01-18/871-09-01 про те, що для підготовки проекту рішення щодо надання відповідачу згоди на розробку технічної документації із землеустрою по земельній ділянці із кадастровим номером 5110137300:26:002:0011, необхідно надати довідку щодо відповідності адреси нерухомого майна адресі земельної ділянки. При цьому, у даному листі також зазначено, що земельна ділянка із кадастровим номером 5110137300:26:002:0012 не може бути передана в оренду у відповідності до вимог ст. 134 Земельного кодексу України. Додатково Департаментом повідомлено про те, що за даними моніторингової бази Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради станом на 01.06.2021 року заборгованість по сплаті орендної плати за спірну земельну ділянку складає 219642 грн. 30 коп.

Також у матеріалах справи наявні платіжне доручення від 19.05.2021 року №32600 на суму 100 521 грн. 21 коп., з якого вбачається, що відповідачем на рахунок Головного управління Казначейства в Одеській області сплачено земельний податок з листопада 2019 року по березень 2021 року, АЗС 33, вул. Василя Стуса, 3; платіжне доручення від 24.05.2021 року №32611 на суму 11831 грн. 92 коп., з якого вбачається, що відповідачем на рахунок Головного управління Казначейства в Одеській області сплачено штраф земельний податок за 2019 рік - 2021 рік, АЗС 2, 8, 18, 16, 20.

08.07.2019 року Департамент комунальної власності Одеської міської ради, м. Одеса звернувся до Публічного акціонерного товариства УКРНАФТА , м. Київ з претензією вих. №01-13/2983, у якій вимагав у найкоротший термін сплатити заборгованість в сумі 169210 грн. 85 коп., яка виникла у зв`язку із несплатою відповідачем орендної плати за користування спірною земельною ділянкою.

У відповідь на вказану претензію відповідач, листом від 06.08.2019 року повідомив Департамент про те, що договір оренди земельної ділянки, розташованої за адресою: м.Одеса, вул. Василя Стуса, 3, загальною площею 1443 кв. м. між Одеською міською радою та Публічним акціонерним товариством УКРНАФТА , м. Київ не укладався, а право оренди не реєструвалось, з огляду на що між сторонами договірні відносини відсутні, а відтак, вимога Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до Публічного акціонерного товариства УКРНАФТА , м. Київ про сплату заборгованості у нарахованому вище розмірі є безпідставною, та такою, що не підлягає задоволенню у повному обсязі.

Несплата відповідачем заборгованості за договором оренди стала підставою для звернення Одеської міської ради, м. Одеса до господарського суду з відповідним позовом.

При цьому, за розрахунком заборгованості, наданим позивачем, сума основної заборгованості відповідача станом на 28.02.2021 року складає 250115 грн., 72 коп., з урахуванням індексації - 277 779 грн. 86 коп., 3% річних - 15620 грн. 48 коп.

Предметом спору у даному випадку є наявність або відсутність підстав для стягнення з Публічного акціонерного товариства УКРНАФТА , м. Київ на користь Одеської міської ради, м. Одеса заборгованості з орендної плати за землю у розмірі 250 115 грн. 72 коп., інфляційних втрат у розмірі 27 664 грн. 14 коп., 3% річних у розмірі 15 620 грн. 48 коп., а також вирішення питання щодо відсутності або наявності підстав для застосування до спірних правовідносин строку позовної давності у відповідності до вимог ст. 257 Цивільного кодексу України.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви часткового прийняття аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції частково не погодився з висновками суду першої інстанції.

Згідно з ст. 80 Земельного кодексу України, суб`єктами права власності на землю є, серед інших, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Відповідно до ч. 1 та п. а ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Частиною 1 ст. 10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні визначено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (ч. 5 ст. 16 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні ).

Частиною 3 ст. 24 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні встановлено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції

У відповідності до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до ст. 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Частиною 1 ст. 3 Земельного кодексу України унормовано, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

В свою чергу згідно з п. а та в ч. 1 ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить: розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Так, як колегією суддів було визначено раніше, відповідно до заявлених позовних вимог у даній справі спір між сторонами виник щодо стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за користування земельною ділянкою площею 750 кв.м. з кадастровим номером 5110137300:26:002:0011, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Василя Стуса, 3, а також стягнення 3% річних та інфляційних втрат у зв`язку із невиконанням останнім своїх господарських зобов`язань за договором оренди.

Як вбачається з матеріалів справи та відкритих даних, що містяться на Публічній кадастровій карті України (https://map.land.gov.ua/), спірна земельна ділянка є землею комунальної власності, з цільовим призначенням J.12 Землі транспорту (землі, надані підприємствам, установам та організаціям залізничного, автомобільного транспорту і дорожнього господарства, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного транспорту та міського електротранспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об`єктів транспорту); категорія земель -Землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення; вид використання -для будівництва, експлуатації та обслуговування автозаправної станції на 150 заправок на добу; форма власності - комунальна. Дата державної реєстрації права (в державному реєстрі прав) -16.10.2014 рік, номер запису про право (в державному реєстрі прав) 7405327; орган, що здійснив державну реєстрацію права (в державному реєстрі прав) - Одеське міське управління юстиції.

За приписами ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Частиною 1 ст. 3 Земельного кодексу України унормовано, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з вимогами ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема: надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до ст. 80 Земельного Кодексу України, суб`єктами права власності на землю є громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

За вимогами ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають, зокрема, усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (ч. 5 ст. 16 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні ).

У відповідності до ст. 8 Земельного кодексу України, п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", рада здійснює передачу у власність або надання у користування земельних ділянок виключно відповідно та в порядку, визначеному Земельним кодексом України.

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (ч. 3 ст. 792 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 1, 2 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом (ч. 1 та 9 ст. 93 Земельного кодексу України).

Поняття договору оренди землі визначено ст. 13 Закону України "Про оренду землі", за приписами якої договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі (ч. 1 ст. 6 Закону України Про оренду землі ).

При цьому, істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови. Зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 Земельного кодексу України).

Так, колегією суддів з матеріалів справи встановлено та сторонами не оспорюється, що 24.09.2004 року між Одеською міською радою, м. Одеса (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Мавекс (орендар) було укладено договір оренди землі, у відповідності до п.1.1 якого орендодавець, на підставі Закону України Про оренду землі та рішення Одеської міської ради від 20.04.2004 року №2467-ХХІV надає, а орендар приймає у строкове, платне володіння, користування земельну ділянку, загальною площею 1443 кв.м, що знаходиться за адресою: м.Одеса, вул. Стуса, 3, згідно з планом земельної ділянки, який є невід`ємною частиною договору.

На виконання вказаного вище договору, земельну ділянку, загальною площею 0,1443 га орендодавцем було передано орендарю згідно акту приймання-передачі земельної ділянки від 03.11.2004 року. За вказаним актом, Товариство з обмеженою відповідальністю Мавекс зобов`язується після закінчення дії договору оренди повернути земельну ділянку орендодавцеві у належному стані.

В подальшому, 30.12.2005 року між Публічним акціонерним товариством УКРНАФТА , м.Київ (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Мавекс (продавець) укладено договір купівлі - продажу, відповідно до якого, зокрема, продавець зобов`язався передати у власність, а покупець зобов`язався прийняти у власність і сплатити вартість відповідно до умов цього договору, АЗС на 150 заправок на добу, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Василя Стуса, №3.

За п. 3 вказаного договору, об`єкт продажу знаходиться на земельній ділянці 750 кв. м., яку передано продавцю в оренду до 24.09.2019 року Одеською міською радою за договором оренди земельної ділянки, посвідченого Криворотенко Л.І., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 24.09.2004 року, реєстр за №9965, з умовами якого покупець ознайомлений і згодний.

Відповідно до ст. 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно зі ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Статтею 141 Земельного кодексу України передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про оренду землі" до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Так, питання щодо переходу права оренди землі до нового власника нерухомого майна неодноразового було предметом розгляду Верховного Суду, за результатами якого виникла стала судова практика.

Зокрема постановою Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 року у справі № 263/6022/16-ц викладена правова позиція, яка полягає в наступному:

"...після відчуження об`єкта нерухомості, розташованого на орендованій земельній ділянці, договір оренди землі у відповідній частині припиняється щодо відчужувача, однак діє на тих самих умовах стосовно нового власника нерухомості, який з моменту набуття такого права набуває також права оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене. До особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Перехід права на земельну ділянку до нового набувача нерухомого майна відбувається в силу прямого припису закону, незалежно від волі органу, який уповноважений розпоряджатися земельною ділянкою. Іншими словами, з моменту переходу права власності на розташоване на земельній ділянці нерухоме майно до нового власника у правовідносинах користування земельною ділянкою, на якій знаходиться це майно, відбувається фактична заміна землекористувача: права й обов`язки землекористувача переходять до нового власника відповідного нерухомого майна. Перехід майнових прав до іншої особи зумовлює перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований відповідний об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування."

У разі переходу права власності на нерухомість заміна орендаря земельної ділянки у відповідному чинному договорі оренди землі відбувається автоматично, в силу прямої норми закону, незалежно від того, чи відбулося документальне переоформлення орендних правовідносин шляхом внесення змін у договір стосовно орендаря, оскільки переоформлення лише формально відображає те, що прямо закріплено в законі (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.11.2020 у справі № 904/5968/19 (пункт 21)).

Таким чином, особа, яка набула право власності на це майно, фактично стає орендарем земельної ділянки, на якій воно розміщене, у тому ж обсязі та на умовах, як і у попереднього власника. При цьому договір оренди цієї земельної ділянки щодо попереднього її користувача (попереднього власника нерухомого майна) припиняється відповідним договором, на підставі якого новим власником набуто право власності на розташоване на цій земельній ділянці майно (аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.02.2020 у справі № 922/510/19 (пункт 5.15)).

Перехід права на земельну ділянку до нового набувача нерухомого майна відбувається в силу прямого припису закону, незалежно від волі органу, який уповноважений розпоряджатися земельною ділянкою (пункт 7.42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, пункт 46 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц).

Отже, станом на 24.09.2004 року право оренди спірної земельної ділянки було зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю Мавекс , що вбачається з відмітки, у відповідності до якої вказаний спірний договір оренди зареєстрований в Одеському міському управлінні ОРФ ЦДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 03.11.2004 року №040450500181.

При цьому, колегією суддів не приймається твердження скаржника, що у попереднього землекористувача не виникло право оренди спірної земельної ділянки у зв`язку із тим, що останнє, на його думку, не зареєстроване належним чином, оскільки, відповідачем на підтвердження вказаних обставин ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції не надано належних та допустимих доказів щодо спростування відсутності такої реєстрації.

Проте, наявна на договорі оренди земельної ділянки, вказана вище відмітка органу ДЗК, відповідна печатка реєстраційного органу свідчать про зворотнє, а саме, про наявність такої реєстрації договору оренди землі від 24.09.2004 року.

В той же час, наявна у матеріалах справи Інформація Державного земельного кадастру про право власності та речові права на спірну земельну ділянку не є достатнім доказом для того, щоб вважати, що право на оренду спірної земельної ділянки у Товариства з обмеженою відповідальністю Мавекс не виникло, є припиненим або обмеженим в силу тих або інших підстав.

Крім того, як було визначено колегією суддів раніше, п. 3 договору купівлі-продажу від 30.12.2005, між Товариством з обмеженою відповідальністю Мавекс та відповідачем погоджено, що об`єкт продажу знаходиться на земельній ділянці 750 кв. м., яку передано продавцю в оренду до 24.09.2019 року Одеською міською радою за договором оренди земельної ділянки, посвідченого Криворотенко Л.І., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 24.09.2004 року, реєстр за №9965, з умовами якого покупець ознайомлений і згодний, що в свою чергу, свідчить про те, що Публічне акціонерне товариство УКРНАФТА , м.Київ стало власником нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, яка перебувала в оренді на підставі договору оренди, укладеного 24.09.2004 року.

Тобто, на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, відповідач був обізнаний про наявність орендних правовідносин, про те, що колишнім власником будівель та споруд, які придбав скаржник за договором купівлі-продажу, належним чином сплачувалась орендна плата, зокрема до 2018 року, що також не заперечується сторонами.

Відтак, зважаючи на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену вище, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що до Публічного акціонерного товариства УКРНАФТА , м. Київ перейшло право оренди земельною ділянкою площею 750 кв.м., кадастровий номер 5110137300:26:002:0011 за договором.

При цьому, щодо доводів скаржника про те, що судом першої інстанції не застосовано норми матерiального права, якi пiдлягають застосуванню (ст.58 Конституцiї України), а навпаки, застосовано закон, який не підлягає застосуванню, а саме норми ст. 120 Земельного Кодексу (у чиннiй з 10.12.2009 року редакції) та ч. 1 ст. 377 Цивільного кодексу України (у чиннiй з 10.12.2009 року редакції), що нібито є помилковим та призвело до невірного висновку, що Публічне акціонерне товариство УКРНАФТА є стороною договору оренди землi вiд 24.09.2004 року, колегія суддів зазначає таке.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (провадження № 12-143гс18, пункти 8.3-8.5) зазначила, що правові норми, які визначали долю земельної ділянки, наданої у власність чи користування, у разі відчуження розташованих на ній будівель чи споруд неодноразово змінювалися. Так, при відчуженні об`єктів нерухомого майна під час дії статті 30 Земельного кодексу України в редакції 1992 року закон передбачав автоматичний перехід права власності на земельну ділянку до набувача з необхідністю подальшого оформлення набувачем цього права.

За приписами статті 120 Земельного кодексу України в редакції від 25 жовтня 2001 року (у період з 01 січня 2002 року до 20 червня 2007 року) при відчуженні об`єкта нерухомого майна, розташованого на відповідній ділянці, до набувача могло переходити право на цю земельну ділянку. Водночас автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі чи споруди передбачала стаття 377 Цивільного кодексу України; стаття 120 ЗК України (в редакції Закону України від 27 квітня 2007 року № 997-V) знову закріпила автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі чи споруди. Поточна редакція статті 120 Земельного кодексу України (зі змінами, внесеними Законом України від 05 листопада 2009 року № 1702-VI) також передбачає автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі або споруди, і ці норми мають імперативний характер.

Отже, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, інших положеннях законодавства.

Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди superficies solo cedit (збудоване приростає до землі) має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди (зміст якого розкривається, зокрема, у статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України) особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (пункт 61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц).

Отже, відповідно до зазначених норм відповідач набув право користування земельною ділянкою, необхідною для обслуговування набутого на підставі договору купівлі-продажу майна в силу закону, що є імперативним поняттям порівняно з вимогами укладеного раніше договору оренди землі комунальної власності.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.09.2021 року у справі № 128/2949/17.

Відтак, наведеним вище спростовується твердження скаржника про помилковість висновку суду першої інстанції щодо визначення його стороною у спірному договорі оренди.

Щодо твердження скаржника про те, що останній має обов`язок по сплаті податку на майно, а не орендної плати, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі статтею 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Отже, законодавець розмежовує поняття "земельний податок" та "орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності" в залежності від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.

Таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 09.12.2021 у справі № 922/4264/20.

Відповідно до статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов`язані сплачувати за неї орендну плату. Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною першою статті 21 Закону України "Про оренду землі".

Згідно із частиною першою статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до частин першої, третьої, четвертої, дев`ятої статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Відповідно до частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості в силу приписів ст. 6, ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 630 Цивільного кодексу України визначено, що договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду, оприлюднених у встановленому порядку.

Таким чином, зважаючи на те, що спірна земельна ділянка є сформованою у 2014 році, про що свідчить Інформація Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, тобто є об`єктом цивільних прав, а судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що відповідач в силу закону став стороною спірного договору оренди - орендарем в силу імперативних норм закону, у нього виникло зобов`язання по сплаті саме орендної плати за користування такою земельною ділянкою.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача нарахованої останнім суми орендної плати за період з 01.02.2018 року по 03.11.2019 року, а також сум 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів зазначає таке.

Як вже раніше було зазначено колегією суддів, використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону (стаття 206 Земельного кодексу України).

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про оренду землі", орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Згідно із ст. 24 Закону України "Про оренду землі" орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, своєчасного внесення орендної плати.

Так, умовами спірного договору оренди землі від 24.09.2004 року, зокрема п. 4.1, 4.2, 4.3 визначено, що орендна плата сплачується орендарем у грошовій безготівковій формі у розмірі: зокрема, на період експлуатації за земельну ділянку площею 750 кв.м.: 64,67*750 = 48502 грн. 50 коп. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється відповідно до Положення про порядок розрахунку плати за користування земельними ділянками і за часткову участь у землекористуванні в м. Одесі , затвердженого рішенням Одеської ради від 29.02.2000 року та рішень Одеської міської ради №1709-ХХІІІ від 31.10.2000 року, №1061-ХХІУ від 26.03.2003 року і № 1310-ХХІУ від 11.07.2003 року, Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2000 року №783 Про проведення індексації грошової оцінки земель . Орендна плата вноситься орендарем за базовий податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця на протязі 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітнього місяця на відповідний рахунок. Орендна плата, враховуючи невиплачену, підлягає індексації відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2000 року №783 Про проведення індексації грошової оцінки земель .

При цьому, вказаним вище спірним договором, також визначено, що умови договору щодо розміру орендної плати можуть бути змінені за згодою обох сторін шляхом укладення відповідних угод, які мають бути нотаріально посвідчені та будуть невід`ємними частинами договору. Орендодавець має право вимагати збільшення орендної плати у випадку збільшення відповідно до законів України розміру земельного податку (п. 4.4 договору).

Таким чином, така істотна умова, як розмір орендної плати на момент укладення договору оренди була погоджена між сторонами, що не заперечується сторонами по справі, вказаний договір не було розірвано, припинено його дію або визнано недійсним.

Колегія суддів встановила, що позивачем, який звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом про стягнення нарахованої заборгованості з орендної плати, у позовній заяві та розрахунку, нарахована заборгованість викладена у фактичній формулі: нормативна грошова оцінка земельної ділянки, площею 0,0750 га становить 2374516 грн. 46 коп.; орендна плата за 2018 рік розрахована позивачем у розмірі 6% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки та складає 142470 грн. 99 коп.; орендна плата за 2019 рік складає 11872 грн. 58 коп. Таким чином, позивачем нараховано відповідачу заборгованості за несплачену орендну плату за період з 01.02.2018 року по 03.11.2019 року у розмірі 250115 грн. 72 коп.

У постанові від 21.12.2021 року у справі № 904/2820/18, від 16.03.2020 року у справі № 922/1658/19, Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду також зазначив, що "нормами статті 21 Закону України "Про оренду землі" визначено, що розмір орендної плати визначається у договорі, а її обчислення (для сплати) здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором. Законодавчо не передбачено автоматичної зміни розміру орендної плати за договором оренди землі з урахуванням щорічної індексації нормативної грошової оцінки. Хоча природа як індексації нормативної грошової оцінки, так і індексації орендної плати базується на індексі споживчих цін, обрахованих Державною службою статистики України, однак індексація нормативної грошової оцінки не є тотожною індексації орендної плати".

Проте, як встановлено колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, позивачем, на підтвердження своєї правової позиції, викладеної у позовній заяві щодо розрахунку розміру орендної плати, виходячи із 6% від нормативної грошової оцінки ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції не надано жодного належного та допустимого доказу, як і не надано жодної додаткової угоди до спірного договору оренди землі щодо саме такої зміни розміру орендної плати, доказів ініціювання такої угоди, внесення змін до договору оренди в судовому порядку.

Статтею 6 і 627 Цивільного кодексу України передбачено свободу договору, що полягає в тому, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Необхідно зазначити, що свобода договору передбачає не лише право сторін вільно виявляти волю на вступ у договірні відносини, але включає також можливість визначати зміст договору, у тому числі і визначати способи забезпечення договірних зобов`язань та гарантії прав сторін. Саме така свобода обмежується рамками чинних нормативних актів, звичаїв ділового обороту, а дії сторін повинні відповідати вимогам розумності, добросовісності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб`єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Частиною 4 ст. 179 Господарського кодексу України зазначено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: - вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; - примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; - типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; - договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту. Тобто Господарський кодекс України також передбачає широку свободу сторін при укладенні господарських договорів, з урахуванням того, що суб`єкти господарювання є рівними за своїм правовим статусом.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України). При цьому, законодавець передбачив, що спрямування сторін договору має презюмувати безперечне виконання договірних зобов`язань.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Таким чином, колегія суддів, з урахуванням зазначеного та того, що до договору оренди землі зміни до нього щодо розміру орендної плати не вносились навіть з урахуванням можливої законодавчої зміни граничного розміру такої плати, зазначає, що позивачем фактично, без належної правової підстави обраховано розмір заборгованості зі сплати орендної плати, ураховуючи 6% від нормативної грошової оцінки землі, у зв`язку із чим, судом першої інстанції також помилково обраховано розмір такої заборгованості, з огляду на наступне.

Орендна плата вноситься орендарем за базовий податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця на протязі 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітнього місяця на відповідний рахунок.

Колегія суддів зазначає, що розмір орендної плати за землю визначається сторонами у договорі, в тому числі, може визначатися шляхом встановлення відсоткового відношення до нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що відповідає чинному законодавству України, зокрема, приписам частини першої статті 15, статті 21 Закону України "Про оренду землі".

Статтею 30 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку. Оскільки орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, то законодавча зміна граничного розміру цієї плати може бути підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору. При цьому надсилання відповідачеві пропозицій щодо внесення змін до договору оренди є правом, а не обов`язком позивача, тому недотримання останнім вимог частини другої статті 188 ГК України щодо надсилання іншій стороні пропозицій про зміну умов договору не позбавляє його права звернутися до господарського суду з позовом про зміну умов договору. Якщо зі зміною граничного розміру орендної плати таку ж зміну до договору оренди в установленому законом порядку не внесено, то застосуванню підлягає відповідна умова договору.

Доказів того, що сторонами в добровільному або в судовому порядку було внесено зміни до спірного договору оренди землі щодо розміру орендної плати матеріали справи не містять. Водночас, обов`язковим елементом визначення розміру орендних платежів є нормативна грошова оцінка земельних ділянок (стаття 5 Закону України "Про оцінку земель").

При цьому, нормативна грошова оцінка земельних ділянок не залежить від волевиявлення сторін договору оренди землі, а є способом регулювання державою плати за користування землею. Зміна нормативної грошової оцінки земельних ділянок не може ототожнюватися як зміна розміру орендної плати, а є лише її передумовою. Невнесення сторонами договору оренди землі змін до його умов в частині, що встановлюються у законодавчому порядку, не звільняє сторін від обов`язку їх виконання, оскільки відповідно до положень статті 11 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Так, сторони в договорі передбачили пунктом 4.2, що обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється відповідно до рішень органу місцевого самоврядування.

Рішенням Одеської міської ради №1267-VI від 20.09.2011 року Про затвердження фіксованих відсотків при визначенні ставок орендної плати за земельні ділянки в м. Одесі , затверджено фіксовані відсотки при визначенні орендної плати за землі міста Одеси відповідно до технічної документації з нормативної грошової оцінки земель м. Одеси, затвердженої рішенням Одеської міської ради від 28.12.2010 року №41-VІ та встановлено перелік фіксованих відсотків при визначенні ставок орендної плати за земельні ділянки в м. Одесі, за яким автозаправні станції сплачують орендну плату у розмірі 5% від нормативної грошової оцінки земель з відповідним цільовим призначенням.

Таким чином, відповідач, який фактично орендує спірну земельну ділянку, яка належить до земель комунальної власності, і об`єктом нерухомості, що розташований на цій земельній ділянці, є автозаправна станція, останній мав сплачувати за спірний період 5% орендної плати від нормативної грошової оцінки землі. Як вже зазначалося вище, матеріали справи не містять доказів в обгрунтування вірності розрахунку позивача, виходячи з 6% від нормативної грошової оцінки земель з відповідним цільовим призначенням.

Витягом із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки м. Одеси від 06.05.2020 року №918 встановлено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки складає 2374516 грн. 46 коп.

Отже, здійснивши власний перерахунок позовних вимог, колегія суддів зазначає, що розмір орендної плати відповідача за 2018 рік мав складати 118725 грн. 83 коп., тобто 9893 грн. 82 коп. - щомісячно. При цьому, апеляційним судом встановлено, що упродовж 2017 - 2020 років коефіцієнт індексації дорівнював 1, тому розмір орендної плати за спірний період не змінювався.

Таким чином, за період, визначений позивачем, розмір орендної плати, який належало б сплатити відповідачу, становить 208429 грн. 82 коп.

Отже, з огляду на зазначені вище обставини, судова колегія зазначає про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за період з лютого 2018 року по листопад 2019 року за договором оренди у розмірі 208429 грн. 82 коп.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, 30.07.2021 року до Господарського суду Одеської області від відповідача по справі надійшла заява про застосування позовної давності (вх. №20410/21), у якій останній просив суд застосувати позовну давність до позовних вимог Одеської міської ради, м. Одеса до Публічного акціонерного товариства УКРНАФТА , м. Київ у справі №916/1960/21; у задоволенні позовних вимог Одеської міської ради, м. Одеса до Публічного акціонерного товариства УКРНАФТА , м. Київ про стягнення заборгованості відмовити у повному обсязі.

Зокрема, у вказаній вище заяві, відповідач, посилаючись на вимоги, визначені ст.257 Цивільного кодексу України, зазначив, що, виходячи зі змісту позовної заяви, позивач про ймовірне порушення його права щодо несплати з боку відповідача орендної плати дізнався в лютому 2018 року, та з 01.02.2018 року почав обліковувати таку заборгованість за відповідачем. Таким чином, на думку відповідача, строк позовної давності щодо позовних вимог Одеської міської ради, м. Одеса про стягнення заборгованості зі сплати орендної плати сплив 02.02.2021 року, у зв`язку із чим у таких вимогах судом позивачу належить відмовити.

Так, судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні з приводу застосування у спірних правовідносинах строку позовної давності зазначено, що на думку суду, Одеська міська рада, м. Одеса звернулася до суду з даним позовом про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за земельну ділянку в межах строку позовної давності.

Колегія суддів не погоджується з викладеною вище позицією суду першої інстанції з наступних підстав.

Статтею 256 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до вимог ст. 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 ст. 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом строку позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Колегія суддів зауважує, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (рішення ЄСПЛ у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; рішення ЄСПЛ у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Таким чином, для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

Порівняльний аналіз змісту термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в ст. 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Від визначення початкового моменту перебігу позовної давності залежить правильність обчислення позовної давності і захист порушеного права (постанова Верховного Суду від 13.02.2018 у справі №910/9452/17).

У той же час, позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але, враховуючи право позивача згідно з нормами частини п`ятої статті 267 Цивільного кодексу України отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску строку позовної давності, саме на позивача покладено обов`язок доведення тієї обставини, що зазначений строк було пропущено з поважних причин. Це також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести відсутність об`єктивних перешкод для своєчасного звернення позивача з вимогою про захист порушеного права.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц та від 21.08.2019 у справі №911/3681/17.

Верховний Суд неодноразово наголошував, якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права. Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив (постанови Верховного Суду від 23.02.2021 у справі №910/5349/18, від 23.02.2021 у справі №910/5349/18, від 18.05.2021 у справі №922/4571/14, від 13.10.2021 у справі №914/687/20 тощо).

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність є часовою межею подання особою позову, тобто звернення з вимогою про прийняття рішення про захист конкретного порушено права. Початок перебігу, тривалість та сплив позовної давності пов`язується з конкретною вимогою про захист окремого порушено права (постанова Верховного Суду від 13.02.2018 у справі №910/9452/17).

Верховний Суд у постанові від 28.05.2020 у справі №910/13119/17 навів правовий висновок, за яким для правильного застосування ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. За змістом наведеної норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Так, колегією суддів з матеріалів справи встановлено, та не заперечується позивачем по справі, що саме з лютого 2018 року відповідач порушує умови спірного договору оренди землі та не сплачує орендну плату, а також те, що фінансовим відділом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради розраховано суму оренди, починаючи саме з лютого 2018 року.

08.07.2021 року Одеська міська рада, м. Одеса звернулася до Господарського суду Одеської області з відповідним позовом щодо відновлення порушеного права на отримання орендної плати за оренду відповідачем комунального майна.

Отже, зважаючи на те, що спірним договором оренди не встановлено умов щодо збільшення строку позовної давності, ніж той, що визначений законом, та те, що у даній справі судом першої та апеляційної інстанцій встановлено факт порушення права та охоронюваного інтересу позивача щодо захисту комунальної власності, колегія суддів дійшла висновку, що позовну заяву позивачем подано до господарського суду лише 08.07.2021 року, тобто з пропуском строку позовної давності для вимоги про стягнення заборгованості за попередній період, з огляду на що, у даному випадку задоволенню підлягають вимоги позивача, заявлені ним лише у межах позовної давності, тобто з 08.07.2018 року по 03.11.2019 року, зважаючи на встановлений законодавством трирічний строк позовної давності. При цьому, вимоги Одеської міської ради, м. Одеса про стягнення з відповідача заборгованості за період з лютого 2018 року по червень 2018 року задоволенню не підлягають з огляду на пропуск позивачем за цими вимогами строку позовної давності для звернення до суду по захист його порушеного права.

У зв`язку із наведеним вище, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви Публічного акціонерного товариства УКРНАФТА , м. Київ про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності. При цьому, позивачем ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів переривання або зупинення строку позовної давності надано не було. Також в матеріалах справи відсутнє клопотання позивача про поновлення пропущеного строку позовної давності.

Таким чином, здійснивши власний розрахунок заборгованості відповідача по орендній платі за користування спірною земельною ділянкою в межах строку позовної давності, колегія суддів зазначає, що її розмір становить: в період з 08.07.2018 року по 31.12.2018 року - 56809 грн. 68 коп.; в період з 01.01.2019 року по 03.11.2019 року - 109491 грн. 52 коп.

Відтак, загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем по сплаті орендної плати, з урахуванням індексації - 1, складає 166 301 грн. 20 коп.

Стосовно позовних вимог Одеської міської ради, м. Одеса про стягнення 3% річних у розмірі 15620 грн. 48 коп. та інфляційних втрат у розмірі 27664 грн. 14 коп. судова колегія зазначає наступне.

Як убачається з норм ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, (ч. 1. ст. 612 ЦК України).

У ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визначено поняття штрафних санкцій за Господарським кодексом України, якими визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, неня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності. невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

При цьому, відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Тобто, 3% річних та інфляція мають компенсаційний, а не штрафний характер.

Перевіривши здійснені позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, а також висновок суду першої інстанції в цій частині, судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає про їх математичну невірність, у зв`язку із невірним визначенням розміру щомісячної орендної плати, з огляду на що, судом апеляційної інстанції здійснено власний розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, який полягає у наступному.

Розрахунок інфляційних втрат:

Зокрема, за період прострочення: 31.08.2018 - 28.02.2021 на суму заборгованості 7340.58 грн. інфляційні нарахування становлять 1350.43 грн., сума заборгованості з урахуванням індексу інфляції = 7340.58 * 1.18396713 = 8691.01 грн.

Період прострочення: 01.10.2018 - 28.02.2021 на суму заборгованості 9893.82 грн. інфляційне нарахування становить 1601.72 грн., сума заборгованості з урахуванням індексу інфляції = 9893.82 * 1.16189119 = 11495.54 грн.

Період прострочення: 31.10.2018 - 28.02.2021 на суму заборгованості 9893.82 грн., інфляційне нарахування становисть 9893.82 * 1.14246922 -9893.82 = 1409.56 грн., сума заборгованості з урахуванням індексу інфляції = 9893.82 * 1.14246922 = 11303.38 грн.

Період прострочення 01.12.2018 - 28.02.2021 на суму заборгованості 9893.82 грн., інфляційне нарахування становить 9893.82 * 1.12669548 -9893.82 = 1253.50 грн., сума заборгованості з урахуванням індексу інфляції = 9893.82 * 1.12669548 = 11147.32 грн.

Період прострочення: 31.12.2018 - 28.02.2021 на суму заборгованості 9893.82 грн., інфляційне нарахування = 9893.82 * 1.11775345 -9893.82 = 1165.03 грн., сума заборгованості з урахуванням індексу інфляції = 9893.82 * 1.11775345 = 11058.85 грн.

Період прострочення: 31.01.2019 - 28.02.2021, сума заборгованості = 9893.82 грн., інфляційне нарахування = 9893.82 * 1.10668659 -9893.82 = 1055.54 грн., сума заборгованості з урахуванням індексу інфляції = 9893.82 * 1.10668659 = 10949.36 грн.

Період прострочення: 03.03.2019 - 28.02.2021, сума заборгованості = 9893.82 грн., інфляційне нарахування = 9893.82 * 1.10118068 -9893.82 = 1001.06 грн., сума заборгованості з урахуванням індексу інфляції = 9893.82 * 1.10118068 = 10894.88 грн.

Період прострочення: 31.03.2019 - 28.02.2021, сума заборгованості = 9893.82 грн., інфляційне нарахування = 9893.82 * 1.09135846 -9893.82 = 903.88 грн., сума заборгованості з урахуванням індексу інфляції = 9893.82 * 1.09135846 = 10797.70 грн.

Період прострочення: 01.05.2019 - 28.02.2021, сума заборгованості = 9893.82 грн., інфляційне нарахування = 9893.82 * 1.08055293 -9893.82 = 796.98 грн., сума заборгованості з урахуванням індексу інфляції = 9893.82 * 1.08055293 = 10690.80 грн.

Період прострочення: 31.05.2019 - 28.02.2021., сума заборгованості = 9893.82 грн., інфляційне нарахування = 9893.82 * 1.07304164 -9893.82 = 722.66 грн., сума заборгованості з урахуванням індексу інфляції] = 9893.82 * 1.07304164 = 10616.48 грн.

Період прострочення: 01.07.2019 - 28.02.2021, сума заборгованості = 9893.82 грн., інфляційне нарахування = 9893.82 * 1.07843381 -9893.82 = 776.01 грн., сума заборгованості з урахуванням індексу інфляції = 9893.82 * 1.07843381 = 10669.83 грн.

Період прострочення: 31.07.2019 - 28.02.2021, сума заборгованості = 9893.82 грн., інфляційне нарахування = 9893.82 * 1.08494347 -9893.82 = 840.42 грн., сума заборгованості з урахуванням індексу інфляції = 9893.82 * 1.08494347 = 10734.24 грн.

Період прострочення: 31.08.2019 - 28.02.2021, сума заборгованості = 9893.82 грн., інфляційне нарахування = 9893.82 * 1.08820809 -9893.82 = 872.71 грн., сума заборгованості з урахуванням індексу інфляції] = 9893.82 * 1.08820809 = 10766.53 грн.

Період прострочення: 01.10.2019 - 28.02.2021, сума заборгованості = 9893.82 грн., інфляційне нарахування = 9893.82 * 1.08064359 -9893.82 = 797.87 грн., сума заборгованості з урахуванням індексу інфляції = 9893.82 * 1.08064359 = 10691.69 грн.

Період прострочення: 31.10.2019 - 28.02.2021, сума заборгованості = 9893.82 грн., інфляційне нарахування = 9893.82 * 1.07313166 -9893.82 = 723.55 грн., сума заборгованості з урахуванням індексу інфляції] = 9893.82 * 1.07313166 = 10617.37 грн.

Період прострочення: 01.12.2019 - 28.02.2021, сума заборгованості = 9893.82 грн., інфляційне нарахування = 9893.82 * 1.07205960 -9893.82 = 712.94 грн., сума заборгованості з урахуванням індексу інфляції = 9893.82 * 1.07205960 = 10606.76 грн.

Період прострочення: 31.12.2019 - 28.02.2021, сума заборгованості = 9893.82 грн., інфляційне нарахування = 9893.82 * 1.07420802 -9893.82 = 734.20 грн., сума заборгованості з урахуванням індексу інфляції = 9893.82 * 1.07420802 = 10628.02 грн.

Отже, інфляційні втрати, які належить стягнути з відповідача за порушення ним господарського зобов`язання за договором оренди земельної ділянки комунальної власності, за вказаний вище період становлять у загальній сумі 16718 грн. 06 коп.

Розрахунок 3% річних:

Період прострочення : 31.08.2018 - 28.02.2021.

Сума заборгованості = 7340.58 грн.

Кількість днів прострочення = 912.

Сума санкції = 7340.58*3/100/365*123 + 7340.58*3/100/365*365 + 7340.58*3/100/366*366 + 7340.58*3/100/365*58 = 549.64 грн.

Період прострочення: 01.10.2018 - 28.02.2021.

Сума заборгованості = 9893.82 грн.

Кількість днів прострочення = 881.

Сума санкції = 9893.82*3/100/365*92 + 9893.82*3/100/365*365 + 9893.82*3/100/366*366 + 9893.82*3/100/365*58 = 715.61 грн.

Період прострочення : 31.10.2018 - 28.02.2021.

Сума заборгованості = 9893.82 грн.

Кількість днів прострочення = 851.

Сума санкції = 9893.82*3/100/365*62 + 9893.82*3/100/365*365 + 9893.82*3/100/366*366 + 9893.82*3/100/365*58 = 691.21 грн.

Період прострочення: 01.12.2018 - 28.02.2021.

Сума заборгованості = 9893.82 грн.

Кількість днів прострочення = 820.

Сума санкції = 9893.82*3/100/365*31 + 9893.82*3/100/365*365 + 9893.82*3/100/366*366 + 9893.82*3/100/365*58 = 666.00 грн.

Період прострочення: 31.12.2018 - 28.02.2021.

Сума заборгованості = 9893.82 грн.

Кількість днів прострочення = 790.

Сума санкції = 9893.82*3/100/365*1 + 9893.82*3/100/365*365 + 9893.82*3/100/366*366 + 9893.82*3/100/365*58 = 641.61 грн.

Період прострочення: 31.01.2019 - 28.02.2021.

Сума заборгованості = 9893.82 грн.

Кількість днів прострочення = 759.

Сума санкції = 9893.82*3/100/365*335 + 9893.82*3/100/366*366 + 9893.82*3/100/365*58 = 616.40 грн.

Період прострочення: 03.03.2019 - 28.02.2021.

Сума заборгованості= 9893.82 грн.

Кількість днів прострочення = 728.

Сума санкції = 9893.82*3/100/365*304 + 9893.82*3/100/366*366 + 9893.82*3/100/365*58 = 591.19 грн.

Період прострочення: 31.03.2019 - 28.02.2021.

Сума заборгованості = 9893.82 грн.

Кількість днів прострочення = 700.

Сума санкції = 9893.82*3/100/365*276 + 9893.82*3/100/366*366 + 9893.82*3/100/365*58 = 568.42 грн.

Період прострочення : 01.05.2019 - 28.02.2021.

Сума заборгованості = 9893.82 грн.

Кількість днів прострочення = 669.

Сума санкції = 9893.82*3/100/365*245 + 9893.82*3/100/366*366 + 9893.82*3/100/365*58 = 543.21 грн.

Період прострочення: 31.05.2019 - 28.02.2021.

Сума заборгованості = 9893.82 грн.

Кількість днів прострочення = 639.

Сума санкції = 9893.82*3/100/365*215 + 9893.82*3/100/366*366 + 9893.82*3/100/365*58 = 518.82 грн.

Період прострочення: 01.07.2019 - 28.02.2021.

Сума заборгованості = 9893.82 грн.

Кількість днів прострочення = 608.

Сума санкції = 9893.82*3/100/365*184 + 9893.82*3/100/366*366 + 9893.82*3/100/365*58 = 493.61 грн.

Період прострочення №12: 31.07.2019 - 28.02.2021.

Сума заборгованості = 9893.82 грн.

Кількість днів прострочення = 578.

Сума санкції = 9893.82*3/100/365*154 + 9893.82*3/100/366*366 + 9893.82*3/100/365*58 = 469.21 грн.

Період прострочення : 31.08.2019 - 28.02.2021.

Сума заборгованості = 9893.82 грн.

Кількість днів прострочення = 547.

Сума санкції = 9893.82*3/100/365*123 + 9893.82*3/100/366*366 + 9893.82*3/100/365*58 = 444.00 грн.

Період прострочення: 01.10.2019 - 28.02.2021.

Сума заборгованості = 9893.82 грн.

Кількість днів прострочення = 516.

Сума санкції = 9893.82*3/100/365*92 + 9893.82*3/100/366*366 + 9893.82*3/100/365*58 = 418.79 грн.

Період прострочення: 31.10.2019 - 28.02.2021.

Сума заборгованості = 9893.82 грн.

Кількість днів прострочення = 486.

Сума санкції = 9893.82*3/100/365*62 + 9893.82*3/100/366*366 + 9893.82*3/100/365*58 = 394.40 грн.

Період прострочення : 01.12.2019 - 28.02.2021.

Сума заборгованості = 9893.82 грн.

Кількість днів прострочення = 455.

Сума санкції = 9893.82*3/100/365*31 + 9893.82*3/100/366*366 + 9893.82*3/100/365*58 = 369.19 грн.

Період прострочення: 31.12.2019 - 28.02.2021.

Сума заборгованості = 9893.82 грн.

Кількість днів прострочення = 425.

Сума 3% річних = 9893.82*3/100/365*1 + 9893.82*3/100/366*366 + 9893.82*3/100/365*58 = 344.79 грн.

Отже, загальний розмір 3% річних, який належить сплатити відповідачу за невиконання останнім своїх господарських зобов`язань за договором оренди складає 9036 грн. 10 коп.

З урахуванням зазначеного вище, колегія судів Південно-західного апеляційного господарського суду вказує, що доводи скаржника частково знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду рішення Господарського суду Одеської області від 09.11.2021 року у справі №916/1960/21, при цьому, вказане рішення місцевого господарського суду частково не відповідає вимогам норм матеріального права, у зв`язку із чим підлягає частковому скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог Одеської міської ради, м. Одеса.

За приписами ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвеція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03, від 28.10.2010 року).

Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів зауважує, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд. Однак ця стаття не закріплює будь-яких правил допустимості доказів чи правил їх оцінки, а тому такі питання регулюються передусім національним правом і належать до компетенції національних судів.

Для того, щоб судовий розгляд був справедливим, як того вимагає п. 1 ст. 6 Конвенції, суд зобов`язаний належним чином вивчити та перевірити зауваження, доводи й докази, а також неупереджено їх оцінити на предмет того, чи будуть вони застосовуватися в рішенні суду.

І хоча Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях констатує, що п. 1 ст. 6 Конвенції дійсно вимагає, щоб суди мотивували висновки в рішеннях, однак ця вимога не означає обов`язку суду надавати детальну відповідь на кожен аргумент; таке питання вирішується виключно у світлі обставин конкретної справи.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 року у справі № 918/519/17.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства УКРНАФТА м. Київ потребує часткового задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 09.11.2021 року у справі №916/1960/21 потребує часткового скасування з прийняттям нового рішення судом апеляційної інстанції про часткове задоволення позовних вимог Одеської міської ради, м. Одеса в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства УКРНАФТА , м. Київ заборгованості по сплаті орендної плати за оренду земельної ділянки комунальної власності, нарахованих судом апеляційної інстанції сум інфляційних втрат, 3% річних.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі розподіляються між сторонами пропорційно відповідно до задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 129, 255, 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства УКРНАФТА м. Київ на рішення Господарського суду Одеської області від 09.11.2021 року у справі №916/1960/21 -задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Одеської області від 09.11.2021 року у справі №916/1960/21 - скасувати частково.

Позовні вимоги Одеської міської ради, м. Одеса до Публічного акціонерного товариства УКРНАФТА м. Київ про стягнення з Публічного акціонерного товариства УКРНАФТА , м. Київ на користь Одеської міської ради, м. Одеса заборгованості з орендної платі за землю у розмірі 250 115 грн. 72 коп., інфляційних втрат у розмірі 27 664 грн. 14 коп., 3% річних у розмірі 15 620 грн. 48 коп. - задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства УКРНАФТА (04053, м. Київ, пров. Несторівський, буд.3-5, код ЄДРПОУ - 00135390) на користь Одеської міської ради (65026, м. Одеса, пл. Думська, буд.1, код ЄДРПОУ - 26597691) на рахунок: отримувач-ГУК в Одеській області/м.Одеса, код отримувача:37607526, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), Одеська міська ТТ, номер рахунку UA468999980334129812000015744, КБК- 18010600 орендна плата з юридичних осіб заборгованість з орендної платі за землю у розмірі 166 301 грн. 20 коп., інфляційні втрати у розмірі 16718 грн. 06 коп., 3% річних у розмірі 9036 грн. 10 коп., судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2880 грн. 83 коп.

Стягнути з Одеської міської ради (65026, м. Одеса, пл. Думська, буд.1, код ЄДРПОУ - 26597691) на користь Публічного акціонерного товариства УКРНАФТА (04053, м. Київ, пров. Несторівський, буд.3-5, код ЄДРПОУ - 00135390) судовий збір за подання до апеляційного суду апеляційної скарги у розмірі 2277 грн. 52 коп.

Відмовити у позовних вимогах Одеської міської ради, м. Одеса про стягнення з Публічного акціонерного товариства УКРНАФТА , м. Київ заборгованості у розмірі 83814 грн. 52 коп., інфляційних втрат у розмірі 10946 грн. 08 коп., 3% річних у розмірі 6584 грн. 38 коп.

В іншій частині рішення Господарського суду Одеської області від 09.11.2021 року у справі №916/1960/21 залишити без змін.

Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідні накази.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 24.01.2022 року.

Повний текст постанови складено 25 січня 2022 року.

Головуючий суддя Г.І. Діброва

Судді Н.М. Принцевська

А.І. Ярош