Постанова

від 19.01.2022 по справі 172/232/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

19 січня 202 2 року

м. Київ

справа № 172/232/20

провадження № 61-15063св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, третя особа - Васильківська об`єднана територіальна громада,

особа, яка подала апеляційну скаргу - керівник Синельниківської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах Васильківської селищної ради Васильківського району Дніпропетровської області (Васильківська об`єднана територіальна громада Дніпропетровської області),

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 12 липня 2021 року в складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Пищиди М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Васильківської об`єднаної територіальної громади про визнання права постійного користування земельною ділянкою в порядку спадкування за законом, в якому просив визнати за ним право постійного користування земельною ділянкою площею 50 га, що розташована на території Письменської селищної ради Васильківського району Дніпропетровської області, якій 04 червня 2008 року Відділом земельних ресурсів у Васильківському районі присвоєний кадастровий номер 12207555400:01:002:0038 (згідно з державним актом на право постійного користування).

Наразі вказаній ділянці присвоєно кадастровий номер 1220755400:01:002:0107.

Ця ділянка надана ОСОБА_2 22 січня 1997 року у постійне користування для ведення фермерського господарства на підставі розпорядження голови райдержадміністрації Васильківського району Дніпропетровської області від 19 листопада 1996 року № 463-р, про що видано державний акт на право постійного користування землею серії ДП ВС № 000018, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 143 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 19 березня 2020 року відповідача у справі замінено на Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, а Васильківську об`єднану територіальну громаду залучено до участі в справі в якості третьої особи.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Васильківський районний суд Дніпропетровської області рішенням від 31 липня 2020 року позов задовольнив.

Визнав за ОСОБА_1 право постійного користування земельною ділянкою площею 50 га, що розташована на території Письменської селищної ради Васильківського району Дніпропетровської області, якій 04 червня 2008 року Відділом земельних ресурсів у Васильківському районі присвоєно кадастровий номер 12207555400:01:002:0038 (згідно з державним актом на право постійного користування), якій наразі присвоєно кадастровий номер 1220755400:01:002:0107 та що була надана ОСОБА_2 22 січня 1997 року у постійне користування для ведення фермерського господарства на підставі розпорядження голови райдержадміністрації Васильківського району Дніпропетровської області № 463-р від 19 листопада 1996 року, про що видано державний акт на право постійного користування землею серії ДП ВС № 000018, що зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 143 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, керівник Синельниківської окружної прокуратури Дніпропетровської області подав апеляційну скаргу в інтересах держави в особі Васильківської селищної ради Васильківського району Дніпропетровської області.

Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 12 липня 2021 рокуапеляційну скаргу керівника Синельниківської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Васильківської селищної ради Васильківського району Дніпропетровської області на рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 31 липня 2020 року повернув заявнику.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що в апеляційній скарзі прокурором на виконання статті 23 Закону України Про прокуратуру не зазначено та не з`ясовано причин нездійснення суб`єктом владних повноважень відповідних повноважень щодо захисту інтересів держави, тобто, не доведені причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом.

Прокурором в апеляційній скарзі визначено орган, уповноважений державою на здійснення функцій у спірних правовідносинах, але не підтверджено нездійснення цим органом захисту інтересів держави, що, в свою чергу, відповідно до статті 131-1 Конституції України, статті 23 Закону України Про прокуратуру не відноситься до виключних випадків, які передбачають повноваження прокурора на здійснення представництва інтересів держави в суді.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2021 року Дніпропетровська обласна прокуратура подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 12 липня 2021 року, а справу направити до апеляційного суду для продовження розгляду.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 15 вересня 2021 року відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.

Підставою для відкриття касаційного провадження є абзац другий частини другої статті 389 ЦПК України.

У жовтні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що постановляючи оскаржену ухвалу апеляційний суд не врахував висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 та у постановах Верховного Суду від 02 квітня 2020 року у справі № 645/7199/18, від 19 травня 2021 року у справі № 305/1396/19, від 06 травня 2021 року у справі № 902/594/20, від 22 серпня 2018 року у справі № 807/62/16, від 16 квітня 2019 року у справі № 910/3486/18, від 21 березня 2019 року у справі № 923/213/18 (щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави, а також відсутності у прокурора обов`язку встановлювати причини нездійснення належним суб`єктом захисту інтересів держави).

Васильківська селищна рада Васильківського району Дніпропетровської області є органом уповноваженим державою на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах, а саме представляти територіальну громаду та здійснювати від її імені повноваження щодо розпорядження землями комунальної власності.

Порушення інтересів держави в особі Васильківської селищної ради Васильківського району Дніпропетровської області полягають у тому, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про визнання права постійного користування земельною ділянкою комунальної власності за особою, яка не мала права на її спадкування, порушив інтереси держави в особі органу місцевого самоврядування, оскільки фактично за рішенням суду земельна ділянка незаконно вибула з власності громади, обмеживши державу в особі уповноваженого органу у праві на спірну земельну ділянку.

Сам факт не звернення селищної ради з апеляційною скаргою з метою захисту інтересів територіальної громади вже свідчить про те, що вказаний орган самоврядування неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв`язку з чим у прокурора виникли обґрунтовані підставі для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з апеляційною скаргою.

Прокуратурою належним чином обґрунтовано наявність підстав для представництва держави в суді, а тому висновок суду апеляційної інстанції про відсутність у прокурора процесуальної дієздатності щодо подання апеляційної скарги у справі не відповідає статті 23 Закону України Про прокуратуру .

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 31 липня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено та визнано за ним в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , право постійного користування земельною ділянкою площею 50 га, яка розташована на території Письменської селищної ради Васильківського району Дніпропетровської області.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, 29 червня 2021 року керівник Синельниківської окружної прокуратури Дніпропетровської області, діючи в інтересах держави в особі Васильківської селищної ради Васильківського району Дніпропетровської області, звернувся до Дніпровського апеляційного суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що орган, який уповноважений державою на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах - Васильківська селищна рада Васильківського району Дніпропетровської області, третя особа по справі, не вживає заходів до оскарження рішення суду.

При цьому до подачі апеляційної скарги, а саме 16 червня 2021 року керівник Синельниківської окружної прокуратури Дніпропетровської області звертався до Васильківської селищної ради Васильківського району Дніпропетровської області із листом № 04/65-1036 вих-21, в якому повідомляв про намір звернутися за захистом інтересів держави у зв`язку з наявністю підстав для реалізації прокурором представницьких повноважень в інтересах держави в особі селищної ради шляхом подання прокурором апеляційної скарги на рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 31 липня 2020 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Межі розгляду справи судом

Підставою для відкриття касаційного провадження є абзац 2 частини другої статті 389 ЦПК України (порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права ).

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам ухвала апеляційного суду не відповідає.

Згідно з частинами другою, третьою статті 10 ЦПК України суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

За приписами частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження в цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільних процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Відповідно до пункту 1 частини п`ятої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції також, якщо апеляційна скарга подана особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписана, або підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено.

За пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Тлумачення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави у суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

У Рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) Конституційний Суд України висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини). Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Таким чином, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави , може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Поняття орган, уповноважений державою здійснювати відповідні повноваження визначено, як орган державної влади або орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Враховуючи наведене вище, інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також у захисті прав та свобод органів місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування у визначених законом випадках є рівними за статусом носіями державної влади як і державні органи.

Такий правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 12 жовтня 2020 року у справі № 645/5416/19 (провадження № 61-1188св20), від 28 жовтня 2020 року у справі № 132/2083/16-ц (провадження № 61-14825св19), від 09 грудня 2020 року у справі № 645/2496/18 (провадження № 61-18128св19), від 04 листопада 2021 року у справі № 760/1270/20 (провадження № 61-1414св21).

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України Про прокуратуру в редакції, чинній на час подання прокуратурою апеляційної скарги, передбачено, що на прокуратуру покладаються функції, зокрема представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III ЦПК України.

Згідно з положеннями частин третьої та четвертої статті 23 Закону України Про прокуратуру в редакції, чинній на час подання прокуратурою апеляційної скарги, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Офісу Генерального прокурора або обласної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

Представництво інтересів держави у суді у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави здійснюється прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, а у визначених законом випадках - прокурорами Офісу Генерального прокурора в порядку та на підставах, визначених Цивільним процесуальним кодексом України.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Отже, винятковими випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття інтерес держави .

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України Про прокуратуру , прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Верховний Суд України у постанові від 13 червня 2017 року у справі № п/800/490/15 (провадження № 21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи.

Частиною сьомою статті 23 Закону України Про прокуратуру передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо відкриття відповідного провадження.

Таким чином прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру , і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України Про прокуратуру передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасником процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Водночас, невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді має наслідком залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення в разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не усунуті.

Якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для залишення позову без розгляду.

Такі правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19).

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду уточнила свої висновки, зроблені в постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 та у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16 квітня 2019 року у справах № 910/3486/18 та № 925/650/18, від 17 квітня 2019 року у справі № 923/560/18, від 18 квітня 2019 року у справі № 913/299/18, від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18, у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18, вказавши, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

У справі, яка переглядається, прокурор зазначив, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про визнання права постійного користування земельною ділянкою комунальної власності за особою (позивачем у справі), яка не мала права на її спадкування, спричинив порушення інтересів держави в особі органу місцевого самоврядування - Васильківської селищної ради Васильківського району Дніпропетровської області, оскільки фактично за рішенням суду земельна ділянка незаконно вибула із власності громади, тобто суд обмежив державу у праві на спірну земельну ділянку.

Керівником Синельниківської окружної прокуратури Дніпропетровської області 16 червня 2021 року направлено лист за № 04/65-1036 вих-21 до Васильківської селищної ради Васильківського району Дніпропетровської області про намір звернутися за захистом інтересів держави, у зв`язку з наявністю підстав для реалізації прокурором представницьких повноважень в інтересах держави в особі сільської ради, шляхом внесення прокурором апеляційної скарги на рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 31 липня 2020 року.

Підставою для звернення до суду з апеляційною скаргою керівник Синельниківської окружної прокуратури Дніпропетровської області вказав на не забезпечення належного захисту інтересів держави шляхом оскарження незаконного судового рішення органами, уповноваженими державою на здійснення відповідних функцій в спірних правовідносинах, а саме Васильківською селищною радою Васильківського району Дніпропетровської області, яка брала участь у справі, як третя особа, була обізнана про спірне рішення суду.

Із справи вбачається, що Виконавчий комітет Васильківської селищної ради 18 березня 2020 року № 667 повідомив суд першої інстанції про те, що Васильківська селищна рада не може бути належним відповідачем у цій справі, оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 1220755400:01:002:0107 є власністю держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (а. с. 37).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, доданого прокурором до апеляційної скарги, відомо, що 27 травня 2020 року право власності на спірну земельну ділянку зареєстровано за Васильківською селищною радою (а. с. 141).

Із справи вбачається, що Васильківська селищна рада про перереєстрацію права власності на спірну земельну за нею суд першої інстанції (до прийнятті рішення у справі) не повідомляла, клопотань про залучення її, як відповідача не заявляла, заходів щодо оскарження рішення суду першої інстанції не вживала.

Із доданих до апеляційної скарги документів вбачається, що прокурор, у порядку статті 23 Закону України Про прокуратуру , у квітні 2021 року звертався до Васильківської селищної ради Васильківського району Дніпропетровської області із запитом щодо оскарження рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 31 липня 2020 року (а. с. 137).

У відповідь на зазначений запит повідомлено, що відповідачем у справі заходи апеляційного оскарження прийнятого судом рішення не вживались (а. с. 138).

За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційний суд наведеного вище не врахував та повернув апеляційну скаргу без належних правових підстав, що не відповідає принципу верховенства права.

Отже, зазначені в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судового рішення, передбачені частини другої статті 389 ЦПК України, є обґрунтованими та знайшли своє підтвердження під час перегляду цієї справи в касаційному порядку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 406 ЦПК України касаційніскарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

З огляду на викладене з урахуванням допущених апеляційним судом порушень норм процесуального права, що призвели до постановлення ухвали, яка не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України, наявні підстави для задоволення касаційної скарги та скасування оскарженої ухвали з направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, касаційний суд не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 400 , 406 , 411, 416 ЦПК України , Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури задовольнити.

Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 12 липня 2021 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська Судді: В. М. Ігнатенко С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк В. А. Стрільчук