Постанова

від 21.01.2022 по справі 927/670/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" січня 2022 р. Справа№ 927/670/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коробенка Г.П.

суддів: Козир Т.П.

Кравчука Г.А.

розглянувши у письмовому провадженні

апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Колісника Дмитра Сидоровича

на рішення Господарського суду Чернігівської області

від 25.08.2021 (повний текст рішення складено 25.08.2021)

у справі №927/670/21 (суддя Фесюра М.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Етнопродукт"

до фізичної особи-підприємця Колісник Дмитра Сидоровича

про стягнення 41714,36 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Етнопродукт" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до фізичної особи-підприємця Колісника Дмитра Сидоровича про стягнення 41.714,36 грн, з яких: 34.496,00 грн орендної плати, 2.917,13 грн інфляційних втрат, нарахованих за загальний період з червня 2020 р. по травень 2021 р., 811,71 грн 3% річних, нарахованих за загальний період з 16 травня 2020 р. по 22 червня 2021 р. та 3.489,52 грн пені, нарахованої за загальний період з 16.05.2020 по 22.06.2021.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором суборенди земельної ділянки б/н від 24.04.2020 щодо сплати орендної плати.

У відзиві на позов відповідач проти позову заперечував, просив у задоволенні позовної заяви відмовити, стверджуючи про відсутність заборгованості відповідача за вказаним договором щодо сплати орендної плати за використання земельної ділянки на правах суборенди; вказував, що відповідно до платіжного доручення №702 від 30.07.2020 відповідач сплатив позивачу орендну плату в загальному розмірі 330.000,00 грн - за договором, за яким заявлено до стягнення заборгованість з орендної плати у даній справі, так і за деякими іншими договорами за суборенду земельних ділянок, а отже заборгованість за вказаним договором суборенди земельної ділянки 7421489600:04:000:5526 станом на момент подання позову та розгляду справи відсутня. Оскільки заборгованість перед позивачем погашена повністю до пред`явлення позову та в межах строку визначеного пунктом 3.1. договору, відповідач вважає безпідставними і позовні вимоги щодо стягнення пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат; при цьому, відповідач вказував, що при нарахуванні пені позивач не дотримався вимог, встановлених ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахувавши пеню за період з 16.05.2020 по 22.06.2021.

У відповіді на відзив позивач заперечував проти доводів відповідача щодо здійснення оплати за спірним договором, вказуючи, що 24.04.2020 між ТОВ "Етнопродукт" та ФОП Колісником Д.С. було укладено 66 договорів суборенди земельної ділянки на загальну суму 1.914.741,36 грн; відповідачем частково виконано зобов`язання щодо сплати за оренду земельної ділянки за іншими договорами суборенди, але за договором суборенди земельної ділянки за кадастровим номером 7421489600:04:000:5526 наявна заборгованість, що підтверджується актом звірки розрахунків, в якому зазначено, за якими саме договорами було здійснено оплату відповідачем; у платіжному дорученні №702 від 30.07.2020 зазначено лише посилання на договір суборенди земельної ділянки від 24.04.2020.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 25.08.2021 у справі №927/670/21 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з фізичної особи-підприємця Колісника Дмитра Сидоровича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Етнопродукт" 34.496,00 грн боргу, 811,71 грн 3% річних, 2.917,13 грн інфляційних нарахувань, 2.154,44 грн пені, 2.197,32 грн витрат по сплаті судового збору та 5.000,00 грн витрат на правничу допомогу адвоката. У решті позову відмовлено. Враховуючи малозначність справи, а також те, що судові засідання у справі не проводились, відтак, безпосереднє представництво інтересів позивача у Господарському суді Чернігівської області адвокатом не здійснювалось, виходячи із критерію реальності адвокатських витрат (їх необхідності), а також критерію розумності, місцевий господарський суд дійшов висновку зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката які підлягають відшкодуванню позивачу відповідачем до 5000,00 грн.

Суд першої інстанції виходив з встановлених обставин стосовно неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань з оплати орендної плати за договором суборенди земельної ділянки б/н від 24.04.2020 в розмірі 34.496,00 грн. Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, місцевим господарським судом встановлено, що при здійсненні розрахунку позивачем не дотримано приписів ч. 6 статті 232 ГК України щодо обмеження нарахування пені шестимісячним строком з дня прострочення виконання зобов`язання. Так, за перерахунком суду розмір суми пені, яка підлягає стягненню становить 2154,44 грн. Перевіривши здійснений позивачем розрахунок сум 3% річних та інфляційних втрат та періодів їх нарахування, суд встановив, що періоди нарахування визначені позивачем правильно, сума 3% річних та інфляційних втрат розрахована правильно.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, фізична особа-підприємець Колісник Дмитро Сидорович звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення від 25.08.2021 у справі №927/670/21 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також порушення судом норм матеріального та процесуального права. В апеляційній скарзі скаржником викладено обставини, на яких ґрунтуються заперечення на позов, аналогічні тим, які викладено у відзиві на позовну заяву. При цьому, скаржник стверджував про помилковість висновків місцевого господарського суду щодо доведеності наявності заборгованості відповідача в сумі 34496 грн за договором суборенди земельної ділянки 7421489600:04:000:5526 та відповідно обґрунтованості позовних вимог; вказував, що судом безпідставно не враховано доказ сплати орендної плати, а саме: платіжне доручення №702 від 30.07.2020 про сплату орендної плати в загальному розмірі 330.000 грн, в тому числі 34496,00 грн з урахуванням ПДВ - орендної плати за договором суборенди земельної ділянки 7421489600:04:000:5526. Також, на думку відповідача, судом не правильно застосовано положення ст. 534 Цивільного кодексу України, п.1.30, 1.35 ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", п.1.7, 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, посилаючись на те, що мотиви та підстави, зазначені в ній щодо скасування рішення суду, є безпідставними та необґрунтованими, а судове рішення ухвалено у відповідності до вимог чинного законодавства.

Також позивач просив визнати причини пропуску, встановленого строку для подання відзиву, поважними та поновити відповідний строк, посилаючись на завантаженість та короткий термін, наданий судом на підготовку відзиву.

Колегія суддів вважає наявними підстави для поновлення строку на подання відзиву, оскільки причини, наведені позивачем, є поважними.

Відповідно до частини десятої статті 270 ГПК України розгляд апеляційної скарги здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині розподілу судових витрат на правничу допомогу, понесених позивачем, виходячи з наступного.

24.04.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Етнопродукт", як орендарем, та фізичною особою-підприємцем Колісником Дмитром Сидоровичем, як суборендарем, було укладено договір суборенди земельної ділянки (далі за текстом - договір), відповідно до пунктів 1.1 - 1.4 якого орендар зобов`язується за плату передати суборендарю земельну ділянку у строкове платне користування без зміни цільового призначення, а суборендар зобов`язується прийняти і використовувати земельну ділянку відповідно до умов цього договору та вимог земельного законодавства. Земельна ділянка, що передається в суборенду, знаходиться у користуванні орендаря у відповідності до договору оренди від 14.09.19 між орендарем і орендодавцем ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (надалі - договір оренди), у якому передбачено право суборенди (п.24). Земельна ділянка розташована за межами села Хрипівка, Городнянського району, Чернігівської області. Загальна площа земельної ділянки складає 6,16 га, у тому числі ріллі - 6,16 га, кадастровий номер земельної ділянки 7421489600:04:000:5526.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що земельна ділянка передається в суборенду до 30.11.2020 з дати підписання даного договору. Договір суборенди підлягає державній реєстрації.

Згідно із п. 3.1 договору суборендар сплачує орендарю орендну плату у розмірі 5600,00 грн., включно з ПДВ за 1 гектар земельної ділянки за весь період чинності договору. До 15.05.2020 - 10 % від загальної суми договору; до 15.07.2020 - 40 % від загальної суми договору. Решту коштів, а саме 50%, суборендар сплачує орендарю не пізніше, ніж у третій день збирання врожаю з земельної ділянки, але не пізніше 15.11.2020.

У відповідності до пунктів 4.1, 5.1 договору підписанням цього договору сторони підтверджують факт передачі земельної ділянки в суборенду. Після закінчення строку дії цього договору земельна ділянка вважається повернутою орендарю.

Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 30.11.2020 (п. 11.1 договору).

20.05.2020 договір зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, що підтверджується витягом із відповідного Державного реєстру.

Як зазначає позивач, суборендар (відповідач) своїх зобов`язань щодо сплати орендної плати за землю за договором не виконав, у зв`язку з чим відповідно до п. 3.1 договору за останнім утворилась заборгованість з суборендної плати, а саме: з 16.05.2020 - на суму 3449,60 грн (10 % від загальної суми договору); з 16.07.2020 - на суму 13798,40 грн. (40 % від загальної суми договору); з 16.11.2020 - 17248,00 грн. (решта суми - 50 %).

30.11.2020 ТОВ "Етнопродукт" виставлено ФОП Колісника Д.С. рахунок на оплату №93 на суму 34496,00 грн, у якому зазначено: суборенда земельної ділянки 7421489600:04:000:5526; площа 6,16 га.

31.12.2020 ТОВ "Етнопродукт" складено податкову накладну №28 від 31.12.2020, яка була прийнята та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних 25.02.2021.

Предметом позову у даній справі є стягнення заборгованості за договором суборенди земельної ділянки б/н від 24.04.2020 (кадастровий номер земельної ділянки 7421489600:04:000:5526) у розмірі 34.496,00 грн, 2.917,13 грн інфляційних втрат, нарахованих за загальний період з червня 2020 р. по травень 2021 р., 811,71 грн 3% річних, нарахованих за загальний період з 16 травня 2020 р. по 22 червня 2021 р. та 3.489,52 грн пені, нарахованої за загальний період з 16.05.2020 по 22.06.2021.

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

У відповідності до статей 626, 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Договір вважається укладеним, якщо сторони досягли згоди щодо усіх умов договору та є обов`язковим до виконання.

Укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором оренди (найму) земельної ділянки.

Відповідно до ч. 1 ст. 792 Цивільного кодексу України за договором оренди (найму) земельної ділянки одна сторона (наймодавець) зобов`язується передати другій стороні (наймачу) земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України).

Частиною 1 статті 792 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Частина 1 ст. 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" ч. 1 ст. 96 Земельного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 761, ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України право передання майна у найм має власник речі, або особа, якій належать майнові права. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Статтею 774 Цивільного кодексу України встановлено, що передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 93 Земельного кодексу України, ст. 1 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно частини 1-3 та 5 ст. 8 Закону України "Про оренду землі" орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця (крім випадків, визначених законом). Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду. Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому. Строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі. Право суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статті 173 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 193 Господарського кодексу України та статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як встановлено вище, позивачем передано відповідачу в суборенду земельну ділянку 7421489600:04:000:5526, площа 6,16, за оренду якої відповідач відповідно до п. 3.1 договору повинен сплачувати орендну плату у розмірі 5600,00 грн з ПДВ, за 1 гектар земельної ділянки за весь період чинності договору, а саме: до 15.05.2020 - 10 % від загальної суми; до 15.07.2020 - 40 % від загальної суми договору; решту коштів, а саме 50% не пізніше, ніж у третій день збирання врожаю з земельної ділянки, але не пізніше 15.11.2020.

Як стверджує позивач, відповідачем не виконано свого обов`язку зі сплати орендної плати, внаслідок чого утворилась заборгованість на суму 34.496,00 грн, при цьому з 16.05.2020 заборгованість становить 3449,60 грн (10 % від загальної суми договору); з 16.07.2020 - 13798,40 грн. (40 % від загальної суми договору); з 16.11.2020 - 17248,00 грн. (решта суми - 50 %).

Відповідач на підтвердження своїх заперечень щодо існування у нього заборгованості перед позивачем надав суду першої інстанції копію платіжного доручення №702 від 30.07.2020 на суму 330.000 грн з призначенням платежу "за суборенду земельної ділянки згідно договору від 24.04.2020".

Оцінюючи надане відповідачем платіжне доручення №702 від 30.07.2020 як доказ у справі, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке.

Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, відповідальність суб`єктів переказу, а також загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами визначено Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні".

Згідно з п. 1.30 ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.

Відповідно до п. 1.35 статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" розрахунковий документ - документ на переказ коштів, що використовується для ініціювання переказу з рахунка платника на рахунок отримувача.

Пунктом 1.7. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22 (далі - Інструкція), передбачено, що кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 12 цієї Інструкції.

За вимогами п. 3.7. вказаної Інструкції реквізит: "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення: "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Отже, право визначати призначення платежу в платіжних документах та повноту інформації згідно вказаних норм належить виключно платнику (відповідачу у даній справі).

Поряд з цим, необхідно зауважити, що у випадку, коли в графі платіжного доручення "призначення платежу" відсутні посилання на період, дату, номер договору, згідно якого здійснюється платіж, тощо, такий період має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів. Якщо відповідні застереження у договорі відсутні, то у разі наявності заборгованості платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку: починаючи з тієї, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення.

Наведений вище алгоритм розподілу коштів врегульований ст. 534 Цивільного кодексу України, яка визначає правила виконання грошового зобов`язання, якщо наявна сума грошей є меншою за суму боргу, і вимоги кредитора в повному обсязі не можуть бути задоволені.

У такому випадку вимоги кредитора погашаються у встановленій черговості:

1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання;

2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;

3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Інший порядок погашення вимог кредитора може бути встановлений договором. Сторони можуть передбачити, наприклад, першочергове погашення основної суми боргу або інші правила тощо.

Можливість застосування положень ст. 534 Цивільного кодексу України безпосередньо залежить від змісту реквізиту "призначення платежу" платіжного доручення, згідно з яким боржник здійснював платіж кредиторові на виконання грошового зобов`язання. Це означає, що якщо платник (боржник) здійснює переказ коштів, чітко зазначаючи призначення платежу - погашення основного боргу (оплата товару, робіт, послуг), черговість, встановлена ст. 534 цього Кодексу, застосовуватися не може.

Розподіл коштів може здійснюватися кредитором відповідно до ст. 534 Цивільного кодексу України у випадку, коли стягнення заборгованості здійснюється в порядку виконавчого провадження, або платіж буде отримано без реквізиту "Призначення платежу" чи як загальна підстава - на виконання договору або погашення кредиторської заборгованості тощо. Відповідний порядок наведено у п. 3.8. Інструкції та п. 1.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, згідно з якими отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платник чітко визначив призначення платежу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.12.2019 у справі №911/2630/18.

Як зазначає позивач та не заперечує відповідач, крім договору, за яким відповідачу надано в суборенду земельну ділянку за кадастровим номером 7421489600:04:000:5526, стягнення заборгованості за яким є предметом позову у даній справі, між сторонами було укладено ще 65 аналогічних договорів суборенди земельних ділянок від тієї ж дати (24.04.2020), але з різними кадастровими номерами земельних ділянок.

Разом з тим, як вбачається з платіжного доручення №702 від 30.07.2020, на яке посилається відповідач в якості доказу сплати заборгованості за договором у даній справі, у "призначенні платежу" не конкретизовано, за користування якою саме земельною ділянкою (кадастровий номер) сплачуються кошти.

В якості доказів, підтверджуючих заборгованість відповідача саме за договором, за яким відповідачу надано в суборенду земельну ділянку за кадастровим номером 7421489600:04:000:5526, позивач додав до відповіді на відзив акт звіряння взаємних розрахунків за договором суборенди земельної ділянки за кадастровим номером 7421489600:04:000:5526 за період квітень 2020 року - червень 2021 року, та акт звіряння взаємних розрахунків між позивачем та відповідачем за квітень 2020 року - червень 2021 року за 66 договорами суборенди, у якому міститься перелік всіх укладених між сторонами договорів суборенди б/н від 24.04.2020 та в якому відображені відомості про здійснення оплати орендної плати з зазначенням номера та дати відповідних платіжних доручень (платіжне доручення №610 від 15.05.2020, №310 від 15.05.2020, №702 від 30.07.2020, №750 від 07.10.2020, №762 від 12.10.2020, №775 від 19.10.2020, №779 від 26.10.2020); при цьому, позивачем самостійно розподілено платежі в рахунок оплати за іншими договорами в календарній черговості погашення зобов`язання з оплати; так, сплачені відповідачем грошові кошти за платіжним дорученням №702 від 30.07.2020 у розмірі 4484,15 грн позивачем зараховано в якості оплати за договором суборенди земельної ділянки за кадастровим номером 7421410000:05:000:3456; 35394,24 грн - в якості оплати за договором суборенди земельної ділянки 7421410000:05:000:3466; 39854,64 грн - в якості оплати за договором суборенди земельної ділянки 7421410000:05:000:3700; 37549,68 грн - в якості оплати за договором суборенди земельної ділянки 7421410000:05:000:0133; 34328,00 грн - в якості оплати за договором суборенди земельної ділянки 7421410000:05:000:0098; 33475,68 грн - в якості оплати за договором суборенди земельної ділянки 7421410000:05:000:0034; 24674,16 грн - в якості оплати за договором суборенди земельної ділянки 7421410000:05:000:0160; 26837,44 грн - в якості оплати за договором суборенди земельної ділянки 7421410000:05:000:0173; 31855,60 грн - в якості оплати за договором суборенди земельної ділянки 7421410000:05:000:0175; 17658,48 грн - в якості оплати за договором суборенди земельної ділянки 7421410000:05:000:1090; 27201,44 грн - в якості оплати за договором суборенди земельної ділянки 7421410000:05:000:0174, 16686,48 грн - в якості оплати за договором суборенди земельної ділянки 7421410000:05:000:0176).

Вказані акти відповідачем не підписані, проте відповідачем не надано суду обґрунтовних заперечень щодо визначеної позивачем черговості зарахування оплати за договорами, визначеними у акті звіряння взаємних розрахунків між позивачем та відповідачем за квітень 2020 року - червень 2021 року за 66 договорами суборенди від 24.04.2020, мотивованих заперечень щодо підпису наданих позивачем актів звіряння, тощо.

Враховуючи викладене, оскільки право визначати призначення платежу в платіжних документах згідно вказаних норм належить виключно платнику, а обраний платником спосіб зазначення у платіжному дорученні не давав змоги позивачу ідентифікувати конкретний договір з укладених сторонами 66-ти від 24.04.2020, за який здійснювався платіж, оскільки в ньому не зазначено ні первісного орендодавця, ні кадастровий номер земельної ділянки, ні площі такої ділянки, колегія суддів вважає, що оплата за договором, за яким відповідачу надано в суборенду земельну ділянку за кадастровим номером 7421489600:04:000:5526, скоріше не була здійснена відповідачем (не мала місце), аніж була, тобто з точки зору процесуальної вірогідності доказів позивачем правомірно враховано оплату за платіжним дорученням №702 від 30.07.2020, на яке посилається відповідач, за іншими договорами суборенди від 24.04.2020, що відображено в акті звіряння розрахунків.

Отже, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів виконання ним грошових зобов`язань за договором, за яким відповідачу надано в суборенду земельну ділянку за кадастровим номером 7421489600:04:000:5526, які підтверджують здійснення ним оплати орендної плати, а також доказів, які підтверджують неможливість здійснення ним своєчасної оплати, а тому дії відповідача щодо несвоєчасної сплати коштів за суборенду земельної ділянки за кадастровим номером 7421489600:04:000: 5526 є порушенням умов договору та норм чинного законодавства.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає доведеними та обґрунтованими позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 34496,00 грн заборгованості за суборенду земельної ділянки згідно договору, за яким відповідачу надано в суборенду земельну ділянку за кадастровим номером 7421489600:04:000:5526.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором, або законом, у тому числі сплата неустойки (штрафу, пені) та відшкодування збитків.

Так, позивачем за прострочення здійснення оплати орендних платежів у позові заявлені до стягнення із відповідача 2.917,13 грн інфляційних втрат, нарахованих за загальний період з червня 2020 р. по травень 2021 р., 811,71 грн 3% річних, нарахованих за загальний період з 16 травня 2020 р. по 22 червня 2021 р. та 3.489,52 грн пені, нарахованої за загальний період з 16.05.2020 по 22.06.2021.

Статтями 546, 549 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яка сплачується у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 3 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому співвідношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Сторони спору в п. 9.2. Договору узгодили, що у разі прострочення сплати орендної плати суборендарем відповідно до пункту 3.1., останній зобов`язаний сплатити орендарю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої вчасно суми за кожен день прострочення платежу.

За приписами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегією суддів встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов`язку зі сплати орендної плати не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Перевіривши наведений позивачем у позовній заяві розрахунок пені, колегією суддів встановлено, що такий розрахунок не відповідає вимогам ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України (нарахування пені на визначені позивачем згідно договору суми оплат здійснено більше, ніж за 6 місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано).

Так, за розрахунком суду апеляційної інстанції, загальний розмір суми пені, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 2154,44 грн (пеня розрахована за період прострочення з 16.05.2020 по 16.11.2020 на суму заборгованості 3449,60 грн, за період прострочення з 16.07.2020 по 16.01.2021 на суму заборгованості 13798,40 грн, за період прострочення з 16.11.2020 по 16.05.2021 на суму заборгованості 17248,00 грн).

У частині стягнення 1335,08 грн (3489,52 грн - 2154,44 грн) пені позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Колегія суддів вважає, що розрахунок заявлених позивачем до стягнення пені та інфляційних втрат є арифметично вірним, відповідає вимогам чинного законодавства та положенням договору, а тому, з урахуванням факту порушення відповідачем грошового зобов`язання, позовні вимоги про стягнення з відповідача 2.917,13 грн інфляційних втрат, нарахованих за загальний період з червня 2020 р. по травень 2021 р., 811,71 грн 3% річних, нарахованих за загальний період з 16 травня 2020 р. по 22 червня 2021 р., є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального права.

Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, скарга задоволенню не підлягає.

Колегія суддів погоджується із здійсненим судом першої інстанції розподілом судових витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви.

Щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем під час розгляду справи в місцевому господарському суді, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке.

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу наведеної норми законодавства слідує, що витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

За приписами ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Колегією суддів встановлено, що позивач у позовній заяві навів попередній орієнтований розрахунок суми витрат на правову допомогу у розмірі 10.000,00 грн, а у подальшому під час розгляду справи судом першої інстанції надав детальний перелік виконаних адвокатом робіт на суму 11.000,00 грн.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу позивач надав суду першої інстанції копії договору про надання правової допомоги №01-03-2021/ю1 від 01.03.2021 та додатку №1 до нього, Детального переліку робіт, виконаних адвокатом АО "Яр.Вал" Юрченком О.А. за договором про надання правової допомоги №01-03-2021/ю1 від 01.03.2021 щодо представництва інтересів ТОВ "Етнопродукт" у справі №927/670/21 по стягненню заборгованості з ФОП Колісника Д.С. за договором суборенди земельної ділянки на суму 11.000,00 грн, ордеру серії КС №841317 від 31.05.2021 на представництво інтересів ТОВ "Етнопродукт" у Господарському суді Чернігівської області та Північному апеляційному господарському суді.

Згідно договору про надання правової допомоги №01-03-2021/ю1 від 01.03.2021 (далі за текстом - договір від 01.03.2021), укладеного між АО "Яр.Вал" (виконавець) та ТОВ "Етнопродукт" (замовник), в порядку і на умовах, визначених даним договором, виконавець приймає на себе функції забезпечення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги замовнику в судах загальної юрисдикції України всіх інстанцій, у відносинах з правоохоронними та іншими державними органами, а також перед фізичними і юридичними особами щодо будь-яких питань, пов`язаних зі стягненням з ФОП Колісника Д.С. заборгованості на користь замовника.

У п. 6.1. Договору від 01.03.2021 сторони досягли згоди, що вартість наданих робіт (послуг) за цим договором та порядок її оплати визначається на підставі додаткової угоди (Додатку).

Враховуючи вид, обсяг та специфіку ситуації та юридичних справ, що стосуються замовника та потребують вирішення, а також обсяг і складність юридичних (правових) послуг, що надаються замовнику, вартість таких послуг за даним договором визначається відповідно до додатку №1, який є невід`ємною частиною цього договору (пункт 6.3. Договору від 01.03.2021).

Оплата фактично виконаних виконавцем робіт (послуг) свідчить про їх прийняття замовником (пункт 6.7. Договору від 01.03.2021).

У додатку №1 до договору про надання правової допомоги №01-03-2021/ю1 від 01.03.2021 сторони домовились, що вартість години роботи адвокатів АО "Яр.Вал", що пов`язана з виконанням основної правової роботи за договором становить 1.000,00 грн; вартість години роботи адвокатів АО "Яр.Вал", що пов`язана з виконанням технічної роботи (ксерокопіювання документів, формування матеріалів, підшивка, нумерація тощо) становить 500,00 грн; вартість години роботи адвокатів АО "Яр.Вал" у вихідні дні, у нічний та неробочий час (з 19.00 год. до 08.00 год.) розраховується за подвійним розміром встановленого тарифу (в залежності від виконаної роботи); вартість години роботи адвокатів АО "Яр.Вал", витраченої на логістику та/чи очікування судового засідання або іншої слідчої дії, або у разі скасування засідання чи іншої слідчої дії, визначається в розмірі 50% до визначеного тарифу за годину роботи, що пов`язана з виконанням основної правової роботи за договором.

Грошова сума гонорару (винагороди), що визначена за умовами цього додатку №1 до Договору, за фактично виконані роботи перераховується замовником на рахунок виконавця (або сплачується виконавцю в готівковій формі) не пізніше 5 банківських днів з моменту підписання сторонами акту виконаних робіт.

Адвокатом АО "Яр.Вал" Юркевичем О.А. надано суду детальний перелік виконаних робіт на суму 11.000,00 грн, у відповідності до якого станом на 26.07.2021 адвокат витратив 11 годин, що відповідно до умов договору коштує 11.000,00 грн. (3 години на ознайомлення з документами, наданими ТОВ "Етнопродукт", що підтверджують заборгованість ФОП Колісника Д.С.; 2 години на аналіз норм чинного законодавства та судової практики; 4 години на підготовку позовної заяви, розрахунку суми позову та надсилання позову; 2 години на аналіз відзиву ФОП Колісника Д.С., підготовку та направлення відповіді на відзив).

Водночас, колегія суддів зазначає, що адвокатом АО "Яр.Вал" Юркевичем О.А. не надано суду доказів прийняття роботи адвоката замовником, а саме акту приймання замовником виконаних виконавцем робіт (послуг) на вказану суму, у той час, як детальний перелік виконаних робіт підписаний лише зі сторони адвоката, а отже суду не надано доказів узгодження позивачем суми наданих адвокатом послуг.

Не надано позивачем суду й доказів оплати фактично виконаних адвокатом робіт (послуг) на підтвердження прийняття їх замовником згідно п.6.7. Договору від 01.03.2021.

Таким чином, оскільки заявлені позивачем до стягнення з відповідача витрати на правничу допомогу документально не підтверджені, відсутні підстави для їх покладення на відповідача у справі.

Відповідно до ч.1 ст.277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 25.08.2021 у справі №927/670/21 підлягає скасуванню в частині розподілу витрат на правничу допомогу адвоката, понесених позивачем, з прийняттям в цій частині нового рішення, яким відмовити у задоволенні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Етнопродукт" про стягнення витрат на правничу допомогу адвоката; в іншій частині рішення суду залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладається судом на скаржника.

Керуючись ст. ст. 129, 240, 267-270, 273, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Колісника Дмитра Сидоровича залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 25.08.2021 у справі №927/670/21 скасувати в частині розподілу витрат на правничу допомогу адвоката, понесених позивачем.

Прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Етнопродукт" про стягнення витрат на правничу допомогу адвоката.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Доручити суду першої інстанції видати відповідний наказ з зазначенням необхідних реквізитів.

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на скаржника.

Матеріали справи №927/670/21 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Г.П. Коробенко

Судді Т.П. Козир

Г.А. Кравчук