Рішення

від 25.08.2021 по справі 927/670/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Іменем України

РІШЕННЯ

25 серпня 2021 року м. Чернігівсправа № 927/670/21 Господарський суд Чернігівської області у складі головуючого судді Фесюри М.В., розглянувши матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Етнопродукт", код ЄДРПОУ 03798553, пр. Миру, 233, м. Чернігів, 14007, е-mail: or@ethnoproduct.com, (електронна адреса представника е-mail: oleksandryurchenko1@gmail.com)

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Колісник Дмитра Сидоровича, АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1

про стягнення 41 714,36 грн

без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання)

Обставини справи.

Заявлено позов про стягнення 41 714,36 грн заборгованості, з яких 34 496,00 грн орендної плати, 2917,13 грн - інфляційне збільшення, 811,71 грн - 3% річних та 3489,52 грн пені.

Вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору суборенди земельної ділянки від 24.04.20.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.06.21 справа №927/670/21 передана на розгляд судді Фесюрі М.В.

Ухвалою суду від 30.06.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, встановлено строки подання відзиву на позов, відповіді на відзив, заперечення тощо.

Ухвала про відкриття провадження у справі від 30.06.2021, направлена на адресу відповідача, отримана 16.07.2021, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке міститься в матеріалах справи.

02.08.2021, у встановлений судом строк, від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позов 68/А від 30.07.2021.

У поданому відзиві відповідач заперечує проти заявлених позивачем вимог, наполягає, що станом на момент пред`явлення даного позову до суду, заборгованість відповідача за вказаним договором щодо сплати орендної плати за використання вказаної земельної ділянки на правах суборенди, відсутня. Відповідно до платіжного доручення №702 від 30.07.2020 відповідач сплатив позивачу орендну плату в загальному розмірі 330 000,00 грн по вказаному договору, так і по деяких інших договорах за суборенду земельних ділянок сільськогосподарського призначення, а отже заборгованість за вказаним договором станом на момент подання та розгляду справи відсутня.

Договір припинив свою дію в зв`язку із закінченням строків на який його було укладено та не був продовжений Сторонами.

В матеріалах справи, на думку відповідача, відсутні належні докази існування заборгованості відповідача перед позивачем.

Оскільки заборгованість перед позивачем погашена повністю до пред`явлення позову та в межах строку визначеного пунктом 3.1. Договору, відповідач вважає безпідставними і позовні вимоги в щодо стягнення пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат та звертає увагу суду, що у випадку нарахування пені, позивач порушив та не дотримався вимог встановлених ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахувавши пеню за період з 16.05.2020 (субота) р. по 22.06.2021, тобто за період в кількості 402 календарних дні, в той час, як ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (184 календарних дні).

Щодо витрат вказаних Позивачем на оплату надання професійної правничої допомоги, яка визначена Позивачем в розмірі 10 000,00 грн.

Відповідач не погоджується повністю з вказаною вимогою та сумою оскільки: по-перше, враховуючи, що заборгованість за суборенду була відсутня, означене виключає задоволення позову та вимог щодо стягнення витрат на правничу допомогу. По-друге, позивач не надає до позову такий опис робіт (наданих послуг), розмір витрат на послуги адвоката в розмірі 10 000,00 грн. є не співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), оскільки зазначений позов та розрахунки до нього є не складним для кваліфікованого адвоката, математичні розрахунки здійснювались адвокатом за допомогою калькулятора ІПС Ліга-Закон (тобто, автоматизовано тільки з введенням у вказану програму дат та сум), адвокат при складені даного позову мав об`єктивно оцінювати, що суд може врахувати положення п.1 ч. 5 ст. 12 ГПК України та визначити вказану справу як малозначну (що в даному випадку і відбулось) 1 відповідно призначити розгляд справи без участі Сторін, тобто необхідність участі в судовому засіданні представника (адвоката) виключається і відповідно ця послуга не може оплачуватись, або бути складовою в сумі витрат на правничу допомогу.

Зазначене заперечення, щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу відповідач вважає одночасно клопотанням про відмову позивачу в задоволенні і вимог позивача про стягнення на його користь витрат на правничу допомогу.

Окрім того, відповідач, з метою захисту та відновлення своїх, порушених прав, ведення позовної роботи, складення процесуальних документів і представництва інтересів в Господарських судах, звернувся за отриманням правничої допомоги адвоката, а тому, підсумовуючи просить суд відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю Етнопродукт в задоволенні позовних вимог повністю та стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати, а саме витрати на професійну правничу допомогу адвокатського бюро (адвоката) в розмірі 3000 грн.

Клопотання з доданими документами прийнято судом та долучено до матеріалів справи.

05.08.2021 від позивача на адресу суду надійшла відповідь від 04.08.2021 на відзив у якому позивач заперечує щодо твердження відповідача щодо здійснення оплати за спірним договором, оскільки 24.04.2020 між ТОВ Етнопродукт та ФОП Колісником Д.С. було укладено 66 договорів суборенди земельної ділянки на загальну суму 1 914 741,36 грн. Відповідачем частково виконано зобов`язання щодо сплати за оренду земельної ділянки за іншими договорами суборенди, але не за Договором суборенди земельної ділянки за кадастровим номером 7421489600:04:000:5526, що підтверджується актом звірки розрахунків, в якому зазначено, за якими саме договорами було здійснено оплату відповідачем.

У платіжному дорученні №702 від 30.07.20 зазначено лише посилання на договір суборенди земельної ділянки від 24.04.2020, але в призначенні платежу не вказано, ні кадастровий номер ділянки (7421489600:04:000:5526), ні фізична особа, яка здала в оренду цю земельну ділянку, ні навіть правильна сума за оренду земельної ділянки.

Ці факти доводять, що Відповідачем не виконано зобов`язання щодо сплати за оренду земельної ділянки за кадастровим номером 7421489600:04:000:5526.

Позивач вважає, що відповідач у своєму відзиві не спростовує законні вимоги, доводи та докази, які зазначені у позовній заяві, а тому просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. До відповіді надано перелік робіт, виконаних адвокатами позивача. Відповідь на відзив разом із доданими документами прийнято судом та долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ч. 5, 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін від відповідача до суду не надходило.

Відтак, розгляд даної справи здійснюється судом без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) сторін в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, що передбачено ч.13 ст.8 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі ст.248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі, зокрема, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив:

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

24.04.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю Етнопродукт (орендар, позивач) та фізичною особою-підприємцем Колісником Дмитром Сидоровичем (суборендар, відповідач) було укладено договір суборенди земельної ділянки (далі-договір)

Відповідно до п. 1.1-1.4 договору орендар зобов`язується за плату передати суборендарю земельну ділянку у строкове платне користування без зміни цільового призначення, а суборендар зобов`язується прийняти і використовувати земельну ділянку відповідно до умов цього договору та вимог земельного законодавства. Земельна ділянка, що передається в суборенду, знаходиться у користуванні орендаря у відповідності до договору оренди від 14.09.19 між орендарем і орендодавцем ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (надалі - договір оренди), у якому передбачено право суборенди (п.24). Земельна ділянка розташована за межами села Хрипівка, Городнянського району, Чернігівської області. Загальна площа земельної ділянки складає 6,16 га, у тому числі ріллі - 6,16 га, кадастровий номер земельної ділянки 7421489600:04:000:5526.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що земельна ділянка передається в суборенду до 30.11.2020 з дати підписання даного договору. Договір суборенди підлягає державній реєстрації.

Згідно із п. 3.1 договору суборендар сплачує орендарю орендну плату у розмірі 5600,00 грн., включно з ПДВ за 1 гектар земельної ділянки за весь період чинності договору. До 15.05.2020 - 10 % від загальної суми договору; до 15.07.2020 - 40 % від загальної суми договору. Решту коштів, а саме 50%, суборендар сплачує орендарю не пізніше, ніж у третій день збирання врожаю з земельної ділянки, але не пізніше 15.11.2020.

У відповідності до п. 4.1, 5.1 договору підписанням цього договору сторони підтверджують факт передачі земельної ділянки в суборенду. Після закінчення строку дії цього договору земельна ділянка вважається повернутою орендарю.

Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 30.11.2020 (п. 11.1 договору).

20.05.2020 договір зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, що підтверджується витягом із відповідного Державного реєстру.

Як зазначає позивач, суборендар (відповідач) своїх зобов`язань щодо сплати орендної плати за землю за спірним договору не виконав, у зв`язку з чим відповідно до п. 3.1 договору за останнім утворилась заборгованість з суборендної плати, а саме: з 16.05.2020 - на суму 3449,60 грн (10 % від загальної суми договору); з 16.07.2020 - на суму 13798,40 грн. (40 % від загальної суми договору); з 16.11.2020 - 17248,00 грн. (решта суми - 50 %).

30.11.2020 ТОВ Етнопродукт виставлено ФОП Колісника Д.С. рахунок на оплату №93 на суму 34496,00 грн., у якому зазначено: суборенда земельної ділянки 7421489600:04:000:5526; площа 6,16 га.

31.12.2020 ТОВ Етнопродукт складено податкову накладну №28 від 31.12.2020, яка була прийнята та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних 25.02.2021.

Заборгованість з суборендної плати, заявлена позивачем до стягнення з відповідача за даним позовом складає 34 496,00 грн.

Відповідно до п. 9.2 договору, у разі прострочення сплати орендної плати суборендарем відповідно до п. 3.1, останній зобов`язаний сплатити орендарю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої вчасно суми за кожен день прострочення платежу.

З посиланням на п.9.2 договору позивачем за період прострочення плати суборендних платежів з 16.05.2020 по 18.06.2021 нараховано пеню на суму 2568,71 грн.

На підставі положень ст. 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 3% річних за період прострочення плати суборендних платежів з 16.05.2020 по 22.06.2021 на суму 811,71 грн. та інфляційних нарахувань за період з 16.05.2020 по 22.06.2021 на суму 2917,13 грн.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 ст. 792 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 93 Земельного кодексу України, ст. 1 Закону України Про оренду землі право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно частини 1-3 та 5 ст. 8 Закону України Про оренду землі орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця (крім випадків, визначених законом). Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду. Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому. Строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі. Право суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як встановлено судом, позивачем передано відповідачу в суборенду земельну ділянку 7421489600:04:000:5526, площа 6,16, за оренду якої відповідач відповідно до п. 3.1 договору повинен сплачувати орендну плату у розмірі 5600,00 грн з ПДВ, за 1 гектар земельної ділянки за весь період чинності договору, а саме: до 15.05.2020 - 10 % від загальної суми; до 15.07.2020 - 40 % від загальної суми договору; решту коштів, а саме 50% не пізніше, ніж у третій день збирання врожаю з земельної ділянки, але не пізніше 15.11.2020.

За доводами позивача відповідачем не виконано свого обов`язку зі сплати орендної плати, внаслідок чого утворилась заборгованість на суму 34496,00 грн.

Відповідач заперечує існування заборгованості, у підтвердження чого надав копію платіжного доручення №702 від 30.07.2020 на суму 330 000,00 грн. з призначенням платежу за суборенду земельної ділянки згідно договору від 24.04.2020 .

Суд, дослідивши подану відповідачем копію платіжного доручення №702 від 30.07.2020 на суму 330 000,00 грн з призначенням платежу за суборенду земельної ділянки згідно договору від 24.04.2020 , суд зазначає таке.

Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює відповідальність суб`єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами визначено законом Про платіжні системи та переказ коштів в Україні .

Згідно з п. 1.30 ст. 1 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні платіжне доручення -розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.

Відповідно до п. 1.35 ст. 1 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні розрахунковий документ - документ на переказ коштів, що використовується для ініціювання переказу з рахунка платника на рахунок отримувача.

Відповідно до п. 1.7. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22 кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 12 цієї Інструкції.

Згідно з п. 3.8. вказаної Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті реквізит: Призначення платежу платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення: Призначення платежу . Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Отже, право визначати призначення платежу в платіжних документах згідно вказаних норм належить виключно платнику.

З приводу наведеного слід також зауважити, що у випадку, коли в графі платіжного доручення призначення платежу відсутні посилання на період, дату, номер договору, згідно якого здійснюється платіж, тощо, такий період має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів. Якщо відповідні застереження у договорі відсутні, то у разі наявності заборгованості платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку: починаючи з тієї, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення.

Наведений вище алгоритм розподілу коштів врегульований в статті 534 Цивільного кодексу України, яка визначає правила виконання грошового зобов`язання, якщо наявна сума грошей є меншою за суму боргу, і вимоги кредитора в повному обсязі не можуть бути задоволені. У такому випадку вимоги кредитора погашаються у встановленій черговості: - у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання. В даному випадку мова йдеться про судові витрати, витрати на сплату держмита та інших обов`язкових платежів, витрати на юридичну допомогу тощо. Такі витрати мають бути підтверджені кредитором (наприклад, підлягатиме стягненню за рішенням суду тощо); - у другу чергу підлягають сплаті проценти та неустойка, в разі їх нарахування на підставі договору або закону; - і лише в третю чергу сплачується основна сума боргу. Інший порядок погашення вимог кредитора може бути встановлений договором. Сторони можуть передбачити, наприклад, першочергове погашення основної суми боргу або інші правила тощо. Можливість застосування положень статті 534 Цивільного кодексу України безпосередньо залежить від змісту реквізиту призначення платежу платіжного доручення, згідно з яким боржник здійснював платіж кредиторові на виконання грошового зобов`язання. Це означає, що якщо платник (боржник) здійснює переказ коштів, чітко зазначаючи призначення платежу - погашення основного боргу (оплата товару, робіт, послуг), черговість, встановлена статтею 534 цього Кодексу застосовуватися не може.

Розподіл коштів може здійснюватися кредитором відповідно до статті 534 Цивільного кодексу України у випадку, коли стягнення заборгованості здійснюється в порядку виконавчого провадження, або платіж буде отримано без реквізиту Призначення платежу чи як загальна підстава - на виконання договору або погашення кредиторської заборгованості тощо. Відповідний порядок наведено у пункті 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку Україні від 21.01.2004 № 22 та пункті 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, згідно з якими отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платник чітко визначив призначення платежу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.12.2019 у справі № 911/2630/18.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч.1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч.1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (стаття 79 Господарського процесуального кодексу України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Такі висновки Верховного Суду містяться у постановах від 29.10.2020 у справі 905/1630/19, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.

З урахуванням наведеної вище сутності принципу змагальності саме на Фізична особа-підприємець Колісник Дмитро Сидорович, як відповідач, який стверджує обставину належного виконання обов`язку із здійснення оплати за договором, мав довести зазначене належними та допустимими доказами.

Стандарт доказування вірогідність доказів , на відміну від достатності доказів , підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

В якості доказів, підтверджуючих заборгованість відповідача саме за спірним договором, позивач додав до відповіді на відзив акти звіряння за договором суборенди земельної ділянки Колісник Д.С. за період квітень 2020 - червень 2021, та загальний акт звіряння взаємних розрахунків між позивачем та відповідачем за квітень 2020 - червень 2021 за 66 договорами суборенди. Вказані акти відповідачем не підписано, однак у вказаних актах міститься перелік всіх договорів суборенди, у тому числі договорів із відповідачем б/н від 24.04.2020 та сумою в 330 000,00 грн, вказаною відповідачем у платіжному дорученні №702 від 30.07.2020, яка самостійно розподілена позивачем в рахунок оплати по іншим договорам в календарній черговості погашення зобов`язання з оплати.

На противагу наведеному, відповідачем не надано суду заперечень щодо визначення позивачем черговості зарахування оплати по договорам, визначених у актах, виписки з банківського рахунку, платіжних доручень про перерахування коштів за іншими договорами від 24.04.2020, мотивованих заперечень щодо підпису наданих позивачем актів звіряння тощо.

З огляду на те, що право визначати призначення платежу в платіжних документах згідно вказаних норм належить виключно платнику, а обраний платником спосіб зазначення у платіжному дорученні не дає змоги позивачу ідентифікувати конкретний договір, за який здійснюється платіж, оскільки в ньому не зазначено ні первісного орендодавця, ні кадастровий номер земельної ділянки, а ні площі такої ділянки, тощо суд приходить до висновку, що оплата за спірним договором, скоріше не була здійснена відповідачем (не мала місце), аніж була, тобто з точки зору процесуальної вірогідності доказів позивачем правомірно враховано оплату за платіжним дорученням, на яке посилається відповідач по іншим договорам суборенди від 24.04.2020, що відображено в акті звіряння розрахунків.

Таким чином, суд вважає доведеними та обґрунтованими позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 34 496,00 грн заборгованості за суборенду земельної ділянки.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором, або законом, у тому числі сплата неустойки (штрафу, пені) та відшкодування збитків.

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та річні не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Посилаючись на положення ст. 625 Цивільного кодексу України, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 811,71 грн та 2917,13 грн інфляційних нарахувань за період з 16.05.2020 по 22.06.2021, які підлягають задоволенню в межах заявлених позовних вимог

Статтями 546, 549 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною 2 ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов`язання.

Згідно зі ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яка сплачується у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 4 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому співвідношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 9.2 договору у разі прострочення сплати орендної плати суборендарем відповідно до п. 3.1, останній зобов`язаний сплатити орендарю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої вчасно суми за кожен день прострочення платежу.

З посиланням на п.9.2 договору позивачем за період прострочення плати суборендних платежів з 16.05.2020 по 22.06.2021 нараховано пеню у розмірі 3489,52 грн.

Наведений позивачем у позовній заяві розрахунок пені не відповідає вищенаведеним вимогам чинного законодавства, а саме ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, а тому позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню частково, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2154,44 грн пені, в стягненні решти пені суд відмовляє.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно із статтею 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин першої та другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постанові від 17.12.2019 у справі № 910/16827/17.

При визначенні суми відшкодування суд має враховувати критерій реальності витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерій розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи компенсувати судові витрати на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі Двойних проти України (п.80), від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна та інші проти України (пп.34- 36), від 23.01.2014 у справі East/West Alliance Limited проти України , від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України (п.95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. Також при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

В доданому до позовної заяви опису робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом міститься перелік виконаних адвокатом робіт на що було витрачено 11 годин.

Враховуючи малозначність справи, а також те, що судові засідання у справі не проводились, відтак, безпосереднє представництво інтересів позивача у Господарському суді Чернігівської області адвокатом не здійснювалось, виходячи із критерію реальності адвокатських витрат (їх необхідності), а також критерію розумності, суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката які підлягають відшкодуванню позивачу відповідачем до 5000,00 грн.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі Серявін та інші проти України вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Решта доводів сторін, у тому числі викладених у відзиві на позов, відповіді на відзив тощо ретельно досліджені судом, і наведених вище висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 42, 73-80, 86, 126, 129, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2.Стягнути з Фізичної особи-підприємця Колісника Дмитра Сидоровича, ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Етнопродукт (пр. Миру, 233, м. Чернігів, 14007, код ЄДРПОУ 03798553) 34496,00 грн боргу, 811,71 грн 3% річних, 2917,13 грн інфляційних нарахувань, 2154,44 грн пені, 2197,32 грн судового збору та 5000,00 грн витрат на правничу допомогу адвоката.

3.У решті позову відмовити.

4.Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в строк і в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду у строки визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складений та підписаний 25.08.2021

Суддя М.В. Фесюра

Веб адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/