Постанова

від 19.01.2022 по справі 910/3493/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" січня 2022 р. Справа№ 910/3493/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іоннікової І.А.

суддів: Тарасенко К.В.

Разіної Т.І.

за участю секретаря судового засідання Кузьменко А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Житлово - будівельного кооперативу "Арсеналець - 30"

на рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2021 (повний текст складено 17.09.2021)

у справі №910/3493/21 (суддя Мандриченко О.В.)

за позовом Житлово - будівельного кооперативу "Арсеналець - 30"

до фізичної особи-підприємця Глєбова Олександра Львовича

про стягнення 9283,05 грн та зобов`язання звільнити приміщення,

ВСТАНОВИВ:

Житлово - будівельний кооператив "Арсеналець - 30" звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до фізичної особи-підприємця Глєбова Олександра Львовича про стягнення 9283,05 грн заборгованості та зобов`язання відповідача припинити користування та звільнити нежитлове приміщення (колясочна), розташоване на першому поверсі будинку 19 по вул. Милославській в м. Києві та нежитлове приміщення (колясочна), розташоване на першому поверсі будинку 21 по вул. Милославській в м. Києві.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.09.2021 позов задоволено частково. Вирішено стягнути з фізичної особи-підприємця Глєбова Олександра Львовича на користь Житлово - будівельного кооперативу "Арсеналець - 30" 9283,05 грн заборгованості, 2270,00 грн судового збору та 4250,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що сума заборгованості, яка складає 9283,05 грн, підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, тому в цій частині позовних вимог місцевий господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Відмовляючи у решті позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження одностороннього розірвання договору про встановлення сервітуту з 01.02.2021, а отже, вказаний договір є чинним, а тому у суду першої інстанції відсутні правові підстави для зобов`язання відповідача припинити користування та звільнити нежитлові приміщення (колясочна), розташоване на першому поверсі будинку 19 по вул. Милославській в м. Києві та нежитлове приміщення (колясочна), розташоване на першому поверсі будинку 21 по вул. Милославській в м. Києві.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Житлово - будівельного кооператив "Арсеналець - 30" звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2021 у справі №910/3493/21 в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про припинення користування та звільнення нежитлових приміщень, та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовну вимоги про зобов`язання звільнити приміщення.

Разом з цим, скаржником до апеляційної скарги додано наступні документи:

- клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, в якому скаржник просив поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2021 у справі №910/3493/21, оскільки копія повного тексту оскаржуваного рішення була отримана представником позивача 24.09.2021, про що є наявна відмітка у матеріалах справи;

- клопотання про поновлення строку на подання доказу, відповідно до якого скаржник просить поновити йому строк на подання доказу та прийняти і врахувати при розгляді апеляційної скарги доказ, а саме, лист відповідача від 10.08.2021 стосовно пропозиції укладення договору оренди.

Короткий зміст апеляційної скарги та узагальнення її доводів

В обґрунтування наведеної позиції, викладеної у апеляційній скарзі позивач зазначає, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення в частині відмови у задоволені позовної вимоги про припинення користування та звільнення приміщень неправильно застосовано норми матеріального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги позивача зводяться до того, що висновок місцевого господарського суду про недоведеність факту отримання відповідачем повідомлення позивача про дострокове одностороннє розірвання договору від 01.01.2019 не відповідає обставинам справи, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, відповідач отримав повідомлення позивача про дострокове одностороннє розірвання договору та прийняв таке розірвання шляхом припинення оплати за спірні нежитлові приміщення.

Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу та узагальнення його доводів

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить суд апеляційної інстанції рішення місцевого господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення посилаючись на те, що мотиви та підстави, зазначені в ній щодо скасування судового рішення є безпідставними та необґрунтованими, а рішення суду першої інстанції прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до протоколу передачі судової справи апеляційну скаргу Житлово - будівельного кооперативу "Арсеналець - 30" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2021 у справі №910/3493/21 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Іоннікова І.А., судді: Тарасенко К.В., Разіна Т.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.11.2021 апеляційну скаргу Житлово - будівельного кооперативу "Арсеналець - 30" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2021 у справі №910/3493/21 залишено без руху, надавши скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги, зазначених у її мотивувальній частині.

29.11.2021 до Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої долучено докази направлення апеляційної скарги на адресу відповідача та оригінал платіжного доручення про сплату судового збору у розмірі 3405,00 грн.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2021 поновлено Житлово - будівельного кооперативу "Арсеналець - 30" строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2021 у справі №910/3493/21. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Житлово - будівельного кооперативу "Арсеналець - 30" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2021 у справі №910/3493/21. Зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2021 у справі №910/3493/21 до винесення Північним апеляційним господарським судом судового акту за результатами розгляду апеляційної скарги; розгляд апеляційної скарги призначено на 19.01.2022.

29.12.2021 від відповідача до суду апеляційної інстанції надійшли письмові заперечення проти долучення позивачем доказів на стадії апеляційного оскарження.

В судове засідання, яке відбулося 19.01.2022 з`явилися представники позивача, відповідача та відповідач.

Представник позивача підтримав долучено до апеляційної скарги, клопотання про поновлення строку на подання доказу - листа відповідача від 10.08.2021. В обґрунтування вказаного вище клопотання, представник позивача зазначив, що письмовий доказ - лист відповідача від 10.08.2021 не був поданий у встановлений строк з поважних причин, оскільки отримання даного листа позивачем відбулося після звершення підготовчого провадження в суді першої інстанції.

Відповідно до ч. 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши клопотання позивача про поновлення строку на подання доказу - листа відповідача від 10.08.2021, заслухавши думку учасників по справі з цього приводу, судова колегія дійшла висновку про відмову у задоволення вищезгаданого клопотання позивача, виходячи з того, що місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного судового рішення вказаний доказ не оцінювався.

У судовому засіданні учасники по справі підтримали свою правову позицію щодо апеляційної скарги.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників по справі, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

01.01.2019 між Житлово-будівельним кооперативом "Арсеналець-30" (кооператив, позивач) та фізичною особою - підприємцем Глєбовим Олександром Львовичем (користувач, відповідач) був укладений договір про встановлення сервітуту (надалі - договір), за умовами п. 1.1. якого кооператив надає користувачу право обмеженого платного строкового користування спільним майном багатоквартирних будинків кооператива (сервітуту) на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п. 2.1. договору, сервітут був встановлений щодо нежитлового приміщення ("колясочна"), розташованого на першому поверсі будинку 19 по вул. Милославській в м. Києві, та нежитлового приміщення ("колясочна"), розташованого на першому поверсі будинку 21 по вул. Милославській в м. Києві.

Згідно п. 2.3. договору, за користування сервітутом відповідач вносить плату в розмірі та в порядку, визначеному п.п. 3.1.-3.4. цього договору.

В силу вимог п. 3.1. договору відповідач вносить позивачу плату в розмірі 2700 гривень на місяць.

За правилами п. 3.2. договору плата вноситься на банківський рахунок позивача щомісячно не пізніше 20 числа поточного місяця.

Загальний розмір щомісячної плати може бути змінено за письмовою домовленістю сторін (п. 3.3. договору).

Пункт 4.1.4. договору передбачає обов`язок відповідача вносити на розрахунковий рахунок позивача плату за користування сервітутом, виходячи із розрахунку, вказаного в пункті 3.1. договору не пізніше 20 числа поточного місяця.

Відповідно до п. 8.1. та 8.2. договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2020, а в частині грошових зобов`язань між сторонами - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. В разі відсутності претензій сторін одна до одної, за один місяць до закінчення терміну дії договору, чинний договір вважається пролонгованим на тих самих умовах на термін 1 (один) рік.

01.02.2020 позивач та відповідач уклали додаткову угоду №1 до договору, якою внесли зміни до п. 3.1. договору, збільшивши розмір щомісячної оплати до 3500 грн.

В подальшому, 12.03.2020 сторони уклали додаткову угоду №2 до договору, якою відповідача було звільнено від оплати за період з 12.03.2020 - по 22.05.2020.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилався на те, що відповідачем систематично порушувалися умови договору щодо внесення оплати за користування майном, внаслідок чого у останнього утворилася заборгованість в розмірі 9283,05 грн та на підставі п. 7.1.1. договору, позивачем листом було повідомлено відповідача про дострокове одностороннє розірвання договору з 01.02.2021.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.09.2021 позов задоволено частково. Вирішено стягнути з фізичної особи-підприємця Глєбова Олександра Львовича на користь Житлово - будівельного кооперативу "Арсеналець - 30" 9283,05 грн заборгованості, 2270,00 грн судового збору та 4250,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

В силу вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Таким чином, предметом розгляду в апеляційній інстанції є законність відмови суду першої інстанції в задоволенні позовної вимоги про припинення користування та звільнення нежитлових приміщень.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, вивчивши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню з наступних підстав.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів не погоджується з висновками місцевого господарського суду, зважаючи на наступне.

При укладені договору, відповідно ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу вимог ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до приписів до ч.ч. 1, 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

За правилами ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Пунктом першим частини першої статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Статтею 782 Цивільного кодексу України визначено, що наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Пунктом 7.1.1. договору сторони передбачили, що у разі порушення користувачем вимог п.п. 3.1, 3.2 цього договору кооператив має право в односторонньому порядку достроково розірвати цей договір, попередивши про це користувача за 30 календарних днів.

Суд першої інстанції, відмовляючи у позовних вимог в частині припинення користування та звільнення нежитлових приміщень, зазначив про те, що при дослідженні в якості доказів направлення листа позивача № 114-л від 21.12.2020 (яким останній повідомив відповідача про одностороннє розірвання договору, у зв`язку з систематичними порушеннями умов сервітуту), зокрема, з копії повідомлення про вручення поштового відправлення та копії фіскального чеку оператора зв`язку АТ "Укрпошта " не можливо встановити та ідентифікувати саме який документ був відправлений позивачем на адресу відповідача.

Колегія суддів з даним висновку суду першої інстанції не погоджується, виходячи з того, що місцевий господарський суд залишаючи поза увагою наявні в матеріалах справи наступні докази, а саме, вимогу позивача про припинення користування та повністю звільнення відповідачем спірних нежитлових приміщень, яка була вручена останньому 14.02.2021, що підтверджується описом вкладення, фіскальним чеком, накладною оператора зв`язку АТ "Укрпошта" за трек-номером 02064000359110 та роздруківкою із сайту АТ "Укрпошта" (арк. справи 51 - 53), обмежився лише посиланням на наявність листа позивача, датованого 21.12.2020 за №114-л.

При цьому, судова колегія враховує внесені зміни до Господарського процесуального кодексу України, якими змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів" на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Визначення поняття доказів, вимоги щодо доказів, властивостей доказів та порядку їх оцінки урегульовано у главі 5 "Докази та доказування" Господарського процесуального кодексу України.

За змістом ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, який, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") звернув увагу, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосований Європейським суд з прав людини у рішенні від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 21.10.2011 у справі "Дія-97" проти України" зазначив, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й до національних судів.

Таким чином, саме суд має забезпечити право особи на справедливий суд (справедливу судову процедуру).

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Колегія суддів акцентує увагу на тому, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Крім того, судова колегія зауважує на тому, що принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення ЄСПЛ від 27.10.1993 у справі "DOMBO BEHEERB.V. v. THE NETHERLANDS").

Враховуючи наведене вище, суд першої інстанції не врахував та не здійснив належного дослідження у сукупності наявних в матеріалах справи доводів та заперечень сторін, а також доказів, наданих на їх підтвердження з урахуванням правил та критеріїв оцінки доказів визначених Господарським процесуальним кодексом України.

Висновок суду першої інстанції, про наявність у матеріалах справи лише одного доказу, з якого не можливо встановити та ідентифікувати саме який документ був відправлений позивачем на адресу відповідача щодо односторонього розірвання позивачем договору, у зв`язку з систематичними порушеннями відповідачем умов договору щодо орендної плати за користування нежитловими приміщеннями, зроблено за неналежного дослідження інших наявних у матеріалах справи доказів.

Таким чином, враховуючи систематичне порушення відповідачем своїх зобов`язань за договором більше трьох місяців щодо внесення оплати за користування майном, та з урахуванням того, що на момент апеляційного розгляду справи заборгованість відповідачем не була погашеною, про що відповідач у судовому засіданні не заперечував, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість позовних вимог про припинення користування та звільнення нежитлових приміщень.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам позивача та не здійснив аналіз вище наведених положень чинного законодавства, внаслідок чого припустився помилкового висновку про безпідставність позовних вимог позивача в частині припинення користування та звільнення нежитлових приміщень.

За встановлених апеляційним судом обставин справи рішення місцевого господарського суду, яке прийняте при невідповідності висновків суду обставинам справи, призвело до порушення норм матеріального права, внаслідок чого підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову.

Наведені в апеляційній скарзі доводи є документально обґрунтованими та такими, що неналежним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді даної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у рішенні суду, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: не з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Висновки за результатами апеляційної скарги

За викладених обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального права, крім того не з`ясував обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені у оскаржуваному судовому рішенні, не відповідають обставинам справи, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову.

У зв`язку із задоволенням апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Житлово - будівельного кооперативу "Арсеналець - 30" задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2021 у справі №910/3493/21 скасувати в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про припинення користування та звільнення нежитлових приміщень.

Прийняти нове рішення, яким задовольнити дану позовну вимогу.

Зобов`язати фізичну особу-підприємця Глєбова Олександра Львовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) припинити користуватися та звільнити нежитлове приміщення ("колясочна"), розташоване на першому поверсі будинку 19 по вул. Милославській в м. Києві, та нежитлове приміщення ("колясочна"), розташоване на першому поверсі будинку 21 по вул. Милославській в м. Києві.

Стягнути з фізичної особи-підприємця Глєбова Олександра Львовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Житлово - будівельного кооперативу "Арсеналець - 30" (02232, місто Київ, вулиця Мирославська, будинок 17; код ЄДРПОУ 22884471) витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 2270,00 грн (дві тисячі двісті сімдесят грн 00 коп.), витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3405,00 грн (три тисячі чотириста п`ять грн 00 коп.).

Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

Матеріали справи №910/3493/21 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 24.01.2022.

Головуючий суддя І.А. Іоннікова

Судді К.В. Тарасенко

Т.І. Разіна