Постанова

від 25.01.2022 по справі 496/3698/20

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/3099/22

Номер справи місцевого суду: 496/3698/20

Головуючий у першій інстанції Пендюра Л.О.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.01.2022 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.,

суддів: Громіка Р.Д., Дришлюка І.А.,

переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Чумаченко Святослава Олександровича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 08 квітня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трирічного віку, -

в с т а н о в и в:

14 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трирічного віку, в якому просить стягувати з відповідача аліменти на її користь на її утримання, як колишньої дружини, з якою проживає дитина в розмірі 1/4 частки з усіх видів його заробітку (доходу) щомісяця, починаючи з дня подання позовної заяви до суду і до досягнення сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трьох років.

Свої вимоги мотивує тим, що від шлюбу вона з відповідачем мають малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом з нею та знаходиться на її утриманні. Їх сину лікарем поставлено діагноз затримка головного мозку , адже у сина наявні розлади аутистичного спектру, у зв`язку з чим він потребує лікування на що нею витрачаються значні кошти. Станом на теперішній час вона не працює, знаходиться у декретній відпустці і потребує матеріальної допомоги.

Посилаючись на те, що відповідач ОСОБА_2 аліменти нікому не сплачує, не має на утриманні непрацездатних батьків, має заробіток з консультування у мережі інтернет, крім цього має у приватній власності автомобіль, постійно подорожує та харчується у ресторанах і кафе, а отже має можливість надавати їй матеріальну допомогу, у зв`язку з чим позивачка звернулася до суду із вказаною позовною заявою та просить суд стягнути з відповідача аліменти на її утримання.

Адвокат Кульчицький Олександр Сергійовича в інтересах відповідача ОСОБА_2 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позову відмовити повністю та стягнути з позивачки на користь відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 3 500 грн., посилаючись на те, що для виникнення аліментних зобов`язань у відповідача на утримання колишньої дружини повинна бути наявна така юридична складова, як можливість відповідача надавати матеріальну допомогу іншому з подружжя. Позивачка не надала суду доказів того, що відповідач має можливість надавати їй матеріальну допомогу у вигляді аліментів. В матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач має постійні доходи чи будь-які матеріальні активи які можуть стати джерелами виплати аліментів на її утримання. Відповідач офіційно не працевлаштований, має мінливий дохід, працює на тимчасових роботах. Твердження позивачки у позовній заяві, що відповідач нікому не сплачує аліменти не відповідає дійсності, адже останній сплачує аліменти за рішенням суду на її користь на утримання їх малолітнього сина Оскара у розмірі 3 000 грн. на місяць. Також на утриманні відповідача знаходиться його мати, яка є пенсіонеркою та отримує незначну пенсію, якої не вистачає на її утримання. Посилання позивачки на те, що у власності відповідача є транспортний засіб не підтверджується нею, оскільки вказаний транспортний засіб був придбаний за рахунок його батьків, проте надати відповідні докази цьому він не має можливості. Враховуючи те, що у відповідача відсутні постійні доходи, він має на утриманні мати пенсійного віку, а також те, що він сплачує аліменти на утримання малолітнього сина, розмір яких у період з березня 2020 року по січень 2021 року склав 33 015 грн. 24 коп., а тому додаткове стягнення з нього аліментів на утримання позивачки поставить його у скрутне матеріальне становище, у зв`язку з чим в задоволенні позову просить відмовити повністю та стягнути з позивачки на його користь витрати на правничу допомогу у розмірі 3 500 грн. за наданим суду розрахунком (а.с. 63-85).

Адвокат Чумаченко Святослав Олександрович в інтересах позивачки ОСОБА_1 подав до суду відповідь на відзив на позов, в якій зазначив, що позивачка станом на теперішній час займається виключно доглядом за дитиною, здоров`я дитини бажає бути кращим, а відтак позивачка не має можливості працювати, оскільки залишати сина на тривалий час без догляду не може. Цінного майна та заощаджень позивачка не має і стягнення аліментів на її утримання є єдиним шляхом отримання коштів для свого утримання. Відповідач офіційно ніде не працевлаштований, однак має заробіток, який отримує шляхом проведення різноманітних тренінгів та консультацій у мережі інтернет (ресурси Youtube та Instagram ), позивачка в такому роді заробітку відповідача впевнена, адже він надавав такі консультації ще за час їх спільного проживання та перебування у шлюбі. Відповідач рекламував свої послуги на сторінках у соціальних мережах, проте з початком судового процесу про стягнення з нього аліментів будь-які згадки про його послуги зі своїх сторінок у соціальних мережах видалив. Відповідач веде активний спосіб життя, подорожує, що дає підстави вважати, що в нього є на це фінансова можливість, вказане може підтвердитися виписками по картковим рахункам відповідача. Також відповідач має у власності цінне майно, а саме: 1/3 частку земельної ділянки, площею 1.2456 га, кадастровий номер 3222280800:03:004:0014, розташованої за адресою: Київська область, Кагарлицький район, Бендюгівська сільська рада та автомобіль марки Mitsubishi Grandis , 2005 року випуску. Також щодо того, що відповідач сплачує аліменти на утримання їх малолітнього сина у розмірі 3 000 грн. на місяць є фактом того, що у нього є фінанси. Наголос представника відповідача про те, що у відповідача на утриманні знаходиться матір, яка є пенсіонеркою є сумнівним доводом неможливості сплачувати аліменти на утримання позивачки, адже у відповідача є рідна сестра, а обов`язок утримувати та допомагати батькам не є одноособовим. Крім цього, відповідачем не надано доказів того, що його мати є непрацездатною та має поганий майновий стан. У зв`язку з викладеним представник позивачки на задоволенні позову наполягає (а.с. 90-92).

Адвокат Кульчицький Олександр Сергійовича в інтересах відповідача ОСОБА_2 подав до суду заперечення на відповідь на відзив, в якому зазначив, що посилання позивачки на те, що відповідач має заробіток шляхом проведення тренінгів та консультацій в мережі Інтернет ґрунтуються виключно на її припущеннях, будь-яких доказів на підтвердження вказаного доходу відповідача нею суду не надано. Також позивачка безпідставно вказує на те, що відповідач подорожує та веде активний спосіб життя, що не відповідає дійсності. Також зазначає, що ст. 83 СК України, визначає таку підставу для припинення права на утримання одного з подружжя, як перебування в шлюбних відносинах нетривалий час. Оскільки шлюб між сторонами було укладено у 2017 році, а розірвано в 2021 році, що становить нетривалий час, а тому дана обставина свідчить про те, що право позивачки на утримання відповідачем втрачається нею. Представник відповідача вказує, що стягнення додаткових аліментів з відповідача на утримання позивачки можливе лише у випадку наявності можливості відповідача надавати таку матеріальну допомогу, проте позивачка будь-яких доказів на підтвердження отримання відповідачем достатніх доходів для сплати аліментів суду не надала. Відповідач добровільно на постійній основі сплачує аліменти на користь позивачки на утримання їх малолітнього сина у період з березня 2020 року по сьогоднішній день, проте всупереч цьому позивачка звернулася до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів з відповідача повторно, у зв`язку з чим судом було видано судовий наказ та стягнуто з відповідача аліменти на утримання дитину вдруге, а отже він вважає, що позивачка бажає збагатитися за рахунок відповідача. З приводу того, що матір пенсійного віку може утримувати також сестра відповідача, його представник зазначає, що остання теж не має належного матеріального забезпечення, відповідно до чого не здатна утримувати матір пенсійного віку, про що відповідач надав довідку про доходи матері та сестри (а.с. 110-113).

Позивачка ОСОБА_3 та її представник, адвокат Чумаченко С.О., у судове засідання не з`явилися, проте від представника позивачки надійшла до суду заява, в якій він вказав, що просить розглянути справу за наявними матеріалами у його відсутність та відсутність позивачки.

Відповідач ОСОБА_5 та його представник, адвокат Кульчицький О.С., у судове засідання також не з`явилися.

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 08 квітня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трирічного віку відмовлено.

В апеляційній скарзі адвокат Чумаченко Святослав Олександрович в інтересах позивачки ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Вказані особливості встановлюються у ст. 369 ЦПК України, а саме відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 274 ЦПК України , в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.

Згідно із частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. В такому випадку судове засідання не проводиться.

Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлене 25 січня 2022 року.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав.

У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

За загальними правилами статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

У частині 1 статті 75 СК України зазначено, що дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного.

У частинах 2, 4, 6 статті 84 СК України визначено, що дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років. Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має і в разі розірвання шлюбу.

За статтею 80 СК України, аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі.

Розмір аліментів одному з подружжя суд визначає з урахуванням можливості одержання утримання від повнолітніх дочки, сина, батьків та з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення.

Розмір аліментів, визначений судом, може бути згодом змінений за рішенням суду за позовною заявою платника або одержувача аліментів у разі зміни їхнього матеріального і (або) сімейного стану.

Аліменти присуджуються за рішенням суду від дня подання позовної заяви. (частина 1 статті 79 СК України).

Судом першої інстанції встановлено, що сторони у справі перебували в зареєстрованому шлюбі з 10 вересня 2017 року згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого Малиновським районним у м. Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області (а.с. 6), який рішенням суду було розірвано.

Від шлюбу сторони мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 , видане 31.07.2018 року Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, актовий запис №3469 (а.с. 7).

Відповідно до медичної карти амбулаторного хворого, оформленої на малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вбачається, що останньому встановлено діагноз затримка психомовного розвитку (а.с. 8-9).

Згідно довідки Холоднобалківської сільської ради Біляївського району Одеської області №588/02-21 від 04.09.2020 року син сторін проживає разом із позивачкою за адресою: АДРЕСА_1 та знаходиться на її утриманні (а.с. 10).

Відповідно до судового наказу Біляївського районного суду Одеської області від 14 вересня 2020 року по справі №496/2620/20, відповідач ОСОБА_2 сплачує аліменти позивачці на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 3 000 гривень на місяць, що підтверджується дублікатами квитанції з ПриватБанку (а.с. 69-79) та не оспорюється самою позивачкою.

Позивачка просить стягнути з відповідача аліменти на її утримання у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу) щомісяця, починаючи з дня подання позовної заяви до суду і до досягнення їх сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трьох років, посилаючись на те, що відповідач має неофіційний заробіток, володіє нерухомим майном та має реальну змогу сплачувати аліменти на її утримання.

Однак, відповідач не має офіційного доходу за період з 4 кварталу 2019 року по 3 квартал 2020 року, про що свідчить виписка з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків №63/С/26-15-51-04-22 від 27.01.2021 року (а.с. 55).

За клопотанням позивача судом було витребувано з:

- Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк ;

-Акціонерного товариства Універсал Банк ;

-Акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль ;

-Акціонерного товариства Укрсиббанк ;

-Акціонерного товариства Креді Агріколь Банк інформацію про рахунки та рух коштів по ним (виписки по рахункам) на ім`я відповідача з 01.01.2019 року по 02.03.2021 року.

З наданих банками відповідей вбачається, що позивач будь-яких доходів за вказаний проміжок часу не отримував.

Посилання позивачки на те, що відповідач веде активний спосіб життя, подорожує та має заробіток від проведення тренінгів та консультацій в мережі Інтернет свого підтвердження в ході розгляду справи не знайшли, а тому суд приходить до висновку, що вони ґрунтуються виключно на припущеннях позивача, адже будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин позивач до суду не подала.

Будь-яких належних та допустимих доказів, які свідчать про офіційний дохід відповідача матеріали справи не містять.

Крім цього, відповідач проживає разом із матір`ю похилого віку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується відмітками про місце проживання у паспорті відповідача та паспорті його матері (а.с. 68,92).

Мати відповідача згідно довідки про доходи №5881778899881111, виданої Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві отримала пенсію за віком за період з 01.09.2020 року по 28.02.2021 року у розмірі 17 569 грн. (а.с. 118), що свідчить про те, що вона є людиною похилого віку та потребує матеріальної допомоги з боку відповідача.

З приводу посилання позивача на те, що у відповідача є рідна сестра ОСОБА_7 , яка повинна також утримувати матір відповідача суд звернув увагу на те, що дана обставина не звільняє відповідача від утримання непрацездатної матері у розумінні ст. 202 СК України.

Крім цього, згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утримання податків ОСОБА_7 доходи у період з 2 кварталу 2020 року по 3 квартал 2020 року не отримувала (а.с. 108).

Позивач у позовній заяві посилається на те, що відповідачу на праві власності належить: 1/3 частка земельної ділянки, площею 1.2456 га, кадастровий номер 3222280800:03:004:0014, яка розташована за адресою: Київська область, Кагарлицький район, Бендюгівська сільська рада та автомобіль марки Mitsubishi Grandis , 2005 року випуску.

На підтвердження чого, представником позивача 08.04.2021 року надано до суду Витяг з Єдиного державного реєстру Міністерства внутрішніх справ стосовного зареєстрованих транспортних засобів; витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта; витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку та кадастровий план земельної ділянки, проте суд до уваги вказані докази не приймає, оскільки вони подані подані представником позивачки не разом з поданням позовної заяви, та представником не обґрунтовано неможливістю їх подання у визначений процесуальний строк з причин, що не залежали від волі позивачки, а також вказані докази не надіслані відповідачу.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3 про стягнення аліментів на її утримання до досягнення дитиною трьох років, суд першої інстанції виходив з відсутності доказів належного матеріального стану відповідача, знаходження на його утриманні малолітньої дитини (сплачує аліменти), матері похилого віку.

Проте, с таким висновком суду першої інстанції, колегія суддів не може погодиться, виходячи з наступного.

Згідно із частинами 1-4 статті 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України , законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Необхідність визнання обов`язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року , згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, вирішуючи питання стосовно застосування частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі Чуйкіна проти України від 13 січня 2011 року (остаточне 13 квітня 2011 року) за заявою №28924/04 у параграфі 50 зазначено, наступне …суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює право на суд , в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі Голдер проти Сполученого Королівства (Golder v. the United Kingdom), пп. 28- 36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах Мултіплекс проти Хорватії (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та Кутіч проти Хорватії (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

У пункті 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України (заява №63566/00 від 25 жовтня 2000 року, Суд нагадує, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. Руїз Торія проти Іспанії (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94р., Серія A, N 303-A, параграф 29).

Аналогічний висновок, висловлений Європейським судом з прав людини у п. 18 Рішення від 07 жовтня 2010 року (остаточне 21.02.2011р.) у справі Богатова проти України (заява №5232/04 від 27 січня 2004 року).

Більш детальніше щодо застосування складової частини принципу справедливого судочинства - обґрунтованості судового рішення Європейський суд з прав людини висловився у п. 58 Рішення від 10 лютого 2010 року (остаточне 10.05.2011р.) у справі Серявін та інш. проти України (заява №4904/04 від 23 грудня 2003 року), а саме Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Частиною 1 статті 2 ЦПК України визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 та 2 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

За змістом статей 12 та 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як зазначено у частині 1 статті 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Однак, в порушення положень статей 12, 81, 263, 264 ЦПК України суд першої інстанції не перевірив належним чином обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та не надав правильної оцінки наявним у справі доказам.

Колегія суддів вважає, що у даному випадку докази були досліджені судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, тому апеляційний суд має законні підстави для встановлення обставин, що мають значення для справи, та дослідження й оцінки наявних у справі доказів.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного суду.

Верховний суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача .

Колегія суддів вважає, що позивачем ОСОБА_3 та її представником, адвокатом Чумаченко С.О. в судовому засіданні доведено належним чином підстави позову, а саме, те, що відповідач ОСОБА_2 має можливість сплачувати аліменти на її утримання в розмірі 1/4 частки з усіх видів його заробітку (доходу) щомісяця до досягнення дитиною трирічного віку, а посилання відповідача ОСОБА_2 та його представника, адвоката Кульчицького О.С. у відзиві на позов та у запереченнях на відповідь на відзив на позов на те, що відповідач не має можливість надавати позивачці матеріальну допомогу, не можуть бути прийняти до уваги, за таких підстав.

В порушення положень статей 12, 81 ЦПК України відповідач ОСОБА_2 не надав суду розрахунок свого дійсного щорічного доходу.

Суд першої інстанції також не перевірив належним чином матеріальне становище відповідача ОСОБА_2 та не звернув увагу на те, що відповідач взагалі не надав будь-яких доказів про своє матеріальне становище та всіляко ухилявся від надання доказів свого дійсного доходу, зокрема, приховуючи данні по Банкам про рахунки та рух коштів по ним та помилково переклав обов`язок довести ці обставини на позивачку.

Суд першої інстанції формально поставився до передбачених ч. ч. 8, 9 ст. 83 ЦПК України вимог, не дотримався принципів рівності вихідних умов , дотримання балансу сторін при розгляді справи в суді та помилково не врахував, що відповідач має у власності рухоме та нерухоме майно, а саме: 1/3 частку земельної ділянки, площею 1.2456 га, кадастровий номер 3222280800:03:004:0014, розташованої за адресою: Київська область, Кагарлицький район, Бендюгівська сільська рада та автомобіль марки Mitsubishi Grandis , 2005 року випуску.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Сутність добросовісності передбачає вірність зобов`язанням, повагу до прав інших суб`єктів , обов`язок до співставлення власних та чужих інтересів, унеможливлення заподіяння шкоди третім особам.

Згідно із частиною третьою статті 13 ЦК України, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Колегія суддів вважає, що вище приведені обставини справи свідчать про недобросовісність відповідача ОСОБА_2 при здійсненні своїх процесуальних прав й ухилення від утримання своєї дружини до досягнення дитиною трирічного ріку, що відповідає її інтересам, є необхідним достойного рівня її матеріального забезпечення.

Не доведено відповідачем ОСОБА_2 належним чином те, що його мати ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуває на його утримання.

Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У рішенні від 04 грудня 1995 року у справі Белле проти Франції (Bellet v. France) ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Основною складовою права на суд є право доступу до суду в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання і що з боку держави не повинні чинитися правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 розділу І Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак суд повинен прийняти в останній інстанції рішення про дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 розділу І Конвенції, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами й поставленою метою (див. рішення від 12 липня 2001 року у справі Принц Ліхтенштейну Ганс-Адамс ІІ проти Німеччини ).

В рішенні Європейського суду з прав людини по справі Плахтєєв та Плахтєєва проти України від 12 березня 2009 року (остаточне 12 червня 2009 року) за заявою №20347/03 у §35 зазначено, що, … якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, Суд має з`ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою (див. рішення у справі Ашинґдейн проти Сполученого Королівства (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, серія А, №93, сс. 24- 25, п. 57) .

Виходячи з висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішенні у справі Бочаров проти України від 17 березня 2011 року (остаточне - 17 червня 2011 року), в пункті 45 якого зазначено, що суд при оцінці доказів керується критерієм поза розумним сумнівом (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі Ірландія проти Сполученого королівства ). Проте таке доведення може впливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між особою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі Салман проти Туреччини ).

Аналізуючи зазначені норми процесуального та матеріального права, правові висновки Верховного Суду, застосовуючи Європейську конвенцію з прав людини та практику Європейського суду з прав людини, з`ясовуючи вказані обставини справи, що мають суттєве значення для правильного вирішення справи, та оцінюючи належність, допустимість, достовірність наявних у справі доказів, на предмет пропорційності співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою у контексті конституційного принципу верховенства права та права на справедливий розгляд, та керуючись критерієм поза розумним сумнівом , колегія суддів вважає, що, враховуючи засади справедливості, добросовісності та розумності, вік, стан здоров`я, матеріальне становище платника аліментів, відповідач ОСОБА_2 має можливість сплачувати аліменти на утримання позивачки ОСОБА_1 в розмірі 1/4 частки з усіх видів його заробітку (доходу) щомісяця до досягнення дитиною трирічного віку.

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що належних та достовірних доказів того, що відповідач не має можливості сплачувати аліменти у визначеному розмірі не надано.

За таких обставин, виконуючи повноваження суду апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивач ОСОБА_1 має право на захист свого права у випадку порушення його відповідачем, у даному випадку в судовому засіданні позивачем доведено належним чином, що відповідач порушив її право достатній рівень матеріального забезпечення. Тому у відповідності до статей 15, 16 ЦК України її право підлягає судовому захисту.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 03 вересня 2014 року у справі №6-84цс14.

Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Порушення судом норм процесуального права, а саме, статей 12, 81, 89, 263, 264 ЦПК України, та норм матеріального права, а саме, статей 80, 84 СК України, у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового судового рішення про задоволення позову та стягнення з відповідача ОСОБА_2 аліментів на утримання позивача ОСОБА_3 в розмірі 1/4 частки з усіх видів його заробітку (доходу) щомісяця, починаючи з 14 вересня 2020 року і до досягнення сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трьох років, до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу адвоката Чумаченко Святослава Олександровича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити, рішення Біляївського районного суду Одеської області від 08 квітня 2021 року скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трирічного віку задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , аліменти на утримання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , у розмірі ј частини усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, починаючи з 14 вересня 2020 року та досягнення дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 трирічного ріку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено: 25 січня 2022 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М.М.Драгомерецький

Р.Д.Громік

А.І.Дришлюк