Вирок

від 26.01.2022 по справі 507/1647/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 11-кп/813/152/22

Номер справи місцевого суду: 507/1647/18

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.01.2022 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі:

головуючого судді: ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,

за участю:

секретарки судового засідання ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

обвинуваченого: ОСОБА_7 ,

захисника: ОСОБА_8 ,

представника потерпілих: ОСОБА_9 ,

представника цивільного позивача: ОСОБА_10 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в залі суду апеляційніскаргипрокурора відділупрокуратури Одеськоїобласті ОСОБА_11 , представника потерпілих ОСОБА_12 та ОСОБА_13 адвоката ОСОБА_9 , представника цивільного позивача ОСОБА_14 адвоката ОСОБА_10 на вирок Любашівського районного суду Одеської області від 27.12.2019 року відносно

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Ананьїв Одеської області, українця, громадянина України, із середньою освітою, одруженого, маючого на утриманні двох неповнолітніх дітей, працюючого водієм ТОВ «Конт-Авто», зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимий,

обвинуваченого у вчиненнікримінального правопорушення,передбаченого ч.2ст.286КК Україниу кримінальному провадженні №12018160000000691 від 26.09.2018 року

установив

Зміст оскарженого судового рішення та обставини, встановлені судом першої інстанції

Вироком Любашівського районного суду Одеської області від 12.12.2019 року ОСОБА_7 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2ст.286КК Українита йому призначено покарання у вигляді 5 років позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами. У відповідності до ст.75 КК України, ОСОБА_7 звільнений від відбування покарання з іспитовим строком два роки з покладанням обов`язків, передбачених ст.76 КК України: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Вирішено питання речових доказів, судових витрат та вжитих заходів забезпечення. Заявлені цивільні позови залишено без розгляду.

Відповідно до вироку суду першої інстанції, 26.09.2018 року приблизно о 04.00 годині водій ОСОБА_7 грубо порушив пункти: 2.3. б), в); 10.1.; 12.1.; 12.2.; 13.1. «Правил дорожнього руху», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001 року.

Так, в зазначений день та час, водій ОСОБА_7 , працюючи на підставі наказу про прийняття на роботу №3-к від 30.06.2017 року на посаді водія господарського відділу ТОВ «Конт-Авто», у відповідності до своїх трудових обов`язків здійснював перевезення вантажу ТОВ «Нова Пошта», вагою 9212 кг, на технічно справному автопоїзді у складі тягача «VОLVО FН 12», р/н НОМЕР_1 , з напівпричепом-контейнеровозом «SСНМІТZ», р/н НОМЕР_2 , шо належить ОСОБА_15 та орендується ТОВ «Конт-Авто», рухаючись в темний час доби, поза населених пунктів, по асфальтованому, сухому дорожньому покриттю автодороги «Київ-Одеса», з боку міста Київ у напрямку міста Одеса, у лівій смузі свого напрямку руху, зі швидкістю не менше 101,1 км/год.

В салоні автомобіля ОСОБА_7 пасами безпеки пристебнутий не був і перевозив на місці переднього пасажира працівника ТОВ «Нова Пошта» ОСОБА_16 , який також не був пристебнутий відповідними пасами, ігноруючи вимоги до власної безпеки та безпеки пасажира.

Проїжджаючи на 318 км + 900 м зазначеної автодороги в Любашівському районі Одеської області, рухаючись на неосвітленій вуличним ліхтарним освітленням прямій рівній ділянці горизонтального профілю, де організований двосторонній рух і проїзна частина має по дві смуги руху у протилежних напрямках, що позначені відповідною дорожньою розміткою, а зустрічні половини дороги поділені газоном із металевим відбійником, водій ОСОБА_7 вирішив здійснити маневр перестроювання у попутну правую смугу, проте вкрай уважним не був, не переконався, що смуга, на яку він має намір перестроїтись вільна на достатній відстані від інших учасників дорожнього руху, для яких може бути створена небезпека, чим виявив злочинну самовпевненість, тобто передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків легковажно розраховував на їх відвернення.

Завчасно побачивши попереду автопоїзд у складі тягача «DAF FТ 95 ХF 430», р/н НОМЕР_3 , з напівпричепом «FRUEHAU ТF 34С13RА», р/н НОМЕР_4 , під керуванням водія ОСОБА_17 , який перевозив 25790 кг рапсу та рухався у попутному напрямку, у правій смузі руху, прямолінійно, із увімкненим світлом фар та габаритними вогнями, зі швидкістю не менше 75,4 км/год, водій ОСОБА_7 на зміну дорожньої обстановки не відреагував, заходів, що виключають виникнення і розвиток аварійної ситуації не вжив, при відсутності будь-яких перешкод технічного або іншого характеру своєчасно не зменшив швидкість руху керованого транспортного засобу, під час виконання маневру не обрав безпечної дистанції і допустив зіткнення передньою правою частиною тягача «VОLVО FН 12», р/н НОМЕР_1 , із задньою лівої кутовою частиною напівпричепа «FRUEHAU ТF 34С13RА», р/н НОМЕР_4 .

Під час зіткнення пасажир ОСОБА_16 , не пристебнутий ременем безпеки, через пошкоджену кабіну тягача «VОLVО FН 12», р/н НОМЕР_1 , вилетів зовні та потрапив під колеса причепа «FRUEHAU ТF 34С13RА», р/н НОМЕР_4 .

В результаті ДТП ОСОБА_16 заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, які перебувають у прямому причинному зв`язку з його смертю на місці пригоди, а саме: розтрощення голови, шиї, грудної клітки, живота, тазу та внутрішніх органів, а також верхніх і нижніх кінцівок. В крові від трупа ОСОБА_16 етиловий спирт не виявлений.

Отже, водій ОСОБА_7 мав технічну можливість запобігти ДТП, шляхом належного виконання вимог пунктів: 2.3. б), в); 10.1.; 12.1.; 12.2.; 13.1. Правил дорожнього руху України і саме фактичні дії водія ОСОБА_7 знаходяться в причинному зв`язку з фактом настання події цієї пригоди.

Водій ОСОБА_17 своїми діями не впливав на механізм виникнення і розвитку події цієї ДТП і був пасивним її учасником.

Таким чином, дії ОСОБА_7 кваліфіковані за ч.2 ст.286 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили смерть потерпілого.

Вимоги апеляційних скарг та узагальнені доводи осіб, яка їх подали

В апеляційній скарзі прокурор відділу прокуратури Одеської області ОСОБА_11 , не оспорюючи вирок суду в частині доведеності вини ОСОБА_7 в скоєнні кримінального правопорушення та кваліфікацію дій обвинуваченого, вважає, що призначене покарання не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, оскільки судом не надано належної правової оцінки наслідкам дорожньо-транспортної пригоди, в результаті якої загинула людина, та безпідставно не було застосовано до обвинуваченого додаткового покарання у вигляді позбавлення права керування транспортним засобом.

Враховуючи наведене, прокурор просить вирок в частині призначеного покарання скасувати частково, ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_11 призначити покарання у вигляді 5 років позбавлення волі з позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 2 роки. У відповідності до ст.75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування покарання з іспитовим строком 2 роки з покладанням обов`язків, передбачених п.п.1, 2 ч.1 ст.76 КК України. В іншій частині вирок залишити без змін.

В свої аналогічних за змістом апеляційних скаргах адвокат ОСОБА_9 , діючий в інтересах потерпілих ОСОБА_12 , та ОСОБА_13 , погоджуючись з вироком в частині визнавання ОСОБА_7 винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та частково погоджуючись з встановленими судом обставинами скоєного злочину, просив змінити мотивувальну та резолютивну частину вироку.

Свою апеляційну скаргу представник потерпілих мотивує тим, що:

- суд безпідставно зазначив у мотивувальній частині вироку про те, що ОСОБА_16 не був пристебнутий пасом безпеки;

- призначене покарання не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, оскільки судом не надано належної правової оцінки наслідкам дорожньо-транспортної пригоди, в результаті якої загинула людина, суд безпідставно визнав пом`якшуючою обставиною щире каяття обвинуваченого та судом безпідставно не було застосовано до обвинуваченого додаткового покарання у вигляді позбавлення права керування транспортним засобом;

- суд без наявності правових підстав залишив без розгляду цивільні позови потерпілих, які є обґрунтованими.

Враховуючи наведене, представник потерпілихпросить:

- змінити мотивувальну частину рішення в частині визнання судом обставини про те, що ОСОБА_16 не був пристебнутий пасом безпеки;

- змінити резолютивну частину рішення в частині призначеного ОСОБА_7 покарання, а саме, визнавши ОСОБА_7 винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, призначити йому покарання - 5 років позбавлення волі та додаткове покарання - позбавленням права керувати транспортними засобами строком на два роки. При цьому не звільняти ОСОБА_7 від відбування призначеного судом покарання з випробуванням;

- розглянути та задовольнити цивільні позови ОСОБА_12 та ОСОБА_13 .

В своїй апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_10 , діючий в інтересах цивільного позивача ОСОБА_14 , не оспорюючи висновки суду першої інстанції щодо визнання ОСОБА_7 винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та призначеного йому покарання, просив скасувати вирок в частині залишення без розгляду поданого ним в інтересах цивільного позивача ОСОБА_14 цивільного позову, мотивуючи апеляційну скаргу тим, що суд дійшов невірного висновку про його повторну неявку у судове засідання оскільки судові виклики направлялись не на адресу представника, зазначену у позовній заяві.

Позиції учасників судового розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, який підтримав подану ним апеляційну скаргу та не заперечував проти задоволення апеляційних скарг представника потерпілих та представника цивільного позивача; представника потерпілих та представника цивільного позивача , які підтримали подані ними апеляційні скарги та не заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора; думку обвинуваченого та його захисника, які заперечували проти задоволення поданих апеляційних скарг прокурора; дослідивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Мотиви суду апеляційної інстанції

Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційних скарг.

Оскільки вирок суду в частині доведеності вини обвинуваченого, кваліфікації його дій та стягнення судових витрат ніким не оскаржено, апеляційний суд не перевіряє вирок суду у цій частині.

Вимоги апеляційних скарг в частині вирішення цивільних позовів вирішено ухвалою Одеського апеляційного суду від 26.01.2022 року.

Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційних скарг представника потерпілих про те, що суд безпідставно зазначив у мотивувальній частині вироку що ОСОБА_16 не був пристебнутий пасом безпеки, оскільки на підтвердження цих доводів апелянтами не надано жодних доказів, клопотання про повторне дослідження обставин справи ними не заявлялось. Крім того, такі доводи не впливають на правову кваліфікацію дій ОСОБА_7 за ч.2 ст.286 КК України.

Що стосується доводів апеляційних скарг щодо невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , суд першої інстанції, пославшись на положення ст.65 КК України зазначив, що враховує характер та ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, який відповідно до ст.12 КК України є тяжким, вчинений із необережності, дані про особу обвинуваченого, який характеризується виключно позитивно, одружений, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, на обліку в лікаря нарколога та психіатра не знаходиться, працює та має постійне місце проживання, добровільно частково відшкодував завдану шкоду потерпілому ОСОБА_13 . Т

Також суд враховав досудову доповідь, відповідно до якої виправлення обвинуваченого без позбавлення або обмеження волі на певний строк можливе та не становить високої небезпеки для суспільства.

Обставинами, що згідно зі ст. 66 КК України пом`якшують покарання обвинуваченого, суд першої інстанції визнав щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, відповідно до вимог ст. 67 КК України, суд першої інстанції не встановив.

Враховуючи зазначені обставини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що виправлення та перевиховання обвинуваченого ОСОБА_7 та попередження вчинення ним нових злочинів, можливе без ізоляції від суспільства, а тому призначаючи покарання у виді позбавлення волі в межах санкції статті передбаченої ч.2 ст. 286 КК України, суд вважав можливим застосувати ст.75 КК України, тобто звільнити ОСОБА_7 від відбування призначеного судом покарання із випробуванням з покладанням на обвинуваченого обов`язків, передбачених п.п.1, 2 ч.1, п.2 ч.2 ст.76 КК України.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо можливості застосування до обвинуваченого при призначенні покарання положень ст. 75 і 76 КК України та звільнення його від відбування покарання з випробуванням.

Разом з тим, апеляційний суд не може погодитись з висновками суду першої інстанції щодо можливості не застосування до обвинуваченого додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами з огляду на таке.

Статтею 50 КК України встановлено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ст.65 КК України, суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.

Визначені у ст.65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Згідно зі ст.414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

На думку суду апеляційної інстанції, покарання обвинуваченому за ч.2 ст.286 КК України призначено без урахування усіх обставин справи та його особи, отже вирок суду першої інстанції, в частині призначеного покарання, є незаконним, а тому, у цій частині підлягає скасуванню з таких підстав.

Відповідно до роз`яснень, що містяться у п.п.1-4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», судам при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, необхідно суворо дотримуватись вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Справедливість покарання повинна визначатися з точки зору врахування інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, у тому числі й потерпілого, що в даному випадку також судом не дотримано, адже судове рішення не містить оцінки думки потерпілих щодо міри призначеного обвинуваченому покарання.

Суд залишив поза увагою та не проаналізував характеру й обсягу допущених обвинуваченим грубих порушень ПДР, що спричинило загибель людини та посягнуло на найвищу соціальну цінність в державі здоров`я людини.

Між тим, указані обставини мають значення при виборі заходу примусу та для забезпечення його мети. А сукупність цих обставин свідчить про те, що обране ОСОБА_7 покарання без позбавлення права керувати транспортними засобами очевидно не сприятиме запобіганню вчиненню нових правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху як обвинуваченим, так й іншими особами.

Набуття особою права керування транспортними засобами унормовано Положенням про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами (затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2009 року № 511). Держава, надаючи це право особі, яка бажає його набути, встановлює перед нею певні умови та зобов`язує їх виконати. Однією з таких умов є обов`язок особи підтвердити свої знання встановлених правил та дотримуватися їх. Виходячи з того, що у національному законодавстві транспортний засіб визнається джерелом підвищеної небезпеки, на водія як особу, яка набула право керування ним, покладається особливий тягар дотримання цих правил.

Повертаючись до обставин цього кримінального провадження, апеляційний суд констатує, що сторона захисту не заперечує, що ОСОБА_7 за вищевказаних обставин був учасником дорожнього руху. Статтею 14 Закону України «Про дорожній рух» чітко передбачені обов`язки учасника дорожнього руху, серед яких є також і обов`язок знати і неухильно дотримувати вимог Закону України «Про дорожній рух», Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. Отже обов`язок учасника дорожнього руху, яким на момент дорожньо-транспортної пригоди був ОСОБА_7 , знати і неухильно виконувати вимоги ПДР чітко визначений у національному законодавстві.

Апеляційний суд вважає, що порушення ОСОБА_7 пов`язані з очевидним для винного нехтуванням елементарних правил безпеки, що створило реальну загрозу для життя та здоров`я учасників дорожнього руху. У результаті злочинної недбалості ОСОБА_7 загинув потерпілий.

При цьому, використання обвинуваченим ОСОБА_7 транспортного засобу для отримання доходу, про що вказував суд першої інстанції у своєму рішенні, не може бути безумовною підставою для призначення обвинуваченому покарання без позбавлення права керувати транспортними засобами, оскільки закон про кримінальну відповідальність не містить імперативних обмежень щодо можливості позбавлення права керувати транспортними засобами осіб, для яких діяльність, пов`язана з користуванням таким правом, є основним джерелом доходу. Існування такої обставини потребує лише більш виваженого та обережного підходу при обранні заходу примусу, виходячи із загальних засад справедливості, гуманізму та індивідуалізації.

Апеляційний суд враховує і те, що у даному кримінальному провадженні суспільна небезпека від можливих наслідків порушення Правил дорожнього руху значно перевищує особисті інтереси обвинуваченого ОСОБА_7 .

Відповідно до п.3 ч.1 ст.407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок.

Згідно з приписами ч.2 ст.409 КПК України, підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції може невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Статтею 414 КПК України визначено, що невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Відповідно до п. 2, 4 ч.1 ст.420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду 1-ої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання та неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.

Отже, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги прокурора та потерпілих підлягають частковому задоволенню, а вирок суду першої інстанції скасуванню в частині призначення покарання, у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, з ухваленням нового вироку у цій частині з призначенням обвинуваченому покарання з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

Керуючись ст. ст. 405, 407, 409, 419, 420, 422, 424 КПК України, апеляційний суд,

ухвалив

Апеляційні скарги прокурора відділу прокуратури Одеської області ОСОБА_11 , представника потерпілих ОСОБА_12 та ОСОБА_13 адвоката ОСОБА_9 задовольнити частково.

Вирок Любашівського районного суду Одеської області від 27.12.2019 року відносно ОСОБА_7 - скасувати в частині призначення покарання та ухвалити новий вирок у цій частині, яким:

Призначити ОСОБА_7 покарання за ч.2 ст.286 КК України у виді позбавлення волі строком на п`ять років з позбавленням права керування транспортними засобами строком на два роки. На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування призначеного судом основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком 2 роки. Відповідно до ст.76 КК України зобов`язати ОСОБА_7 періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

В іншій частині вирок суду першої інстанції залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Судді Одеського апеляційного суду

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4