Ухвала

від 26.01.2022 по справі 507/1647/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 11-кп/813/152/22

Номер справи місцевого суду: 507/1647/18

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.01.2022 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі:

головуючого судді: ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,

за участю:

секретарки судового засідання ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

обвинуваченого: ОСОБА_7 ,

захисника: ОСОБА_8 ,

представника потерпілих: ОСОБА_9 ,

представника цивільного позивача: ОСОБА_10 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в залі суду апеляційніскаргипредставника потерпілих ОСОБА_11 та ОСОБА_12 адвоката ОСОБА_9 , представника цивільного позивача ОСОБА_13 адвоката ОСОБА_10 на вирок Любашівського районного суду Одеської області від 27.12.2019 року відносно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України у кримінальному провадженні №12018160000000691 від 26.09.2018 року в частині вирішення цивільних позовів

установив

Зміст оскарженого судового рішення та обставини, встановлені судом першої інстанції.

Вироком Любашівського районного суду Одеської області від 12.12.2019 року ОСОБА_7 визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2ст.286КК Українита йому призначено покарання у вигляді 5 років позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами. У відповідності до ст.75 КК України, ОСОБА_7 звільнений від відбування покарання з іспитовим строком два роки з покладанням обов`язків, передбачених ст.76 КК України: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Вирішено питання речових доказів, судових витрат та вжитих заходів забезпечення. Заявлені цивільні позови залишено без розгляду.

Відповідно до вироку суду першої інстанції, 26.09.2018 року приблизно о 04.00 годині водій ОСОБА_7 грубо порушив пункти: 2.3. б), в); 10.1.; 12.1.; 12.2.; 13.1. «Правил дорожнього руху», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001 року.

Так, в зазначений день та час, водій ОСОБА_7 , працюючи на підставі наказу про прийняття на роботу №3-к від 30.06.2017 року на посаді водія господарського відділу ТОВ «Конт-Авто», у відповідності до своїх трудових обов`язків здійснював перевезення вантажу ТОВ «Нова Пошта», вагою 9212 кг, на технічно справному автопоїзді у складі тягача «VОLVО FН 12», р/н НОМЕР_1 , з напівпричепом-контейнеровозом «SСНМІТZ», р/н НОМЕР_2 , шо належить ОСОБА_14 та орендується ТОВ «Конт-Авто», рухаючись в темний час доби, поза населених пунктів, по асфальтованому, сухому дорожньому покриттю автодороги «Київ-Одеса», з боку міста Київ у напрямку міста Одеса, у лівій смузі свого напрямку руху, зі швидкістю не менше 101,1 км/год.

В салоні автомобіля ОСОБА_7 пасами безпеки пристебнутий не був і перевозив на місці переднього пасажира працівника ТОВ «Нова Пошта» ОСОБА_15 , який також не був пристебнутий відповідними пасами, ігноруючи вимоги до власної безпеки та безпеки пасажира.

Проїжджаючи на 318 км + 900 м зазначеної автодороги в Любашівському районі Одеської області, рухаючись на неосвітленій вуличним ліхтарним освітленням прямій рівній ділянці горизонтального профілю, де організований двосторонній рух і проїзна частина має по дві смуги руху у протилежних напрямках, що позначені відповідною дорожньою розміткою, а зустрічні половини дороги поділені газоном із металевим відбійником, водій ОСОБА_7 вирішив здійснити маневр перестроювання у попутну правую смугу, проте вкрай уважним не був, не переконався, що смуга, на яку він має намір перестроїтись вільна на достатній відстані від інших учасників дорожнього руху, для яких може бути створена небезпека, чим виявив злочинну самовпевненість, тобто передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків легковажно розраховував на їх відвернення.

Завчасно побачивши попереду автопоїзд у складі тягача «DAF FТ 95 ХF 430», р/н НОМЕР_3 , з напівпричепом «FRUEHAU ТF 34С13RА», р/н НОМЕР_4 , під керуванням водія ОСОБА_16 , який перевозив 25790 кг рапсу та рухався у попутному напрямку, у правій смузі руху, прямолінійно, із увімкненим світлом фар та габаритними вогнями, зі швидкістю не менше 75,4 км/год, водій ОСОБА_7 на зміну дорожньої обстановки не відреагував, заходів, що виключають виникнення і розвиток аварійної ситуації не вжив, при відсутності будь-яких перешкод технічного або іншого характеру своєчасно не зменшив швидкість руху керованого транспортного засобу, під час виконання маневру не обрав безпечної дистанції і допустив зіткнення передньою правою частиною тягача «VОLVО FН 12», р/н НОМЕР_1 , із задньою лівої кутовою частиною напівпричепа «FRUEHAU ТF 34С13RА», р/н НОМЕР_4 .

Під час зіткнення пасажир ОСОБА_15 , не пристебнутий ременем безпеки, через пошкоджену кабіну тягача «VОLVО FН 12», р/н НОМЕР_1 , вилетів зовні та потрапив під колеса причепа «FRUEHAU ТF 34С13RА», р/н НОМЕР_4 .

В результаті ДТП ОСОБА_15 заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, які перебувають у прямому причинному зв`язку з його смертю на місці пригоди, а саме: розтрощення голови, шиї, грудної клітки, живота, тазу та внутрішніх органів, а також верхніх і нижніх кінцівок. В крові від трупа ОСОБА_15 етиловий спирт не виявлений.

Отже, водій ОСОБА_7 мав технічну можливість запобігти ДТП, шляхом належного виконання вимог пунктів: 2.3. б), в); 10.1.; 12.1.; 12.2.; 13.1. Правил дорожнього руху України і саме фактичні дії водія ОСОБА_7 знаходяться в причинному зв`язку з фактом настання події цієї пригоди.

Водій ОСОБА_16 своїми діями не впливав на механізм виникнення і розвитку події цієї ДТП і був пасивним її учасником.

Таким чином, дії ОСОБА_7 кваліфіковані за ч.2 ст.286 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили смерть потерпілого.

Вимоги апеляційних скарг та узагальнені доводи осіб, яка їх подали.

В свої аналогічних за змістом апеляційних скаргах адвокат ОСОБА_9 , діючий в інтересах потерпілих ОСОБА_11 , та ОСОБА_12 , просив розглянути та задовольнити цивільні позови ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , мотивуючи апеляційну скаргу тим, що суд без наявності правових підстав залишив без розгляду цивільні позови потерпілих, які є обґрунтованими.

В своїй апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_10 , діючий в інтересах цивільного позивача ОСОБА_13 просив скасувати вирок в частині залишення без розгляду поданого ним в інтересах цивільного позивача ОСОБА_13 цивільного позову, мотивуючи апеляційну скаргу тим, що суд дійшов невірного висновку про його повторну неявку у судове засідання оскільки судові виклики направлялись не на адресу представника, зазначену у позовній заяві.

Позиції учасників судового розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, представника потерпілих та представника цивільного позивача, які підтримали подані ними апеляційні скарги; думку прокурора, який не заперечував проти задоволення апеляційних скарг представника потерпілих та представника цивільного позивача; думку обвинуваченого та його захисника, які заперечували проти задоволення поданих апеляційних скарг; дослідивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Мотиви суду апеляційної інстанції

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційних скарг.

Згідно вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Як вбачається зі змісту вироку суду першої інстанції в частині в частині вирішення цивільних позовів потерпілих, він не відповідає приписам ст.370 КПК України.

Відповідно до ч.1 ст.128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Частиною п`ятою статті 128 КПК України встановлено, що цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Відповідно до ст.374 КПК України у разі визнання особи винуватою у мотивувальній частині вироку зазначаються підстави для задоволення цивільного позову або відмови у ньому, залишення його без розгляду, у резолютивній частині вироку зазначаються рішення про цивільний позов.

Частиною першою статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.1 ст.129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що потерпілими у даному кримінальному провадженні було подано такі цивільні позови:

- представником позивача ОСОБА_13 адвокатом ОСОБА_10 подана позовна заява до ТОВ «Конт-Авто» та Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» про відшкодування збитків, заподіяних внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у сумі 267898,65 грн. (т.1, а.п.119, 135-140);

- потерпілою ОСОБА_12 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_11 , подано позовну заяву до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ТАС», ТОВ «Конт-Авто», третьої особи ОСОБА_7 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в якому позивач просив стягнути із відповідачів передбачену ст.1200 ЦК України шкоду в розмірі 1 136347 грн. та моральну шкоду в розмірі 1 000 000 грн. (т.1, а.п.72-77);

- потерпілою ОСОБА_11 подано позовну заяву до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ТАС», ТОВ «Конт-Авто», ОСОБА_17 про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю наземних транспортних засобів, в якому позивач просила стягнути із відповідачів моральну шкоду в розмірі 1 000 000 грн. та витрат на поховання в розмірі 13 480 грн. (т.1, а.п.57-61);

- потерпілим ОСОБА_18 подано позовну заяву до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ТАС», ТОВ «Конт-Авто», третьої особи ОСОБА_7 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в якому позивач просив стягнути із відповідачів моральну шкоду в розмірі 1 000 000 грн. (т.1, а.п.32-36).

Суд першої інстанції цивільний позов представника позивача ОСОБА_13 адвоката ОСОБА_10 залишив без розгляду на підставі п.3 ч.1 ст.257 ЦПК України з огляду на те, що позивач та його представник в судове засідання не з`явилися повторно, про день час та місце судового засідання були повідомленні за адресою вказаною в позовній заяві, клопотань про розгляд позову у їхню відсутність не надходило, натомість в матеріалах наявна заява ОСОБА_10 , згідно якої він не заперечує щодо розгляду кримінального провадження без його участі, окрім частини розгляду позовної заяви.

Апеляційний суд вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим з огляду на таке.

Статтею 326 КПК України передбачено, що у випадку нез`явлення у судове засідання цивільного позивача, його представника чи законного представника, крім випадків, коли від нього надійшло клопотання про розгляд позову за його відсутності суд залишає цивільний позов без розгляду.

Аналогічна норма міститься у ч.3 ч.1 ст.257 ЦПК України, відповідно до якої у разі, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи, суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду.

За змістом вказаних вимог процесуального закону правом на залишення заяви без розгляду суд наділений у випадку повторної неявки позивача його представника чи законногопредставника в судове засідання за сукупності таких умов: - належного повідомлення позивача його представника чи законногопредставника про час та місце судового засідання; - повторної неявки його в судове засідання, яка в такому разі визнається як друга поспіль; - ненадходження від позивача, його представника чи законногопредставника клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Разом з тим, матеріали кримінального провадження не містять доказів належного сповіщення представника позивача ОСОБА_13 адвоката ОСОБА_10 про день та час розгляду справи за адресою, зазначеною ним позовній заяві (65114, м.Одеса, а/с 185). Так, матеріали справи містять рекомендовані відправлення на ім`я ОСОБА_10 , які направлялись на інші адреси, які повернулися до суду без вручення адресату (т.3, а.п.93-94, 124-125), що свідчить про відсутність правових підстав для залишення позовної заяви адвоката ОСОБА_10 без розгляду.

Залишаючи без розгляду позовні зави ОСОБА_18 , ОСОБА_19 та позов в інтересах неповнолітньої ОСОБА_18 , суд першої інстанції виходив з того, що позовні заяви не відповідають вимогам, встановленим ст.175 ЦПК України, оскільки в позовах не зазначено зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів, позивачами заявлено позовні вимоги до неналежного відповідача, разом з тим, на численні виклики суду позивачі в судові засідання не з`явилися, не скористалися своїми процесуальними правами, наданими позивачам, не конкретизували позовні вимоги, а тому суд першої інстанції дійшов висновку про залишення цих позовних заяв без розгляду на підставі п.3 ч.1 ст.257 ЦПК України.

Разом з тим, апеляційний суд вважає помилковими такі висновки суду першої інстанції з огляду на таке.

Кримінальним процесуальним законом передбачені підстави для залишення цивільного позову без розгляду, а саме: у разі виправдання обвинуваченого за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення або його непричетності до вчинення кримінального правопорушення (ст. 129 КПК України), у випадку нез`явлення у судове засідання цивільного позивача, його представника чи законного представника, крім випадків, коли від нього надійшло клопотання про розгляд позову за його відсутності (ст. 326 КПК України). З будь-яких інших підстав суд не має права залишити позов без розгляду при постановленні обвинувального вироку.

Суд першої інстанції, залишаючи цивільні позови ОСОБА_18 , ОСОБА_19 та позов в інтересах неповнолітньої ОСОБА_18 без розгляду з підстав невідповідості їх вимогам ст.175 ЦПК України, порушив вищенаведені вимоги закону. Посилання на ЦПК України в даному випадку недоречні тому, що випадки залишення цивільного позову в кримінальному провадження чітко врегульовано КПК України.

Крім того, судом ЦПК України також застосовано невірно. Відповідно до ст.121 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст.119, 120 цього Кодексу, або не сплачено судовий збір, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху і надає позивачу строк для усунення недоліків. Пунктом 8 частини 1 статті 207 ЦПК України передбачено, що суд залишає заяву без розгляду якщо провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 119 і 120 цього Кодексу, та не було сплачено судовий збір і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк.

Тобто обов`язковими умовами для залишення позовної заяви без розгляду на підставі п.8 ч.1 ст.207 ЦПК України є попереднє постановлення ухвали про залишення позовної заяви без руху та неусунення позивачем зазначених у цій ухвалі недоліків у встановлений судом строк.

Разом з тим, матеріали справи не містять рішення суду першої інстанції щодо залишення без руху цивільних позовів ОСОБА_18 , ОСОБА_19 та позову в інтересах неповнолітньої ОСОБА_18 .

Крім того, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції помилково залишив без розгляду цивільні позови ОСОБА_18 , ОСОБА_19 та позов в інтересах неповнолітньої ОСОБА_18 на підставі на підставі п.3 ч.1 ст.257 ЦПК України, оскільки позивачі надали заяви про розгляд їх цивільних позовів за їх відсутності, що виключає залишення позовів без розгляду на підставі п.3 ч.1 ст.257 ЦПК України.

Зазначене свідчить про істотне порушення судом вимог процесуального закону при розгляді цивільних позовів потерпілих, що відповідно до п.3 ч.1 ст. 409 КПК України є безумовною підставою для скасування судового рішення, прийнятого за його результатами.

Відповідно до приписів п.6 ч.1 ст.407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок або ухвалу і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Пунктом 4 ч.1 ст.409 КПК України передбачено, що підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Приписами ч.1 ст.412 КПК України, передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є застосування закону, який не підлягає застосуванню.

Скасовуючи вирок суду першої інстанції в частині вирішення цивільних позовів, апеляційний суд позбавлений можливості ухвалити остаточне рішення за результатами їх розгляду, оскільки судом першої інстанції не було зроблено висновків про обґрунтованість позовів, а тому апеляційні суд не має можливості їх перевірити.

Враховуючи, що діючим КПК України не врегульовано питання призначення нового розгляду кримінального провадження після скасування судом апеляційної інстанції вироку в частині вирішення цивільного позову з підстав істотного порушення судом вимог кримінального процесуального закону, апеляційний суд вважає, що необхідно застосувати дію ст.7, 9 КПК України та п.4 ст. 379 ЦПК України.

Так, ч.6 ст.9 КПК України передбачає, що у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч.1 ст.7 КПК України.

Відповідно до положень ст.7 КПК України, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, законність, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя та обов`язковість судових рішень, публічність, диспозитивність, гласність і відкритість судового провадження та його розумність строків.

Пунктом 4 статті 379 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги представника потерпілих ОСОБА_11 та ОСОБА_18 адвоката ОСОБА_9 та представникацивільного позивача ОСОБА_13 адвоката ОСОБА_10 в частинівирішення цивільнихпозовів підлягають задоволенню, а вирок суду першої інстанції в частині залишення без розгляду цивільних позовів потерпілих, як прийнятий з істотним порушенням норм процесуального права при їх розгляді, підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду цивільних позовів у тому ж суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

Керуючись ст. ст. 405, 407, 409, 419, 422, 424 КПК України, апеляційний суд,

постановив

Апеляційні скарги представника потерпілих ОСОБА_11 та ОСОБА_12 адвоката ОСОБА_9 та представникацивільного позивача ОСОБА_13 адвоката ОСОБА_10 в частинівирішення цивільнихпозовів задовольнити частково.

Вирок Любашівського районного суду Одеської області від 27.12.2019 року відносно ОСОБА_7 вчастині вирішенняцивільних позовів - скасувати та призначити новий судовий розгляд цивільних позовів у тому ж суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню у касаційному порядку не підлягає.

Судді Одеського апеляційного суду

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4