Рішення

від 18.01.2022 по справі 495/10984/17

БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 495/10984/17

№ провадження 2/495/306/2022

р і ш е н н я

ІМЕНЕМ УКрАЇНи

18 січня 2022 рокум. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області в складі:

головуючого одноособово - судді Прийомової О.Ю.,

за участю секретаря - Саханова О.А.,

Справа № 495/10984/17,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом керівника Білгород - Дністровської окружної прокуратури до Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 , виконавчий комітет Білгород - Дністровської міської ради про визнання незаконним рішення, недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку,

від позивача - особисто прокурор Колесніченко І.В.,

представника третьої особи - адвоката Царенко О.О.,

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури 29.12.2017 року звернувся до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області з позовом до Затоківської селищної ради, ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 , виконавчий комітет Білгород - Дністровської міської ради, про визнання незаконним рішення, недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку, просить суд: визнати незаконним рішення Затоківської селищної ради від 29.12.2014 року № 2695 Про передачу гр. ОСОБА_1 у власність земельної ділянки площею 0,0471 га (кадастровий номер 5110300000:02:012:0181) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії, індексний номер 32221446, щодо земельної ділянки, площею 0,0471 га для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 5110300000:02:012:0181); у разі задоволення позову стягнути з відповідачів на користь прокуратури Одеської області сплачений судовий збір за подачу позову.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень учасників процесу

Так, вимоги позивача мотивовані тим, що Білгород-Дністровською місцевою прокуратурою вивчено стан додержання вимог земельного законодавства при розпорядженні земельними ділянками органами місцевого самоврядування на території міста Білгород-Дністровського та Білгород-Дністровського району.

Встановлено, що між Департаментом державної автомобільної інспекції МВС України та Затоківською селищною радою 12.10.2005 року укладено договір оренди щодо земельної ділянки загальною площею 1,5244 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , розміщення готельного комплексу Стрела строком на 25 років.

Позивач вказує, що на підставі технічної документації із землеустрою, щодо поділу та об`єднання земельних ділянок , із земель наданих раніше у користування Департаменту державної автомобільної інспекції МВС України проведено державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,0471 га по АДРЕСА_1 .

Рішенням Затоківської селищної ради від 29.12.2014 року № 2695 Відповідачу ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею 0,0471 га (кадастровий номер 5110300000:02:012:0181) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 .

У подальшому державним реєстратором реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області за результатами розгляду документів, поданих ОСОБА_1 для оформлення права власності, видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер 32221446 щодо земельної ділянки площею 0,0471 га для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач вважає, що відповідачем право власності на вказану земельну ділянку набуто з порушенням вимог діючого законодавства, а саме земельну ділянку у порушення статей 79-1, 118 Земельного кодексу України передано без розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Відведення земельної ділянки у власність для індивідуального дачного будівництва здійснено у порушення положень Генерального плану смт. Затока.

Вказані порушення і стали підставою для звернення до суду позивачем в інтересах держави з відповідним позовом.

Не погодившись з позицією позивача, від представника третьої особи ОСОБА_2 надійшов письмовий відзив від 05.02.2018 року, згідно якого третя особа наполягав на тому, що прокурор не мав права звернення до суду з відповідним позовом , вказував на те, що доводи позивача ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені документами, зокрема на неможливості отримати кадастровий номер без розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Також зазначив, що позов поданий до неналежного відповідача та те, що власник оспорюваної земельної ділянки є добросовісним набувачем, а обраний позивачем спосіб захисту є неефективним та неналежним.

З вказаних підстав просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Заяви, клопотанні, інші процесуальні дії у справі

15 січня 2018 року Ухвалою Білгород - Дністровського міськрайонного суду, суддя Мишко В.В. провадження по справі було відкрито та призначений її підготовчий розгляд.

Відповідно до розпорядження № 297 від 09 червня 2018 року призначений повторний автоматичний розподіл судової справи. /т.1 а.с. 89/

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 червня 2018 року головуючою суддею визначена суддя Прийомова О.Ю.

11 червня 2018 року Ухвалою суду справа прийнята до провадження судді з призначенням її підготовчого розгляду. /т. 1 а.с. 91/

Ухвалою суду від 19 березня 2019 року провадження по справі було зупинено. /т.1 а.с. 240-245/

07 серпня 2019 року Ухвалою суду провадження по справі було поновлено з продовженням її підготовчого розгляду.

10 грудня 2019 року Ухвалою суду в задоволені заяви представника третьої особи про залишення позовної заяви без розгляду було відмовлено.

10 грудня 2019 року Ухвалою суду підготовче провадження по справі було закрито та вона призначена до судового розгляду по сутті.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 31.03.2021 року, залучено Білгород-Дністровську окружну прокуратуру Одеської області, місцезнаходження: 67700, Одеська область, місто Білгород-Дністровський, вулиця Незалежності, буд. 39, як правонаступника позивача Білгород-Дністровської місцевої прокуратури Одеської області по цивільній справі за позовною заявою Першого заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури до Затоківської селищної ради, ОСОБА_1 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_2 , виконавчий комітет Білгород - Дністровської міської ради про визнання незаконними рішень селищної ради, недійсними свідоцтва про право власності на земельну ділянку.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 25.05.2021 року, залучено Кароліно-Бугазьку сільську раду Білгород-Дністровського району Одеської області, код ЄДРПОУ: 04527307, юридична адреса: 67844, Одеська область, Білгород-Дністровський район, село Кароліно-Бугаз, вулиця Приморська, 1, як правонаступника відповідача Затоківської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області по цивільній справі за позовною заявою першого заступника керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури до Затоківської селищної ради, ОСОБА_1 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_2 , виконавчий комітет Білгород - Дністровської міської ради про визнання незаконними рішень селищної ради, недійсними свідоцтва про право власності на земельну ділянку.

Представник Білгород-Дністровської окружної прокуратури Одеської області в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила їх задовольнити з підстав, наведених у позові.

Відповідачі Кароліно-Бугазька сільська рада та ОСОБА_1 в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, причина неявки суду невідома.

матеріали справи містять заяву представника Кароліно-Бугазької сільської ради, відповідно до якої просить розглядати справу за їх відсутності.

Представник третьої особи Ханалиєва Т.А. в судовому засіданні проти задоволення позову повністю заперечував, вказуючи на його безпідставність.

Представник виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради в судове засідання не з`явився, про слухання справи сповіщався належним чином, причина неявки суду невідома.

Зі згоди представника позивача та представника третьої особи, суд розглядає справу за відсутність відповідача, представника відповідача та представника третьої особи.

Фактичні обставини, встановлені судом

Вислухавши представника позивача, представника третьої особи, вивчивши матеріали справи, ретельно дослідивши надані докази, суд приходить до наступного.

Як встановлено матеріалами справи 12.10.2004 року між Затоківською селищною радою та Департаментом автомобільної інспекції укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 1,5244 га терміном на 25 років для розміщення готельного комплексу ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка знаходиться за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт Затока, Лиманський курортний район. /т.1 а.с.15-17/.

У відповідності до листа Департаменту державної автомобільної інспекції № 4/9-1947 від 23.06.2015 року повідомлено, що відповідно до акту приймання-передачі об`єкта оренди від 20.11.2014 року земельна ділянка, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 була передана власнику земельної ділянки Затоківській селищній раді / т.1 а.с.14/ /Акт приймання-передачі об`єкта оренди від 20.11.2014 року додається/.

Згодом, 29.12.2014 року Затоківською селищною радою винесено рішення № 2695, яким Відповідачу ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею 0,0471 га (кадастровий номер 5110300000:02:012:0181) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 .

У подальшому державним реєстратором реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області зареєстровано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 0,471 га (кадастровий номер 5110300000:02:012:0181) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності серія та номер НОМЕР_1 , виданого 14.01.2015 року, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 107079557. /т.1 а.с.19-22/.

В подальшому, на підставі договору купівлі-продажу серії та номер 30, посвідченого 21.01.2016 року приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Чербаджи К.М., вказану вище земельну ділянку було відчужено на користь ОСОБА_2 /т. 1 а.с.19-22/

Представник третьої особи в ході судового розгляду наполягав на тому, що позивач не обґрунтував наявність підстав представництва прокурора в суді, не надав доказів того, що ДСУ з питань геодезії, картографії та кадастру, як орган компетентний здійснювати нагляд за дотриманням законодавства у спірних правовідносинах звертався до прокурора або органу місцевого самоврядування з клопотанням про відновлення порушених прав та приведення у відповідність законодавства прийнятого селищною радою рішення з питань регулювання земельних відносин.

Нормативне обґрунтування

Щодо повноважень прокурора для звернення до суду із цим позовом

Так, дійсно відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф. В. проти Франції" (F. W. v. France) від 31.03.2005, заява № 61517/00, пункт 27).

Водночас ЄСПЛ звертав увагу також на категорії справ, у яких підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу.

Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не стосуються сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечення обмеження повноважень і функцій прокурорів сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему здійснення кримінального правосуддя, водночас для виконання будь-яких інших функцій має бути засновано окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

Зважаючи на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом.

Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України ).

Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким має бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру" .

Так відповідно до частини 1, абзацу 1 частини 3 та абзацу 1 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".

В Основному Законі та ординарних законах не наведено переліку випадків, за яких прокурор здійснює представництво в суді, однак визначено критерії для оцінки орієнтири та умови, коли таке представництво є можливим.

Наприклад, таке право виникає там і тоді, коли прокурор діє в інтересах держави, у разі відсутності в органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, повноважень щодо звернення до суду із заявленими позовними вимогами.

Наявність інтересу і необхідність його захисту повинні базуватися на справедливих підставах, які мають бути об`єктивно обґрунтовані (доведені) і мати законну мету.

Право на здійснення представництва інтересів держави у суді не є статичним, тобто не обмежується тільки зазначенням того, у чиїх інтересах діє прокурор, а спонукає і зобов`язує обґрунтовувати наявності права на таке представництво або, інакше кажучи, вимагає пояснити (засвідчити, аргументувати), чому в інтересах держави звертається саме прокурор.

Знову ж таки, це має бути засновано на підставах, за якими можна виявити (простежити) інтерес того, на захист якого відбувається звернення до суду, і водночас ситуацію у динаміці, коли суб`єкт правовідносин, в інтересах якого діє прокурор, неспроможний самостійно реалізувати своє право на судовий захист.

Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити та описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а й виокремити ті ознаки, за якими його можна вважати винятком, повинен зазначити, що відбулося порушення або є загроза порушення економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

З огляду на викладене необхідно зазначити, що закон не передбачає права прокурора на представництво інтересів суспільства загалом, у цілому.

В ухвалі від 19 липня 2018 року у справі № 822/1169/17 ВС/КАС зробив наступний правовий висновок, щодо застосування судами ч. 3 ст. 23 ЗУ Про прокуратуру :

участь прокурора в судовому процесі в адміністративних судах (в тому числі касаційне оскарження судових рішень) стає можливою за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме нездійснення або неналежного здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтвердження відсутності такого органу .

В Постановах Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 806/1000/17 та від 10.05.2018 р. у справі № 910/18283/17, викладено наступний правовий висновок:

не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави .

Разом з тим, варто звернути увагу на позицію ВСУ, викладену у постанові № 910/7813/18 від 05.02.2019 року, у якій суд дійшов наступних висновків:

Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною 8 цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

47 . Крім того, згідно з абзацом 4 статті 15-2 ЗК України до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, у сфері земельних відносин, належить організація та здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

48 . Відповідно до Положення Держгеокадастр є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

49 . Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль): за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за: проведенням землеустрою, виконанням заходів, передбачених проектами землеустрою, зокрема за дотриманням власниками та користувачами земельних ділянок вимог, визначених у проектах землеустрою; дотриманням порядку визначення та відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

50 . Наведене свідчить, що органи Держгеокадастру можуть виконувати, зокрема, дві абсолютно різних функції, а саме:

1) функції розпорядника земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності від імені власника, яким є держава Україна, з усіма повноваженнями власника на захист права власності;

2) функції органу державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності.

51. Як убачається із матеріалів справи, спірна земельна ділянка є комунальною власністю, цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно - офісного центру із підземним паркінгом.

52. Спірна земельна ділянка не є земельною ділянкою сільськогосподарського призначення та не належить до агропромислового комплексу, тому Держгеокадастр у цьому разі не наділений повноваженнями розпорядника з усіма повноваженнями власника на захист права власності, а надані законом функції державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства не наділяють Держгекадастр правом звернення до суду з позовними вимогами, заявленими у цій справі.

53. Отже, як убачається із матеріалів цієї справи, зі змісту позовної заяви, аргументації про протиправність дій міськради, зазначеного предмета спору, характеру спірних правовідносин, прокурор навів достатньо суджень і обґрунтувань для звернення до суду за захистом інтересів держави та, відповідно, розгляду його позовних вимог по суті .

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в Постанові від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18 (провадження № 14-350цс19) дійшла висновку, що у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац 2 частини п`ятої статті 56 ЦПК України ).

Щодо зміни цільового виду використання землі

За змістом статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частинами першою, другою статті 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Відповідно до статті 19 ЗК України землі України, за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Згідно із частинами першою, другою статті 20 ЗК України , віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу .

Відповідно до положень статті 1 Закону України Про землеустрій , цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Отже, основою для визначення цільового призначення земельної ділянки є її належність до відповідної категорії земель і відповідного способу використання.

Відповідно до абзаців першого, другого частини п`ятої статті 20 ЗК України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання.

Статтею 50 ЗК України визначено, що до земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.

Відповідно до статті 51 ЗК України , до земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об`єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об`єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об`єктів стаціонарної рекреації.

Статтею 52 ЗК України визначено, що землі рекреаційного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель.

Порядок використання земель рекреаційного призначення визначається законом.

З наведених норм права вбачається, що за цільовим призначенням землі України поділяються на категорії.

Отже, відповідно до закріпленого принципу раціонального використання та охорони земель земельні ділянки (частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування з визначеними щодо неї правами) рекреаційного призначення підлягають використанню виключно відповідно до видів їх використання, які відповідають їх цільовому призначенню.

Відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року № 548, землі рекреаційного призначення (секція Е 07) (земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об`єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об`єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об`єктів стаціонарної рекреації):

07.01 Для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення 07.02 Для будівництва та обслуговування об`єктів фізичної культури і спорту. 07.03 Для індивідуального дачного будівництва 07.04 Для колективного дачного будівництва 07.05 Для цілей підрозділів 07.01-07.04 та для збереження та використання земель природно-заповідного фонду

Велика Палата Верховного Суду Постановою від 01 червня 2021 року у справі № 925/929/19 відступила від висновку, викладеного в постановах Верховного Суду України від 05 березня 2013 року у справі № 21-417а12, від 08 квітня 2015 року у справі № 6-32цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 712/10864/16-а та постановах Касаційного цивільного суду від 26 червня 2019 року у справі № 701/902/17-ц, від 03 червня 2019 року у справі № 708/933/17, від 24 лютого 2020 року у справі № 701/473/17, про те, що зміна виду використання землі в межах її цільового призначення повинна проводитися в порядку, встановленому для зміни цільового призначення такої землі.

Отже, земельним законодавством чітко встановлено, що за проектами землеустрою та з дотриманням відповідної процедури здійснюється зміна цільового призначення земельних ділянок.

Проте такої процедури для зміни виду використання земельної ділянки без зміни її категорії цільового чинним законодавством не передбачено.

Зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель не є зміною її цільового призначення, а отже, не потребує проходження процедур, які відповідно до земельного законодавства України застосовуються при зміні цільового призначення (розробки проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, його затвердження тощо).

Ураховуючи, що зміна використання земельної ділянки з виду Для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення (Розділ секція Е07 підрозділ 07.01) на вид використання Для індивідуального дачного будівництва (Розділ секція Е07 підрозділ 07.03) не призводить до зміни цільового призначення земельної ділянки та відбувається у межах однієї категорії земель (землі рекреаційного призначення), Верховний Суд дійшов висновку, що про відсутність незаконної зміни цільового виду використання спірної земельної ділянки.

У правових позиціях ВС, викладених у Постановах Верховного Суду від 14 липня 2020 року у справі № 916/1998/19, від 24 березня 2020 року у справі № 640/13670/19, від 10 жовтня 2018 року у справі № 357/4277/17, від 14 листопада 2019 року у справі № 344/10412/16-а, від 31 липня 2019 року у справі № 806/5308/15, від 02 червня 2020 року у справі № 500/2308/18, від 25 травня 2021 року у справі № 927/703/20, від 31 травня 2021 року у справі № 826/1581/1, сформульовано висновок про те, що зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель не є зміною її цільового призначення, а отже, не потребує проходження процедур, які відповідно до земельного законодавства України застосовуються при зміні цільового призначення (розробки проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, його затвердження тощо).

Єдина умова, яку встановлюють положення частини 5 статті 20 ЗК України при самостійному визначені виду використання земельної ділянки її власником/користувачем, є дотримання вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, та необхідність урахування містобудівної документації та документації із землеустрою.

Поняття використання земельної ділянки не за цільовим призначенням стосується тих випадків, коли на земельній ділянці з певним цільовим призначенням проводиться діяльність, яка виходить за межі цільового призначення та передбачає фактичне використання такої ділянки.

Отже, нецільовим використанням земельної ділянки з категорії земель житлової та громадської забудови є її використання за іншим призначенням, всупереч генеральному плану населеного пункту, іншій містобудівній документації, плану земельно-господарського устрою тощо, тобто всупереч земельному законодавству України.

Щодо порядку здійснення безоплатної приватизації земельної ділянки .

У своїй Постанові від 24.11.2021 року у справі № 495/1439/18-ц , провадження № 61-11915св21, ВС вважав за необхідне вийти за межі доводів касаційної скарги з метою врахування висновку щодо застосування норми права.

Відповідно до статті 14 Конституції України , земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України ).

Згідно з частиною першою статті 3 ЗК України , земельні відносини регулюються Конституцією України , цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Частиною першою статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Порядок безоплатної приватизації громадянами земельних ділянок визначений статтею 118 ЗК України .

Згідно з частинами першою, другою, четвертою, шостою, сьомою, дев`ятою, статті 118 ЗК України , громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу .

У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проекту приватизації земель.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу .

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу , забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу , розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу , не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування.

До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу .

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу , у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Згідно частин першої та другої статті 79-1 ЗК України , формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки, як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Виходячи з аналізу положень частин п`ятої-десятої статті 79-1 ЗК України , можна дійти висновку, що підставою для формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення, є технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Крім того, згідно з частиною першою статті 50 Закону України Про землеустрій проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6-7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування.

У разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв`язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру.

Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Отже, формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення, здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Крім того, згідно з частиною першою статті 50 Закону України Про землеустрій , проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

Щодо імперативності затвердження детального плану

Частиною З ст. 24 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності передбачено, що у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється.

Статтею 1 Закону зазначено, що детальний план території - містобудівна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території; план зонування території (зонінг) - містобудівна документація, що визначає умови та обмеження використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 19 Закону детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території.

Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції.

Детальний план території визначає:

1) принципи планувально-просторової організації забудови;

2) червоні лінії та лінії регулювання забудови;

3) функціональне призначення, режим та параметри забудови однієї чи декількох земельних ділянок, розподіл територій згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами;

4) містобудівні умови та обмеження (у разі відсутності плану зонування території) або уточнення містобудівних умов та обмежень згідно із планом зонування території;

5) потребу в підприємствах і закладах обслуговування населення, місце їх розташування;

6) доцільність, обсяги, послідовність реконструкції забудови;

7) черговість та обсяги інженерної підготовки території;

8) систему інженерних мереж;

9) порядок організації транспортного і пішохідного руху;

10) порядок комплексного благоустрою та озеленення, потребу у формуванні екомережі;

11) межі прибережних захисних смуг і пляжних зон водних об`єктів (у разі відсутності плану зонування території).

При цьому, чинним законодавством не надано офіційне тлумачення терміну містобудівні потреби .

Разом з тим, проектом Закону України Про внесення змін до Закону України Про регулювання містобудівної діяльності (щодо відтермінування поширення заборони на відведення земельних ділянок у власність без відповідної містобудівної документації, окрім випадків будівництва нових об`єктів та визначення термінів), зареєстрованого у Верховній Раді України 05.03.15 за № 2329, визначено, що містобудівні потреби - визначені затвердженою містобудівною документацією територіальні та інші ресурси, необхідні для створення та підтримання повноцінного життєвого середовища, дотримання гарантованих державою соціальних, екологічних, енергетичних стандартів.

Аналогічне визначення поняття містобудівні потреби передбачалось проектом Містобудівного кодексу України, зареєстрованого у Верховній Раді України 29.09.2009 за №5181.

Статтею 1 Закону України Про основи містобудування надано визначення поняттю -(містобудування (містобудівна діяльність) , якою є цілеспрямована діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, громадян, об`єднань громадян по створенню та підтриманню повноцінного життєвого середовища, яка включає прогнозування розвитку населених пунктів і територій, планування, забудову та інше використання територій, проектування, будівництво об`єктів містобудування, спорудження інших об`єктів, реконструкцію історичних населених пунктів при збереженні традиційного характеру середовища, реставрацію та реабілітацію об`єктів культурної спадщини, створення інженерної та транспортної інфраструктури.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності об`єктами містобудування на місцевому рівні є планувальна організація території населеного пункту, його частини (групи земельних ділянок) зі спільною планувальною структурою, об`ємно-просторовим рішенням, інженерно-транспортною інфраструктурою, комплексом об`єктів будівництва, що визначаються відповідно до:

у населених пунктах - меж населених пунктів, їх функціональних зон (сельбищної, промислової тощо), житлових районів, мікрорайонів (кварталів), приміських зон відповідно до містобудівної документації

Об`єктами будівництва є будинки, будівлі, споруди будь-якого призначення, їх комплекси та частини, лінійні об`єкти інженерно-транспортної інфраструктури.

Відповідно до п.п. 4.1, 4.2, 4.4 ДБН Б.1.1-14:2012 Склад та зміст детального плану території детальний план розробляється з метою:

уточнення у більш крупному масштабі положень генерального плану населеного пункту, схеми планування території району;

уточнення планувальної структури і функціонального призначення території, просторової композиції, параметрів забудови та ландшафтної організації частини території населеного пункту або території за його межами;

встановлення червоних ліній та ліній регулювання забудови; виявлення та уточнення територіальних ресурсів для всіх видів функціонального використання території;

визначення всіх планувальних обмежень використання території згідно з державними будівельними нормами та санітарно-гігієнічними нормами;

обґрунтування потреб формування нових земельних ділянок та визначення їх цільового призначення, зображення існуючих земельних ділянок та їх функціонального використання;

організації транспортного і пішохідного руху, розміщення місць паркування транспортних засобів;

охорони та поліпшення стану навколишнього середовища, забезпечення екологічної безпеки; комплексного благоустрою та озеленення; використання підземного простору тощо.

Детальний план розробляється, зокрема, на структурно-планувальні елементи території населеного пункту, які мають цілісний планувальний характер, - на основі затвердженого генерального плану цього населеного пункту відповідно до чинного законодавства, плану зонування (за наявності) з використанням матеріалів містобудівного та земельного кадастрів.

Затверджений детальний план є основою для визначення вихідних даних для:

відведення, вилучення земельних ділянок, встановлення та зміни їх цільового призначення, розміщення об`єктів будівництва, реконструкції забудови;

проектування мереж і споруд інженерно-транспортної інфраструктури та інженерного забезпечення території;

проведення гідравлічних розрахунків інженерних мереж;

розроблення схеми санітарного очищення і прибирання територій; розроблення проектів земельних відводів окремих земельних ділянок.

Оцінка аргументів сторін, Висновки суду

Таким чином, з огляду на усе вищевикладене, у відповідності до вимог чинного законодавства України, в даній конкретній цивільній справі, суд приходить до висновку про невірність стверджень представника третьої особи про те, що саме ДСУ з питань геодезії, картографії та кадастру є компетентним органом, який має повноваження звернення до суду з відповідним позовом, адже спірна земельна ділянка не є земельною ділянкою сільськогосподарського призначення та не належить до агропромислового комплексу, тому Держгеокадастр у цьому разі не наділений повноваженнями розпорядника з усіма повноваженнями власника на захист права власності, а надані законом функції державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства не наділяють Держгекадастр правом звернення до суду з позовними вимогами, заявленими у цій справі.

Звертаючись з цим позовом прокурор зазначив, що законодавством України не визначено суб`єкта контролю за законністю прийняття органом місцевого самоврядування рішень щодо відведення земельних ділянок з відповідними повноваженнями на звернення до суду з позовами, через що прокурор самостійно виступає як позивач у цій справі, оскільки в спірному випадку порушені інтереси держави залишилися незахищеними.

За таких обставин, суд погоджується з тим, що прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі та звернувся до суду як самостійний позивач.

Однак, з огляду на те, що за договором оренди від 12.10.2004 року спірна земельна ділянка попередньо передавалась в оренду для розміщення готельного комплексу ІНФОРМАЦІЯ_1 , що вказує лише на доказовість цільового використання Департаментом автомобільної інспекції МВС України землі, натомість з огляду на те, що фактичні матеріали справи не містять належних доказів категорії земельної ділянки за адресою: Одеська область, смт. Затока, м. Білгород-Дністровський, Лиманський курортний район, що вже була сформованою під час її передачі в оренду, суд не вбачає обставин зміни її цільового призначення.

Оскільки ОСОБА_1 за рішенням Затоківської селищної ради від 29.12.2017 року № 2695 передано у власність земельну ділянку, площею 0,0471 га, кадастровий номер 5110300000:02:012:0181, для індивідуального дачного будівництва, на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, відсутні підстави вважати наявність порушень земельного законодавства.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється у разі, якщо земельна ділянка є не сформованою, або у разі зміни її цільового призначення.

З огляду на відсутність вказаних обставин, для отримання ОСОБА_1 земельної ділянки у порядку безоплатної приватизації, за встановлених у цій справі обставин, не було необхідності розробляти проект землеустрою.

Стосовно доводів прокурора про відведення земельної ділянки у власність для індивідуального дачного будівництва в порушення Генерального плану смт. Затока та за відсутності детального плану території, суд не погоджується з даними ствердженнями позивача, оскільки ним жодним чином не доведено вказаних обставин, не приєднано викопіювання з генерального плану смт. Затока, не доведено відсутності детального плану або плану зонування, не заявлено клопотання про витребування відповідної інформації щодо наявності містобудівної документації, тощо.

Враховуючи те, що в матеріалах справи відсутні докази наявності в діях органу місцевого самоврядування порушень вимог земельного законодавства щодо передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки у порядку безоплатної приватизації, при цьому, за відсутності факту зміни цільового призначення земельної ділянки, переданої відповідачу, вимоги прокурора не підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат

У відповідності до ч.1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з необґрунтованістю та недоведеністю позовних вимог слід також відмовити у частині вимог щодо стягнення судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1, 16, 21, 182, 328, 376 ЦК України, ст.ст. 83, 116, 118 ЗК України, ст.ст. 2, 5, 12, 81, 83, 141,209, 247, 258, 259, 263, 264, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволені позовних вимог керівника Білгород - Дністровської окружної прокуратури до Кароліно - Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 , виконавчий комітет Білгород - Дністровської міської ради про визнання незаконним рішення, недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення, (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги.

Позивач: керівник Білгород - Дністровської окружної прокуратури, адреса: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Незалежності, 39.

Відповідач: Кароліно-Бугазька сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області, місцезнаходження якої: Одеська область, Білгород-Дністровський район, село Кароліно-Бугаз, вул. Приморська, 1, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 04527307.

Відповідач: ОСОБА_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 .

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

- ОСОБА_2 , паспорт громадянина республіки Белорусь серії НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 .

- виконавчий комітет Білгород - Дністровської міської ради, адреса: Одеська область, м.Білгород-Дністровський, вул. Михайлівська, 56, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 04056799.

Повний текст рішення складений 27 січня 2022 року.

Суддя: