Постанова

від 27.01.2022 по справі 619/3656/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

27 січня 2022 року

м. Київ

справа № 619/3656/20

провадження № 61-15045св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма СВ ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 25 січня 2021 року у складі судді Остропілець Є. Р. та постанову Харківського апеляційного суду від 02 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Кругової С. С., Маміної О. В., Тичкової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма СВ (далі - ТОВ Фірма СВ ) та, уточнивши в подальшому позовні вимоги, просив суд визнати його звільнення незаконним; скасувати наказ відповідача про звільнення № 133-к від 15 липня 2020 року; поновити його на роботі на посаді інженера з охорони праці з 16 липня 2020 року; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16 липня 2020 року по день розгляду справи судом, виходячи із розміру місячного тарифного окладу 6 211,18 грн; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час карантину, за період з 08 липня 2020 року по 15 липня 2020 року у розмірі 1 620,30 грн; стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у розмірі 100 000,00 грн; стягнути з відповідача на його користь поштові витрати у розмірі 400,00 грн; стягнути з відповідача на його користь транспортні витрати у розмірі 600,00 грн.

На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що він працював у ТОВ Фірма СВ на посаді інженера з охорони праці з 10 січня 2019 року.

Згідно наказу № 133-к від 15 липня 2020 року його звільнено з посади за прогул без поважних причин на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Наказ № 133-к від 15 липня 2020 року позивач отримав по пошті 18 липня 2020 року.

Вказує, що наказ № 133-к від 15 липня 2020 року видано ТОВ Фірма СВ з порушенням порядку звільнення працівників з ініціативи адміністрації, а причина його відсутності на роботі з 08 липня 2020 року по 15 липня 2020 року є поважною.

Так, причиною своєї відсутності на роботі позивач називає інформацію у засобах масової інформації (без вказівки на джерело) від 07 липня 2020 року, з якої йому стало відомо про істотний спалах інфекційної коронавірусної хвороби (COVID-19) у селі Руська Лозова, де розташоване ТОВ Фірма СВ .

Також, на думку позивача, про протиправність звільнення його з займаної посади свідчить й те, що, відповідач, приймаючи рішення про застосування до нього вказаного дисциплінарного стягнення, грубо порушив вимоги статті 149 КЗпП України, а саме: при обранні виду стягнення не врахував ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, попередню роботу працівника, у тому числі відсутність у позивача будь-яких стягнень та порушень трудової дисципліни. Також відповідач не зажадав від нього письмових пояснень.

ОСОБА_1 зазначає, що незаконні дії відповідача призвели до моральних переживань, оскільки він втратив душевний спокій, постійно сумує, порушився його сон, він постійно перебуває у роздратованому стані, через нервовий стрес у нього зіпсувалися відносини з оточуючими людьми, через втрату роботи, яка була його основним джерелом існування. Позивач не має засобів для забезпечення належного рівня життя, незаконне звільнення негативно відобразилось на здоров`ї, підвищився артеріальний тиск, йому нічого їсти та він не має можливості сплачувати комунальні послуги у повному обсязі.

Також, звертає увагу суду на зміст Постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року № 256 Деякі питання забезпечення трудових прав державних службовців, працівників державних органів, підприємств, установ та організацій на час встановлення карантину у зв`язку із загостренням ситуації, пов`язаної з поширенням випадків гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 , якою вказано роботодавцям на час встановлення карантину не звільняти працівників за прогул.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 25 січня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач був відсутній на роботі з 08 липня 2020 року по 15 липня 2020 року та не виконував свої посадові обов`язки. Поважності причин відсутності на роботі у ці дні ОСОБА_1 суду не надав, тобто скоїв прогул без поважних причин. Тому, на думку суду, у ТОВ Фірма СВ були правові підстави звільнити позивача з займаної посади на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України за прогул без поважних причин.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 02 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 25 січня 2021 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

06 вересня 2021 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 звернувся до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 25 січня 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 02 серпня 2021 року.

В касаційній скарзі заявник просить суд скасувати оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що вказані судові рішення судами попередніх інстанцій ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

30 вересня 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 працював у ТОВ Фірма СВ на посаді інженера з охорони праці з 10 січня 2019 року.

Наказом по ТОВ Фірма СВ № 133-к від 15 липня 2020 року ОСОБА_1 звільнено з займаної посади за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України - у зв`язку із прогулом без поважних причин. При цьому, підставами для звільнення позивача по вказаній статті слугували: акт № 8 від 15 липня 2020 року Про невихід на роботу , службова записка начальника відділу кадрів ОСОБА_2 від 15 липня 2020 року, табель обліку робочого часу.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, які він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

За приписами частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізично особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір (стаття 139 КЗпП України).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Відповідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Згідно зі статтею 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.

За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Суди попередніх інстанцій, дослідивши наявні у справі докази та надавши їм належну оцінку, встановили, що ОСОБА_1 допустив порушення трудової дисципліни, що виявилось у його відсутності на роботі без поважних причин з 08 липня 2020 року по 15 липня 2020 року.

Відповідачем при обранні виду стягнення у повній мірі враховані ступінь тяжкості вчиненого проступку, обставини, за яких вчинено проступок, попередню роботу працівника.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).

При таких обставинах, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач законно звільнив позивача із займаної посади за вчинений прогул без поважних причин на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Доводи касаційної скарги про порушення відповідачем вимог статті 149 КЗпП України в частині не відібрання у нього письмових пояснень , є безпідставними, оскільки при доведеності порушення працівником трудової дисципліни не відібрання у нього письмових пояснень з приводу своєї відсутності на роботі не може бути підставою для визнання наказу про звільнення позивача незаконним.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України у справі від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-2801цс15.

Посилання позивача на постанову Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року № 256 є також безпідставним, оскільки положення пункту 2 вказаного нормативного акту носять виключно рекомендаційний характер та стосуються виключно працівників, які виконують визначену трудовим договором роботу вдома, та працівників, які перебувають у відпустці без збереження заробітної плати на період карантину. Доказів виконання позивачем визначеної трудовим договором роботи вдома або його перебування у відпустці без збереження заробітної плати на період карантину суду не надано.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Серявін та інші проти України , заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 25 січня 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 02 серпня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов