Постанова

від 02.08.2021 по справі 619/3656/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 серпня 2021 року

м. Харків

Справа № 619/3656/20

Провадження № 22-ц/818/ 2553 /21

Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з рогляду цивільних справ:

головуючого Кругової С.С.,

суддів Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря Каплоух Н.Б.,

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "СВ"

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "СВ" про поновлення на роботі та стягнення заборгованості за час вимушеного прогулу, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 25 січня 2021 року ,-

в с т а н о в и в:

У серпні 2020 ОСОБА_1 звернувся до Дергачівського районного суду Харківської області з позовом до ТОВ Фірма СВ , в якому, після уточнення позовних вимог, просить поновити його на роботі на посаді інженера з охорони праці з 16.07.2020; визнати його звільнення незаконним; скасувати наказ відповідача про звільнення №133-к від 15.07.2020; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16.07.2020 по день розгляду судом 25.01.2021 у розмірі 40428,01 грн.; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час карантину, за період з 08.07.2020 по 15.07.2020 у розмірі 1620,30 грн.; стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у розмірі 100 000 грн.; стягнути з відповідача на його користь поштові витрати у розмірі 400 грн.; стягнути з відповідача на його користь транспортні витрати у розмірі 600 грн.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що він працював у ТОВ Фірма СВ на посаді інженера з охорони праці з 10.01.2019 по 15.07.2020.

Згідно Наказу № 133-к від 15.07.2020, ОСОБА_1 звільнено з посади за прогул без поважних причин на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України .

Наказ № 133-к від 15.07.2020 позивач отримав по пошті 18.07.2020.

Зазначає, що Наказ № 133-к від 15.07.2020 видано ТОВ Фірма СВ з порушенням порядку звільнення працівників з ініціативи адміністрації, а причина його відсутності на роботі з 08.07.2020 по 15.07.2020 є поважною.

Так, причиною своєї відсутності на роботі позивач називає інформацію у засобах масової інформації (без вказівки на джерело), 07.07.2020 з якої йому стало відомо про істотний спалах інфекційної коронавірусної хвороби (COVID-19) у селі Руська Лозова, де розташоване Товариство з Обмеженою Відповідальністю Фірма СВ .

Також, на думку позивача, про протиправність звільнення його з займаної посади свідчить й те, що, відповідач, приймаючи рішення про застосування до нього вказаного дисциплінарного стягнення, грубо порушив вимоги ст. 149 КЗпП України , а саме: не зажадав письмових пояснень від порушника трудової дисципліни, при обранні виду стягнення не врахував ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника, у тому числі відсутність у позивача будь-яких стягнень та порушень трудової дисципліни.

Незаконні дії відповідача призвели до моральних переживань, позивач втратив душевний спокій, постійно сумує, порушився його сон, він постійно перебуває у роздратованому стані, через нервовий стрес у нього зіпсувалися відносини з оточуючими людьми, через втрату роботи, яка була його основним джерелом існування. Позивач не має засобів для забезпечення належного рівня життя, незаконне звільнення негативно відобразилось на здоров`ї, підвищився тиск, йому нічого їсти та він не має можливості сплачувати комунальні послуги у повному обсязі.

Також, просить суд звернути увагу на зміст Постанови КМУ від 25 березня 2020 р. № 256 Деякі питання забезпечення трудових прав державних службовців, працівників державних органів, підприємств, установ та організацій на час встановлення карантину у зв`язку із загостренням ситуації, пов`язаної з поширенням випадків гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 , якою вказано роботодавцям на час встановлення карантину не звільняти працівників за прогул.

За вказаних обставин, позивач змушений звернутися до суду з цим позовом.

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 25 січня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Судове рішення мотивовано тим, що матеріалами справи встановлено, що позивач був відсутній на роботі з 08.07.2020 по 15.07.2020 та не виконував свої посадові обов`язки, поважності причин відсутності на роботі у ці дні ОСОБА_1 суду не надав, тобто скоїв прогул без поважних причин, а тому у ТОВ Фірма СВ були правові підстави звільнити його з займаної посади на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України за прогул без поважних причин. Вимоги позивача не ґрунтуються на достатніх, належних та допустимих доказах.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 25 січня 2021 року, ухвалити нове яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вказує, що не погоджується із висновком суду щодо відсутності доказів повідомлення відповідача про поважність причин його відсутності на роботі з 08.07.2020 по 15.07.2020, оскільки діючим законодавством не визначено порядок та умови такого повідомлення. Крім того, відповідач не зажадав від нього пояснень з цього приводу, всупереч ст.. 149 КЗпП України.

У скарзі наполягає, що був відсутнім на робочому місці через спалах інфекційної короно вірусної хвороби, злякався захворіти на цю хворобу, засобами масового зв`язку транслювали, що вимирало по 100 000 людей щоденно. До того ж відповідачем не було створено належні умови праці в рамках карантину.

Зазначає, що відповідачем не було витребувано у ОСОБА_1 письмових пояснень відсутності на роботі, в іншому випадку позивач би все пояснив.

Суд упереджено дійшов висновку, що відповідач зажадав від нього письмові пояснення, адже, матеріали справи свідчать, що 15.07.2020 ОСОБА_1 був запрошений у службовий кабінет начальника відділу кадрів ТОВ ФІРМА СВ для надання пояснень щодо причини своєї відсутності на роботі, але письмові пояснення позивач надавити відмовився. При цьому відсутні належні та допустимі докази, що позивач викликався 15.07.2020 та відмовлявся надати пояснення.

Заперечує щодо посилання суду на електронну переписку, оскільки він не є власником поштової скриньки.

Загалом доводи апеляційної скарги зводяться до повної незгоди з мотивами з яких виходив суд першої інстанції, та позивач наполягає на незаконному звільненні його з посади.

На адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від ТОВ ФІРМА СВ , в якому директор фірми просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Вважає апеляційну скаргу безпідставною, а рішення суду законним та обґрунтованим.

В обґрунтування вказує, що було дотримано процедуру звільнення позивача, зазначає про заяви ОСОБА_1 у листуванні електронною поштою, зі змісту яких вбачаються причини його відсутності на роботі.

Щодо адреси листування позивача, зауважує, що з поштової адреси, належність якої позивач заперечує, надсилались заяви про звільнення на ім`я начальника відділу кадрів, що є зайвим підтвердженням належності адреси саме позивачу.

Також на адресу суду надійшла відповідь на відзив від ОСОБА_1 , зміст якого тотожній апеляційній скарзі та містить перелік норм матеріального та процесуального права зі спірного питання в даній справі.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши в сукупності наявні в ній докази, перевіривши законність, обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно норм статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на за-адах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам, воно є об`єктивним та обґрунтованим, таким, що відповідає фактичним обставинам справи.

Відповідно до норм статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та ( або ) відзиві на неї.

Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 працював у ТОВ ФІРМА СВ на посаді інженера з охорони праці з 10.01.2019 по 15.07.2020.

Наказом по Товариству з обмеженою відповідальністю ФІРМА СВ №3-к про прийняття ОСОБА_1 на роботу за сумісництвом від 09.01.2019, ОСОБА_1 прийнято за сумісництвом на посаду інженера з охорони праці та встановлено режим неповного робочого часу (з тижневим навантаженням 20 годин) та фондом заробітної плати 50% згідно окладу штатної одиниці за штатним розкладом. Графік роботи з 09:00 до 13:00 години.

Наказом по Товариству з обмеженою відповідальністю ФІРМА СВ №133-к від 15.07.2020 ОСОБА_1 звільнено за п.4 ст. 40 КЗпП України - у зв`язку із прогулом без поважних причин. При цьому, згідно з зазначеним наказом підставами для звільнення позивача саме по вказаній статті слугували: акт від 15.07.2020 №8 Про невихід на роботу , службова записка начальника відділу кадрів ОСОБА_2 від 15.07.2020, табель обліку робочого часу - копії зазначених документів надані до матеріалів справи та досліджені судом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 допустив порушення трудової дисципліни, що виявилось у його відсутності на роботі без поважних причин з 08.07.2020 по 15.07.2020. На підтвердження своїх вимог позивачем не надано належних та допустимих доказів.

Судова колегія погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Матеріали справи свідчать, що №133-к від 15.07.2020 року позивача було звільнено з посади у зв`язку із прогулом відповідно до п.4 ч.1 ст.40 КЗПП України

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Згідно роз`яснень викладених у п.п. 22, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів , у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40 і п. 1 ст. 41 КЗпП України , чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1 , 148 , 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи не застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника. При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП України , суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

При цьому, факт відсутності працівника на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня (прогул) має бути належним чином зафіксований власником або уповноваженим ним органом, щоб унеможливити порушення трудових прав працівника та його безпідставне притягнення до дисциплінарної відповідальності. З огляду на предмет позову, обов`язок доведення вини працівника у порушенні трудової дисципліни на підприємстві покладено на роботодавця.

Таким чином, крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з`ясування поважності причин його відсутності. Законодавством не визначено перелік обставин, за яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, а тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за п. 4ст. 40 КЗпП України , суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати докази.

Згідно ст. 147 КЗпП України, за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана або звільнення.

За правилами ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Статтею 149 КЗпП України встановлено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Судова колегія погоджується з висновком суду, що ОСОБА_1 не надав доказів своєї відсутності на робочому місці у вищезазначений час з поважних причин.

Доводи апеляційної скарги стосовно не відібрання письмових пояснень у позивача про поважність причин відсутності на роботі, як підстава для задоволення позову, судом апеляційної інстанції відхиляються.

Матеріали справи свідчать, що позивач вів з відповідачем електронну переписку, з якої вбачається, що ОСОБА_1 пояснював причини своєї відсутності на роботі лише суб`єктивними чинниками оточуючого середовища (том 1 а.с. 50-53). Згодом, такі обставини оцінені відповідачем як не поважні причини відсутності позивача на роботі.

Зі змісту електронного спілкування сторін, вбачається, що відповідачем, як роботодавцем, пропонувалось позивачу з`явитись на робоче місце для з`ясування обставин його відсутності.

Законодавець передбачив у ст. 149 КЗпП України обов`язок роботодавця зажадати пояснення у робітника щодо порушення трудової дисципліни з метою з`ясування поважності причин його вчинення, які унеможливлюють вжиття заходів дисциплінарного впливу.

Розглядаючи дану справу, судовим розглядом встановлено єдину причину неявки позивача на роботу з 8 по 15 липня 2020.

В суді апеляційної інстанції позивач пояснював причини неявки на роботу з 8 по 15 липня 2020 лише тим, що в цей час був спалах захворювання на коронавірусну хворобу, та він боявся захворіти.

Жодних причин, які могли бути розцінені як поважні, позивач не зазначив.

Твердження позивача, стосовно того, що адреса електронної пошти, вказана в переписці йому не належить, не відповідає дійсності, оскільки протягом тривалого часу провадження справи, саме ця адреса вказана в письмових доказах, зі змісту яких можна зробити висновок, та він є логічним, що ОСОБА_1 є автором цих листів, оскільки зміст його заперечень та пояснень збігається з обставинами , викладеними у цих електронних листах.

Крім того, саме з цієї адреси було надіслано заяву про звільнення від імені ОСОБА_1 за власним баженням, адресовану начальнику відділу кадрів.

Жодних доказів на підтвердження відсутності на роботі з поважних причин апеляційним розглядом не встановлено.

За таких обставин, головне посилання апеляційної скарги позивача, яке полягає в його запереченнях щодо не відібрання у нього письмових пояснень відсутності на роботі, спростовується матеріалами справи, тому судом апеляційної інстанції не береться до уваги.

З огляду на вищезазначене судова колегія погоджується з висновком суду про доведення факту порушення з боку позивача трудової дисципліни ( прогулу), що було підставою для застосування до нього дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення та дотримання відповідачем встановленої КЗпП процедури звільнення.

Посилання позивача на Постанову КМУ від 25 березня 2020 року № 256 Деякі питання забезпечення трудових прав державних службовців, працівників державних органів, підприємств, установ та організацій на час встановлення карантину у зв`язку із загостренням ситуації, пов`язаної з поширенням випадків гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 , судова колегія також оцінює критично.

З цього приводу, суд апеляційної інстанції зазначає, що підпунктом 2 пункту 2 даної Постанови рекомендовано підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності на час встановлення карантину не звільняти працівників, які виконують визначену трудовим договором роботу вдома, та працівників, які перебувають у відпустці без збереження заробітної плати на період карантину, з підстав, установлених пунктами 3,4 (прогул) і 5 частини першої статті 40 КЗпП, тобто по-перше, зазначена постанова носить рекомендаційний характер.

До жодної з цих категорій осіб позивач не відноситься, а тому її застосування є недоцільним.

Інші другорядні доводи, наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції, зводяться до переоцінки доказів і незгоди із висновками суду щодо обставин справи, наведені обставини в апеляційній скарзі вже були предметом дослідження в суді першої інстанції та не потребують повторного правового аналізу, з огляду на їх безпідставність.

На думку колегії суддів, зміст та обґрунтування апеляційної скарги не дають підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення. При цьому враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії , §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною.

За викладених обставин колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 374 , 375 , 381-384 ЦПК України , апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 25 січня 2021 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту в порядку ст. 389 ЦПК України.

Головуючий С.С. Кругова

Судді О.В. Маміна

О.Ю. Тичкова

Повний текст постанови

складено 3 серпня 2021 року