Рішення

від 03.02.2021 по справі 619/3656/20

ДЕРГАЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа №619/3656/20

провадження №2/619/103/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2021 року Дергачівський районний суд Харківської області

в складі: головуючого судді- Остропілець Є.Р.,

при секретарі - Суржкової В.В.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представник відповідача - Сидоренко Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма СВ Про поновлення на роботі та стягнення заборгованості за час вимушеного прогулу ,-

В С Т А Н О В И В :

10.08.2020 ОСОБА_1 звернувся до Дергачівського районного суду Харківської області з позовом до ТОВ Фірма СВ , в якому, після уточнення позовних вимог, просить поновити його на роботі на посаді інженера з охорони праці з 16.07.2020; визнати його звільнення незаконним; скасувати наказ відповідача про звільнення №133-к від 15.07.2020; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16.07.2020 по день розгляду судом 25.01.2021 у розмірі 40428,01 грн.; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час карантину, за період з 08.07.2020 по 15.07.2020 у розмірі 1620,30 грн.; стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у розмірі 100 000 грн.; стягнути з відповідача на його користь поштові витрати у розмірі 400 грн.; стягнути з відповідача на його користь транспортні витрати у розмірі 600 грн.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що він працював у ТОВ Фірма СВ на посаді інженера з охорони праці з 10.01.2019 по 15.07.2020.

Згідно Наказу № 133-к від 15.07.2020, ОСОБА_1 звільнено з посади за прогул без поважних причин на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України.

Наказ № 133-к від 15.07.2020 позивач отримав по пошті 18.07.2020.

Наказ № 133-к від 15.07.2020 видано ТОВ Фірма СВ з порушенням порядку звільнення працівників з ініціативи адміністрації, а причина його відсутності на роботі з 08.07.2020 по 15.07.2020 є поважною.

Так, причиною своєї відсутності на роботі позивач називає інформацію у засобах масової інформації (без вказівки на джерело), 07.07.2020 з якої йому стало відомо про істотний спалах інфекційної коронавірусної хвороби (COVID-19) у селі Руська Лозова, де розташоване Товариство з Обмеженою Відповідальністю Фірма СВ .

Також, на думку позивача, про протиправність звільнення його з займаної посади свідчить й те, що, відповідач, приймаючи рішення про застосування до нього вказаного дисциплінарного стягнення, грубо порушив вимоги ст. 149 КЗпП України, а саме: не зажадав письмових пояснень від порушника трудової дисципліни, при обранні виду стягнення не врахував ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника, у тому числі відсутність у позивача будь-яких стягнень та порушень трудової дисципліни.

Незаконні дії відповідача призвели до моральних переживань, позивач втратив душевний спокій, постійно сумує, порушився його сон, він постійно перебуває у роздратованому стані, через нервовий стрес у нього зіпсувалися відносини з оточуючими людьми, через втрату роботи, яка була його основним джерелом існування. Позивач не має засобів для забезпечення належного рівня життя, незаконне звільнення негативно відобразилось на здоров`ї, підвищився тиск, йому нічого їсти та він не має можливості сплачувати комунальні послуги у повному обсязі.

Також, просить суд звернути увагу на зміст Постанови КМУ від 25 березня 2020 р. № 256 Деякі питання забезпечення трудових прав державних службовців, працівників державних органів, підприємств, установ та організацій на час встановлення карантину у зв`язку із загостренням ситуації, пов`язаної з поширенням випадків гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 , якою вказано роботодавцям на час встановлення карантину не звільняти працівників за прогул.

За вказаних обставин, позивач змушений звернутися до суду з цим позовом.

27.08.2020 року від представника відповідача Сидоренко Ю.В. до суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно змісту якого відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на те, що звільнення ОСОБА_1 з займаної ним посади було проведено з дотриманням вимог чинного трудового законодавства України.

02.09.2020 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача Сидоренко Ю.В. , в судовому засіданні щодо задоволення позову заперечувала, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість позовних вимог.

Вислухавши учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Перевіряючи обставини справи, судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 працював у ТОВ ФІРМА СВ на посаді інженера з охорони праці з 10.01.2019 р. по 15.07.2020 р.

Наказом по Товариству з обмеженою відповідальністю ФІРМА СВ №3-к про прийняття ОСОБА_1 на роботу за сумісництвом від 09.01.2019 року, ОСОБА_1 прийнято за сумісництвом на посаду інженера з охорони праці та встановлено режим неповного робочого часу (з тижневим навантаженням 20 годин) та фондом заробітної плати 50% згідно окладу штатної одиниці за штатним розкладом. Графік роботи з 09:00 до 13:00 годин.

Наказом по Товариству з обмеженою відповідальністю ФІРМА СВ №133-к від 15.07.2020 року ОСОБА_1 звільнено за п.4 ст. 40 КЗпП України - у зв`язку із прогулом без поважних причин. При цьому, згідно з зазначеним наказом підставами для звільнення позивача саме по вказаній статті слугували: акт від 15.07.2020 року №8 Про невихід на роботу , службова записка начальника відділу кадрів ОСОБА_3 від 15.07.2020, табель обліку робочого часу - копії зазначених документів надані до матеріалів справи та досліджені судом.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового, чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

При цьому, відповідно до положень п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 Про практику розгляду судами трудових спорів , при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст. 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Крім того, відповідно до правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 13.09.2017 року по справі №6-1412цс17, прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня. Невихід на роботу у зв`язку із самовільним використанням працівником відпустки, відгулів за відпрацьовані раніше дні, залишення роботи без попередження власника або уповноваженого ним органу визнаються прогулом і можуть бути причиною звільнення працівника.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач вказує, що підстав для його звільнення у відповідача не було, оскільки він був відсутній через поважну причину: позивачу стало відомо про істотний спалах інфекційної коронавірусної хвороби (COVID-19) у селі Руська Лозова, де розташоване підприємство роботодавця - Товариство з Обмеженою Відповідальністю Фірма СВ . І тому, починаючи з 08.07. 2020, позивач був позбавлений можливостей вийти на роботу до відповідача. Крім того, позивач посилається на повідомлення відповідача про свою відсутність належним чином, а також на Постанову КМУ від 25 березня 2020 року № 256 Деякі питання забезпечення трудових прав державних службовців, працівників державних органів, підприємств, установ та організацій на час встановлення карантину у зв`язку із загостренням ситуації, пов`язаної з поширенням випадків гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 .

Разом з тим, позивачем не надано до матеріалів справи жодних доказів повідомлення відповідача про поважність причин своєї відсутності на роботі з 08.07.2020 по 15.07.2020.

Поважність причин відсутності позивача як на роботі, так і на своєму робочому місці не встановлена також під час судового розгляду справи.

Посилання відповідача на Постанову КМУ від 25 березня 2020 року № 256 Деякі питання забезпечення трудових прав державних службовців, працівників державних органів, підприємств, установ та організацій на час встановлення карантину у зв`язку із загостренням ситуації, пов`язаної з поширенням випадків гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - Постанова) не може братися судом до уваги з таких підстав:

- підпунктом 2 пункту 2 даної Постанови рекомендовано підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності на час встановлення карантину не звільняти працівників, які виконують визначену трудовим договором роботу вдома, та працівників, які перебувають у відпустці без збереження заробітної плати на період карантину, з підстав, установлених пунктами 3,4 (прогул) і 5 частини першої статті 40 КЗпП, тобто по-перше, зазначена постанова носить рекомендаційний характер;

- по-друге, матеріалами справи не підтверджується, позивачем не доведено, що позивач під час його звільнення був переведений на роботу вдома та/або перебував у відпустці без збереження заробітної плати.

Факт відсутності позивача на роботі в цілому та на своєму робочому місці з 08.07.2020 по 15.07.2020 підтверджується наявними в матеріалах справи: актом №6 від 08.07.2020 року про відсутність на роботі ОСОБА_1 , зовнішнього сумісника, що займає посаду інженера з охорони праці; актом №8 від 15.07.2020 про відсутність на роботі ОСОБА_1 , зовнішнього сумісника, що займає посаду інженера з охорони праці; службовою запискою начальника відділу кадрів ОСОБА_3 від 09.07.2020; службовою запискою начальника відділу кадрів ОСОБА_3 від 15.07.2020; витягами із табелю обліку робочого часу по Товариству з обмеженою відповідальністю фірма СВ .

ОСОБА_1 не заперечував в судовому засіданні, що був відсутній на роботі з 08.07.2020 по 15.07.2020. Будь-яких доказів, які б свідчили про поважність причин відсутності на роботі суду не надав.

Таким чином, з урахуванням всіх встановлених обставин справи та доведеного належними та допустимими доказами факту відсутності позивача з 08.07.2020 по 15.07.2020 на роботі без поважних причин, суд приходить до висновку, що відповідач мав всі законні підстави прийняти рішення про звільнення позивача з займаної ним посади за прогул без поважних причин на підставі п.4 ст.40 КЗпП України.

Крім того, посилання позивача на те, що відповідач не зажадав від нього письмових пояснень, не відповідають дійсності, оскільки, матеріалами справи встановлено, що 15 липня 2020 року ОСОБА_1 був запрошений у службовий кабінет начальника відділу кадрів ТОВ ФІРМА СВ для надання пояснень щодо причин своєї відсутності на роботі (як на своєму робочому місці, так і на підприємстві в цілому) з 08.07.2020 по 15.07.2020, але надати письмові пояснення позивач відмовився.

Актом Про відмову надавати письмові пояснення встановлено, що замість пояснень позивачем із електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_1 було направлено заяву про звільнення за власним бажанням.

Відповідно до статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантії, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення.

Разом з тим правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.

Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами.

Відповідна правова позиція викладена також Верховним Судом у справах №761/39962/16-ц від 11.07.2019 року; №302/836/17 від 14.01.2019 року.

У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 частини першої статті 40 пункту 1 ст.41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147(1), 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника. При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Відповідна правова позиція викладена також Верховним Судом у справі № 761/20477/17 від 25.03.2019 року.

Отже матеріалами справи встановлено, що позивач був відсутній на роботі з 08.07.2020 по 15.07.2020 та не виконував свої посадові обов`язки, поважності причин відсутності на роботі у ці дні ОСОБА_1 суду не надав, тобто скоїв прогул без поважних причин, а тому у ТОВ Фірма СВ були правові підстави звільнити його з займаної посади на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України за прогул без поважних причин.

Разом з тим, відповідно до вимог ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд встановлює наявність або відсутність обставин, котрими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування, як зазначено у ст.ст. 76, 77 ЦПК України.

Частиною 2 ст. 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Також, згідно роз`яснень, які містяться в п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції від 12 червня 2009 року, предметом доказування є факти, якими обґрунтовуються заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи (причини пропуску позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

З огляду на наведене, враховуючи, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення своїх позовних вимог в частині визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, оскільки не ґрунтуються на достатніх, належних та допустимих доказах, суд прийшов до висновку, що в їх задоволенні слід відмовити.

На підставі викладеного ст.ст.36, 40, 41, 149 КЗпП України, п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції від 12 червня 2009 року, керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 95, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 352, 354 ЦПК України суд,-

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку в судову палату по цивільних справах Харківського апеляційного суду через Дергачівський районний суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо рішення було поставлено без участі особи, яка його оскаржує, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.

Повний текст рішення складено 03 лютого 2021 року.

Суддя Є. Р. Остропілець