Постанова

від 20.01.2022 по справі 916/2869/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2022 року

м. Київ

cправа № 916/2869/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Берднік І. С., Чумака Ю. Я.,

за участю помічника судді, який виконує обов`язки секретаря судового засідання - Мірошниченка К. Є.,

за участю представників сторін:

позивача - Сидорова О. В. (адвоката),

відповідача - Петрової А. М. (адвоката),

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача -1 -Ігнатенко Т. Б. (самопредставництво),

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача -2 -не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт"

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.09.2021 (колегія суддів: Мишкіна М. А. - головуючий, Аленін О. Ю., Лавриненко Л. В.) і рішення Господарського суду Одеської області від 14.05.2021 (колегія суддів: Д`яченко Т. Г. - головуючий, Гут С. В., Рога Н. В. ) у справі

за позовом Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пріста Ойл-Україна"</a>,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: 1) Міністерства інфраструктури України, 2) Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях,

про зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Державне підприємство "Одеський морський торговельний порт" (далі - ДП "Одеський МТП") звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пріста Ойл-Україна"</a> (далі - ТОВ "Пріста Ойл-Україна"), в якому (з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 28.04.2021) просило суд зобов`язати ТОВ "Пріста Ойл-Україна" повернути за актом приймання-передавання державне майно, яке є об`єктом оренди за умовами пункту 10.1 Додаткової угоди № КД-1614/3 від 04.08.2016 до Договору № КД-1614 від 21.05.2001, територіально розташоване у вільній економічній зоні "Порто-Франко" за адресою: м. Одеса, пл. Митна 1, та знаходиться на балансі ДП "Одеський порт", а саме:

- площу з північної сторони механізації, реєстраційний номер майна 01125666.1.АААИГА271, інв. № 066573, площею 2 521,0 м 2 , за адресою: м. Одеса, пл. Митна, 1/1;

- частину площі в тилу причалу № 5-6, реєстраційний номер майна 01125666.АААИГА412, інв. № 061534, площею 5 671,0 м 2 , за адресою: м. Одеса, пл. Митна, 1/1;

- частину площі в тилу контори 1-го району, реєстраційний номер майна 0112566.АААИГА490, інв. № 066574, площею 496,0 м 2 , за адресою: м. Одеса, пл. Митна, 1/1;

- площу вздовж з/д шляхів, реєстраційний номер майна 01125666.АААИВЛ723, інв. № 066572, площею 410,0 м 2 , за адресою: м. Одеса, пл. Митна, 1/1;

- частину будівлі механізації, реєстраційний номер майна 01125666.АААИГА489, інв. № 066561, площею 1 051,9 м 2 , за адресою: м. Одеса, пл. Митна,1/1.

1.2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що договір оренди державного майна, укладений між ДП "Одеський МТП" та відповідачем, припинив свою дію, ДП "Одеський МТП" не має наміру на продовження орендних правовідносин з ТОВ "Пріста Ойл-Україна", тому ТОВ "Пріста Ойл-Україна" зобов`язано повернути об`єкт оренди орендодавцю.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 14.05.2021, яке залишене без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.09.2021, у справі № 916/2869/19 позов ДП "Одеський МТП" задоволено частково. Зобов`язано ТОВ "Пріста Ойл-Україна" повернути за актом приймання-передавання державне нерухоме майно, яке є об`єктом оренди за умовами пункту 10.1 додаткової угоди № КД-1614/3 від 04.08.2016 до договору № КД-1614 від 21.05.2001, розташоване територіально у вільній економічній зоні "Порто-Франко" за адресою: м. Одеса, пл. Митна, 1, та знаходиться на балансі ДП "Одеський порт", а саме: частина площі в тилу контори 1-го району, реєстровий номер майна 01125666.1.АААИГА490, інв. 066574, площею 496,0 м 2 , за адресою: м. Одеса, пл. Митна, 1/1; площа вздовж з/д шляхів, реєстровий номер майна 01125666.1.АААИВЛ723, інв. 066572, площею 410,0 м 2 , за адресою: м. Одеса, пл. Митна, 1/1; в іншій частині позову відмовлено. Вирішено стягнути з ТОВ "Пріста Ойл-Україна" на користь ДП "Одеський МТП" витрати щодо сплати судового збору у розмірі 1921,00 грн.

2.2. Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що договір оренди державного нерухомого майна № КД-1614 від 21.05.2001 (далі - договір оренди) припинив дію у зв`язку зі спливом строку його дії - 10.05.2019. Відповідно до висновку експерта № 19/20 від 05.06.2020 судової будівельно-технічної експертизи, виконаної за заявою директора ТОВ "Пріста Ойл-Україна" (далі - висновок експерта), відповідач створив нові об`єкти нерухомого майна, відмінні від тих об`єктів оренди, що були передані за додатковою угодою № КД-1614/3 від 04.08.2016 до договору оренди (далі - додаткова угода від 04.08.2016) в процесі виконання договору № КД - 1933 на реалізацію інвестиційного проекту в спеціальній (вільній) економічній зоні "Порто-франко" на території Одеського морського торговельного порту" від 07.09.2001 (далі - інвестиційний договір). Тому суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що позовні вимоги про зобов`язання відповідача повернути за актом приймання-передавання державне нерухоме майно, яке є об`єктом оренди згідно з умовами пункту 10.1 додаткової угоди від 04.08.2016, частково не підлягають задоволенню у зв`язку з їх невідповідністю фактичним обставинам справи, недоведеністю, що частина спірного нерухомого майна існує в натурі. Суд, враховуючи, що об`єкти оренди: частина площі в тилу контори 1-го району, реєстровий номер майна 01125666.1.АААИГА490, інв. 066574, площею 496,0 м 2 , за адресою: м. Одеса, пл. Митна, 1/1 та площа вздовж з/д шляхів, реєстровий номер майна 01125666.1.АААИВЛ723, інв. 066572, площею 410,0 м 2 , за адресою: м. Одеса, пл. Митна, 1/1, мають невід`ємні поліпшення, дійшов висновку, що зазначені об`єкти оренди підлягають поверненню позивачу.

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. ДП "Одеський МТП" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 14.05.2021 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.09.2021 скасувати у частині відмови ДП "Одеський МТП" у задоволенні позовних вимог стосовно зобов`язання ТОВ "Пріста Ойл-Україна" повернути за актом приймання-передавання державного майна, що є об`єктом оренди за умовами пункту 10.1 додаткової угоди від 04.08.2016 до договору оренди, територіально розташоване у спеціальній (вільній) економічній зоні "Порто-Франко" Одеського морського порту за адресою м. Одеса, пл. Митна, 1/1, та знаходиться на балансі ДП "Одеський МТП", а саме: 1) площа з північної сторони механізації, реєстраційний номер майна 01125666.1.АААИГА271, інв. № 066573, площею 2 521,0 м 2 , за адресою: м. Одеса, пл. Митна, 1/1; 2) частина площі в тилу причалу № 5-6, реєстраційний номер майна 01125666.АААИГА412, інв. № 061534, площею 5 671,0 м 2 , за адресою: м. Одеса, пл. Митна, 1/1; 3) частина будівлі механізації, реєстраційний номер майна 01125666.АААИГА489, інв. № 066561, площею 1 051,9 м 2 , за адресою: м. Одеса, пл. Митна,1/1 (далі - спірне мано). Просить у скасованій частині справу № 916/2869/19 направити на новий розгляд до Господарського суду Одеської області, у решті оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

3.2. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, ДП "Одеський МТП" зазначає, що суди під час ухвалення оскаржуваних судових рішень не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 27.10.2021 у справі № 910/8531/20, від 25.06.2018 у справі № 924/233/18 щодо застосування статей 627- 629, 764 Цивільного кодексу України, частини другої статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у подібних правовідносинах. Крім того, скаржник вважає, що суди не надали належної правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам та встановили обставини справи на підставі недопустимих доказів, зокрема на підставі висновку експерта № 19/20, який був зроблений для іншої господарської справи.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 21.05.2001 між ДП "Одеський МТП" (Орендодавець) та ТОВ "Пріста Ойл-Україна" (Орендар) був укладений договір оренди державного нерухомого майна № КД-1614, відповідно до якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно, територіально розташоване у вільній економічній зоні "Порто-Франко" за адресою: м. Одеса, Митна площа, 1, та знаходиться на балансі орендодавця, а саме:

- нежитлове приміщення площею 19,0 м 2 в будинку інв.№ 061700 - для розміщення офісу;

- складське приміщення площею 585,00 м 2 - з метою використання для зберігання вантажів;

- відкриту складську площу 12630 м 2 - з метою використання для розміщення терміналу по перевантаженню базових фракцій мастила;

- залізничну колію протягом 72 п/м - з метою використання для відстою вагонів з базовими фракціями мастила.

4.2. Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 договору оренди вступ орендаря у користування майном настає з моменту підписання сторонами договору і акта прийому-передачі вказаного майна. Передача майна в оренду не спричиняє передачі орендарю права власності на це майно. Власником орендованого майна залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди, визначеного відповідно до цього договору.

4.3. За змістом пункту 5.13 договору оренди орендар у разі припинення або розірвання цього договору зобов`язаний повернути орендодавцю орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на час передачі його в оренду, з урахуванням фізичного зносу, та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини орендаря.

4.4. Цей договір набуває чинності з дати підписання і діє до 31.12.2005. Зміна умов договору може мати місце за взаємним письмовим погодженням сторін У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору після закінчення його строку протягом одного місяця, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Чинність цього договору припиняється, зокрема, внаслідок закінчення строку, на який його було укладено (пункти 10.1, 10.2, 10.5, 10.7 договору оренди).

4.5. Суди встановили, що на виконання умов договору оренди Орендодавець та Орендар підписали низку актів приймання-передачі, а саме: акт б/н від 21.05.2001, акт № 1 від 15.08.2002, акт б/н від 25.09.2002 та акт б/н від 02.10.2002.

4.6. 02.10.2002 сторони договору оренди підписали додаткову угоду № КД-1614/1 до договору оренди, якою було змінено пункт 1.1 договору оренди та викладено його у наступній редакції: "Орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно, територіально розташоване у вільній економічній зоні "Порто-Франко" за адресою: м. Одеса, Митна пл. 1, та знаходиться на балансі орендодавця, а саме:

- нежитлове приміщення площею 19,0 м 2 м в будинку інв. № 061700 - для розміщення офісу;

- складське приміщення площею 290,0 м 2 - з метою використання для зберігання вантажів;

- відкриту складську площу 12 630 м 2 - з метою використання для розміщення терміналу по перевантаженню базових фракцій мастила;

- залізничну колію протягом 72 п/м - з метою використання для відстою вагонів з базовими фракціями мастила".

4.7. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 03.02.2016 у справі № 522/24599/15-ц, яке набрало законної сили, задоволено заяву ТОВ "Пріста Ойл-Україна" про тлумачення умов договору; розтлумачено умови пунктів 2.4 та 10.1 договору оренди, укладеного між ТОВ "Пріста Ойл-Україна" та ДП "Одеський МТП", таким чином, що орендні правовідносини за вказаним договором не були припинені, є дійсними до 10.05.2019 та діють до моменту повернення ТОВ "Пріста Ойл-Україна" об`єкта оренди і підписання відповідного акта про повернення майна.

4.8. 04.08.2016 між ДП "Одеський МТП" (орендодавець) та ТОВ "Пріста Ойл-Україна" (орендар), з урахуванням рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03.02.2016 у справі № 522/24599/15-ц, провадження № 2о/522/92/16, було укладено додаткову угоду № КД-1614/3 до договору оренди, відповідно до якої Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, що обліковується на балансі орендодавця, а саме:

1) площа з північної сторони механізації, реєстровий номер майна 01125666.1.АААИГА271, інв. № 066573, площею 2 521,0 м 2 , за адресою: м. Одеса, пл. Митна, 1/1;

2) частина площі в тилу причалу № 5-6, реєстровий номер майна 01125666.1.АААИГА412, інв. 061534, площею 5 671,0 м 2 , за адресою: м. Одеса, пл. Митна, 1/1;

3) частина площі в тилу контори 1-го району, реєстровий номер майна 01125666.1.АААИГА490, інв. 066574, площею 496,0 м 2 , за адресою: м. Одеса, пл. Митна, 1/1;

4) площа вздовж з/д шляхів, реєстровий номер майна 01125666.1.АААИВЛ723, інв. 066572, площею 410,0 м 2 , за адресою: м. Одеса, пл. Митна, 1/1;

5) частина будівлі механізації, реєстровий номер майна 01125666.1.АААИГА489, інв. 066561, площею 1051,9 м 2 , за адресою: м. Одеса, пл. Митна, 1/1.

4.9. Вартість майна визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку, що була проведена ТОВ "Консалтінгова компанія "Бюро оцінки Стефанович" станом на 11.02.2016 становила 15200860,00 грн.

4.10. Майно передається в оренду з метою: для розміщення парогенераторної, трансформаторної (інше використання майна), площею 266,3 м 2 ; для зберігання вантажів (розміщення складів), площею 9883,6 м 2 (пункт 1.2 додаткової угоди 04.08.2016).

4.11. Згідно з пунктом 5.3 додаткової угоди 04.08.2016 цей договір укладено на термін до 10.05.2019.

За змістом пункту 1.1 акта приймання-передавання державного нерухомого майна від 04.08.2016 до договору оренди орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування державне нерухоме майно, що обліковується на балансі орендодавця, а саме:

1) площа з північної сторони механізації, реєстровий номер майна 01125666.1.АААИГА271, інв. № 066573, площею 2 521,0 м 2 , за адресою: м. Одеса, пл. Митна, 1/1;

2) частина площі в тилу причалу № 5-6, реєстровий номер майна 01125666.1.АААИГА412, інв. 061534, площею 5 671,0 м 2 , за адресою: м. Одеса, пл. Митна, 1/1;

3) частина площі в тилу контори 1-го району, реєстровий номер майна 01125666.1.АААИГА490, інв. 066574, площею 496,0 м 2 , за адресою: м. Одеса, пл. Митна, 1/1;

4) площа вздовж з/д шляхів, реєстровий номер майна 01125666.1.АААИВЛ723, інв. 066572, площею 410,0 м 2 , за адресою: м. Одеса, пл. Митна, 1/1;

5) частина будівлі механізації, реєстровий номер майна 01125666.1.АААИГА489, інв. 066561, площею 1051,9 м 2 , за адресою: м. Одеса, пл. Митна, 1/1.

Акт складено підписано та скріплено печатками позивача та відповідача.

4.12. 16.07.2019 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області (далі - РВ ФДМ) та ТОВ "Пріста Ойл-Україна" (Орендар) підписано договір про внесення змін та доповнень до договору оренди, відповідно до якого ДП "Одеський МТП" (Балансоутримувач) передає ФДМ у повному обсязі права та обов`язки Орендодавця за договором оренди, а ФДМ підтверджує прийняття усіх цих права та обов`язків.

Проте рішенням Господарського суду Одеської області від 09.07.2020 у справі № 916/286/20 (яке залишено без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.12.2020 та постановою Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 916/286/20) визнано недійсною додаткову угоду від 16.07.2019 до договору оренди; визнано недійсною додаткову угоду від 23.12.2019 до договору оренди, оскільки зазначені додаткові угоди до договору оренди були підписані після припинення основного договору оренди, зміну умов якого вони передбачали.

4.13. Суди установили, що 07.09.2001 між Одеським морським торговельним портом (Орган управління) та ДП "Пріста Ойл-Україна" (Інвестор) було укладено Договір № КД-1933 на реалізацію інвестиційного проекту в спеціальній (вільній) економічній зоні "Порто-франко" на території Одеського морського торговельного порту.

У преамбулі інвестиційного договору зазначено, що цей договір укладено на реалізацію інвестиційного проекту "Перевантажувальний комплекс індустріальних мастил в тилу причалів № 5, 6 в спеціальній (вільній) економічній зоні "Порто-франко" на території Одеського морського порту згідно із Законом України "Про спеціальну (вільну) економічну зону "Порто-франко" на території Одеського морського торговельного порту" № 1607-111 від 23.03.2000 і на підставі розпорядження Одеської обласної державної адміністрації "Про затвердження інвестиційного проекту "Перевантажувальний комплекс індустріальних мастил в тилу причалів № 5, 6" для реалізації на території спеціальній (вільній) економічній зоні "Порто-франко" № 684/А-2001 від 01.08.2001 із суб`єктом підприємницької діяльності ДП "Пріста Ойл-Україна" і Одеським морським торговельним портом з другого боку.

4.14. Відповідно до пункту 1.1 інвестиційного договору, інвестор бере на себе зобов`язання на власник ризик і за власні кошти відповідно до затвердженого інвестиційного проекту та умов цього Договору забезпечити реалізацію проекту, а орган управління - забезпечити необхідні умови для його реалізації.

4.15. Згідно із пунктом 3.1 інвестиційного договору орган управління бере на себе, зокрема, такі зобов`язання: в місячний термін у встановленому законом порядку надати у користування площу, необхідну для реалізації інвестиційного проекту.

Технічні завдання на розробку проектної документації на будівництво комплексу по перевантаженню наливних мастильних компонентів та виробництво мастил в Одеському порту були затверджені 23.08.2001 начальником Одеського морського торгового порту та відповідачем.

4.16. 13.08.2003 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Одеської області ТОВ "Пріста Ойл-Україна" виданий дозвіл на виконання будівельних робіт № 24 по комплексу з перевалки паливних масляних компонентів до виробництва мастильних олив в Одеському морському торговому порту.

4.17. 03.08.2004 відповідно до акта Державної технічної комісії про готовність завершеного будівництвом об`єкту до експлуатації встановлена готовність Перавантажувального комплексу індустріальних мастил в тилу причалів № 5, 6 (Перший пусковий комплекс по перевантаженню наливних мастильних компонентів в Одеському морському торговельному порті) на території спеціальній (вільній) економічній зоні "Порто-франко" до введення в експлуатацію.

4.18. Розпорядженням Одеської обласної державної адміністрації від 18.08.2004 № 637/А-2044 "Про затвердження акта державної технічної комісії про готовність до введення в експлуатацію закінченого будівництвом перевантажувального комплексу на території спеціальній (вільній) економічній зоні "Порто-франко" затверджено акт державної технічної комісії про готовність до введення в експлуатацію закінченого будівництвом перевантажувального комплексу індустріальних мастил у тилу причалів № 5, № 6 (першого пускового комплексу з перевантаження наливних мастильних компонентів в Одеському морському торговельному порту) на території спеціальній (вільній) економічній зоні "Порто-франко".

4.19. Розпорядженням Приморської районної адміністрації м. Одеси від 30.12.2004 № 4850 присвоєно закінченому будівництвом перевантажувальному комплексу на території Одеського морського торговельного порту спеціальній (вільній) економічній зоні "Порто-франко" поштову адресу: Митна площа, 1/5.

4.20. Виконавчим комітетом Одеської міської ради ТОВ "Пріста Ойл-Україна" 14.01.2005 було видано свідоцтво серія ЯЯЯ № 132835 про право власності на нежитлові будівлі перевантажувального комплексу, розташовані за адресою: м. Одеса, Митна площа, 1/5. У свідоцтві зазначено, що об`єкт у цілому складається з: насосної станції літ. "А", резервуару для води літ. "В", прохідних літ. "Г", "Д" загальною площею 645,2 м 2 естакади літ. "Б", резервуарів літ. "Е", "Ж", "З", "И", "К", "Л", "М", "Н", "О", "П", "Р", "С", "Т", "У", "Ф", відображених у технічному паспорті від 14.12.2004.

4.21. Виконавчим комітетом Одеської міської ради ТОВ "Пріста Ойл-Україна" 08.10.2008 було видано свідоцтво серія САС № 186332 про право власності на нежитлові будівлі перевантажувального комплексу, що знаходяться за адресою: м. Одеса, пл. Митна,1/5 (замість свідоцтва від 14.01.2005 ЯЯЯ № 132835). Об`єкт в цілому складається з насосної станції літ. "А", резервуару для води літ. "В", прохідних літ. "Г", "Д", естакади літ. Б , резервуарів літ. . "Е", "Ж", "З", "И", "К", "Л", "М", "Н", "О", "П", "Р", "С", "Т", "У", "Ф", парагенераторної літ. "Х1", трансформаторної літ. "ХЗ", загальною площею 1688,4 м 2 , основною площею 1648,9 м 2 , відображених у технічному паспорті від 16.09.2008. Свідоцтво видане на підставі розпорядження Одеської обласної державної адміністрації від 18.08.2004 № 637/А-2004, розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міськради від 30.12.2004 № 4850, статуту ТОВ "Пріста Ойл-Україна", зареєстрованого у Виконавчому комітеті Одеської міськради від 26.06.2008, номер запису 15561450000032595, рішення від 18.06.2008, замість свідоцтва про право власності, виданого Виконавчим комітетом Одеської міської ради від 14.01.2005, бланк серії ЯЯЯ № 132835.

4.22. 04.10.2018 позивач надіслав відповідачу лист № 41-11/1695/3418, в якому зазначив, що дирекція ДП "Одеський МТП" не має наміру продовжувати дію договору оренди та просить провести необхідні заходи з метою підготовки до завчасного повернення об`єктів оренди та підписання актів приймання-передачі державного майна.

4.23. Листом від 19.02.2019 № 41-15/1-78/370 позивач звернувся до відповідача з повідомленням про непродовження терміну дії договору оренди і надіслав акт приймання-передачі майна.

4.24. У відповідь на лист ТОВ "Пріста Ойл-Україна" зазначило, що на площах, які просить передати Орендодавець за актом приймання-передачі, знаходяться об`єкти нерухомого майна, що належать Орендарю на праві власності. У зв`язку з цим просив розглянути можливість продовження терміну дії договору оренди (лист від 14.03.2019 № 05/1).

4.25 . Листом від 19.03.2019р. № 41/13/1-123/563 позивач наголосив на небажанні продовжувати строк дії договору; просив надати правовстановлюючі документи на майно ТОВ "Пріста Ойл-Україна" .

4.26. 29.03.2019 ДП "Одеський МТП" повторно направило відповідачу лист про повернення майна з оренди № 41-13/1-142/622.

4.27. 14.05.2019 позивач направив відповідачу лист № 41-13/1- 211/928, до якого надав примірник акта приймання-передавання (повернення) майна, підписаний представниками ДП "Одеський МТП".

4.28. Суд апеляційної інстанції зазначив, що 05.06.2020 судовий експерт Рапач Костянтин Васильович склав за заявою директора ТОВ "Пріста Ойл-Україна" Лотоцького О.В. для подання до Південно-західного апеляційного господарського суду (справа № 916/286/20) висновок експерта № 19/20 судової будівельно-технічної експертизи.

4.29. Суди встановили, що відповідно до висновку експерта:

- щодо об`єкта - площа з північної сторони механізації, реєстровий номер майна 01125666.1.АААИГА271, інв. № 066573, площею 2521,0 м 2 , за адресою: м. Одеса, пл. Митна, 1/1 (далі - об`єкт оренди інв. № 066573). У пункті 2 висновку експерта зазначено, що на підставі проведеного дослідження на місці та аналізуючи надані матеріали, можливо зробити висновок, що ТОВ "Пріста Ойл-Україна" в процесі виконання інвестиційного договору створило новий об`єкт нерухомого майна відмінний від об`єкту оренди інв. № 066573, а саме збудовано резервуари для масла, літ. "О, П, Р, С" (за технічним паспортом від 16.09.2008 та свідоцтва про право власності від 08.10.2008), які є новоствореною річчю. Згідно з проведеним дослідженням не можна вважати поліпшенням існуючий стан об`єкта оренди інв. № 066573 (пункт 3 висновку);

- щодо об`єкта - частина площі в тилу причалу № 5-6, реєстровий номер майна 01125666.1.АААИГА412, інв. № 061534, площею 5671,0 м 2 ., за адресою: м. Одеса, пл. Митна, 1/1 (далі - об`єкт оренди № 061534). Відповідно до пункту 6 висновку зазначено, що ТОВ "Пріста Ойл-Україна" в процесі виконання інвестиційного договору створило новий об`єкт нерухомого майна відмінний від об`єкту оренди № 061534, а саме збудовані резервуари для масла, літ. "Е, Ж, 3, И, К, Л, М, Н, Т, У, Ф" (за технічним паспортом від 16.09.2008 та свідоцтвом про право власності від 08.10.2008). Тому неможливо вважати поліпшенням існуючий стан об`єкта оренди № 061534 (пункт 7 висновку);

- щодо об`єкта - частина площі в тилу контори 1-го району, реєстровий номер майна 01125666.1.АААИГА490, інв.№ 066574, площею 496,0 м 2 , за адресою: м. Одеса, пл. Митна, 1/1 (далі - об`єкт оренди інв. № 066574 ). Відповідно до пункту 12 висновку, об`єкт оренди інв. № 066574 є частиною площі в тилу причалу № 1Р, щебеневою основою з піщаним вирівнюючим шаром 15 см та покриттям асфальтобетону 12 см, що є невід`ємним поліпшенням;

- щодо об`єкта - площа вздовж з/д шляхів, реєстровий номер майна 01125666.1.АААИВЛ723, інв. № 066572, площею 410,0 м 2 , за адресою: м. Одеса, пл. Митна, 1/1 (далі - об`єкт оренди інв. № 066572). Відповідно до пункту 14 висновку об`єкт оренди інв. № 066572 є щебеневою основою з піщаним вирівнюючим шаром 15 см та покриттям асфальтобетону 12 см, що є невід`ємним поліпшенням;

- щодо об`єкта - частина будівлі механізації, реєстровий номер майна 01125666.1.АААИГА489, інв. № 066561, площею 1051,9 м 2 , за адресою: м. Одеса, пл. Митна, 1/1 (далі - об`єкт оренди інв. № 066561). Відповідно до пункту 10 висновку зазначено, що ТОВ "Пріста Ойл-Україна" в процесі виконання інвестиційного договору створено новий об`єкт нерухомого майна відмінний від об`єкту оренди інв. № 066561, а саме збудована насосна станція літ. "А" (за технічним паспортом від 16.09.2008 та свідоцтвом про право власності від 08.10.2008).

4.30. Спір виник у зв`язку з наявністю/відсутністю правових підстав для повернення відповідачем зазначених у додатковій угоді об`єктів оренди.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу ДП Одеський МТП слід залишити без задоволення з огляду на таке.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.2. Касаційну скаргу з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права та без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 27.10.2021 у справі № 910/8531/20, від 25.06.2018 у справі № 924/233/18 щодо застосування статей 627- 629, 764 Цивільного кодексу України, частини другої статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у подібних правовідносинах.

5.3. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, передбаченої цим пунктом, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.4. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96, 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

5.5. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень з огляду на таке.

5.6. Предметом позову у справі № 916/2869/19, що розглядається, є вимоги про повернення державного майна, яке було предметом договору оренди з урахування змін, внесених додатковою угодою. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що після закінчення строку дії договору оренди відповідач не виконав зобов`язання щодо повернення орендованого майна.

5.7. Відповідно до частини 1 статті 626, частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 785 Цивільного кодексу України зазначено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

За змістом наведених положень статті 785 Цивільного кодексу України, яка визначає обов`язки наймача у разі припинення договору найму, суд у разі звернення з позовною заявою про повернення орендованого майна зобов`язаний встановити факт як припинення дії договору оренди, так і факт користування/володіння річчю, яка є предметом договору оренди поза межами дії договору без наявності на те правових підстав.

5.7. Суди, частково задовольняючи позовні вимоги, установили, що строк дії договору оренди закінчився. Проте відповідач не виконав свого обов`язку, передбаченого договором оренди, щодо повернення позивачу об`єктів оренди, які були передані згідно з умовами пункту 10.1 додаткової угоди від 04.08.2016. Ураховуючи припинення дії договору оренди та невиконання відповідачем обов`язку щодо повернення майна, наявність та володіння яким позивачем доведена, суди визнали позовні вимоги про повернення орендованого майна частково обґрунтованими.

5.8. У справі № 910/8531/20 , на яку посилається скаржник, предметом первісного позову була вимога про стягнення заборгованості з орендної плати, а предметом зустрічного - вимога про визнання договору оренди частково недійсним та стягнення надмірно сплаченої суми орендних платежів. Спір у справі виник у зв`язку з тим, що відповідач, за твердженням позивача за первісним позовом, порушив умови укладеного договору в частині сплати орендних платежів за користування нежитловими приміщеннями, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість перед орендодавцем. Господарський суд міста Києва рішенням від 29.03.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.06.2021, позовні вимоги за первісним позовом задовольнив частково, стягнув відповідача за первісним позовом на користь позивача заборгованість по орендній платі. В задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено повністю. Постановою від 27.10.2021 у справі № 910/8531/20 судові рішення залишено без змін. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що у відповідача за первісним позовом виникла належним чином доведена та документально підтверджена заборгованість за договором оренди, яка не була оплачена у встановлені строки.

Скаржник вважає, що суди не урахували такі висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 27.10.2021 у справі № 910/8531/20, а саме:

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

…Зі змісту наведених норм вбачається, що договір оренди є підставою виникнення права наймача (орендаря) користуватися орендованим майном упродовж строку його дії зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору, а припинення такого договору є підставою виникнення обов`язку наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Користування майном за договором оренди є правомірним, якщо воно відповідає його умовам та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб`єктів договірних правовідносин.

5.9. Оцінюючи правовідносини на предмет подібності у справі № 916/2869/19, що розглядається, та справі № 910/8531/20, про неврахування правових висновків в яких посилається скаржник, шляхом визначення, які правовідносини є спірними, застосовуючи змістовий критерій порівняння, а також суб`єктний і об`єктний критерії, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що правовідносини у справах не є подібними, оскільки у справі, на яку посилається скаржник спір виник у зв`язку із наявністю/відсутністю правових підстав для стягнення заборгованості з орендної плати, у той час як у справі, яка розглядається № 916/2869/19, спірним є наявність/відсутність правових підстав для повернення майна з оренди.

5.10. У справі № 924/233/18, на яку посилається скаржник, предметом позовних вимог було стягнення заборгованості за договором поставки молока. У цій справі № 924/233/18 суди відмовили у задоволенні позовних вимог з вказівкою на те, що позивачем не доведено неналежного виконання відповідачем обов`язку з оплати поставленої продукції за договором у заявлений у позові період. Постановою Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18 судові рішення були скасовані, а справу направлено на новий розгляд до місцевого господарського суду у зв`язку з порушенням судами норм процесуального права, а саме статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України.

5.11 . Скаржник стверджує, що при наданні оцінці доказам у справі, яка розглядається, суди не врахували такі висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, зокрема:

60 . Верховний Суд акцентує, позивач як особа, яка вважає, що її право порушено самостійно визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте, обов`язок надання правового аналізу заявлених вимог, доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи, покладений на господарський суд.

61 . Для з`ясування наведених питань, а відтак і правильного вирішення спору суду в межах наданих йому повноважень процесуальним законом належало було дослідити умови укладеного між сторонами договору, якими опосередковувалися спірні правовідносини, зміст доказів наданих сторонами доказів на підтвердження своїх аргументів щодо позову, і на підставі цього встановити наявність (відсутність) підстав для стягнення з відповідача як покупця заборгованості за Договором.

62 . Визначення поняття доказів, вимоги щодо доказів, властивостей доказів та порядку їх оцінки урегульовано у главі 5 "Докази та доказування" ГПК України.

63 . Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

64 . Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

65. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

66 . Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

67 . На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

68 . 17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів " .

69 . У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

70. Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

71. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

72 . Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

73 . Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним , ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17 ).

74 . Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

75 . Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей ". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

76 . Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

77 . Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

78 . Втім наведеного суди попередніх інстанцій не врахували та дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення заявленого позову.

79 . Висновок про відсутність підстав для задоволення позову суди обґрунтували не доведенням позивачем наявності заборгованості за Договором, оскільки надані ним видаткові накладні за вересень-листопад 2017 року не містять підписів і відтиску печатки відповідача та в них зазначено ціну на продукцію, яка не узгоджується із ціною узгодженою сторонами у протоколі погодження договірної ціни від 23.08.2017 № 18. Водночас долучені товарно-транспортні накладні, спеціалізовані товарні накладні за формою № 1-ТН (МС) та приймальні квитанції на закупівлю молочної сировини суди визнали такими, що не дають можливість встановити достовірні, правильні та точні кількість і вартість поставленого товару за Договором, оскільки вони містять зведені відомості про загальну кількість і вартість поставленого відповідачу молока у цей період, а податкові накладні не є первинними документами, тоді як тоді як акти звірки не можуть бути доказом підтвердження заборгованості.

80 . Тобто в основу оскаржуваних рішень судами покладено висновок про недоведеність позивачем заявлених вимог первинними документами у справі, та невідповідністю решти документів критеріям доказів, які можуть підтверджувати ці вимоги.

81. Однак такі висновки судів попередніх інстанцій є передчасними, зробленими без належного з`ясування всіх обставин, що мають значення для розгляду заявлених вимог про стягнення заборгованості за Договором поставки.

82. Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

83 . Суд акцентує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

84. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

85 . З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

86 . У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

87 . Суд зауважує, що принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення ЄСПЛ від 27.10.1993 у справі "DOMBO BEHEERB.V. v. THE NETHERLANDS").

88 . Разом з тим наведеного суди попередніх інстанцій не врахували та не здійснили належного дослідження сукупності наявних в матеріалах справи доказів, що стосуються спірної заборгованості за Договором з урахуванням правил та критеріїв оцінки доказів визначених ГПК України.

93 . Такий факт повинен оцінюватися в сукупності з іншими доказами у справі, оскільки вибіркова оцінка доказів не відповідає приписам процесуального законодавства.

101 . Дійсно, як доказ податкова накладна може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може буди єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним.

111 . З урахування наведеного у своїй сукупності суд констатує, що місцевим та апеляційним господарським судом в межах наданих їм повноважень (стаття 86, 269 ГПК України) не забезпечено дотримання принципу змагальності та найбільш відповідного цьому принципу стандарту доказування - стандарту переваги більш вагомих доказів не врахувавши того, що оцінка обставин справи здійснюється з урахування усієї сукупності наявних в ній доказів та правил й критеріїв визначених ГПК України.

112 . Відповідно до частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

113 . Частиною першою статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

114 . До повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

115 . Разом з тим, без дослідження і з`ясування наведених вище обставин ухвалені у справі рішення не можна вважати правомірними та обґрунтованим.

116. Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення Європейського суду з прав людини "Олюджіч проти Хорватії"). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід , наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Мала проти України", "Богатова проти України").

117 . Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ у справах "Дюлоранс проти Франції", "Донадзе проти Грузії").

118 . Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").

119. Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" та у справі "Руїз Матеос проти Іспанії").

120. У рішенні Європейського суду з прав людини від 19.04.1993 у справі "Краска проти Швейцарії" вказано, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами .

121 . У рішеннях Європейського суду з прав людини у справі "Де Куббер проти Бельгії" та у справі "Кастілло Альгар проти Іспанії" наголошується про те, що правосуддя має не тільки чинитися, також має бути видно, що воно чиниться . На кону стоїть довіра, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість. Якщо помилка національного суду щодо питань права або факту є настільки очевидною, що її можна кваліфікувати як "явну помилку" (тобто помилку, якої б не міг припуститися розумний суд) вона може порушити справедливість провадження (рішення Європейського суду з прав людини "Хамідов проти Росії").

122. Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

123 . Однак, ухвалені у справі судові рішення не можна визнати законними і обґрунтованими, оскільки судами допущено неповне з`ясування фактичних обставин, та не досліджено докази, які мають значення для правильного вирішення справи.

124 . Не з`ясувавши відповідних обставин та не дослідивши пов`язані з ними докази, суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, а саме статей 13, 86, частини п`ятої статті 236 ГПК України, щодо повного та всебічного дослідження обставин, доказів та аргументів сторін, що мають значення для правильного розгляду позовних вимог ТОВ "Органік Сідс".

132 . Тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

133 . Суд акцентує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

5.12. Розглянувши наведені доводи скаржника, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги, зазначені в пунктах 5.10, 5.11 цієї постанови, оскільки у наведеній скаржником справі № 924/233/18 суди першої та апеляційної інстанцій, та відповідно суд касаційної інстанції з урахуванням конкретних обставин справи зробили висновки щодо обґрунтованості/необґрунтованості позовних вимог. Водночас зміст оскаржуваних судових рішень у справі, що розглядається, не свідчить про їх невідповідність вимогам процесуального законодавства щодо оцінки доказів, законності та обґрунтованості судового рішення.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.13. Касаційну скаргу з посиланням на положення пункту 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, які мають значення для правильного вирішення спору, чим порушили положення статей 86, частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України; суди установили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, зокрема на підставі висновку експерта № 19/20, який був зроблений для іншої господарської справи.

5.14. За змістом пункту 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

При цьому, згідно з частиною 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.15. Скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, зокрема: додаткову угоду від 04.08.2016, акт приймання-передання спірного майна до договору оренди від 04.08.2016, рішення Приморського районного суду м. Одеси у справі № 522/24599/15-ц, судові рішення у справі № 916/286/20, які мають значення для правильного вирішення спору і які, за твердженням скаржника, підтверджують обґрунтованість його вимог щодо існування нерухомого майна, у поверненні якого було відмовлено. Тому скаржник стверджує про порушення судами положення статей 13, 86, частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України, достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів за умови необґрунтованості підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом оскаржуваних судових рішень правова оцінка наведеним скаржником доказів була надана відповідно до вимог статті 86 Господарського процесуального кодексу України, а саме суди оцінили належність, допустимість, достовірність наведених доказів окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів, наявних у справі у їх сукупності, тому дійшли висновків про часткове задоволення позовних вимог.

5.16. За змістом пункту 4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права у разі якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Скаржник зазначає, що суди неправомірно частково відмовили у задоволенні позовних вимог, посилаючись на висновок експерта № 19/20 від 05.06.2020, складений судовим експертом за заявою директора відповідача для господарської справи № 916/286/20.

5.17. За змістом статті 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Отже, допустимість доказів визначається законністю джерел, умов і способів їх одержання.

Суд відповідно до положень статей 86, 236 Господарського процесуального кодексу України зобов`язаний оцінити належність, допустимість, достовірність та достатність доказів у справі, зокрема, в їх сукупності, з огляду на їх зміст, вимоги закону та умови договорів та зробити обґрунтований висновок щодо доведеності або недоведеності обставин справи, які входять до предмета доказування. Обов`язок доказування та подання доказів покладено на сторону, яка і повинна довести ті обставини, на якій вона посилається (стаття 74 Господарського процесуального кодексу України).

5.18. Зміст і вимоги до висновку експерта у господарській справі визначені статтею 98 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до статті 98 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи. Суд має право за заявою учасників справи або з власної ініціативи викликати експерта для надання усних пояснень щодо його висновку.

5.19. У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (прізвище, ім`я, по батькові, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством.

У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом, також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків. Якщо експерт під час підготовки висновку встановить обставини, що мають значення для справи, з приводу яких йому не були поставлені питання, він має право включити до висновку свої міркування про ці обставини.

5.20. Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України визначено, що учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 104 Господарського процесуального України).

У постановах Верховного Суду від 10.07.2019 у справі № 686/23256/16-ц та від 25.03.2021 у справі № 752/21411/17 наведені висновки про те, що отриманий відповідно до вимог закону висновок експерта у кримінальній справі, є письмовим доказом у цивільній справі, якому суд має надати оцінку та мотивувати, чи визнає доказ, чи відхиляє його. Разом з тим, наголошено, що у висновку експерта повинно бути зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

5.21. Оскільки аргументи скаржника зводяться до того, що він вважає недопустимим доказом зазначений висновок експерта, на підставі якого суди дійшли висновку про часткове задоволення позовних вимог, проте аргументів про його недопустимість не наводить, тому наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду, після подання касаційної скарги.

6.3. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

За змістом статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.4. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, про неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду та про порушення судами попередніх інстанцій положень статей 73-77, 86, 236 Господарського процесуального кодексу України не підтвердилися, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а тому касаційну належить залишити без задоволення.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" залишити без задоволення.

3. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.09.2021 і рішення Господарського суду Одеської області від 14.05.2021 у справі № 916/2869/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді І. С. Берднік

Ю. Я. Чумак