Постанова

від 09.12.2021 по справі 515/1117/16

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/477/21

Номер справи місцевого суду: 515/1117/16

Головуючий у першій інстанції Варгаракі С. М.

Доповідач Вадовська Л. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.12.2021 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого (судді-доповідача) - Вадовської Л.М.,

суддів - Колеснікова Г.Я., Сєвєрової Є.С.,

за участю секретаря - Поворозко І.Ю.,

за участю сторін, інших учасників справи, представників учасників справи:

представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4 ,

від відповідача Татарбунарської районної державної адміністрації Одеської області - не з`явились,

переглянувши справу №515/1117/16 за позовом ОСОБА_1 до Татарбунарської районної державної адміністрації Одеської області, ОСОБА_3 про скасування розпорядження адміністрації, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Арцизького районного суду Одеської області від 19 грудня 2019 року у складі судді Варгаракі С.М., -

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 , звернувшись 13 липня 2016 року до суду з вищеназваним позовом, вказав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 , після смерті якої відкрилась спадщина, зокрема, на земельну частку (пай) площею 3,8 умовних кадастрових гектарів згідно Сертифікату на право на земельну частку (пай) №0550997, виданого Татарбунарською районною державною адміністрацією. Відповідач ОСОБА_3 як спадкоємець померлої звернулась до нотаріуса та отримала на земельну частку (пай) Свідоцтво про право на спадщину за законом серії АВЕ №771142 від 19 січня 2000 року. Батько позивача ОСОБА_1 ОСОБА_6 оскаржив в судовому порядку свідоцтво про право на спадщину, рішенням суду в справі №2-574/2000 від 20 листопада 2000 року його вимоги було задоволено, проте у відповідача ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину залишилося. На звернення 1 березня 2016 року до Татарбунарської районної адміністрації з заявою про видачу дублікату сертифікату на право на земельну частку (пай) отримав відмову, з посиланням на те, що на підставі Сертифікату на право на земельну частку (пай) на ім`я ОСОБА_5 та Свідоцтва про право на спадщину за законом на ім`я ОСОБА_3 адміністрацією видано розпорядження від 24 червня 2015 року №188/А-2015 Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Дмитрівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області , пунктом 2 якого ОСОБА_3 виділена земельна ділянка площею 2,6504 га. Вважаючи дії відповідача ОСОБА_3 незаконними, а розпорядження адміністрації таким, що підлягає скасуванню в частині передачі ОСОБА_3 земельної ділянки у власність, позивач ОСОБА_1 після уточнення 14 травня 2019 року позовних вимог остаточно просив:

скасувати пункт 2.2 розпорядження Татарбунарської районної державної адміністрації Одеської області №188/А-2015 від 24 червня 2015 року Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Дмитрівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області щодо виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ОСОБА_3 ;

скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 2,678 га, що розташована на території Дмитрівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, кадастровий номер 5125081900:01:001:2015, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1295849451250, номер запису про право власності 21302200, дата та час державної реєстрації 5 липня 2017 року, 14:39:29 (т.1 а.с.2-3,166-167).

Ухвалою судді Татарбунарського районного суду Одеської області від 28 липня 2016 року відкрито провадження у справі (т.1 а.с.29).

Відповідач ОСОБА_3 позов не визнала, зазначивши, що позивач не є особою, інтересів якого стосується оскаржуване розпорядження від 24 червня 2015 року №188/А-2015, оскільки не є належним спадкоємцем померлої ОСОБА_5 , не має родинних зв`язків з нею (позивач є сином ОСОБА_6 чоловіка ОСОБА_5 від іншого шлюбу), з огляду на що не є спадкоємцем за законом, а для спадкування за заповітом він не вчинив дій, які б свідчили про прийняття спадщини (не вступив у спадщину). Посадові особи адміністрації при підготовці розпорядження №188/А-2015 від 24 червня 2015 року керувались виключно вимогами закону, будь-яких заборон чи обмежень стосовне неї не було. 19 січня 2000 року до Сертифікату були внесені зміни, а саме вказано, що право на земельну частку (пай) передано ОСОБА_3 . Ці зміни до сертифікату як до правовстановлюючого документу ніким не скасовані. У березні 2014 року звернулася до адміністрації для надання їй дозволу на виготовлення технічної документації стосовно спірної земельної ділянки, отримала відповідні дозволи та виготовила документацію, яку затверджено розпорядженням адміністрації №188/А-2015 від 24 червня 2015 року, згідно якого їй виділена земельна ділянка в натурі (на місцевості). Розпорядженням №52/А-2016 від 11 лютого 2016 року було внесено зміни до розпорядження №188/А-2015 від 24 червня 2015 року, відповідно до яких їй надано у власність та виділено в натурі (на місцевості) земельну ділянку. Державна реєстрація речових прав є похідним правом від самого права власності та документів, якими підтверджується це право власності. При здійсненні 10 липня 2017 року державної реєстрації за рішенням реєстратора №36056993 на спірну земельну ділянку документи, які стали підставою для проведення такої державної реєстрації, були чинними (т.1 а.с.36-39, т.2 а.с.68-71).

Відповідач Татарбунарська районна державна адміністрація Одеської області позов визнала, зазначивши у відзиві, що заява ОСОБА_3 від 16 червня 2015 року надійшла на розгляд із технічною документацією, в якій містився виданий на ім`я ОСОБА_5 сертифікат на право на земельну частку (пай) №0550997 із змінами, внесеними до сертифікату у зв`язку з передачею права на земельну частку (пай) ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом. З огляду на що Татарбунарська районна адміністрація не мала підстав для надання відмови у виданні розпорядження, більш того, станом на той час адміністрація не володіла інформацією про наявність рішення від 20 листопада 2000 року Татарбунарського районного суду в справі №2-574 про визнання свідоцтва про право на спадщину за законом недійсним та визнання за ОСОБА_5 права на земельну частку (пай). Тому, усвідомлюючи обставини, при яких видано розпорядження від 24 червня 2015 року №188/А-2015, адміністрація визнає, що підпунктом 2.2 пункту 2 розпорядження порушено законні права та інтереси громадянина ОСОБА_1 (т.1 а.с.206-207).

Ухвалою Татарбунарського районного суду Одеської області від 5 вересня 2016 року провадження в справі зупинено до розгляду справи №515/1329/16-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним (т.1 а.с.60, 61).

Ухвалою Татарбунарського районного суду Одеської області від 24 січня 2017 року провадження в справі відновлено (т.1 а.с.65).

Ухвалою Татарбунарського районного суду Одеської області від 20 березня 2017 року провадження в справі зупинено до розгляду справи №515/2177/16-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним (т.1 а.с.78, 91).

Ухвалою Татарбунарського районного суду Одеської області від 21 липня 2017 року провадження в справі відновлено (т.1 а.с.96).

Ухвалою Татарбунарського районного суду Одеської області від 17 листопада 2017 року провадження у справі зупинено до касаційного перегляду справи №515/2177/16-ц (т.1 а.с.138).

Ухвалою Татарбунарського районного суду Одеської області від 16 квітня 2019 року провадження в справі відновлено (т.1 а.с.155).

Справу передано на розгляд Арцизькому районному суду Одеської області за наслідками самовідводів суддів.

Ухвалою Арцизького районного суду Одеської області від 2 жовтня 2019 року закрито підготовче засідання, справу призначено до розгляду по суті (т.2 а.с.10).

Рішенням Арцизького районного суду Одеської області від 19 грудня 2019 року позов задоволено;

визнано незаконним та скасовано пункт 2.2 Розпорядження Татарбунарської районної державної адміністрації Одеської області №188/А-2015 від 24 червня 2015 року Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Дмитрівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області щодо виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ОСОБА_3 ;

скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 2,678 га, що розташована на території Дмитрівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, кадастровий номер 5125081900:01:001:2015, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 12 95849451250, номер запису про право власності 21302200, дата та час державної реєстрації 05.07.2017 року, 14:39:29 (т.2 а.с.83-86).

Висновок суду мотивовано тим, що підпункт 2.2 пункту 2 розпорядження №188/А-2015 від 24 червня 2015 року про виділення ОСОБА_3 земельної ділянки був прийнятий Татарбунарською районною адміністрацією на підставі визнаного в судовому порядку недійсним свідоцтва про право на спадщину з законом від 19 січня 2000 року, тому розпорядження в цій частині порушує законні права та інтереси позивача та, як наслідок, є незаконним, що відповідно до положень статей 21, 393 ЦК України є підставою для визнання незаконним та скасування нормативно-правового акту органу державної влади. Чинне законодавство не передбачає порядку вилучення помилкового запису в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, єдиним способом приведення записів у відповідність до Закону є рішення суду про скасування запису про проведену державну реєстрацію.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 25 березня 2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення суду.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду першої інстанції скасувати повністю і ухвалити нове рішення про відмову в позові (т.2 а.с.96-98).

За змістом вимог апеляційної скарги незаконність і необґрунтованість рішення з підстав недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, неправильного застосування норм матеріального права полягає в наступному. Право на спірну земельну ділянку ОСОБА_3 підтверджується правовстановлюючим документом, а саме виданим Татарбунарською районною державною адміністрацією 19 серпня 1998 року Сертифікатом на право на земельну частку (пай) №0550997 з відповідними змінами, які були внесені в сертифікат станом на 19 січня 2000 року. Даний сертифікат ніким не скасований. Державна реєстрація речових прав є похідною від самого права власності та документів, якими підтверджується це право власності; для проведення реєстрації було надано необхідні та чинні на момент проведення державної реєстрації документи, що не скасовані.

В апеляційній скарзі не зазначено нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці.

У відзиві на апеляційну скаргу представник в інтересах ОСОБА_1 заперечення щодо змісту і вимог апеляційної скарги обґрунтовує тим, що є спадкоємцем за заповітом, його право підтверджено судовим рішенням. Позиція ОСОБА_3 в тій частині, що внесені зміни в Сертифікат на право на земельну частку (пай) не скасовані, тому є підстава для відмови в позові, є хибною, так як зазначені зміни вносились на підставі вже скасованих судовим рішенням в справі №2-574 документів (свідоцтва про право на спадщину за законом), всі вчинені на підставі скасованого свідоцтва про право на спадщину за законом дії є незаконними, в тому числі й зміни в Сертифікаті. Згідно довідки Відділу у Татарбунарському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області право на земельну частку (пай) згідно Книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) зареєстроване за ОСОБА_1 на підставі рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 20 листопада 2000 року в справі №2-574. Скасування розпорядження про передачу земельної ділянки у власність має наслідком скасування державної реєстрації права власності як похідної від права (т.2 а.с.131-133).

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з огляду на наступне.

ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1 а.с.5).

19 січня 2000 року державний нотаріус Татарбунарської державної нотаріальної контори видала Свідоцтво про право на спадщину за законом ОСОБА_3 на спадкове майно, яке складалося з права на земельну частку (пай) площею 3,8 умовних кадастрових гектарів, посвідченого Сертифікатом №0550997, виданим 19 серпня 1998 року ОСОБА_5 на підставі рішення адміністрації від 18 травня 1998 року (т.1 а.с.6).

Рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 20 листопада 2000 року в справі №2-574/2000, зокрема, визнано в порядку спадкування за заповітом за ОСОБА_1 право на земельну частку (пай) площею 3,8 умовних кадастрових гектарів, належних ОСОБА_5 згідно Сертифікату на право на земельну частку (пай) №0550997, виданого на підставі рішення Татарбунарської районної державної адміністрації від 18 травня 1998 року; визнано недійсним Свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 19 січня 2000 року державним нотаріусом Татарбунарської державної нотаріальної контори, згідно якого ОСОБА_3 є спадкоємцем майна померлої ОСОБА_5 на земельну частку (пай), належну померлій згідно Сертифікату на право на земельну частку (пай) №0550997 (т.1 а.с.7-8, 178-179).

Згідно Сертифікату на право на земельну частку (пай), серія №0550997, виданого 19 серпня 1998 року, ОСОБА_5 належало право на земельну частку (пай) у землі, яка перебувала у колективній власності КСП Дімітрова, розміром 3,8 умовних кадастрових гектарів; сертифікат зареєстровано 5 грудня 1998 року у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за №1668. У Сертифікат на право на земельну частку (пай), серія №0550997, виданий 19 серпня 1998 року ОСОБА_5 , внесено зміни у зв`язку з передачею права на земельну частку (пай), а саме зазначено, що право на земельну частку пай передано ОСОБА_3 на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом (т.2 а.с.48).

Розпорядженням Татарбунарської районної державної адміністрації від 24 червня 2015 року №188/А-2015 Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Дмитрівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області , зокрема:

п.1 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Дмитрівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населених пунктів) ОСОБА_3 ;

п.2.2 виділено в натурі (на місцевості) земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Дмитрівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населених пунктів) ОСОБА_3 загальною площею 2,6780 га, у тому числі ріллі 2,6780 га, кадастровий номер 5125081900:01:001:2015;

п.3 власникам земельних сертифікатів при отриманні свідоцтв про право власності, сертифікати на право на земельні частки (паї) повернути до реєстраційної служби Татарбунарського районного управління юстиції Одеської області (т.1 а.с.121, т.2 а.с.46).

Розпорядженням Татарбунарської районної державної адміністрації від 11 лютого 2016 року №52А-2016 Про внесення змін до деяких розпоряджень голови та виконуючого обов`язки голови Татарбунарської районної державної адміністрації внесено зміни, зокрема, до розпорядження №188/А-2015, змінивши у пункті 2 слова виділити в натурі (на місцевості) словами надати у власність та виділити в натурі (на місцевості) (т.1 а.с.122, т.2 а.с.47).

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності земельна ділянка кадастровий номер 5125081900:01:001:2015 зареєстрована на праві приватної власності ОСОБА_3 на підставі: розпорядження №188/А-2015 від 24 червня 2015 року Татарбунарської районної державної адміністрації; сертифікату на право на земельну частку (пай) №0550997, виданого 19 серпня 1998 року Татарбунарською районною державною адміністрацією Одеської області (т.2 а.с.53, 109-110).

Рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 13 грудня 2016 року в справі №515/1329/16-ц відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання з підстав відсутності нотаріального посвідчення недійсним заповіту, складеного ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 , посвідченого 27 березня 1996 року секретарем Дмитрівської сільської ради народних депутатів Кічук В.П. (т.1 а.с.63-64).

Рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 13 березня 2017 року в справі №515/2177/16-ц, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 30 січня 2019 року, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання недійсним заповіту, складеного ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 , посвідченого 27 березня 1996 року секретарем Дмитрівської сільської ради народних депутатів Кічук В.П. (т.1 а.с.143-145, 146-148, 149-153).

Отже, судом першої інстанції на підставі поданих учасниками справи доказів правильно встановлено, що земельна частка (пай) належала ОСОБА_5 на підставі Сертифікату на право на земельну частку (пай), виданого їй у 1998 році. За життя у 1996 році ОСОБА_5 склала заповіт щодо належного їй майна на користь ОСОБА_1 , заповіт двічі оскаржувався ОСОБА_3 , проте судовими рішеннями в справах №515/1329/16-ц та №515/2177/16-ц, що мають законну силу, відмовлено у визнанні заповіту недійсним.

ОСОБА_3 отримала у 2000 році свідоцтво про право на спадщину за законом, на підставі якого уповноваженим на то органом було внесено зміни у Сертифікат на право на земельну частку (пай) №0550997, виданий ОСОБА_5 у 1998 році, щодо переходу права на земельну частку (пай) до ОСОБА_3 як спадкоємця.

Судовим рішенням від 20 листопада 2000 року в справі №2-574/2000 визнано за ОСОБА_1 право на земельну частку (пай) в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5 , визнано недійсним отримане ОСОБА_3 у 2000 році свідоцтво про право на спадщину за законом.

За доводами Татарбунарської районної державної адміністрації при винесенні оскаржуваного розпорядження № 188/А-1015 від 24 червня 2016 року та інших розпоряджень щодо ОСОБА_3 (в тому числі й розпорядження №52/А-2016 від 11 лютого 2016 року) адміністрація не мала у розпорядженні документів про те, що отримане ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну частку (пай), визнано недійсним судовим рішенням ще у 2000 році, що право на спадщину на земельну частку (пай) померлої ОСОБА_5 судовим рішенням у 2000 році визнано за ОСОБА_1 тощо.

ОСОБА_3 знала про судове рішення від 20 листопада 2000 року №2-574/2000, тобто, достовірно знала про те, що отримане нею у 2000 році свідоцтво про право на спадщину за законом визнано судом недійсним, що право на земельну частку (пай) померлої ОСОБА_5 має ОСОБА_1

ОСОБА_3 не надала суду доказів того, що довела до відома органу влади про дані обставини.

Фактично оскаржуване розпорядження прийнято щодо права особи, яка такого права на час прийняття розпорядження не мала.

Доводи ОСОБА_3 в тій частині, що не оскарженими є зміни, внесені до Сертифіката на право на земельну частку (пай) №0550997, виданого ОСОБА_5 у 1998 році, що, на її думку, підтверджує належне лише їй право на земельну частку (пай) навіть незважаючи на визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, безпідставні. Визнання недійсним в судовому порядку свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого ОСОБА_3 нотаріусом, на підставі якого й були внесенні зміни про перехід права на земельну частку (пай) від померлої ОСОБА_5 до ОСОБА_3 як спадкоємця, є підставою того, що внесені у Сертифікат зміни як такі втрачають своє юридичне значення, оскільки підстава внесення таких змін визнана недійсною (необхідності виключення в судовому порядку змін щодо переходу/передачі права з Сертифікату законодавством не передбачено).

Із аналізу інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що підставою реєстрації права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку кадастровий номер 5125081900:01:001:2015 слугували: розпорядження №188/А-2015 від 24 червня 2015 року Татарбунарської районної державної адміністрації; сертифікат на право на земельну частку (пай) №0550997, виданий 19 серпня 1998 року Татарбунарською районною державною адміністрацією Одеської області.

В ході апеляційного перегляду справи ОСОБА_3 подала заяву про закриття провадження у справі з підстав підсудності справи суду адміністративної юрисдикції, мотивуючи тим, що оскаржуваним розпорядженням №188/А-2015 від 24 червня 2016 року затверджувалась лише технічна документація, а у власність земельна ділянка передавалась іншим розпорядженням, а саме №52/А-2016 від 11 лютого 2016 року, яке не оскаржено. ОСОБА_3 вважала, що слід виходити з того, що позивач оскаржує лише процедуру затвердження технічної документації на земельну ділянку, тобто, функції, які державний орган здійснює під час владних управлінських повноважень, тому справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Дані доводи ОСОБА_3 в апеляційній скарзі відсутні та подані суду апеляційної інстанції у вигляді заяви (пояснення).

Суд апеляційної інстанції вважає такі доводи безпідставними, оскільки суть розпоряджень адміністрації №188/А-2015 від 24 червня 2016 року та №52/А-2016 від 11 лютого 2016 року, інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вказують на те, що реєстрація права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку проведена на підставі розпорядження №188/А-2015 від 24 червня 2016 року та сертифікату на право на земельну частку (пай), який містив внесені на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом зміни щодо особи, якій належить право. Що ж до розпорядження №52/А-2016 від 11 лютого 2016 року, то дане є лише розпорядженням щодо внесення змін у розпорядження №188/А-2015 від 24 червня 2016 року. Тобто, розпорядження №52/А-2016 від 11 лютого 2016 року не є тим документом, на підставі якого проведено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку.

Спір, що виник, стосується права фізичної особи на землю, тому посилання на належність спору до адміністративної юрисдикції помилкові.

Згідно доводів ОСОБА_3 у позові належить відмовити з підстав обрання позивачем не ефективного способу захисту порушених прав, оскільки без визнання за собою права власності судове рішення не буде виконано.

Дані доводи не приймаються, так як право обрання способу захисту порушеного, невизнаного права належить виключно позивачеві, можливе утруднення виконання судового рішення в частині державної реєстрації не є підставою для відмови в позові.

Суд першої інстанції встановив обставини справи, визначився зі спірними правовідносинами та нормами матеріального права, що такі регулюють, та дійшов обґрунтованого висновку про те, що право, за захистом якого позивач звернувся до суду, порушено та підлягає захисту.

Правові підстави для скасування рішення суду відсутні.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, суд -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Арцизького районного суду Одеської області від 19 грудня 2019 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Татарбунарської районної державної адміністрації Одеської області, ОСОБА_3 про скасування розпорядження адміністрації, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 1 лютого 2022 року.

Головуючий Л.М.Вадовська

Судді Г.Я.Колесніков

Є.С.Сєвєрова