Постанова

від 27.09.2022 по справі 515/1117/16

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

27 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 515/1117/16

провадження № 61-20524св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Татарбунарська районна державна адміністрація Одеської області, ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Арцизького районного суду Одеської області від 19 грудня 2019 року у складі судді Варгаракі С. М. та постанову Одеського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я., Сєвєрової Є. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Татарбунарської районної державної адміністрації Одеської області, ОСОБА_2 про скасування розпорядження адміністрації, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно .

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його бабуся ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилась спадщина, зокрема, на майнове право на земельну частку (пай), площею 3,8 умовних кадастрових гектарів, згідно Сертифікату на право на земельну частку (пай) № 0550997, виданого Татарбунарською районною державною адміністрацією.

За життя ОСОБА_3 склала заповіт, згідно якого заповіла позивачу все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося.

ОСОБА_2 , яка є донькою спадкодавця, звернулась до нотаріуса та отримала свідоцтво серії НОМЕР_1 від 19 січня 2000 року про право на спадщину за законом - на право на земельну частку (пай).

Батько позивача - ОСОБА_4 оскаржив в судовому порядку свідоцтво про право на спадщину. Рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 20 листопада 2000 року у справі № 2-574/2000 його вимоги було задоволено, проте у відповідача ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину залишилося в наявності, хоча вже і було недійсним.

01 березня 2016 року позивач звернувся до Татарбунарської районної державної адміністрації з заявою про видачу дублікату Сертифікату на право на земельну частку (пай), але отримав відмову з посиланням на те, що на підставі Сертифікату на право на земельну частку (пай) на ім`я ОСОБА_3 та Свідоцтва про право на спадщину за законом на ім`я ОСОБА_2 адміністрацією видано розпорядження від 24 червня 2015 року № 188/А-2015 « Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Дмитрівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області», пунктом 2 якого ОСОБА_2 виділена в натурі земельна ділянка площею 2,6504 га.

Вважаючи дії відповідачки ОСОБА_2 незаконними, а розпорядження адміністрації таким, що підлягає скасуванню в частині передачі ОСОБА_2 земельної ділянки у власність, позивач, уточнивши в подальшому позовні вимоги, просив:

- скасувати пункт 2.2 розпорядження Татарбунарської районної державної адміністрації Одеської області № 188/А-2015 від 24 червня 2015 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Дмитрівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області» щодо виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ОСОБА_2 ;

- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 2,678 га, що розташована на території Дмитрівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, кадастровий номер 5125081900:01:001:2015, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1295849451250, номер запису про право власності 21302200, дата та час державної реєстрації 05 липня 2017 року, 14:39:29.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Арцизького районного суду Одеської області від 19 грудня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано пункт 2.2 Розпорядження Татарбунарської районної державної адміністрації Одеської області № 188/А-2015 від 24 червня 2015 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Дмитрівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області» щодо виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ОСОБА_2 .

Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 2,678 га, що розташована на території Дмитрівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, кадастровий номер - 5125081900:01:001:2015, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1295849451250, номер запису про право власності - 21302200, дата та час державної реєстрації - 05 липня 2017 року 14:39:29.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, щорішення про виділення ОСОБА_2 земельної ділянки було прийнято Татарбунарською районною адміністрацією на підставі визнаного в судовому порядку недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Арцизького районного суду Одеської області від 19 грудня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

14 грудня 2021 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Арцизького районного суду Одеської області від 19 грудня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року.

З урахуванням уточненої касаційної скарги від 18 січня 2022 року просила суд оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у позові.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу від 18 лютого 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Давиденко К. В. просив суд у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_5 відмовити, оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2022 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

08 квітня 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За життя ОСОБА_3 склала заповіт, яким заповіла ОСОБА_1 все своє майно де б воно не було та з чого б воно не складалося.

Згідно Сертифікату на право на земельну частку (пай), серія № 0550997, виданого 19 серпня 1998 року, ОСОБА_3 належало право на земельну частку (пай) у землі, яка перебувала у колективній власності КСП Дімітрова, розміром 3,8 умовних кадастрових гектарів; сертифікат зареєстровано 5 грудня 1998 року у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за №1668.

19 січня 2000 року державний нотаріус Татарбунарської державної нотаріальної контори видала Свідоцтво про право на спадщину за законом ОСОБА_2 на спадкове майно, яке складалося з права на земельну частку (пай), площею 3,8 умовних кадастрових гектарів, посвідченого Сертифікатом №0550997, виданим 19 серпня 1998 року ОСОБА_3 на підставі рішення адміністрації від 18 травня 1998 року. У Сертифікат на право на земельну частку (пай), серія № 0550997, виданий 19 серпня 1998 року ОСОБА_3 , внесено зміни у зв`язку з передачею права на земельну частку (пай), а саме зазначено, що право на земельну частку пай передано ОСОБА_2 на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом.

Розпорядженням Татарбунарської районної державної адміністрації від 24 червня 2015 року № 188/А-2015 «Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Дмитрівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області», зокрема:

- пунктом 1 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Дмитрівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населених пунктів) ОСОБА_2 ;

- підпунктом 2.2 пункту 2 виділено в натурі (на місцевості) земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Дмитрівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населених пунктів) ОСОБА_2 загальною площею 2,6780 га, у тому числі ріллі 2,6780 га, кадастровий номер 5125081900:01:001:2015;

- пунктом 3 власникам земельних сертифікатів при отриманні свідоцтв про право власності, сертифікати на право на земельні частки (паї) повернути до реєстраційної служби Татарбунарського районного управління юстиції Одеської області.

Розпорядженням Татарбунарської районної державної адміністрації від 11 лютого 2016 року № 52А-2016 «Про внесення змін до деяких розпоряджень голови та виконуючого обов`язки голови Татарбунарської районної державної адміністрації» внесено зміни, зокрема, до розпорядження № 188/А-2015, змінивши у пункті 2 слова «виділити в натурі (на місцевості)» словами «надати у власність та виділити в натурі (на місцевості)».

Рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 20 листопада 2000 року в справі № 2-574/2000 визнано недійсним Свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 19 січня 2000 року державним нотаріусом Татарбунарської державної нотаріальної контори, згідно якого ОСОБА_2 є спадкоємцем майна померлої ОСОБА_3 на земельну частку (пай), належну померлій згідно Сертифікату на право на земельну частку (пай) № 0550997.

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5125081900:01:001:2015 зареєстровано на праві приватної власності за ОСОБА_2 на підставі: розпорядження № 188/А-2015 від 24 червня 2015 року Татарбунарської районної державної адміністрації; сертифікату на право на земельну частку (пай) № 0550997, виданого 19 серпня 1998 року Татарбунарською районною державною адміністрацією Одеської області.

Рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 13 березня 2017 року в справі № 515/2177/16-ц, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 30 січня 2019 року, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним заповіту, складеного ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , посвідченого 27 березня 1996 року секретарем Дмитрівської сільської ради народних депутатів Кічук В. П.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Згідно статті 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтею 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Отже, розпорядження землями від імені Українського народу здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша стаття 21 ЦК України).

Правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується (частина перша статті 393 ЦК України).

Згідно частини першої статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

У відповідності до частини десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції України або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Звертаючись до суду з цим позовом, посилаючись на порушення своїх законних прав та інтересів, ОСОБА_1 просив суд визнати незаконним та скасувати розпорядження Татарбунарської районної державної адміністрації № 188/А-2015 від 24 червня 2015 року в частині виділення ОСОБА_2 спірної земельної ділянки, атакож скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку.

Відповідач Татарбунарська районна державна адміністрація у відзиві на позовну заяву проти задоволення позову не заперечував, визнавши, що оскаржуваним розпорядженням порушено права та інтереси позивача.

Право спадкоємців на спадкове майно підтверджується свідоцтвом про право на спадщину (за законом чи за заповітом), яке видається державним нотаріусом за місцем відкриття спадщини після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини.

Встановлено, що 19 січня 2000 року державний нотаріус Татарбунарської державної нотаріальної контори видала Свідоцтво про право на спадщину за законом ОСОБА_2 на спадкове майно, яке складалося з права на земельну частку (пай), площею 3,8 умовних кадастрових гектарів, посвідченого Сертифікатом №0550997, виданим 19 серпня 1998 року ОСОБА_3 . У зазначений Сертифікат було внесено зміни у зв`язку з передачею права на земельну частку (пай), а саме зазначено, що право на земельну частку (пай) передано ОСОБА_2 на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом.

У відповідності до статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Таким чином, отримавши Свідоцтво про право на спадщину за законом від 19 січня 2000 року, ОСОБА_2 отримала у спадщину після померлої ОСОБА_3 майнові права на земельну частку (пай), площею 3,8 умовних кадастрових гектарів, посвідчені Сертифікатом №0550997 від 19 серпня 1998 року.

Рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 20 листопада 2000 року в справі № 2-574/2000 визнано недійсним Свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 19 січня 2000 року згідно якого ОСОБА_2 є спадкоємцем майна померлої ОСОБА_3 .

Вказане рішення суду набрало законної сили та є чинним.

Таким чином, ОСОБА_2 втратила право на спадкове майно, яке успадкувала після померлої ОСОБА_3 , а саме - на майнові права на земельну частку (пай), площею 3,8 умовних кадастрових гектарів, посвідчені Сертифікатом №0550997 від 19 серпня 1998 року, внесені зміни до якого втратили чинність.

При таких обставинах, встановивши, що на час видання Татарбунарською районною державною адміністрацією Розпорядження від 24 червня 2015 року № 188/А-2015 ОСОБА_2 не мала майнові права на земельну частку (пай), площею 3,8 умовних кадастрових гектарів, посвідчені Сертифікатом №0550997 від 19 серпня 1998 року, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що у неї було відсутнє і право на отримання земельної ділянки у власність та виділення її в натурі (на місцевості), а тому позовні вимоги про визнання незаконним та скасування пункту 2.2 розпорядження Татарбунарської районної державної адміністрації Одеської області № 188/А-2015 від 24 червня 2015 року підлягають задоволенню.

Оскільки позовні вимоги про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку є похідними від позовних вимог, зазначених вище, то вони також підлягають задоволенню.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Арцизького районного суду Одеської області від 19 грудня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 09 грудня 2021 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов