Рішення

від 19.12.2019 по справі 515/1117/16

АРЦИЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 515/1117/16

Провадження № 2/492/451/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2019 року м. Арциз

Арцизький районний суд Одеської області у складі головуючого судді Варгаракі С.М., при секретарі судових засідань Богдан А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду м. Арциз Одеської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Татарбунарської районної державної адміністрації Одеської області, ОСОБА_2 про скасування розпорядження Татарбунарської районної державної адміністрації Одеської області та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів, в якому просив суд, з урахуванням уточнених позовних заяв, скасувати пункт 2.2 Розпорядження Татарбунарської районної державної адміністрації Одеської області № 188/А-2015 від 24.06.2015 року Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Дмитрівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області щодо виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ОСОБА_2 ; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на земельну ділянку площею 2,678 га, що розташована на території Дмитрівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, кадастровий номер - 5125081900:01:001:2015, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1295849451250, номер запису про право власності - 21302200, дата та час державної реєстрації - 05.07.2017 року 14:39:29, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_3 , яка за життя склала заповіт на ім`я позивача, яким заповіла йому все своє майно де б воно не було та з чого б воно не складалося. Після смерті ОСОБА_3 залишилося право на земельну частку (пай) розміром 3,8 в умовних кадастрових гектарах. Після смерті ОСОБА_3 , відповідачка ОСОБА_2 , яка є донькою спадкодавця, звернулася до державної нотаріальної контори та отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну частку (пай) розміром 3,8 в умовних кадастрових гектарах. Рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 20.11.2000 року вищезазначене свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну частку (пай) розміром 3,8 в умовних кадастрових гектарах, визнано недійсним та визнано право на земельну частку пай за позивачем. Проте, після набрання рішенням законної сили у відповідачки залишилося свідоцтво про право на спадщину, у зв`язку з чим відповідачка на підставі недійсного свідоцтва про право на спадщину звернулася до Татарбунарської районної державної адміністрації Одеської області та отримала розпорядження про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Дмитрівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, у зв`язку з чим позивач змушений звернутися до суду з вказаним позовом.

15 грудня 2017 року набув чинності Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального Кодексу України, Цивільного процесуального Кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів № 2147-VІІ від 03.10.2017 року, на підставі якого Цивільний процесуальний Кодекс України викладено в новій редакції.

Згідно п/п 9 п. 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень Цивільного процесуального Кодексу України в новій редакції, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Представник позивачки в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити.

Представником відповідача Татарбунарської районної державної адміністрації Одеської області до суду було надано відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач визнає, що оскаржуваним розпорядженням порушено права та інтереси позивача, та у судовому засіданні представник відповідача не заперечував проти задоволення позову.

Представником відповідача ОСОБА_2 - адвокатом Паюл Т.І. до суду було подано письмові пояснення проти позову, відповідно до яких відповідач не визнає позовні вимоги, та просив суд про розгляд справи за їх відсутності.

Суд, дослідивши матеріали справи, надані докази, давши їм оцінку в сукупності, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 5). За життя ОСОБА_3 належало право на земельну частку (пай) розміром 3,8 в умовних кадастрових гектарах, що підтверджується сертифікатом № 0550997 від 19.08.1998 року (а.с. 9). Після смерті спадкодавця, ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом від 19.01.2000 року на спадкове майно у вигляді права на земельну частку (пай) розміром 3,8 в умовних кадастрових гектарах, яке належало спадкодавцю на підставі сертифікату № 0550997 від 19.08.1998 року (а.с. 6).

Рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 20.11.2000 року, визнано за ОСОБА_1 право на земельну частку (пай) розміром 3,8 в умовних кадастрових гектарах, відповідно до сертифікату № 0550997 від 19.08.1998 року виданого ОСОБА_3 ; визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 19.01.2000 року, виданого державним нотаріусом Татарбунарської державної нотаріальної контори відповідно до якого ОСОБА_2 є спадкоємцем право на земельну частку (пай) розміром 3,8 в умовних кадастрових гектарах, відповідно до сертифікату № 0550997 від 19.08.1998 року виданого ОСОБА_3 , рішення набрало законної сили 01.12.2000 року (а.с. 7-8).

Проте, незважаючи на те, що свідоцтво про право на спадщину визнано судом недійсним, відповідно до розпорядження Татарбунарської районної державної адміністрації Одеської області № 90/А-2014 від 31.03.2014 року, ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (а.с. 11-12).

Розпорядженням Татарбунарської районної державної адміністрації Одеської області № 188/А-2015 від 24.06.2015 року, а саме пунктом 2.2. ОСОБА_2 затверджено технічну документацію із землеустрою що встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) (а.с. 13).

Розпорядженням Татарбунарської районної державної адміністрації Одеської області № 52/А-2016 від 11.02.2016 року, внесено зміни до розпорядження № 188/А-2015 від 24.06.2015 року (а.с. 14).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речового права на нерухоме майно, 05.07.2017 року державний реєстратор Летінський С.О. Виконавчого комітету Татарбунарської міської ради Одеської області, зареєстрував право власності ОСОБА_2 , на земельну ділянку площею 2,678 га, що розташована на території Дмитрівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, кадастровий номер - 5125081900:01:001:2015, на підставі розпорядження Татарбунарської районної державної адміністрації Одеської області № 188/А-2015 від 24.06.2015 року (а.с. 168).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Згідно ст. 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

В силу ст. ст. 142-145 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування належить, зокрема, земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

Статтею 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Отже, розпорядження землями від імені Українського народу здійснюють органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

Згідно ч. 1 ст. 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

У відповідності до ч. 10 ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції України або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

В силу ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта.

Згідно ст. 182 ЦК України право власності на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом. Відносини, пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно, регулюються Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Відповідно доп.1ч.1ст.2Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , державна реєстрація речових правна нерухоме майно та їх обтяжень-офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За ст.33Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , загальними засадами державної реєстрації прав є: гарантування державою об`єктивності достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; публічність державної реєстрації прав; внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом; відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Право власності на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним особам підлягає обов`язковій державній реєстрації, що випливає зі ст. 4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Частиною 4 статті 11 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень визначено, що державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.

Згідно ч. 1 ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав.

Частиною 2 статті 13 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачено, що на кожний об`єкт нерухомого майна під час проведення державної реєстрації права власності на нього вперше у Державному реєстрі прав відкривається новий розділ та формується реєстраційна справа, присвоюється реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна.

Відповідно до ст. 15 Закону України Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна є індивідуальний номер, який присвоюється кожному індивідуально визначеному об`єкту нерухомого майна при проведенні державної реєстрації права власності на нього вперше, не повторюється на всій території України і залишається незмінним протягом усього часу існування такого об`єкта. У разі переходу права власності на об`єкт нерухомого майна або зміни відомостей про об`єкт нерухомого майна його реєстраційний номер не змінюється, крім випадків, передбачених ст.14 цього Закону.

Ч. 2 ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень визначено, що у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому пунктом а п. 2 ч. 6 ст. 37 Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. Тобто, єдиним способом приведення записів у відповідність до Закону є рішення суду про скасування запису про проведену державну реєстрацію прав.

Тобто, чинне законодавство не передбачає порядку вилучення помилкового запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, єдиним способом приведення записів у відповідність до Закону є рішення суду про скасування запису про проведену державну реєстрацію прав.

Крім того, судовому засіданні встановлено, що 30.12.2016 р. ОСОБА_2 звернулася до Татарбунарського районного суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним з підстав відсутності нотаріально посвідчення.

Рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 13.03.2017 р., у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним з підстав відсутності нотаріального посвідчення, відмовлено (а.с. 143-145).

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 22.06.2017 р., задоволено позовні вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним з підстав відсутності нотаріального посвідчення. Рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 13.03.2017 р., скасовано (а.с. 146-148).

Постановою Верховного Суду від 30.01.2019 р., рішення Апеляційного суду Одеської області від 22 червня 2017 року скасовано, рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 13 березня 2017 року залишено в силі. (а.с. 149-153).

Також суд бере до уваги, що Верховним Судом у постанові від 30.01.2019 р., установлено, що рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 20 листопада 2000 року визнано недійсним видане ОСОБА_2 свідоцтва про право власності на спадщину за законом та визнано за ОСОБА_1 у порядку спадкування за заповітом від 27 березня 1996 року після смерті ОСОБА_3 право власності на будинок, розташований по АДРЕСА_1 та земельну частку (пай), площею 3,8 умовних кадастрових гектар.

ОСОБА_2 приймала участь у справі, не оспорювала заповіт і частково визнавала позов, зокрема не заперечувала про визнання за ОСОБА_1 права власності на будинок в порядку спадкування за заповітом.

В справі № 6-164ц12 від 23 січня 2013 року Верховний Суд України зробив правовий висновок , відповідно до якого у спадкоємця, який у встановленому порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає у нього з моменту державної реєстрації цього майна (ч.2 ст. 1299 ЦК України). Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених ст. 388 ЦК України, зокрема у разі, якщо воно вибувало з володіння спадкодавця поза волею останнього.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідачі не надали суду належних та допустимих доказів того, що позивач з пропуском строку позовної давності звернулася до суду за захистом свого порушеного права на спадкування, а тому ці доводи є безпідставними.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до положень ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Зважаючи, що підпункт 2.2 пункту 2 розпорядження № 188/А-2015 від 24.06.2015 року про виділення ОСОБА_2 , був прийнятий Татарбунарською районною державною адміністрацією Одеської області на підставі недійсного виданого свідоцтва про право на спадщину за законом від 19 січня 2000 року, то розпорядження в даній частині порушує законні права та інтереси позивача, а тому слід визнати недійсним, що повністю співпадає з положеннями ст.ст. 21, 393 ЦК України, відповідного до якої суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно із ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. ст. 12, 76, 77, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін . Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, зібрані у справі докази та їх належна оцінка вказують на наявність підстав для задоволення позову.

На підставі ст. ст. 13 , 19, 41 , 142-145 Конституції України , ст. ст. 89 , 116 , 118 , 155 ЗК України , ст. 393 ЦК України , керуючись ст. ст. 7 , 8 , 19 , 76-81 , 258-259 , 263-265 ЦПК України , Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та обтяжень -суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву заявою ОСОБА_1 до Татарбунарської районної державної адміністрації Одеської області, ОСОБА_2 про скасування розпорядження Татарбунарської районної державної адміністрації Одеської області та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно - задовольнити повністю.

Визнати незаконним та скасувати пункт 2.2 Розпорядження Татарбунарської районної державної адміністрації Одеської області № 188/А-2015 від 24.06.2015 року Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Дмитрівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області щодо виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ОСОБА_2 .

Скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 , ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на земельну ділянку площею 2,678 га, що розташована на території Дмитрівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, кадастровий номер - 5125081900:01:001:2015, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1295849451250, номер запису про право власності - 21302200, дата та час державної реєстрації - 05.07.2017 року 14:39:29.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через Арцизький районний суд Одеської області шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено 19 грудня 2019 року.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ).

Відповідач 1: Татарбунарська районна державна адміністрація Одеської області (місце знаходження: м. Татарбунари Одеської області, вул. Горького, 1, код ЄДРПОУ: 04057221).

Відповідач 2: ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ).

Суддя

Арцизького районного суду С.М. Варгаракі