Постанова

від 01.02.2022 по справі 924/1021/21

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2022 року Справа № 924/1021/21

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Філіпова Т.Л.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаворит плюс 2015" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 03 листопада 2021 року в справі №924/1021/21 (суддя - Смаровоз М.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаворит плюс 2015"

до Державного підприємства "Красилівський агрегатний завод"

про стягнення 128865 грн 10 коп. безпідставно отриманих коштів, 3922 грн 56 коп. 3% річних, 12905 грн 49 коп. інфляційних втрат

Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до частин 2, 10 статті 270, частини 13 статті 8 та частини 3 статті 252 ГПК України.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фаворит плюс 2015" (надалі - Позивач) звернулося в Господарський суд Хмельницької області з позовом до Державного підприємства "Красилівський агрегатний завод" (надалі - Відповідач) про стягнення 128865 грн 10 коп. безпідставно отриманих коштів, 3922 грн 56 коп. 3% річних, 12905 грн 49 коп. інфляційних втрат.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що 12 липня 2018 року між Позивачем та Відповідачем укладений дилерський договір №28-15. В подальшому, як вказує Позивач, 15 липня 2020 року, 16 липня 2020 року та 20 липня 2020 року Позивачем перераховано Відповідачу грошові кошти в сумі 100000 грн, 50000 грн та 50000 грн відповідно, що підтверджується платіжними дорученнями.

При цьому, Позивач зауважив, що виходячи з призначення платежу, зазначені кошти сплачені за котли згідно договору №28-15 від 12 лютого 2018 року. Позивач зазначає, 30 травня 2021 року звернувся до Відповідача листом в котрому висвітлив прохання про повернення надмірно сплачених грошових коштів. Відповідач відмовився від повернення вказаних коштів та повідомив про готовність відвантаження продукції згідно з умовами договору №28-15 від 12 лютого 2018 року, що й стало підставою для звернення Позивача до суду з даним позовом.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 3 листопада 2021 року у задоволенні позовних вимог Позивача відмовлено.

Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що як погоджено сторонами дилерського договору № 28-15 від 12 лютого 2018 року (як і договору № 28-88 від 21 січня 2019 року) між Позивачем та Відповідачем, цей договір вважається укладеним і набуває чинності з моменту його підписання сторонами і закінчується 31 грудня 2018 року та 31 грудня 2019 року відповідно (пункту 12.1 договорів). Водночас, відповідно до пункту 12.2 означених договорів, закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання обов`язків по всіх пунктах договору і додатків до нього та відповідальності за порушення договору, яке мало місце під час дії цього договору.

Місцевий господарський суд у своєму рішенні прийшов до висновку, що беручи до уваги вищевказані договірні положення, встановлені судом обставини та зміст наявних доказів (оскільки Позивачем не доведено факт безпідставного отримання 128865 грн 10 коп. Відповідачем, адже відповідно до пункту 12.2 означених договорів, закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання обов`язків по всіх пунктах договору), враховуючи предмет та підстави позовних вимог, незалежно від змісту інших доводів учасників справи, у суду відсутні підстави для задоволення позову (про стягнення 128865 грн 10 коп. безпідставно отриманих коштів, 3922 грн 56 коп. 3% річних, 12905 грн 49 коп. інфляційних втрат) з огляду на його необгрунтованість.

Не погоджуючись з винесеним судом першої інстанції рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу (а.с. 109-114), в якій з підстав, висвітлених в ній, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги в повному обсязі.

Зокрема, мотивуючи апеляційну скаргу, Позивач звертає увагу апеляційного господарського суду на те, що 12 липня 2018 року між Позивачем та Відповідачем укладений дилерський договір №28-15. В подальшому, як вказує Позивач, 15 липня 2020 року, 16 липня 2020 року та 20 липня 2020 року перераховано Відповідачу грошові кошти в сумі 100000 грн, 50000 грн та 50000 грн, що підтверджується платіжними дорученнями. При цьому, Позивач зауважив, що виходячи з призначення платежу, зазначені кошти сплачені саме за Товар, згідно договору №28-15 від 12 лютого 2018 року. як вказує апелянт, надмірна оплата також підтверджена і самим Відповідачем у відзиві на позовну заяву. Крім того, 30 травня 2021 року Позивач звернувся до Відповідача листом з проханням про повернення надмірно сплачених грошових коштів. Відповідач відмовився від повернення вказаних коштів та повідомив про готовність відвантаження продукції згідно з умовами договору №28-15 від 12 лютого 2018 року. Як вказує Позивач, судом жодним чином не обгрунтовано в оскаржуваному рішенні посилання на договір між Позивачем та Відповідачем, укладений 21 січня 2019 року за №28-18. Договір між сторонами договір, як вказує Позивач, є виконаним та, виходячи з умов цього договору припинив свою дію.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 6 грудня 2021 року справу №924/1021/21 прийнято до провадження суду в складі колегії суддів: головуючий суддя Василишин А.Р., судді Бучинська Г.Б.., суддя Філіпова Т.Л.. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача та запропоновано Позивачу в строк протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали надати до відділу канцелярії та документообігу суду відзив на апеляційну скаргу з доказами його надсилання Відповідачу.

На адресу Північно-західний апеляційний господарський суд 17 грудня 2021 року надійшов відзив від Відповідача, в котрому, Відповідач заперечив проти задоволення апеляційної скарги Позивача та просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Відповідач вказав, що згідно досягнутих усних домовленостей, втіливши свій намір та усні домовленості, щодо придбання продукції у Відповідача та з метою продовження подальшої співпраці, Позивач добровільно та без примусу відповідно до платіжних доручень №124 від 15 липня 2020 року, №128 від 17 липня 2020 року, №1 від 20 липня 2020 року сплатив для Відповідача 200000 грн, погасивши наявну заборгованість. При цьому, як вказує Відповідач, решта коштів у сумі 128865 грн 10 коп. зараховано як передоплату за продукцію, при цьому, Позивачем помилково вказало договір, який припинив свою дію. Таким чином, як зазначив Відповідач, між сторонами укладено договір купівлі - продажу/попередній договір купівлі - продажу у спрощений спосіб, при цьому, не визначено номенклатуру продукції, яка має бути відвантажена та термін відвантаження. Разом із тим,

Відповідач підтвердив свою готовність відвантажити продукцію власного виробництва після отримання від Позивача відповідного повідомлення/вимоги/заявки в розумінні статті 530 Цивільного кодексу України по ціні, що діє на день відвантаження.

Північно-західний апеляційний господарський суд констатує, що відповідно до частини 1 статті 270 ГПК України: у суду апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження, з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Згідно частини 2 статті 270 ГПК України: розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Частиною 3 статті 270 ГПК України передбачено, що розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

В силу дії частини 10 статті 270 ГПК України: апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову меншою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб , крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно частини 13 статті 8 ГПК України: розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Разом з тим, суд констатує, що види справ, що не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження визначені в частині 4 статті 247 ГПК України.

Суд констатує, що дана справа № 924/1021/21 не підпадає під дані винятки.

Водночас, суд констатує, що згідно статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", з 1 січня 2021 року встановлено прожитковий мінімуму на одну працездатну особу в розмірі 2270 грн. Відтак, максимальна ціна позову, що підлягає під дію частини 10 статті 270 ГПК України складає 227000 грн 00 коп. (що є більшою сумою, ніж сума позовних вимог в даній справі).

З огляду на вищевказане, колегія апеляційного господарського суду дослідивши матеріали справи на предмет їх підставності та предметності в розрізі вимог частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, ухвалила рішення здійснювати розгляд даної скарги без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, в такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно, ухвалою суду від 6 грудня 2021 року було повідомлено сторін про те, що розгляд справи №924/1021/21 буде проводитися в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи, постанова по даній справі буде виготовлена до 4 лютого 2022 року включно.

Відтак, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, суд прийшов до висновку, що апеляційну скаргу Позивача слід задоволити частково, скасувати рішення Господарського суду Хмельницької області та прийняти нове рішення, яким стягнути з Відповідача на користь Позивача 128865 грн 10 коп. безпідставно отриманих коштів, 1285 грн 56 коп. 3 % річних та 730 грн 82 коп. інфляційних втрат. В стягненні 11619 грн 93 коп. 3 % річних та 319 грн 17 коп. інфляційних втрт, суд відмовляє.

При цьому, Північно-західний апеляційний господарський суд виходив з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 12 лютого 2018 року між Позивачем та Відповідачем укладено дилерський договір № 28-15 (надалі - Договір; а.с 10-12).

Відповідно до умов пункту 1.1 Договору, Відповідач зобов`язався передати (поставити) у власність Позивача в оговорені строки товар, а Позивач зобов`язався прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із пунктом 1.2 Договору, предметом поставки є визначений товар найменування якого зазначається у видаткових-накладних, специфікаціях до Договору.

Як передбачено пунктом 1.3 Договору, загальна сума Договору визначається сумою фактично поставленого товару згідно видаткових накладних, специфікацій або інших аналогічних документів до Договору.

В силу дії пункту 2.1 Договору ціна товару, що поставляється, зазначаєшся у видаткових накладних, специфікаціях до договору або в інших аналогічних документах з урахуванням положень цього Договору.

Згідно із пунктом 3.2 Договору кількість товару, що поставляється зазначається у видаткових накладних на кожну партію товару або товарно-транспортних накладних, які є невід`ємною частиною даного Договору.

Як передбачено пунктом 4.1 Договору, Відповідач здійснює відвантаження товару згідно замовлення Позивача на протязі трьох днів з часу отримання замовлення від Позивача; Позивач надсилає Відповідачу встановленої форми замовлення, на поштову скриньку із вказаною номенклатурою, кількістю, за бажанням, орієнтовної дати поставки товару; форма заявки Позивача на поставку товару визначена у додатку 3 до Договору.

Відповідно до пункту 4.2 Договору Позивач зобов`язався подавати заявки на поставку товару на наступний місяць не пізніше 10 числа поточного місяця.

Умови постачання узгоджуються сторонами, перелік яких визначений у пунктах 4.3 цього Договору.

Розділом 5 договору визначені обов`язки сторін, де в пункті 5.1 Договору вказано, що Позивач зобов`язався, зокрема: своєчасно і в повному обсязі оплачувати Відповідачу вартість поставленого товару.

Пунктом 5.5 Договору, в свою чергу, Відповідач зобов`язується, зокрема: здійснювати постачання товару Позивачу відповідно до обсягів та номенклатури зазначеної в замовлені Позивача (додаток №3), що надіслано відповідно до пункту 4.1 Договору; Відповідач залишає за собою право відмовити Позивачу в постачанні товару, в разі якщо такий товар не було замовлено Позивачем у попередній заявці на наступний місяць.

Водночас, Розділом 8 Договору встановлена відповідальність сторін, де в пункті 8.1 Договору вказано, що у разі порушення зобов`язань, що виникають з цього Договору, сторони несуть відповідальність, визначену цим Договором і чинним законодавством України.

Згідно із пунктом 8.2 Договору при порушенні строків оплати товару Позивач сплачує Відповідачу пеню в розмірі облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожний день прострочення, інфляційні нарахування та плату за користування чужими коштами в розмірі 3% річних від суми боргу.

Як передбачено пунктом 8.3 Договору, Відповідач за порушення строків поставки товарів (які, відповідно до пункту 4.2 Договору, були завчасно замовлені Позивачем), на вимогу Позивача зобов`язаний останньому сплатити пеню у розмірі облікової ставки НБУ, але не більше 1% від вартості не поставленого у строк товару.

Відповідно до пункту 8.4 Договору сторона, яка порушила своє зобов`язання або напевне знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна не пізніше 3 робочих днів, повідомити про це другу сторону. У протилежному випадку ця сторона позбавляється права посилання на невжиття другою стороною заходів щодо запобігання збиткам та вимагати відповідного зменшення розміру збитків.

В силу дії пункту 8.5 Договору сплата стороною визначених цим Договором штрафних санкцій (неустойки, пені) не звільняє її від обов`язку відшкодувати на вимогу-другої сторони збитки, завдані порушенням Договору, у повному обсязі; при цьому відшкодування збитку не звільняє її від обов`язку, сплатити іншій стороні штрафні санкції в повному обсязі, передбаченому цим Договором або чинним законодавством.

Як передбачено пунктом 8.6 Договору, сплата стороною штрафів та або відшкодування збитку, завданого порушенням Договору, не звільняє її від обов`язку виконати цей Договір у натурі.

Договір може бути змінений тільки за згодою сторін шляхом підписання доповнення до даного Договору.

Пунктом 12.1 Договору визначено, що цей Договір вважається укладеним і набуває чинності з моменту його підписання сторонами і закінчується 31 грудня 2018 року.

Відповідно до пункту 12.2 Договору, закінчення строку дії Договору не звільняє сторони від виконання обов`язків по всіх пунктах Договору і додатків до нього та відповідальності за порушення Договору, яке мало місце під час дії цього Договору.

Договір скріплений підписами та печатками обох сторін.

Як вказує Позивач, на підставі платіжних доручень (а.с. 13-15) Позивачем перераховано на користь Відповідача 200000 грн за котли, згідно Договору, а саме:

· платіжним дорученням № 124 від 15 липня 2020 року із призначенням платежу оплата за котли згідно Договору №28-15 від 12.02.2018 р. в т.ч. ПДВ 20% 16666.67 грн перераховано 100000 грн;

· платіжним дорученням № 128 від 16 липня 2020 року із призначенням платежу оплата за котли згідно Договору №28-15 від 12.02.2018 р. в т.ч. ПДВ 20% 8333.33 грн перераховано 50000 грн;

· платіжним дорученням № 1 від 20 липня 2020 року із призначенням платежу оплата за котли згідно Договору №28-15 від 12.02.2018 р. в т.ч. ПДВ 20% 8333.33 перераховано 50000 грн.

У листі № 30 від 30 травня 2021 року, адресованому директору Відповідача, директором Позивача повідомлено про те, що Позивач за Договором в 2020 році платіжними дорученнями перерахував кошти на купівлю котлів у сумі 375000 грн. Частина цих коштів у сумі 71104 грн 90 коп. врахована на сплату заборгованості за отримані котли у 2019 році, а частина коштів у сумі 303895 грн 10 коп. станом на 31 грудня 2020 року і по теперішній час складає заборгованість на користь Позивача про, що свідчить акт звірки, який додається.

Крім того, в даному листі зазначено, що Позивачем не отримало від Відповідача зареєстровані податкові накладні на перераховані кошти у сумі 303895 грн 10 коп. Тому, Позивач просив провести звірку і повернути сплачені кошти у сумі 303895 грн 10 коп..

У листі № 72-18/641 від 20 липня 2021 року, адресованому Позивачу, директор Відповідача повідомив про готовність відвантажити оплачену продукцію згідно умов Договору.

Позивач у листі № 30 від 6 липня 2021 року, адресованому Відповідачу, повідомив про те, що за Договором № 28-15 платіжними дорученнями, Позивач перерахував кошти на купівлю котлів у сумі 375000 грн. Частина цих коштів у сумі 71104 грн 90 коп. врахована на сплату заборгованості за отримані котли у 2019 році, а частина коштів у сумі 303 895 грн 10 коп. станом на 31 грудня 2020 року і по теперішній час складає заборгованість на користь Позивача про що свідчить акт звірки. Тому, Позивач просив провести звірку і повернути сплачені кошти у сумі 303 895 грн 10 коп..

Відповідач добровільно коштів не перерахував, що стало підставою для звернення Позивача, з метою захисту порушеного, на його думку права, щодо повернення надмірно перерахованих коштів, з позовом до Відповідача про стягнення безпідставно збережених коштів в сумі 128865 грн 10 коп, а також нарахованих на дану суму річних та інфляційних втрат.

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондиційного зобов`язання.

Характерною особливістю кондиційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондиційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Конструкція статті 1212 Цивільного кодексу України, як і загалом норм глави 83 Цивільного кодексу України, свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов`язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi статті 1212 Цивільного кодексу України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів).

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази в правовому полі вищенаведеної нормативно-правової бази законодавства України, колегія суду досліджує доводи та заперечення Позивача і Відповідача з правової природи перерахованих коштів в сумі 128865 грн 10 коп..

Зважаючи на заперечення Відповідача, наведені у відзиві на апеляційну скаргу (заперечення аналогічного змісту містяться в позовній заяві; а.с. 37) щодо того, що ніби-то згідно усних домовленостей між Позивачем та Відповідачем (втіливши свій намір та усні домовленості щодо придбання продукції у Відповідача та з метою продовження подальшої співпраці, Позивач добровільно та без примусу відповідно до платіжних доручень (№124 від 15 липня 2020 року, №128 від 17 липня 2020 року, №1 від 20 липня 2020 року) сплатив Відповідачу 200000 грн, погасивши заборгованість. Решта коштів, як вказує Відповідач, в сумі 128865 грн 10 коп. було зараховано, як передоплату за продукцію, при цьому, продовжуючи добру традицію Позивач помилково вказав договір, який припинив свою дію. Таким чином, як вказує Відповідач, між сторонами укладено договір купівлі-продажу у спрощений спосіб, при цьому ніби-то, не визначено номенклатуру продукції, яка має бути відвантажена та термін відвантаження). А також зважаючи на заперечення щодо того, що витребовувані кошти перераховані Позивачем за Товар по договору купівлі-продажу, укладеному у спрощений спосіб (Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає про готовність відвантажити продукцію власного виробництва для Позивача після отримання відповідного повідомлення в розумінні статті 530 Цивільного кодексу Україні по ціні, що діє на день відвантаження). То колегія суду зважаючи на вказані заперечення констатує наступне.

Так Відповідач наводить доводи щодо того, що між сторонами укладено договір купівлі-продажу у спрощений спосіб, при цьому, ніби-то не визначено номенклатуру продукції, яка має бути відвантажена та термін відвантаження. Проте колегія суддів, враховуючи зміст поданих у справі відзивів Відповідача, зазначає таке.

Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

При цьому норма даної статті встановлює строк (термін) виконання зобов`язання, і не містить будь-яких зазначень щодо номенклатуру продукції, яка має бути відвантажена (кількості, виду).

Відтак, суд апеляційної інстанції критично оцінює вищевказані доводи Відповідача, оскільки такі доводи вказують про відсутність усіх істотних умов Договору, що апріорі виключає можливість вказувати на його теоретичне укладення.

Крім того, дані доводи оцінюються критично і з огляду на те, що Відповідач жодним чином не обгрунтував, наявність у нього права укладати в усний спосіб договори.

Так як в силу дії статті 208 Цивільного кодексу України, у письмовій формі належить вчиняти: правочини між юридичними особами ; правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

В силу дії статті 181 Господарського кодексу України (із змінами та доповненнями від 19 червня 2020 року) господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом .

Відтак, Відповідач покликаючись на ніби-то укладення договору купівлі-продажу в спрощений спосіб, залишає поза увагою питання неврегулювання істотних умов такого договору (так як Відповідач сам же підтвердив не визначеність номенклатури продукції, яка має бути відвантажена та термінів відвантаження), не підтвердив обставини погодження самим же одержувачаем такого Товару (із невстановленою кількістю, виду, строків поставки) із фактом укладення договору купівлі-продажу в спрощений спосіб.

В той же час, зважаючи на доводи Відповідача щодо укладення договору купівлі-продажу в спрощений спосіб, з метою продовження подальшої співпраці (як вказує Відповідач) матеріали справи не містять будь-яких доказів, щодо наміру та бажання саме Позивача (на продовження подальшої співпраці ) на укладення договорів у спрощений спосіб, а навпаки містяться докази щодо бажання Позивача повернути грошові кошти, які по суті є безпідставно збереженими коштами (в сумі 128865 грн 10 коп.), оскільки вони перераховані не на виконання умов Договору.

Крім того, сам же Відповідач не вказує про існування будь-якої заборгованості по Договору за Позивачем, а зазначає про правову природу таких коштів як передопта за продукцію яка ніби-то має бути поставлена в майбутньому та про його готовність поставити таку продукцію в будь-яких час, після отримання повідомлення Позивача.

Тобто, така аргументація і рішення суду першої інстанції по суті (з огляду на відсутність бажання Позивача купувати в майбутньому котли у Відповідача) є нічим іншим, як примушуванням юридичної особи купувати у державного підприємства продукцію, котру він купувати не бажає. На переконання судової колегії таке примушування є неприпустимим та суперечить принципам розумності та справедливості, тим більше після того, як Позивач у письмовій формі повідомив Відповідача про небажання отримувати продукцію та про бажання отримати зайво сплачені кошти.

Крім того апеляційний господарський суд констатує, що Відповідач також покликається на існування інших договорів, укладених між Позивачем та Відповідачем, зокрема, на договір укладений 21 листопада 2019 року № 28-18.

Відповідно до умов Договору від 21 листопада 2019 року Відповідач зобов`язався передати (поставити) у власність Позивача в оговорені строки товар, а Позивач зобов`язався прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Цей договір вважається укладеним і набуває чинності з моменту його підписання сторонами і закінчується 31 грудня 2019 року. Водночас, відповідно до пункту 12.2 Договору від 21 листопада 2019 року, закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від виконання обов`язків по всіх пунктах договору і додатків до нього та відповідальності за порушення договору, яке мало місце під час дії цього договору.

Також в підтвердження своїх заперечень щодо проведення Позивачем оплат по договірних зобов`язаннях в продовж 2019 та 2020 років, Відповідачем долучено до матеріалів справи копії видаткових накладних, в котрих як підставу зазначено Договір - №28-88 від 21 січня 2019 року (а.с. 46-52) та платіжні доручення із призначенням платежу оплата за котли згідно Договору №28-15 від 12.02.2018 р. (а.с. 53-60).

В той же час, з даних доказів не можливо встановити розмір заборгованості (як і факт існування такої заборгованості) Позивача по будь-яких договірних зобов`язаннях в продовж 2019 та 2020 років, та які саме платіжні доручення зараховані по яких договорах, що чітко визначити існування чи відсутність заборгованості по будь-якому договору, незважаючи вже на Договір, на виконання умов якого Позивачем проводилися відповідні оплати.

Що ж стосується зазначення Позивачем в платіжних дорученнях (на які покликається Позивач щодо обгрунтування повернення безпідставно перерахованих коштів) призначення платежу оплата за котли згідно Договору №28-15 від 12.02.2018 р. , то на переконання Відповідача, Позивачем при проведенні оплат помилково зазначено в платіжних дорученнях таку підставу, адже як зазначає Відповідач саме платник відповідає за реквізити платіжного доручення призначення платежу і Відповідач ніяк не може вплинути на зазначення призначення платежу в платіжних дорученнях.

При цьому, колегія суддів вважає зазначені доводи Відповідача безпідставними, оскільки, Відповідачем жодним доказом не доведено про наявність помилки вчиненої Позивачем при проведенні оплат за Товар на підставі видаткових накладних із зазначенням невірної підстави оплати, а такі твердження Відповідача суд розцінює лише як його припущення які не підтвердженні належними і допустимими доказами.

Відтак, колегія суддів дослідивши даний доводи Позивача та заперечення Відповідача в площинні доказів, долучених до матеріалів справи, зазначає, що грошові кошти в сумі 128865 грн 10 коп. одержані Відповідачем безпідставно, оскільки між сторонами відсутні договірні зобов`язання щодо поставки товару. Окрім того Відповідачем не надано суду законних підстав для набуття ним 128865 грн 10 коп. грошових коштів.

Крім того, факт набуття Відповідачем грошових коштів в сумі 128865 грн 10 коп. не заперечується (про що зазначене у відзивах на позовну заяву та апеляційну скаргу), а навпаки Відповідач вказує про отримання їх на підставі усних домовленостей досягнутий ніби-то між Позивачем та Відповідачем, та про поставлення товару Позивачу в майбутньому і лише після отримання повідомлення (заявки) від Позивача.

Зокрема підставі платіжних доручень (а.с. 13-15) Позивачем перераховано на користь Відповідача 200000 грн за котли, згідно Договору, а саме:

· платіжним дорученням № 124 від 15 липня 2020 року із призначенням платежу оплата за котли згідно Договору №28-15 від 12.02.2018 р. в т.ч. ПДВ 20% 16666.67 грн перераховано 100000 грн;

· платіжним дорученням № 128 від 16 липня 2020 року із призначенням платежу оплата за котли згідно Договору №28-15 від 12.02.2018 р. в т.ч. ПДВ 20% 8333.33 грн перераховано 50000 грн;

· платіжним дорученням № 1 від 20 липня 2020 року із призначенням платежу оплата за котли згідно Договору №28-15 від 12.02.2018 р. в т.ч. ПДВ 20% 8333.33 перераховано 50000 грн.

В свою чергу Позивач у листі № 30 від 6 липня 2021 року, адресованому Відповідачу, повідомив про те, що за Договором № 28-15 від 12 лютого 2018 року платіжними дорученнями, Позивач перерахував кошти на купівлю котлів у сумі 375000 грн. Частина цих коштів у сумі 71104 грн 90 коп. врахована на сплату заборгованості за отримані котли у 2019 році, а частина коштів у сумі 303 895 грн 10 коп. станом на 31 грудня 2020 року і по час написання листа складає заборгованість на користь Позивача про що свідчить акт звірки. Тому, Позивач просив провести звірку і повернути сплачені кошти у сумі 303 895 грн 10 коп..

Даний лист отриманий Відповідачем 16 липня 2021 року, згідно відмітки Відповідача у лівому нижньому куті даного листа (а.с. 73 на звороті).

На лист Позивача, Відповідач листом від 20 липня 2021 року за №72-18/641 надав відповідь, в котрій зазначив про готовність відвантажити оплачену Позивачем продукцію, згідно умов Договору від 28-15 від 12 лютого 2018 року (а.с. 18).

При цьому, зважаючи на даний лист, в розрізі доводів Відповідача щодо віднесення отриманих коштів в рахунок попередніх оплат за отриману продукцію, Відповідач у своєму листі покликається на Договір від 12 лютого 2018 року, без будь яких зазначень про існування інших договірних зобов`язань, зокрема, про укладенні договору в спрощений спосіб.

Таким чином, враховуючи встановлені в даній поставі обставини, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що матеріали справи не містять доказів укладення між сторонами правочину (погодження істотних умов договору) саме в спрощенний спосіб, як і не встановлено обставин щодо погодження сторонами внесення Позивачем зазначених коштів саме як попередньої оплати. Відповідно на вказані відносини не поширюють свою дію положення статей 610, 612, 693 Цивільного кодексу України. Разом з тим, в матеріалах справи містяться докази на підтвердження того, що Позивач до подання позову звертався до Відповідача з вимогою про повернення перерахованих коштів (а.с. 18; 73).

Відтак, зважаючи на встановлені в даній справі обставини щодо відсутності між сторонами договірних зобов`язань та дійсності перерахування коштів Позивачем на рахунок Відповідача за відсутності договірних відносин між ними (в тому числі у спрощений спосіб), з огляду на підтвердження Відповідачем обставин щодо отримання таких коштів, в правовому полі відсутності правової підстави для збереження таких коштів (а саме - набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом) колегія суддів прийшла до висновку про підставність та обгрунтованість позовних вимог Позивача в цій частині.

Отже, на підставі усього вищевстановленого в даному судовому рішенні, колегія суддів приходить до висновку, що відповідні кошти підлягають стягненню з Відповідача на користь Позивача в порядку статтей 1212 - 1214 Цивільного кодексу України.

Відповідно позовні вимоги про стягнення з Відповідача грошових коштів у сумі 128865 грн 10 коп. підлягають до задоволення.

З огляду на все вищевказане, приймаючи таке рішення апеляційний господарський суд скасовує рішення місцевого господарського суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 128865 грн 10 коп. безпідставно отриманих коштів.

Що ж стосується позовних вимог про стягнення з Відповідача 3922 грн 56 коп. 3% річних, 12905 грн 49 коп. інфляційних втрат, то колегією суддів встановлено наступне.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Аналогічні правові висновки наведені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року по справі № 910/10156/17.

Відтак, Позивач використовуючи своє право, забезпечене статтею 625 Цивільного кодексу України, нарахував Позивачу 3922 грн 56 коп. 3% річних за період з 17 липня 2020 року по 30 вересня 2021 року та 12905 грн 49 коп. інфляційних втрат за період з 17 липня 2020 року по 30 вересня 2021 року (а.с. 3).

Позивачем не долучено до матеріалів справи доказів, в підтвердження обставин, щодо направлення та отримання Відповідачем саме листа від 3 травня 2021 року за №30.

При цьому, зважаючи на заперечення Відповідача щодо неотримання, долученого Позивачем до матеріалів справи, листа на повернення коштів №30 від 30 травня 2021 року, колегія суддів починає розрахунковий період річних та інфляційних втрат діючи в правовому полі статті 530 Цивільного кодексу України з дати, котра свідчить про обізнаність Відповідача з вимогою Позивача про повернення безпідставно отриманих коштів.

Зокрема, Позивач у листі № 30 від 6 липня 2021 року, адресованому Відповідачу, повідомив про те, що за Договором № 28-15 від 12 лютого 2018 року платіжними дорученнями, Позивач перерахував кошти на купівлю котлів у сумі 375000 грн. Частина цих коштів у сумі 71104 грн 90 коп. врахована на сплату заборгованості за отримані котли у 2019 році, а частина коштів у сумі 303 895 грн 10 коп. станом на 31 грудня 2020 року і по теперішній час складає заборгованість на користь Позивача про що свідчить акт звірки. Тому, Позивач просив провести звірку і повернути сплачені кошти у сумі 303 895 грн 10 коп..

Даний лист отриманий Відповідачем 16 липня 2021 року, згідно відмітки Відповідача у лівому нижньому куті даного листа (а.с. 73 на звороті).

На лист Позивача від 6 липня 2021 року, Відповідач листом від 20 липня 2021 року за №72-18/641 надав відповідь, в котрій зазначив про готовність відвантажити оплачену Позивачем продукцію, згідно умов Договору від 28-15 від 12 лютого 2018 року (а.с. 18).

Відтак, зважаючи на докази, котрі засвідчують отримання Відповідачем листа Позивача, а саме 16 липня 2021 року, в силу дії частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, Відповідач повинен був протягом семиденного строку від дня пред`явлення вимоги, здійснити повернення грошових коштів, а саме до 23 липня 2021 року.

Зважаючи на не повернення таких коштів, у Позивача починаючи з 24 липня 2021 року (в силу дії частини 1 статті 116 Господарського процесуального кодексу України) виникло право нараховувати річні та інфляційні втрати на суму неповернених коштів.

З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості . Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем). (Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28 січня 2019 року в справі № 922/3782/17)

Водночас, колегія суддів, дослідивши заявлений Позивачем розрахунок 3% річних (а.с. 3), за визначений Позивачем період нарахування, констатує, що Позивач в позовній заяві робить свій розрахунок починаючи з 17 липня 2020 року.

Відтак, враховуючи положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно, колегія суддів здійснивши свій розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат не виходячи при цьому за кінцеву межу періоду, визначеного Позивачем у позовній заяві за допомогою інтерпритованого в систему Ліга Закон Калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій, зазначає, що сума 3 % річних за період з 24 липня 2021 року по 30 вересня 2021 року, яка підлягає до задоволення складає 730 грн 82 коп., (розрахунок додається, а згідно розрахунку Позивача - 3922 грн 56 коп.), а сума інфляційних втрат, яка підлягає до задоволення за період з серпня по вересень 2021 року складає 1285 грн 56 коп. (згідно розрахунку Позивача - 12905 грн 49 коп.).

З огляду на вищевказане суд частково задоволює позов в частині стягнення інфляційних та річних, та відповідно, стягує з Відповідача на користь Позивача 3% річних в розмірі 730 грн 82 коп., інфляційні втрати в розмір 1285 грн 56 коп.. В стягненні 11619 грн 93 коп. інфляційних втрат та 319 грн 17 коп. суд відмовляє.

Відповідно приймаючи таке рішення Північно-західний апеляційний господарський суд скасовує рішення місцевого господарського суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат та приймає в цій частині нове рішення, яким позов задоволює частково.

Відповідно до пункту 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Пунктами 1 та 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Зазначені норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Отже, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.

З огляду на усе вищевказане у даній постанові, Північно-західний апеляційний господарський суд, вважає подану Позивачем апеляційну скаргу підставною та обгрунтованою та задоволює її частково.

Разом з тим, суд скасовує рішення Господарського суду Хмельницької області та приймає нове рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягує 128865 грн 10 коп. безпідставно отриманих коштів, 3922 грн 56 коп. 3% річних, 12905 грн 49 коп. інфляційних втрат. В решті позову суд апеляційної інстанції відмовляє.

Згідно частини 1 статті 269 ГПК України: суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Водночас, Північно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку про неповне з`ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції обставинам справи, що в силу дії пунктів 1, 2 та 3 частини 1 статті 277 ГПК України є підставою для скасування оспорюваного рішення на підставі пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України.

Водночас, в прохальній частині апеляційної скарги представником Позивача зазначено про стягнення з Відповідача на користь Позивача 7000 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката в суді першої інстанції та 10000 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката в суді апеляційної інстанції (а.с. 105).

Представником Позивача разом із поданням позовної заяви до суду першої інстанції було надано наступні документи на підтвердження понесених Позивачем судових витрат: договір про надання правової допомоги від 20 вересня 2021 року; акт наданих послуг №2 до договору про надання правової допомоги від 20 вересня 2021 року від 2 жовтня 2021 року (а.с. 19-20).

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, представник Позивача (М.Д. Говорун) звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (а.с. 102-106), в якій, з підстав, висвітлених в ній, просив рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги (а.с. 105).

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 1 лютого 2022 року апеляційну скаргу Позивача задоволено частково, скасовано рішення Господарського суду Хмельницької області та прийнято нове рішення, яким стягнуто з Відповідача на користь Позивача 128865 грн 10 коп. безпідставно отриманих коштів, 1285 грн 56 коп. 3 % річних та 730 грн 82 коп. інфляційних втрат. В стягненні 11619 грн 93 коп. 3 % річних та 319 грн 17 коп. інфляційних втрат.

Дослідивши матеріали справи, та розглянувши заяву представника Позивача про стягнення витрат на правничу допомогу адвоката в суді першої, колегія суддів вважає її такою, що підлягає задоволенню частково, з огляду на наступне.

В силу дії пункту 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України); визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (а саме: - подання (заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи); зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

За положеннями частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України вбачається що, судові витрати складаються з: судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України: витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим, частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Водночас, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

В силу дії статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність": гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту; порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Згідно Акту наданих послуг №2 до договору про надання правничої допомоги від 2 жовтня 2021 року вартість послуг представника Позивача під час розгляду справи місцевим господарським судом складає 7000 грн (а.с. 20), а саме:

· дослідження та юридичний аналіз наданих Позивачем документів, пов`язаних з безпідставним отриманням Відповідачем грошових коштів від Позивача;

· аналіз та вивчення судової практики щодо повернення безпідставно отриманих грошових коштів та можливості нарахування на такі кошти 3% річних та інфляційних втрат;

· надання юридичної консультації Позивачу за результатом ознайомлення, аналізу, дослідження наданих документів та вивчення судової практики щодо правового захисту порушених майнових прав Позивача;

· складання позовної заяви про повернення безпідставно отриманих грошових коштів;

· здійснення розрахунку розміру позовних вимог з урахуванням нарахованих 3% річних та інфляційних втрат;

· формування додатків до позовної заяви.

Сторони погодили, що розмір гонорару за надані адвокатом послуги є фіксованим та становить 7000 грн.

Наявність даного акту наданих послуг правничої допомоги в суді першої інстанції свідчить про зазначення представником Позивача детального переліку наданих ним послуг (адже немає значення чи в договорі про надання правничої допомоги чи окремим актом будуть конкретизовані надані адвокатом послуги).

Окрім того, з долучених до матеріалів справи доказів вбачається дотримання представником Позивача вимог частини 8 статті 129 ГПК України, а саме щодо подання доказів на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу адвоката в суді першої та апеляційної інстанції протягом п`яти днів, після заявлення представником Позивача про такі судові витрати.

При цьому колегія суду апеляційної інстанції констатує, що апеляційним господарським судом за результатами розгляду апеляційної скарги, поданої представником Позивача, апеляційну скаргу задоволено. Скасовано рішення Господарського суду Хмельницької області та прийнято нове рішення, яким стягнуто з Відповідача на користь Позивача 128865 грн 10 коп. безпідставно отриманих коштів, 1285 грн 56 коп. 3 % річних та 730 грн 82 коп. інфляційних втрат. В стягненні 11619 грн 93 коп. 3 % річних та 319 грн 17 коп. інфляційних втрат.

Як вбачається із матеріалів справи, 20 вересня 2021 року між Говорун М.Д. (адвокат) та Позивачем (Клієнт) укладено договір про надання правової допомоги №003-12 ( а.с. 19).

Сторонами погоджено предмет договору, а саме у відповідності до пункту 1.1 договору про надання правової допомоги №003-12: в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Адвокат зобов`язався надати Позивачу консультації та юридичні послуги щодо захисту прав та інтересів останнього в органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, а також в Господарському суду Хмельницької області, Західному апеляційному господарському суду та Верховному суді, зокрема щодо стягнення з відповідача на користь Позивача безпідставно отриманих коштів (а.с. 19).

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з наведеного слідує, що до правової допомоги належать: консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо (відповідна правова позиція висвітлена і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16).

Колегія суддів враховує , що адвокат Говорун М.Д. готував та подавав позовну заяву.

Отже колегія суддів приходить до висновку, що із досліджених та поданих до матеріалів справи доказів вбачається, що в рамках даної справи адвокат Говорун М.Д. надавав правову допомогу Позивачу як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність , адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги .

Отже, достатньо підставою для визначення суми гонорару є його фіксований розмір та умови виплати у договорі про надання правової допомоги.

Окрім того, Закон України Про адвокатуру та адвокатську діяльність не передбачає такої обов`язкової умови сплати гонорару як складення сторонами акту виконаних робіт. Тому достатніми доказами надання правничої допомоги є наданий договір в котрому міститься фіксована сума гонорару та зазначення характеру послуг, котрі надаються адвокатом.

Суд констатує при цьому, що Об`єднана Палата Верховного Суду у справі № 922/445/19 від 3 жовтня 2019 року зробила наступний правовий висновок, що: витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено .

Таким чином, достатньо підставою для покладення на іншу сторону витрат на правничу допомогу є доведений факт їх обсягу та реального виконання, навіть за відсутності відомостей про перерахування коштів на користь адвоката.

Окрім того у постанові від 3 жовтня 2019 року в справі № 922/445/19 Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала такі висновки щодо застосування норм права при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу: зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи; загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України, разом із тим, у частині 5 наведеної норми визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат; розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Згідно із частиною 5 статтею 126 ГПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 6 статті 126 ГПК України встановлено, що обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Зважаючи на все вищеописане, колегія суддів констатує, що заперечень Відповідача щодо співмірності судових витрат (в тому числі у відзиві на позовну заяву та у відзиві на апеляційну скаргу) не подано як до суду першої інстанції, так і до суду апеляційної інстанції.

При цьому, Відповідач був обізнаний з позицією представника Позивача щодо покладення судових витрат, понесених Позивачем в суді першої інстанції, з огляду про зазначення таких витрат в прохальній частині позовній заяви (а.с. 4) із долученням відповідних доказів.

Частиною 4 статті 129 ГПК України визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на те, що судове рішення винесено апеляційним господарським судом на користь Позивача частково та в контексті відсутності заперечень з боку Відповідача щодо співмірності заявлених судових витрат, а також відповідно до вищезазначеної норми діючого законодавства України, - судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката в суді першої інстанції підлягають задоволенню пропорційно розміру задоволених позовних вимог та підлягають покладенню на Відповідача.

З огляду на усе вищеописане у даній судовій постанові, беручи до уваги доведення адвокатом Говорун М.Д. обставин надання професійної правничої допомоги в суді першої інстанції, погодження суми гонорару (оскільки сума зазначених витрат підтверджується матеріалами справи) та відсутності будь-яких заперечень з боку Відповідача щодо зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, зважаючи на факт часткового задоволення апеляційної скарги та часткового задоволення позову, колегія суддів прийшла до висновку про необхідність покладення судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката в суді першої інстанції в сумі 6288 грн 36 коп на Відповідача.

Що ж до витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, то апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що дане питання слід розглядати окремо з винесенням додаткової постанови.

При цьому колегією суду враховано різний порядок оскарження (постанова в даній справі, що виноситься не підлягає оскарженню, крім зазначених нижче у даній постанові випадків, в той же час, як питання щодо розгляду заяви Позивача про стягнення судових витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції підлягає оскарженню до Верховного Суду в загальному порядку).

Керуючись статтями 126, 129, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаворит плюс 2015" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 03 листопада 2021 року в справі №924/1021/21 - задоволити частково.

2. Рішення Господарського суду Хмельницької області від 03 листопада 2021 року в справі №924/1021/21 скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким позов задоволити частково.

4. Стягнути із Державного підприємства "Красилівський агрегатний завод" 31000, Хмельницька область, м. Красилів, вул. Щаслива, 1, код ЄДРПОУ 14307831) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаворит плюс 2015" (61058, м. Харків, вул. Клочківська, б.111-А, ідентифікаційни код 40135140) 128865 грн 10 коп. безпідставно отриманих коштів, 3922 грн 56 коп. 3% річних, 12905 грн 49 коп. інфляційних втрат.

5. Відмовити в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 11619 грн 93 коп. інфляційних втрат та 319 грн 17 коп. 3 % річних.

6. Стягнути з Державного підприємства "Красилівський агрегатний завод" 31000, Хмельницька область, м. Красилів, вул. Щаслива, 1, код ЄДРПОУ 14307831) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаворит плюс 2015" (61058, м. Харків, вул. Клочківська, б.111-А, ідентифікаційни код 40135140) 2039 грн 21 коп. судових витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви, 3058 грн 84 коп. судових витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги та 6288 грн 36 коп. судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката в суді першої інстанції.

7. Господарському суду Хмельницької області видати відповідні накази.

8. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

9. Відповідно до частини 3 статті 287 ГПК України, дана справа не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.

10. Справу №924/1021/21 повернути Господарському суду Хмельницької області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Філіпова Т.Л.