Постанова

від 01.02.2022 по справі 904/6499/20

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.02.2022 м. Дніпро Справа № 904/6499/20 (904/5568/21)

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Білецької Л.М. (доповідач),

суддів: Паруснікова Ю.Б., Чередка А.Є.,

секретар судового засідання Крицька Я.Б.,

розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.09.2021 (повний текст складено 04.10.2021, суддя Соловйова А.Є.) у справі № 904/6499/20 (904/5568/21)

за позовом Фермерського господарства Лаврик Юрія Вікторовича, с. Чемужівка, Зміївський р-н, Харківська обл.

до відповідача - 1 Товариства з обмеженою відповідальністю "Васищевський завод рослинних олій", м. Дніпро

відповідача - 2 Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк", м. Київ

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАР"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1 - Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперський колос", м. Харків

про визнання недійсним правочину боржника

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст обставин справи і рішення суду першої інстанції.

В межах розгляду справи №904/6499/20 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю Васищевський завод рослинних олій , кредитор - Фермерське господарство Лаврик Юрія Вікторовича звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача - 1 ТОВ "Васищевський завод рослинних олій", відповідача - 2 Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" про визнання недійсним договору поруки №П-КНО-12.06-388 від 02 липня 2020 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Васищевський завод рослинних олій", беручи на себе зобов`язання за договором поруки №П-КНО-12.06-388 від 02 липня 2020 року, вже мало непогашену заборгованість перед ФГ Лаврик Ю.В. за договором поставки №0024СК від 10.09.2019 в сумі 1 140 042,47 грн., при цьому розмір боргу, за який поручився Боржник за оспорюваним договором, складає 4 950 000,00 доларів США, що значно збільшує його заборгованість. Отже, укладення ТОВ "Васищевський завод рослинних олій" договору поруки №П-КНО-12.06-388 від 02 липня 2020 року не відповідає меті здійснення господарської діяльності цього товариства.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 21.09.2021 у справі № 904/6499/20 (904/5568/21) позовну заяву задоволено.

Визнано недійсним з моменту укладання договір поруки №П-КНО-12.06.-388 від 02.07.2020, укладений між Акціонерним товариством "Перший український міжнародний банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Васищевський завод рослинних олій"; стягнуто з ТОВ "Васищевський завод рослинних олій" на користь Фермерського господарства Лаврик Юрія Вікторовича 2 270,00 грн. судового збору.

Рішення господарського суду першої інстанції, з посиланням на правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 05.07.2018 у справі № 922/2878/17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17, постанові Верховного Суду від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постанові Верховного Суду України від 13.04.16 у справі №3-304гс16, мотивоване тим, що на час прийняття на себе зобов`язання за договором поруки №П-КНО-12.06-388 від 02 липня 2020 року, відповідач-1 ТОВ Васищевський завод рослинних олій вже мав непогашену заборгованість перед ФГ Лаврик Ю.В. за договором поставки №0024СК від 10.09.2019. Тому взяття на себе зобов`язань, що в рази погіршують економічне становище боржника, за відсутності оплатності та будь-якої ділової мети, свідчить про фраудаторний характер оспорюваного договору.

Укладення ТОВ "Васищевський завод рослинних олій" договору поруки №П-КНО-12.06-388 від 02 липня 2020 року не відповідає меті здійснення господарської діяльності цього товариства, оскільки розмір боргу, за який поручився Боржник за оспорюваним договором, складає 4 950 000,00 доларів США, що значно збільшує його заборгованість.

Збільшення загального розміру зобов`язань ТОВ "Васищевський завод рослинних олій" при укладанні оспорюваного договору унеможливлює погашення вимог інших кредиторів у повному обсязі за рахунок майна боржника.

Уклавши договір поруки №П-КНО-12.06-388 від 02 липня 2020 року, ТОВ "Васищевський завод рослинних олій" не тільки не отримало жодного прибутку, а навпаки, всупереч власним фінансовим інтересам набуло зобов`язання сплатити заборгованість за третю особу у розмірі, що перевищує його активи, що свідчить про відсутність будь-якої ділової чи підприємницької мети, проте вказує на наявність лише неправомірної мети, направленої на ухилення від виконання існуючих зобов`язань та погіршення становища інших кредиторів.

За таких обставин суд дійшов висновку, що оспорюваний договір суперечить положенням статей 526, 610, 629 ЦК України, статті 193 ГК України щодо належного виконання прийнятих зобов`язань, статті 84 ЦК України, статей 3, 42, 43, 44 ГК України щодо здійснення підприємницької діяльності з метою одержання прибутку, та не спрямований на настання правових наслідків, обумовлених ним, що є самостійною підставою для визнання правочину недійсним згідно з частиною 5 статті 203 ЦК України та частиною першою статті 215 ЦК України.

Щодо наявності порушеного права позивача оспорюваним договором, суд виходив з такого.

Правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи".

З позовною вимогою щодо визнання договору поруки №П-КНО-12.06-388 від 02 липня 2020 року недійсним звернулась не сторона цього договору, а заінтересована особа - ФГ Лаврик Ю.В., яке вважає порушеними свої права та інтереси.

Розгляд позову ФГ Лаврик Ю.В. до відповідачів про визнання договору поруки №П-КНО-12.06-388 від 02 липня 2020 року недійсним здійснюється в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Васищевський завод рослинних олій", яке було стороною спірного договору.

Позивач є кредитором та стверджує про наявність у Боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю " Васищевський завод рослинних олій " на момент вчинення спірного правочину значних грошових зобов`язань перед кредиторами, зокрема, перед заявником в сумі 1 140 042,47 грн.

Для вирішення питання про визнання недійсним правочину заінтересованою особою правове значення має встановлення впливу наслідків вчинення такого правочину на права та законні інтереси цієї особи (позивача).

Суд врахував, що таке звернення заінтересованої особи до суду із позовом про визнання недійсним договору є направленим на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов`язаних із вчиненням такого правочину, оскільки у боржника існує невиконане грошове зобов`язання перед позивачем, грошові вимоги позивача визнані ухвалою господарського суду у справі про банкрутство №904/6499/20.

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів.

На підставі вищевикладеного, враховуючи відсутність доказів в обґрунтування доводів відповідачів, суд дійшов висновку про задоволення позовної заяви Фермерського господарства Лаврик Юрія Вікторовича до відповідача-1 ТОВ Васищевський завод рослинних олій та відповідача-2 АТ Перший міжнародний український банк і визнав недійсним з моменту укладання договір поруки №П-КНО-12.06.-388 від 02.07.2020.

2.Короткі узагальнені доводи апеляційної скарги.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, Акціонерне товариство "Перший український міжнародний банк" звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.09.2021 у справі № 904/6499/20 (904/5568/21) та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ФГ Лаврик Ю.В. про визнання недійсним правочину.

Апеляційна скарга мотивована неправильним застосуванням норм матеріального права та нез`ясуванням судом першої інстанції всіх обставин справи.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги Банк вказав наступне:

- У відповідності до сталої практики Верховного Суду визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. Сам по собі факт невиконання сторонами умов правочину не робить його недійсним. Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла для вигляду, а інша намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення. При розгляді даної справи вказані обставини позивачем не доведено, також судом неправомірно застосовано норму частини 1 статті 234 ЦК України до спірних правовідносин без з`ясування всіх обставин та встановлення обов`язкових підстав для визнання оспорюваного правочину фіктивним.

- Заставне майно ТОВ ПАР знаходиться на непідконтрольній владі України території у місті Донецьк, поручитель ОСОБА_1 також проживає у м. Донецьк, що унеможливлює задоволення вимог Банку до ТОВ ПАР за рахунок майна боржника або поручителя - фізичної особи. Тому укладаючи договір поруки, Банк розраховував на задоволення своїх вимог до боржника ТОВ ПАР за рахунок відповідача-1 ТОВ Васищевський завод рослинних олій .

- Надання поруки залежить виключно від волевиявлення сторони, що бажає виступити поручителем, та не може ставитися в залежність від можливої вигоди чи збитків, що можуть стати наслідком для поручителя внаслідок укладення договору поруки. Тому, економічна недоцільність не може свідчити про фраудаторність даного правочину.

- За договором поруки не здійснюється відчуження майна боржником, тому немає підстав стверджувати про вчинення дій на шкоду іншим кредиторам.

- Безпідставним є посилання суду на відсутність в Єдиному реєстрі судових рішень наказу від 15.04.2014, виданого Господарським судом Донецької області у справі №905/658/14, оскільки обсяг зобов`язань, в забезпечення якого укладено спірний договір поруки, встановлювався Кредитним договором, а наказ у справі №905/658/14 було видано на виконання судового рішення про стягнення з боржника ТОВ ПАР заборгованості за кредитним договором. Отже, сама по собі наявність наказу не впливає на дійсність договору поруки. Судовий наказ перебував на виконанні і на даний час оригінал наказу знаходиться у Банку та може бути наданий для огляду в судовому засіданні.

3.Узагальнені доводи інших учасників справи.

Позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення - без змін, з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Відповідач - 1 підтримує доводи скаржника з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

4. Рух справи у суді апеляційної інстанції.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 01.11.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.09.2021 у справі № 904/6499/20 (904/5568/21); розгляд апеляційної скарги призначено в судовому засіданні на 08.12.2021 о 17:00 год.

У судовому засіданні 08.12.2021 відкладено розгляд апеляційної скарги на 01.02.2022 о 16:10 год., про що учасників апеляційного провадження повідомлено ухвалою.

01.02.2022 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні ним рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення слід залишити без змін з таких підстав.

5. Встановлені та неоспорені судом обставини справи і відповідні їм правовідносини.

Ухвалою суду від 17.02.2021 у справі №904/6499/20 про банкрутство визнано грошові вимоги Фермерського господарства Лаврика Юрія Вікторовича до ТОВ Васищевський завод рослинних олій в сумі: 4 540,00 грн. (судовий збір) - 1 черга задоволення вимог кредиторів, 996 861,22 грн. (897 941 грн. - заборгованість за Договором поставки №0024СК від 10.09.2019, 35 645,72 грн. - 3% річних, 47 362.20 грн. - інфляційні втрати, 15 912,19 грн. - судові витрати по справі №922/616/20) - 4 черга задоволення вимог кредиторів, 138 641,25 грн. (пеня) - 6 черга задоволення вимог кредиторів.

Тобто, з 17.02.2021 Фермерське господарство Лаврик Ю.В. набуло статусу кредитора у даній справі.

Ухвалою суду від 15.12.2020 у справі №904/6499/20 призначено розпорядником майна боржника ТОВ Васищевський завод рослинних олій - Черненченка Дениса Альбертовича.

Ухвалою суду від 04.02.2021 у справі №904/6499/20 визнані грошові вимоги Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" до ТОВ Васищевський завод рослинних олій в сумі 4 204,00 грн. (судовий збір) - 1 черга задоволення вимог кредиторів, в сумі 152 275 784,81 грн. (заборгованість за кредитом та заборгованість за відсотками) - 4 черга задоволення вимог кредиторів, 4 541 197,29 грн. (пеня) - 6 черга задоволення вимог кредиторів.

В ухвалі суду від 04.02.2021 зазначено, що 18 липня 2012 року між Акціонерним товариством "Перший український міжнародний банк" (Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю ПАР (Позичальник) був укладений Кредитний договір №12.06-388 (Кредитний договір). Строк повернення кредиту до 18.07.2014.

Як вбачається, ТОВ ПАР порушило свої зобов`язання і своєчасно не повернуло кредит, у зв`язку з чим банк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором.

У матеріалах справи міститься копія наказу Господарського суду Донецької області від 15.04.2014 у справі №905/658/14, де вказано, що стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю ПАР на користь Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" заборгованість за кредитом в сумі 4 803 606,17 доларів США, заборгованість за відсотками в сумі 584 684,37 доларів США, пеню на суму несплаченого кредиту та пеню на суму несплачених відсотків у розмірі 4 541 197,29 грн.

Судом встановлено, що у Єдиному державному реєстрі судових рішень та на сайті Судова влада України відсутні відомості про справу №905/658/14.

02 липня 2020 року між АТ Перший український міжнародний банк та ТОВ Васищевський завод рослинних олій було укладено Договір поруки №П-КНО-12.06-388 (Договір поруки).

Відповідно до розділу Договору Поруки щодо визначення термінів, Боржником за зазначеним Договором є ТОВ ПАР , Кредит - грошові кошти Банку, що надаються Боржнику в розмірі та на умовах, визначених договором(ами), з якого(их) випливає Зобов`язання - зобов`язання Боржника перед Кредитором, які випливають з договору(ів), з якого(их) випливає Зобов`язання, суть, розмір та строки виконання яких передбачені ст.2 цього Договору. В цьому Договорі, в залежності від контексту терміну Зобов`язання означає як всі зобов`язання Боржника перед Кредитором разом, які перелічені в ст.2 цього Договору, так і окремо будь-яку частину цих зобов`язань.

Відповідно до ст.1 Договору поруки Поручитель поручається перед Кредитором за виконання Боржником ТОВ ПАР зобов`язань, вказаних у ст.2 Договору поруки. Поручитель відповідає перед Кредитором за виконання Зобов`язання Боржником в повному обсязі. Поручитель відповідає у тому ж обсязі, що й Боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, комісій, неустойки, витрат Кредитора тощо. У разі порушення Боржником Зобов`язання Боржник і Поручитель відповідають перед Кредитором як солідарні боржники, що означає право Кредитора вимагати виконання Зобов`язання в повному обсязі як від Боржника і Поручителя разом, так і від кожного з них окремо.

Порукою за цим Договором забезпечуються виконання зобов`язань Боржника перед Кредитором, які випливають із наступного Договору: Кредитного договору №12.06-388 від 18 липня 2012 року між Кредитором та ТОВ ПАР (код ЄДРПОУ 32880359), який є боржник за договором, з усіма змінами та доповнення до нього, а саме: повернути кредит, наданий в розмірі 4950000,00 доларів США (чотири мільйони дев`ятсот п`ятдесят тисяч доларів США 00 центів), частинами та в строки, зазначені в Договорі поруки графіку, але не пізніше 18.07.2014 року, а у випадках передбачених зазначеним Кредитним договором, в інші, встановлені Кредитним договором, строки (ст.2 Договору Поруки).

Відповідно до п.3.1 Договору поруки у разі порушення Зобов`язання Боржником (у тому числі невиконання та/або неналежного виконання Боржником Зобов`язання у строки, визначені договором(ами), з якого(их) випливає Зобов`язання), Поручитель зобов`язаний в перший день порушення Боржником зобов`язання (або певної його частини) виконати таке Зобов`язання (або певну його частину) незалежно від факту направлення йому Кредитором відповідної вимоги. При цьому Кредитор не зобов`язаний підтверджувати будь-яким чином факт порушення Зобов`язання Боржником. Порушення Зобов`язання Боржником буде достатньою для Поручителя підставою виконати порушене Зобов`язання (або певну його частину) без будь-яких застережень, умов чи вимог до Кредитора про надання відповідної інформації чи документів.

Згідно з п.3.2.3. Договору поруки Датою сплати суми заборгованості Поручителя за цим Договором є дата зарахування коштів на рахунок Кредитора.

Відповідно до п.5.1.2. Договору поруки Поручитель цим попередньо безвідклично погоджується протягом дії цього Договору самостійно заздалегідь отримувати від Боржника інформацію щодо своєчасності виконання останнім зобов`язань за договором(ами), з якого(яких) випливає Зобов`язання. У разі отримання інформації щодо можливості виникнення та/або виникнення прострочення у виконанні Зобов`язання Боржником, Поручитель гарантує та зобов`язується в перший день порушення Боржником Зобов`язання звернутися до Кредитора задля виконання Зобов`язання в частині погашення заборгованості Боржника шляхом перерахування Кредитору грошових коштів у сумі заборгованості.

Порука за цим Договором припиняється у разі виконання Зобов`язання в повному обсязі або якщо протягом 10 (десяти) років з дня настання строку (терміну) виконання Зобов`язання, зазначеного в п. 2.1. цього Договору, Кредитор не пред`явить позову до Поручителя та в інших випадках, передбачених чинним законодавством України. Порука за цим Договором не припиняється у випадку переведення боргу за Зобов`язанням на будь-яку третю особу - нового боржника. Шляхом підписання цього Договору Поручитель погодився забезпечувати виконання Зобов`язання будь-яким іншим новим боржником у випадку переведення боргу за Зобов`язанням (ст.6 Договору поруки).

Пунктом 7.5 Договору поруки передбачено, що спори між Сторонами, які випливають з цього Договору, вирішуються судом.

Відповідно до п.7.6 Договору поруки Договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та скріплення печатками Кредитора, Поручителя.

На думку позивача, боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство уклав Договір поруки №П-КНО-12.06-388 від 02 липня 2020 року, чим взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим, що і стало підставою для звернення позивача до суду.

Предметом доказування у даній справі є наявність обставин, з яким закон пов`язує недійсність укладеного договору, а саме: договір був безкоштовним, відсутність будь-якої ділової чи підприємницької мети.

6. Доводи, за якими апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно із ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Згідно з п. 9 ч. 3 ст. 129 та ч. 1 ст. 129-1 Конституції України, однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду, тобто, що судове рішення є обов`язковим до виконання.

У п. 37 Рішення по справі "Деркач та Палек проти України" (заяви NN 34297/02 та 39574/02) від 21 грудня 2004 року, остаточне з 06.06.2005, Європейський Суд зазначив:

37. Суд знову наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право порушити в суді чи трибуналі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, пункт передбачає "право на суд", одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору. Однак це право було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити, щоб пункт 1 статті 6 детально описував процедурні гарантії, які надано сторонам, - справедливість, відкритість і оперативність проваджень, - і не передбачав би гарантій виконання судових рішень. Тлумачення статті 6 як положення, що лише гарантує право на звернення до суду та проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуації, несумісної з принципом верховенства права, який Високі Договірні Сторони зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, виконання судового рішення має розглядатися як невід`ємна частина "судового процесу" для цілей статті 6 (див. "Бурдов проти Росії", заява N 589498/00, п. 34) .

Констатація Європейським Судом з прав людини порушення державою Україна передбаченого ч.1 ст.6 Конвенції "права на суд" в частині невиконання остаточних судових рішень, на жаль, носить постійний характер.

Згідно з ч. 3 ст. 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір купівлі-продажу) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили. Укладення боржником, проти якого розпочате судове провадження про стягнення боргу, договору купівлі-продажу, і в першу чергу, з тривалою відстрочкою платежу, може свідчити про його недобросовісність та зловживання правами стосовно кредитора, оскільки такий договір купівлі-продажу може порушити майнові інтереси кредитора і бути направлений саме на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які можуть хоч і не порушувати конкретних імперативних норм, але бути недобросовісними та зводитися до зловживання правом.

Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 05.07.2018 у справі № 922/2878/17.

Судом встановлено, що 02 липня 2020 року між Акціонерним Товариством Перший український міжнародний банк та Товариством з обмеженою відповідальністю Васищевський завод рослинних олій було укладено Договір поруки №П-КНО-12.06-388 (Договір поруки). Боржником за зазначеним Договором є ТОВ ПАР .

Порукою за цим Договором забезпечуються виконання зобов`язань Боржника ТОВ ПАР ) перед Банком за Кредитним договором №12.06-388 від 18 липня 2012 року, з повернення кредиту в розмірі 4 950 000,00 доларів США (чотири мільйони дев`ятсот п`ятдесят тисяч доларів США 00 центів), частинами та в строки, зазначені в графіку до Договору поруки, але не пізніше 18.07.2014 року, а у випадках, передбачених зазначеним Кредитним договором - в інші встановлені Кредитним договором строки (ст. 2 договору поруки).

Відповідно до п. 3.1 Договору поруки у разі порушення зобов`язання боржником Поручитель зобов`язаний в перший день порушення Боржником зобов`язання (або певної його частини) виконати таке зобов`язання (або певну його частину) незалежно від факту направлення йому Кредитором відповідної вимоги. При цьому Кредитор не зобов`язаний підтверджувати будь-яким чином факт порушення зобов`язання Боржником. Порушення зобов`язання Боржником буде достатньою для поручителя підставою виконати порушене зобов`язання (або певну його частину) без будь-яких застережень, умов чи вимог до Кредитора про надання відповідної інформації чи документів.

Судом встановлено, що поручитель - ТОВ Васищевський завод рослинних олій , беручи на себе зобов`язання за договором поруки №П-КНО-12.06-388 від 02 липня 2020 року, вже мав непогашену заборгованість перед позивачем - Фермерським господарством Лаврик Ю.В. за договором поставки №0024СК від 10.09.2019 в сумі 1 140 042,47 грн.

Здійснивши правовий аналіз оцінки обставин справи та відповідних доказів, враховуючи правовий висновок Верховного Суду України у постанові від 13.04.2016 у справі №3-304гс16, господарський суд правомірно вказав, що укладення ТОВ Васищевський завод рослинних олій договору поруки №П-КНО-12.06-388 від 02 липня 2020 року суперечить меті здійснення господарської діяльності цього товариства, оскільки розмір боргу, за який поручився Боржник за оспорюваним договором, складає 4 950 000,00 доларів США, що значно збільшує його заборгованість.

Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі №3-304гс16, щодо наявності правових підстав для визнання недійсними договорів у зв`язку з їх фіктивністю, товариство, уклавши оспорюваний договір, не тільки не отримало жодного прибутку, а навпаки, всупереч власним фінансовим інтересам набуло зобов`язання сплатити заборгованість за третю особу у розмірі, що перевищує його активи.

Колегія суддів погоджується з висновком господарського суду щодо виникнення внаслідок укладення спірного договору поруки умов, за яких збільшення загального розміру зобов`язань ТОВ "Васищевський завод рослинних олій" призведе до неможливості або значних ускладнень погашення вимог інших кредиторів.

Тому висновок господарського суду про наявність під час укладання договору поруки №П-КНО-12.06-388 від 02 липня 2020 року неправомірної мети, направленої на ухилення боржником від виконання існуючих зобов`язань перед кредиторами, колегія суддів вважає обґрунтованим.

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.

Відповідно до частини 1 статі 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають з договорів та інших правочинів.

За змістом статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5 статті 203 ЦК України).

Так, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, а загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені нормами статті 215 ЦК України.

Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 3 статті 215 ЦК України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16 тощо.

Отже, за приписами Цивільного кодексу України правом оспорювати правочин наділено не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи".

Так, судом встановлено, що в межах розгляду справи №904/6499/20 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Васищевський завод рослинних олій", кредитором - ФГ Лаврик Ю.В. - подано позов до відповідача - 1 Товариства з обмеженою відповідальністю "Васищевський завод рослинних олій", відповідача - 2 Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, ТОВ "ПАР", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1 ТОВ "Імперський колос", про визнання недійсним договору поруки №П-КНО-12.06-388 від 02 липня 2020 року.

Тобто, з позовною вимогою щодо визнання договору поруки №П-КНО-12.06-388 від 02 липня 2020 недійсним звернулась не сторона цього договору, а заінтересована особа, яка вважає порушеними свої права та інтереси.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину судом враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України.

За результатами розгляду такого спору суд вирішує питання про спростування презумпції правомірності правочину і встановлює не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначає, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

Розгляд позову ФГ Лаврик Ю.В. до вказаних вище відповідачів про визнання договору поруки №П-КНО-12.06-388 від 02 липня 2020 року недійсним здійснюється в межах справи про банкрутство ТОВ "Васищевський завод рослинних олій", яке було стороною - поручителем - спірного договору.

Апеляційний господарський суд наголошує, що за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Кодексу України з процедур банкрутства (норми якого слугують підставою для передачі даного спору для розгляду в межах справи про банкрутство ) , які передбачають концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.

У відповідності до статті 1 Закону про банкрутство сторонами у справі про банкрутство є конкурсні кредитори (представник комітету кредиторів), боржник (банкрут); конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.

Судом встановлено, що позивач є конкурсним кредитором у справі №904/6499/20 про банкрутство ТОВ "Васищевський завод рослинних олій", ухвалою суду від 17.02.2021 визнано грошові вимоги Фермерського господарства Лаврик Юрія Вікторовича до ТОВ Васищевський завод рослинних олій в сумі: 4 540,00 грн. (судовий збір) - 1 черга задоволення вимог кредиторів, 996 861,22 грн. (897 941 грн. - заборгованість за Договором поставки №0024СК від 10.09.2019, 35 645,72 грн. - 3% річних, 47 362.20 грн. - інфляційні втрати, 15 912,19 грн. - судові витрати у справі №922/616/20) - 4 черга задоволення вимог кредиторів, 138 641,25 грн. (пеня) - 6 черга задоволення вимог кредиторів.

За змістом ч.ч. 1, 2 та 9 статті 45 Закону про банкрутство кошти, одержані від продажу майна банкрута спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому цією статтею; вимоги кожної наступної черги задовольняються у міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги, крім випадків установлених цим Законом; погашення вимог забезпечених кредиторів за рахунок майна банкрута що є предметом забезпечення, здійснюється в позачерговому порядку.

Так, учинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок викладений у постанові об`єднаної палати КГС ВС від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

Оскільки задоволення кредиторських вимог відбувається за рахунок майна боржника, то суд обґрунтовано зазначив, що включення до реєстру штучно створених вимог на підставі договорів, які не відповідають вимогам закону, прямо впливають на права кредиторів такого боржника щодо задоволення їх вимог у справі про банкрутство.

На момент вчинення спірного правочину у боржника існували грошові зобов`язання перед кредиторами, зокрема, перед позивачем в сумі 1 140 042,47 грн.

Правочини, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Для вирішення питання про визнання недійсним правочину, оспорюваного заінтересованою особою, правове значення має встановлення впливу наслідків вчинення такого правочину на права та законні інтереси цієї особи.

У даному випадку важливим є врахування того, що таке звернення заінтересованої особи до суду із позовом про визнання недійсним договору є направленим на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов`язаних із вчиненням такого правочину.

Тому, у разі оскарження правочину заінтересованою особою необхідним є надання оцінки дій сторін цього договору в контексті критеріїв добросовісності, справедливості, недопустимості зловживання правами, зокрема, спрямованим на позбавлення позивача в майбутньому законних майнових прав.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно зі статтею 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

З конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

Недійсність договору як приватно - правова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати (висновок об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17).

У відповідності до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина друга статі 2 ГПК України).

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1 рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004).

Правочини, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов`язання зі сплати заборгованостей за договором діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.

Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом направленим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора.

Відтак, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник позбавляється активів, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності.

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів.

Зазначений правовий висновок узгоджується з практикою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 910/8992/19 (910/20867/17).

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи наведене, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази у справі, колегія суддів дійшла висновку, що встановлена судом першої інстанції наявність у спірного договору поруки №П-КНО-12.06-388 від 02 липня 2020 ознак фраудаторного правочину, вказує на наявність підстав визнання такого правочину недійсним внаслідок його невідповідності загальним засадам цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України). Отже, висновок місцевого суду про визнання недійсним такого правочину і задоволення позовних вимог, на думку апеляційного господарського суду, є законним та обґрунтованим.

7. Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до частини 3 статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

За приписами статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів відхиляє доводи скаржника з підстав, викладених у пункті 6 цієї постанови, а також з підстав наступного.

Аргументуючи доводи апеляційної скарги, Банк, посилаючись на практику Верховного Суду, вказує про те, що визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. Сам по собі факт невиконання сторонами умов правочину не робить його недійсним. Для визнання правочину фіктивним, ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла для вигляду, а інша намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення. На думку скаржника, при розгляді даної справи вказані обставини позивачем не доведено, позаяк судом неправомірно застосовано норму частини 1 статті 234 ЦК України до спірних правовідносин без з`ясування всіх обставин та встановлення обов`язкових підстав для визнання оспорюваного правочину фіктивним.

Апеляційний господарський суд наголошує, що будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності, та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів.

Враховуючи, що ФГ Лаврик Юрія Вікторовича визнано кредитором у справі про банкрутство ТОВ "Васищевський завод рослинних олій", апеляційний господарський суд вважає обґрунтованими доводи позивача про порушення його прав та законних інтересів укладенням оспорюваного правочину, і наявності у такого правочину ознак фраудаторного, оскільки наслідками укладення договору поруки є виникнення у боржника додаткових грошових зобов`язань в розмірі 4950000,00 доларів США (чотири мільйони дев`ятсот п`ятдесят тисяч доларів США 00 центів) та створення штучних вимог кредиторів, що призведе до незадоволення вимог реальних кредиторів боржника у справі про банкрутство.

Надавши оцінку доводу апеляційної скарги стосовно безпідставності, за твердженням скаржника, посилання суду на відсутність в Єдиному реєстрі судових рішень наказу від 15.04.2014, виданого Господарським судом Донецької області у справі №905/658/14, оскільки обсяг зобов`язань, в забезпечення якого укладено спірний договір поруки, встановлювався Кредитним договором, а наказ у справі №905/658/14 було видано на виконання судового рішення про стягнення з боржника ТОВ ПАР заборгованості за кредитним договором, колегія суддів наголошує, що відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Констатування місцевим господарським судом факту відсутності в Єдиному державному реєстру судових рішень відомостей у справі №905/658/14 не ставить в залежність лише від встановлення такого факту висновок суду про задоволення позову, отже твердження скаржника не спростовують обґрунтованого висновку господарського суду про визнання правочину недійсним з підстав наявності встановлених ознак фраудаторності.

Доводи скаржника стосовного того, що:

- заставне майно ТОВ ПАР знаходиться на непідконтрольній владі України території у місті Донецьк, поручитель ОСОБА_1 також проживає у м. Донецьк, що унеможливлює задоволення вимог Банку до ТОВ ПАР за рахунок майна боржника або поручителя - фізичної особи, тому укладаючи договір поруки, Банк розраховував на задоволення своїх вимог до боржника ТОВ ПАР за рахунок відповідача-1 ТОВ Васищевський завод рослинних олій ,

- надання поруки залежить виключно від волевиявлення сторони, що бажає виступити поручителем, та не може ставитися в залежність від можливої вигоди чи збитків, що можуть стати наслідком для поручителя внаслідок укладення договору поруки. Тому економічна недоцільність не може свідчити про фраудаторність даного правочину,

- за договором поруки не здійснюється відчуження майна боржником, тому немає підстав стверджувати про вчинення дій на шкоду іншим кредиторам, - не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції, а відтак відхиляються апеляційним господарським судом.

8. Чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права та інтереси особи, за захистом яких вона звернулась до суду.

Право скаржника не порушено.

9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного судового рішення.

10. Судові витрати.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275-284 ГПК України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.09.2021 у справі № 904/6499/20 (904/5568/21) залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.09.2021 у справі № 904/6499/20 (904/5568/21) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 02.02.2022

Головуючий суддя Л.М. Білецька

Суддя Ю.Б. Парусніков

Суддя А.Є. Чередко