Постанова

від 21.11.2024 по справі 904/6499/20

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.11.2024 року м.Дніпро Справа № 904/6499/20

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Паруснікова Ю.Б., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Жолудєв А.В.

розглянувши апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 05.03.2024 (суддя Соловйова А.Є.)

у справі № 904/6499/20

про банкрутство - Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАСИЩЕВСЬКИЙ ЗАВОД РОСЛИННИХ ОЛІЙ"

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2021 припинено процедуру розпорядження майном Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАСИЩЕВСЬКИЙ ЗАВОД РОСЛИННИХ ОЛІЙ". Припинено повноваження арбітражного керуючого Черненченка Дениса Альбертовича, як розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАСИЩЕВСЬКИЙ ЗАВОД РОСЛИННИХ ОЛІЙ". Визнано Товариство з обмеженою відповідальністю "ВАСИЩЕВСЬКИЙ ЗАВОД РОСЛИННИХ ОЛІЙ" банкрутом. Відкрито ліквідаційну процедуру у справі строком на 12 місяців, до 13.05.2022.

Ухвалою суду від 13.06.2023 призначено ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАСИЩЕВСЬКИЙ ЗАВОД РОСЛИННИХ ОЛІЙ" арбітражного керуючого Пархоменко Тетяну Вікторівну.

Від Головного управління ДПС у Дніпропетровській області надійшла заява б/н від 09.11.2023 з грошовими вимогами до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАСИЩЕВСЬКИЙ ЗАВОД РОСЛИННИХ ОЛІЙ" (49000, м. Дніпро, вул. Ударників, буд.27, код ЄДРПОУ 37431314) в сумі 1 299 793,30 грн, з яких: 708 694,76 грн - зобов`язання зі сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, 10 526,54 грн - вимоги щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), 580 572,00 грн - вимоги щодо сплати податків і зборів (штрафна санкція).

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 05.03.2024 визнано грошові вимоги Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 44118658) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАСИЩЕВСЬКИЙ ЗАВОД РОСЛИННИХ ОЛІЙ" (49000, м. Дніпро, вул. Ударників, буд.27, код ЄДРПОУ 37431314) в сумі 5 368,00 грн (судовий збір за подання заяви) - 1 черга задоволення вимог кредиторів, в сумі 708 694,76 грн (борг по єдиному соціальному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування) - 2 черга задоволення вимог кредиторів, в сумі 10 526,54 грн (податковий борг по екологічному податку) - 3 черга задоволення вимог кредиторів, в сумі 872,00 грн (штрафні санкції) - 6 черга задоволення вимог кредиторів. Грошові вимоги в сумі 579 700,00 грн (штрафні санкції) відхилено.

Не погодившись з вказаною ухвалою Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 05.03.2024 по справі №904/6499/20 в частині відмовлених вимог. Ухвалити нове рішення яким визнати грошові вимоги ГУ ДПС у Дніпропетровській області у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали порушив норми матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

- щодо грошових вимог у розмірі 576 300,00 грн по адміністративним штрафам та іншим штрафним санкціям (ППР №0048892301 від 17.03.2023), то грошові вимоги (штрафна санкція) визначені в даному ППР фактично виникли 01.10.2020 році, що підтверджується інформацією наявною, в тому числі, в акті перевірки №584/04-36-23-01/37431314, тобто до визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури;

- щодо грошових вимог у розмірі 3 400,00 грн по податку на додану вартість (ППР №00/2648/1807 від 08.02.2022 та ППР №00/2644/1807 від 08.02.2022), то грошові вимоги (штрафна санкція) визначені в даних ППР фактично виникли у 2020 році, що підтверджується інформацією наявною, в тому числі, в акті перевірки №12353/04-36-18-07/37431314 та в акті перевірки №12237/04-36-18-07/37431314, тобто до визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури;

- ППР та акт перевірки є доказом фактичної наявності таких грошових зобов`язань у 2020 (до визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури), а тому такі грошові вимоги підлягають визнанню у повному обсязі.

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.

18.09.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від ліквідатора ТОВ "ВАСИЩЕВСЬКИЙ ЗАВОД РОСЛИННИХ ОЛІЙ" надійшли пояснення на апеляційну скаргу, в яких він заперечив проти задоволення скарги та просив залишити ухвалу суду першої інстанції в оскаржуваній частині без змін.

Інші учасники справи про банкрутство ТОВ "ВАСИЩЕВСЬКИЙ ЗАВОД РОСЛИННИХ ОЛІЙ" своїм правом на подання відзиву не скористалися.

За приписами ч. 3 ст. 263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні 21.11.2024 приймав участь представник кредитора ГУ ДПС у Дніпропетровській області (апелянта). Інші учасники провадження у справі про банкрутство, будучи належним чином повідомленими про місце, дату та час судового засідання, не з`явилися, явку уповноважених представників не забезпечили.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G.B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, зважаючи на те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги, що в судовому засіданні 19.09.2024 оголошувалася перерва і суд сприяв у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі учасників справи, які не з`явилися.

Представник апелянта у судовому засіданні 21.11.2024 підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд ухвалу в оскаржуваній частині скасувати та прийняти нове судове рішення, яким визнати його грошові вимоги до боржника у повному обсязі.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представника апелянта, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, зазначає наступне.

Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017р. №2147-VIII викладено Господарський процесуальний кодекс України у новій редакції, яка набрала чинності 15.12.2017р..

Згідно ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства від 18.10.2018 № 2597-VIII (зі змінами, що набрав чинності 21.10.2019р.) провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

Частиною 4 Прикінцевих та перехідних положень встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.

Ухвали господарського суду, постановлені у справі про банкрутство за результатами розгляду господарським судом заяв, клопотань та скарг, а також постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури можуть бути оскаржені в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 9 КУзПБ).

За положеннями ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, ухвалою суду від 15.12.2020 відкрито провадження за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСІДА СОЛЮШН" у справі №904/6499/20 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАСИЩЕВСЬКИЙ ЗАВОД РОСЛИННИХ ОЛІЙ" (49000, м. Дніпро, вул. Ударників, буд.27, код ЄДРПОУ 37431314). Призначено розпорядником майна боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАСИЩЕВСЬКИЙ ЗАВОД РОСЛИННИХ ОЛІЙ" (49000, м. Дніпро, вул. Ударників, буд.27, код ЄДРПОУ 37431314)- Черненченко Дениса Альбертовича (свідоцтво №195 від 28.02.2013 (49044, м.Дніпро, бульвар Катеринославський, 2 офіс 610).

Постановою суду від 13.05.2021 припинено процедуру розпорядження майном Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАСИЩЕВСЬКИЙ ЗАВОД РОСЛИННИХ ОЛІЙ" (49000, м. Дніпро, вул. Ударників, буд.27, код ЄДРПОУ 37431314). Припинено повноваження арбітражного керуючого Черненченка Дениса Альбертовича (49044, м.Дніпро, б-р Катеринославський,2 офіс 610), який діє на підставі свідоцтва про право здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) №195 від 28.02.2013, як розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАСИЩЕВСЬКИЙ ЗАВОД РОСЛИННИХ ОЛІЙ" (49000, м. Дніпро, вул. Ударників, буд.27, код ЄДРПОУ 37431314). Визнано Товариство з обмеженою відповідальністю "ВАСИЩЕВСЬКИЙ ЗАВОД РОСЛИННИХ ОЛІЙ" (49000, м. Дніпро, вул. Ударників, буд.27, код ЄДРПОУ 37431314) банкрутом. Відкрито ліквідаційну процедуру у справі строком на 12 місяців, до 13.05.2022. Призначено ліквідатором банкрута Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАСИЩЕВСЬКИЙ ЗАВОД РОСЛИННИХ ОЛІЙ" (49000, м. Дніпро, вул. Ударників, буд.27, код ЄДРПОУ 37431314) арбітражного керуючого Черненченка Дениса Альбертовича (49044, м.Дніпро, б-р Катеринославський,2 офіс 610), який діє на підставі свідоцтва про право здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) №195 від 28.02.2013.

Ухвалою суду від 13.06.2023 заяву ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАСИЩЕВСЬКИЙ ЗАВОД РОСЛИННИХ ОЛІЙ" Черненченка Д.А. про дострокове припинення повноважень ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАСИЩЕВСЬКИЙ ЗАВОД РОСЛИННИХ ОЛІЙ" задоволено. Відсторонено арбітражного керуючого Черненченка Дениса Альбертовича (49044, м.Дніпро, б-р Катеринославський,2 офіс 610), який діє на підставі свідоцтва про право здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) №195 від 28.02.2013) від виконання повноважень ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАСИЩЕВСЬКИЙ ЗАВОД РОСЛИННИХ ОЛІЙ". Призначено ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАСИЩЕВСЬКИЙ ЗАВОД РОСЛИННИХ ОЛІЙ" арбітражного керуючого Пархоменко Тетяну Вікторівну (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) №387 від 28.02.2013, 49044, м. Дніпро, бул. Катеринославський, 2, офіс 610).

09.11.2023 від Головного управління ДПС у Дніпропетровській області надійшла заява б/н від 09.11.2023 з грошовими вимогами до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАСИЩЕВСЬКИЙ ЗАВОД РОСЛИННИХ ОЛІЙ" (49000, м. Дніпро, вул. Ударників, буд.27, код ЄДРПОУ 37431314) в сумі 1 299 793,30 грн, з яких: 708 694,76 грн - зобов`язання зі сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, 10 526,54 грн - вимоги щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), 580 572,00 грн - вимоги щодо сплати податків і зборів (штрафна санкція).

14.12.2023 від ліквідатора електронною поштою надійшло повідомлення вих.№01-32/55-12 від 13.12.2023 про розгляд заяви ГУ ДПС у Дніпропетровській області з грошовими вимогами до боржника, в якому ліквідатор визнав грошові вимоги кредитора частково на загальну суму 718 340,76 грн.

07.02.2024 від кредитора ГУ ДПС у Дніпропетровській області надійшли пояснення щодо поданої заяви з грошовими вимогами до боржника.

21.02.2024 від ліквідатора електронною поштою надійшло повідомлення вих.№01-32/33-02 від 20.02.2024 про розгляд кредиторських вимог Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якому ліквідатор визнає грошові вимоги кредитора частково, в сумі 720 092,84 грн, з яких: 708 694,30 грн - борг по єдиному соціальному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, 10 526,54 грн - податковий борг по екологічному податку, 872,00 грн - штрафні санкції.

Суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість вимог, викладених в заяві Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, та наявність підстав для визнання його конкурсним кредитором з грошовими вимогами до боржника в сумі 725 460,84 грн, яка підлягає погашенню у наступному порядку:

- 1 черга задоволення вимог кредиторів - 5 368,00 грн (судовий збір за подання заяви);

- 2 черга задоволення вимог кредиторів - 708 694,76 грн (борг по єдиному соціальному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування);

- 3 черга задоволення вимог кредиторів 10 526,54 грн (податковий борг по екологічному податку);

- 6 черга задоволення вимог кредиторів - 872,00 грн (штрафні санкції).

Натомість грошові вимоги в сумі 579 700,00 грн (штрафні санкції) підлягають відхиленню, оскільки такі виникли після визнання боржника банкрутом та введення ліквідаційної процедури.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Апелянт оскаржує ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 05.03.2024 у справі № 904/6499/20 лише в частині відхилених грошових вимог, відтак апеляційне провадження здійснюється в межах вимог апеляційної скарги і судом не перевіряється законність та обґрунтованість ухвали в іншій (неоскаржуваній) частині.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.

Суб`єктний склад учасників господарського процесу за ГПК України є іншим, ніж склад учасників у справі про банкрутство за КУзПБ. Водночас, перелік учасників провадження у справі про банкрутство не є вичерпним, оскільки до учасників справи про банкрутство наведеними нормами віднесено також інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство.

Коло осіб (в позовному провадженні), які мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, а також оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції визначено приписами статей 254, 255 ГПК України. У справі про банкрутство коло осіб, які мають право оскаржити судові рішення, звужено до учасників такої справи задля попередження необґрунтованого втручання інших осіб, які не є учасниками справи, у хід процедури банкрутства.

Відповідна правова позиція сформована суддями судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зокрема, у постановах від 07.07.2020 у справі № Б-39/27-09, від 11.06.2020 у справі № 916/3206/17, від 03.06.2020 у справі № 910/18031/14, від 19.05.2020 у справі № 908/2332/19, від 03.03.2020 у справі № 904/7965/16, від 20.02.2019 у справі № 5005/2329/2011, від 16.01.2020 у справі № 911/5186/14, та підтримана Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 16.07.2020 у справі № 910/4475/19.

Відповідно до ст. 1 КУзПБ учасниками у справі про банкрутство є сторони, арбітражний керуючий, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника, а також у випадках, передбачених цим Кодексом, інші учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов`язків яких існує спір. Названою статтею визначено, що:

- сторонами у справі про банкрутство є конкурсні кредитори (представник комітету кредиторів), забезпечені кредитори, боржник (банкрут);

- кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство.

Визначення статусу вимог кредитора (конкурсні чи поточні) пов`язується безпосередньо з моментом виникнення цих вимог. При цьому набуття статусу кредитора законодавець пов`язує з наявністю у особи (як фізичної, так і юридичної) грошових вимог до боржника, поданих у встановленому законом порядку.

Відповідний висновок наведений Верховним Судом у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2021 у справі №916/4181/14, а також Верховним Судом у постановах від 25.06.2020 у справі № 916/1965/13, від 21.09.2020 у справі № 916/2878/14, від 04.11.2020 у справі № 904/9024/16.

Абзацом 11 ч. 1 ст. 1 КУзПБ до кредиторів боржника віднесено контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати ЄСВ у межах своїх повноважень, який має вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; у разі виникнення вимог податкового органу до відкриття провадження у справі про банкрутство боржника-платника податків та відсутності їх забезпечення заставою майна боржника, такі вимоги є конкурсними за своєю правовою природою (див. п. 37 постанови Верховного Суду від 09.07.2020 у справі № 916/177/17).

Як передбачено п. 14 ст. 39 КУзПБ з моменту відкриття провадження у справі пред`явлення конкурсними та забезпеченими кредиторами вимог до боржника та їх задоволення можуть здійснюватися лише у порядку, передбаченому цим Кодексом, та в межах провадження у справі.

У відповідності до ч. 1 ст. 45 КУзПБ конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Частиною 4 ст. 45 КУзПБ визначено, що для кредиторів, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, усі дії, вчинені у судовому процесі, є обов`язковими так само, як вони є обов`язковими для кредиторів, вимоги яких були заявлені протягом встановленого строку. Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, задовольняються в порядку черговості, встановленої цим Кодексом. Кредитори, вимоги яких заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою цієї статті, є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.

Таким чином, законодавцем у ч. 1 ст. 45 КУзПБ визначено строк для подання конкурсними кредиторами письмових заяв з грошовими вимогами до боржника, а також документів, що їх підтверджують, протягом 30-ти днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Пропуск кредитором зазначеного строку зберігає за ним статус конкурсного кредитора у разі обґрунтованості його вимог до боржника, однак, в силу абз. 3 ч. 4 ст. 45 КУзПБ позбавляє його права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.

Крім того, за приписами ч. 6 ст. 45 КУзПБ кредитор має право отримувати від розпорядника майна інформацію щодо вимог інших кредиторів. Такий кредитор може подати розпоряднику майна, боржнику та суду заперечення щодо визнання вимог інших кредиторів. Заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, подані в межах строку, визначеного частиною першою цієї статті, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду. Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, розглядаються господарським судом у порядку черговості їх отримання у судовому засіданні, яке проводиться після попереднього засідання господарського суду. За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів. Ухвала господарського суду є підставою для внесення відомостей про таких кредиторів до реєстру вимог кредиторів.

Виходячи з вимог Кодексу України з процедур банкрутства обов`язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений саме на господарський суд, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство (правова позиція Верховного Суду у постановах від 07.06.2018 у справі № 904/4592/15, від 21.05.2018 у справі № 904/10198/15).

При цьому заявник сам визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги, адже законодавцем у справах про банкрутство обов`язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог. У випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог, суд у справі про банкрутство відмовляє у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів. Водночас, покладення обов`язку доказування обґрунтованості відповідними доказами своїх вимог до боржника саме на кредитора кореспондує його праву на власний розсуд подавати суду ті чи інші докази, що дозволяє суду застосовувати принцип диспозитивності господарського судочинства та приймати рішення про визнання чи відмову у визнанні вимог кредитора, виходячи з тієї сукупності доказів, яка надана кредитором-заявником грошових вимог (висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27.08.2020 у справі № 911/2498/18).

Відтак, саме на кредитора покладений обов`язок доказування наявності кредиторських вимог у справі про банкрутство, який передбачає подання сукупності документів, які дозволять суду переконатися в обґрунтованості грошових вимог кредитора. Неподання такої сукупності документів може мати наслідком відмову суду у визнанні спірних вимог кредитора (див. постанови Верховного Суду від 01.12.2022 у справі № 918/1154/21, від 27.02.2024 у справі №902/1406/15).

Натомість обов`язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство. Під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями наданими йому процесуальним законом. Суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора (подібні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 914/1126/14, від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 02.06.2022 у справі № 917/1384/20, від 01.12.2022 у справі №918/1154/21, від 27.02.2024 у справі № 902/1406/15).

В свою чергу, при розгляді подібних спірним правовідносинам, Верховний Суд у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 14.06.2023 у справі № 904/5743/20 дійшов висновку про те, що з огляду на положення статей 45 - 47 Кодексу України з процедур банкрутства, податковий орган, так само як і інші конкурсні кредитори, повинен подати до господарського суду вимоги до боржника щодо його грошових зобов`язань по сплаті податків і зборів, що виникли до дня відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство разом з документами, що ці зобов`язання підтверджують, а господарський суд зобов`язаний розглянути всі вимоги та заперечення проти них на підставі поданих кредитором і боржником документів, оцінити правомірність цих вимог незалежно від наявності в адміністративному суді спору щодо неузгодженого податкового зобов`язання, з якого сформована кредиторська вимога податкового органу.

Слід також зазначити, що норми Кодексу України з процедур банкрутства не містять заборони кредитору заявляти конкурсні вимоги до боржника у ліквідаційній процедурі. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 25.07.2023 у справі № 922/5231/21, постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 14.06.2023 у справі № 904/5743/20.

Так, предметом розгляду є заява ГУ ДПС України в Дніпропетровській області з кредиторськими вимогами до ТОВ "ВАСИЩЕВСЬКИЙ ЗАВОД РОСЛИННИХ ОЛІЙ".

Судом встановлено, що вимоги ГУ ДПС у Запорізькій області до боржника становлять собою податковий боргу, який обліковується в інтегрованих картках платника податків Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАСИЩЕВСЬКИЙ ЗАВОД РОСЛИННИХ ОЛІЙ" на загальну суму 1 299 793,30 грн (основний платіж 719 221,30 грн, штрафна санкція 580 572,00 грн, пеня 0 грн) а саме:

1. Податковий борг з податку на додану вартість виник внаслідок несплати платником податків сум грошових зобов`язань у загальному розмірі 6 172,08 грн (основний платіж 1 900,08 грн, штрафна санкція - 4 272,00 грн).

2. Податковий борг по екологічному податку виник внаслідок несплати платником податків сум грошових зобов`язань у загальному розмірі 8 626,46грн (основний платіж).

3. Податковий борг по адміністративним штрафам та іншим штрафним санкціям виник внаслідок несплати платником податків сум грошових зобов`язань у загальному розмірі 576 300,00 грн (штрафна санкція).

4. Борг по єдиному соціальному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування виник внаслідок несплати платником податків сум грошових зобов`язань у загальному розмірі 708 694,30 грн (основний платіж).

Розрахунки податкового боргу та інтегровані картки платника податків додані до заяви про визнання грошових вимог.

Ліквідатор банкрута визнав грошові вимоги Головного управління ДПС у Дніпропетровській області частково на суму 720 092,84 грн, в іншій частині вимог заперечив проти їх визнання та просив суд відхилити.

Колегія суддів наголошує, що вирішуючи питання щодо визнання кредиторської заборгованості та внесення вимог до реєстру вимог кредиторів, господарський суд перевіряє обґрунтованість та законність дій розпорядника майна боржника і боржника, щодо розгляду грошових вимог, про що за результатами розгляду виносить ухвалу, в якій зазначає розмір визнаних судом вимог кредиторів, які включаються розпорядником майна або ліквідатором до реєстру вимог кредиторів, та розмір грошових вимог кредиторів, які підлягають відхиленню.

Визнання ліквідатором кредиторських вимог не є безумовною підставою для їх визнання судом, позаяк під час розгляду кредиторських вимог, суд з`ясовує правову природу таких вимог, надає правову оцінку доказам, поданим кредитором на підтвердження його грошових вимог до боржника, перевіряє дійсність заявлених вимог та з огляду на встановлене доходить вмотивованого висновку про наявність чи відсутність підстав для їх визнання.

Тобто, обставини визнання чи заперечення кредиторських вимог ліквідатором не є вирішальним фактором при розгляді заявлених вимог. .

Апеляційний суд зауважує, що розгляд та визнання грошових вимог податкових органів у процедурах банкрутства здійснюється судами з врахуванням особливостей виникнення (припинення) податкових зобов`язань боржника згідно з вимогами ПК України, які є спеціальними нормами права, що регулюють ці питання, якщо такі зобов`язання виникають до моменту порушення справи про банкрутство

Відповідно до п. 1.1 ст. 1 Податкового кодексу України цей Кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За змістом пп. 14.1.39. п. 14.1 ст. 14 ПК України грошове зобов`язання платника податків - це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або інше зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня.

Підпунктами 14.1.156, 14.1.157 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що:

- податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк);

- податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов`язок платника податків сплатити суму грошового зобов`язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.

Натомість згідно пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Верховний Суд у постанові від 08.08.2023 у справі № 908/1954/21 підтримав позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 15.12.2020 у справі №904/1693/19, що для визначення статусу кредиторських вимог у справі про банкрутство має враховуватися насамперед момент виникнення вимоги, а не строк її виконання, відтак, вимоги кредиторів, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство, є конкурсними незалежно від строку виконання грошових зобов`язань боржника. Верховний Суд з аналізу приписів податкового законодавства, в тому числі положень підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14, пункту 56.18 статті 56, пункту 57.3 статті 57 та інших положень Податкового кодексу України, дійшов висновку, що грошове зобов`язання платника податків для цілей здійснення адміністрування податків та зборів може існувати як узгоджене зобов`язання, набувши статусу податкового боргу після настання моменту його сплати, що надає податковому органу можливість здійснення заходів щодо стягнення суми такого зобов`язання, а також як неузгоджене зобов`язання, коли грошове зобов`язання існує, але заходи щодо адміністрування податків та зборів податковими органами не вживаються. При цьому неузгодженість суми грошового зобов`язання не означає, що зобов`язання не існує або може не враховуватися при зверненні із заявою про визнання кредиторських вимог відповідно до приписів законодавства про банкрутство.

Колегія суддів зазначає, що в податковому законодавстві податковий обов`язок включає в себе обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи (п. 36.1. ст. 36 ПК України).

Податковий обов`язок виникає у платника податку з моменту настання обставин, з якими цей Кодекс та закони з питань митної справи пов`язує сплату ним податку (п. 37.2. ст. 37 ПК України).

Відповідно до підпунктів 16.1.3, 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України, платник податків зобов`язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючим органам у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата грошового зобов`язання, у тому числі податкового зобов`язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов`язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку, а також суми нарахованого єдиного внеску (п. 46.1. ст. 46 ПК України).

Пунктами 49.1., 49.2. статті 49 ПК України передбачено, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків. Платник податків зобов`язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об`єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є. Цей абзац застосовується до всіх платників податків, в тому числі платників, які перебувають на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності.

Слід зауважити, що п. 54.1. ст. 54 ПК України визначено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

Платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом (п. 57.1 ст. 57 ПК України).

Таким чином, можливо дійти висновку, що вищенаведені норми свідчать про наступні етапи податкового обов`язку платника податку за загальним правилом: виникнення об`єкту оподаткування, обчислення платником суми податкового зобов`язання, подання декларації, сплата податку у визначені податковим законодавством строки.

У постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 27.09.2022 у справі № 380/7694/20 наведено висновок, що "за загальним правилом обов`язок з обчислення суми податкового зобов`язання і зазначення такої у відповідній податковій декларації покладено на платників податків (крім випадків, передбачених ПК України). Строк для сплати податкового зобов`язання становить 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації (крім випадків, встановлених цим Кодексом). Якщо під час проведення перевірки контролюючий орган встановить порушення платником податків вимог податкового законодавства, що призвело до заниження у податковому (звітному) періоді суми податкового зобов`язання з відповідного податку та/або збору, обов`язок з визначення суми такого заниження покладено на контролюючий орган. За змістом статті 58 ПК України визначення контролюючим органом такої суми відбувається за кожним видом податку та/або збору шляхом надіслання (вручення) податкового повідомлення-рішення, у якому також у випадках, визначених ПК України, визначається сума штрафних (фінансових) санкцій (штрафів). Така сума коштів, до якої входить сума податкового зобов`язання та сума штрафних (фінансових) санкцій, є грошовим зобов`язанням платника податків."

З викладеного слідує, що за добросовісного виконання платником податків наведених вище етапів податкового обов`язку, платник податків уникає наслідків порушення податкового законодавства (зокрема, покладення на нього штрафних санкцій визначених ПК України), а податковий орган, в свою чергу, може належно виконати свій обов`язок з реєстрації, перевірки та обліку платників податків тощо.

Разом з тим, у випадку, коли платник податку в установлені строки не подає декларації або дані перевірок свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов`язань, контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань та надіслати платнику податків податкове повідомлення-рішення про обов`язок платника податків сплатити суму грошового зобов`язання.

Положеннями п. 58.1 ст. 58 ПК України передбачено, що контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення, якщо сума грошового зобов`язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу.

Зазначена стаття встановлює загальні підстави і порядок надсилання податкового повідомлення-рішення і не пов`язує із цією дією виникнення податкового зобов`язання у платника податку (пункти 6.15, 6.16 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 у справі № 904/1693/19).

Положеннями податкового законодавства визначено обов`язок платника податків подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є, за кожний встановлений Податковим кодексом України звітний період, в якому виникають об`єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню та обов`язок самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого Податковим кодексом України для подання податкової декларації.

Отже, для цілей розгляду грошових вимог податкового органу до боржника у справі про банкрутство та кваліфікації їх як конкурсних чи поточних, моментом виникнення грошових вимог податкового органу в розумінні Кодексу України з процедур банкрутства слід вважати перший день несплати боржником податку, що настає за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого Податковим кодексом України для подання податкової декларації за відповідним податком.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 17.01.2024 у справі № 903/51/20.

Водночас, Верховний Суд звернув увагу, що норми КУзПБ не містять заборони кредитору заявляти конкурсні вимоги до боржника у ліквідаційній процедурі (аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 25.07.2023 у справі №922/5231/21).

Відтак, наведеним доводиться помилковість висновків суду першої інстанції про відхилення грошових вимог податкового органу з тих підстав, що моментом виникнення грошових вимог податкового органу, такого як штрафна санкція, є саме момент після винесення податкового повідомлення-рішення, а не період наступний за строками коли звітність не було подано, а оскільки постанову Господарського суду Дніпропетровської області по справі №904/6499/20 про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури ухвалено 13.05.2021, аналіз частини 1 ст. 59 КУзПБ встановлює відсутність підстав для визнання кредиторських вимог, які підтверджуються документами після винесення вищезазначеної постанови.

У даному випадку суду належало встановити момент виникнення грошових вимог податкового органу за кожним несплаченим боржником та заявленим контролюючим органом податком, який (момент) пов`язується із першим днем несплати боржником податку, що настає за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого Податковим кодексом України, для подання податкової декларації.

Зі змісту заяви кредитора Головного управління ДПС у Дніпропетровській області та доданих до неї доказів, вбачається наступне.

Щодо податкового боргу з податку на додану вартість, то такий виник внаслідок несплати платником податків сум грошових зобов`язань у загальному розмірі 6 172,08 грн. (основний платіж 1 900,08 грн., штрафна санкція - 4 272,00 грн.)

Відповідно до обґрунтування податкового боргу з податку на додану вартість, який виник внаслідок несплати платником податків сум грошових зобов`язань у загальному розмірі 6 172,08 грн (основний платіж 1 900,08 грн, штрафна санкція - 4 272,00 грн) заявник обґрунтовує наступні суми боргу у розмірі 1 900,08 грн та 872,00 грн.

ДатаПоясненняСума, грн.Податкові повідомлення - рішенняРозрахунок, грн.22.10.2020переплата139,92 22.10.2020бюджетне відшкодування2 341 550,00 22.10.2020переплата2 341 689,92 2 341 550,00- 139.92=2 341 689,9216.11.2020податковий борг1 020,00 16.11.2020переплата після погашення податкового боргу2 340 669,92 2 341 689,92- 1020,00=2 340 669,9227.01.2021податковий борг1 020,00№0064250428 27.01.2021переплата2 339 649,92 2 340 669,92- 1020,00=2 339 649,9208.02.2021зменшено суму бюджетного фінансування на2 341 550,00№00078500402 08.02.2021податковий борг1 900,08 2 341 550,00- 2 339 649,92=1900,08

Таким чином, слід вважати надане заявником податкове повідомлення-рішення від 21.12.2020 №00078500402, в якому відображено суму, на яку відмовлено при наданні бюджетного відшкодування, в рахунок обґрунтування виникнення заборгованості в розмірі 1900,08 грн.

Щодо заборгованості в розмірі 872,00 грн заявник посилається на податкове повідомлення-рішення від 21.12.2020 №00078500402, в якому значиться сума штрафних санкцій в розмірі 1 020,00 грн, що було частково погашено за рахунок часткової сплати 148,00 грн та у зв`язку з частковим погашенням такого податкового боргу сума заборгованості по ППР № 00078520402 від 21.12.2020 та складає 872,00 грн.

Однак, відповідно до заяви про грошові вимоги кредитора до боржника податковий борг з податку на додану вартість заявлений у загальному розмірі 6 172,08 грн (основний платіж - 1900,08 грн, штрафна санкція - 4 272,00 грн).

За підсумками поданих пояснень заявником надано обґрунтування виникнення боргу за основним платежем в розмірі 1 900,08 грн та штрафної санкції в розмірі 872,00 грн.

Отже, визнанню підлягає 1 900,08 грн основний платіж; 872,00 грн - штрафна санкція.

Щодо податкового боргу по адміністративним штрафам та іншим штрафним санкціям, який виник внаслідок несплати платником податків сум грошових зобов`язань у загальному розмірі 576 300,00 грн (штрафна санкція) судом встановлено, що в обґрунтування податкового боргу по адміністративним штрафам та іншим штрафним санкціям, який виник внаслідок несплати платником податків сум грошових зобов`язань у загальному розмірі 576 300,00 грн (штрафна санкція) кредитором надано акт про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Васищевський завод рослинних олій» з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині неподання звіту про контрольовані операції за 2019 рік від 16.02.2023 №584/04-36-23-01/137431314.

Відповідно до висновку наведеному в вищезазначеному акті встановлено порушення в частині неподання звіту про контрольовані операції за звітний період 2019 рік.

Також надано податкове повідомлення-рішення від 17.03.2023 № 0048892301.

Заявником подано суду пояснення відповідно до яких визначено, що вказані грошові вимоги виникли з 01.10.2020 року.

При цьому судом зауважується, що зазначене ППР винесено на підставі акту перевірки від 16.02.2023 № 584/04-36-23-01/37431314.

Крім того, кредитором представлено суду податкові повідомлення-рішення:

- від 08.02.2022 № 00/2644/1807, яке винесено на підставі акту перевірки від 23.06.2021 № 12337/04-36-18-07/37431314 на суму штрафних санкцій 340,00 грн з податку на додану вартість за порушення вимог п. 49.2, пп. 49.18.1 п. 49.18 ст. 49 ПКУ в частині несвоєчасного подання (порушення термінів подання) податкової декларації за липень 2020 (граничний термін подання 20.08.2020, фактично не подана);

- від 08.02.2022 № 00/2648/1807, яке винесено на підставі акту перевірки від 24.06.2021 № 12353/04-36-18-07/37431314 на суму штрафних санкцій 3 060,00 грн з податку на додану вартість за порушення вимог п. 49.2, пп. 49.18.1 п. 49.18 ст. 49 ПКУ в частині несвоєчасного подання (порушення термінів подання) податкової декларації за: серпень 2020 (граничний термін подання 21.09.2020, фактично подана 30.09.2020); вересень 2020 (граничний термін подання 20.10.2020, фактично подана 22.10.2020); жовтень 2020 (граничний термін подання 20.11.2020, фактично не подана).

Заперечень на Акти перевірки від боржника та його ліквідатора (арбітражного керуючого) не надходило, а самі ППР не оскаржувалися в адміністративному та/або судовому порядку.

Як зазначив Верховний Суд у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2021 у справі № 916/4181/14 звільнення від обов`язку щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін сплати яких настав у період після прийняття постанови про визнання боржника банкрутом, передбачено законом (ч. 1 ст. 38 Закону про банкрутство, ч. 1 ст. 59 КУзПБ), що в свою чергу зумовлює раціональне сподівання такого боржника на те, що після встановлення його неплатоспроможності у нього не виникають додаткові зобов`язання. Причому на такі сподівання боржника не впливають вчинені ліквідатором непослідовні дії з подання звітності до податкового органу.

Навіть у разі самостійного подання боржником відповідних звітів до контролюючого органу такий факт не може бути передумовою виникнення у боржника зобов`язання щодо сплати податків і зборів. Нарахування за відповідними зобов`язаннями боржника повинні здійснюватися лише до моменту прийняття постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.

Наведене відповідає висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеному у постановах Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №910/14827/16, від 08.10.2019 у справі № 911/3883/16 та від 14.08.2019 у справі № 913/412/16 і судом касаційної інстанції не встановлено підстав, які б зумовлювали необхідність відступу від зазначеного правового висновку.

Що стосується заявлених до визнання кредитором штрафних санкцій за порушення податкового законодавства, колегія суддів відзначає наступне.

За приписами пп. 14.1.265. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України штрафна санкція (фінансова санкція, штраф) - плата у вигляді фіксованої суми та/або відсотків, що справляється з осіб, що вчинили податкове правопорушення або порушення іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також штрафні санкції за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до п.п. 1.19 ст. 20 ПК України контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право: застосовувати до платників податків передбачені законом фінансові (штрафні) санкції (штрафи) за порушення податкового чи іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи; стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми грошових зобов`язань та/або податкового боргу у випадках, порядку та розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими законами України; стягувати суми недоїмки із сплати єдиного внеску; стягувати суми простроченої заборгованості суб`єктів господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитами (позиками), залученими державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державні (місцеві) гарантії, а також за кредитами із бюджету в порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законами України.

Відповідно до п. 109.2 ст. 109 ПК України порушення податкового законодавства та порушень вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену ПКУ та іншими законами України.

За змістом ст. 120 ПК України неподання (крім випадків, якщо податкова декларація не подається відповідно до пункту 49.2 статті 49 цього Кодексу) або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов`язаними нараховувати і сплачувати податки та збори, платежі, контроль за сплатою яких покладено на контролюючі органи, податкових декларацій (розрахунків), а також іншої звітності, обов`язок подання якої до контролюючих органів передбачено цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 340 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке порушення, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Невиконання платником податків вимог, передбачених абзацами третім - п`ятим пункту 50.1 статті 50 цього Кодексу, щодо умов самостійного внесення змін до податкової звітності в частині самостійного нарахування та сплати штрафу, передбаченого цим пунктом, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі 5 відсотків від суми самостійно нарахованого заниження податкового зобов`язання (недоплати) та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи.

При самостійному донарахуванні платником податків з дотриманням порядку, вимог та обмежень, передбачених статтею 50 цього Кодексу, суми податкових зобов`язань та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, штрафи, передбачені цією главою Кодексу, не застосовуються.

Неподання платником податків звіту про контрольовані операції та/або документації з трансфертного ціноутворення, та/або глобальної документації з трансфертного ціноутворення (майстер-файлу), та/або звіту у розрізі країн міжнародної групи компаній, та/або повідомлення про участь у міжнародній групі компаній відповідно до вимог статті 39 цього Кодексу - тягне за собою накладення штрафу (штрафів) у розмірі:

300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого законом на 1 січня податкового (звітного) року, - у разі неподання звіту про контрольовані операції;

3 відсотків суми контрольованих операцій, щодо яких не була подана документація, визначена підпунктами 39.4.6 та 39.4.9 пункту 39.4 статті 39 цього Кодексу, але не більше 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого законом на 1 січня податкового (звітного) року;

300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого законом на 1 січня податкового (звітного) року, - у разі неподання глобальної документації з трансфертного ціноутворення (майстер-файлу), визначеної підпунктами 39.4.7 та 39.4.9 пункту 39.4 статті 39 цього Кодексу;

1000 розмірів прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого законом на 1 січня податкового (звітного) року, - у разі неподання звіту у розрізі країн міжнародної групи компаній;

50 розмірів прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого законом на 1 січня податкового (звітного) року, - у разі неподання повідомлення про участь у міжнародній групі компаній.

Сплата таких фінансових санкцій (штрафів) не звільняє платника податків від обов`язку подання звіту про контрольовані операції та/або документації з трансфертного ціноутворення, та/або глобальної документації з трансфертного ціноутворення (майстер-файлу), та/або звіту у розрізі країн міжнародної групи компаній, та/або повідомлення про участь у міжнародній групі компаній.

Неподання платником податків звіту про контрольовані операції та/або документації з трансфертного ціноутворення, та/або глобальної документації з трансфертного ціноутворення (майстер-файлу), та/або звіту у розрізі країн міжнародної групи компаній, та/або повідомлення про участь у міжнародній групі компаній після спливу 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати штрафу (штрафів), передбаченого цим пунктом, -тягне за собою накладення штрафу в розмірі 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого законом на 1 січня податкового (звітного) року, за кожен календарний день неподання звіту про контрольовані операції та/або документації з трансфертного ціноутворення, та/або глобальної документації з трансфертного ціноутворення (майстер-файлу), та/або звіту в розрізі країн міжнародної групи компаній, та/або повідомлення про участь у міжнародній групі компаній, але не більше 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Невключення до поданого звіту про контрольовані операції інформації про всі здійснені протягом звітного періоду контрольовані операції та/або невключення до поданого звіту в розрізі країн міжнародної групи компаній інформації відповідно до вимог статті 39 цього Кодексу - тягне за собою накладення штрафу (штрафів) у розмірі:

1 відсотка суми контрольованих операцій, незадекларованих у поданому звіті про контрольовані операції, але не більше 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого законом на 1 січня податкового (звітного) року, за всі незадекларовані контрольовані операції, здійснені у відповідному звітному році;

1 відсотка суми доходу (виручки) учасника міжнародної групи компаній, інформація про якого в порушення вимог цього Кодексу не відображена у звіті в розрізі країн міжнародної групи компаній, але не більше 1000 розмірів прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Неподання платником податків уточнюючого звіту про контрольовані операції після спливу 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати штрафу (штрафів), передбаченого цим пунктом, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі одного розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого законом на 1 січня податкового (звітного) року, за кожен календарний день неподання уточнюючого звіту про контрольовані операції, але не більше 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Надання недостовірної інформації в повідомленні про участь у міжнародній групі компаній та/або у звіті в розрізі країн міжнародної групи компаній - тягне за собою накладення штрафу (штрафів) у розмірі:

50 розмірів прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого законом на 1 січня податкового (звітного) року, - у разі надання недостовірної інформації в повідомленні про участь у міжнародній групі компаній;

200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого законом на 1 січня податкового (звітного) року, - у разі надання недостовірної інформації у звіті в розрізі країн міжнародної групи компаній щодо учасника міжнародної групи компаній.

Сплата таких штрафів не звільняє платника податків від обов`язку подання уточнюючого повідомлення про участь у міжнародній групі компаній та/або уточнюючого звіту у розрізі країн міжнародної групи компаній (у тому числі на підставі повідомлення контролюючого органу про виявлені помилки у звіті у розрізі країн міжнародної групи компаній).

Неподання уточнюючого звіту у розрізі країн міжнародної групи компаній протягом 30 календарних днів з дня одержання повідомлення контролюючого органу про виявлені помилки у звіті у розрізі країн міжнародної групи компаній вважається несвоєчасним поданням платником податків звіту у розрізі країн міжнародної групи компаній, за яке застосовується штраф, визначений абзацом сьомим пункту 120.6 цієї статті, за кожний календарний день несвоєчасного подання звіту в розрізі країн міжнародної групи компаній, починаючи з 31 календарного дня з дня одержання повідомлення контролюючого органу про виявлені помилки у звіті у розрізі країн міжнародної групи компаній.

Згідно пунктів 113.1-113.5 ст. 113 ПК України граничні строки застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до платників податків відповідають строкам давності для нарахування грошових зобов`язань, визначеним статтею 102 цього Кодексу. Перебіг строку давності для застосування штрафних (фінансових) санкції (штрафів) зупиняється у випадках, визначених пунктом 102.3 статті 102 цього Кодексу. У разі вчинення платником податків двох або більше порушень іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) застосовуються за кожне вчинене разове та триваюче порушення окремо. Перебіг строку давності для застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) відновлюється з дня, наступного за днем усунення передбачених пунктом 102.3 статті 102 цього Кодексу обставин, що були підставою для зупинення його відліку (перебігу).

Водночас, як передбачено абз. 11 п. 52-2 підрозділу 10 розділу XX із змінами, внесеними згідно із Законом № 591-IX від 13.05.2020 на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), зупиняється перебіг строків давності, передбачених статтею 102 цього Кодексу.

Отже, неподання/несвоєчасне подання податкових декларацій з ПДВ за липень-жовтень 2020 в граничні терміни та звіту про контрольовані операції за звітний період 2019 рік - є діянням, яке передбачає нарахування штрафних санкцій.

Відповідно до висновків зроблених у постанові Верхоного Суду по справі №903/51/20 моментом виникнення грошових вимог податкового органу в розумінні КУзПБ слід вважати перший день несплати боржником податку, що настає за останнім днем відповідного граничного строку передбаченого ПК України для подання податкової декларації за відповідним податком.

Таким чином, датою виникнення таких штрафних санкцій є дата граничного терміну подання відповідних декларацій та звіту, а саме: 20.08.2020, 21.09.2020, 20.10.2020, 20.11.2020 та 30.09.2020 року.

Слід наголосити, що у разі застосування контролюючими органами до платника податків штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, такому платнику податків надсилаються (вручаються) податкові повідомлення-рішення. За одне податкове правопорушення контролюючий орган може застосувати тільки один вид штрафної (фінансової) санкції (штрафу), передбаченої цим Кодексом та іншими законами України (пп. 113.7, 113.8 ст. 113 ПК України).

Фактична наявність грошових вимог ГУ ДПС у Дніпропетровській області не залежить від документування таких вимог, оскільки обов`язок подавати декларації та звітність у визначені терміни встановлено податковим, фінансовим та іншим законодавством України. Таким чином, документування грошових вимог у формі акту перевірки та ППР зумовлено вимогами закону та є необхідним для надання можливості контролюючому органу вжити заходи з метою погашення таких грошових зобов`язань у разі набуття останніми статусу податкового боргу.

Враховуючи зазначене, штрафні санкції на суми: 340 грн, 3 060,00 грн та 576 300,00 грн застосовані за наслідками податкової перевірки у справі № 904/6499/20 про банкрутство ТОВ "ВАСИЩЕВСЬКИЙ ЗАВОД РОСЛИННИХ ОЛІЙ" - виникли до відкриття провадження у справі та до визнання боржника банкрутом (розрахунок штрафних санкцій міститься в матеріалах справи).

При цьому граничні строки застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до боржника відповідають строкам давності для нарахування грошових зобов`язань, визначеним статтею 102 цього Кодексу, перебіг яких на час дії введеного карантину був зупинений (з 18.03.2020 по 30.06.2023).

За сукупністю зазначених умов, грошові вимоги ГУ ДПС у Дніпропетровській області до боржника в загальному розмірі 579 700,00 грн, що становлять собою нарахований податковий борг зі сплати штрафних санкцій є обґрунтованими та підлягали визнанню судом.

Заперечення ліквідатора ТОВ "ВАСИЩЕВСЬКИЙ ЗАВОД РОСЛИННИХ ОЛІЙ" цих висновків суду не спростовують.

Судом першої інстанції вищезазначене враховано не було та зроблено помилкові висновки, які не відповідають фактичним обставинам справи та неправильно застосовано норми права, що регулюють спірні правовідносини.

Таким чином, доводи апелянта знайшли своє підтвердження в ході апеляційного перегляду.

У зв`язку з викладеним, апеляційний суд вважає, що господарський суд дійшов правильного висновку в частині визнання грошових вимог ГУ ДПС у Дніпропетровській області в сумі 725 460,84 грн, проте помилково відхилив грошові вимоги в розмірі 579 700,00 грн, які виникли впродовж періоду серпень 2020 року листопад 2020 року.

Підсумовуючи усе вищенаведене, колегія суддів зауважує, що відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Принцип справедливості судового розгляду (ст. 6 Конвенції) в рішеннях ЄСПЛ трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що: «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").

ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію стосовно того, що одним із елементів права на справедливий суд є право на виправлення судової помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення по справі.

Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає п. 1 ст. 6 Конвенції (див., mutatismutandis, рішення у справі «Шенк проти Швейцарії» (Schenk v. Switzerland) від 12.07.1988, серія A № 140, с. 29, п. 46).

Відповідно до п. 48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мала проти України" від 03.07.2014, остаточне 17.11.2014: "Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах "Проніна проти України" (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18.07.2006, та "Нечипорук і Йонкало проти України" (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21.04.2011.

Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Згідно ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За приписами ч. 2 цієї статті неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч. 4 ст. 277 ГПК України).

З огляду на межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, визначені положеннями ст. 269 ГПК України, та враховуючи все вищевикладене, апеляційну скаргу належить задовольнити частково: ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 05.03.2024 у справі №904/6499/20 змінити, виклавши абзаци 1 та 2 її резолютивної частини в наступній редакції:

«Визнати грошові вимоги Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 44118658) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАСИЩЕВСЬКИЙ ЗАВОД РОСЛИННИХ ОЛІЙ" (49000, м. Дніпро, вул. Ударників, буд. 27, код ЄДРПОУ 37431314) в сумі 5 368,00 грн (судовий збір за подання заяви) - 1 черга задоволення вимог кредиторів, в сумі 708 694,76 грн (борг по єдиному соціальному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування) - 2 черга задоволення вимог кредиторів, в сумі 10 526,54 грн (податковий борг по екологічному податку) - 3 черга задоволення вимог кредиторів, в сумі 580572,00 грн (штрафні санкції) - 6 черга задоволення вимог кредиторів».

Частиною 14 статті 129 ГПК України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Зважаючи на результат апеляційного перегляду оскаржуваного судового рішення та фактичного вирішення заяви кредитора на його користь, на підставі приписів ст. 129 ГПК України суд вважає за можливе покласти судові витрати на боржника.

Керуючись ст.ст. 123, 129, 236, 269, 275, 277, 282 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 05.03.2024 у справі № 904/6499/20 задовольнити частково.

Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 05.03.2024 у справі №904/6499/20 змінити, виклавши абзаци 1 та 2 її резолютивної частини в наступній редакції:

«Визнати грошові вимоги Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 44118658) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАСИЩЕВСЬКИЙ ЗАВОД РОСЛИННИХ ОЛІЙ" (49000, м. Дніпро, вул. Ударників, буд. 27, код ЄДРПОУ 37431314) в сумі 5 368,00 грн (судовий збір за подання заяви) - 1 черга задоволення вимог кредиторів, в сумі 708 694,76 грн (борг по єдиному соціальному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування) - 2 черга задоволення вимог кредиторів, в сумі 10 526,54 грн (податковий борг по екологічному податку) - 3 черга задоволення вимог кредиторів, в сумі 580572,00 грн (штрафні санкції) - 6 черга задоволення вимог кредиторів».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАСИЩЕВСЬКИЙ ЗАВОД РОСЛИННИХ ОЛІЙ" (49000, м. Дніпро, вул. Ударників, буд. 27, код ЄДРПОУ 37431314) на користь Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-А, код ЄДРПОУ 44118658) витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 8 052,00 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 25.11.2024

Головуючий суддя В.Ф. Мороз

Суддя Ю.Б. Парусніков

Суддя А.Є. Чередко