Рішення

від 01.02.2022 по справі 286/1920/21

ОВРУЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 286/1920/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2022 року м. Овруч

Овруцький районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді Вачко В. І.

з секретарем Шалига А. Ю.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Овруцької районної спілки споживчих товариств до ОСОБА_1 про виділення в натурі частки із спільної часткової власності , -

В С Т А Н О В И В:

Позивач Овруцька районна спілка споживчих товариств звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1 , в якому, з врахуванням уточненої позовної заяви, просить виділити в натурі позивачу із спільної часткової власності в окремий об`єкт нерухомого майна належні йому на праві власності 3/5 частин нежитлового приміщення магазину АДРЕСА_1 , загальною площею 102,9 кв.м. у складі приміщень: 1-1 торгової зали площею 93,8 кв.м.; 1-2 топочної площею 4,0 кв.м.; вбиральні площею 2,9 кв.м.; 1-4 кладової площею 2,2 кв.м.

Позов мотивований тим, що сторони є співвласниками нежитлового приміщення магазину № НОМЕР_1 , розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 175 кв.м., яке складається з двох відокремлених стіною частин, обладнаних окремими входами. Позивачу на праві власності належить 3/5 частин приміщення, а відповідачу - 2/5 частин приміщення. Згідно з висновком щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна № 58 від 23.11.2020 року, складного експертом з інвентаризації Невмержицьким М.І. , спірне нежитлове приміщення магазину може бути поділено між двома співвласниками, зокрема позивачу, як власнику 3/5 часток цього приміщення, може бути виділено його частину загальною площею 102,9 кв.м. у складі приміщень: 1-1 торгової зали площею 93,8 кв.м.; 1-2 топочної площею 4,0 кв.м.; вбиральні площею 2,9 кв.м.; 1-4 кладової площею 2,2 кв.м., а відповідачу, як власнику 2/5 часток приміщення, може бути виділено його частину в складі окремого приміщення площею 72,1 кв.м. Для узгодження поділу вказаного приміщення примірник висновку з долученим до нього актом про розподіл часток листом позивача за вих. № 53 від 01.12.2020 року було направлено відповідачу для розгляду. Однак, відповідач листом від 12.12.2020 року висловив небажання підписувати акт про розподіл часток і погоджувати факт розподілу майна. Листом від 24.03.2021 року відповідач повернув позивачу направлений останнім для підпису примірник акту та одночасно запропонував власний варіант, за яким належна йому частина приміщення підлягала виділенню площею не в розмірі 72,1 кв.м., а 68,1 кв.м., та в цілому все приміщення підлягало поділу площею на 4 кв.м. меншою ніж вказано у реєстраційних документах. Відтак, позивач листом від 14.04.2021 року надав відповідачу відповідь про неможливість вчинити відповідні дії за запропонованим ним варіантом. Інших звернень з варіантами поділу не надходило. Небажання відповідача погоджувати запропонований позивачем варіант розподілу та не досягнення згоди у варіантах поділу спірного приміщення унеможливило нотаріальне посвідчення угоди щодо його поділу і стало підставою для звернення з позовом до суду. Відтак, на підставі ст.ст. 364, 367, 368, 370 ЦК України просить позов задоволити.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позову відмовити, мотивуючи зокрема тим, що між сторонами відсутній спір щодо визначення, зміни розміру часток та поділу спільного майна в натурі, так як кожен учасник спільної часткової власності юридично володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно в цілому. Ці частки є ідеальними і згідно з відомостями, які містяться в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, позивачу належить 3/5 частин спірної будівлі, а відповідачу - 2/5 частин. Тоді як у фактичному володінні і користуванні позивача знаходиться частина приміщення загальною площею 102,9 кв.м., а у відповідача - інша частина приміщення, площа якої на сьогодні становить 68,1 кв.м. Це відповідає визначеним часткам майна співвласників та ці частки є ідеальними. Крім того, сторонами не заперечується можливість поділу спірного приміщення саме у спосіб, за яким співвласники на сьогодні фактично володіють та користуються приміщеннями. Позивач аргументує недосягнення згоди у варіантах поділу спірного приміщення тим, що площа має розподілятися між співвласниками згідно з загальною площею, яка облікована в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційних документах та була включена в договір купівлі-продажу на момент придбання спірного об`єкта - 175 кв.м. Проте спірна будівля зазнала поточних змін, які підлягали внесенню до матеріалів технічної інвентаризації відповідно до пунктів 1,2, 2,5 Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, яка затверджена наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства, затвердженої наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18.06.2007 року № 55. А у наданому позивачем висновку щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна № 58 від 23.11.2020 року, складного експертом з інвентаризації Невмержицьким М.І. , та акті про розподіл часток в натурі, не відображено поточних змін у будівлі та зазначено недостовірну інформацію щодо складу та фактичної площі належної відповідачу частини приміщення, зокрема вказана площа 72,1 кв.м., яка складається з приміщення 2-1, що не відповідає дійсності. 23.03.2021 року відповідачем було проведено технічну інвентаризацію належної йому частини приміщення і згідно з виготовленим технічним паспортом належна останньому частина приміщення у зв`язку з переобладнання та переплануванням всередині будівлі зменшилася і становить загальну площу 68,1 кв.м. та має наступні технічні характеристики: кабінет 2-1 площею 13,3 кв.м., кладова 2-2 площею 10,1 кв.м., торгова зала 2-3 площею 43 кв.м., санвузол 2-4 площею 1,7 кв.м. Проведені відповідачем роботи з переобладнання та перепланування не потребують дозвільної документації і введення в експлуатацію згідно з п.1 Переліку будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право, а їх виконання, та після закінчення яких об`єкт підлягає прийняттю в експлуатацію, що затверджено постановою КМУ від 07.06.2017 року № 406. На замовлення відповідача, з урахуванням поточних змін будівлі, експертом ФОП ОСОБА_3 було складено висновок щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна за № 1865/21 від 23.03.2021 року та листом від 24.03.2021 року подано позивачу до розгляду. При цьому, експертом також було виготовлено нові технічні паспорти на приміщення. Зокрема згідно з висновком щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна № 1865/21 від 23.03.2021 року, складеним експертом - ФОП ОСОБА_3 , позивачу виділяється нежитлове приміщення № 1, магазин, загальною площею 102,9 кв.м., а саме: торгова зала 1-1 площею 93,8 кв.м.; топочна 1-2 площею 4,0 кв.м., вбиральня 1-3 площею 2,9 кв.м., кладова 1-4 площею 2,2 кв.м., і закріпляється земельна ділянка площею 0,0186 га, кадастровий номер 1824210100:01:012:0842, що відповідає частці 3/5, а відповідачу виділяється нежитлове приміщення № 2, магазин, загальною площею 68,1 кв.м., а саме: кабінет 2-1 площею 13,3 кв.м., кладова 2-2 площею 10,1 кв.м., торгова зала 2-3 площею 43 кв.м., санвузол 2-4 площею 1,7 кв.м., і закріпляється земельна ділянка площею 0,0095 га, кадастровий номер 1824210100:01:012:0422, що відповідає частці 2/5. Тобто єдина різниця від запропонованого позивачем порядку поділу приміщення лише в тому, що відповідачем було зазначено реальну фактичну площу та складову своєї частини приміщення. Складова та площа частини приміщення позивача жодним чином не змінюються. Відтак, доводи позивача про небажання відповідача погоджувати запропонований йому варіант розподілу та недосягнення згоди у варіантах поділу спірного приміщення, що унеможливлює нотаріальне посвідчення угоди щодо його поділу, не відповідають дійсності. Позивач взагалі не звертався до відповідача з пропозицією укласти нотаріально посвідчений договір про поділ приміщення, а відтак відсутні докази того, що відповідач відмовляється укласти такий договір. Позивач лише обмежився надсиланням на адресу відповідача листа від 01.12.2020 року про намір поділу на самостійні об`єкти нерухомого майна, у зв`язку з чим ставилося питання про необхідність розгляду і підписання акту про розподіл часток в натурі за № 58 від 23.11.2020 року. Проте складання та підписання такого акту не передбачено жодним нормативним актом України, і відповідно подання такого акту не передбачено тим переліком документів, який необхідний для укладення та посвідчення відповідної угоди. Тому доводи позивача щодо неможливості укладення угоди про поділ необґрунтовані і базуються лише на припущеннях. Відтак, позивачем не доведено порушення, невизнання чи оспорення його прав відповідачем, що призвело до неможливості вчинити договір про поділ цього майна в порядку, передбаченому ч.3 ст.367 ЦК України. Доводи позивача про небажання відповідача здійснювати поділ приміщення не відповідають дійсним обставинам справи. Позивачем не надано доказів звернення до нотаріуса і відмови відповідача вчинити нотаріальний правочин про поділ спільного нерухомого майна, як і відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії. Позивачем також не надано доказів на підтвердження заявлених позовних вимог, оскільки наданий позивачем висновок щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна містить недостовірну інформацію і не містить відомостей про поточні зміни у будівлі, так як виготовлений без відома відповідача і не є експертним висновком про технічну можливість поділу, так як не відповідає вимогам ст.102 ЦПК України, відтак, є неналежним засобом доказування. Крім того, позивачем не надано рішення компетентного органу Овруцької райспоживспілки про здійснення поділу.

Позивачем подано відповідь на відзив, у якій позивач заперечує проти запропонованого відповідачем варіанту поділу приміщення магазину, оскільки у випадку виділення відповідачу приміщення загальної площею 68,1 кв.м. (на 4 кв.м. менше), матиме місце розподіл приміщень загальною площею 171 кв.м., що не відповідає загальній площі нерухомості, вказаній у реєстраційних документах - 175 кв.м. Проведена на замовлення відповідача технічна інвентаризація належної йому частини житлового приміщення здійснена неналежним чином, так як містить недостовірні відомості щодо площі приміщення, які не відповідають реєстраційним документах, а тому не може бути врахована при розподілі. Позовні вимоги є обгрунтованими та підтверджуються належними і допустимими доказами. Зокрема поданий позивачем висновок щодо технічної можливості технічної можливості поділу об`єкта нерухомості є належним доказом, так як є висновком експерта з інвентаризації, який наділений правом на проведення відповідних робіт, і потреби у залученні до вирішення спору інших суб`єктів, що володіють спеціальними знаннями - судових експертів, немає. Позивач відповідно до статутних документів наділений повноваженнями на вчинення відповідних дій щодо розподілу майна.

Відповідач подав заперечення на відповідь на відзив, у якому просить у задоволенні позову відмовити, оскільки позивач не спростував обставину відсутності спору між сторонами щодо визначення, зміни розміру часток, а також поділу спільного майна; не врахував, що при здійсненні державної реєстрації поділу до державного реєстру речових прав вносяться актуальні відомості; позивачем не доведено законодавчої необхідності складання і підписання при здійсненні поділу приміщення наданого акту про розподіл та чому його не підписання відповідачем унеможливило укладенні і посвідчення нотаріально договору про поділ; залученим позивачем експертом з інвентаризації була зазначена недостовірна інформація щодо складу та фактичної площі належної відповідачу частини приміщення, відтак додані до позову докази - технічний паспорт, висновок щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомості та акт про розподіл часток в натурі - є неналежними. Обраний позивачем спосіб захисту права (виділення в натурі частки із спільної часткової власності) не відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. Оскільки спірне майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам, виділ частки в цьому майні лише для позивача є неможливим. Позивач не звертався до відповідача з пропозицією укласти договір про поділ приміщення та подальшого його нотаріального посвідчення, відтак не надав суду доказів того, що відповідач відмовився укласти такий договір, а також не надав доказів звернення до нотаріуса і відмови вчинити нотаріальний правочин про поділ спільного нерухомого майна.

Ухвалою суду від 04.11.2021 року закрито підготовче провадження у справі та призначено її судовий розгляд по суті на 08.12.2022 року.

Позивач в судове засідання не прибув, подав заяву про проведення розгляду справи за відсутності його представника, в якій повідомив, що позивач позовні вимоги підтримує, наполягає на їх задоволенні.

В судовому засіданні 08.12.2021 року представник відповідача проти вимог та доводів позову заперечив, просив у його задоволенні відмовити повністю з мотивів, наведених у відзиві на позовну заяву та запереченні на відповідь на відзив.

В судовому засіданні 08.12.2021 року оголошувалась перерва до 01.02.2022 року.

В судове засідання після перерви сторони не прибули, 01.02.2022 року від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі, в якій він просив прийняти судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Тому, враховуючи, що неявка учасників справи в судове засідання не перешкоджає розгляду справи по суті, у задоволення клопотань сторін, керуючись нормами ст.223 ЦПК України, суд здійснює розгляд справи за відсутності її учасників.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши та дослідивши докази у справі, суд дійшов наступних висновків.

У відповідності до ч.1 ст.355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Згідно з ч.1 ст.356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Відповідно до ст.357 ЦК України частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом; якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна.

Сторони є співвласниками нежитлового приміщення магазину № НОМЕР_1 , розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 175 кв.м., яке складається з двох відокремлених частин, обладнаних окремими входами. Позивачу на праві власності належить 3/5 частин приміщення, а відповідачу - 2/5 частин приміщення. Вказана обставина підтверджується Інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, і в частині адреси розташування об`єкту нерухомості і розміру належних двом співвласникам у праві власності часток визнана сторонами.

У відповідності до ст.358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов`язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

Згідно з ст.361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

Статтею 364 ЦК України встановлено порядок виділу частки із майна, що є у спільній частковій власності, а статтею 367 ЦК України - порядок поділу майна, що є у спільній частковій власності

Так, згідно з ст.364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. (ч.1) Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу - неподільна річ), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. (ч.2) У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації. (ч.3) Договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. (ч.4).

У відповідності до ст.367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. (ч.1) У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. (ч.2) Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. (ч.3)

В обох випадках - виділ частки із майна чи поділ майна - законом передбачено укладення договору в письмовій формі, який підлягає нотаріальному посвідченню.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Зокрема відповідно до ч.1 ст.641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору; пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

У позові позивач просить йому виділити в натурі частку із майна, що є у спільній частковій власності. Проте обраний позивачем спосіб захисту права (виділ) не відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням, так як поняття виділ і поділ не є тотожними. При поділі майно, що знаходиться в спільній частковій власності, поділяється між співвласниками, і правовідносини спільної часткової власності припиняються. При виділі частки правовідносини спільної часткової власності зберігаються, а припиняються лише для співвласника, частка якого виділяється. Оскільки спірне майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам, виділ частки в цьому майні лише для позивача є неможливим. Така правова позиція повністю узгоджується з висновком Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеному у постанові від 28.07.2021 року у справі № 310/7011/17. Позивачем не надано суду доказів того, що він звертався до відповідача з пропозицією укласти договір про поділ майна та нотаріально його посвідчити, як і не надано суду доказів того, що відповідач відмовився укласти такий договір, також не надано доказів звернення до нотаріуса і відмови вчинити нотаріальну дію щодо посвідчення правочину про поділ спільного нерухомого майна.

Крім того, наданий позивачем висновок щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна № 58 від 23.11.2020 року, складний експертом з інвентаризації Невмержицьким М.І. , не може бути покладений в основу рішення щодо виділу частки із майна, оскільки він стосується поділу майна, а не виділу частки із майна, і не визнається відповідачем, складений без його участі і без обстеження частини приміщення, якою фактично володіє і користується відповідач, та не містить її складових. А оскільки кожна обставина, на яку покликається сторона в обґрунтування своїх вимог та заперечень, повинна бути доведена перед судом належними та допустимими доказами, зокрема в даному випадку обставина технічної можливості запропонованого позивачем способу виділення майна підлягає доведенню шляхом проведення судової експертизи висновком експерта, який відповідає встановленим ЦПК України вимогам, відтак, враховуючи, що сторони, зокрема позивач, з клопотанням про призначення судової експертизи до суду не зверталися, тому правові підстави виділяти позивачу частку із майна, що є в спільній частковій власності, саме у запропонованому позивачем варіанті в суду відсутні. Вказане в сукупності є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Сторонами понесено документально обґрунтовані судові витрати, а саме: позивачем - витрати по сплаті судового збору в сумі 4527,45 грн., відповідачем - витрати, пов`язані з розглядом справи, у виді витрат на професійну правничу допомогу в сумі 4596,25 грн.

У зв`язку з відмовою в позові всі судові витрати покладаються на позивача.

Тому керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81, 137, 141, 223, 258, 259, 263-265, 273, 354, п.3 розділу ХІІ Прикінцевих положень, пп.15.5 п.15 п.1 розділу ХІІІ Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог відмовити.

Судові витрати по сплаті судового збору в сумі 4527,45 грн. залишити за позивачем.

Стягнути з позивача Овруцької районної спілки споживчих товариств, ідентифікаційний код 01749355, на користь відповідача ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4596,25 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Житомирського апеляційного суду або через Овруцький районний суд Житомирської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду або якщо суд визнає причини пропуску строку поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 01.02.2022 року.

Суддя: В. І. Вачко