Рішення

від 28.01.2022 по справі 477/1313/20

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД

Миколаївської області

Справа №477/1313/20

Провадження №2/477/17/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повний текст)

19 січня 2022 року Жовтневий районний суд Миколаївської області у складі головуючої судді - Семенової Л.М.,

при секретарі -Дячок Л.С.,

за участю: прокурора Процюк А.В.,

представників позивача Миколаївської обласної державної адміністрації - Кулик О.В., Михайленко Г.В.,

представника відповідача Воскресенської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області - адвоката Коробченко Д.М.,

відповідача - ОСОБА_1 ,

представника відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвоката Валешинського М.І.,

представника третьої особи ДП "Миколаївське лісове господарство" - Андрієнко П.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за позовом заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури №2 в інтересах Миколаївської обласної державної адміністрації до Воскресенської селищної ради Вітовського району Миколаївської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , треті особи без самостійних вимог на стороні позивача Державне підприємство Миколаївське лісове господарство , третя особа без самостійних вимог на стороні відповідачів ОСОБА_5 про визнання незаконними та скасування рішення Воскресенської селищної ради №12 від 25.06.2008 року в частині надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,15 га для ведення особистого підсобного господарства, визнання незаконним та скасування державних актів та зобов`язання до повернення земельних ділянок у власність держави,

ВСТАНОВИВ:

23 липня 2020 року прокурор звернувся до суду із вказаним позовом в інтересах Миколаївської обласної державної адміністрації до Воскресенської селищної ради Вітовського району Миколаївської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про визнання незаконними та скасування рішення Воскресенської селищної ради №12 від 25.06.2008 року в частині надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,0 га для ведення особистого підсобного господарства в межах території Воскресенської селищної ради, просив визнати незаконними та скасувати державні акти видані:

- ОСОБА_1 - державний акт від 17.10.2010 серії ЯЕ №931475 на право власності на земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером 4823355300:07:017:0038, який зареєстровано у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010801510437;

- ОСОБА_4 - державний акт на право власності серії ЯК №930684 від 27.12.2012 на ділянку з кадастровим номером 4823355300:07:017:0080 у смт. Воскресенське Жовтневого (Вітовського) району Миколаївської області;

- ОСОБА_6 - державний акт на право власності серії ЯК №930685 від 27.12.2012 на земельну ділянку з кадастровим номером 4823355300:07:017:0081 у смт. Воскресенське Жовтневого (Вітовського) району Миколаївської області;

- ОСОБА_2 - державний акт на право власності серії ЯК №930683 від 27.12.2012 на земельну ділянку з кадастровим номером 4823355300:07:017:0079 у смт. Воскресенське Жовтневого (Вітовського) району Миколаївської області.

Крім того просив зобов`язати ОСОБА_2 повернути у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 0,0409 га з кадастровим номером 4823355300:07:017:0079 в межах території Воскресенської селищної ради Вітовського району Миколаївської області.

Зобов`язати ОСОБА_4 повернути у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 0,0433 га з кадастровим номером 4823355300:07:017:0080 в межах території Воскресенської селищної ради Вітовського району Миколаївської області.

Зобов`язати ОСОБА_3 повернути у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 0,0659 га з кадастровим номером 4823355300:07:017:0081 в межах території Воскресенської селищної ради Вітовського району Миколаївської області

Стягнути з відповідачів на користь прокуратури Миколаївської області сплачений судовий збір за подачу позову.

В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор зазначив, що на підставі рішення Воскресенської селищної ради 17.10.2008 року ОСОБА_1 отримано державний акт серії ЯЕ № 931475 на право власності на земельну ділянку площею 0,15 га (кадастровий номер 4823355300:07:017:0038) для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 .

У подальшому відповідач ОСОБА_1 продав вищезазначену земельну ділянку відповідно до договору купівлі-продажу №1408 від 21.05.2010 року ОСОБА_5 , про що у Державному акті на право власності на земельну ділянку здійснено відмітку, а в Поземельну книгу зроблено запис №4900701700380113 від 12.11.2010.

27.12.2011 року відповідач ОСОБА_5 продала вищезазначену земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу №3403 від 27.12.2011 року ОСОБА_6 (44/100 частки, що відповідає 0,0659га), ОСОБА_2 (27/100, що відповідає 0,0409 га) та ОСОБА_4 (29/100, що відповідає 0,0433га).

Всіма кінцевими власниками здійснено поділ земельної ділянки та отримано державні акти на новостворені ділянки:

ОСОБА_4 видано державний акт на право власності серії ЯК №930684 від 27.12.2012 року на ділянку з кадастровим номером 4823355300:07:017:0080;

ОСОБА_6 видано державний акт на право власності серії ЯК №930685 від 27.12.2012 року на земельну ділянку з кадастровим номером 4823355300:07:017:0081;

ОСОБА_2 видано державний акт на право власності серії ЯК №930683 від 27.12.2012 року на земельну ділянку з кадастровим номером 4823355300:07:017:0079.

Прокурор вважає, що рішення Воскресенської селищної ради №12 від 25.06.2008 року в частині надання вказаної ділянки у приватну власність ОСОБА_1 прийняте з порушенням вимог чинного законодавства, підлягає визнанню незаконним та скасуванню з наступних підстав.

За даними Українського державного лісовпорядного виробничого об`єднання Укрдержліспроект від 14.02.2019 року та 10.12.2019 року земельні ділянки з кадастровими номерами 4823355300:07:017:0079, 4823355300:07:017:0080, 4823355300:07:017:0081, які утворились в результаті поділу земельної ділянки з кадастровим номером 4823355300:07:017:0038, згідно матеріалів лісовпорядкування станом на 01.01.2004 року та 01.01.2014 року належали до земель державного лісового фонду (кв. 42 вид. 14,16) та перебували у постійному користуванні ДП Миколаївське лісове господарство , що підтверджується планово-картографічними матеріалами.

Статтею 56 Земельного кодексу України визначено, що землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Однак, згідно статті 56 Земельного кодексу України та статті 12 Лісового кодексу України громадянам та юридичним особам за рішеннями органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств, а також земельні ділянки деградованих і малопродуктивних лісів для заліснення.

Частиною 4 статті 84 Земельного кодексу України визначено, що до земель державної власності, які не можуть надаватись у приватну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених законом.

Отже, прокурор вважає, що надання у приватну власність ОСОБА_1 ділянки державного лісового фонду для ведення особистого селянського господарства законодавством заборонено.

Крім того статтями 116, 141, 149 Земельного кодексу України передбачено, що земельні ділянки, які перебувають у користуванні осіб, передаються у власність чи користування іншим особам лише після їх вилучення у встановленому законом порядку у попереднього користувача за його згодою.

Так, згідно статті 141 Земельного кодексу України однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є вилучення земельної ділянки, у випадках визначених Законом.

Частиною 1 статті 149 Земельного кодексу України встановлено, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів ержавної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Частиною 6 статті 149 Земельного кодексу України визначено, що обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті.

Районні державні адміністрації, відповідно до частини 5 цієї ж статті, на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів, окрім іншого, для сільськогосподарського використання.

Разом з тим, частиною 5 статті 116 Земельного кодексу України установлено, що надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Проте, відповідно до інформацій Миколаївської обласної державної адміністрації від 05.02.2020 року та від 02.06.2020 року розпорядження про вилучення земельних ділянок з кадастровими номерами 4823355300:07:017:0079, 4823355300:07:017:0080, 4823355300:07:017:0081, які утворились в результаті поділу земельної ділянки з кадастровим номером 4823355300:07:017:0038, в межах території Воскресенської селищної ради Вітовського району Миколаївської області не приймались.

За інформацією ДП Миколаївське лісове господарство від 06.06.2019 року та 29.05.2020 року останнє не відмовлялось від права постійного користування земельними ділянками з кадастровими номерами 4823355300:07:017:0038, 4823355300:07:017:0079, 4823355300:07:017:0080, 4823355300:07:017:0081 та не надавало згоду (погодження) на їх вилучення.

Отже, усупереч вимог статей 116, 141, 149 Земельного кодексу України, з перевищенням наданих законом повноважень Воскресенською селищною радою видано оскаржуване рішення №12 від 25.06.2008 року, яким фактично в односторонньому порядку припинено право постійного користування ДП Миколаївське лісове господарство земельною ділянкою державного лісового фонду без вилучення у останнього у встановленому законом порядку та передано її у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства.

В судовому засіданні прокурор підтримав позовні вимоги в інтересах Миколаївської обласної державної адміністрації та пояснив про обставини, викладені у його заяві поданій до суду 23.07.2020 року.

Представник позивача Миколаївської обласної державної адміністрації Кулик О.В. позовні вимоги підтримала та просила про задоволення позовних вимог, ув`язку з тим що будь якого рішення про вилучення вказаних земельних ділянок із землекористування лісгоспу не приймалося.

Представник відповідача - Воскресенської селищної ради Миколаївського (Вітовського) району Миколаївської області - Д. Коробченко направив до суду відзив у якому заперечував проти задоволення позовних вимог позивача, так як прокурором не надано на його думку достатніх доказів входження вказаної земельної ділянки до земель лісового фонду. Послався на те, що спірна земельна ділянка відносилась до земель комунальної форми власності, а тому селищна рада мала право на розпорядження нею у межах та спосіб, передбачений законодавством.

Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог прокурора, пояснивши що в установленому законом порядку звернувся до Воскресенської селищної ради з заявою про виділення йому земельної ділянки для ведення підсобного господарства площею 0,15 га. 25.06.2008 року відповідно до рішення Воскресенської селищної ради №12 йому таку земельну ділянку передано у власність для ведення особистого підсобного господарства. Будь яких винних дій за собою не вбачає, тому вважає що позов не підлягає задоволенню. Крім того, просив відмовити у задоволенні позовних вимог, застосувавши строк позовної давності.

Відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до суду не з`явилися, будучи належним чином повідомленими про дату та час слухання справи, відзиву на позовну заяву не надали.

Представники третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача ДП Миколаївське лісове господарство Шевченко І.В., Андрієнко П.А. позовні вимоги прокурора підтримали, пояснили, що земельні ділянки з кадастровими номерами 4823355300:07:017:0038, 4823355300:07:017:0079, 4823355300:07:017:0080, 4823355300:07:017:0081, власниками яких зазначено відповідачів, згідно картографічних матеріалів відносяться до земель лісового фонду та перебувають у користуванні ДП Миколаївське лісове господарство , будь яких дозволів на вилучення даних земельних ділянок ДП не надавало.

Третя особа без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_5 до суду не з`явилася, належним чином повідомлена про дату та час слухання справи, пояснень та заперечень суду не надала.

Вислухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши зміст письмових доказів по справі судом встановлено, що відповідно до рішення Воскресенської селищної ради Жовтневого району Миколаївської області №12, 21 сесії 5 скликання від 25.06.2008 року, на підставі заяв громадян, у тому числі і відповідачу ОСОБА_1 , для будівництва житлового будинку надано дозвіл на виготовлення технічної документації про передачу земельних ділянок у власність, розташованих у смт.Воскресенське, надано земельну ділянку для будівництва житлового будинку із земель, які входять до території селищної ради, розташовану у смт.Воскресенське Жовтневого району Миколаївської області для ведення особистого підсобного селянського господарства. Дозволено у шестимісячний термін виготовити технічну документацію із землеустрою про передачу земельної ділянки у власність ( а.с.25-27).

На підставі зазначеного рішення відповідач ОСОБА_1 17.10.2008 року отримав державний акт на земельну ділянку площею 0,15 га. серії ЯЕ№931475, який зареєстровано у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за №010801510437. Вказана земельна ділянка мала кадастровий номер 4823355300:07:017:0038 та розташована за адресою АДРЕСА_1 ( а.с.28).

Як вбачається зі змісту даного державного акту, 21 травня 2010 року ОСОБА_1 здійснив продаж вказаної земельної ділянки ОСОБА_5 відповідно до договору купівлі-продажу за реєстровим №1408, посвідченим приватним нотаріусом Красновою С.М.

Відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі продажу від 27.12.2011 року, власник земельної ділянки ОСОБА_5 продала спірну земельну ділянку відповідачам у розмірі визначених часток ОСОБА_6 - 0,659 га, ОСОБА_2 - 0,409 га та ОСОБА_4 - 0,433 га, що відповідало плану меж земельної ділянки з виділення частин земельної ділянки до її відчуження ( а.с.32-37).

За результатами угоди купівлі продажу нові власники ділянки розділили земельну ділянку, виготовили технічну документацію та присвоїли нові кадастрові номери -4823355300:07:017:0079, 4823355300:07:017:0080, 4823355300:07:017:0081.

Як вбачається з копії повідомлення прокурору області від 14.02.2019 року за №102 генерального директора Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО Укрдержліспроект державного агентства лісових ресурсів України станом на 01.01.2004 року та 01.01.2014 року земельні ділянки з кадастровими номерами 4823355300:07:017:0079, 4823355300:07:017:0080, 4823355300:07:017:0081, входили до складу земель державного лісового фонду квартал 42 вид 14,16 Миколаївського лісництва ДП Миколаївський лісгосп ( а.с.38).

Зі змісту копії аналогічного повідомлення від 10.12.2019 року вказані земельні ділянки станом на 01.01.2014 року частково або повністю накладаються на землі лісового фонду, з посиланням на зміст публічної кадастрової карти України з нанесеною частиною межі кв. АДРЕСА_2 лісництва та межами земельних ділянок ( а.с.39-40).

Відповідно до повідомлення ДП Миколаївське лісове господарство від 06.0.06.2019 року №172, у підприємства відсутні спеціалісти для визначення належності земельних ділянок до державного лісового фонду та обладнання здійснення накладки картографічних матеріалів на публічну кадастрову карту України. Однак, підприємство не відмовлялось від права постійного користування земельним ділянками та не надавало згоду на вилучення спірних земельних ділянок, також не вираховувались витрати лісогосподарського виробництва у зв`язку з вилученням та не проводилось відшкодування ( а.с.58-59).

Вказане не протирічить повідомленню Миколаївського обласного управління лісового господарства від 11.06.2019 року № 392 ( а.с. 41) про те, що вказане управління не має можливості визначити місце розташування земельних ділянок за кадастровими номерами, а згідно з даними Публічної кадастрової карти України та планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування з`ясовано, що спірні земельні ділянки розміщені по межі з лісовим урочищем, яке знаходиться в межах постійного користування ДП Миколаївське лісове господарство , на земельну ділянку якого відсутня відповідна землевпорядна документація (існує Акт на право користування землею від 23.0.8.1971 року), що унеможливлює встановлення належності певної ділянки або її частини до складу земель лісового фонду.

Відповідно до витягів з державного земельного кадастру та кадастрових планів земельних ділянок з кадастровими номерами 4823355300:07:017:0079, 4823355300:07:017:0080, 4823355300:07:017:0081, вони розташовані в межах АДРЕСА_3 , на землях з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд з категорією земель житлової та громадської забудови, та перебувають у приватній власності відповідачів ОСОБА_8 , ОСОБА_6 та ОСОБА_2 ( а.с. 42-51) .

На кожну із спірних земельних ділянок 15.05.2016 року, 16.05.2016 року відкриті поземельні книги із зазначенням, що вказані земельні ділянки перебувають у приватній власності, із зазначенням їх площ та цільового використання, а також координат поворотних точок меж кожної із земельних ділянок ( а.с.52-57).

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що відповідно до статті 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

В силу статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до Закону.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин 1,2 статті 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. При цьому способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права; відновлення становища, яке існувало до порушення; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно із статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до положень статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Згідно з частиною 1 та частиною 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до статті 1 Земельного кодексу України (далі ЗК України) (тут і надалі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

В порядку статті 3 ЗК України земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать ЗК України.

Статтею 19 ЗК України встановлено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема, визначено землі лісогосподарського призначення.

Відповідно до частин 1,2 статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Згідно із статтею 55 ЗК України до земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісового фонду не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Стаття 56 ЗК України визначає, що землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальні та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення. Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям у яких строщено спеціальні підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом (статтею 57 ЗК України).

Згідно з частинами1,2 статті 84 ЗК України у державній власності перебувають всі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

Пунктом ґ частини 4 вказаної норми законодавства встановлено, що до земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать, зокрема, землі лісового фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Статтею 5 Лісового кодексу України (далі ЛК України) (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що до земель лісогосподарського призначення належать, зокрема, лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісового фонду, визначення їх меж провадиться в порядку, встановленому земельним законодавством.

Статтею 8 ЛК України визначено, що у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

В порядку статті 12 ЛК України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею 5 гектарів. Ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 27 ЛК України до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин віднесено передачу у власність, надання у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки площею більш як 1 гектар, що перебувають у державній власності.

А згідно з положеннями пункту 5 частини 1 статті 31 ЛК України до повноважень обласних державних адміністрацій віднесено передання у власність, надання у постійне користування для не лісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею до 1 гектара, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах обласного значення та припиняють права користування ними.

Положеннями статті 52 ЛК України визначено, що документація державного лісового кадастру ведеться органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органувиконавчої влади з питань лісового господарства на основі державного земельного кадастру, матеріалів лісовпорядкування, інвентаризації, обстежень та обліку лісів окремо по власниках лісів і постійних лісокористувачах на підставі: 1) матеріалів лісовпорядкування; 2) рішень про передачу у власність, надання в постійне користування земельних лісових ділянок, їх вилучення (викуп),зміну поділу лісів на категорії залежно від основних виконуваних ними функцій; 3) актів огляду місць заготівлі деревини, інших продуктів лісу та використання корисних властивостей лісів; 4) актів технічного приймання лісових культур; 5) актів переведення не вкритих лісовою рослинністю земель у вкриті лісовою рослинністю землі; 6) актів обстеження в разі зміни категорій земель у результаті господарської діяльності, стихійних явищ та інших факторів.

В силу частини 1 та частини 3 статті 57 ЛК України зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України. Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища.

Згідно із частинами 1,2 статті 103 ЛК України спори з питань охорони, захисту, використання та відтворення лісів вирішуються в установленому порядку органами місцевого самоврядування, органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища, судами. Виключно судом вирішуються спори з питань володіння, користування і розпоряджання лісами, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб.

Відповідно до пункту 5 розділу VIII Прикінцеві положення ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово - картографічні матеріали лісовпорядкування.

Згідно з нормами статей 181-184, 202-204 ЗК України, Закону України Про Державний земельний кадастр та Закону України Про землеустрій дані державного земельного кадастру - це документальне підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами.

Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII Прикінцеві положення ЛК України.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, висловленими у Постановах від 24 грудня 2014 року № 6-212цс14, від 25 січня 2015 року у справі № 6-224цс14, від 23 грудня 2015 року № 6-377цс15, а також Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду висловлених у постановах від 30 січня 2018 року справа №707/2192/15-ц, від 19 вересня 2018 року справа № 362/6014/16-ц.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 27 листопада 2007 року у справі Hamer проти Бельгії (заява №21861/03), яка стосувалась питання порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв`язку із зобов`язанням заявниці знести заміський будинок, побудований у лісовій зоні, щодо якої застосовувалась заборона на будівництво, суд встановив, що втручання в право заявниці на мирне володіння своїм майном, яке стало результатом знесення її будинку за рішенням органів влади, було передбачене законом та переслідувало мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів, шляхом приведення відповідного майна у відповідність з планом землекористування. Що стосується пропорційності втручання, то суд зазначив, що навколишнє середовище мало значення, і що економічні імперативи та навіть деякі основні права, включаючи право власності, не повинні превалювати над екологічними міркуваннями, особливо якщо держава прийняла законодавство з цього питання. Відтак обмеження права власності були допустимими за умови, звичайно, що між індивідуальними та колективними інтересами був встановлений розумний баланс. Оскаржувана міра переслідувала законну мету захисту лісової зони, на якій не можна було нічого будувати. Власники заміського будинку могли мирно та безперервно користуватися ним протягом тридцяти семи років. Офіційні документи, сплачені податки та здійснена робота свідчили, що органи влади знали або повинні були знати про існування будинку протягом тривалого часу, а після того, як порушення було встановлено, вони дали сплинути ще п`ятьом рокам, перш ніж пред`явити звинувачення, тим самим допомагаючи закріпити ситуацію, яка могла лише завдати шкоди охороні лісової території, на сторожі якої стояв закон. Однак у національному законодавстві не було жодного положення про узаконення будівлі, побудованої в такий лісовій зоні. Окрім як поновлення місця забудівлі в його початковому стані, жодна інша міра не вбачалася належною з огляду на незаперечне втручання в цілісність лісової зони, на якій не дозволялась жодна забудівля. З урахуванням цих підстав, втручання не було непропорційним.

На момент відведення спірні земельні ділянки, загальна площа яких становить 0,15 га, згідно з інформацією Державного агенства лісових ресурсів України та ВО Укрдержліспроект перебували у постійному користуванні ДП Миколаївський лісгосп та відповідно до планово - картографічних матеріалів лісовпорядкування, за зазначеними кадастровими номерами, повністю накладються на землі Державного лісового фонду кв.42 вид. 16,18,20 ( а.с.39,40).

Суд також враховує, що ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання, а в даному випадку жодних дій щодо розпорядження зазначеною земельною ділянкою Кабінет Міністрів України не вчиняв. В матеріалах справи також відсутні рішення уповноважених органів лісового господарства Київської області про переведення спірних земельних ділянок з земель державного лісового фонду до категорії земель нелісових для використання у цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства.

Оскільки рішення про вилучення таких земель із державної власності не приймалось, то Воскресенська селищна рада, приймаючи оскаржуване рішення №12 від 25.06.2008 року про передачу у власність спірної земельної ділянки, діяла не на підставі, не в межах своїх повноважень та не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, зокрема ЗК України та ЛК України.

Вказані обставини в ході розгляду справи не спростовані належними та допустимими доказами, посилання відповідачів лише на наявні погодження державних органів при відведенні спірних ділянок не може бути прийнято до уваги суду в якості підстав для відмови у задоволенні вимог про визнання незаконним зазначеного рішення.

Також посилання представника Воскресенської селищної ради про перебування спірної земельної діялянки у межах території селища Воскресенське, з посиланням на наданий Генеральний план селища Воскресенське, до якого входить вказана земельна ділянка з цільвим призначенням для громадської забудови, не може бути прийнято судом до уваги так як рішення про виділення земельної діялнки датовано 25.06.2008 роком, а генеральний план села затверджено у 2019 році по уже існуючій лінії забудови.

Враховуючи викладені обставини, суд вважає доведеними вимоги прокурора щодо незаконності рішення №12 від 25.06.2008 року в частині передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,15 га, для ведення особистого підсобного господарства у смт.Воскресенське Жовтневого району Миколаївської області, а отже набуття права власності на земельні ділянки на підставі вказаного рішення не є правомірним, вказане майно вибуло із володіння власника, яким є держава, без вираженого волевиявлення і без відповідної правової підстави.

Згідно частини 1 та частини 2 статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у частині 2 статті 16 ЦК України.

Такими способами можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов`язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Звернувшись до суду за захистом свої прав, позивач просить суд визнати незаконними та скасувати державні акти та зобов`язати відповідачів повернути у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації новостворені земельні ділянки.

Суд уважає, що пред`явлені вимоги, з урахуванням обраного способу захисту, не відповідають нормам процесуального права та підлягають захисту з обранням належного способу.

Так під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31 липня 2003 року у справі Дорани проти Ірландії Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 та від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до незаконно володіючої цим майном особи (у разі відсутності між ними зобов`язально-правових відносин), якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які, зокрема, дають право витребувати майно в добросовісного набувача. Витребування майна від добросовісного набувача залежить від обставин вибуття майна з володіння власника та оплатності (безоплатності) придбання цього майна набувачем.

Так, від добросовісного набувача, який оплатно придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно лише в разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадене у того чи іншого, або вибуло з їхнього володіння іншим шляхом не з їхньої волі (ч. 1 ст. 388 ЦК України).

Земельні ділянки з кадастровими №4823355300:07:017:0079, 4823355300:07:017:0080, 4823355300:07:017:0081, набуті відповідачами ОСОБА_6 - 0,659 га, ОСОБА_2 -0,409 га та ОСОБА_4 - 0,433га на підставі укладених ними 27 грудня 2011 року договорів купівлі-продажу, тобто за відплатним договорами.

Отже, суд, з`ясувавши, що право розпорядження спірною земельною ділянкою державної власності було прийняте рішенням Воскресенської селишної ради з перевищенням повноважень, жодних дій щодо розпорядження цією земельною ділянкою її власником не вчинялося, тобто спірна земельна ділянка вибула з володіння власника - держави - поза його волею, приходить до висновку про наявність правових підстав для витребування земельних ділянок з кадастровими №4823355300:07:017:0079, 4823355300:07:017:0080, 4823355300:07:017:0081 від добросовісних набувачів - ОСОБА_6 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , в порядку статті 388 ЦК України.

Верховний Суд України у Постанові від 02 березня 2016 року справа № 6-3090 цс15 визначив поняття кондиція, як позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності, який може бути застосований самостійно на підставі статті 1212 ЦК України. Зокрема, вказано на те, що положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми, можна виокремити особливості змісту та елементів кондиційного зобов`язання.

Характерною особливістю кондиційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондиційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондиційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Отже, конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий вимагає повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Узагальнюючи викладе, можна дійти висновку про те, що кондиція - позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондиція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.

З обставин даної справи вбачається, що право власності на земельну ділянку з кадастровим №4823355300:07:017:0079 зареєстроване за ОСОБА_2 , №4823355300:07:017:0080 зареєстроване за ОСОБА_4 , №4823355300:07:017:0081 - за ОСОБА_3 , набуто ними на підставі рішення Воскресенської селищної ради №12 від 25.06.2008 року, яке, як встановлено вище, прийнято з порушенням норм чинного законодавства та підлягає визнанню незаконним. У зв`язку з цим, правова підстава набуття даними відповідачами права власності на ці земельні ділянки є такою, що відпала, сторони у справі не пов`язані договірними правовідносинами, позивач як потерпіла сторона вимагає повернення йому речі, визначеної родовими ознаками від набувачів шляхом пред`явлення вимоги про повернення майна у його власність.

А отже у вказаній справі наявні підстави для застосування способу захисту, передбаченого статтею 1212 ЦК України, які дають право повернути земельні ділянки у власність держави.

Доводи відповідача ОСОБА_1 та його представника адвоката Валешинського М.І про право на мирне володіння майном та незаконне втручання держави в право приватної власності відповідачів суд вважає безпідставними з огляду на наступне.

Перший протокол до Конвенції ратифікований Законом України 17 липня 1997 року № 475/97-ВР із огляду на приписи ч.1 ст.9 Конституції України, ст. 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 07 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Трегубенко проти України від 02 листопада 2004 року та інші) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду . Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип пропорційності передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обгрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар .

Прийняття рішення про передачу в приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять суспільний , публічний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

За таких обставин у даній справі, суспільним , публічним інтересом звернення прокурора до суду з вимогою про витребування спірних земельних ділянок із володіння відповідачів є задоволенням суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - безоплатної передачі у власність громадянам землі лісового фонду, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу. Суспільний , публічний інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі, що незаконно вибула з такої власності.

Суд не може погодитися з твердженням відповідача щодо спливу строку позовної давності.

Здійснюючи перевірку даних доводів відповідачів суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

За частиною 2 статті 3 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

На прокуратуру відповідно до пункту 2 статті 121 Конституції України покладено представництво інтересів держави у випадках, визначених законом.

Статтею 45 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. І лише у разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і набуває статусу позивача.

Верховний Суд України в рішенні від 03 лютого 2016 року у справі № 6-75цс15 зазначив, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

У частині 4 статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Частиною 1 статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, перебіг позовної давності починається з одного й того самого моменту коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 22 травня 2018 року справа № 469/1203/15-ц вказала на те, що прокурор, який бере участь у справі, має обов`язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди. Здійснивши аналіз наведених правових норм, вказала на те, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. На такі позови поширюється положення ст. 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі ч. 1 ст. 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

У позовній заяві прокурор зазначив, що про порушення вимог чинного законодавства при передачі у власність спірних земельних ділянок йому стало відомо лише у 2019 році після проведення перевірки. Доказів зворотного матеріали справи не містять та відповідачами не надано. Доводи ОСОБА_1 про те, що перебіг строку позовної давності починається з часу прийняття рішення про передачу земельної ділянки у власність, а не з часу, коли особа, право якої порушено, або прокурор, який звертається за захистом порушеного права, дізналися про таке порушення, - є необґрунтованими, суперечать наведеним позиціям Верховного Суду.

В судовому засіданні представник Миколаївської обласної державної адміністрації пояснив, що про порушене право стало відомо після проведеної прокурором перевірки, при підготовці вказаного позову прокурором. Доказів того, що позивачу раніше було, чи могло бути відомо про вказане порушення його права, матеріали справи не містять. При цьому суд враховує, що оспорюване рішення селищної ради не підлягає опублікуванню, іншим шляхом не підлягає доведенню до Миколаївської обласної державної адміністрації, до того ж відсутність кадастрових номерів земельних ділянок до їх незаконного відчуження унеможливило здійснення контролю за ними, а дані у державний реєстр були внесені лише у 2016 році із зазначенням іншого призначення земельних ділянок. Тому строк звернення до суду з даним позовом не може вважатися пропущеним.

Оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку, про часткове задоволення заявлених позовних вимог.

Приписами статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, з урахуванням вимог статті141 ЦПК України та розміру задоволених вимог, з відповідачів: Воскресенська селищна рада, ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , ОСОБА_4 , ОСОБА_10 підлягають відшкодуванню на користь прокуратури Миколаївської області судові витрати у розмірі 17875 грн. (т.1 а.с.74,77).

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 258, 259,63,264,265,268, ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури №2 в інтересах Миколаївської обласної державної адміністрації до Воскресенської селищної ради Вітовського району Миколаївської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог на стороні позивача - державне підприємство Миколаївське лісове господарство, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідачів - ОСОБА_5 , задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати рішення Воскресенської селищної ради Жовтневого (Вітовського) району Миколаївської області №12 від 25.06.2008 року в частині надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,15га для ведення особистого підсобного господарства у смт.Воскресенське Жовтневого (Вітовського) району Миколаївської області.

Витребувати на користь держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0409 га із кадастровим номером 4823355300:07:017:0079 в межах території Воскресенської селищної ради Миколаївського (Вітовського) району Миколаївської області.

Витребувати на користь держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,0433 га із кадастровим номером 4823355300:07:017:0080 в межах території Воскресенської селищної ради Миколаївського (Вітовського) району Миколаївської області.

Витребувати на користь держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,0659 га із кадастровим номером 4823355300:07:017:0081 в межах території Воскресенської селищної ради Миколаївського (Вітовського) району Миколаївської області.

Сягнути з Воскресенської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області (код ЕДРПОУ 04376682, 57210 смт.Воскресенське Миколаївського району Миколаївської області вул. Соборна 86) на користь Прокуратури Миколаївської області (р/р UA748201720343150001000000340, ЄДРПОУ 02910048, Банк ДКСУ м. Києва, МФО820172) судові витрати у сумі 3 573 (три тисячі п`ятсот сімдесят три) грн.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІНПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_4 ) на користь Прокуратури Миколаївської області (р/р UA748201720343150001000000340, ЄДРПОУ 02910048, Банк ДКСУ м. Києва, МФО820172) судові витрати у сумі 3 573 (три тисячі п`ятсот сімдесят три) грн.

Стягнути з ОСОБА_4 (ІНПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_5 ) на користь Прокуратури Миколаївської області (р/р UA748201720343150001000000340, ЄДРПОУ 02910048, Банк ДКСУ м. Києва, МФО820172) судові витрати у сумі 3 573 (три тисячі п`ятсот сімдесят три) грн.

Стягнути з ОСОБА_3 (ІНПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_6 ) на користь Прокуратури Миколаївської області (р/р UA748201720343150001000000340, ЄДРПОУ 02910048, Банк ДКСУ м. Києва, МФО820172) судові витрати у сумі 3 573 (три тисячі п`ятсот сімдесят три) грн.

Стягнути з ОСОБА_1 (ІНПП-невідомий, АДРЕСА_7 ) на користь прокуратури Миколаївської області (р/р UA748201720343150001000000340, ЄДРПОУ 02910048, Банк ДКСУ м. Києва, МФО820172) судові витрати у сумі 3 573 (три тисячі п`ятсот сімдесят три) грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду через Жовтневий районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення виготовлено 28 січня 2022 року.

Суддя Л.М.Семенова