Рішення

від 24.01.2022 по справі 336/3695/21

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

ЄУН № 336/3695/21

пр. № 2/336/322/2022

РІШЕННЯ

Іменем України

24 січня 2022 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Дацюк О.І., при секретарі Скибі О.Б., за участі позивача ОСОБА_1 , представника позивача адвоката Гретченка О.Л., відповідача ОСОБА_2 , третьої особи без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особи без самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Гура Максим Григорович, про визнання частково недійсним шлюбного договору ,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , вказавши, що з 30.03.2018 року сторони перебували у шлюбі та є батьками двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . 10.08.2020 року сторони уклали шлюбний договір, відповідно до якого все майно, придбане або набуте чоловіком або дружиною після реєстрації шлюбу, а також після укладення цього договору, є особистим майном і належить на праві особистої приватної власності тому з подружжя, на чиє ім?я воно було придбане та зареєстроване. Вказуючи, що шлюбний договір був укладений позивачем всупереч його вільному волевиявленню, адже його укладення було визначено відповідачем в якості обов?язкової передумови для укладення договору щодо визначення місця проживання неповнолітніх дітей разом із позивачем, договір ставить позивача у надзвичайно невигідні умови, позивач просив визнати частково недійсним шлюбний договір, а саме визнати недійсними пункти 3,4,5 вказаного договору.

Ухвалою суду від 02.06.2021 року позовну заяву було залишено без руху.

10.06.2021 року позивачем подано уточнену позовну заяву.

Ухвалою суду від 16.06.2021 року провадження у справі відкрите, справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 05.10.2021 року закрите підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

Відповідачем відзив на позовну заяву не подавався, третьою особою без самостійних вимог письмові пояснення по суті позову не подано.

Інші заяви чи клопотання учасниками справи не подавались, а судом не вирішувались.

В судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали на зазначених підставах. Позивач вказував, що після звернення його із позовом про розірвання шлюбу сторони почали обговорювати участь їх у вихованні та спілкуванні з дітьми, а також визначати місце проживання спільних дітей. При цьому ОСОБА_2 вказувала, що вона потребує житла та зазначила, що у разі укладення шлюбного договору на відповідних умовах, вона згодна укласти договір, за яким місце проживання дітей буде визначене із позивачем. Бажаючи, щоб діти проживали із ним, ОСОБА_1 був вимушений погодитись на укладення шлюбного договору, а також надав відповідачці грошові кошти, позичені ним у інших осіб, з метою придбання квартири, яку ОСОБА_2 придбала у серпні 2020 року перед розірванням шлюбу.

Представник позивача, підтримуючи позов, вказував, що шлюбний договір укладений на вкрай невигідних для позивача умовах, адже відповідно до цього договору у індивідуальній власності відповідача опинилось фактично єдине цінне майно, придбане сторонами в період шлюбу, а з боку позивача договір був укладений недобровільно, а вимушено, оскільки укладення такого договору і було умовою, за якою відповідач погодилась укласти договір про визначення місця проживання дітей із позивачем.

Відповідач в судовому засіданні проти позову заперечувала, вказуючи, що квартира, яка придбана нею у серпні 2020 року, придбана за рахунок її власних коштів, це придбання було обумовлене необхідністю забезпечення житлом себе та своїх двох дітей від першого шлюбу, адже ОСОБА_1 вимагав її виселитись з належного йому житла.

Третя особа без самостійних вимог на предмет спору приватний нотаріус Гура М.Г. в судовому засіданні пояснив, що влітку 2020 року сторони звернулись до нього для надання консультації з приводу розподілу майна та визначення місця проживання дітей, а 10.08.2020 року ним посвідчені два договори за участю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а саме шлюбний договір та договір про щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дітей. В його присутності сторони переважно спілкувались з приводу місця проживання спільних дітей.

Судом досліджувались письмові докази, надані учасниками справи.

30.03.2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено шлюб, що підтверджено копією свідоцтва про шлюб.

Сторони є батьками двох дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

10.08.2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений шлюбний договір.

Відповідно до пунктів 3, 4, 5 шлюбного договору, про недійсність яких заявлено позов, все майно, в тому числі рухоме і нерухоме, придбане та/або набуте чоловіком або дружиною після реєстрації шлюбу, є особистим майном та належить на праві особистої приватної власності тому з подружжя, на чиє ім?я воно було придбане та зареєстроване.

Все майно, в тому числі рухоме і нерухоме, придбане та/або набуте чоловіком або дружиною після укладення даного договору, буде особистим майном та належитиме на праві особистої приватної власності тому з подружжя, на чиє ім?я воно буде придбане та зареєстроване.

У випадку розірвання шлюбу всі об`єкти рухомого та нерухомого майна, належні чоловіку або дружині, вважаються особистою приватною власністю того з подружжя, на чиє ім?я таке майно придбане та зареєстроване.

10.08.2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дітей, за умовами якого місцем проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 визначено місце проживання батька. Порядок участі в матеріальному забезпеченні дітей договором не визначений.

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 01.09.2020 року шлюб між сторонами розірвано.

Сторонами суду не надавались докази щодо наявності майна, придбаного позивачем або відповідачем в період перебування у шлюбі. Водночас відповідачем визнано в судовому засіданні факт придбання нею квартири у серпні 2020 року після укладення шлюбного договору та до розірвання шлюбу між сторонами.

При вирішенні спору суд виходить з наступного.

За ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Аналогічним чином питання обов`язків доказування і подання доказів регулює ст. 81 ЦПК, за якою кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Як вказує ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 103 СК України визначено, що шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених Цивільним кодексом України.

Як зазначає ст. 93 СК України шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми; зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені цим Кодексом, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище.

Виходячи зі змісту статей 9 , 103 СК України , статей 203 , 215 ЦК України , підставою недійсності шлюбного договору є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) таких вимог: 1) зміст шлюбного договору не може суперечити законодавству України, а також моральним засадам суспільства; 2) волевиявлення кожного із подружжя при укладенні шлюбного договору має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 3) шлюбний договір має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до положень ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою , п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Оскільки договір є добровільною домовленістю сторін договору, по своїй суті за будь-яким договором кожна зі сторін має отримати якийсь корисний для себе результат.

Аналізуючи у сукупності пояснення сторін та досліджені в судовому засіданні докази, суд погоджується з доводами позивача про те, що після укладення шлюбного договору фактично позивач не отримав жодного корисного для себе результату, адже як пояснив ОСОБА_1 та це не заперечувалось ОСОБА_2 , за час перебування сторін у шлюбі та до моменту укладення шлюбного договору жодним із подружжя не було придбано будь-яке цінне рухоме чи нерухоме майно, натомість після укладення такого договору та до розірвання шлюбу відповідач придбала квартиру.

Одночасне з укладенням шлюбного договору укладення подружжям договору, за яким місце проживання дітей визначене із позивачем, викликає сумніви у наявності і позивача добровільного волевиявлення в частині укладення шлюбного договору, адже укладення шлюбного договору в даному випадку може бути вимушеною передумовою для отримання згоди подружжя в питанні місця проживання спільних дітей.

Враховуючи вищевикладене, суд вбачає підстави для задоволення позову та визнання оспорюваних пунктів шлюбного договору недійсними.

При цьому суд також враховує і те, що ОСОБА_2 в результаті визнання недійсним в частині шлюбного договору не позбавлена можливості доводити в установленому порядку свої твердження про те, що квартира придбана нею за свої особисті кошти, які не є спільною власністю подружжя, а отже на це майно не розповсюджується режим спільної сумісної власності.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 76-81, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особи без самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Гура Максим Григорович, про визнання частково недійсним шлюбного договору задовольнити .

Визнати недійсними пункти 3, 4, 5 шлюбного договору, укладеного 10 серпня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Гура М.Г., реєстраційний номер 495.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 908 гривень (дев?ятсот вісім гривень).

Відповідно до ст. 265 ч. 5 ЦПК України зазначаються наступні відомості:

Позивач - ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає у АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована проживаючою у АДРЕСА_2 , фактично проживає: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Третя особа без самостійних вимог на предмет спору:

приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Гура Максим Григорович, адреса роботи: АДРЕСА_4 ;

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.І. Дацюк

Повне рішення суду виготовлено 03 лютого 2022 року