ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
УХВАЛА
м. Київ
01.02.2022Справа № 5011-5/1576-2012
За скаргою Приватного підприємства "Лііл"
на бездіяльність Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)
у справі № 5011-5/1576-2012
За позовом Комунального підприємства "Залізничне" Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації
до Приватного підприємства "Лііл"
про стягнення 24 476,03 грн.,
Суддя Ломака В.С.
Секретар судового засідання Видиш А.В.
Представники учасників справи:
від стягувача: не з`явився;
від боржника (скаржника): Кравцов В.Ю. за довіреністю від 19.11.2021 року;
від ДВС: не з`явився.
ВСТАНОВИВ:
У провадженні господарського суду міста Києва перебувала справа № 5011-5/1576-2012 за позовом Комунального підприємства "Залізничне" Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - позивач) до Приватного підприємства "Лііл" (далі - відповідач) про стягнення 24 476,03 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 19.04.2012 року в цій справі позовні вимоги задоволено повністю; стягнуто з Приватного підприємства "Лііл" на користь Комунального підприємства "Залізничне" Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації 21 337,54 грн. основного боргу, 145,60 грн. пені, 1 199,72 грн. інфляційних втрат, 1 007,88 грн. 3 % річних та 1 609,50 грн. витрат по сплаті судового збору.
03.05.2012 року на виконання вказаного рішення господарським судом міста Києва видано відповідний наказ.
11.01.2022 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва Приватним підприємством "Лііл" подано скаргу від 11.01.222 року на бездіяльність Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Відділ), в якій відповідач просив суд визнати протиправною бездіяльність Відділу щодо не зняття арешту з майна Приватного підприємства "Лііл" при поверненні виконавчого документа стягувачу у виконавчих провадженням № 32728680 і № 40169567, зобов`язати Відділ зняти арешт з усього майна відповідача та вчинити дії по вилученню обтяження, накладеного у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запиту про обтяження: 621078 і 3554636.
Крім того, у поданій скарзі Приватним підприємством "Лііл" викладено клопотання про поновлення строку для подання означеної скарги.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.01.2022 року Приватному підприємству "Лііл" поновлено строк для подання скарги на дії держаного виконавця та призначено скаргу до розгляду в судовому засіданні на 01.02.2022 року.
28.01.2022 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла заява Приватного підприємства "Лііл" про забезпечення проведення судового засідання у справі № 5011-5/1576-2012, що призначене на 01.02.2022 року, в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 31.01.2022 року в задоволенні вищенаведеної заяви скаржника відмовлено.
31.01.2022 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшов відзив Відділу від 25.01.2022 року № 32728680/26 на скаргу Приватного підприємства "Лііл" від 11.01.222 року, в якій останній заперечив проти вимог скарги та зазначив, що згідно з відомостями, які містяться в Автоматизованій системі виконавчого провадження, на виконанні у Відділі перебувало виконавче провадження № 32728680 з примусового виконання наказу господарського суду міста Києва від 03.05.2012 року № 5011-5/1576-2012 про стягнення з Приватного підприємства "Лііл" на користь Комунального підприємства "Залізничне" Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації 21 337,54 грн. основного боргу, 145,60 грн. пені, 1 199,72 грн. інфляційних втрат, 1 007,88 грн. 3 % річних та 1 609,50 грн. витрат по сплаті судового збору. Заборгованість згідно з означеним виконавчим документом боржником сплачена не була. У порядку примусового виконання виконавчого документа та з метою повного фактичного виконання рішення суду, 02.07.2012 року державним виконавцем Відділу, керуючись статтею 59 Закону України "Про банки та банківську діяльність", а також статтями 11, 52 Закону України "Про виконавче провадження" (у чинній на той час редакції), винесено постанову про арешт коштів боржника, якою накладено арешт на кошти Приватного підприємства "Лііл", які знаходяться на рахунках у банківських установах. Крім того, 05.04.2013 року державним виконавцем Відділу, керуючись статтею 57 Закону України "Про виконавче провадження" (у чинній на той час редакції), винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на все майно Приватного підприємства "Лііл". У подальшому було встановлено, що у боржника відсутнє майно та кошти, на які можливо звернути стягнення в рахунок погашення боргу. Враховуючи викладене, 17.04.2013 року державним виконавцем Відділу, керуючись пунктом 2 частини 1 статті 47, статтею 50 Закону України "Про виконавче провадження" (у чинній на той час редакції), винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.
Крім того, згідно з відомостями, які містяться в Автоматизованій системі виконавчого провадження, на виконанні у Відділі перебувало виконавче провадження № 40169567 з примусового виконання наказу господарського суду міста Києва від 03.05.2012 року № 5011-5/1576-2012 про стягнення з Приватного підприємства "Лііл" на користь Комунального підприємства "Залізничне" Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації 21 337,54 грн. основного боргу, 145,60 грн. пені, 1 199,72 грн. інфляційних втрат, 1 007,88 грн. 3 % річних та 1 609,50 грн. витрат по сплаті судового збору. Заборгованість згідно з означеним виконавчим документом боржником сплачена не була. У порядку примусового виконання виконавчого документа та з метою повного фактичного виконання рішення суду, 20.11.2013 року державним виконавцем Відділу, керуючись статтею 57 Закону України "Про виконавче провадження" (у чинній на той час редакції), винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на все майно Приватного підприємства "Лііл". У подальшому було встановлено, що у боржника відсутнє майно та кошти, на які можливо звернути стягнення в рахунок погашення боргу. Зважаючи на вказані обставини, 25.06.2014 року державним виконавцем Відділу, керуючись пунктом 2 частини 1 статті 47, статтею 50 Закону України "Про виконавче провадження" (у чинній на той час редакції), винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.
Зважаючи на те, що рішення суду боржником виконано не було, а виконавче провадження було завершено на підставі пункту 2 частини 1 статті 47, статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" (у чинній на той час редакції), Відділ зазначив про відсутність у нього підстав для зняття арешту з майна та коштів Приватного підприємства "Лііл".
У судовому засіданні 01.02.2022 року представник Приватного підприємства "Лііл" підтримав вимоги скарги від 11.01.222 року та наполягав на їх задоволенні.
Стягувач та Відділ про дату, час і місце розгляду скарги боржника були повідомлені належним чином, проте явку своїх уповноважених представників у призначене судове засідання 01.02.2022 року не забезпечили.
У судовому засіданні 01.02.2022 року судом розглянуто скаргу Приватного підприємства "Лііл" від 11.01.2022 року на бездіяльність Відділу, та вирішено її задовольнити частково, враховуючи наступне.
Відповідно до статті 129 1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.
Згідно з частиною 3 статті 327 Господарського процесуального кодексу України наказ, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами.
Частинами 1, 2 статті 17 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 року № 606-XIV (який був чинним протягом 2012-2013 років) примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону державною виконавчою службою підлягають, зокрема, накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті.
З матеріалів справи вбачається, що на виконанні у Відділі перебувало виконавче провадження № 32728680 з примусового виконання наказу господарського суду міста Києва від 03.05.2012 року № 5011-5/1576-2012 про стягнення з Приватного підприємства "Лііл" на користь Комунального підприємства "Залізничне" Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації 21 337,54 грн. основного боргу, 145,60 грн. пені, 1 199,72 грн. інфляційних втрат, 1 007,88 грн. 3 % річних та 1 609,50 грн. витрат по сплаті судового збору.
Постановою старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві від 24.05.2012 року ВП № 32728680 відкрито виконавче провадження з примусового виконання наказу господарського суду міста Києва від 03.05.2012 року № 5011-5/1576-2012 та встановлено боржнику строк для добровільного виконання судового рішення.
У той же час заборгованість згідно з означеним наказом суду від 03.05.2012 року № 5011-5/1576-2012 боржником сплачена не була.
У порядку примусового виконання виконавчого документа та з метою повного фактичного виконання рішення суду, 02.07.2012 року державним виконавцем Відділу, керуючись статтею 59 Закону України "Про банки та банківську діяльність", а також статтями 11, 52 Закону України "Про виконавче провадження" (у чинній на той час редакції), винесено постанову про арешт коштів боржника, якою накладено арешт на кошти Приватного підприємства "Лііл", які знаходяться на рахунках у банківських установах.
Крім того, 05.04.2013 року державним виконавцем Відділу, керуючись статтею 57 Закону України "Про виконавче провадження" (у чинній на той час редакції), винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на все майно Приватного підприємства "Лііл".
У подальшому було встановлено, що у боржника відсутнє майно та кошти, на які можливо звернути стягнення в рахунок погашення боргу. Враховуючи викладене, 17.04.2013 року державним виконавцем Відділу, керуючись пунктом 2 частини 1 статті 47, статтею 50 Закону України "Про виконавче провадження" (у чинній на той час редакції), винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.
Крім того, на виконанні у Відділі перебувало виконавче провадження № 40169567 з примусового виконання наказу господарського суду міста Києва від 03.05.2012 року № 5011-5/1576-2012 про стягнення з Приватного підприємства "Лііл" на користь Комунального підприємства "Залізничне" Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації 21 337,54 грн. основного боргу, 145,60 грн. пені, 1 199,72 грн. інфляційних втрат, 1 007,88 грн. 3 % річних та 1 609,50 грн. витрат по сплаті судового збору.
Постановою державного виконавця органу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції від 11.10.2013 року ВП № 40169567 відкрито виконавче провадження з примусового виконання наказу господарського суду міста Києва від 03.05.2012 року № 5011-5/1576-2012 та встановлено боржнику строк для добровільного виконання судового рішення.
Проте заборгованість згідно з наказом суду від 03.05.2012 року № 5011-5/1576-2012 боржником у добровільному порядку сплачена не була.
У порядку примусового виконання виконавчого документа та з метою повного фактичного виконання рішення суду, 20.11.2013 року державним виконавцем Відділу, керуючись статтею 57 Закону України "Про виконавче провадження" (у чинній на той час редакції), винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на все майно Приватного підприємства "Лііл".
У подальшому було встановлено, що у боржника відсутнє майно та кошти, на які можливо звернути стягнення в рахунок погашення боргу. Зважаючи на вказані обставини, 25.06.2014 року державним виконавцем Відділу, керуючись пунктом 2 частини 1 статті 47, статтею 50 Закону України "Про виконавче провадження" (у чинній на той час редакції), винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.
Стаття 25 Закону України "Про виконавче провадження" № 606-XIV від 21.04.1999 року (в редакції Закону, чинного на час відкриття виконавчого провадження ВП № 32728680) визначає, що державний виконавець зобов`язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред`явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред`явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.
Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.
Відповідно до частини 2 статті 25 Закону України "Про виконавче провадження" № 606-XIV від 21.04.1999 року (в редакції Закону, чинного на час відкриття виконавчого провадження ВП № 40169567) державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п`ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" № 606-XIV від 21.04.1999 року (в редакції Закону, чинного на час вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні ВП № 32728680 та ВП № 40169567) виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а, здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Відповідно до частин 4, 5 статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" № 606-XIV від 21.04.1999 року про повернення стягувачу виконавчого документа та авансового внеску державний виконавець виносить постанову з обов`язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.
Частина 1 статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" № 606-XIV від 21.04.1999 року визначає підстави закінчення виконавчого провадження. Так, виконавче провадження підлягає закінченню у разі:
1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду;
2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання;
3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва;
4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню;
5) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі;
6) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення;
7) визнання боржника банкрутом;
8) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом;
9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ;
10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби;
11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону;
12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини;
13) непред`явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 51 цього Закону.
14) списання згідно із Законом України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" заборгованості, встановленої рішенням суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа.
Відповідно до частини 1 статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" № 606-XIV від 21.04.1999 року у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника (частина 2 статті 50 Закону в наведеній редакції).
Згідно з частинами 1, 3, 4, 5 статті 60 Закону України "Про виконавче провадження" № 606-XIV від 21.04.1999 року особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. З майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом. Копія постанови начальника відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна боржника не пізніше наступного дня після її винесення надсилається сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту. У разі наявності письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зносу, пошкодженням або в разі якщо витрати, пов`язані із зверненням на таке майно стягнення, перевищують грошову суму, за яку воно може бути реалізовано, арешт з майна боржника може бути знято за постановою державного виконавця, що затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копії постанови державного виконавця про зняття арешту з майна надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту. У всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.
Проаналізувавши наведені норми Закону України "Про виконавче провадження" № 606-XIV від 21.04.1999 року, суд дійшов висновку про те, що наслідки повернення виконавчого документа на підставі пункту 2 частини 1 статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" не передбачали зняття арешту, накладеного на майно боржника.
Оскільки норми Закону України "Про виконавче провадження" у редакціях, чинних на час вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях ВП № 32728680 та ВП № 40169567, не передбачали зняття арешту з майна боржника у разі повернення виконавчого документа на підставі пункту 2 частини 1 статті 47 Закону України "Про виконавче провадження", суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на протиправну бездіяльність Відділу щодо не зняття арешту з майна Приватного підприємства "Лііл" при поверненні виконавчого документа стягувачу у виконавчих провадженням № 32728680 і № 40169567.
Враховуючи наведені обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення скарги Приватного підприємства "Лііл" в частині визнання протиправною бездіяльності Відділу щодо не зняття арешту з майна Приватного підприємства "Лііл" при поверненні виконавчого документа стягувачу у виконавчих провадженням № 32728680 і № 40169567.
Щодо решти вимог скарги Приватного підприємства "Лііл" від 11.01.2022 року, суд зазначає наступне.
Так, з матеріалів справи вбачається, що наказ господарського суду міста Києва від 03.05.2012 року № 5011-5/1576-2012 був дійсний для пред`явлення до 03.05.2013 року, тобто протягом року.
Як було зазначено вище, 25.06.2014 року державним виконавцем Відділу, керуючись пунктом 2 частини 1 статті 47, статтею 50 Закону України "Про виконавче провадження" (у чинній на той час редакції), винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу (останню в часі).
Отже, з урахуванням приписів статті 23 Закону України "Про виконавче провадження" № 606-XIV від 21.04.1999 року (в редакції Закону, чинного на час повернення виконавчого документа у виконавчому провадженні ВП № 40169567), суд дійшов висновку про те, що строк пред`явлення наказу господарського суду міста Києва від 03.05.2012 року № 5011-5/1576-2012 до виконання було перервано його пред`явленням та річний строк його пред`явлення знову почав свій відлік з моменту повернення, а саме з 25.06.2014 року.
Суд звертає увагу, що Законом України "Про виконавче провадження" № 606-XIV від 21.04.1999 року було встановлено строк для пред`явлення до виконання наказу суду, виданого на виконання судового рішення, в один рік з дня, наступного за днем набрання рішенням суду законної сили (частини 1, 2 статті 22 цього Закону).
05.10.2016 року набрав чинності Закон України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII від 02.06.2016, яким збільшено строк пред`явлення виконавчих документів до виконання до трьох років з наступного дня після набрання рішенням законної сили (частини 1, 2 статті 12 цього Закону).
Приписами пункту 5 Розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII від 02.06.2016 визначено, що виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом .
Отже, законодавець збільшив до трьох років після набрання рішенням законної сили строк пред`явлення до виконання як наказів суду, виданих після набрання чинності 05.10.2016 року Законом України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII від 02.06.2016, так і наказів суду, які були видані на виконання судових рішень до 05.10.2016 року та строк пред`явлення яких до виконання не сплив станом на 05.10.2016 року.
Однак, у даному випадку строк після повернення наказу господарського суду міста Києва від 03.05.2012 року № 5011-5/1576-2012 сплив 25.06.2015 року, тобто задовго до набрання чинності 05.10.2016 року Законом України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII від 02.06.2016.
Доказів повторного пред`явлення вищенаведеного наказу до виконання, що могло б свідчити про чергове переривання строку, матеріали справи не містять.
Крім того, у матеріалах справи відсутні й докази звернення стягувача до суду з відповідною заявою про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання.
Отже, суд дійшов висновку про те, що строк пред`явлення наказу господарського суду міста Києва від 03.05.2012 року № 5011-5/1576-2012 сплив ще у 2015 році.
Натомість, на час розгляду скарги Приватного підприємства "Лііл" від 11.01.2022 року в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна містяться обтяження (номери записів 621078 та 3554636) нерухомого майна Приватного підприємства "Лііл" шляхом його арешту на підставі постанов Відділу про арешт майна боржника і оголошення заборони на його відчуження, винесених 05.04.2013 року та 20.11.2013 року у виконавчих провадженнях відповідно № 32728680 та № 40169567 при примусовому виконанні наказу господарського суду міста Києва від 03.05.2012 року № 5011-5/1576-2012.
Судом враховано, що повернення виконавчого документу стягувачу відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження" № 606-XIV від 21.04.1999 року не встановлювало для державного виконавця прямого обов`язку знімати арешт з майна боржника.
У той же час, застосування державними виконавцями наданого їм широкого кола повноважень та законодавчо визначених механізмів, спрямованих на виконання судових рішень, входить до їх обов`язків, визначених Закону України "Про виконавче провадження" щодо вжиття передбачених цим Законом заходів для неупередженого, ефективного, своєчасного і повного вчинення виконавчих дій.
Зокрема, арешт майна боржника, право на застосування якого надано державним виконавцем, є заходом, який забезпечує збереження майна боржника з метою реального виконання рішення, що відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" підлягає примусовому виконанню.
Суд зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених Законом.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права
Згідно зі статтею 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Вказані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.
Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.
Відповідно до частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов`язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.
Господарський суд повинен реалізовувати своє основне завдання (2 Господарського процесуального кодексу України), а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
У той же час, у даній правовій ситуації відмова в задоволенні скарги в частині зняття арешту з усього майна відповідача та вчинення дій по вилученню обтяження, накладеного у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запиту про обтяження: 621078 і 3554636 у виконавчих провадженнях № 32728680 і № 40169567 з формальних підстав, а саме у зв`язку з відсутністю в діях державного виконавця протиправної бездіяльності, унеможливлює в подальшому здійснення належного захисту майнових прав Приватного підприємства "Лііл" в частині зняття арешту з його майна.
Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.11.2021 року в справі № 21/170-08.
Оскільки у даному випадку підстави для зняття арешту з майна, передбачені частинами 3, 4 статті 60 Закону України "Про виконавче провадження" відсутні, арешт з майна боржника може бути знятий в судовому порядку відповідно до частини 5 статті 60 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки виконавчий документ повернутий стягувачу, строк пред`явлення виконавчого документу для виконання закінчився і необхідність забезпечення виконання рішення суду шляхом накладення арешту фактично відпала.
Суд звертає увагу на положення частини 5 статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" (у чинній редакції), за змістом якої у всіх інших випадках (не передбачених попередніми частинами означеної статті) арешт може бути знятий за рішенням суду.
Враховуючи наведене, з метою усунення порушення прав скаржника щодо розпорядження своїм майном, суд дійшов висновку, що скарга Приватного підприємства "Лііл" від 11.01.2022 року в частині вимог про зобов`язання Відділу зняти арешт з усього майна відповідача та вчинити дії по вилученню обтяження, накладеного у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер записів про обтяження: 621078 і 3554636, підлягає задоволенню.
Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 343 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.
У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Суд звертає увагу на положення статті 345 Господарського процесуального кодексу України, за якими про виконання ухвали, постановленої за результатами розгляду скарги, відповідний орган державної виконавчої служби, приватний виконавець повідомляють суд і заявника не пізніше ніж у десятиденний строк з дня її одержання.
Керуючись статтями 234, 342, 343 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
УХВАЛИВ:
1. Скаргу Приватного підприємства "Лііл" від 11.01.2022 року на бездіяльність Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) задовольнити частково.
2. Зобов`язати державного виконавця або іншу посадову особу Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зняти арешт з усього майна Приватного підприємства "Лііл" (код ЄДРПОУ 24573798), накладений відповідно до постанов від 05.04.2013 року ВП № 32728680 та від 20.11.2013 року ВП № 40169567, а також вчинити дії по вилученню обтяжень, зареєстрованих у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номери записів про обтяження: 621078 і 3554636.
3. У задоволенні решти вимог скарги Приватного підприємства "Лііл" від 11.01.2022 року відмовити.
4. Згідно з приписами статті 235 Господарського процесуального кодексу України дана ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її складання.
Повний текст ухвали складено та підписано 04.02.2022 року.
Суддя В.С. Ломака
Суд | Господарський суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 01.02.2022 |
Оприлюднено | 07.02.2022 |
Номер документу | 102973127 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд міста Києва
Ломака В.С.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні