Постанова

від 21.06.2022 по справі 5011-5/1576-2012

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" червня 2022 р. Справа № 5011-5/1576-2012

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Іоннікової І.А.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання Линник А.М.

розглянувши апеляційну скаргу головного державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Савчука К.П.

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.02.2022

за скаргою Приватного підприємства "Лііл" на бездіяльність Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)

у справі № 5011-5/1576-2012 (суддя В.С. Ломака)

за позовом Комунального підприємства "Залізничне" Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації

до Приватного підприємства "Лііл"

про стягнення 24 476,03 грн

за участю представників учасників судового процесу:

від стягувача: не з`явився

від боржника: Кравцов В.Ю. - адвокат за довіреністю

від органу двс: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "Залізничне" Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - КП "Залізничне", позивач/стягувач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Лііл" (далі - ПП "Лііл", відповідач/боржник) про стягнення 24 476,03 грн заборгованості за договором про надання послуг з водо-, теплопостачання, водовідведення та участь у витратах по утриманню будинку та прибудинкової території від 01.04.2008 № 364/З, в тому числі: 21 337,54 грн основної заборгованості, 1 199,72 грн інфляційних втрат, 1007,88 грн 3 % річних та 145,60 грн пені.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.04.2012 у справі № 5011-5/1576-2012 позовні вимоги задоволено повністю.

03.05.2012, на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2012 у справі № 5011-5/1576-2012, видано наказ, дійсний для пред`явлення до виконання до 03.05.2013.

03.12.2021 ПП "Лііл" звернулося до Господарського суду міста Києва зі скаргою на бездіяльність Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.12.2021 у справі № 5011-5/1576-2012 скаргу ПП "Лііл" на бездіяльність Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) повернуто без розгляду.

21.12.2021 ПП "Лііл" звернулося до Господарського суду міста Києва зі скаргою на бездіяльність Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.12.2021 у справі № 5011-5/1576-2012 скаргу ПП "Лііл" на бездіяльність Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) повернуто без розгляду.

11.01.2022 ПП "Лііл" звернулося до Господарського суду міста Києва зі скаргою на бездіяльність Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - відділ), відповідно до якої боржник просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відділу щодо не зняття арешту з майна Приватного підприємства "Лііл" при поверненні виконавчого документа стягувачу у виконавчих провадженнях № 32728680 та № 40169567;

- зобов`язати відділ зняти арешт з усього майна Приватного підприємства "Лііл";

- зобов`язати відділ вчинити дії по вилученню обтяження, накладеного у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про обтяження: 621078 і 3554636.

В обґрунтування скарги боржник посилався на бездіяльність Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо незняття арешту з майна боржника, у зв`язку із відсутністю майна останнього, що стало наслідком завершення виконавчого провадження, а також закінченням строку для пред`явлення наказу до виконання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.02.2022 у справі № 5011-5/1576-2012 скаргу ПП "Лііл" на бездіяльність Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) задоволено частково; зобов`язано державного виконавця або іншу посадову особу Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зняти арешт з усього майна ПП "Лііл", накладений відповідно до постанов від 05.04.2013 № 32728680 та від 20.11.2013 № 40169567, а також вчинити дії по вилученню обтяжень, зареєстрованих у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номери записів про обтяження: 621078 і 3554636; у задоволенні решти вимог відмовлено.

Постановляючи вказану ухвалу, суд зазначив, що оскільки норми Закону України "Про виконавче провадження" у редакціях, чинних на час вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях № 32728680 та № 40169567, не передбачали зняття арешту з майна боржника у разі повернення виконавчого документа на підставі пункту 2 частини 1 статті 47 Закону України "Про виконавче провадження", посилання скаржника на протиправну бездіяльність відділу щодо не зняття арешту з майна Приватного підприємства "Лііл" при поверненні виконавчого документа стягувачу у виконавчих провадженнях № 32728680 і № 40169567 є необґрунтованими. Задовольняючи скаргу в частині, суд виходив з того, що строк пред`явлення наказу Господарського суду міста Києва від 03.05.2012 у справі № 5011-5/1576-2012 закінчився у 2015 році. При цьому судом враховано, що повернення виконавчого документу стягувачу відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження" № 606-XIV від 21.04.1999 не встановлювало для державного виконавця прямого обов`язку знімати арешт з майна боржника. Водночас застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених Законом. За таких обставин, оскільки у даному випадку підстави для зняття арешту з майна, передбачені частинами 3, 4 статті 60 Закону України "Про виконавче провадження" відсутні, арешт з майна боржника може бути знятий в судовому порядку відповідно до частини 5 статті 60 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки виконавчий документ повернутий стягувачу, строк пред`явлення виконавчого документу для виконання закінчився і необхідність забезпечення виконання рішення суду шляхом накладення арешту фактично відпала. Відтак, з метою усунення порушення прав скаржника щодо розпорядження своїм майном, суд дійшов висновку, що скарга ПП "Лііл" в частині вимог про зобов`язання відділу зняти арешт з усього майна боржника та вчинити дії по вилученню обтяження, накладеного у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер записів про обтяження: 621078 і 3554636, підлягає задоволенню.

Не погоджуючись із вищезазначеною ухвалою, головний державний виконавець Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Савчук К.П. звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову, якою у задоволенні скарги відмовити у повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що ухвала суду першої інстанції прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права та за невідповідності висновків суду встановленим обставинам справи.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт наголошував на тому, що боржником не було виконано рішення суду, а виконавче провадження було завершено на підставі пункту другого частини першої статті 47, статті 50 Закону України "Про виконавче провадження", у зв`язку із відсутністю майна боржника, з огляду на що підстави для зняття арешту з майна боржника відсутні.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.05.2022 поновлено головному державному виконавцю Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Савчуку К.П. пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 01.02.2022 у справі № 5011-5/1576-2012; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою головного державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Савчука К.П. на ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.02.2022 у справі № 5011-5/1576-2012; розгляд апеляційної скарги призначено на 22.06.2022; сторонам апеляційного провадження встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу.

10.06.2022 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від боржника надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

14.06.2022 на електронну пошту Північного апеляційного господарського суду від Приватного підприємства "Лііл" надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням системи відеоконференцзв`язку EASYCON.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.06.2022 задоволено клопотання Приватного підприємства "Лііл" про участь у судовому засіданні 22.06.2022 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням системи відеоконференцзв`язку EASYCON.

Боржник скористався правом, наданим статтею 263 ГПК України, та 16.06.2022 надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва - без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, боржник вказував на закінчення строку для пред`явлення наказу Господарського суду міста Києва від 03.05.2012 у справі № 5011-5/1576-2012 до виконання; чинним законодавством не передбачено іншої можливості для зняття арешту з майна боржника не інакше як за рішенням суду; ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права.

У судове засідання 22.06.2022 апелянт не з`явився, про місце, дату та час розгляду справи був повідомлений.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

Частиною 2 ст. 273 ГПК України встановлено, що апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції розглядається протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності апелянта, явка якого у судове засідання обов`язковою не визнавалась, враховуючи відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, а також те, що наявні в матеріалах справи докази є достатніми для розгляду апеляційної скарги без заслуховування його пояснень, з огляду на встановлені ч. 2 ст. 273 ГПК України строки розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду, колегія суддів, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд скарги за його відсутності.

У судовому засіданні представник боржника заперечив проти вимог апеляційної скарги, просив відмовити у її задоволенні, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

22.06.2022 у судовому засіданні колегією суддів апеляційного господарського суду було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 25 ч. 1 ст. 255 ГПК України окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про розгляд скарг на рішення, дії (бездіяльність) органів Державної виконавчої служби, державного виконавця, приватного виконавця.

Згідно з ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що є у справі, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до статті 1291 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (ч. 1 ст. 326 ГПК України).

Частиною 1 статті 327 ГПК України визначено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Згідно з частиною 3 статті 327 Господарського процесуального кодексу України наказ, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами.

Частинами 1, 2 статті 17 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 року № 606-XIV (який був чинним протягом 2012-2013 років) примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону державною виконавчою службою підлягають, зокрема, накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті.

Стаття 55 Конституції України вказує, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон України "Про виконавче провадження") однією із засад виконавчого провадження є забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Відповідно до частини 1 статті 74 цього Закону рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Сторони виконавчого провадження наділені правом відповідно до статті 339 ГПК України звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Як зазначалось вище, ПП "Лііл" звернулося до Господарського суду міста Києва зі скаргою на бездіяльність Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - відділ), відповідно до якої просить суд: визнати протиправною бездіяльність відділу щодо не зняття арешту з майна Приватного підприємства "Лііл" при поверненні виконавчого документа стягувану у виконавчих провадженнях № 32728680 та № 40169567; зобов`язати відділ зняти арешт з усього майна Приватного підприємства "Лііл"; зобов`язати відділ вчинити дії по вилученню обтяження, накладеного у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про обтяження: 621078 і 3554636.

В обґрунтування скарги боржник посилався на бездіяльність Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо незняття арешту з майна боржника, у зв`язку із відсутністю майна останнього, що стало наслідком завершення виконавчого провадження, а також закінченням строку для пред`явлення наказу до виконання.

Розглянувши доводи скарги ПП "Лііл", колегія суддів погоджується з ухвалою суду першої інстанції щодо наявності підстав для її часткового задоволення, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, на виконанні у Відділі перебувало виконавче провадження № 32728680 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 03.05.2012 № 5011-5/1576-2012 про стягнення з ПП "Лііл" на користь КП "Залізничне" 21 337,54 грн основного боргу, 145,60 грн пені, 1 199,72 грн інфляційних втрат, 1 007,88 грн 3 % річних та 1 609,50 грн витрат по сплаті судового збору.

Постановою старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві від 24.05.2012 відкрито виконавче провадження № 32728680 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 03.05.2012 № 5011-5/1576-2012 та встановлено боржнику строк для добровільного виконання судового рішення.

У той же час заборгованість згідно з означеним наказом суду від 03.05.2012 № 5011-5/1576-2012 боржником сплачена не була.

У порядку примусового виконання виконавчого документа та з метою повного фактичного виконання рішення суду, 02.07.2012 державним виконавцем Відділу, керуючись статтею 59 Закону України "Про банки та банківську діяльність", а також статтями 11, 52 Закону України "Про виконавче провадження" (у чинній на той час редакції), винесено постанову про арешт коштів боржника, якою накладено арешт на кошти Приватного підприємства "Лііл", які знаходяться на рахунках у банківських установах.

Крім того, 05.04.2013 державним виконавцем Відділу, керуючись статтею 57 Закону України "Про виконавче провадження" (у чинній на той час редакції), винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на все майно Приватного підприємства "Лііл".

У подальшому було встановлено, що у боржника відсутнє майно та кошти, на які можливо звернути стягнення в рахунок погашення боргу. Враховуючи викладене, 17.04.2013 державним виконавцем Відділу, керуючись пунктом 2 частини 1 статті 47, статтею 50 Закону України "Про виконавче провадження" (у чинній на той час редакції), винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.

Крім того, на виконанні у Відділі перебувало виконавче провадження № 40169567 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 03.05.2012 № 5011-5/1576-2012 про стягнення з ПП "Лііл" на користь КП "Залізничне" 21 337,54 грн основного боргу, 145,60 грн пені, 1 199,72 грн інфляційних втрат, 1 007,88 грн 3 % річних та 1 609,50 грн витрат по сплаті судового збору.

Постановою державного виконавця органу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції від 11.10.2013 відкрито виконавче провадження № 40169567 з примусового виконання наказу господарського суду міста Києва від 03.05.2012 № 5011-5/1576-2012 та встановлено боржнику строк для добровільного виконання судового рішення.

Проте заборгованість згідно з наказом суду від 03.05.2012 № 5011-5/1576-2012 боржником у добровільному порядку сплачена не була.

У порядку примусового виконання виконавчого документа та з метою повного фактичного виконання рішення суду, 20.11.2013 державним виконавцем Відділу, керуючись статтею 57 Закону України "Про виконавче провадження" (у чинній на той час редакції), винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на все майно ПП "Лііл".

У подальшому було встановлено, що у боржника відсутнє майно та кошти, на які можливо звернути стягнення в рахунок погашення боргу. Зважаючи на вказані обставини, 25.06.2014 державним виконавцем Відділу, керуючись пунктом 2 частини 1 статті 47, статтею 50 Закону України "Про виконавче провадження" (у чинній на той час редакції), винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.

Стаття 25 Закону України "Про виконавче провадження" № 606-XIV від 21.04.1999 року (в редакції Закону, чинного на час відкриття виконавчого провадження ВП № 32728680) визначає, що державний виконавець зобов`язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред`явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред`явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Відповідно до частини 2 статті 25 Закону України "Про виконавче провадження" № 606-XIV від 21.04.1999 року (в редакції Закону, чинного на час відкриття виконавчого провадження ВП № 40169567) державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п`ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" № 606-XIV від 21.04.1999 року (в редакції Закону, чинного на час вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні ВП № 32728680 та ВП № 40169567) виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а, здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Відповідно до частин 4, 5 статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" № 606-XIV від 21.04.1999 про повернення стягувачу виконавчого документа та авансового внеску державний виконавець виносить постанову з обов`язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.

Частина 1 статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" № 606-XIV від 21.04.1999 визначає підстави закінчення виконавчого провадження, відповідно до якої виконавче провадження підлягає закінченню у разі: 1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду; 2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання; 3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; 4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; 5) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі; 6) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення; 7) визнання боржника банкрутом; 8) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; 9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; 10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби; 11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону; 12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; 13) непред`явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 51 цього Закону. 14) списання згідно із Законом України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" заборгованості, встановленої рішенням суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа.

Відповідно до частини 1 статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" № 606-XIV від 21.04.1999 у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника (частина 2 статті 50 Закону в наведеній редакції).

Згідно з частинами 1, 3, 4, 5 статті 60 Закону України "Про виконавче провадження" № 606-XIV від 21.04.1999 року особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. З майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом. Копія постанови начальника відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна боржника не пізніше наступного дня після її винесення надсилається сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту. У разі наявності письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зносу, пошкодженням або в разі якщо витрати, пов`язані із зверненням на таке майно стягнення, перевищують грошову суму, за яку воно може бути реалізовано, арешт з майна боржника може бути знято за постановою державного виконавця, що затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копії постанови державного виконавця про зняття арешту з майна надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту. У всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.

За змісту наведених норм Закону України "Про виконавче провадження" № 606-XIV від 21.04.1999, суд дійшов висновку про те, що наслідки повернення виконавчого документа на підставі пункту 2 частини 1 статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" не передбачали зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Оскільки норми Закону України "Про виконавче провадження" у редакціях, чинних на час вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях № 32728680 та № 40169567, не передбачали зняття арешту з майна боржника у разі повернення виконавчого документа на підставі пункту 2 частини 1 статті 47 Закону України "Про виконавче провадження", суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на протиправну бездіяльність Відділу щодо не зняття арешту з майна Приватного підприємства "Лііл" при поверненні виконавчого документа стягувачу у виконавчих провадженням № 32728680 і № 40169567.

Враховуючи наведені обставини, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність підстав для задоволення скарги Приватного підприємства "Лііл" в частині визнання протиправною бездіяльності відділу щодо не зняття арешту з майна Приватного підприємства "Лііл" при поверненні виконавчого документа стягувачу у виконавчих провадженням № 32728680 і № 40169567, оскільки у даному випадку державний виконавець діяв відповідно до норм законодавства.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що строк пред`явлення наказу Господарського суду міста Києва від 03.05.2012 № 5011-5/1576-2012 закінчився, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, наказ Господарського суду міста Києва від 03.05.2012 № 5011-5/1576-2012 був дійсний для пред`явлення до 03.05.2013, тобто протягом року.

Як було зазначено вище, 25.06.2014 року державним виконавцем Відділу, керуючись пунктом 2 частини 1 статті 47, статтею 50 Закону України "Про виконавче провадження" (у чинній на той час редакції), винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу (останню в часі).

Отже, з урахуванням приписів статті 23 Закону України "Про виконавче провадження" № 606-XIV від 21.04.1999 року (в редакції Закону, чинного на час повернення виконавчого документа у виконавчому провадженні ВП № 40169567), суд дійшов висновку про те, що строк пред`явлення наказу Господарського суду міста Києва від 03.05.2012 № 5011-5/1576-2012 до виконання було перервано його пред`явленням та річний строк його пред`явлення знову почав свій відлік з моменту повернення, а саме з 25.06.2014 року.

Суд звертає увагу, що Законом України "Про виконавче провадження" № 606-XIV від 21.04.1999 року було встановлено строк для пред`явлення до виконання наказу суду, виданого на виконання судового рішення, в один рік з дня, наступного за днем набрання рішенням суду законної сили (частини 1, 2 статті 22 цього Закону).

05.10.2016 набрав чинності Закон України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII від 02.06.2016, яким збільшено строк пред`явлення виконавчих документів до виконання до трьох років з наступного дня після набрання рішенням законної сили (частини 1, 2 статті 12 цього Закону).

Приписами пункту 5 Розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII від 02.06.2016 визначено, що виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

Отже, законодавець збільшив до трьох років після набрання рішенням законної сили строк пред`явлення до виконання як наказів суду, виданих після набрання чинності 05.10.2016 Законом України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII від 02.06.2016, так і наказів суду, які були видані на виконання судових рішень до 05.10.2016 та строк пред`явлення яких до виконання не сплив станом на 05.10.2016.

Однак, у даному випадку строк після повернення наказу Господарського суду міста Києва від 03.05.2012 № 5011-5/1576-2012 сплив 25.06.2015, тобто задовго до набрання чинності 05.10.2016 Законом України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII від 02.06.2016.

Доказів повторного пред`явлення вищенаведеного наказу до виконання, що могло б свідчити про чергове переривання строку, матеріали справи не містять. Також, у матеріалах справи відсутні й докази звернення стягувача до суду з відповідною заявою про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що строк пред`явлення наказу Господарського суду міста Києва від 03.05.2012 року № 5011-5/1576-2012 сплив ще у 2015 році.

Натомість, на час розгляду скарги Приватного підприємства "Лііл" від 11.01.2022 року в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна містяться обтяження (номери записів 621078 та 3554636) нерухомого майна Приватного підприємства "Лііл" шляхом його арешту на підставі постанов Відділу про арешт майна боржника і оголошення заборони на його відчуження, винесених 05.04.2013 року та 20.11.2013 року у виконавчих провадженнях відповідно № 32728680 та № 40169567 при примусовому виконанні наказу господарського суду міста Києва від 03.05.2012 року № 5011-5/1576-2012.

Як встановлено судом вище, повернення виконавчого документу стягувачу відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження" № 606-XIV від 21.04.1999 року не встановлювало для державного виконавця прямого обов`язку знімати арешт з майна боржника.

У той же час, застосування державними виконавцями наданого їм широкого кола повноважень та законодавчо визначених механізмів, спрямованих на виконання судових рішень, входить до їх обов`язків, визначених Закону України "Про виконавче провадження" щодо вжиття передбачених цим Законом заходів для неупередженого, ефективного, своєчасного і повного вчинення виконавчих дій.

Зокрема, арешт майна боржника, право на застосування якого надано державним виконавцем, є заходом, який забезпечує збереження майна боржника з метою реального виконання рішення, що відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" підлягає примусовому виконанню.

Суд зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених Законом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права

Згідно зі статтею 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Вказані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

Відповідно до частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов`язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.

Господарський суд повинен реалізовувати своє основне завдання (2 Господарського процесуального кодексу України), а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

У той же час, у даній правовій ситуації відмова в задоволенні скарги в частині зняття арешту з усього майна відповідача та вчинення дій по вилученню обтяження, накладеного у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запиту про обтяження: 621078 і 3554636 у виконавчих провадженнях № 32728680 і № 40169567 з формальних підстав, а саме у зв`язку з відсутністю в діях державного виконавця протиправної бездіяльності, унеможливлює в подальшому здійснення належного захисту майнових прав Приватного підприємства "Лііл" в частині зняття арешту з його майна.

Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.11.2021 року в справі № 21/170-08.

Оскільки у даному випадку підстави для зняття арешту з майна, передбачені частинами 3, 4 статті 60 Закону України "Про виконавче провадження" відсутні, арешт з майна боржника може бути знятий в судовому порядку відповідно до частини 5 статті 60 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки виконавчий документ повернутий стягувачу, строк пред`явлення виконавчого документу для виконання закінчився і необхідність забезпечення виконання рішення суду шляхом накладення арешту фактично відпала.

Суд звертає увагу на положення частини 5 статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" (у чинній редакції), за змістом якої у всіх інших випадках (не передбачених попередніми частинами означеної статті) арешт може бути знятий за рішенням суду.

Враховуючи наведене, з метою усунення порушення прав скаржника щодо розпорядження своїм майном, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення скарги Приватного підприємства "Лііл" від 11.01.2022 року в частині вимог про зобов`язання відділу зняти арешт з усього майна відповідача та вчинити дії по вилученню обтяження, накладеного у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер записів про обтяження: 621078 і 3554636.

Колегія суддів зазначає, що в апеляційній скарзі не наведено доводів, які б спростували обґрунтованість вимог боржника.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що скарга Приватного підприємства "Лііл" від 11.01.2022 року в частині вимог про зобов`язання відділу зняти арешт з усього майна відповідача та вчинення дії по вилученню обтяження, накладеного у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер записів про обтяження: 621078 і 3554636 підлягає задоволенню.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що ухвала Господарського суду міста Києва від 01.02.2022 за скаргою Приватного підприємства "Лііл" на бездіяльність Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у справі № 5011-5/1576-2012 прийнята з правильним застосуванням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв`язку з чим оскаржувана ухвала має бути залишена без змін, а апеляційна скарга головного державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Савчука К.П. - без задоволення.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 253-255, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу головного державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Савчука К.П. на ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.02.2022 за скаргою Приватного підприємства "Лііл" на бездіяльність Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у справі № 5011-5/1576-2012 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.02.2022 у справі № 5011-5/1576-2012 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 5011-5/1576-2012 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст постанови складено: 30.06.2022.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді І.А. Іоннікова

М.Г. Чорногуз