Постанова

від 27.01.2022 по справі 496/3096/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/654/22

Номер справи місцевого суду: 496/3096/21

Головуючий у першій інстанції Драніков С. М.

Доповідач Заїкін А. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.01.2022 року м. Одеса

Єдиний унікальний номер судової справи: 496/3096/21

Номер провадження: 22-ц/813/654/22

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

- головуючого судді - Заїкіна А.П. (суддя - доповідач),

- суддів -Князюка О.В., Таварткіладзе О.М.,

за участю секретаря судового засідання - Рибачук О.І.,

учасники справи:

- позивач - ОСОБА_1 ,

- відповідач - ОСОБА_2 ,

- третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Приватний нотаріус Біляївського районного нотаріального округу Одеської області Павлишин Віктор Ярославович ,

розглянув у відкритому судовому засіданні виділені матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Біляївського районного нотаріального округу Одеської області Павлишин Віктор Ярославович, про визнання договору дарування недійсним та визнання права власності, за апеляційною скаргою адвоката Заєць Валентини Петрівни, діючої від імені ОСОБА_1 , на ухвалу Біляївського районного суду Одеської області, постановлену у складі судді Дранікова С.М. 01 листопада 2021 року, про відмову в забезпеченні позову,

встановив:

2. Описова частина

2.1 Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Біляївського районного суду Одеської області з вищезазначеним позовом, в якому просить: 1) визнати недійсним договір дарування від 10.02.2009 року №204, посвідчений приватним нотаріусом Біляївського районного нотаріального округу Одеської області Павлишиним В.Я., житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної; 2) скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, на будинок АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна 9956157; 3) скасувати державну реєстрацію на земельну ділянку в відповідних органах; 4) визнати особистою приватною власністю Ѕ частину будинку АДРЕСА_1 та Ѕ частину земельної ділянки, на якій знаходиться будинок, за ОСОБА_1 ..

ОСОБА_1 обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що 05.05.2005 року позивач разом з чоловіком ОСОБА_3 придбали житловий будинок АДРЕСА_1 , та земельну ділянку, на якій він розташований. Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Шустовою Н.С..

Право власності на вказаний будинок було зареєстровано за чоловіком позивачки.

У 2006 році ОСОБА_1 з своїм чоловіком ОСОБА_3 планували продати вказаний будинок з метою купівлі будинку у м. Одеса. Крім того, обговорювалось питання обміну житлом - зокрема дарування вищевказаного будинку батькам ОСОБА_3 , якщо взамін останні подарують своєму онуку ОСОБА_4 , належну їм частку квартири АДРЕСА_2 , співвласниками якої являлась вся сім`я.

Проте, через деякий час батьки ОСОБА_3 відмовились дарувати онуку частину квартири АДРЕСА_2 , взамін на будинок через різницю в ціні.

Тому, сторони дійшли згоди, що батьки ОСОБА_3 будуть фактично проживати в будинку АДРЕСА_1 , а позивачка з сім`єю в квартирі.

У 2015 році чоловік позивачки ОСОБА_3 помер.

З метою оформлення права власності на частку у спільному майні подружжя вона зверталась до нотаріуса, однак останній відмовив оскільки у позивачки були відсутні правовстановлюючі документи.

17.06.2021 року позивачка дізналась, що ОСОБА_3 подарував батьку ОСОБА_2 ще у 2009 році земельну ділянку та житловий будинок АДРЕСА_1 .

Позивачка не надавала згоди своєму чоловіку на дарування будинку АДРЕСА_1 його батьку ОСОБА_2 та не знала про його відчуження.

На момент укладення договору дарування ОСОБА_3 не міг усвідомлювати свої дії та керувати ними, а його волевиявлення не відповідало внутрішній волі, оскільки останній вживав наркотичні засоби та водночас приймав сильнодіючі препарати для лікування ВІЧ-СПІДу, гепатиту С, туберкульозу.

Укладений договір дарування суперечить інтересам ОСОБА_4 , який є сином дарувальника та був на той час малолітнім.

У зв`язку з вищевказаним, позивачка вважає, що договір дарування є недійсним (а. с. 1 - 8)

2.2 Короткий зміст заяви про забезпечення позову

ОСОБА_1 звернулась до Біляївського районного суду Одеської області із заявою про забезпечення позову, в якій просить вжити заходи забезпечення позову шляхом: 1) накладення арешту на будинок АДРЕСА_1 ; 2) накладення арешту на земельну ділянку № АДРЕСА_1 , площею - 0,207 га., кадастровий номер 5121082800:03:001:0012, адреса - АДРЕСА_1 ) накладення арешту на земельну ділянку № АДРЕСА_1 , площею - 0,207 га., кадастровий номер 5121082800:03:001:0011, адреса - АДРЕСА_1 ) заборони ОСОБА_2 та іншим особам вчиняти будь-які дії щодо предмету спору, а саме - реєстрацію місця проживання будь-яких осіб, продаж, обмін, передачу у заставу чи іншим шляхом розпоряджатись будинком АДРЕСА_1 та земельними ділянками.

ОСОБА_1 обґрунтовує свою заяву тим, що житловий будинок АДРЕСА_1 та земельні ділянки на яких він розташований, були куплені в період шлюбу позивачки та її чоловіка. На сьогоднішній день відповідач погрожує відчуженням вказаного будинку та земельних ділянок третім особам. У разі ухвалення позитивного рішення по справі, ОСОБА_1 , як дружина померлого чоловіка, стане власником Ѕ частини спірного майна. Оскільки відчуження майна на користь третьої особи унеможливить виконання рішення суду, позивачка просить суд накласти арешт на спірне майно до винесення рішення по справі. На думку позивачки такий вид забезпечення позову є абсолютно співрозмірним позовним вимогам та унеможливить намагання відповідача здійснити відчуження майна до розгляду справи по суті (а. с. 37 - 40).

2.3 Короткий зміст ухвали суду першої інстанції, мотивування його висновків

Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 01 листопада 2021 року відмовлено у задоволенні вищевказаної заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що посилання позивачки в заяві на ризик відчуження спірного нерухомого майна, яке належить на праві власності ОСОБА_2 на користь третьої особи, що унеможливить виконання судового рішення, не підтверджено, відповідно до положень ст. 81 ЦПК України, належними доказами (а. с. 41 - 42).

2.4 Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі адвокат Заєць Валентина Петрівна, діюча від імені ОСОБА_1 , просить скасувати ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 01 листопада 2021 року про відмову в забезпеченні позову. Постановити нове судове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову (а. с. 44 - 46).

2.5 Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ухвалу постановлено судом першої інстанції при невідповідності висновків, викладених в ухвалі суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права.

Апелянт посилається на те, що: 1) матеріалами справи не спростовано доводи позивачки про існування обставин, які можуть утруднити виконання можливого рішення на її користь. Судом не взято до уваги, що відповідач оформив право власності на усе спірне нерухоме майно, а відчуження майна на користь третіх осіб унеможливить виконання рішення суду (а. с. 44 - 46).

2.6 Узагальнені доводи інших учасників справи в апеляційному суді

ОСОБА_2 та приватний нотаріус Біляївського районного нотаріального округу Одеської області Павлишин Віктор Ярославович правом на подачу відзиву/пояснень не скористались. Відзив/пояснення на апеляційну скаргу не надійшли.

2.7 Рух справи в суді апеляційної інстанції

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 24.11.2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою адвоката Заєць Валентини Петрівни, діючої від імені ОСОБА_1 на Біляївського районного суду Одеської області від 01 листопада 2021 року про відмову в забезпеченні позову (а. с. 62 - 62 зворотна сторона).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 24.11.2021 року призначено розгляд справи у приміщенні Одеського апеляційного суду(а. с. 63).

У судовому засіданні адвокат Заєць М.А., діюча від імені ОСОБА_1 , апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити.

ОСОБА_2 у судовому засіданні заперечував проти апеляційної скарги, просив у її задоволенні відмовити.

Інші учасники у судове засідання не з`явились. Про дату, час і місце розгляду справи Банк сповіщений належним чином. Причини неявки представника у судове засідання не повідомив. Клопотань про відкладення розгляду справи, заяв про розгляд справи в режимі відеоконференції не надав.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому вирішені питання про забезпечення позову, освідомленість учасників справи про розгляд справи, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, думку учасників, які прийняли участь у судовому засіданні, про можливість розгляду справи за відсутності інших учасників, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її інших учасників.

3. Мотивувальна частина

3.1 Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга адвоката Заєць Валентини Петрівни, діючої від імені ОСОБА_1 , підлягає задоволенню.

3.2 Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився/не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржена ухвала постановлена судом першої інстанції при невідповідності висновків, викладених в ухвалі суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову в забезпеченні позову.

3.3 Мотиви прийняття/відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі

Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не у повній мірі з`ясував обставини, які мають значення для справи, дійшов помилкового висновку про відсутність передбачених ч. 1 ст. 149 ЦПК України підстав для забезпечення позову заслуговують на увагу, з огляду на наступне.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в справі.

Забезпечення позову по суті є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Отже, умовою застосування забезпечення позову, як сукупності процесуальних дій, є обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Такі заходи гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 150 ЦПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.

Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову, перелік яких визначений статтею 150 цього Кодексу, а також інші заходи, необхідні для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 частини 1 статті 150 ЦПК України.

Відповідно до частини 9 статті 150 ЦПК України, майно (активи) або грошові кошти клієнта неплатоспроможного банку або банку, щодо якого прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених статтею 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (крім ліквідації банку за рішенням його власників), на які судом накладено арешт до дня віднесення банку до категорії неплатоспроможних або дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених статтею 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (крім ліквідації банку за рішенням його власників), можуть бути передані приймаючому або перехідному банку у встановленому законодавством про систему гарантування вкладів фізичних осіб порядку з письмовим повідомленням Фондом гарантування вкладів фізичних осіб особи, в інтересах якої накладено арешт. При цьому передані майно (активи) або грошові кошти залишаються обтяженими відповідно до ухвали суду про накладення арешту.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати або знецінити, якщо такі дії відповідача можуть призвести у майбутньому до того, що виконання рішення суду про присудження може бути утрудненим або взагалі неможливим.

Відповідно до частини 3 статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Отже, застосовуючи заходи забезпечення позову, суди повинні перевірити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Встановивши, що метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідачів, третіх осіб, з метою забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, та врахувавши, що вказаний, застосований місцевим судом спосіб забезпечення є адекватним захистом для попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову від 22 грудня 2006 року № 9 розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Обґрунтованими є доводи ОСОБА_1 в необхідності накладення арешту на вказаний будинок, оскільки відповідно до матеріалів справи між сторонами дійсно виник спір та невжиття вказаних заходів забезпечення позову в разі його задоволення може істотно ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Оскільки з матеріалів справи вбачається наявність об`єктивного спору між сторонами щодо спірного майна, беручи до уваги предмет спору, колегія суддів вважає, що позивачкою вірно обрано спосіб забезпечення позову.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що забезпечення позову направлено на охорону матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача і не є обмеженням прав відповідача у повній мірі та носить тимчасовий характер.

Арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна.

У постанові Верховного суду від 19.02.2021 року у справі №643/12369/19, Верховний Суд зауважив, що враховуючи мету застосування заходів забезпечення позову, їх вжиття щодо нерухомого майна не вимагає обмеження в користуванні ним, оскільки для найменшого порушення інтересів відповідача та збереження нерухомого майна обґрунтованою може бути визнана лише заборона відчуження такого нерухомого майна без позбавлення відповідача та інших осіб права користування ним.

Крім того, Верховний Суд звернув увагу, що арешт майна і заборона на відчуження майна є самостійними видами (способами) забезпечення позову, обидва способи за правовою сутністю обмежують право відповідача розпоряджатися спірним майном, але вони є різними для виконання ухвали про забезпечення позову, тому суттєвого значення у виборі їх застосування немає для вирішення справи та способу забезпечення позову.

З урахуванням підстав та змісту позову, надавши оцінку відповідності виду забезпечення позову позовним вимогам, балансу інтересам сторін, колегія суддів вважає, що достатнім та ефективним буде, забезпечення позову саме шляхом накладення арешту.

За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції в про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову постановлена при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення заяви про забезпечення позову.

3.4 Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги адвоката Заєць Валентини Петрівни, діючої від імені ОСОБА_1 , є доведеною частково, а тому вона підлягає задоволенню частково.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України , № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїз Торія проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі Гірвісаарі проти Фінляндії , п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі Бюрг та інші проти Франції (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі Гору проти Греції №2) [ВП], § 41 (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.

Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання про забезпечення позову, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення заяви про забезпечення позову частково за вищевказаного обґрунтування.

3.5 Порядок та строк касаційного оскарження

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 353, пункту 3 частини першої статті 389 ЦПК України ухвала суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову, після її перегляду в апеляційному порядку із прийняттям рішення про забезпечення позову, може бути оскаржена в касаційному порядку.

Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. Резолютивна частина

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,

постановив:

Апеляційну скаргу адвоката Заєць Валентини Петрівни, яка діє від імені ОСОБА_1 , - задовольнити.

Ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 01 листопада 2021 року про відмову в забезпеченні позову - скасувати. Ухвалити нове судове рішення.

Заяву ОСОБА_1 про забезпеченні позову - задовольнити частково.

Вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на:

- будинок АДРЕСА_1 ;

- земельну ділянку № АДРЕСА_1 , площею - 0,207 га., кадастровий номер 5121082800:03:001:0012, адреса - АДРЕСА_1 ;

- земельну ділянку № АДРЕСА_1 , площею - 0,207 га., кадастровий номер 5121082800:03:001:0011, адреса - АДРЕСА_1 .

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складений 07 лютого 2022 року.

Головуючий суддя: А. П. Заїкін

Суддів О. В. Князюк

О. М. Таварткіладзе