Постанова

від 04.02.2022 по справі 916/2285/21

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2022 року м. ОдесаСправа № 916/2285/21 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Богатиря К.В.

суддів: Бєляновського В.В., Філінюка І.Г.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Григорчука Владислава Борисовича

на рішення Господарського суду Одеської області від 01.11.2021 (суддя суду першої інстанції - Щавинська Ю.М., час і місце оголошення рішення: 01.11.2021 (повний текст складено - 01.11.2021), м. Одеса, просп. Шевченко, 29, Господарський суд Одеської області)

по справі № 916/2285/21

за позовом: Фізичної особи-підприємця Григорчука Владислава Борисовича

до відповідача: Приватного малого підприємства Фірми "Борис"

про стягнення 66 024 грн.,

ВСТАНОВИВ:

02.08.2021 Фізична особа-підприємець Григорчук Владислав Борисович звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного малого підприємства Фірми "Борис", в якій просив суд стягнути з відповідача грошові кошти у сумі 72 341,40 грн, як помилково сплачені за договором про надання послуг хімчистки-пральні від 02.01.2020 за період 2019-2020 років, а також суму встановленого індексу інфляції за весь час користування грошовими коштами та три проценти річних від відповідних сум.

Усуваючи недоліки позовної заяви, позивач подав до суду нову редакцію позовної заяви, в якій просив суд стягнути з відповідача грошові кошти у сумі 66 024 грн, як помилково сплачені за договором про надання послуг хімчистки-пральні від 02.01.2020 за період 2019-2020 років.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 01.11.2021 у задоволенні позову відмовлено; судові витрати по сплаті судового збору покладено на позивача; стягнуто з Фізичної особи-підприємця Григорчука Владислава Борисовича на користь Приватного малого підприємства Фірми "Борис" витрати на професійну правничу допомогу у сумі 10 000,00 грн.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції вказав, що встановлення судом наявності договірних правовідносин між сторонами, а також виконання ними своїх договірних зобов`язань виключає в даному випадку можливість задоволення заявлених позивачем на підставі положень ст.1212 ЦК України вимог, оскільки у випадку, якщо позивач вважає, що відповідачем будь-яким чином порушено умови договору, він має реагувати в порядку, передбаченому чинним законодавством, а не шляхом повернення коштів відповідно до положень ст. 1212 ЦК України.

Частково задовольняючи заяву відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції керувався тим, що складність справи не є високою, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт не є значним та врахував, що розгляд даної справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, тобто без проведення судових засідань.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Григорчука Владислава Борисовича на рішення Господарського суду Одеської області від 01.11.2021 по справі №916/2285/21.

Апелянт вказав, що суд першої інстанції обмежився посиланням на те, що наявність договірних відносин виключає застосування ст. 1212 ЦК України, яка регулює випадки повернення безпідставно набутого майна та власне спір не вирішив, тоді як зобов`язаний був це зробити та самостійно обрати норму права, яка підлягала застосуванню.

Апелянт зазначив, що ним було надано відповідні доказі перерахування грошових коштів відповідачу, але послуги за ці кошти він не отримав, будь-які докази надання послуг на цю суму у матеріалах справи відсутні.

Апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що надані позивачем податкові накладні у сукупності з іншими доказами свідчать про реальність факту господарського операції (надання послуг), оскільки такий висновок не відповідає дійсним обставинам справи в частині належного з`ясування предмету спору: по-перше, податкові накладні надано відповідачем, по-друге, податкові накладні є формою звітності, а не первісними документами, які свідчать про надання та отримання послуг.

Апелянт також вказав, що суд першої інстанції не надав належної оцінки та не застосував до спірних правовідносин положення п. 6.1. Договору про надання послуг хімчистки-пральні від 02.01.2019, відповідно до якого за завданням збитків не виконанням або неналежним виконанням обов`язків сторони несуть відповідальність згідно з цивільним законодавством.

Керуючись викладеним вище, позивач просить суд апеляційну скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 01.11.2021 по справі № 916/2285/21, ухвалити нове рішення, яким позов ФОП Григорчук В. Б. задовольнити, стягнути з Приватного малого підприємства Фірми "Борис" на користь Фізичної особи-підприємця Григорчук Владислав Борисович грошові кошти у сумі 66 024 грн.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 916/2285/21 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Богатир К.В., судді - Бєляновський В.В., Філінюк І.Г., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.11.2021.

На момент надходження апеляційної скарги, матеріали справи № 916/2285/21 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду не надходили.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.11.2021 відкладено вирішення питання про можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Григорчука Владислава Борисовича на рішення Господарського суду Одеської області від 01.11.2021 по справі №916/2285/21 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду Одеської області невідкладно надіслати матеріали справи № 916/2285/21 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

03.12.2021 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/2285/21.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.12.2021 поновлено Фізичній особі-підприємцю Григорчуку Владиславу Борисовичу строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 01.11.2021 по справі №916/2285/21; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Григорчука Владислава Борисовича на рішення Господарського суду Одеської області від 01.11.2021 по справі №916/2285/21; розгляд апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Григорчука Владислава Борисовича на рішення Господарського суду Одеської області від 01.11.2021 по справі №916/2285/21 вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 24.12.2021; зупинено дію рішення Господарського суду Одеської області від 01.11.2021 по справі №916/2285/21.

22.12.2021 до Південно-західного апеляційного господарського суду від ПМП Фірма "Борис" надійшов відзив на апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Григорчука Владислава Борисовича на рішення Господарського суду Одеської області від 01.11.2021 по справі №916/2285/21.

Відповідач зазначив, що прийняття послуг хімчистки-пральні відбулось шляхом підписання з лютого 2019 року по лютий 2020 року тринадцяти актів надання послуг та відображення даних операцій з отримання послуг від ПМП Фірма "Борис" у власному податковому обліку, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є такими, що не заслуговують на увагу.

Відповідач вказав, що з грудня 2018 року по квітень 2020 року ПМП Фірма Борис зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних 20 податкових накладних в зв`язку із постачанням послуг ФОП Григорчук В.Б. за Договором про надання послуг хімчистки-пральні від 02.01.2019. ФОП Григорчук В.Б. в Єдиному реєстрі податкових накладних отримав в електронному вигляді складені ПМП Фірма Борис податкові накладні та відобразив їх у власному податковому обліку, шо безумовно передбачає його згоду, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Відповідач також вказав, що при розгляді даної справи судом першої інстанції вірно зазначено, що предметом спору в рамках даної справи є не стягнення грошових коштів за договором, а повернення грошових коштів на підставі ст.1212 ЦК України.

Окрім того, відповідач зазначив, що суд першої інстанції відмовив в задоволенні позову не через неправильну правову кваліфікацію Позивачем своїх вимог, а за безпідставністю позовних вимог.

Керуючись викладеним вище, відповідач просить апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Григорчука Владислава Борисовича відхилити, а рішення Господарського суду Одеської області від 01.11.2021 у справі №916/2285/21 - залишити без змін та стягнути з Фізичної особи-підприємця Григорчука Владислава Борисовича на користь Приватного малого підприємства Фірма "Борис" 8 000,00 гривень витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Згідно з ч. 13 ст. 8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Приписами частини 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Як вбачається з матеріалів справи, копія ухвали апеляційного господарського суду від 06.12.2021, якою відкрито апеляційне провадження у справі №916/2285/21, направлялася на електронну адресу позивача та відповідача 08.12.2021 та була отримана в цей же день, що підтверджується роздруківками з електронної пошти та довідкою секретаря судового засідання.

Також необхідно зазначити, що за змістом статті 2 Закону України Про доступ до судових рішень кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Ухвала Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.12.2021, якою відкрито апеляційне провадження у справі №916/2285/21, була оприлюднена на офіційному веб-порталі судової влади України 07.12.2021. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі Пономарьов проти України .)

Тобто учасники справи були повідомлені належним чином про розгляд апеляційним господарським судом апеляційної скарги в письмовому провадженні без виклику сторін.

Фактичні обставини, встановлені судом.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Завданням суду при здійсненні правосуддя в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

За змістом положень вищевказаних норм, правом на пред`явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, фізичні особи-підприємці, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Так, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Як вбачається з позовної заяви та вірно встановлено судом першої інстанції, позовні вимоги позивача направлені на стягнення з відповідача помилково перерахованої суми грошових коштів у розмірі 66 024 грн. та ґрунтуються на положеннях ст. 1212 ГПК України.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частини першої ст.1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.

Наведений правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17, від 26.06.2018 у справі №910/9072/17.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей) (аналогічний висновок про застосування норм права викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.02.2020 по справі № 910/13271/18).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

В суді першої інстанції позиція позивача ґрунтувалася на тому, що договір ФОП Григорчуком В.Б. не підписувався, а отже є неукладеним, з урахуванням неможливості застосування положень ст.1212 ЦК України у разі наявності договірних відносин між сторонами, колегія суддів вважає за необхідне надати оцінку наявності між сторонами договірних відносин.

Положеннями статті 73 ГПК України визначено, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин 1, 3 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Звертаючись до суду з позовною заявою, апелянт надав суду копію договору про надання послуг хімчистки-пральні від 02.01.2019, який містить підписи та печатки сторін.

Відповідно до умов даного договору виконавець надає замовнику послуги хімчистки-пральні, а замовник ці послуги сплачує відповідно справжнього договору (п.1.1. Договору).

Відповідно до п. 4.2. Договору, сплата проводиться за виконану роботу згідно виставленого рахунку, який передається замовнику при виконанні робіт. Сплата проводиться протягом 5 банківських днів. У випадку відсутності виставленого рахунку Виконавець вправі тимчасово, до виконання обов`язків, відмовити Замовнику у наданні послуг або затримати виконання цих послуг.

Відповідно до п. 5.1. Договору, при прийомі від замовника речей для надання послуг складається квитанція, в якій вказується найменування речей та їх характеристика, дата видачі, оціночна вартість, відсоток зносу, сума наданої послуги та інші відомості. Квитанція підписується замовником. Один екземпляр квитанції залишається у виконавця, другий віддається замовнику. Також виконавець надає акт виконаних робіт у двох примірниках. Видача замовнику речей відбувається шляхом обміну цих речей на видану йому квитанцію. При отриманні речей замовник зобов`язаний перевірити їх кількість (комплектність) та якість наданих послуг. У випадку наявності претензій вони повинні бути заявлені в момент отримання речей, виняток складають претензії, пов`язані з прихованими недоліками, ці претензії можуть бути заявлені протягом гарантійного терміну.

Щодо посилань позивача на недотримання письмової форми договору у зв`язку із відсутністю його мокрого підпису та наявність факсиміле на договорі, що свідчить про те, що такий договір є неукладеним, а також відсутністю зразків підпису, колегія суддів зазначає наступне.

За положенням частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 ст. 181 ЦК України (в редакції станом на 02.01.2019) встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до положень ст.207 ЦК України (в редакції станом на 02.01.2019) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем належними та допустимими доказами обставину підписання договору за допомогою факсиміле не доведено.

Окрім того, необхідно враховувати позицію Верховного Суду, наведену у постанові від 01.06.2020 у справі №906/355/19, згідно якої проведення виконання сторонами договору виключає кваліфікацію договору як неукладеного.

Як вбачається з матеріалів справи, укладений між сторонами договір виконувався, про що свідчать надані відповідачем акти надання послуг, а також зареєстровані відповідачем податкові накладні, які оцінюються у сукупності з іншими доказами.

Щодо реєстрації податкових накладних, колегія суддів враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 29.06.2021 у справі №910/23097/17.

Так Верховний Суд зазначив наступне:

"Аналіз наведених норм свідчить, що підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником податку на додану вартість при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (підрядником) на постачання послуг на користь другої сторони (замовника), може бути доказом правочину з огляду на те, що така поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків".

Також відповідачем надано суду рахунки на оплату, зокрема №174 від 31.01.2019, №346 від 28.02.2019, №785 від 20.06.2019, №671 від 30.04.2019, №962 від 31.07.2019, №774 від 31.05.2019, №1058 від 31.08.2019, які фактично і відображені позивачем у призначенні платежу в платіжних дорученнях (а.с.14-24), наданих у підтвердження безпідставного перерахування на рахунок відповідача грошових коштів, що свідчить про отримання таких рахунків позивачем.

При цьому, матеріали справи не містять доказів висловлення позивачем незгоди із сумами, визначеними у рахунках, протягом дії договору у 2019 році, коли саме надавалися послуги однією стороною та здійснювалася їх оплата іншою стороною вказаного договору.

Досліджуючи надані відповідачем рахунки, колегія суддів вказує, що останні містять посилання на договір хімчистки. Більш того, сума сплачених позивачем грошових коштів за платіжними дорученнями в повному обсязі відповідають сумі відповідних рахунків, наданих відповідачем.

Враховуючи наведені висновки Верховного Суду, наявні у матеріалах справи податкові накладні у сукупності з іншими доказами свідчать про реальність факту господарського операції (надання послуг).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що наведене у сукупності свідчить про наявність між сторонами договірних відносин та здійснення позивачем оплати за наявності правових підстав.

Окрім того, за загальним правилом недодержання письмової форми договору не свідчить про недійсність чи неукладеність правочину.

Як було встановлено вище, предметом спору в рамках даної справи є не стягнення грошових коштів за договором, а повернення грошових коштів на підставі ст.1212 ЦК України. Водночас, у випадку якщо позивач вважає, що відповідачем будь-яким чином порушено умови договору, він має реагувати в порядку, передбаченому чинним законодавством, а не шляхом повернення коштів відповідно до положень ст.1212 ЦК України

Тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що встановлення наявності договірних правовідносин між сторонами, а також виконання ними своїх договірних зобов`язань виключає в даному випадку можливість задоволення заявлених позивачем на підставі положень ст.1212 ЦК України вимог.

Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції мав самостійно обрати норму права, яка підлягала застосуванню та те, що у даному випадку не було враховано положення п. 6.1. Договору про надання послуг хімчистки-пральні від 02.01.2019, не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на наступне.

Як вже неодноразово зазначалося вище, предметом спору у даному випадку є саме повернення грошових коштів на підставі ст.1212 ЦК України.

Тому застосування у даному випадку п. 6.1. договору призведе до зміни предмету спору, оскільки в такому випадку предметом спору буде стягнення збитків за невиконання зобов`язань за договором.

Згідно зі ст.46 ГПК України процесуальне право на зміну предмету або підстави позову шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання належить позивачу (ст.46 ГПК України).

Предмет позову кореспондується із способами захисту права, які визначені, зокрема у статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, а відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого/інших, на відміну від первісно обраного/них способу/способів захисту порушеного права, в межах спірних правовідносин.

Такі висновки щодо застосування частини 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України викладені в постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №910/18389/20.

Отже самостійна перекваліфікація судом правовідносин та вирішення питання про стягнення з ПМП Борис збитків за невиконання зобов`язань за договором, а не про повернення грошових коштів на підставі ст.1212 ЦК України, означає зміну предмету позову та вихід за межі позовних вимог, що є порушенням вимог ст.14 ГПК України.

Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог підлягає залишенню без змін.

Щодо заявлених відповідачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції у сумі 15 000,00 грн., колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до ч.ч.1,3 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи; до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати: на професійну правничу допомогу.

Частиною 4 ст.129 ГПК України встановлено, що судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

За приписами ч.3 ст.126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас за змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як вбачається з поданої відповідачем 29.09.2021 заяви, останній, заявляючи вимоги про відшкодування витрат на правову допомогу, зазначає, що такі витрати склали 15 000 грн.

Відповідно до положень ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Згідно з положеннями пункту 4 статті 1, частини третьої статті 27 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження понесених відповідачем судових витрат під час розгляду справи у суді першої інстанції у матеріалах справи містяться наступні докази:

- договір №01/09/21 про надання правової допомоги від 01.09.2021, укладений між ПМП Фірма Борис та АО Юбікон , відповідно до якого адвокатське зобов`язання приймає на себе зобов`язання надавати правову допомогу;

- додаткова угода № 1 до Договору №01/09/21 про надання правової допомоги від 01.09.2021;

- Акт про надання правової допомоги від 29.09.2021, відповідно до якої вартість наданої правової допомоги складає 15 000,00 грн.

Додатковою угода № 1 від 01.09.2021, Договір №01/09/21 про надання правової допомоги від 01.09.2021 було доповнено п. 2.1.5 відповідно до якого адвокатське об`єднання, на підставі звернення клієнта, приймає на себе зобов`язання з надання зокрема наступної правової допомоги: представляє у встановленому порядку інтереси клієнта в Господарському суді Одеської області по справі №916/2285/21.

Додатковою угода № 1 від 01.09.2021, п.4. 1.Договору №01/09/21 про надання правової допомоги від 01.09.2021 було викладено у наступній редакції: Правову допомогу, що надається Адвокатським об`єднанням, клієнт оплачує в гривнях. Вартість правової допомоги, наведеної підпунктом 2.1.5. цього Договору, складає 15 000,00 гривень та не залежить від витраченого адвокатом часу.

Враховуючи надані відповідачем докази, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність відповідачем факту надання йому правничої допомоги.

Колегія суддів враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

В той же час, у разі недотримання вимог ч.4 ст.126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 ГПК України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

В той же час необхідно розрізняти поняття "зменшення судових витрат" та "розподіл судових витрат".

Тлумачення законодавчих норм, що регулюють зменшення та розподіл судових витрат висловлено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, яка цілком враховується судом відповідно до положень ст.236 ГПК України.

Так, приймаючи означену постанову, об`єднана палата зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Про наявність сталої судової практики свідчить також і постанова Касаційного господарського суд Верховного Суду від 08.04.2020 у справі №922/2685/19, приймаючи яку судом також було враховано висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та зазначено при цьому, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У постанові від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 Верховний Суд посилається також на висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 07.11.2019 по справі № 905/1795/18, та вказує, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Як вже було зазначено, відповідачем заявлено до стягнення з відповідача 15 000 грн витрат на правову допомогу в суді першої інстанції.

З огляду на наведені вище положення Закону, враховуючи принципи співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи; обґрунтованість та пропорційність до предмету спору (сума позовних вимог 66 024); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, тощо, з огляду також на те, що розгляд даної справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, тобто без проведення судових засідань, а також, враховуючи положення ч.4 ст. 129 ГПК України, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви відповідача про розподіл судових витрат і стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10 000 грн.

Щодо заявлених відповідачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у сумі 8 000,00 грн., колегія суддів зазначає наступне.

На підтвердження понесених відповідачем судових витрат під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції відповідач наступні докази:

- договір №01/09/21 про надання правової допомоги від 01.09.2021, укладений між ПМП Фірма Борис та АО Юбікон , відповідно до якого адвокатське зобов`язання приймає на себе зобов`язання надавати правову допомогу;

- додаткову угоду № 1 до Договору №01/09/21 про надання правової допомоги від 01.09.2021;

- додаткову угоду № 2 від 10.12.2021 до Договору №01/09/21 про надання правової допомоги від 01.09.2021;

- Акт про надання правової допомоги від 22.12.2021, відповідно до якого вартість наданої правової допомоги складає 8 000,00 грн.

Додатковою угодою № 2 від 10.12.2021 Договір №01/09/21 про надання правової допомоги від 01.09.2021 було доповнено п. 2.1.6, відповідно до якого адвокатське об`єднання на підставі звернення клієнта приймає на себе зобов`язання з надання зокрема наступної правової допомоги: представляє у встановленому порядку інтереси клієнта в Південно-західному апеляційному господарському суді по справі №916/2285/21.

Додатковою угодою № 2 від 10.12.2021 Договір №01/09/21 про надання правової допомоги від 01.09.2021 було також доповнено п. 4.1.1., відповідно до якого вартість правничої допомоги, наведеної в п. 2.1.6 цього Договору, складає 8 000,00 грн. та не залежить від витраченого адвокатом часу.

Враховуючи надані відповідачем докази, колегія суддів доходить до висновку про доведеність відповідачем факту надання йому правничої допомоги в апеляційному господарському суді.

Однак, з огляду на наведені вище положення Закону, враховуючи принципи співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи; обґрунтованість та пропорційність до предмету спору (сума позовних вимог 66 024); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт (до суду апеляційної інстанції надано лише відзив на апеляційну скаргу), з огляду також на те, що розгляд апеляційної скарги здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, тобто без проведення судових засідань, а також, враховуючи положення ч.4 ст. 129 ГПК України, колегія суддів доходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви відповідача про розподіл судових витрат і стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 5 000,00 грн.

Висновки суду апеляційної інстанції.

Згідно статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Будь-яких підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 01.11.2021 по справі №916/2285/21 за результатами його апеляційного перегляду колегією суддів не встановлено.

За вказаних обставин оскаржене рішення Господарського суду Одеської області від 01.11.2021 по справі №916/2285/21 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга залишенню без задоволення із віднесенням витрат на оплату судового збору за подачу апеляційної скарги на відповідача.

Також колегія суддів доходить до висновку про необхідність стягнення з позивача на користь відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у сумі 5 000,00 грн.

Керуючись статтями 269-271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Григорчука Владислава Борисовича на рішення Господарського суду Одеської області від 01.11.2021 по справі №916/2285/21 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 01.11.2021 по справі №916/2285/21 залишити без змін.

Витрати на оплату судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Григорчука Владислава Борисовича ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) на користь Приватного малого підприємства Фірми "Борис" (65011, Одеська обл., місто Одеса, вул.Пушкінська, буд. 42, кв. 7, код ЄДРПОУ 24763116) витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у сумі 5 000,00 грн.

Зобов`язати Господарський суд Одеської області видати наказ з дотриманням Закону України Про виконавче провадження щодо вимог до виконавчого документа.

Відповідно до ст. 287 ч. 3 ГПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню за винятком випадків, передбачених п.п. а), б), в), г) п. 2) ч. 3 ст. 287 цього Кодексу.

Постанову складено та підписано 04.02.2022.

Головуючий К.В. Богатир

Судді: В.В. Бєляновський

І.Г. Філінюк