Ухвала

від 02.02.2022 по справі 197/836/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/803/220/22 Справа № 197/836/20 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2022 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:

головуючого-судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

в режимі відеоконференції:

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

захисників ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

в режимі відеоконференції:

потерпілого ОСОБА_10 ,

представника потерпілого ОСОБА_11 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги захисників ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , потерпілого ОСОБА_10 та його представника ОСОБА_11 на вирок Широківського районного суду Дніпропетровської області від 03 вересня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020040230000876, щодо

ОСОБА_7 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Шестірня

Дніпропетровської області, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст оскарженого рішення та встановлені судом першої інстанції обставини.

Вироком Широківського районного суду Дніпропетровської області від 03 вересня 2021 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_10 майнову шкоду у розмірі 32 153,64 грн. та моральну шкоду у розмірі 200 000 грн.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у провадженні.

Цим вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло тяжке тілесне ушкодження, за наступних обставин.

09 травня 2020 року приблизно в 14.00 год. водій ОСОБА_7 , керуючи технічно справним автомобілем «ВАЗ-21061», реєстраційний номер НОМЕР_1 , в світлий час доби рухався по сухому асфальтному дорожньому покриттю проїзної частини по вул. Соборній смт.Широке з боку вул.Вишневої в напрямку с. Шестірні Дніпропетровської області, швидкість його руху була близько 40-50 км/год. В цей час в зустрічному йому напрямку з боку с. Шестірні в напрямку вул. Вишневої в смт. Широке Дніпропетровської області рухався мотоцикл «Soul Charger», який не зареєстрований в установленому порядку та не має реєстраційного номеру, під керуванням водія ОСОБА_10 , швидкість його руху була від 80 км/год до 102,9 км/год.

Водій ОСОБА_7 в момент виконання ним маневру повороту вліво до б.203-а по вул. Соборній в смт. Широке Дніпропетровської області повинен був діяти відповідно до п.п. 1.5; 2.3 (б); 10.1, 10.4 Правил дорожнього руху України.

Однак водій ОСОБА_7 , діючи зі злочинною недбалістю, проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змінам, не впевнився в безпечності свого маневру повороту в ліво, чим порушив вимоги п.п. 1.5; 2.3 (б); 10.1; 10.4 Правил дорожнього руху України.

В результаті порушення вказаних правил безпеки дорожнього руху, виконання яких було необхідною умовою для запобігання події, водій ОСОБА_7 почав виконувати маневр лівого повороту до б.203-а по вул. Соборній в смт. Широке Дніпропетровської області, при цьому контактував передньою частиною керованого ним автомобілю «ВАЗ-21061», реєстраційний номер НОМЕР_1 , з мотоциклом «Soul Charger», який не зареєстрований в установленому порядку та не має реєстраційного номеру, під керівництвом водія ОСОБА_10 , який рухався в зустрічному йому напрямку.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди водій мотоциклу «Soul Charger» ОСОБА_10 отримав тілесні ушкодження у вигляді: забійних ран обличчя, лівого колінного суглобу, саден тулуба, правої нижньої кінцівки, відкритого та закритого перелому лівої стегнової кістки, які за своїм характером відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, за ознакою небезпеки для життя.

Між порушенням ОСОБА_7 вимог п.п.10.1, 10.4 Правил дорожнього руху України та настанням наслідків - заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_10 є прямий причинний зв`язок.

Вимоги апеляційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 просить вирок суду змінити в частині призначення покарання у зв`язку з невідповідністю призначеногосудом покаранняступеню тяжкостікримінального правопорушеннята особіобвинуваченого черезсуворість та призначити ОСОБА_7 покарання із застосуванням ст. 75 КК України. В іншій частині просить вирок суду залишити без зміни.

Обґрунтовуючи свої вимоги посилається на те, що суд не зважив на ті обставини, що ОСОБА_7 є пенсіонером, отримує мінімальну пенсію, земельна ділянка, якою він володіє, доходу не приносить, і він не відмовляється від відшкодування шкоди потерпілому, однак не може відшкодувати усю суму одразу. Звертає увагу, що невчасне відшкодування шкоди не є обставиною, що обтяжує покарання. Зазначає, що ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення по необережності і тому не представляє собою небезпеки для суспільства. Вказує, що обвинувачений є людиною похилого віку, перебуває на обліку в лікарні в зв`язку з ішемічною хворобою серця, гіпертонічною хворобою 2 стадії, діфузним кардіосклерозом, енфіземою легень та іншими хворобами. Звертає увагу, що ДТП відбулось по обопільній вині, що підтверджується висновком експертизи від 21 серпня 2020 року.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_9 просить вирок суду змінити в частині призначення покарання у зв`язку з невідповідністю призначеногосудом покаранняступеню тяжкостікримінального правопорушеннята особіобвинуваченого черезсуворість та призначити ОСОБА_7 покарання із застосуванням ст. 75 КК України без позбавлення права керувати транспортними засобами, зменшити розмір моральної шкоди з 200 000 грн. на 30 000 грн. В іншій частині просить вирок суду залишити без зміни.

Обґрунтовуючи свої вимоги посилається на те, що суд не зважив на ті обставини, що потерпілий також порушив вимоги ПДР, що знаходиться у причинному зв`язку із настанням ДТП та що підтверджується висновком експертизи від 21 серпня 2020 року, при чому обвинувачений теж отримав тілесні ушкодження. Вважає, що хоча суд і зазначив обставини, які характеризують особу обвинуваченого, проте фактично не врахував їх при призначенні покарання. Звертає увагу, що ОСОБА_7 є пенсіонером та людиною похилого віку, на обліку і лікарів нарколога та психіатра не перебуває, позитивно характеризується, одружений, перебуває на обліку в лікарні в зв`язку з ішемічною хворобою серця, гіпертонічною хворобою 2 стадії, діфузним кардіосклерозом, енфіземою легень та іншими хворобами. Звертає увагу, що невчасне відшкодування шкоди та небажання потерпілого отримувати відшкодування не є обставиною, що обтяжує покарання. Вважає, що суд необгрунтовано не визнав обставинами, що пом`якшують покарання, вік обвинуваченого, його стан здоров`я та майновий стан. Зазначає, що обвинувачений щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину та намагався відшкодувати шкоду потерпілому. Вважає, що душевні страждання потерпілого не доведені та не підтверджені належним чином, при цьому суд не взяв до уваги вік та стан здоров`я обвинуваченого, наявність хвороб, його майновий стан.

В апеляційній скарзі представник потерпілого просить вирок суду змінити в частині призначення покарання у зв`язку з невідповідністю призначеногосудом покаранняступеню тяжкостікримінального правопорушеннята особіобвинуваченого черезм`якість та призначити ОСОБА_7 покарання у видіпозбавлення воліна строк8років зпозбавленням правакерувати транспортнимизасобами настрок 3роки,а такожзмінити вирокв частиністягнення матеріальноїі моральноїшкоди тастягнути з ОСОБА_7 матеріальну шкодуу розмірі73523,93грн.та моральнушкоду урозмірі 700000грн. В іншій частині просить вирок суду залишити без зміни.

Обґрунтовуючи свої вимоги посилається на те, що 03 вересня 2021 року потерпілим було подано доповнення до позовної заяви про стягнення шкоди, яка не була взята до уваги судом першої інстанції. Звертає увагу, що весь час після ДТП потерпілий пересувається виключно на милицях, до 30 серпня 2021 року не отримував жодної копійки матеріальної підтримки від обвинуваченого, весь тягар його лікування ліг на родичів, у зв`язку з чим останній отримує моральні страждання. Зазначає, що на 01 жовтня 2021 року шкода обвинуваченим не відшкодована. Вважає, що судом не враховано, що діями обвинуваченого потерпілому завдано значної шкоди та він фактично став інвалідом і не зможе реалізувати себе в повній мірі в суспільстві.

В апеляційній скарзі потерпілий просить вирок суду змінити в частині призначення покарання у зв`язку з невідповідністю призначеногосудом покаранняступеню тяжкостікримінального правопорушеннята особіобвинуваченого черезм`якість та призначити ОСОБА_7 покарання у видіпозбавлення воліна строк8років зпозбавленням правакерувати транспортнимизасобами настрок 3роки,а такожзмінити вирокв частиністягнення матеріальноїі моральноїшкоди тастягнути з ОСОБА_7 матеріальну шкодуу розмірі73523,93грн.та моральнушкоду урозмірі 700000грн. В іншій частині просить вирок суду залишити без зміни.

Обґрунтовуючи свої вимоги посилається на те, що 03 вересня 2021 року ним було подано доповнення до позовної заяви про стягнення шкоди, яка не була взята до уваги судом першої інстанції. Звертає увагу, що весь час після ДТП він пересувається виключно на милицях, до 30 серпня 2021 року не отримував жодної копійки матеріальної підтримки від обвинуваченого, весь тягар його лікування ліг на родичів, у зв`язку з чим він отримує моральні страждання. Зазначає, що на 01 жовтня 2021 року шкода обвинуваченим не відшкодована. Вважає, що судом не враховано, що діями обвинуваченого він фактично став інвалідом і не зможе реалізувати себе в повній мірі в суспільстві.

Позиції учасників судового провадження.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 , його захисники ОСОБА_8 та ОСОБА_9 підтримали апеляційні скарги сторони захисту та просили їх задовольнити, заперечували проти задоволення апеляційних скарг потерпілого та його представника.

Потерпілий ОСОБА_10 та його представник ОСОБА_11 підтримали свої апеляційні скарги та заперечували проти задоволення апеляційних скарг сторони захисту.

Прокурор у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційних скарг сторони захисту та частково підтримав апеляційні скарги потерпілого та його представникав частині збільшення відшкодування потерпілому моральної шкоди.

Мотиви суду.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені у скаргах доводи, апеляційний суд дійшов наступного висновку.

Згідно з вимогами ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновки суду про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, за обставин, викладених у вироку, в апеляційних скаргах не оспорюються, а тому відповідно до ст. 404 КПК України апеляційним судом не переглядаються, у зв`язку з чим в частині обвинувачення ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК України апеляційний суд виходить з фактичних обставин, встановлених судом першої інстанції.

Що стосується доводів апеляційних скарг про невідповідність призначеного обвинуваченому покарання ступеню тяжкості вчиненого правопорушення та особі обвинуваченого, слід зазначити наступне.

За змістом ст.ст. 409, 414 КПК України підставою для скасування або зміни вироку суду першої інстанції зокрема може бути невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, тобто такого покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Згідно зі статтями 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Виходячи з указаної мети, а також принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчиненого діяння, його небезпечності та особі винного. Пропорційність покарання вищезазначеним складовим є проявом справедливості як однієї з основоположних засад кримінального провадження.

Із вироку слідує, що суд при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_7 врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно зі ст. 12 КК України відноситься до тяжких необережних злочинів, обставини його вчинення та наслідки ДТП, дані про особу обвинуваченого, зокрема те, що він раніше не судимий, пенсіонер, на облікуу лікарівнарколога тапсихіатра незнаходиться,за місцепроживання характеризуєтьсяпозитивно,одружений,має хронічнізахворювання,відсутність обставин,що обтяжуютьпокарання,та обставину,що помякшуєпокарання обвинуваченому,а саме:активне сприяннярозкриттю злочину,а такождумку потерпілих з приводу призначення обвинуваченому покарання та досудову доповідь уповноваженого органу пробації.

З урахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов висновку, що з метою виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень обвинуваченому слід призначити покарання у виді позбавлення волі за відсутності підстав для застосування ст.ст. 69, 75 КК України, однак з урахуванням особи обвинуваченого та обставин кримінального правопорушення покарання може бути призначено у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки.

З даним висновком суду першої інстанції в частині необхідності застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами апеляційний суд цілком погоджується, оскільки дійсно не застосування додаткового покарання створить уяву безкарності у водіїв, які, порушуючи правила дорожнього руху, наражають громадян на небезпеку.

Разом з цим доводи захисників щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність при призначенні ОСОБА_7 покарання, а саме не застосування судом першої інстанції ст. 75 КК України, що потягло призначення занадто суворого покарання, є обґрунтованими, а доводи потерпілого та його представника про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості та особі обвинуваченого внаслідок м`якості, є необгрунтованими, з огляду на таке.

Так, відповідно до вимог ч. 1 ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є: 1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; 2) застосування закону, який не підлягає застосуванню; 3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту; 4) призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.

Згідно зі статтями 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Виходячи з указаної мети, а також принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчиненого діяння, його небезпечності та особі винного. Пропорційність покарання вищезазначеним складовим є проявом справедливості як однієї з основоположних засад кримінального провадження.

Положення ст. 65 КК України визначають загальні засади призначення покарання, які наділяють суд правом вибору між однією із форм реалізації кримінальної відповідальності призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, кожна з яких є законною. Завданням такої форми є виправлення особи та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин провадження, ступеня тяжкості вчиненого суспільно-небезпечного діяння, особи винного та обставин, що впливають на покарання.

Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість виправлення засудженого без відбування покарання. За змістом ст. 75 КК України рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини провадження, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, призначеного за певні види кримінальних правопорушень.

Системне тлумачення цих правових норм дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання. Разом з цим, з огляду на положення ст. 75 КК України, законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення засудженого, передбачивши, що при обранні заходу примусу, що застосовується від імені держави, у тому числі, у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, винну особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком. Це може відбутися за умови, якщо винувата особа вчинила кримінальне правопорушення, до якого може бути застосована вказана стаття закону України про кримінальну відповідальність, а суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, що вибачатиметься не тільки з тяжкості вчиненого суспільно небезпечного діяння, особи винного, але й інших обставин провадження.

Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

Однак суд першої інстанції вказаних вимог закону не дотримався.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, обираючи ОСОБА_7 захід примусу у виді позбавлення волі на певний строк, суд першої інстанції дав оцінку ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, виходячи не лише з визначених у ст. 12 КК України формальних критеріїв, а й з особливостей конкретного кримінального правопорушення, які не вказували на наявність будь-яких перешкод для обвинуваченого для виконання вимог п.п. 1.5, 2.3б, 10.1, 10.4 ПДР України. Також суд узяв до уваги відсутність обставин, що обтяжують покарання, та наявність обставини, що пом`якшує покарання, і те, що обвинувачений, знехтувавши вимогами ПДР України, вчинив необережний тяжкий злочин, в результаті якого настали наслідки у вигляді заподіяння тяжкого тілесного ушкодження потерпілому. Також суд зважив на думку потерпілого, який наполягав на призначенні ОСОБА_7 покарання на максимальний строк, та досудову доповідь уповноваженого органу пробації, відповідно до якої можливе виправлення особи без позбавлення волі або обмеження волі на певний строк. Крім того, не залишив поза увагою суд і змісту допущених обвинуваченим порушень ПДР України, адже саме з огляду на їх характер ОСОБА_7 було позбавлено права керування транспортними засобами.

Разом з цим, як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції не в повній мірі дослідив та дав оцінку особі обвинуваченого ОСОБА_7 .

Під час апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції дослідив матеріали кримінального провадження в частині характеристики особи обвинуваченого, зокрема, обставини, що характеризують поведінку винної особи до вчинення кримінально-караного діяння, індивідуальні властивості особи, а також докази, що були надані суду апеляційної інстанції, враховуючи його похилий вік, дані про те, що ОСОБА_7 раніше не судимий, до адміністративної відповідальності не притягувався, є законослухняним громадянином та має стійкі соціальні зв`язки, вперше вчинив необережне кримінальне правопорушення, не перебуваючи у стані алкогольного, наркотичного сп`яніння чи під дією лікарських препаратів, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має постійне місце проживання, за яким характеризується з позитивної сторони, одружений.

Відповідно до досудової доповіді від 05 квітня 2021 року №21/42/506-21, складеної Широківським районним сектором філії ДУ "Центр пробації" у Дніпропетровській області, на думку органу пробації, аналіз інформації свідчить про низький рівень ризику вчинення ОСОБА_7 повторного кримінального правопорушення та низький рівень ймовірної небезпеки для суспільства. Виправлення ОСОБА_7 можливе без позбавлення волі або обмеження волі на певний строк та не становить небезпеки для суспільства.

Крім того, під час апеляційного перегляду стороною захисту було надано квитанції ПАТ Укрпошти про поштові перекази від обвинуваченого ОСОБА_7 на ім`я потерпілого ОСОБА_10 для підтвердження факту часткового відшкодування обвинуваченим завданої потерпілому матеріальної та моральної шкоди, що свідчить про усвідомлення обвинуваченим глибини пережитого потерпілим горя та невідворотності наслідків дорожньо-транспортної пригоди.

При цьому, суд апеляційної інстанції враховує відомості, що містяться у довідках про доходи №811480569011310 та №9114601210116109, виданих ГУ ПФУ в Дніпропетровській області на ім`я ОСОБА_7 та ОСОБА_12 , щодо відомостей про їх доходи при врахуванні можливості відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди та вважає за необхідне визнати обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченому, часткове відшкодування завданої кримінальним правопорушенням матеріальної та моральної шкоди.

Суд формально вказав, однак фактично не врахував стан здоров`я самого обвинуваченого, який має ряд хронічних захворювань, про що свідчать наявні у матеріалах провадження медичні документи, а також вік обвинуваченого.

Крім того, суд першої інстанції хоча і встановив обставину, яка пом`якшує покарання обвинуваченому, а саме активне сприяння розкриттю злочину, однак фактично не врахував її при призначенні покарання.

Окрім викладеного, апеляційний суд враховує й обставини, що характеризують поведінку ОСОБА_7 після вчинення кримінально-протиправного діяння, який повністю визнав свою вину, щиро розкаявся, цілком усвідомив протиправність вчиненого ним діяння, зобов`язався в подальшому дотримуватися бездоганної поведінки.

Апеляційний суд в даному випадку не може не зауважити, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення обвинувачених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як обвинуваченими, так і іншими особами. Значення покарання в боротьбі зі злочинністю визначається не його жорстокістю, а неминучістю, своєчасністю, справедливістю і невідворотністю його застосування за кожний вчинений злочин. Роль і значення покарання багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації. У кожному конкретному випадку суд повинен призначити покарання з дотриманням вимог і положень ст. 65 КК України, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу обвинуваченого та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справах «Ювченко та інші проти України» (рішення від 09 квітня 2020 року), та в справі «Скачкова та Рижа проти України» (рішення від 16 липня 2020 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним».

У справі «Белане Надь проти Угорщини» (рішення від 13 грудня 2016 року) та у справі «Садоха проти України» (рішення від 11 липня 2019 року) Європейський Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

Справедливість покарання повинна визначатися з точки зору врахування інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, у тому числі й потерпілих. Однією із умов досягнення цієї мети є відшкодування завданого злочином збитку або усунення заподіяної шкоди.

З урахуванням викладеного апеляційний суд приходить до висновку про те, що конкретні обставини провадження та дані про особу ОСОБА_7 вказують на формування в обвинуваченого позитивних установок, що свідчить про недоцільність відбування ним покарання у виді позбавлення волі, а виправлення останнього та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень в даному випадку можливо досягти без ізоляції його від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою під час звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, з покладенням відповідних обов`язків, передбачених ст. 76 КК України. Цей захід примусу відповідає меті покарання, є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого. Також стимулюванням правослухняної поведінки ОСОБА_7 в даному випадку буде визначений апеляційним судом контроль за поведінкою обвинуваченого і можливість його направлення для відбування призначеного покарання у разі невиконання покладених на нього обов`язків або систематичного вчинення правопорушень, що тягнуть за собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення.

При цьому доводи потерпілого та представника потерпілого щодо тяжких наслідків, які настали для потерпілого в результаті ДТП, мають місце, проте не є підставою для призначення обвинуваченому більш суворого покарання з огляду на відомості, що характеризують останнього.

Крім того, відповідно до позиції Верховного Суду, зазначеної у постанові від 21 лютого 2019 року у справі № 742/584/18, позиція щодо визначення винному виду та розміру покарання й можливості звільнення від його відбування є не процесуальною вимогою, а думкою потерпілого, яка може бути врахована в сукупності з іншими обставинами, однак не обмежує суд у реалізації своїх дискреційних повноважень, визначених законом про кримінальну відповідальність.

З огляду на викладене апеляційний суд вважає за необхідне вирок суду першої інстанції в частині призначення ОСОБА_7 покарання змінити у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й особі обвинуваченого внаслідок суворості.

Що стосується доводів апеляційних скарг захисника ОСОБА_9 , потерпілого ОСОБА_10 та його представника ОСОБА_11 в частині обґрунтованості визначеного судом розміру стягнення з обвинуваченого на користь потерпілого суми в рахунок відшкодування завданої злочином моральної шкоди, слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

З матеріалів провадження видно, що потерпілий ОСОБА_10 заявив позовні вимоги про відшкодування завданої злочином моральної шкоди, яку він оцінив у 500 000 грн.

Разом із цим, суд визнав заявлену суму завищеною та визнав за доцільне стягнути з обвинуваченого на користь потерпілого в рахунок відшкодування завданої злочином моральної шкоди лише 200 000 грн.

Надаючи оцінку цим обставинам, апеляційний суд вважає, що визначений судом розмір стягнення відповідає понесеним ОСОБА_10 моральним стражданням.

Виходячи з обставин кримінального провадження, потерпілому внаслідок протиправних дій обвинуваченого були заподіяні душевні страждання та було порушено нормальний життєвий ритм потерпілого.

Крім того, суд першої інстанції врахував вік потерпілого та прийшов до висновку, що зазначені обставини в їх сукупності свідчать про заподіяння потерпілому з вини обвинуваченого моральної шкоди, однак на підставі аналізу наведених обставин та наявних належних доказів на підтвердження заподіяної моральної шкоди, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що заявлений потерпілим розмір моральної шкоди в сумі 500 000 грн. є завищеним, та оцінив завдану потерпілому моральну шкоду в грошовому розмірі в сумі 200 000 грн., з чим погоджується і суд апеляційної інстанції.

Такий розмір грошового відшкодування, на думку апеляційного суду, є співрозмірним із понесеними моральними стражданнями потерпілого.

При цьому зазначені в апеляційних скаргах захисника ОСОБА_9 , потерпілого та його представника доводи щодо необґрунтованості розміру моральної шкоди не впливають на розмір моральної шкоди, визначений судом першої інстанції.

Як під час розгляду провадження у суді першої інстанції, так і під час апеляційного перегляду захисником ОСОБА_9 , потерпілим та його представником не було надано достатньо доказів на підтвердження факту неспіврозмірності визначеного судом першої інстанції розміру грошового відшкодування із понесеними моральними стражданнями потерпілого.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги потерпілого та його представника про безпідставне неприйняття до уваги судом першої інстанції доповнення до позовної заяви про збільшення розміру відшкодування матеріальної шкоди, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Згідно ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 49 ЦПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Частиною 3 вказаної норми закону визначено, що до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Як слідує з матеріалів провадження доповнення до цивільного позову стороною потерпілих було подано у відкритому судовому засіданні суду першої інстанції 03 вересня 2021 року. Суд першої інстанції відповідно до вимог КПК України розглянув у відкритому судовому засіданні питання про прийняття та долучення до матеріалів провадження вказаного доповнення, з`ясував думку учасників судового провадження і з огляду на наявні матеріали провадження та за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин провадження, керуючись законом, прийшов до висновку про необхідність повернення вказаного доповнення, оскільки відповідно до ст. 128 КПК України потерпілий може пред`явити до обвинуваченого цивільний позов лише до початку судового розгляду, при цьому на час подання доповнення стороною потерпілих судом вже було досліджено усі докази по провадженню.

За таких обставин, на переконання апеляційного суду, суд першої інстанції з урахуванням вимог кримінального процесуального закону та цивільного процесуального закону прийшов до обгрунтованого висновку про необхідність повернення доповнення до позовної заяви сторони потерпілих про збільшення розміру відшкодування матеріальної шкоди.

У зв`язку з викладеним апеляційна скарга захисника ОСОБА_8 підлягає задоволенню, апеляційна скарга захисника ОСОБА_9 підлягає частковому задоволенню, апеляційні скарги потерпілого ОСОБА_10 та його представника ОСОБА_11 не підлягають задоволенню, а вирок суду першої інстанції підлягає зміні в частині призначення ОСОБА_7 покарання.

Інших істотних порушень кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції повно та всебічно розглянути провадження і постановити законне та обгрунтоване рішення, не встановлено.

Керуючись ст.ст. 405, 407, 419 КПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 задовольнити.

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_9 задовольнити частково.

Апеляційні скарги потерпілого ОСОБА_10 та його представника ОСОБА_11 залишити без задоволення.

Вирок Широківського районного суду Дніпропетровської областівід 03вересня 2021року щодо ОСОБА_7 -змінити в частині призначення покарання.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки.

На підставі п.п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_7 наступні обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

В іншій частині вирок суду залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4