Постанова

від 27.01.2022 по справі 120/2725/19-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2022 року

м. Київ

справа № 120/2725/19-а

адміністративне провадження № К/9901/5555/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Єзерова А.А. суддів: Кравчука В.М., Стародуб О.П.

розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 08 листопада 2019 року (суддя Бошкова Ю.М.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2020 року (головуючий суддя Капустинський М.М., судді Смілянець Е.С., Охрімчук І.Г.)

у справі № 120/2725/19-а

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області

про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії.

І. РУХ СПРАВИ

1. У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, в якому просив суд визнати протиправним та скасувати наказ від 10 липня 2019 року №2-11506/15-19-СГ про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сільськогосподарського призначення, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, за межами населеного пункту Комаргородської сільської ради Томашпільського району Вінницької області; зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки.

2. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 08 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2020 року у справі №120/2725/19-а, позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 10 липня 2019 року №2-11506/15-19-СГ про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 гектари на території Комаргородської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту); зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, сільськогосподарського призначення, для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 гектари на території Комаргородської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту) з урахуванням висновків, які викладені у мотивувальній частині рішення суду. У задоволенні решти вимог відмовлено.

3. Не погодившись з такими судовими рішеннями, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати судові рішення та прийняти нове про повне задоволення позовних вимог.

4. Від відповідача надійшов відзив, в якому він просить відмовити у задоволенні касаційної скарги.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 03 червня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з клопотанням про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сільськогосподарського призначення, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, за межами населеного пункту Комаргородської сільської ради Томашпільського району Вінницької області, додавши до клопотання ряд необхідних документів.

6. Наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 10 липня 2019 року №2-11506/15-19-СГ відмовлено у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га із земель державної власності, які розташовані на території Комаргородської сільської ради Томашпільського району Вінницької області, зазначивши, що земельна ділянка відноситься до категорії земель історико-культурного призначення, розпорядженнями якими не відноситься до компетенції центральних органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

7. Представником позивача було надіслано запит до Управління культури і мистецтв Вінницької обласної державної адміністрації щодо отримання інформації про належність земельної ділянки, яку бажає отримати позивач.

8. Листом від 15 серпня 2019 року №3867/31-запит Управління культури і мистецтв Вінницької обласної державної адміністрації повідомило, що дана ділянка не відноситься до земель історико-культурного призначення.

9. У зв`язку з викладеним, не погоджуючись з відмовою Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

10. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції керувався тим, що відповідачем не доведено належними доказами того, що бажана земельна ділянка відноситься до категорії земель історико-культурного призначення.

11. Щодо способу захисту порушеного права, суди першої та апеляційної інстанції керувалися тим, що зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача від 03 червня 2019 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства. орієнтованою площею 2,0 гектари на території Комаргородської сільської ради Томашпільського району Вінницької області є належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача.

12. При цьому суди вважали, що відповідачем не доведено належними доказами про перевірку відповідності місця розташування бажаного замовником об`єкту вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ, ВІДЗИВУ НА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ

13. Заявник на обґрунтування вимог касаційної скарги покликається на те, що суди невірно застосували норми матеріального права і не врахували правових позицій Верховного Суду, викладених, зокрема, у постановах від 12 квітня 2019 року у справі №461/10926/15-а, від 17 квітня 2019 у справі №461/8315/17, від 27 лютого 2018 року у справі №545/808/17, від 31 жовтня 2019 року у справі №802/1224/16-а, від 06 березня 2019 року у справі №1640/2594/18, у яких зроблено висновок про те, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про передачу її в користування, а направлене на ідентифікацію земельної ділянки.

14. Скаржник вважає, що суди невірно обрали спосіб захисту порушеного права, оскільки спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним (що узгоджується з положеннями ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року) та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Аналогічних висновків дійшов і Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 11 квітня 2018 року у справі за № 820/4757/17, постанові від 24 липня 2018 року у справі за №806/2254/15, постанові від 16 травня 2019 року у справі за №812/1312/18 та постанові від 31 жовтня 2019 року справа №802/1224/16-а.

У постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі №1640/2594/18 зазначено, що повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

15. У відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначає, що суд вправі зобов`язати відповідача до виконання покладених на нього законом і підзаконними актами обов`язків, проте, не може вказувати, яке конкретно рішення (дії) необхідно приймати (вчиняти) відповідачу. На підтвердження своєї позиції відповідач посилається на практику Верховного Суду України, викладену зокрема, у постанові від 28 лютого 2017 року у справі № 826/7631/15, а також на практику Верховного Суду, викладену у постановах від 17 квітня 2018 року у справі №819/1430/17, від 26 липня 2019 року у справі №815/5458/14.

V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

16. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених ст. 341 КАС України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з такого.

17. Позивач оскаржує судові рішення в частині, якою відмовили у задоволенні позову, а саме в частині способу захисту порушеного права.

18. Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність, закріпленим ч. 3 ст. 2 КАС України, критеріям, за загальним правилом, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

19. Водночас, зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.

20. Позивач помилково вважає, що у відповідача немає дискреційних повноважень та можливості вибору одного з двох рішень надати дозвіл на розробку проекту землеустрою або відмовити у наданні відповідного дозволу.

21. Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області відмовило у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, мотивуючи це тим, що у нього немає повноважень на розпорядження земельними ділянками, які відносяться до категорії історико-культурного призначення.

22. Суди при розгляді цієї справи вважали відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою протиправною, оскільки доказами не підтверджено того, що земельна ділянка, яку бажає отримати у власність позивач, відноситься до категорії історико-культурного призначення.

23. У цій справі відповідач, вважаючи, що у нього відсутні повноваження на розпорядження земельною ділянкою, фактично не розглянув клопотання позивача у встановленому порядку та строки.

24. Отже, відповідачем при розгляді клопотання позивача не надана його оцінка на предмет відповідності вимогам статті 118 ЗК України, тому вказане клопотання підлягає розгляду повноважним органом на відповідність вимогам закону, а суд на цьому етапі позбавлений процесуальної можливості приймати рішення за умови не перевірки, не надання оцінки та не встановлення певних обставин суб`єктом владних повноважень з цього питання.

25. Зобов`язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом, а саме:

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

26. При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх названих підстав, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки.

А прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача видати дозвіл на розробку проекту землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх названих підстав для відмови у видачі дозволу, може бути необґрунтованим та призвести до видачі такого дозволу з порушенням закону.

27. Враховуючи наведене, Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що відповідач не здійснив перевірку відповідності місця розташування бажаного замовником об`єкту вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

28. З огляду на викладене, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, вірно обрали спосіб захисту порушеного права саме як зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

29. Отже, суди попередніх інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень.

30. Посилання позивача на судову практику Верховного Суду, де зазначено, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про передачу її в користування, а направлене на ідентифікацію земельної ділянки заслуговують на увагу, проте це не спростовує того, що у цій справі відповідач, помилково вважаючи, що у нього відсутні повноваження на розпорядження земельною ділянкою, фактично не розглянув клопотання позивача.

31. Верховний Суд розглянув і відхилив посилання скаржника на судову практику щодо дискреційних повноважень, викладену, зокрема, у постановах від 11 квітня 2018 року у справі за № 820/4757/17, постанові від 24 липня 2018 року у справі за №806/2254/15, постанові від 16 травня 2019 року у справі за №812/1312/18, від 31 жовтня 2019 року у справі №802/1224/16-а, оскільки у вказаних позивачем справах відповідач відмовляв у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, розглянувши таке клопотання по суті, а у цій справі відмова відповідача ґрунтувалася на відсутності у Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області повноважень на розпорядження спірною земельною ділянкою.

32. Інші доводи касаційної скарги не спростовують вірних висновків судів першої та апеляційної інстанції та не можуть бути підставою для скасування законних та обґрунтованих судових рішень.

33. З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

34. Оскільки Верховний Суд залишає без змін судові рішення, то відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати не підлягають новому розподілу.

На підставі викладеного, керуючись ст. 139, 242, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення , а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 08 листопада 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2020 року у справі №120/2725/19-а - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А.А. Єзеров

Суддя В.М. Кравчук

Суддя О.П. Стародуб