Постанова

від 20.01.2020 по справі 120/2725/19-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/2725/19-а

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Бошкова Юлія Миколаївна

Суддя-доповідач - Капустинський М.М.

20 січня 2020 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Капустинського М.М.

суддів: Смілянця Е. С. Охрімчук І.Г. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 08 листопада 2019 року (рішення ухвалено у м.Вінниці) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначав, що звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з клопотанням про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сільськогосподарського призначення, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, за межами населеного пункту Комаргородської сільської ради Томашпільського району Вінницької області, додавши до клопотання ряд необхідних документів. Наказом №2-11506/15-19-СГ від 10.07.2019 року відповідач відмовив у наданні такого дозволу, з чим позивач не погодився. Вважаючи такий наказ протиправним, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 08 листопада 2019 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-11506/15-19-СГ від 10.07.2019 року про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 гектари на території Комаргородської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту).

Зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, сільськогосподарського призначення, для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 гектари на території Комаргородської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту) з урахуванням висновків, які викладені у мотивувальній частині рішення суду.

У задоволенні решти вимог відмовлено.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області судовий збір у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок).

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції змінити в частині відмови в задоволенні позову та пункт 3 резолютивної частини судового рішення викласти в такій редакції: зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, сільськогосподарського призначення, для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 гектари на території Комаргородської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту) з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом встановлено, що 03.06.2019 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з клопотанням про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сільськогосподарського призначення, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, за межами населеного пункту Комаргородської сільської ради Томашпільського району Вінницької області, додавши до клопотання ряд необхідних документів.

Наказом №2-11506/15-19-СГ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 10.07.2019 року відмовлено у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га із земель державної власності, які розташовані на території Комаргородської сільської ради Томашпільського району Вінницької області, зазначивши, що земельна ділянка відноситься до категорії земель історико-культурного призначення, розпорядженнями якими не відноситься до компетенції центральних органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Представником позивача було надіслано запит до Управління культури і мистецтв Вінницької обласної державної адміністрації щодо отримання інформації про належність земельної ділянки, яку бажає отримати позивач.

Листом №3867/31-запит від 15.08.2019 року Управління культури і мистецтв Вінницької обласної державної адміністрації повідомило, що дана ділянка не відноситься до земель історико-культурного призначення.

У зв`язку з викладеним, не погоджуючись з наказом відмовою Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є саме зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача від 03 червня 2019 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства. орієнтованою площею 2,0 гектари на території Комаргородської сільської ради Томашпільського району Вінницької області.

Розглядаючи питання про законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів враховує наступне.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами встановлений статтею 118 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Частиною шостою статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

За змістом абзаців 1 та 3 частини сьомої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Згідно з частинами восьмою-десятою статті 118 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Приписами частини 1 статті 54 ЗК України визначено, що землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. В той же час необхідно враховувати обмеження, що встановлені у деяких випадках для передачі земель історико-культурного призначення у приватну або комунальну власність, що пов`язано з особливостями даної категорії земель.

На підставі Закону України "Про перелік пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації" заборонено здійснювати приватизацію деяких об`єктів культурної спадщини, а тому, враховуючи статтю 120 ЗК України, і передача у приватну власність земельних ділянок в даному випадку також стає неможливою.

Також згідно з статями 83, 84 ЗК України землі під об`єктами історико-культурного призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, не можуть бути передані у приватну власність.

Згідно частини 1 статті 1 закону України "Про Державний земельний кадастр" від 07.07.2011 № 3613-VI державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Відповідно до частини 1 статті 15 Закону № 3613-VI до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об`єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку.

Частиною 1 статті 36 Закону № 3613-VI передбачено, що на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, оприлюднюються відомості Державного земельного кадастру про:

а) межі адміністративно-територіальних одиниць;

б) кадастрові номери земельних ділянок;

в) межі земельних ділянок;

г) цільове призначення земельних ділянок;

ґ) розподіл земель між власниками і користувачами (форма власності, вид речового права);

д) обмеження у використанні земель та земельних ділянок;

е) зведені дані кількісного та якісного обліку земель; є) нормативну грошову оцінку земель та земельних ділянок;

ж) земельні угіддя;

з) частини земельної ділянки, на які поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки;

и) координати поворотних точок меж об`єктів кадастру;

і) бонітування ґрунтів;

ї) інші відомості про земельні ділянки, передбачені статтею 15 та частиною другою статті 30 цього Закону, крім відомостей про реєстраційний номер облікової картки платника податків, серію та номер паспорта громадянина України, місце проживання, дату народження фізичної особи, які є інформацією з обмеженим доступом та не підлягають відображенню у відкритому доступі.

Публічна кадастрова карта - це інформаційний портал, на якому оприлюднюються відомості Державного земельного кадастру.

Відомості, які внесені до Державного земельного кадастру щодо цільового призначення земельної ділянки відповідно до вимог статті 20 Закону № 3613-VI є офіційними.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії згідно з частиною 1 статті 20 ЗК України здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Посилання відповідача на той факт, що земельна ділянка, яку бажає отримати позивач, відноситься до земель історико-культурного призначення, посилаючись на лист відділу у Томашпільському районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 18.06.2019 № КО-10650/0-0.35-738/146-19, у якому вказано, що зазначена у заяві земельна ділянка загальною площею 6,0 га відповідно до інформації управління культури та мистецтв Вінницької обласної державної адміністрації відноситься до земель історико-культурного призначення, є необґрунтованим, оскільки з указаного листа не можливо встановити про яку конкретну земельну ділянку у ньому йдеться.

Крім того, на адвокатський запит щодо отримання інформації про належність земель історико-культурного призначення земельної ділянки, яка знаходиться поруч земельної ділянки з кадастровим номером 0523981900:02:000:0620 на території Кислицької сільської ради Томашпільського району управління культури і мистецтв Вінницької обласної державної адміністрації повідомило, що відповідно до витягу з Публічної кадастрової карти України земельна ділянка орієнтовною площею 16 га знаходиться поруч із земельними ділянками із кадастровими номерами 052398100:02:000:0620, 0523981900:02:000:0341, 0523981900:02:000:0431, 0523981900:02:000:0411 та межує із с. Комаргород не відноситься до земель історико-культурного призначення.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не доведено належними доказами про перевірку відповідності місця розташування бажаного замовником об`єкту вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Відтак, наявні підстави для визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу.

Отже, колегія суддів вважає, що позовні вимоги не можуть бути задоволені у спосіб, обраний позивачем, а з урахуванням викладеного, належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є саме зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із прийняттям відповідного владного рішення.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В пункті 23 рішення від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України" (Заява N63566/00) Європейський суд з прав людини нагадує, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Колегія суддів вважає, що інші аргументи, наведені в апеляційній скарзі позивача, не впливають на суть прийнятого судом оскарженого рішення та не дають підстав для його зміни чи скасування.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315, статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі вищевикладеного колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а відтак рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 08 листопада 2019 року слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 08 листопада 2019 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 20 січня 2020 року.

Головуючий Капустинський М.М. Судді Смілянець Е. С. Охрімчук І.Г.