Постанова

від 02.02.2022 по справі 325/1674/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 02.02.2022 Справа № 325/1674/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №325/1674/20 Головуючий у 1-й інстанції: Васильцова Г.А.

Провадження №22-ц/807/40 /22 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2022 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді - доповідача суддів: за участю секретаряПодліянової Г.С., Гончар М.С., Маловічко С.В., Путій Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 23 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства КОВАЛЬ А.В. , Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: виконавчий комітет Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області; на стороні позивача: ОСОБА_2 ; ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ; на стороні відповідача - Запорізька регіональна філія ДП Центр державного земельного кадастру ,-

В С Т А Н О В И В:

В грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Фермерського господарства КОВАЛЬ А.В. , Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору: виконавчий комітет Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним.

Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтувала тим, що на підставі Державного акту на право постійного користування серії ЗП00019 № 0001514085, виданого 18 січня 2000 року на підставі рішення Добрівської сільської ради народних депутатів Приазовського району Запорізької області від 30 березня 1993 року № 36, вона здійснює користування земельною ділянкою, площею 0,70 га, яка розташована на території Добрівської сільської ради.

Відповідно до довідки Добрівської сільської ради земельна ділянка, яка знаходиться в її користуванні, знаходиться на території Добрівської сільської ради за межами населеного пункту, в контурі НОМЕР_1 (кадастровий номер 2324583600:02:002:0067).

ОСОБА_1 стало відомо, що земельна ділянка з кадастровим номером 2324583600:02:002:0067, була виставлена на земельні торги, які відбулися 23 вересня 2020 року.

Переможцем земельних торгів стало Фермерське господарство Коваль А.В. , з яким 23 вересня 2020 року було укладено договір оренди строком на 7 років. Договір оренди було зареєстровано державним реєстратором виконавчого комітету Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області.

Вважає, що договір оренди від 23 вересня 2020 року є недійсним, оскільки укладання вказаного договору між Фермерським господарством КОВАЛЬ А.В. та Головним управлінням Держгеокадастру у Запорізькій області не відповідає вимогам ст. 116 Земельного кодексу України, так як право користування ОСОБА_1 земельною ділянкою не припинено.

У зв`язку з порушенням її прав ОСОБА_1 змушена звернутися до суду з даним позовом про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд:

Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки б/н від 23 вересня 2020 року, площею 21,3730 га, кадастровий номер 2324583600:02:002:0067, яка розташована на території Добрівської сільської ради Запорізької області за межами населеного пункту, укладений між Фермерським господарством КОВАЛЬ А.В. та Головним управлінням Держгеокадастру у Запорізькій області.

Ухвалою Приазовського районного суду Запорізької області від 12 січня 2021 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_2 ; ОСОБА_3 ; ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ; на стороні відповідача - Запорізьку регіональну філію ДП Центр державного земельного кадастру .

Рішенням Приазовського районного суду Запорізької області від 23 березня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 , відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального правата неправильне застосування норм матеріального права, проситьскасувати рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 23 березня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги довідку, видану виконкомом Добрівської сільської ради Приазовського району Запорізької області №260 від 17 листопада 2020 року, згідно якої ОСОБА_1 з земель запасу Добрівської сільської ради було надано в постійне користування земельна ділянка площею 0.70 га для ведення особистого підсобного господарства, яка розташована на території сільської ради за межами населеного пункту, в контурі 27 ( кадастровий номер 2324583600:026002660067). Вважає, що даною довідкою підтверджено той факт, що надана позивачу у користування земельна ділянка накладється із земельною ділянкою, яка передана в оренду Фермерському господарству Коваль А.В. .

Відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 360 ЦПК України, до суду не надходило.

Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, ОСОБА_1 була повідомлена про час і місце розгляду справи через свого представника адвоката Сєрова М.І., Головне управління Держгеокадаструу Запорізькій області, треті особи: виконавчий комітет Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області, ОСОБА_2 ; ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ; Запорізька регіональна філія ДП Центр державного земельного кадастру , Сєров М.І. , що підтверджується розпискою про одержання судової повістки, рекомендовваними повідомленнями про вручення поштового відправленя судової повістки ( т. 2 а.с. 60, а.с.83, т. 2 а.с. 82-86) до апеляційного суду не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили.

На адресу апеляційного суду надійшло клопотання від представника ОСОБА_1 адвоката Лєскіна М. С. з якого вбачається, що ним та позивачем ОСОБА_1 01 лютого 2022 року було укладено договір про надання правової допомоги та представнийтво її інтересів у вказаній цивільній справі, у зв`язку з чим просить відкласти розгляд справи на іншу дату ( т. 2 а.с. 87-90).

Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Європейський суд з прав людини у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" ("Alimentaria Sanders S.A. v. Spain", рішення від 7 липня 1989 року, заява №11681/85, п. 35) зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Апеляційний суд виходить з того, що якщо сторони та/або їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін чи їх представників, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 та її представник одержали судову повістку про виклик у судове засідання, Головне управління Держгеокадаструу Запорізькій області, треті особи: виконавчий комітет Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , Запорізька регіональна філія ДП Центр державного земельного кадастру також одержави судові повістки у судове засідання, тобто учасники справи належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи в апеляційному суді.

В суді першої інстанції та в суді апеляційної інстанції 22 вересня 2021 року інтереси ОСОБА_1 представляв її представник адвокат Сєров М.І. ( т. 2 а.с. 56-57). Будь яких доказів, які б свідчили про те, що ОСОБА_1 відмовилася від послуг адвоката Сєрова М.І., остання суду апеляційної інстанції не надала.

Із клопотання представника ОСОБА_1 адвоката Лєскіна М. С., яке надійшло на адресу апеляційного суду 01 лютого 2022 року вбачається, що ним з позивачем ОСОБА_1 01 лютого 2022 року було укладено договір про надання правової допомоги та представництво її інтересів у вказаній цивільній справі, у зв`язку з цим просить відкласти розгляд справи на іншу дату.

Водночас, з матеріалів справи вбачається, що провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 було відкрито апеляційним судом 07 чрвня 2021 року. Розгляд срави 22 вересня 2021 року не відбувся, у зв`язку з неявкою всіх учасників справи, тобто ОСОБА_1 мала достатньо часу для укладення договору про надання правничої допомоги з іншим представником.

Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

Оскільки поважність причини неявки учасників, в тому й числі позивача ОСОБА_1 та її представника не встановлена, ОСОБА_1 реалізувала своє право на викладення відповідних аргументів у апеляційній скарзі та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), строку розгляду апеляційної скарги на рішення суду ( статті 371 ЦПК України) апеляційний суд вважає за потрібне розглянути справу в даному судовому засіданні за відсутності учасників справи позивача ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, третіх осіб, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення зазначеним вимогам відповідає.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довела належними та беззаперечними доказами заявлені вимоги, зокрема, що надана їй у користування земельна ділянка, перетинається, тощо із земельною ділянкою, яка передана в оренду ФГ Коваль А.В. , площу такого накладання. Отже, відсуність доказів на підтвердження порушеного або оспорюваного права позивача є підставою про відмову у задоволенні позову.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, виходячи з наступного.

Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтями 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право особи на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до положень частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є користувачем земельної ділянки площею 0,70 га на території Добрівської сільської ради Приазовського району Запорізької області для ведення особистого підсобного господарства, згідно державного акту на право постійного користування землею серії ЗП № 00019 № 0001514085, виданого 18 січня 2000 року на підставі рішення Добрівської сільської ради народних депутатів Приазовського району Запорізької області від 30 березня 1993 року № 36 ( т. 1 а.с. 4).

Доказів, як б свідчили про те, що ОСОБА_1 зверталась до Добрівської сільської ради для виготовлення технічної документації із землеустрою, дозвіл на розроблення якої надається рішенням органів місцевого самоврядування з метою встановлення ( відновлення) меж земельної ділянки, площею 0.70 га розташованої на території Добрівської сільської ради Приазовського району Запорізької області та присвоєння кадастрового номера для проведення державної реєстрації права постійного користування нею у Державному земельному кадастрі, ОСОБА_1 суду не надала.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 236298196 від 10 грудня 2020 року вбачається, що власником земельної ділянки площею 21,373 га, кадастровий номер 2324583600:02:002:0067, є держава Україна в особі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області ( т. 1 а.с.6).

Виконавчим комітетом Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області 19 жовтня 2020 року зареєстровано договір оренди земельної ділянки №121/57-20-ДО, укладений 23 вересня 2020 року між Фермерським господарством КОВАЛЬ А.В. та Головним управлінням Держгеокадастру у Запорізькій області площею 21.3730 га строком на сім років ( т. 1 а.с.105-108).

Факт укладання вищевказаного договору оренди землі також підтверджується його копією, наявною в матеріалах справи (а.с. 100-102).

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною другою статті 792 ЦК України передбачено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Згідно статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Аналогічні положення щодо оренди землі містяться у частині першій статті 93 ЗК України.

Відповідно до положень статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою.

Частиною першою статті 14 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Відповідно до статті 17 Закону України Про оренду землі об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем в оренду з момента державої реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 124 ЗК України передача в оенду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів.

Згідно з частиною другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої-третьої, п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повина мати необхідний обсях цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків обумовлені ним.

У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.

Згідно зі статтею 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенції пленарних засідань сільських, селищних, міських рад віднесено вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина 10 статті 59 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Відповідно до частини першої статті 125 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Умовами статті 126 ЗК України визначено, що право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

До 01 січня 2013 року державна реєстрація земельних ділянок, які передавалися у власність із земель державної чи комунальної власності, здійснювалась з видачею державних актів на право власності на земельні ділянки. Реєстрація державних актів на право власності здійснювалась у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі.

Згідно з пунктом 2.9 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, затвердженої Наказом Державного комітету по земельних ресурсах України від 04 травня 1999 року № 43 заповнення державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою покладається на Державне підприємство "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" та його структурні підрозділи. Усі записи мають бути зроблені державною мовою, чітко і розбірливо, виправлення не допускаються. Заповнення вказаних документів здійснюється з використанням комп`ютерної техніки.

При цьому, тільки після 02 квітня 2002 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою" від 02 квітня 2002 року № 449 обов`язковим реквізитом державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою став кадастровий номер земельної ділянки - індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування.

Із 01 січня 2013 року у зв`язку з набранням чинності Закону України "Про Державний земельний кадастр" державні акти на право власності чи право постійного користування земельною ділянкою не видаються, а право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" шляхом внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до пункту 2 розділу V11 Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про державний земельний кадастр земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення ( відновлення) меж земельної ділянки в натурі ( на місцевості за заяваою їх власників ( користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).

Згідно з частиною третьою статті 79-1 ЗК України сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Частиною другої статті 55 Закону України Про землеустрій технічна документація із землеустрою щодо встановлення ( відновлення) меж земельної ділянки в натурі ( на місцевості) включає, зокрема, рішення органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення технічної докуметації із землеустою ( у випадку передбачених законом).

Тобто для реєстрації у Державному земельному кадастрі земельної ділянки, що належить ОСОБА_1 була необхідна технічна документація із землеустрою, дозвіл на розроблення якої надається рішенням органу місцевого самоврядування.

Натомість, матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_1 зверталась до Добрівської сільської ради для виготовлення технічної документації із землеустрою з метою встановлення ( відновлення) меж земельної ділянки, площею 0.70 га розташованої на території Добрівської сільської ради Приазовського району Запорізької області та присвоєння кадастрового номера для проведення державної реєстрації права постійного користування нею у Державному земельному кадастрі.

Отже, судом першої інстанції вірно встановлено, що земельна ділянка, яка перебуває у користуванні ОСОБА_1 , площею 0.7 га на території Добрівської сільської ради для ведення особистого підсобного господарства немає кадастрового номеру.

З доказів, наданих відповідачем, вбачається, що спірний договір оренди землі був укладений з Головним управлінням Держгеокадастру та ФГ Коваль А.В. на підставі протоколу земельних торгів у формі аукціону з продажу оренди на земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності від 23 вересня 2020 року № 1 (54662) у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 2324583600:02:002:0067, яка розташована на території Добрівської сільскої ради за межами населеного пункту.

Результати земельних торгів ніким не оспарювалися та не скасувувалися.

Відповідно до ст. 14 Закону України Про землеустрій визначено, що до повноважень цетрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, у сфері землеустрою, належить, зокрема, здійснення землеустрою, у тому числі забезпечення проведення державної інвентаризації земель.

У відзиві на позовну заяву Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області зазначає, що станом на момент прийняття рішення про проведення інвентаризації земель, під час проведення якої було проінвентаризовано земельну ділянку з кадастровим номером 2324583600:02:002:0067, право користування якою згодом було реалізовано Головним управлінням за рзультатами проведення земельних торгів та передано в оренду ФГ Коваль А.В. , у Головного управління були відсутні відомості про наявність обтяжень на земельну ділянку площею 07 га. Відомості про наявність права постійного користування вказаною земельною ділянкою у Головного управління були відсутні як станом на дату проведення інвентаризації земель, так і станом на теперішній час. ( т. 1 а.с. 157).

В проекті землеустрою Державне підприємство Центр державного земельного кадастру щодо відведення земельної ділянки для продажу прав оренди на неї на земельних торгаг кадастровий номер: 2324583600:02:002:0067 зазначено, що на момент складання документації із землеустрою-земля, не надана у власність та постійне користування за межами населених пунктів ( код 16.00) ( т. 2 а.с. 92-94).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 12 ЦПК України).

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 83 та частини першої статті 84 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду, а учасник справи, у разі неможливості самостійно Відповідно до частини першої статті 83 та частини першої статті 84 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду, а учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частин першої, статті 103 ЦПК України для з`ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до частини першої статті 106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

Клопотання про призначення земельно технічної експертизи перед судом першої та апеляційної інстанції позивач не заявляв, висновок експерта, складений на його замовлення, суду не надав, хоча відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України суд першої інстанції роз`ясняв позивачу та його представнику право на заявлення такого клопотання або складання висновку на його замовлення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі №514/1571/ 14-ц ( провадження № 14-552цс18) зазначено, що для висновків про порушення права позивачем мають бути надані належні та допустимі докази, які б беззаперечно вказували, яка саме земельна ділянка дійсно перебувала у його власності, де проходить її межа, чи порушена межа її земельної ділянки відповідачем.. Такі докази, зазвичай, можуть підтверджуватится висновками експерта чи спеціаліста.

Відповідно до положень чачстини 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може грунтуватись на припущеннях.

Натомість, належних та беззаперечних доказів, які б свідчили про те, що надана позивачу у користування земельна ділянка на підставі державного акту на право постійного корстування серії ЗП00019№ 0001514085 від 18 січня 2000 року накладається, перетинається, тощо з земельною ділянкою, яка передана в оренду ФГ Коваль А.В. на підставі договору оренди земельної ділянки № 121/57-20-ДО від 23 вереня 2020 року, площу такого накладення, межі перетину позивач суду не надав.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнаня недійсним договору, повинна довети конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи, безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його ( чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Під захистом права розуміється діяльність спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Внаслідок цього захисту має реально відбуватися припинення порушення ( чи оспорювання) прав цього суб`єкта та відновлення порушених прав.

Оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа ( а це кожен хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі). Якщо дії сторін договору просто здаються заінтересованій особі неправомірними - такі не можуть бути оспорені в суді, без доведення порушення права заінтересованої особи.

Водночас, в суді апеляційної інстанції представник відповідача надав висновок за результатами проведення земельно-технічної експертизи № 62/21 від 03 грудня 2021 року, який може бути прийнята апеляційним судом до уваги у цій справі як доказ, передбачений ч. 3 ст. 367 ЦПК України, з метою повного та всебічного апеляційного перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі з якого вбачається, що враховуючи, що точне місцезнаходження земельних ділянок, їх межі, площа, конфігурація визначаються за геодезичними координатами систем геодезичних координат, а для проведення експертизи не надані координати поворотних точок меж земельної ділянки, яка перебуває у користуванні ОСОБА_1 , згідно Державнго акту на право постійного користування серії ЗП № 0001514085, виданого 18 січня 2000 року, визначити чи є зазначена земельна ділянка тією ж самою земельною ділянкою кадастровий номер 2324583600602:00260076, площею 21.3730 га, розташованої на території Добрівської сільської ради Приазовського району, яка надана в оренду ФГ Коваль А.В. на підставі договору оренди землі № 121/57-20-ДО від 23 вересня 2020 року, укладеного з Головним управліням Держегеокадастру у Запорізькій області, чи накладається земельна ділянка, зазначена в Державному акті на право постійного користування землею серії ЗП № 0001514085, виданого 18 січня 2000 року на зесмельну ділянку кадастровий номер 2324583600602:00260076, неможливо ( т. 2 а.с. 95-100).

Отже, доказів порушення прав позивача вказаним договором оренди земельної ділянки у суді першої інстанції надано не було.

Доводи апеляційної скарги, які зводяться до того, що довідкою, виданою Добрівською сільською радою № 260 від 17 листопада 2020 року підтверджується факт того, що земельна ділянка розташована на території сільської ради за межами населеного пункту, в контурі кадасторовий номер 2324583600602:00260076, не заслуговують на увагу, та колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що він критично відноситься до зазначеної довідки, оскільки із змісту зазначеної довідки не вбачається на підставі яких належних та достовірних доказів Добрівська сільська рада прийшла до такого висновку, де проходить її межа, яка площа накладення.

Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, яким суд першої інстанції надав належну оцінку обгрунтовано виклавши їх в мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 263-265, 382 ЦПК України повно, всебічно та об`єктивно з`ясував обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, вірно встановив правовідносини, що склалися між сторонами, й обґрунтовано відмовили у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судовтх витрат.

Оскільки апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, підстав для розподілу судових витрат немає.

Керуючись ст.ст. 367,369, 374, 375, 381-383, 390 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 23 березня 2021 року у цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повна постанова складена 07 лютого 2022 року.

Головуючий, суддя СуддяСуддя Подліянова Г.С.Гончар М.С. Маловічко С.В.