Рішення

від 23.03.2021 по справі 325/1674/20

ПРИАЗОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2/325/49/2021

325/1674/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2021 року смт. Приазовське

Приазовський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Васильцової Г.А.

за участю секретаря судового засідання Міняйло А.П.,

представника позивача - адвоката Додудзинського М.М.,

представника відповідача ФГ КОВАЛЬ А.В. - адвоката Діордієва О.С.,

третьої особи на стороні позивача - ОСОБА_1 ,

представника третьої особи на стороні відповідача - Запорізької регіональної філії ДП Центр державного земельного кадастру - Дорожко К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у смт. Приазовське цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Фермерського господарства КОВАЛЬ А.В. , Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: виконавчий комітет Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області; на стороні позивача: ОСОБА_3 ; ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ; на стороні відповідача - Запорізька регіональна філія ДП Центр державного земельного кадастру ,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася до суду з вказаною позовною заявою, в якій просить визнати недійсним договір оренди земельної ділянки б/н від 23.09.2020 р, площею 21,3730 га, кадастровий номер 2324583600:02:002:0067, яка розташована на території Добрівської сільської ради Запорізької області за межами населеного пункту, укладений між ФГ КОВАЛЬ А.В. та ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області.

Позов обґрунтований тим, що на підставі Державного акту на право постійного користування серії ЗП00019 № 0001514085, виданого 18.01.2000 року на підставі рішення Добрівської сільської ради народних депутатів Приазовського району Запорізької області від 30.03.1993 року № 36, позивач здійснює користування земельною ділянкою, площею 0,70 га, яка розташована на території Добрівської сільської ради. Відповідно до довідки Добрівської сільської ради земельна ділянка, яка знаходиться в її користуванні, знаходиться на території Добрівської сільської ради за межами населеного пункту, в контурі НОМЕР_1 (кадастровий номер 2324583600:02:002:0067). Натепер їй стало відомо, що земельна ділянка з кадастровим номером 2324583600:02:002:0067, була виставлена на земельні торги, які відбулися 23.09.2020 року. Переможцем земельних торгів стало ФГ Коваль А.В. , з яким 23.09.2020 року було укладено договір оренди строком на 7 років. Договір оренди було зареєстровано державним реєстратором виконавчого комітету Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області. Вважає, що договір оренди від 23.09.2020 року є недійсним, оскільки укладання вказаного договору між відповідачами не відповідає вимогам ст. 116 ЗК України, так як право користування нею земельною ділянкою не припинено. У зв`язку з порушенням її прав змушена звернутися до суду з даним позовом.

Ухвалою Приазовського районного суду від 15 грудня 2020 року відкрито провадження по справі за правилами загального провадження та призначено справу до підготовчого судового засідання, за клопотанням позивача з виконавчого комітету Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області витребувано договір оренди земельної ділянки б/н від 23.09.2020 р, площею 21,3730 га, кадастровий номер 2324583600:02:002:0067, яка розташована на території Добрівської сільської ради Запорізької області за межами населеного пункту, укладений між ФГ КОВАЛЬ А.В. та ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області.

Ухвалою Приазовського районного суду від 12 січня 2021 року закрите підготовче провадження та справа призначена до розгляду по суті. Повторно зобов`язано виконавчий комітет Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області надіслати на адресу суду договір оренди земельної ділянки б/н від 23.09.2020 р, площею 21,3730 га, кадастровий номер 2324583600:02:002:0067, яка розташована на території Добрівської сільської ради Запорізької області за межами населеного пункту, укладений між ФГ КОВАЛЬ А.В. та ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області.

Ухвалою Приазовського районного суду від 02 лютого 2021 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову.

04 лютого 2021 року від представника відповідача ФГ КОВАЛЬ А.В. - адвоката Діордієва О.С. надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідач вважає позов необґрунтованим, оскільки договір оренди землі № 121/57-20-ДО від 23.09.2020 року укладено з додержанням процедури, що передувала його укладенню та норм чинного законодавства. Вказує, що на підтвердження позовних вимог позивачем надано Державний акт на право постійного користування землею серії ЗП00019 №0001514085, виданого 18.01.2000 року, але в зазначеному акті відсутній кадастровий номер земельної ділянки. Також позивачем як доказ надано довідку, видану виконкомом Добрівської сільської ради Приазовського району Запорізької області, в якій зазначено що начебто земельна ділянка позивача розташована на території Добрівської сільської ради за межами населеного пункту, в контурі НОМЕР_1 та зазначено (кадастровий 2324583600:02:002:0067). Вважає, що зазначена довідка видана з порушенням норм чинного законодавства та не може розглядатися як доказ по зазначеній справі, оскільки до повноважень сільського голови не входить надання довідок такого змісту. Вказує, що позовні вимоги позивача щодо обставин справи ґрунтуються лише на припущеннях та не підтверджуються жодним належним доказом. Зважаючи на вищевикладене, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

22 лютого 2021 року від позивача ОСОБА_2 надійшли пояснення по справі, в яких вона зазначає, що при проведенні земельних торгів ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області повинно було вжити усіх заходів для з`ясування відсутності прав третіх осіб на земельну ділянку, право оренди на яку було виставлено на аукціон. Однак цього зроблено не було, про що свідчать документи, які були надані відповідачем 1 до відзиву на позовну заяву. Крім того зазначає, що після отримання Добрівською сільською радою повідомлення про укладання договору оренди, сільська рада повідомила ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області, що ця земельна ділянка була надана в користування 32 особам. За таких обставин укладений договір оренди суперечить вимогам законодавства та порушує її права. Тому просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

01 березня 2021 року від представника за довіреністю ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області Кісь Р.Б. до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що станом на момент прийняття рішення про проведення інвентаризації земель, під час проведення якої було проінвентаризовано земельну ділянку з кадастровим номером 2324583600:02:002:0067, право користування якою згодом було реалізовано Головним управлінням за результатом проведення земельних торгів та передано в оренду ФГ "Коваль А.В.", у Головному управлінні були відсутні відомості про наявність обтяжень на земельну ділянку площею 0,7 га. Вказане обумовлюється тим, що відомості про земельну ділянку площею 0,7 га не були внесені до системи Державного земельного кадастру. Відомості про наявність права постійного користування вказаною ділянкою у Головному управлінні були відсутні як станом на дату проведення інвентаризації земель, так і станом на теперішній час. З огляду на зазначене, Головне управління за результатом проведення інвентаризації земель, будучи розпорядником земель державної форми власності, здійснило розпорядження вказаною земельною ділянкою.

Представник позивача - адвокат Додудзинський М.М. у судовому засіданні пояснив, що позивачка є законним користувачем земельної ділянки, розташованої на території Добрівської сільської ради та має всі права користуватися земельною ділянкою. Проте, право ОСОБА_2 було порушене відповідачами, які уклали договір оренди земельної ділянки, користувачем якої є позивачка. А тому, відповідачі порушили законні права користувача ОСОБА_2 та договір, який був укладеним між ФГ КОВАЛЬ А.В. та ГУ Держгеокадастром є недійсним.

Представник відповідача ФГ КОВАЛЬ А.В. - адвокат Діордієв О.С. у судовому засіданні позовні вимоги позивачки не визнав, просить відмовити в їх задоволені з підстав, викладених у відзиві.

Представник третьої особи на стороні відповідача - Запорізької регіональної філії ДП Центр державного земельного кадастру - Дорожко К.О. в судовому засіданні пояснила, що було проведено інвентаризацію земель, кадастрові номери земельних ділянок були відсутні, проведено землевпорядну експертизу, і лише потім були проведені торги у 2020 році. Державні акти, які були видані в 2000 році, підлягають встановленню відновлених меж. У кадастрі відсутні будь-які відомості про земельні ділянки, в тому числі і позивача. Ці землі є землями запасу. Їх організація займається технічним питанням та проводять торги. Межі встановлюються при інвентаризації. Сільськими радами до управління Держгеокадастру не передавалася інформація щодо земельних ділянок запасу з межовими знаками. Також в книгах реєстрації відсутня інформація щодо наявних державних актів. Якщо і сільська рада їх реєструвала, то вони не знають. Є картографічний матеріал де зазначено, що це землі запасу і державних актів на них немає.

Третя особа на стороні позивача - ОСОБА_1 в судовому засіданні пояснила, що вона працювала в Добрівській сільській раді землевпорядником; землі запасу розподілялися на полях і зі смертю осіб земельні ділянки переходять до місцевих рад. Земельна ділянка ОСОБА_2 та її є єдиний масив, який зі смертю інших користувачів тільки зменшується. Просить позов задовольнити.

Позивач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи.

Відповідач Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області в судове засідання уповноваженого представника не направив, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи. У відзиві на позовну заяву просили справу розглядати без їх участі.

Треті особи на стороні позивача ОСОБА_3 ; ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 в судове засідання не з`явилися, надали до суду заяви про розгляд справи у їх відсутність, не заперечують проти задоволення позовних вимог.

Третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору: виконавчий комітет Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання уповноваженого представника не направив, про причини неявки не повідомив, витребувані судом докази не надіслав.

Суд, заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цих Кодексом випадках.

Статтею 43 ЦПК України серед іншого визначено, що учасники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Частиною 1статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України , суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Під час розгляду справи судом встановлено, що ОСОБА_2 є користувачем земельної ділянки площею 0,70 га на території Добрівської сільської ради Приазовського району Запорізької області для ведення особистого підсобного господарства, згідно державного акту на право постійного користування землею серії ЗП № 00019 № 0001514085, виданого 18.01.2000 року на підставі рішення Добрівської сільської ради народних депутатів Приазовського району Запорізької області від 30.03.1993 року № 36.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 236298196 від 10.12.2020 року вбачається, що власником земельної ділянки площею 21,373 га, кадастровий номер 2324583600:02:002:0067, є держава Україна в особі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області.

Виконавчим комітетом Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області 19.10.2020 року зареєстровано договір оренди земельної ділянки №121/57-20-ДО, укладений 23.09.2020 року між ФГ КОВАЛЬ А.В. та ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області строком на сім років.

Факт укладання вищевказаного договору оренди землі також підтверджується його копією, наявною в матеріалах справи (а.с. 100-102).

Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України Про оренду землі .

Відповідно до частини другої статті 124 ЗК України (у редакції, чинній на час укладення спірного договору) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів .

Згідно статті 125 ЗК України (у редакції, чинній на час укладення спірного договору) право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цих прав.

Частиною першою статті 4 Закону України Про оренду землі (у редакції, чинній на час укладення спірного договору) передбачено, що орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.

Частиною четвертою статті 4 Закону України Про оренду землі (у редакції, чинній на час укладення спірного договору) передбачено, що орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону України Про оренду землі (у редакції, чинній на час укладення спірного договору) орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.

Частина перша статті 6 Закону України Про оренду землі (у редакції, чинній на час укладення спірного договору) зазначено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України , Цивільним кодексом України , та іншими законами України і договором оренди землі.

Відповідно до статті 17 Закону України Про оренду землі (у редакції, чинній на час укладення спірного договору ) об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу .

Відповідно до частини першої - третьої, п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з пунктом г статті 15-1 ЗК України (у редакції, чинній на час укладення спірного договору) до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин належить, зокрема, ведення та адміністрування Державного земельного кадастру, є-1) розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Стаття 202 ЗК України (у редакції, чинній на час укладення спірного договору) передбачає, що державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у Державному земельному кадастрі в порядку, встановленому Законом.

Державний реєстр земель складається з двох частин: а) книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок; б) Поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку.

У положенні про Державний комітет України по земельних ресурсах, який затверджено Указом Президента України від 14 серпня 2000 року передбачено, що Держкомзем України відповідно до покладених на нього завдань, у тому числі здійснює у складі державного земельного кадастру реєстрацію земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них, договорів оренди земельних ділянок, веде Державний реєстр прав на землю та нерухоме майно, організовує в установленому законодавством порядку в єдиній системі державних органів земельних ресурсів надання громадянам і юридичним особам додаткових платних послуг у сфері землеустрою та використання даних державного земельного кадастру за переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Указом Президента України від 17 лютого 2003 року Про заходи щодо створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру (у редакції, чинній на час укладення спірного договору) на Державний комітет України по земельних ресурсах було покладено функції з державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру.

Наказом Держкомзему від 23 травня 2003 року № 135 , який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27 травня 2003 року за № 408/7729, Про створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру та удосконалення структури державного підприємства Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах встановлено, що реєстрацію земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них, договорів оренди землі здійснює державне підприємство Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах (далі - Центр ДЗК) та доручено Центру ДЗК створення та ведення автоматизованої системи державного земельного кадастру та Державного реєстру прав на землю та нерухоме майно.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1088 була створена єдина система державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру відповідно до вищевказаної постанови було визначено, що держателем Державного реєстру прав на землю та нерухоме майно є Державний комітет по земельних ресурсах, який забезпечує створення і функціонування цього Реєстру.

Встановлено, що адміністратором Державного реєстру прав на землю та нерухоме майно є Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті по земельних ресурсах, який здійснює його ведення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1088 встановлено, що після створення Державного реєстру прав на землю та нерухоме майно державна реєстрація земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них проводиться виключно Центром державного земельного кадастру при Державному комітеті по земельних ресурсах шляхом внесення записів до Державного реєстру прав на землю та нерухоме майно.

Наказом Держкомзему України від 02 липня 2003 року № 174 , який зареєстровано у Міністерстві юстиції України 25 липня 2003 року за № 641/7926, було затверджено Тимчасовий порядок ведення державного реєстру земель, який встановлює, що державний реєстр земель - це складова частина державного земельного кадастру, який складається з книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі з зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок та Поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку і формується за допомогою АС ДЗК.

Таким чином, Державний земельний кадастр - це єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення сукупності відомостей і документів про місця розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників та землекористувачів.

Аналізуючи докази, надані позивачкою, встановлено, що у ОСОБА_2 перебуває у користуванні земельна ділянка, площею 0,7 га на території Добрівської сільської Ради для ведення особистого підсобного господарства, вказана земельна ділянка немає кадастрового номеру.

З доказів, наданих відповідачами, вбачається, що договір оренди землі був укладений з ГУ Держгеокадастром та ФГ КОВАЛЬ А.В. на підставі протоколу земельних торгів у формі аукціону з продажу оренди на земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності від 23.09.2020 № 1 (54662) у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 2324583600:02:002:0067, яка розташована на території Добрівської сільської ради за межами населеного пункту.

Результати проведених земельних торгів ніким не оспорювалися та не скасовувалися.

Крім того, згідно відзивів відповідачів та пояснення представника 3-ї особи - Запорізької регіональної філії ДП Центр державного земельного кадастру данні про наявність державних актів на право постійного користування до філії не передавалися, кадастрові номери земельним ділянкам не присвоювалися.

Суд критично відноситься до довідок, виданих Добрівською сільською радою, про входження земельної ділянки, площею 0,7 га, яка перебуває у користуванні ОСОБА_2 до єдиного масиву земельної ділянки з кадастровим номером 2324583600:02:002:0067, оскільки вони суперечать даним, зазначеним у Державних актах на право постійного користування землею.

Інших доказів, на підтвердження того, що саме ділянка позивачки, яка перебуває у її користуванні, входить до частини земельної ділянки, яка перебуває у оренді ФГ КОВАЛЬ А.В. суду не надано.

Згідно ч. 5 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд, сприяючи сторонам у реалізації їх процесуальних прав, роз`яснював позивачці і її представнику право на заявлення клопотання про призначення судової земельної експертизи для встановлення факту накладення земельних ділянок, проте ні представник позивачки ні особисто позивачка не заявляли таке клопотання.

Крім того, висновку експерта на замовлення учасника справи, відповідно до ст.. 106 ЦПК України, позивачкою також суду не надано.

За таких умов, саме позивач має нести негативні наслідки ненадання суду належних, достовірних і достатніх доказів на підтвердження заявлених обставин.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року в справі № 514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18) зазначено, що для висновків про порушення права позивача мають бути надані належні та допустимі докази, які б беззаперечно вказували, яка саме земельна ділянка перебувала у його власності, де проходить її межа, чи порушена межа її земельної ділянки відповідачем. Такі докази, зазвичай, можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста.

Інших доказів, на підтвердження обставин, викладених позивачем, суду не надано.

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд зазначає, що доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених обставин є обов`язковим, оскільки такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі. Докази, які позивач повинен подати в рахунок обґрунтування всіх тих обставин, на які він посилається як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановлює наявність або відсутність підстав для задоволення позову чи відмови у його задоволенні, - повинні бути виключно належними та допустимими.

Згідно із ст. 129 Конституції України , одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Позивач, як сторона по справі, зобов`язаний довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, відповідно до ст. 12 ЦПК України .

Нормами ст.77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.ст. 43 , 57 ЦПК України ).

Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст.43 ЦПК України ), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані їх сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Частиною 1 ст. 229 ЦПК України , визначено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.

Таким чином, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні, суд вважає обставини, зазначені позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог не доведеними, оскільки позивачка не довела належними доказами (висновком відповідної експертизи) заявлені вимоги, зокрема, що надана їй у користування земельна ділянка накладається, перетинається, тощо з земельною ділянкою , яка передана в оренду ФГ КОВАЛЬ А.В. , площу такого накладення. Без проведення такого дослідження неможливо об`єктивно встановити обставин, на які посилається позивачка, та надати оцінку запереченням, на які посилається відповідач.

А відсутність доказів на підтвердження порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову.

Крім того, слід зазначити, що, особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Під захистом права розуміється діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Внаслідок цього захисту має реально відбуватися припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта та відновлення порушених прав.

Конституція гарантує можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагається, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим - тобто порушення дійсно повинно мати місце і стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів позивача. Отже, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачами.

Оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа (а це кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі). Якщо дії сторін договору просто здаються заінтересованій особі неправомірними - такі не можуть бути оспорені в суді, без доведення порушення права заінтересованої особи.

Також, не підлягають стягненню з відповідача на користь позивачів судові витрати по справі, оскільки відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, у разі відмови в позові, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

Суд акцентує увагу, що згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статтей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 81-82, 89, 141, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_2 до Фермерського господарства КОВАЛЬ А.В. , Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: виконавчий комітет Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області; на стороні позивача: ОСОБА_3 ; ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ; на стороні відповідача - Запорізька регіональна філія ДП Центр державного земельного кадастру - відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, апеляційної скарги.

Відповідно до п.п. 15.5) п.п. 15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України (в новій редакції), до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Дата складення повного судового рішення 02 квітня 2021 року.

Суддя Г.А. Васильцова