Рішення

від 02.02.2022 по справі 910/16674/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.02.2022Справа № 910/16674/21

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді Князькова В.В. за участю секретаря судового засідання Скокіна О.Л. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Фізичної особи-підприємця Ароцкера Дмитра Володимировича

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЯ РЕН"

про стягнення 711 830,66 грн, -

Представники сторін:

від позивача: Андишула А.М.;

від відповідача: Оніщук Є.О.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Ароцкер Дмитро Володимирович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЯ РЕН" про стягнення 711 830,66 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем своїх обов`язків за договором оренди №74/19 від 13.06.2019 в частині сплати орендних та комунальних платежів.

Ухвалою від 18.10.2021 відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 17.11.2021.

Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, у Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЯ РЕН" взагалі відсутня заборгованість за договором №74/19 від 13.06.2019, а розрахунок позивача є необґрунтованим.

17.11.2021 судом було відкладено підготовче засідання на 08.12.2021.

03.12.2021 представником позивача було подано відповідь на відзив, в якій вказано, що фактично заперечення відповідача зводяться до посилань на орендні платежі, які не стосуються спірного поріоду (з лютого по вересень 2021), а всі здійснені Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛЯ РЕН" оплати було враховано у визначенні заборгованості.

08.12.2021 судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 12.01.2022.

12.01.2022 судом було задоволено клопотання відповідача та відкладено розгляд справи по суті на 02.02.2022.

Представником позивача у судовому засіданні було надано усні пояснення по суті спору, згідно змісту яких позовні вимоги підтримано в повному обсязі.

Представником відповідача проти задоволення позовних вимог було надано заперечення.

В судовому засіданні 02.02.2022 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

13.06.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛЯ РЕН" (орендар) та Фізичною особою-підприємцем Ароцкером Дмитром Володимировичем (орендодавець) було укладено договір оренди №74/19, згідно п.1.1 якого орендодавець зобов`язується передати орендарю в тимчасове платне користування нежилі приміщення з №1 по №5 (групи приміщень №19) магазин роздрібної торгівлі, які розташовані за адресою: м. Київ, вулиця Ольгинська, 6 (Літера А), загальною площею 74,80 квадратних метрів.

Згідно п.п.2.1, 2.2 договору №74/19 від 13.06.2019 приміщення являє собою окремі нежилі приміщення, що обмежені стінами та перебувають на 1 (першому) поверсі будинку. Місце розташування приміщення визначається на поверховому плані будинку і визначається в додатку № 1 до цього договору.

За умовами п.п.4.1, 4.2 договору №74/19 від 13.06.2019 приміщення передається орендарю на підставі акту прийому-передачі, у якому можуть вказуватися опис його технічного стану, остаточний розмір площі, місце розташування приміщення на поверховому плані будинку. Акт прийому-передачі приміщення складається і підписується сторонами на дату початку оренди. Дата початку оренди - 21 червня 2019 року.

Пунктами 7.1, 7.2 договору №74/19 від 13.06.2019 унормовано, що строк оренди приміщення у відповідності до дійсного договору становить 18 місяців та 10 календарних днів. Строк оренди починає минати з дати початку і закінчується 31.12.2020.

Відповідно до умов даного договору орендар сплачує орендодавцю суми коштів у

вигляді наступних платежів: орендна плата; відшкодування витрат, пов`язаних з наданням комунальних послуг; відшкодування витрат, пов`язаних із забезпеченням електропостачання (п.8.1 договору №74/19 від 13.06.2019).

У п.9.1 договору вказано, що всі належні за даним договором платежі орендар сплачує орендодавцеві у формі безготівкових банківських розрахунків шляхом перерахування відповідних сум грошових коштів на рахунок орендодавця, зазначений нижче в даному договорі або на інший рахунок, про який орендарю сповіщено у письмовій формі.

У п.9.1 договору визначено, що всі платежі здійснюються в національній валюті України - гривні.

Пунктом 10.1 договору №74/19 від 13.06.2019 контрагенти погодили, що якщо в будь-який момент сума платежів або інша сума коштів, отриманих

орендодавцем від орендаря за даним договором, буде недостатньою для покриття всіх фінансових зобов`язань орендаря перед орендодавцем, такі суми зараховуються і використовуються для виконання зобов`язання орендарем в наступному порядку: відшкодування будь-яких збитків, понесених орендодавцем з вини орендаря в ході виконання умов даного договору; компенсація будь-яких ушкоджень приміщення та/або будинку, заподіяних з вини орендаря; будь-які види неустойки, штрафу якщо це передбачено договором або законодавством; відшкодування витрат по оплаті комунальних послуг; відшкодування витрат по оплаті електроенергії; прострочена орендна плата; орендна плата.

У п.11.1 договору №74/19 від 13.06.2019 вказано, що орендар зобов`язаний сплачувати плату за користуванням приміщенням у розмірі і строки, обумовлені даним договором. Розмір орендної плати за один місяць оренди визначається як сума, в національній

валюті України (гривні), що вираховується за наступною формулою: орендна плата = Індекс К1 х Орендна ставка, де орендна ставка за один місяць оренди приміщення за даним договором складає: у період з 21 червня 2019 року по 31 грудня 2019 року включно - 92750,00 грн без податку на додану вартість; у період з 01 січня 2020 року і до моменту закінчення строку оренди за договором - 98050,00 грн без податку на додану вартість; Індекс К1 - співвідношення курсу продажу долара США на міжбанківській валютній

біржі встановленого за результатами завершення торгів (на час закриття міжбанківської валютної біржі) на дату, що передує даті складання рахунку про сплату орендної плати до курсу продажу долара США на міжбанківській валютній біржі встановленого за результатами завершення торгів І на час закриття міжбанківської валютної біржі) на дату, що передує даті укладання цього Договору. При цьому, сторони домовились, що курс продажу долара США на міжбанківській валютній біржі визначається згідно даних розміщених на веб-сайті: httр://minfin.соm.uа/. У разі неможливості визначення курсу продажу долара США на міжбанківській валютній біржі на веб-сайті httр://minfin.соm.uа/, орендодавець вправі самостійно обирати інший веб-сайт з аналогічною інформацією; індекс К1 може визначатися орендодавцем щоразу, коли це необхідно у зв`язку з виконанням договору, зокрема, на дату складання рахунку; курс продажу долара США на міжбанківській валютній біржі встановлений за результатами завершення торгів (на час закриття міжбанківської валютної біржі) на дату, що передує даті укладання даного договору становить 26,5 грн. за долар.

Згідно п.п.11.2, 11.3, 11.4 договору №74/19 від 13.06.2019 якщо інше не передбачено даним договором, орендна плата сплачується орендарем щомісяця, авансом, не пізніше 10-го (десятого) числа поточного місяця. Незважаючи на те, що для зручності орендаря орендодавець може до 5-го (п`ятого) числа кожного відповідного місяця виставляти орендарю рахунок. Орендар зобов`язаний сплачувати орендну плату не пізніше строку, зазначеного в даному договорі, незалежно від факту одержання орендарем таких рахунків. Якщо на зазначену вище дату відповідний рахунок орендарем не буде отриманий. Орендар зобов`язаний звернутися з метою його одержання до орендодавця до настання строку оплати. Підставою для сплати орендної плати та інших обов`язкових платежів за цим договором, є виставлений до 5-го числа кожного місяця орендодавцем рахунок.

Відповідно до п.13.1 договору №74/19 від 13.06.2019 крім оплати орендної плати орендар щомісячно відшкодовує витрати орендодавцю за вартістю комунальних послуг (обслуговування будинку та прибудинкової території, теплопостачання, водопостачання та водовідведення, електропостачання), крім випадків, коли орендар самостійно укладає договори на надання цих послуг з відповідними організаціями. Рахунок щодо сплати вартості комунальних послуг, що підлягають до сплати на адресу відповідних організацій, направляється орендарю і є підставою для розрахунків. Орендар зобов`язаний компенсувати вартість витрат орендодавця з комунальних послуг протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання від орендодавця відповідного рахунку.

Компенсація вартості спожитої електроенергії здійснюється орендарем за діючим тарифом на електричну енергію для споживачів (крім населення), встановленим Національною комісією регулювання електроенергетики України на відповідний місяць, на підставі показань приладу обліку спожитої електроенергії, що встановлений у приміщенні. Сума належна до сплати в якості компенсації за спожиту електроенергію вказується орендодавцем у відповідному рахунку, який щомісячно надається орендарю.

Компенсація вартості фактично спожитої орендарем води та водовідведення води сплачується орендарем на підставі рахунку, виставленого орендодавцем у відповідності до показників приладу обліку спожитої води, встановленого та території приміщення, згідно з тарифами, встановленими ВАТ "АК "Київводоканал" для водопостачання та водовідведення.

Згідно п.22.1 договору №74/19 від 13.06.2019 у випадку прострочення орендарем виконання зобов`язання, щодо здійснення будь-яких платежів на користь орендодавця, і якщо будь-який платіж за даним договором буде прострочений орендарем, орендар зобов`язаний сплатити орендодавцю неустойку у вигляді подвійної облікової ставки Національного банку України діючої в період прострочення, від відповідної суми простроченого зобов`язання за кожний календарний день прострочення, якщо інші штрафні санкції не передбачені в цьому договорі або чинним законодавством України.

Даний договір набуває чинності, починаючи з дати його підписання уповноваженими представниками сторін, зазначеними в преамбулі на першій сторінці тексту договору, і діє до закінчення строку оренди (з дати підписання акта прийому-передач (повернення із оренди) приміщення, а в частині взаєморозрахунків, до повного та належного їх виконання (п.27.1 договору №74/19 від 13.06.2019).

Додатковою угодою №1 від 28.12.2020 контрагентами погоджено внесення змін до договору №74/19 від 13.06.2019. Зокрема, сторонами визначено, що строк оренди приміщення у відповідності до дійсного договору становить 30 місяців та 10 календарних днів. Строк оренди починає минати з дати початку, і закінчується 31 грудня 2021 року дата закінчення.

Суд звертає увагу на те, що статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права і обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.01.2018 по справі №203/2612/13-ц та постанові від 19.06.2018 по справі №5023/3905/12.

Слід зауважити, що на теперішній час договір №74/19 від 13.06.2019 у передбаченому чинним законодавством України порядку недійсним визнано не було. Доказів зворотного матеріали справи не містять.

Отже, виходячи з наведеного вище, з огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №74/19 від 13.06.2019 як підставу у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків з оренди майна.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору оренди №74/19 від 13.06.2019 Фізичною особою-підприємцем Ароцкером Дмитром Володимировичем було передано, а Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛЯ РЕН" прийнято за актом прийому-передачі нежилі приміщення з №1 по №5 (групи приміщень №19) магазин роздрібної торгівлі, які розташовані за адресою: м.Київ, вул.Ольгинська, 6 (літера А), загальною площею 74,80 кв.м.

Проте, за твердженнями позивача, орендарем було порушено свої зобов`язання в частині внесення орендних платежів у період з лютого по жовтень 2021, а також відшкодування витрат на оплату комунальних послуг, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЯ РЕН" станом на 12.10.2021 утворилась заборгованість з орендної плати в сумі 616 450, 15 грн та заборгованість з комунальних платежів в розмірі 62 268,83 грн, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Судом вище вказувалось, що у відзиві на позов відповідач проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, у Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЯ РЕН" взагалі відсутня заборгованість за договором №74/19 від 13.06.2019, а розрахунок позивача є необґрунтованим. Зокрема, відповідачем вказано, що відповідно до акту звірки, який було складно сторонами станом на 17.11.2020 розмір заборгованості орендаря становив 166 236,67 грн, тоді як згідно банківської виписки з рахунку товариства після 17.11.2020 останнім було перераховано на рахунок позивача грошові кошти на загальну суму 505 845,53 грн, крім того, згідно платіжних доручень №11 від 18.06.2021 та №1 від 28.07.2021 сплачено 150 000 грн.

Оцінюючи вказані вище обставини, суд дійшов висновку щодо наявності достатніх підстав для задоволення позовних вимог. При цьому, суд виходить з такого.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

За приписами ч.ч.1, 2, 3, 5 ст.762 Цивільного кодексу України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за найм (оренду) майна може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за найм (оренду) майна встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за найм (оренду) майна. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Як було встановлено вище, у п.9.1 договору вказано, що всі належні за даним договором платежі орендар сплачує орендодавцеві у формі безготівкових банківських розрахунків шляхом перерахування відповідних сум грошових коштів на рахунок орендодавця, зазначений нижче в даному договорі або на інший рахунок про який орендарю сповіщено у письмовій формі.

У п.9.1 договору визначено, що всі платежі здійснюються в національній валюті України - гривні.

Пунктом 10.1 договору №74/19 від 13.06.2019 контрагенти погодили, що якщо в будь-який момент сума платежів або інша сума коштів, отриманих

орендодавцем від орендаря за даним договором, буде недостатньою для покриття всіх фінансових зобов`язань орендаря перед орендодавцем, такі суми зараховуються і використовуються для виконання зобов`язання орендарем в наступному порядку: відшкодування будь-яких збитків, понесених орендодавцем з вини орендаря в ході виконання умов даного договору; компенсація будь-яких ушкоджень приміщення та/або будинку, заподіяних з вини орендаря; будь-які види неустойки, штрафу якщо це передбачено договором або законодавством; відшкодування витрат по оплаті комунальних послуг; відшкодування витрат по оплаті електроенергії; прострочена орендна плата; орендна плата.

У п.11.1 договору №74/19 від 13.06.2019 вказано, що орендар зобов`язаний сплачувати плату за користуванням приміщенням у розмірі і строки, обумовлені даним договором. Розмір орендної плати за один місяць оренди визначається як сума, в національній

валюті України (гривні), що вираховується за наступною формулою: орендна плата = Індекс К1 х Орендна ставка, де орендна ставка за один місяць оренди приміщення за даним договором складає: у період з 21 червня 2019 року по 31 грудня 2019 року включно - 92750,00 грн без податку на додану вартість; у період з 01 січня 2020 року і до моменту закінчення строку оренди за договором - 98050,00 грн без податку на додану вартість; Індекс К1 - співвідношення курсу продажу долара США на міжбанківській валютній

біржі встановленого за результатами завершення торгів (на час закриття міжбанківської валютної біржі) на дату, що передує даті складання рахунку про сплату орендної плати до курсу продажу долара США на міжбанківській валютній біржі встановленого за результатами завершення торгів І на час закриття міжбанківської валютної біржі) на дату, що передує даті укладання цього Договору. При цьому, сторони домовились, що курс продажу долара США на міжбанківській валютній біржі визначається згідно даних розміщених на веб-сайті: httр://minfin.соm.uа/. У разі неможливості визначення курсу продажу долара США на міжбанківській валютній біржі на веб-сайті httр://minfin.соm.uа/, орендодавець вправі самостійно обирати інший веб-сайт з аналогічною інформацією; індекс К1 може визначатися орендодавцем щоразу, коли це необхідно у зв`язку з виконанням договору, зокрема, на дату складання рахунку; курс продажу долара США на міжбанківській валютній біржі встановлений за результатами завершення торгів (на час закриття міжбанківської валютної біржі) на дату, що передує даті укладання даного договору становить 26,5 грн. за долар.

Згідно п.п.11.2, 11.3, 11.4 договору №74/19 від 13.06.2019 якщо інше не передбачено даним договором, орендна плата сплачується орендарем щомісяця, авансом, не пізніше 10-го (десятого) числа поточного місяця. Незважаючи на те, що для зручності орендаря орендодавець може до 5-го (п`ятого) числа кожного відповідного місяця виставляти орендарю рахунок. Орендар зобов`язаний сплачувати орендну плату не пізніше строку, зазначеного в даному договорі, незалежно від факту одержання орендарем таких рахунків. Якщо на зазначену вище дату відповідний рахунок орендарем не буде отриманий. Орендар зобов`язаний звернутися з метою його одержання до орендодавця до настання строку оплати. Підставою для сплати орендної плати та інших обов`язкових платежів за цим договором, є виставлений до 5-го числа кожного місяця орендодавцем рахунок.

Отже, виходячи з вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку, що строк внесення орендарем на рахунок орендодавця плати за оренду приміщення за період з лютого по жовтень 2021, настав.

При цьому, судом здійснено перевірку наведеного позивачем розміру орендних платежів у спірний період та встановлено, що останній є арифметично вірним та таким, що в повному обсязі відповідає умовам п.11.1 договору №74/19 від 13.06.2019.

Одночасно, відповідно до п.13.1 договору №74/19 від 13.06.2019 крім оплати орендної плати орендар щомісячно відшкодовує витрати орендодавцю за вартістю комунальних послуг (обслуговування будинку та прибудинкової території, теплопостачання, водопостачання та водовідведення, електропостачання), крім випадків, коли орендар самостійно укладає договори на надання цих послуг з відповідними організаціями. Рахунок щодо сплати вартості комунальних послуг, що підлягають до сплати на адресу відповідних організацій, направляється орендарю і є підставою для розрахунків. Орендар зобов`язаний компенсувати вартість витрат орендодавця з комунальних послуг протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання від орендодавця відповідного рахунку.

Компенсація вартості спожитої електроенергії здійснюється орендарем за діючим тарифом на електричну енергію для споживачів (крім населення), встановленим Національною комісією регулювання електроенергетики України на відповідний місяць, на підставі показань приладу обліку спожитої електроенергії, що встановлений у приміщенні. Сума належна до сплати в якості компенсації за спожиту електроенергію вказується орендодавцем у відповідному рахунку, який щомісячно надається орендарю.

Компенсація вартості фактично спожитої орендарем води та водовідведення води сплачується орендарем на підставі рахунку, виставленого орендодавцем у відповідності до показників приладу обліку спожитої води, встановленого та території приміщення, згідно з тарифами, встановленими ВАТ "АК "Київводоканал" для водопостачання та водовідведення.

З матеріалів справи вбачається, що орендодавцем виставлялись орендарю рахунки на компенсацію витрат за спожиті комунальні послуги, зокрема, за серпень 2020 - вересень 2021.

Відповідачем у відзиві та протягом розгляду спору у судових засідань обставин обґрунтованості виставлених позивачем рахунків на оплату спожитих комунальних послуг заперечено не було, визначені орендарем обсяги споживання та їх вартість не спростовано.

Проте, як стверджує позивач, відповідачем лише частково було відшкодовано витрати за спожиті комунальні послуги, внаслідок чого у останнього станом на 12.10.2021 утворилась заборгованість в сумі 62 268,83 грн.

Щодо заперечень відповідача стосовно того, що у Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЯ РЕН" взагалі відсутня заборгованість за договором №74/19 від 13.06.2019, а розрахунок позивача є необґрунтованим, а саме, що відповідно до акту звірки, який було складно сторонами станом на 17.11.2020 розмір заборгованості орендаря становив 166 236,67 грн, тоді як згідно банківської виписки з рахунку товариства після 17.11.2020 останнім було перераховано на рахунок позивача грошові кошти на загальну суму 505 845,53 грн, крім того, згідно платіжних доручень №11 від 18.06.2021 та №1 від 28.07.2021 сплачено 150 000 грн, суд зазначає таке.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїс-Матеос проти Іспанії від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні справедливого балансу між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів ).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі Надточій проти України суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи ст.79 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як вказувалось судом, пунктом 10.1 договору №74/19 від 13.06.2019 контрагенти погодили, що якщо в будь-який момент сума платежів або інша сума коштів, отриманих

орендодавцем від орендаря за даним договором, буде недостатньою для покриття всіх фінансових зобов`язань орендаря перед орендодавцем, такі суми зараховуються і використовуються для виконання зобов`язання орендарем в наступному порядку: відшкодування будь-яких збитків, понесених орендодавцем з вини орендаря в ході виконання умов даного договору; компенсація будь-яких ушкоджень приміщення та/або будинку, заподіяних з вини орендаря; будь-які види неустойки, штрафу якщо це передбачено договором або законодавством; відшкодування витрат по оплаті комунальних послуг; відшкодування витрат по оплаті електроенергії; прострочена орендна плата; орендна плата.

Наразі, судом прийнято до уваги пояснення позивача стосовно того, що оплати, які було здійснено згідно платіжних доручень №677 від 03.12.2020, №676 від 03.12.2020, №680 від 06.01.2021, №679 від 06.01.2021, №678 від 06.01.2021, №682 від 01.02.2021, №681 від 01.02.2021, №88 від 01.12.1010 на загальну суму 505 845,53 грн було зараховано в оплату орендних платежів за період з липня 2020 по січень 2021 на суму 471 345,53 грн та 34500 грн в погашення заборгованості за спожиті комунальні послуги за 2020 рік.

Суд зазначає, що вказані платіжні доручення ніяким чином не стосуються спірного періоду, за який позивачем заявлено до стягнення заборгованість з орендної плати, а саме за лютий-вересень 2021.

Одночасно, зі змісту наведеного позивачем у позові розрахунку суми заборгованості вбачається, що оплати, які було здійснено відповідачем згідно платіжних доручень №11 від 18.06.2021 на суму 50 000 грн та №1 від 28.07.2021 на суму 100 000 грн було враховано орендодавцем в якості оплати за лютий 2021 та травень 2021.

Отже, всупереч принципу змагальності учасників судового процесу, відповідачем обставин, які повідомлено позивачем, належними та допустимими доказами не спростовано, відсутність заборгованості зі сплати орендних платежів та відшкодування вартості спожитих комунальних послуг за договором №74/19 від 13.06.2019 не доведено.

До того ж, посилання відповідача у судовому засіданні 02.02.2022 на розірвання договору та повернення об`єкту оренди суд до уваги не приймає як такі, що позбавлені належного доказового обгрунтування.

За таких обставин, виходячи з всього вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Ароцкера Дмитра Володимировича до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЯ РЕН" в частині стягнення заборгованості з орендних та комунальних платежів є належним чином доказово обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо позовних вимог Фізичної особи-підприємця Ароцкера Дмитра Володимировича до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЯ РЕН" про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає таке.

Згідно з ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. (ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

У ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно п.22.1 договору №74/19 від 13.06.2019 у випадку прострочення орендарем виконання зобов`язання, щодо здійснення будь-яких платежів на користь орендодавця, і якщо будь-який платіж за даним договором буде прострочений орендарем, орендар зобов`язаний сплатити орендодавцю неустойку у вигляді подвійної облікової ставки Національного банку України діючої в період прострочення, від відповідної суми простроченого зобов`язання за кожний календарний день прострочення, якщо інші штрафні санкції не передбачені в цьому договорі або чинним законодавством України.

З огляду на порушення відповідачем строків внесення орендних та комунальних платежів позивачем було нараховано та заявлено до стягнення пеню на загальну суму 14353,55 грн.

Після здійснення перевірки наведеного позивачем розрахунку, судом встановлено, що останній містить помилки.

Зокрема, позивачем не враховано, що пеня нараховуються починаючи з наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

За приписами ст.253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

У ст.254 вказаного нормативно-правового акту визначено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Означені приписи заявником не було враховано при визначенні періоду нарахування неустойки за порушення відповідачем строків внесення орендних та комунальних платежів за травень та липень 2021.

Одночасно, наведений позивачем розрахунок також містить і арифметичні помилки.

З урахуванням наведеного вище, після здійснення власного перерахунку в межах періоду нарахування, який визначено позивачем, суд дійшов висновку, що обгрунтованим є стягнення з відповідача пені на суму 11 574,25 грн.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 Цивільного кодексу України ) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.

У кредитора згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення в оплаті основного боргу.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Нарахування на суму боргу 3 % річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку судом встановлено, що останній містить такі ж помилки у визначенні періоду нарахування, як і у розрахунку пені, а також арифметичні помилки.

Після здійснення власного перерахунку, судом встановлено, що обґрунтованим є стягнення з відповідача 3% річних на загальну суму 4508,70 грн.

Щодо розрахунку інфляційних втрат суд звертає увагу позивача на таке.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань ).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України Про індексацію грошових доходів населення у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічні висновки наведено Верховним Судом у постановах від 24.04.2019р. у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019р. у справі № 924/312/18.

Отже, з урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що обгрунтованим є стягнення з відповідача інфляційних втрат на суму 4099,22 грн.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо часткового задоволення позовних вимог.

Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 145, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Ароцкера Дмитра Володимировича до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЯ РЕН" про стягнення 711 830,66 грн - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЯ РЕН" (01001, м.Київ, вул.Ольгінська, 6А, прим.1, ЄДРПОУ 40758263) на користь Фізичної особи-підприємця Ароцкера Дмитра Володимировича ( АДРЕСА_1 , індивідуальний податковий номер НОМЕР_1 ) заборгованість з орендної плати в сумі 616 450 (шістсот шістнадцять тисяч чотириста п`ятдесят) грн 15 коп., заборгованість з комунальних платежів в розмірі 62 268 (шістдесят дві тисячі двісті шістдесят вісім) грн 83 коп., пеню в сумі 11 574 (одинадцять тисяч п`ятсот сімдесят чотири) грн 25 коп., 3% річних в сумі 4508 (чотири тисячі п`ятсот вісім) грн 70 коп., інфляційні втрати в розмірі 4099 (чотири тисячі дев`яносто дев`ять) грн 22 коп. та судовий збір в сумі 10 483 (десять тисяч чотириста вісімдесят три) грн 51 коп.

3. В задоволенні позовних вимог про стягнення пені на суму 2779,30 грн, 3% річних в розмірі 7617,25 грн та інфляційних втрат на суму 2532,97 грн відмовити.

4. Судовий збір в сумі 196,42 грн залишити за позивачем.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 03.02.2021.

Суддя В.В. Князьков