Ухвала

від 02.02.2022 по справі 910/4421/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

02 лютого 2022 року

м. Київ

cправа № 910/4421/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Уркевича В. Ю.- головуючого, Чумака Ю. Я., Краснова Є. В.,

за участю секретаря судового засідання Брінцової А. М.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства Українська залізниця

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.12.2021 (головуючий суддя Попікова О. В., судді Євсіков О. О., Корсак В. А.) у справі

за позовом Акціонерного товариства Українська залізниця

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю Усмарь , 2) Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк Укргазбанк , 3) Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України Укрзалізничпостач

про визнання додаткової угоди недійсною та визнання договору недійсним в частині,

за участю представників:

позивача - Березінського О. С. (адвокат),

відповідача-1 - не з`явився,

відповідача-2 - Сподіна В. С. (адвокат),

відповідача-3 - Компанець Н. М. (адвокат),

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У квітні 2018 року Акціонерне товариство Українська залізниця (далі - АТ Українська залізниця , позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Усмарь (далі - ТОВ Усмарь , відповідач-1) Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку Укргазбанк (далі - ПАТ Укргазбанк , відповідач-2), Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України Укрзалізничпостач (далі - ДП Укрзалізничпостач , відповідач-3) про:

- визнання недійсною додаткової угоди (доповнення) від 01.11.2010 № б/н до договору від 14.10.2010 № ЦПХ-14-02210-01 (далі - додаткова угода), укладеної між ДП Укрзалізничпостач та Товариством з обмеженою відповідальністю ПММ Сервіс-І (далі - ТОВ ПММ Сервіс-І );

- визнання недійсним договору про заставу майнових прав від 24.05.2011 № 34/11-VIP/16-K (далі - договір про заставу майнових прав), укладеного між ПАТ Укргазбанк та ТОВ Усмарь , в частині передачі в заставу ПАТ Укргазбанк майнових прав за договором поставки від 14.10.2010 № ЦХП-14-02210-01 (далі - договір поставки).

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що додаткова угода виконуючим обов`язки директора ДП Укрзалізничпостач ОСОБА_1 не підписувалася, відповідний правочин відповідачем-3 не укладався, а наявні на примірнику додаткової угоди підпис та печатка з боку останнього було нанесено шляхом демонтажу із використанням фрагмента документа із зображенням підпису та печатки, який міститься у договорі поставки.

3. Обґрунтовуючи наявність підстав для визнання недійсним договору про заставу майнових прав, позивач послався на те, що відповідач-3 згоди на передання прав вимоги за договором поставки в заставу відповідачу-2 не надавав всупереч умовам пунктів 11.1, 12.4 договору поставки, що свідчить про невідповідність умов договору про заставу майнових прав приписам статті 516 Цивільного кодексу України.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

4. Суди розглядали справу неодноразово.

5. Господарський суд міста Києва рішенням від 22.04.2021 позов задовольнив повністю.

6. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що подані позивачем докази (висновок судової експертизи) підтверджують те, що додаткова угода з боку ДП Укрзалізничпостач не підписувалася та є підробленою, що є підставою для визнання такої угоди недійсною.

7. За відсутності згоди відповідача-3 на передачу в заставу майнових прав за договором поставки, що відповідно до пунктів 12.4, 12.7 договору поставки має бути надана у письмовій формі шляхом укладення додаткової угоди, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що договір про заставу майнових прав у частині передачі в заставу ПАТ Укргазбанк майнових прав за договором поставки суперечить вимогам статті 516 Цивільного кодексу України та підлягає визнанню недійсним.

8. Відхиляючи доводи ПАТ Укргазбанк про те, що Господарським судом міста Києва у справі № 34/16 вже було розглянуто зустрічний позов ДП Укрзалізничпостач про визнання недійсним договору про заставу майнових прав з аналогічними обставинами справи та з таких же підстав, суд першої інстанції зазначив, що у справі № 34/16 обставини і докази не є тотожними зі справою, що розглядається, тому в даному випадку висновок суду у справі № 34/16 про відмову в задоволенні зустрічного позову ДП Укрзалізничпостач про визнання недійсним договору про заставу майнових прав не має преюдиційного значення під час розгляду справи № 910/4421/18.

9. Північний апеляційний господарський суд постановою від 15.12.2021 рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2021 скасував. Прийняв нове рішення. Відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання недійсною додаткової угоди. Закрив провадження у справі в частині позовних вимог про визнання недійсним договору про заставу майнових прав в частині передачі в заставу майнових прав за договором поставки.

10. Ураховуючи обставини непідписання ДП Укрзалізничпостач спірної додаткової угоди, які встановлені висновком експерта, оскільки примірник угоди виготовлений шляхом монтажу на ньому підпису від імені ОСОБА_1 та печатки підприємства з іншого документа (договору поставки), суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що додаткова угода є такою, що не вчинена (не укладена) сторонами.

11. З огляду на правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, про те, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначила, що вважає безпідставним висновок суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині визнання недійсною додаткової угоди.

12. Суд апеляційної інстанції зазначив, що позови у даній справі та у справі № 34/16 мають той самий предмет (визнання недійсним договору про заставу майнових прав в частині та визнання недійсним договору про заставу майнових прав в цілому) та заявлені з однакових підстав (укладення всупереч статті 516 Цивільного кодексу України за відсутності згоди ДП Укрзалізничпостач , що передбачено умовами пунктами 12.4 та 12.7 договору поставки).

13. Отже, за наявності рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2012 у справі № 34/16 про відмову в задоволенні позову про визнання недійсним договору про заставу майнових прав апеляційний господарський суд дійшов висновку, що провадження у справі в частині позовних вимог про визнання недійсним цього договору слід закрити.

Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

14. У грудні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга АТ Українська залізниця (скаржник), в якій скаржник просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.12.2021 та залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2021.

15. Підставою касаційного оскарження є пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

16. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, АТ Українська залізниця вказує, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема, статті 203, 215, 638 Цивільного кодексу України, порушено норми статті 75, 175, 231 Господарського процесуального кодексу України, не враховано висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 640/7778/18, від 10.06.2020 у справі № 366/2099/17, від 12.08.2020 у справі № 347/2115/17, від 02.09.2020 у справі № 417/7171/19.

17. У відзиві на касаційну скаргу ПАТ Укргазбанк просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.

18. ДП Укрзалізничпостач у поясненнях щодо касаційної скарги зазначає, що наявні підстави для визнання недійсною додаткової угоди. Крім того, вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі.

19. У судовому засіданні представник АТ Українська залізниця касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.

20. Представниця ДП Укрзалізничпостач у судовому засіданні виклала пояснення щодо касаційної скарги.

21. У судовому засіданні представник ПАТ Акціонерний банк Укргазбанк заперечив проти касаційної скарги та просив залишити її без задоволення.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

22. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

23. Підставою касаційного оскарження є пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

24. При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

25. Разом з тим на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критерієм відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).

26. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідив наведені у касаційній скарзі доводи та зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, у цьому випадку не підтвердилися з огляду на таке.

27. У цій справі, судове рішення в якій переглядається у касаційному порядку, судами вирішено спір щодо визнання додаткової угоди недійсною та визнання договору про заставу майнових прав недійсним у частині передачі в заставу ПАТ Укргазбанк майнових прав за договором поставки.

28. Суди попередніх інстанцій встановили, що 14.10.2010 між ДП Укрзалізничпостач (замовник) і ТОВ ПММ Сервіс-І (постачальник) укладено договір поставки, відповідно до пункту 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити, а замовник прийняти та оплатити дизельне паливо марки Л-0,2-62, найменування, марка та кількість якого вказується в специфікації, яка є невід`ємною частиною договору, на умовах, що визначені у цьому договорі.

29. Згідно з пунктом 2.3 договору поставки сторони планують за цим договором поставити товар на суму 151 875 000 грн, крім того, ПДВ 20% - 30 375 000 грн, на загальну суму 182 250 000 грн.

30. За умовами пункту 12.4 договору поставки права та обов`язки за цим договором можуть бути передані (відступлені) сторонами третім особам лише за взаємною згодою сторін, що оформлено відповідно до пункту 12.7 договору.

31. Згідно з пунктом 12.7 договору поставки всі доповнення і зміни даного договору дійсні лише в тому випадку, якщо вони зроблені в письмовій формі та підписані обома сторонами.

32. Сторонами підписана специфікація № 1 до договору поставки, згідно з якою належить поставити дизельне паливо марки Л-0,2-62 в кількості 22 500 т за ціною 6750,00 грн без ПДВ на загальну суму 182 250 000,00 грн, в тому числі ПДВ 30 375 000,00 грн, в термін з 14.10.2010 по 31.12.2010 на умовах поставки FCA (Франко-перевізник) станція відправлення згідно з рознарядками замовника (відповідно до вимог ІНКОТЕРМС редакція 2000), з подальшим направленням за реквізитами одержувача, які вказуються у рознарядці замовника. Термін поставки: протягом п`яти календарних днів з моменту надання рознарядок. Умови оплати: протягом 80 (вісімдесяти) банківських днів з дати поставки товару.

33. Суди попередніх інстанцій встановили, що у матеріалах справи міститься копія додаткової угоди, згідно з пунктом 1.1 якої замовник (ДП Укрзалізничпостач ) дає згоду передати права та обов`язки за договором поставки ПАТ Укргазбанк .

34. 27.04.2011 між ТОВ ПММ Сервіс-І (первісний кредитор) і ТОВ Усмарь (новий кредитор) укладено договір № 22/1 УПТ про заміну кредитора у зобов`язанні (відступлення права вимоги) (далі - договір про заміну кредитора), відповідно до пункту 1 якого первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право затребування боргу першого і стає кредитором за зобов`язаннями, що виникли згідно з договором поставки між первісним кредитором і ДП Укрзалізничпостач (боржник) на суму 68 308 287,30 грн.

35. Відповідно до пункту 2 договору про заміну кредитора новий кредитор набуває право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника належного виконання таких зобов`язань: часткова оплата за продукцію у розмірі 68 308 287,30 грн відповідно до акта звірки від 27.04.2011 № 5 до договору поставки (загальна заборгованість за актом звірки становить 68 346 775,90 грн).

36. Згідно з пунктом 3 договору про заміну кредитора право вимоги підтверджується наступними документами: копія договору поставки (з усіма додатковими угодами та доповненнями), акт звірки від 27.04.2011 № 5 до договору поставки.

37. За актом прийому-передачі первинних документів до договору про заміну кредитора від 27.04.2011 представник ТОВ ПММ Сервіс-І передав, а представник ТОВ Усмарь прийняв вказані у пункті 3 договору документи.

38. 24.05.2011 між ПАТ Укргазбанк (заставодержатель) і ТОВ Усмарь (заставодавець) укладено договір про заставу майнових прав, який відповідно до пункту 1.1 забезпечує всі вимоги заставодержателя, які випливають з кредитного договору від 24.05.2011 №16-К/11-VIP (а також договорів про внесення змін до нього), укладеного між заставодержателем та заставодавцем, згідно з яким заставодавець зобов`язаний у порядку та на умовах, викладених у кредитному договорі не пізніше 30.04.2012 повернути кредит у розмірі 68 000 000 грн, сплатити проценти за користування кредитними коштами у межах строку кредитування, виходячи з 18% річних, сплатити проценти за користування кредитними коштами, що не повернуті у терміни, передбачені кредитним договором (прострочена заборгованість), виходячи з 23% річних при настанні умов, передбачених пунктом 3.8 кредитного договору, сплатити проценти за користування кредитними коштами у межах строку кредитування у розмірі 21% річних, комісійні винагороди, а також штрафи та пені в розмірі і випадках, передбачених кредитним та цим договорам, відшкодувати заставодержателю всі збитки, понесені ним внаслідок невиконання заставодавцем умов кредитного договору у розмірі і у випадках, передбачених кредитним договором.

39. У пункті 2.1 договору про заставу майнових прав сторони узгодили, що предметом застави є належні заставодавцю на момент укладання цього договору та такі, що виникнуть у майбутньому, майнові права вимоги грошових коштів, зокрема згідно з договором поставки (контракт № 1) з урахуванням договору про заміну кредитора, укладеним між заставодавцем та ТОВ ПММ Сервіс-І (предмет застави).

40. Під майновими правами сторони у договорі застави розуміють право вимоги заставодавця про належне виконання умов, зокрема контракту № 1, звернене до боржника - ДП Укрзалізничпостач про здійснення боржником оплати на суму 68 308 287,30 грн, за здійснення поставки ТОВ ПММ СЕРВІС-1 дизельного палива марки Л-0,2-62.

41. Позивач у позовній заяві посилається на те, що вказана угода зі сторони ДП Укрзалізничпостач не підписувалась та є підробленою.

42. Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідно до висновку Київського науково-дослідного експертно-криміналістичному центру МВС України від 08.05.2019 № 17-3/463 документ, з якого була виконана надана на дослідження копія додаткової угоди, виготовлений шляхом монтажу із використанням фрагмента документа із зображенням підпису від імені ОСОБА_1, лінії для підпису та печатки від імені ДП Укрзалізничпостач та ТОВ ПММ Сервіс-І , який міститься в наданій копії договору поставки, за допомогою або копіювально-множинної техніки, або із застосуванням графічних редакторів комп`ютерних програм.

43. За наслідками проведення експертизи судовим експертом встановлено, що договір поставки та додаткова угода містять графічне зображення одного і того ж фрагмента з підписом від імені ОСОБА_1 та печаткою ДП Укрзалізничпостач .

44. З огляду на викладене суди попередніх інстанцій зазначили, що висновок судової експертизи не викликає сумнівів у його правильності, не містить розбіжностей і відповідає вимогам чинного законодавства, в тому числі стосовно критеріїв повноти, ясності, обґрунтованості.

45. Крім того, оскільки матеріали справи не містять, а сторонами не надано оригіналу додаткової угоди, а також враховуючи заяву ОСОБА_1 від 25.01.2018, в якій він визнає, що не підписував додаткову угоду, суди дійшли висновку, що оспорювана додаткова угода зі сторони ДП Укрзалізничпостач не підписувалась та є підробленою.

46. Разом з тим, ураховуючи обставини непідписання ДП Укрзалізничпостач спірної додаткової угоди, які встановлені за допомогою належних доказів, висновками експертів, оскільки примірник угоди виготовлений шляхом монтажу на ньому підпису від імені ОСОБА_1 та печатки підприємства з іншого документа (договору поставки), суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що додаткова угода є такою, що не вчинена (не укладена) сторонами.

47. З огляду на правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц про те, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним, колегія суддів апеляційного господарського суду вказала, що вважає безпідставним висновок суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині визнання недійсною додаткової угоди.

48. Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині визнання недійсним договору про заставу майнових прав, позивач зазначає, що ПАТ Укргазбанк як заставодержатель реалізував своє право на звернення стягнення на предмет застави в порядку статті 32 Закону України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень , згідно з якою звернення стягнення на забезпечувальне обтяження у вигляді прав на грошові кошти здійснюється шляхом відступлення обтяжувачу відповідного права. Тобто фактично відбулося відступлення прав за договором поставки від ТОВ Усмарь до ПАТ Укргазбанк .

49. Ураховуючи, що відповідно до умов пунктів 12.4, 12.7 договору поставки та норм статті 516 Цивільного кодексу України вимагається наявність згоди на відступлення прав за договором поставки, яку відповідач-1 не отримав від ДП Укрзалізничпостач при укладенні договору застави, АТ Українська залізниця вважає, що такий договір підлягає визнанню недійсним на підставі частини першої статті 215 Цивільного кодексу України.

50. Апеляційний господарський суд дійшов висновку про закриття провадження у справі в цій частині.

51. Колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що посилання скаржника у касаційній скарзі на правові висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 640/7778/18, від 10.06.2020 у справі № 366/2099/17, від 12.08.2020 у справі № 347/2115/17, від 02.09.2020 у справі № 417/7171/19, не може бути виключною правовою підставою для касаційного оскарження судових рішень, оскільки постанови у вказаних справах ухвалені за інших обставин справи, ніж у справі, яка розглядається, що свідчить про неподібність правовідносин у них з огляду на таке.

52. Так, у справі № 640/7778/18 фізична особа звернулася до суду з позовом до Головного управління Держпраці у Харківській області про відшкодування моральної шкоди, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просила визнати незаконними дії в частині ухилення від виплати заробітної плати за час вимушеного прогулу через ухилення від укладання трудового договору з позивачем в порядку переведення із Територіальної державної інспекції з питань праці у м. Києві до Територіальної державної інспекції з питань праці у Харківській області після його звільнення на підставі пункту 5 частини першої статті 36 Кодексу Законів про працю України. Фізична особа також просила стягнути з відповідача на його користь як відшкодування завданої моральної шкоди після ухвалення судових рішень, що набрали законної сили, 30 000,00 грн.

53. Верховний Суд постановою від 22.05.2019 у справі № 640/7778/18 скасував судові рішення судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Суд касаційної інстанції зазначив, що, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що фізична особа звернулася до суду з цим позовом про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з ухиленням від виплати заробітної плати за час вимушеного прогулу через ухилення від укладання трудового договору з позивачем, а в справі № 640/17665/16-ц позивач просив відшкодувати шкоду у зв`язку з ухиленням відповідача від укладання з ним трудового договору, тобто підстави позовів у справах № 640/7778/18 та № 640/17665/16-ц не є ідентичними.

54. Предметом позову у справі № 366/2099/17 є визнання недійсним (незаконним) рішення виконавчого комітету селищної ради в частині видачі відповідачу (фізичній особі) державного акта на право приватної власності на землю, визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю та скасування його державної реєстрації, скасування державної реєстрації земельної ділянки.

55. Позов мотивований тим, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло позивачам (фізичним особам) та відповідачу на праві спільної сумісної власності належав житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами. Рішенням районного суду право спільної сумісної власності сторін на вказане майно припинено шляхом виділення кожному із них частки в зазначеному житловому будинку. Позивачі вказали, що житловий будинок розташований на земельній ділянці, яка до 2000 року перебувала в спільному користуванні сторін. Разом з тим рішенням виконавчого комітету селищної ради затверджено матеріали технічної документації зі складення державних актів на право приватної власності на землю та видано громадянам, зокрема відповідачу, державний акт на право приватної власності на спірну земельну ділянку.

56. Залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову, Верховний Суд у постанові від 10.06.2020 у справі № 366/2099/17 відхилив доводи касаційної скарги про те, що суди безпідставно не взяли до уваги рішення районного суду у справі № 366/2544/14-ц про поділ спільного майна подружжя, яке, на думку скаржника, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що є підставою для закриття провадження в даній справі, оскільки судом першої інстанції було встановлено, що в даній справі інший склад учасників справи та інші підстави позову.

57. У справі № 347/2115/17 фізична особа звернулася до суду з позовом до відповідача (фізичної особи) про припинення права власності відповідача на 1/4 частини житлового будинку, визнавши за позивачем право власності на вказане майно. Позов мотивований тим, що позивач є власником 3/4 частини житлового будинку, інша 1/4 частина вказаного будинку та земельної ділянки успадкувала відповідач у справі. Позивач вказував, що в будинку проживає з народження та іншого житла немає, а відповідач у спірному будинку не зареєстрована та не проживає, оскільки має власний будинок за тією ж адресою. При цьому відповідач відмовляється в добровільному порядку на отримання грошової компенсації за належну їй 1/4 частину будинку та земельної ділянки.

58. Верховний Суд постановою від 12.08.2020 залишив без змін судові рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову у справі № 347/2115/17. Суд касаційної інстанції зазначив, що доводи касаційної скарги з посиланням на необхідність закриття провадження у справі, оскільки набрало законної сили рішення апеляційного суду у справі № 347/944/16, яким вже вирішувався спір між тими самими сторонами та з тих самих підстав, є необґрунтованими, оскільки предметом спору в цивільній справі № 347/944/16 є припинення права власності на частку житлового будинку, а в справі, яка переглядається, предметом спору є припинення права власності на частку житлового будинку та частку земельної ділянки для обслуговування житлового будинку.

59. У постанові від 02.09.2020 у справі № 417/7171/19 Верховний Суд дійшов висновку, що, закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що сторони у цивільній справі № 417/7171/19 та цивільній справі № 486/634/16-ц є різними, оскільки відповідачем у цивільній справі № 417/7171/19 є селищна рада, а відповідачем у справі, що переглядається, є фізична особа, що не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. За викладених обставин апеляційний суд, закриваючи провадження у справі, допустив порушення норм процесуального права, у зв`язку з чим постанова апеляційного суду не може вважатися законною та обґрунтованою, а тому підлягає скасуванню з передачею справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

60. Разом з тим у справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що у грудні 2011 року ПАТ Укргазбанк звернувся до господарського суду з позовом до ДП Укрзалізничпостач про стягнення 64 808 287,30 грн заборгованості за договором поставки.

61. 17.01.2012 ДП Укрзалізничпостач подав зустрічну позовну заяву до ТОВ Усмарь та ПАТ Укргазбанк про визнання недійсним договору про заставу майнових прав на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

62. Зустрічна позовна заява мотивована тим, що відповідно до пункту 12.4 договору поставки права та обов`язки за цим договором можуть бути передані (відступлені) сторонами третім особам лише за взаємною згодою сторін, що оформлено відповідно до пункту 12.7 даного договору (у письмовій формі за підписами обох сторін). Такої згоди у письмовій формі між ДП Укрзалізничпостач та ТОВ Усмарь щодо передачі (відступлення) прав вимоги за договором поставки до ПАТ Укргазбанк не було, тому оспорюваний договір про заставу майнових прав суперечить вимогам частини першої статті 516 Цивільного кодексу України, оскільки у даному разі заміна кредитора у зобов`язанні повинна була бути здійснена лише за згодою ДП Укрзалізничпостач .

63. Крім того, позивач за зустрічним позовом зазначав, що ТОВ Усмарь без згоди з ним згідно з пунктом 11.1 договору поставки не мав права надавати ПАТ Укргазбанк текст цього договору та будь-яких матеріалів, інформації та відомостей, які стосуються договору поставки.

64. Господарський суд міста Києва рішенням від 23.05.2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2015 у справі № 34/16, первісний позов задовольнив частково, у задоволенні зустрічного позову відмовив.

65. Отже, рішення Господарського суду від 23.05.2012 у справі № 34/16 набрало законної сили 07.09.2015.

66. Суд апеляційної інстанції вказав, що предметом спору, окрім іншого, у справі, що розглядається, є вимога про визнання недійсним договору про заставу майнових прав в частині передачі в заставу ПАТ Укргазбанк майнових прав за договором поставки, заявлена позивачем до закінчення підготовчого засідання в уточненнях позовних вимог від 10.07.2018.

67. Як було зазначено раніше, на обґрунтування підстав позову позивач посилається на невідповідність договору про заставу майнових прав приписам статті 516 Цивільного кодексу України, оскільки укладений без згоди ДП Укрзалізничпостач на передання прав вимоги за договором поставки в заставу ПАТ Укргазбанк , що передбачено умовами пунктів 11.1, 12.4 договору поставки.

68. З огляду на встановлені обставини апеляційний господарський суд дійшов висновку, що позови у даній справі та у справі № 34/16 мають той самий предмет (визнання недійсним договору про заставу майнових прав в частині та визнання недійсним договору про заставу майнових прав в цілому) та заявлені з однакових підстав (укладення договору застави всупереч статті 516 Цивільного кодексу України за відсутності згоди ДП Укрзалізничпостач , що передбачено умовами пунктів 12.4 та 12.7 договору поставки).

69. При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що АТ Українська залізниця є правонаступником ДП Укрзалізничпостач щодо всіх прав та обов`язків, що також встановлено у судових рішеннях у справі № 34/16, тобто судові рішення у справі № 34/16 ухвалено між тими ж сторонами, що і у справі, яка розглядається.

70. Таким чином, правовідносини у справах № 640/7778/18, № 366/2099/17, № 347/2115/17, № 417/7171/19 та у справі № 910/4421/18 не є подібними, позаяк існує ряд істотних відмінностей саме у фактичних обставинах таких спорів, пов`язаних із правами й обов`язками їх сторін, що в свою чергу зумовлює і різний зміст спірних правовідносин, що унеможливлює застосування правових висновків Верховного Суду, викладених у наведених скаржником в касаційній скарзі постановах, до спірних правовідносин у цій справі.

71. Інших виключних підстав касаційного оскарження, передбачених частиною другою статті 287 Господарського процесуального кодексу України, АТ Українська залізниця у касаційній скарзі не зазначило.

72. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

73. При цьому колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

74. Основним елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми права на момент вчинення дії.

75. Відповідно до пункту 8 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

76. Згідно зі статтею 14 Закону України Про судоустрій і статус суддів учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

77. Аналогічно й частина перша статті 17 Господарського процесуального кодексу України регламентує, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

78. Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

79. У рішенні ЄСПЛ у справі Ґарсія Манібардо проти Іспанії ( Garcia Manibardo v. Spain від 15.02.2000, № 38695/97) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (див. також рішення у справі Monnel and Morris v. the United Kingdom від 02.03.1987, № 9562/81, серія A, № 115, с. 22, п. 56, а також рішення у справі Helmers v. Sweden від 29.10.1996, серія A, № 212-A, с. 15, п. 31).

80. Отже, із встановленням законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду право на касаційне оскарження в Україні не є безумовним, що є передбачуваним для учасників судового процесу, виходячи із наведених вище норм Господарського процесуального кодексу України.

81. За вказаних обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про закриття касаційного провадження, відкритого за касаційною скаргою АТ Українська залізниця , згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства Українська залізниця на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.12.2021 у справі № 910/4421/18 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Ю. Уркевич

Судді: Ю. Я. Чумак

Є. В. Краснов