Рішення

від 07.02.2022 по справі 138/2363/21

МОГИЛІВ-ПОДІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 138/2363/21

Провадження №:2/138/73/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2022 року м. Могилів-Подільський

Могилів-Подільський міськрайонний суд Вінницької області, в складі:

головуючого судді Київської Т.Б.,

за участю: секретаря Політанської Т.М.,

представника відповідача Варцаби С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Прогрес про визнання договору припиненим та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду з вказаним вище позовом, який мотивовано тим, що вона є власником земельної ділянки площею 2,6369 га з кадастровим номером 0522686800:01:000:0264, що розташована на території Суботівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області. 12.01.2010 між сторонами було укладено договір оренди вказаної вище земельної ділянки, за яким ОСОБА_1 надала, а СТОВ Прогрес прийняло в строкове платне користування таку земельну ділянку. Вказаним договором, зокрема, визначено строк його дії до 27.05.2021. В подальшому, позивач 07.10.2020, 04.02.2021 та 21.04.2021 звернулась до СТОВ Прогрес із листами в яких зазначила, що після закінчення дії договору оренди від 12.01.2010 вона не має наміру переукладати договір із СТОВ Прогрес .

Разом з тим, в усній розмові з відповідачем позивач дізналась, що нібито між нею та СТОВ Прогрес було укладено 01.10.2012 угоду про внесення змін в договір оренди землі № б/н від 12.01.2010, однак позивач такої угоди не підписувала.

З Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивач дізналась про те, що на підставі угоди про внесення змін в договір оренди землі від 01.10.2012 та самого договору оренди від 12.01.2010 було зареєстровано право оренди СТОВ Прогрес на її земельну ділянку.

У зазначеній угоді про внесення змін в договір оренди землі від 01.10.2012 передбачено, зокрема, що договір оренди землі № б/н від 12.01.2010 викладено в новій редакції, яка викладена в додатку № 1 до даної угоди і є його невід`ємною частиною. Пунктом 8 даної угоди визначено, що договір укладено на 10 років, а п. 48 передбачено, що цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. При цьому, вказана угода не була зареєстрована у відділі Держкомзему Могилів-Подільського району Вінницької області.

Враховуючи викладене, оскільки договір оренди від 12.01.2010 було зареєстровано ще 27.05.2011 то він діє до 27.05.2011, оскільки угода про внесення змін в договір оренди землі від 01.10.2012 не була зареєстрована належним чином.

Таким чином, відповідач продовжує володіти та користуватись належною позивачу земельною ділянкою без законних підстав, а тому позивач звернуся до суду з даним позовом в якому просить визнати договір оренди землі від 12.01.2010 припиненим 27.05.2010 та усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні землею шляхом зобов`язання відповідача повернути її позивачу.

Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 16.08.2021 відкрито спрощене позовне провадження у справі без проведення судового засідання та повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами.

15.09.2021 до суду надійшов відзив на позов, мотивований тим, що позивачем не надано доказів того, що між сторонами не укладалась 01.10.2012 угоду про внесення змін в договір оренди землі від 12.01.2010. Крім того, всупереч доводам позивача, таку угоду було зареєстровано, оскільки в самому ж позові зазначено, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було внесено запис про інше речове право - право оренди № 5926338, а підставою такого запису є договір оренди землі від 12.01.2010 та угода про внесення змін в договорі оренди землі від 12.01.2010, що укладена 01.10.2012 між СТОВ Прогрес та ОСОБА_1 . Пунктом 4 Угоди передбачено, що угода вступає в силу після підписання сторонами та державної реєстрації. Натомість, 01.01.2013 набрали чинності зміни, внесені Законом України № 1878-VI від 11.02.2010, якими з тексту статей 182, 640, 657, 732, 745 ЦК України виключено посилання щодо державної реєстрації правочинів, а із Закону України Про оренду землі були виключені статті 18 та 20 про обов`язковість державної реєстрації договорів оренди землі. Згідно нового законодавства, речові права, що виникли до 01.01.2013 визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації. Таким чином, законодавством передбачено виключно державну реєстрацію права, а не державну реєстрацію правочинів, що діяла у цій сфері до 01.01.2013. Враховуючи викладене, в даній справі строк дії договору оренди від 12.01.2010 слід рахувати з особливостями, передбаченими в п. 8 Угоди про внесенні змін в договорі оренди землі від 01.10.2012, тобто 10 років. Таким чином, строк дії договору оренди землі закінчується лише 01.10.2022.

22.09.2021 до суду надійшла відповідь на відзив, мотивована тим, що відповідач обраховує строк дії договору оренди землі від 12.01.2010 з моменту підписання угоди про внесення змін в договір оренди землі від 12.01.2010, а саме з 01.10.2012. При цьому, пунктом 48 угоди передбачено, що цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. При цьому, відповідач не надав суду доказів того, що така угода була зареєстрована в порядку, чинному на час її підписання. Посилаючись на постанову Верховного суду по справі № 314/2712/17 від 17.06.2021, постанову Великої Палати Верховного суду від 15.01.2020 у справі № 322/1178/17 представник позивача зазначив, що фактично для визначення початку перебігу та закінчення строку дії договору має значення не момент його підписання, а момент вчинення реєстраційних дій. Тобто, оскільки договір оренди землі від 12.01.2010 зареєстрований 27.05.2011, строк його дії закінчується 27.05.2021.

Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 28.09.2021 залишено позов без руху, оскільки позивачем не було надано актуальної інформації щодо вартості земельної ділянки, кадастровий номер 0522686800:01:000:0264 станом на час звернення до суду з позовом.

Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 01.11.2021 відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та продовжено розгляд справи.

Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 10.11.2021 вирішено проводити судовий розгляд за участю представника позивача в режимі відеоконференції за поза межами приміщення суду.

Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 01.12.2021 відмовлено в задоволенні клопотання представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 29.12.2021 відмовлено в задоволенні клопотання представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

В судовому засіданні 01.02.2022 судом, без виходу до нарадчої кімнати, винесено ухвали про відмову в задоволенні клопотання про залишення позову без розгляду.

Позивач в судове засідання не з`явилась. Представник позивача подав до суду клопотання про розгляд справи без його участі. Позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову з підстав викладених у відзиві на позов.

Заслухавши представника відповідача, дослідивши матеріали справи, відзив на позов, відповідь на відзив, оцінивши докази в їх сукупності суд прийшов до переконання, що позов підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку належить земельна ділянка площею 2,6369 га, кадастровий номер 0522686800:01:000:0264, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Суботівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області (а.с.26,27).

12.01.2010 позивач уклала з СТОВ Прогрес договір оренди землі № б/н про оренду вказаної вище земельної ділянки площею 2,6369 га. Пунктом 8 договору визначено термін дії договору - 10 років. Пунктом 43 договору передбачено, що договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. Вказаний договір зареєстровано у відділі держкомзему Могилів-Подільського району 27.05.2011 за реєстровим записом № 052260004000151 (а.с.21-23).

Як слідує з угоди про внесення змін в договір оренди землі від 12.01.2010, що укладена 01.10.2012 між ОСОБА_1 та СТОВ Прогрес , сторони погодили, зокрема, викласти договір оренди землі від 12.01.2010 в новій редакції, яка викладена в додатку № 1 до даної угоди і є його невід`ємною частиною, а також те, що дана угода вступає в силу після підписання сторонаи та державної реєстрації (а.с.33).

В позові зазначено, що ОСОБА_1 зверталась з листами від 07.10.2020, 04.02.2021 та 21.04.2021 до відповідача про припинення обробки належної їй земельної ділянки та звільнення її для подальшого самостійного обробітку після закінчення строку дії договору оренди від 27.05.2021. Суду надано копії таких заяв та докази відправки одного листа на адресу відповідача (а.с.28-31).

Позивач зазначила, що лише з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 198054834 від 29.01.2020 їй стало відомо, що 06.06.2014 державним реєстратором було прийнято рішення про реєстрацію права оренди земельної ділянки строком на 10 років. Підставою прийняття такого рішення зазначено договір оренди землі від 12.01.2010 та угоду про внесення змін в договір оренди землі від 01.10.2012, що укладені між СТОВ Прогрес та ОСОБА_1 (а.с.40).

Разом з тим, стверджуючи в позові, що ОСОБА_1 не укладала жодних додаткових угод з відповідачем вона не надала суду жодного належного доказу на підтвердження такої обставини.

Таким чином, позивач звернулась до суду з даним позовом, оскільки вважає, що строк дії договору оренди землі від 12.01.2010 закінчився 27.05.2021, тоді як відповідач вважає датою закінчення дії такого договору 01.10.2022, оскільки строк дії договору слід рахувати з моменту підписання додаткової угоди.

Заперечуючи проти позову, стороною відповідача зазначено у відзиві та в судовому засіданні, що оскільки чинним законодавством передбачено реєстрацію саме речового права, а не договору, а тому СТОВ Прогрес здійснює право оренди на підставі як договору від 12.01.2010 так і додаткової угоди від 01.10.2012.

Відповідно ст.13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною першою ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1, 3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Згідно положень ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною першою ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до приписів ст. ст. 125, 126 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до приписів ст. ст. 125, 126 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Статті 18 і 20 Закону України Про оренду землі (у редакції, чинній на час укладення договору оренди від 12.01.2010 та угоди від 01.10.2012), передбачали, що укладений договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

Також був чинний Порядок ведення Поземельної книги, затверджений постановою КМУ від 09.09.2009 № 1021 (втратив чинність 01.01.2013), за яким така реєстрація здійснювалася територіальними органами Держземагенства (згідно примітки, у тексті Поряду слово Держкомзем в усіх відмінках замінено словом Держземагенство ).

Як вже зазначалось вище, договір оренди від 12.01.2010, укладений між сторонами, було зареєстровано у відділі держкомзему Могилів-Подільського району 27.05.2011 за реєстровим записом № 052260004000151.

Стороною відповідача не надано суду доказів, які б підтверджували реєстрацію угоди про внесення змін в договорі оренди землі від 12.01.2010, що укладено 01.10.2012, відповідно до порядку, передбаченого на час укладення такої угоди.

В матеріалах справи, як уже зазначалось вище, наявна інформація лише про те, що 2014 року на підставі додаткової угоди про внесення змін до договору оренди зареєстровано відповідне право відповідача, однак як зазначено вище, таке право уже було зареєстровано за ним на підставі угоди від 2010 року.

Разом з тим, у вказаній угоді від 01.10.2012 відсутня відмітка в графі Угода зареєстрована у відділі Держкомзему Могилів-Подільського району Вінницької області, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис . Тобто, відомості в державну реєстрацію самого договору відсутні (а.с.33).

Згідно ч. 5 ст. 13 Закону України Про судоустрій та статус суддів висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

В постанові від 15.01.2020 Велика Палата Верховного Суду у справі № 322/1178/17 висловила таку позицію.

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються спеціальним законом.

На час підписання договору оренди, 01 листопада 2007 року, частина друга статті 124 ЗК України передбачала, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

У частині другій статті 125 ЗК України вказано, що право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Вимога про те, що право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону, передбачена у частині другій статті 126 ЗК України.

Спеціальним законом, що регулює спірні правовідносини, є Закон № 161-XIV у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

У статті 13 Закону № 161-XIV надано визначення договору оренди землі. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї зі сторін може бути посвідчений нотаріально (стаття 14 цього Закону № 161-XIV).

Згідно зі статтею 18 названого Закону договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Статтею 20 Закону № 161-XIV передбачено, що укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

Момент укладення договору визначено у статтях 638, 640 ЦК України. Вказано, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Отже, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, дотрималися письмової форми договору та підписали його, він вважається укладеним. Із системного аналізу ЦК України можна зробити висновок, що вказане правило визначення моменту укладення договору стосується лише договорів, які повинні бути укладені у простій письмовій формі.

Права й обов`язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення учасників при укладенні договору оренди земельної ділянки, набуваються лише після його державної реєстрації, як передбачено статтями 18, 20 Закону № 161-XIV, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Верховний Суд України вказував, що поняття момент укладення договору та момент набрання чинності договором оренди земельної ділянки різняться змістовим наповненням, а також можуть відрізнятися у часі, про що зазначено і у мотивувальних частинах постанов від 19 лютого 2014 року у справі № 0426/14068/2012 (провадження № 6-162цс13) та від 13 червня 2016 року у справі № 570/3056/15-ц (провадження № 6-643цс16).

У ЦК України передбачено як визначення строку, так і початку перебігу строку та його закінчення.

Статтею 252 ЦК України вказано, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (частина перша статті 253 ЦК України).

Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку (частина перша статті 254 ЦК України).

Переважна більшість правовідносин, які урегульовані нормами цивільного законодавства, є відносинами, у яких забезпечується правомірна поведінка їх суб`єктів та нормальна реалізація ними суб`єктивних прав і виконання суб`єктивних обов`язків.

Тому і строки у таких правовідносинах є строками здійснення суб`єктивних цивільних прав та виконання обов`язків.

Це загальне правило закріплено у статті 631 ЦК України, зокрема що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Договір набирає чинності з моменту його укладення.

Разом з тим у частині третій вказаної статті обумовлено, що сторони можуть установити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Момент укладення договору передбачений у статті 640 ЦК України і пов`язується з досягненням сторонами згоди з усіх його істотних умов та дотриманням певних вимог, якими є передання майна або вчинення іншої дії, нотаріальне посвідчення договору або його державна реєстрація, якщо таке передбачено актами цивільного законодавства.

У спеціальному Законі № 161-XIV вказано, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації (стаття 18). Тобто, реєстрація самого договору, а не права, яке виникло на підставі такого договору.

Можна зробити висновок, що сторони в договорі оренди землі мали право зазначати про момент початку перебігу та припинення дії вказаного договору, оскільки такі права прямо передбачені принципами та закріплені загальними нормами цивільного законодавства.

Разом з тим якщо сторони не вказали про час (термін, календарну дату, подію) початку перебігу та закінчення строку договору, діють загальні правила, передбачені спеціальним Законом № 161-XIV, який прямо встановлював, що договір оренди земельної ділянки набирає чинності після його державної реєстрації.

Отже, для визначення початку перебігу та закінчення строку дії саме цього договору має значення не момент його підписання, а момент вчинення реєстраційних дій, тобто внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень як єдиної державної інформаційної системи, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обтяження, суб`єктів речових прав, технічні характеристики об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об`єктів нерухомого майна, з якими закон пов`язує набрання чинності договору, а саме можливість реалізації сторонами своїх суб`єктивних прав та обов`язків.

Таким чином, зважаючи на те, що сторона відповідача не надала суду доказів державної реєстрації угоди від 01.10.2012 про внесення змін в договір оренди від 12.01.2010 суд вважає таку угоду не укладеною, а тому не може вважати, що було змінено строк дії договору оренди від 12.01.2010.

Крім того, в первісному договору оренди від 12.01.2010 в п. 8 сторони погодили строк дії такого договору, а саме 10 років. Здодатку № 1 до Угоди від 01.10.2012 слідує, що пунктом 8 визначено строк дії договору теж на 10 років. Таким чином, угода від 01.10.2012 не є новою угодою, а укладена саме з метою внесення змін до існування цього договору оренди землі від 12.01.2010. Тобто, умови договору від 12.01.2010 змінились лише в тих пунктах, які було змінено в додатку № 1 до угоди від 01.10.2012. Натомість, строк оренди землі, як був в договорі від 12.01.2010 тривалістю 10 років, так і в додатку № 1 до угоди від 01.10.2012 залишився строком 10 років. Тобто, вказаний пункт не зазнав жодних змін.

В свою чергу, відповідач, з метою зміни строку договору від 12.01.2010, мав би внести до п. 8 додатку № 1 до угоди від 01.10.2012 зміни шляхом збільшення строку дії такого договору або зазначити конкретне число, до якого такий договір буде діяти.

У частині четвертій статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з правовим висновком, висловленим Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц звернула увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить, як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Таким чином, така обставина, як визнання договору оренди землі від 12.01.2010 припиненим може розцінюватись, як позовна вимога лише в тому випадку, якщо для захисту порушеного права позивача не має більш ефективного способу захисту.

Для захисту прав позивача щодо повернення земельної ділянки суд вважає достатнім сам факт встановлення такої обставини як час припинення договору оренди землі.

Згідно п. 7.27 постанови Великої Палати Верховного суду від 16.06.2020 прийнятої в межах розгляду цивільної справи № 145/2047/16-ц, враховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві та в додаткових поясненнях, а також заперечення відповідача, позивач у цій справі наполягає на поверненні йому земельних ділянок, вважаючи, що ці ділянки знаходяться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав. Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 71), від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97)).

Враховуючи викладене, суд вважає, що в задоволенні позовної вимоги про визнання договору оренди землі від 12.01.2010 припиненим слід відмовити, оскільки ефективним способом захисту його інтересів є інша позовна вимога про повернення земельної ділянки.

Зважаючи на викладене, суд вважає, що усунення перешкод у користуванні належною ОСОБА_1 земельною ділянкою шляхом витребування її у відповідача СТОВ Прогрес та повернення спірної земельної ділянки її власнику є ефективним способом захисту, з огляду на те, що права та обов`язки сторін за договором оренди вказаної земельної ділянки від 12.01.2010 припинились через закінчення його дії 27.05.2021, так як фактично укладаючи угоду про внесення змін від 01.10.2012 сторони залишили без змін пункт щодо строку дії договору від 12.01.2010 та таку угоду не зареєстрували, а також те, що відповідач інших правових підстав для користування спірною земельною ділянкою не навів, а тому в цій частині позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Часткове задоволення позовних вимог також полягає в тому, що суд не вбачає порушення прав позивача щодо її права на розпорядження земельною ділянкою, а також зобов`язання відповідача вчинити певні дії, оскільки вказаний спосіб захисту не передбачений ст. 16 ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судові витрати у виді судового збору слід стягнути відповідача на користь позивача, пропорційно до задоволених позовних вимог. Решту судових витрат у виді судового збору слід залишити за позивачем.

На підставі викладеного та керуючись ст. 13, 18, 20 Закону України Про оренду землі , ст. 2, 3, 4, 26, 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , ст. 125, 126 ЗК України, ст. 16, 202, 203, 208, 215, 256, 257, 261, 627, 628, 638 ЦК України, ст. 12, 13, 81, 89, 137, 141, 223, ст. 259, ст. 263-268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні належною їй земельною ділянкою площею 2,6369 га, кадастровий номер 00522686800:01:000:0264, розташованої на території Суботівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області зі сторони Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Прогрес , шляхом повернення Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю Прогрес даної земельної ділянки ОСОБА_1 .

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Прогрес на користь ОСОБА_1 судові витрати у виді судового збору в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок.

Решту судового збору залишити за позивачем.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення або складення. Учасник справи якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 07.02.2022.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес", код ЄДРПОУ 03731721, місце знаходження: вул. Пирогова, 39, оф. 520, м. Вінниця.

Суддя: Т.Б.Київська