Ухвала

від 10.02.2022 по справі 2-194/11

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 2-194/11

Провадження № 22-ц/4806/1873/21

У Х В А Л А

про відмову у відкритті апеляційного провадження

10 лютого 2022 року м. Ужгород

Закарпатськийапеляційний суд ускладі:

головуючого судді Куштана Б.П., суддів: Джуги С.Д. і Кожух О.А.,

вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадженняза апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 13 лютого 2012 року (у складі судді Данка В.Й.) за позовом Кредитної спілки Хосен до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про стягнення процентів за договором позики, -

ВСТАНОВИВ:

Апеляційна скарга не відповідає вимогам процесуального закону щодо строку оскарження рішення суду першої інстанції (ч.1 ст. 294 ЦПК України в редакції, яка діяла на момент ухвалення оскаржуваного рішення).

Відповідач просила поновити строк на апеляційне оскарження.

На обґрунтування указала, що справа була розглянута без її участі, жодних повідомлень про час і місце розгляду справи вона не отримувала, як і не отримувала копії оскаржуваного судового рішення, а про таке дізналася у листопаді 2021 р. від державного виконавця.

Ухвалою судді Закарпатського апеляційного суду від 04 січня 2022 р. апеляційну скаргу ОСОБА_1 було залишено без руху та запропонованоподати заяву до суду з указівкою поважності причин пропуску для оскарження рішення Ужгородського міськрайонного суду від 13 лютого 2012 р. Водночас роз`яснено відповідачеві, що якщо вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду будуть визнані неповажними, суд відмовить у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу.

07.02.2022 р. ОСОБА_1 на виконання указаної ухвали подала заяву про усунення недоліків апеляційної скарги.

У цій заяві відповідач указує, що копію судового рішення вона не отримувала, а про зміст рішення Ужгородського міськрайонного суду від 13 лютого 2012 р. дізналася 08.11.2021 р. після ознайомлення із матеріалами справи у будівлі Ужгородського міськрайонного суду.

У відкритті апеляційного провадження належить відмовити з таких підстав.

Із матеріалів справи видно, що відповідачі, в т.ч. ОСОБА_1 , у червні 2011 р. подавала заперечення на позов (т.1 а.с.34).

03 червня 2011 р. ОСОБА_1 із ЮПП Адвокат в особі директора Попова Є.О. було укладено договір № 5 про надання юридичних послуг (т.2 а.с.42-43).

Також 09.08.2011 р ОСОБА_1 уповноважила представляти свої інтереси ОСОБА_7 на підставі довіреності (т.2 а.с.67).

26.08.2011 р. стороною указаного відповідача було подано доповнення до заперечення на позов (т.2 а.с.73).

Представник ОСОБА_1 - адвокат Попов Є.О., був належним чином повідомлений про судові засідання, які відбувалися: 10.08.2011 р. (т.2 а.с.32), 26.08.2011 р. (т.2 а.с.72), 08.02.2012 р. (т.2 а.с.82), 09.02.2012 р. (т.2 а.с.95).

Однак, із усіх указаних судових засідань представник відповідача брав участь у тому, яке відбулося 10.08.2011 р., що підтверджується журналом судового засідання (т.2 а.с.120-123)

Про причини своєї неявки у решту судових засідань ні адвокат Попов Є.О., ні його довіритель ОСОБА_1 , суд не повідомляли.

Згідно з відомостями адресно-довідкового бюро ГУ МВС України в Закарпатській області ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (т.2 а.с.31), і саме на цю адресу було надіслано копію рішення суду першої інстанції (т.2 а.с.127).

Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 13.02.2012 р. оскаржувалося іншим відповідачем - ОСОБА_8 , в апеляційному порядку, і в рамках апеляційного перегляду справи судові повістки, в т.ч., надсилалися ОСОБА_1 (т.2 а.с.143,155). Так само апелянту надсилалося рішення апеляційного суду Закарпатської області (т.2 а.с.172).

За змістом ст.ст. 27, 31 ЦПК України (у редакції, чинній на момент ухвалення судового рішення) особи, які беруть участь у справі наділені не лише процесуальними правами, вони зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки.

Відповідно до ч.1 ст.294 ЦПК України (у редакції, чинній на момент ухвалення судового рішення) апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Згідно з ч.ч.3,4 ст.357 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Із огляду на практику Європейського суду з прав людини (а саме: рішення у справі "Пономарьов проти України" (заява N 3236/03))вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває у межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається указувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте, навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають уживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Правова природа строку звернення до суду, дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого фізична або юридична особа, орган державної влади та місцевого самоврядування можуть звернутися до суду, обумовлено передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права.

Встановлення строків звернення до суду апеляційної інстанції у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для учасників справи того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням.

Крім того, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. Однак, для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку, оскільки національним законодавством вирішення цього питання віднесено до дискреційних повноважень суду.

Процесуальна можливість для подачі апеляційної скарги пов`язана з певним часовим проміжком, протягом якого така особа може реалізувати право на звернення без застосування до неї наслідків пропуску такого строку. В той же час, у випадку звернення до суду поза межами такого строку, до неї підлягають застосуванню відповідні правові наслідки встановлені законом.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась із апеляційною скаргою, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Існує також презумпція знання законодавства (лат. Ignorantiajurisnonexcusat - незнання закону не вибачається) - кожен вважається таким, що знає закони.

Правова основа презумпції знання законодавства - обов`язок кожного неухильно додержуватися Конституції України та законів України. Цей обов`язок закріплений в частині 1 статті 68 Конституції України. Обов`язок додержання законів передбачає і обов`язок їх знання. Тому закони повинен знати кожний. Із цього положення і випливає загальновідома формула: незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності, яка і міститься в частині 2 статті 68 Конституції України.

Отже, юридична необізнаність і невірне трактування норм права, відсутність чіткого законодавчого врегулювання певних питань не є поважною причиною для пропуску строку на звернення до суду.

Зі змісту положень ЦПК України вбачається, що у ньому не визначено граничні межі, у яких апеляційні суди можуть приймати рішення про поновлення строку звернення до суду. Не містить ЦПК України й конкретних підстав та критеріїв, за якими можливо оцінити поважність причин пропуску відповідного строку.

Із цього приводу у ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої відступлення від принципу правової визначеності через відновлення строку звернення до суду виправдано лише у випадках необхідності при обставинах істотного і непереборного характеру (справа Салов проти України ), зокрема, з метою виправлення помилки, що має фундаментальне значення для судової системи (справа Сутяжник проти Росії , п. 38).

При оцінюванні поважності причин пропуску строку звернення до суду та прийнятті рішень про його поновлення ЄСПЛ, як правило, враховує:1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки;2) поведінку заявника;3) поведінку державних органів;4) перевантаження судової системи;5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (справи Бочан проти України , Смірнова проти України , Федіна проти України , Матіка проти Румунії та інші).

Водночас, навіть наявність об`єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа Олександр Шевченко проти України , п. 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.

Загалом, згідно з практикою ЄСПЛ при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (справи Волчлі проти Франції , ТОВ Фріда проти України ).

Отже, забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об`єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки.

Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду, ЄСПЛ виходить із наступного:1) поновлення пропущеного строку звернення до суду є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим;2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об`єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин;3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі;4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку;5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

Однак Верховний суд безальтернативно вказує, що причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась до суду, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Тобто, знаючи про судовий процес, у якому апелянт виступає відповідачем, у силу вимог процесуального закону вона була зобов`язання цікавитися ходом розгляду справи. Однак, подавши заперечення на позов улітку 2011 р., відповідачем не здійснювалося жодних процесуальних заходів для того, щоб поцікавитися або в суду першої інстанції, або в свого представника стосовно стадії розгляду справи, в якій вона виступає відповідачем, і чи було прийнято рішення по справі. У заяві про усунення недоліків апелянт указує, що оскільки рішення по справі до неї не надходило, то вона вважала, що провадження по справі № 2-194/11 було закінчено для неї позитивно, проте така аргументація свідчить про нехтування відповідачем своїми процесуальними обов`язками.

Із моменту ухвалення судового рішення пройшло 10 років і за весь цей час, знаючи про судовий розгляд справи, відповідач не здійснила жодних заходів для того, щоб якомога скоріше дізнатися про прийняте рішення і в найкоротші строки його оскаржити.

Відповідачем не вказано на наявність об`єктивних і непереборних обставин, що обумовили поважність причин пропуску строку звернення до суду протягом десяти років із моменту ухвалення судового рішення.

За таких обставин колегія суддів вважає, щовідповідачем не наведено поважних підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження, а відтак у відкритті апеляційного провадження належить відмовити.

Керуючись ст.ст.354, п.4 ч.1 ст.358,389 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 13 лютого 2012 року (у складі судді Данка В.Й.) за позовом Кредитної спілки Хосен до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про стягнення процентів за договором позики відмовити.

2. Ухвала набирає законної сили з дня її підписання суддями та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду.

3. Судове рішення складено 10 лютого 2022 р.

Судді: